Леся Щербанюк, директор Муніципальної бібліотеки імені Анатолія Добрянського на початку зустрічі зазначила, що у серпні 2025-го виповнюється 90 років від дня народження літературознавця, педагога, громадського діяча, публіциста, Почесного громадянина міста Чернівці Анатолія Миколайовича Добрянського.

Анатолій Добрянський зібрав книгозбірню (32296 книг та періодичних видань) та унікальну фонотеку (понад 1500 грамплатівок і касет), на основі яких 2005 року у Чернівцях відкрито Муніципальну бібліотеку його імені.

Микола Рачук.

Читати давніх поетів –
Залишати право за собою бути поруч.
Читати талановитих забутих –
Наближатися до них.
Та найбільший привілей –
Заздрити їм
Без каменя за пазухою.
Заздрити не тільки їм,
Заздрити самому собі,
Що можеш із ним поспілкуватись.

Ми вчилися в старих поетів,
Ми вчимось в поетів ще ненароджених
І залишаємось водночас
Як попереду, так і позаду.
А вони посеред нас.
Так створюється атмосфера
Гармонії.
І той священик,
Що перебирає чотки,
Вірить нам.

Хто читає – той пише,
Хто пише – той читає…
Прочитане – написане –
Стелить шлях до тих незнайомих місць,
Об які раняться неофіти.

«З уламків відбулого», Чернівці, 2019

Кожне літературне покоління ХХ століття в Україні відображало не тільки нові мистецькі течії, але деякі українські митці часто боролися за саме право творити та жити, інші уже встигли адаптуватися до радянської реальності, ставши частиною офіційної культури. Лекція Світлани Кирилюк розкривала важливість поетичного слова як дзеркала епохи, інструменту опору та джерела натхнення для наступних поколінь. Максим Рильський, Павло Тичина, Іван Дзюба, Володимир Сосюра, Іван Драч – поети, які зображені на афіші лекції, проте на заході йшлося не лише про них, а й про інших поетів цього періоду.

Василь Стус. «Декларація поета і громадянина». 1960

Право — то слово дрібне.
От обов’язок — слово!

М. Рильський.

Гріх римувати горе.
Гріх римувати гнів.
У тюремному коридорі —
тільки пострілів ритми. І рими— нівечені.

У тюремному коридорі —
під’яремних мета —
збивши в кулак всі пориви —
ув атаку.
Де свободи чортма —
там музи — бранки.

«Хрущовська відлига» дала певну свободу слова, дозволила поетам-шістдесятникам відкрито висловлювати громадянську позицію. Система не залишала великих виборів: або пристосовуватися, або замовкнути, або стати вигнанцем. І кожний обирав свій шлях. Рання поезія М. Бажана, як сверджують літературні критики, має метафоричний стиль, складні образи у віршах збірки «Різьблене сонце», а вже пізніше – колективний пафос, прославляння революції, соціалістичного будівництва, ода Сталіну.

Для деяких поетів, на мою думку, як М. Бажан, поняття «хрущовської відлиги» видається доволі умовним, адже їхній власний творчий простір не мав чітких меж лібералізації чи її згортання. Однак цей простір уявної свободи – радше виняток, ніж правило. Поряд із ним жили й творили поети, для яких «відлига» стала лише короткою ілюзією, а реальність – це суворе протистояння.
Весною 1960-го у Києві було засновано Клуб творчої молоді, до якого долучилися Алла Горська, Ліна Костенко, Іван Драч, Іван Світличний, Василь Стус, Микола Вінграновський, Євген Сверстюк та інші. Їхній простір – не уявна культурна втеча, а жива боротьба, за яку доводилося платити свобою, а інколи й життям.

Леонід Первомайський не був відвертим опозиціонером до радянської системи. Однак у його пізній творчості відчувається певне розчарування та відхід від ідеологічної спрямованості. Однією з найцікавіших його збірок є «Спомин про блискавку», як зазначила лектор Світлана Кирилюк.

Дмитро Павличко – одна з найсуперечливіших фігур в українській літературі. Його творчість поєднувала два полюси: офіційно схвалену радянську поезію та національну лірику. І цей внутрішній конфлікт відчувається в його спадщині. Ця подвійність поета справді впливає на сприйняття його творчості.

Ліна Костенко – символ незалежної думки. Вона була частиною дисидентського руху, хоча не зазнала арештів, як Стус чи Світличний. Відмовилася співпрацювати з владою, через що понад 15 років її не друкували, підписала «Лист 139» на захист українських діячів…

Ірина Жиленко брала активну участь і у діяльності Клубу творчої молоді.

Іван Світличний (20.09.1929 – 25.10.1993) – поет, перекладач, літературознавець, лідер руху шістдесятників. Він – автор перших розвідок про Василя Симоненка, Ігоря Калинця, Нью-Йоркську групу поетів.

Провина
Великий гріх на серці я ношу.
В. Стус

Я винен, браття. Всі ми винні.
Наш гріх судитимуть віки
За беріїв, за Соловки,
За чорні, зганьблені, злочинні.
Перегвалтовані роки,
За куці істини нізчимні,
За те, що унтери причинні
Нам кастрували язики,

За довбані в катівнях ребра,
За реабілітанські жебри,
За небо, гратами рябе, –

Судіть мене. Судіть без знижки,
Судіть – я винен – хоч до «вишки»,
Мене, а заодно й себе.

Зеновій Красівський, поет, фотограф, політв’язень радянських таборів, член Української Гельсінської групи, усе життя присвятив боротьбі за вільну і справедливу Україну. Двадцятирічним виніс 21 день допитів у застінках НКВС, загалом відбув 26 років неволі – у радянських тюрмах, таборах, психлікарнях, на засланні.

Михайло Осадчий (1936–1994) – поет, прозаїк, публіцист, один із представників «шістдесятників» та дисидентського руху.

У праці Чорновола «Лихо з розуму» (1967) згадується і поет Михайло Осадчий, який також зазнав цього «лиха» – покарання за думку, за право бути собою.

Щиро дякуємо пані Світлані Кирилюк за надзвичайно цікаву та змістовну лекцію «Поезія шістдесятих як дзеркало часу». Дякуємо за можливість по-новому поглянути на творчість шістдесятників, відчути їхній внутрішній драматизм, силу слова та зв’язок із сьогоденням. Дякуємо колективу Муніципальної бібліотеки імені Анатолія Добрянського за організацію заходу.

Хочу зазначити, що лекція Світлани Кирилюк, присвячена поезії шістдесятих, є логічною вшанувальною подією пам’яті Анатолія Добрянського, адже він був носієм тих самих ідей, що й поети-шістдесятники – вільнодумства, правди, краси слова.  Також варто згадати, що через Чернівці проходили багато митців цього покоління – тут бували Іван Драч, Микола Вінграновський, Василь Симоненко, Ліна Костенко… Хоча вони не були уродженцями міста, їхні візити, виступи та зустрічі з місцевою інтелігенцією, зокрема з Добрянським, залишили помітний слід у літературному житті Чернівців того періоду.

Більше фото з заходу за посиланням – «…Заздрити не тільки їм, заздрити самому собі, що можеш із ним поспілкуватись»…

©Тетяна Спориніна, фото автора

Запис «Поезія шістдесятих як дзеркало часу» – лекція від Світлани Кирилюк у Муніципальній бібліотеці імені Анатолія Добрянського спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Організатори стверджують, що «одного року ми проведемо Стус-Фест в українських Донецьку та Горлівці, де жив та працював Василь Стус» – і так буде. А тим часом всеукраїнський та міжнародний фестиваль, ініційований театральною спільнотою DSP (dsptheatre.com.ua) – поетичним театром України під керівництвом Алекса Боровенського – охоплює американське Чикаго, польську Варшаву, французький Нант, австралійську Канберру та навіть антарктичний острів Галіндез. І звісно, українські Київ, Дніпро, Черкаси. І Чернівці. Тут цієї суботи відбулися перформативні читання «Василь Стус. «Небезпечновільнілюди».

Вірші, листи до сина, щемливі слова про матір, дружину, дитину – на сцені розкривався глибокий і трагічний світ людини, яка не пішла на компроміс із системою…

Дійство втілили актори Народного драматичного театру ім. Григорія Агеєва на сцені міського Центрального палацу культури. Яким чином чернівчани долучилися до справи, яка охопила 20 країн, 50 подій і 7 континентів, розповідає режисер постановки Іван ДАНІЛІН:

З Алексом Боровенським ми ближче познайомилися, коли разом були на Лабораторії режисерів. Бачилися на фестивалях, перетиналися, співпрацювали. Коли зародився фестиваль Стуса – створили групу у соцмережах, де спілкувалися, і в результаті спілкування в нас виникали ідеї. Більшість подій Стус Фесту відбуваються в Києві, серед них легендарна вистава за віршами Стуса «Стусанина». А для Чернівців вирішили втілити перформативне читання.

“Сама композиція була задумана раніше – щоправда, в іншому рішенні, – продовжує Іван Данілін. – Її готували студенти, тексти виголошували напам’ять, вправляючись у дисципліні «сценічна мова». Тут же ми працювали вже з акторами, готувалися тижні зо два… Втілили на сцені чернівецького ЦПК.
Звісно, хочеться цю першу спробу, перформативні читання перетворити на повноцінну виставу – як уже ми робили з «Граждою» за текстом Олега Михайлова. Але поки готуємо бенефіс до ювілею нашого актора Ігоря Федоровича Дем’янюка – «Дон Кіхота», а ще працюємо над історіями Голокосту за коміксами Миколи Кушніра і Анни Ямчук «Піжмурки зі смертю». Тому зробимо це – а вже після квітня, можливо, знову повернемося до Стуса”.

Зрештою, Стус-Фест – подія щорічна, та й обмежуватися лише січнем (місяцем, коли народився поет) зовсім не обов’язково. Стусові пасуватиме і квітень, і травень, і будь-який інший місяць року. 

Вл. інф.

Запис «Стус-Фест»: від Антарктиди до Чернівців спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Кажи й ти,
кажи останнім,
висловлюйся.

Кажи —
проте ні не різниться від так.
Надай мовленому ще й смислу,
дай йому тінь.

Дай йому вдосталь тіні,
дай йому стільки,
щоб вистачило на тебе, розподіленого,
білого між ніччю і днем і ніччю.

Поглянь навколо:
бачиш, як всюди жвавішає —
конає! жвавішає!
Правду каже той, хто висловлює тінь.

Але маліє місце, де ти стоїш:
куди тепер, оголювачу тіней? куди?
Обстежуй вись і возносся.
Ти тоншаєш, стаєш непомітнішим, кращим!

Кращим. Якась нитка,
до якої він хотів спуститися, зірка,
щоб плавати унизу. Внизу,
де він бачить себе мерехтливим:
в мертвім зибу
слова блукливого.

Переклад Василя Стуса

ПАУЛЬ ЦЕЛАН /Paul Celan/ / Paul Antschel/

23 листопада 1920, Чернівці, Королiвство Румунія — 20 квітня 1970, Париж, Франція) — єврейський німецькомовний поет і перекладач.

27 січня 2024-го у КБУ «Чернівецький центр культурних послуг» відбулася поетична вистава театру «Зграя» за віршами Пауля Целана. Режисер спектаклю «Ти теж говори» – Світлана Попович.

Я тут самотній…

Я тут самотній, квітку попелясту
кладу у вазу, повну чорноти.
За склом живе твоє, сестрице, слово,
і сон мій пурхає нечутно навкруг мене.
Я весь в цвіту годин, що відцвіли.
Для птаха пізнього живиці я зібрав:
несе сніжинку він в своїм рожевім пір’ї;
зернятко льоду в дзьобі через літо.

Поезія Пауля Целана (переклад П. Рихла): Я тут самотній; Ти теж говори (переклад М. Фішбейна); Пісня в пустелі; Я чув, як казали; Вгорі, безшелесно; Фуга смерті; Близкість могил; Але…; Цинерарія; Вечір слів; Голоси; Земля була в них…; Псалом- І.

27 січня – Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту. День, коли світ несе відповідальність за скоєні злочини та події, які не можуть бути забутими.

Фуга смерті

Чорне молоко світання ми п’ємо його вечорами
ми п’ємо його вдень і зрання ми п’ємо його уночі
ми п’ємо і п’ємо
Ми копаєм могилу в повітрі там лежати нетісно
В цій хаті живе чоловік він змій приручає він пише
він пише коли сутеніє в Німеччину твоя золотиста коса
Маргарито
він пише отак і виходить надвір і виблискують зорі
він посвистом псів своїх кличе
він свистить і скликає євреїв своїх і велить їм копати
могилу в землі
він наказує нам грайте хутко до танцю
Чорне молоко світання ми п’ємо тебе уночі
ми п’ємо тебе зрання і вдень ми п’ємо тебе вечорами
ми п’ємо і п’ємо
В цій хаті живе чоловік він змій приручає він пише
він пише коли сутеніє в Німеччину твоя золотиста коса
Маргарито
Твоя попеляста коса Суламіт ми копаєм могилу в повітрі
там лежати не тісно
Він гукає ви перші копайте-но глибше ви другі співайте
і грайте
він вийма з кобури залізяку він розмахує нею очі його
голубі
глибше вганяйте лопати ви перші ви другі
продовжуйте грати
до танцю
Чорне молоко світання ми п’ємо тебе уночі
ми п’ємо і п’ємо
в цій хаті живе чоловік твоя золотиста коса Маргарито
твоя попеляста коса Суламіт він змій приручає
Він гукає смерть потребує ніжнішої гри
смерть це з Німеччини майстер
він гукає жагливіш водіте смичками тоді ви полинете
димом
в повітря
тоді ви могилу дістанете в хмарах там лежати нетісно
Чорне молоко світання ми п’ємо тебе уночі
ми п’ємо тебе вдень смерть це з Німеччини майстер
ми п’ємо тебе вечорами і зрання ми п’ємо і п’ємо
смерть це з Німеччини майстер очі його голубі
він поцілить свинцевою кулею прямо в серце тобі
в цій хаті живе чоловік твоя золотиста коса Маргарито
він спускає на нас своїх псів він дає нам могилу в
повітрі
він змій приручає і марить смерть це з Німеччини
майстер
твоя золотиста коса Маргарито
твоя попеляста коса Суламіт

Цинерарія

Спис, перелітний птах, вже й мури лишились позаду,
біліє вже гілка над серцем, і море шумить понад нами,
пагорб яруги усипали зорі полудня —
зелень нетруйна, мов око, розкрите у смерті…
Ми ловимо в пригорщі світлий потік водоспаду:
ту воду темнавих глибин, де леза не вручать нікому.
Ти також виводила пісню, й ми ґрати сплітали в тумані:
можливо, ще з’явиться кат і знов наше серце заб’ється;
можливо, ще вежа гойднеться і шибениця постане;
можливо, ще ми заростем бородою й рудим стане
світле волосся…
Біліє вже гілка над серцем, і море шумить понад нами.

Дякуємо акторам, режисеру і всім, хто брав участь у виставі! Ще трохи інформації про виставу за посиланням – «Якась нитка, до якої він хотів спуститися, зірка, щоб плавати унизу…»

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис «Якась нитка, до якої він хотів спуститися, зірка, щоб плавати унизу…» – Пауль Целан спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Більше про перший день фестивалю за посиланням – ХІІ МІЖНАРОДНИЙ ПОЕТИЧНИЙ ФЕСТИВАЛЬ MERIDIAN CZERNOWITZ CТАРТУВАВ У ЧЕРНІВЦЯХ… 

Пауль Целан, поети, поезія вже удванадцяте у Чернівцях об’єднали, зблизили, згуртували, зібрали українських та закордонних поетів, письменників, журналістів та митців, тих, хто закоханий у поезію, поетів і поеток.

5 ВЕРЕСНЯ 2021

Поетичні читання: Ізраїль. Учасники: Ноам Партом, Томер Дотан-Дрейфус; модерація та переклад – Андрій Любка; вітальне слово – Наталія Федущак, директорка з комунікацій організації «Українсько-єврейська зустріч»; перекладачі: Петро Рихло, Марк Бєлорусець; локація – Головна синагога Буковини ім. Ісраеля та Зельди Майберг.

Публічна дискусія «Україна очима світу крізь призму культурного менеджменту». Учасники: Крістіан Дімер (Керівник проєкту «Дім Європи»), Володимир Шейко (Перший генеральний директор Українського інституту); модерація – Євгенія Лопата; переклад – Юрій Сильвестров; локація: Центральний палац культури /колишній Єврейський дім/

Подія: Презентація антології «Пауль Целан 100»
Учасники: Юрій Андрухович, Сергій Жадан, Катерина Калитко, Андрій Любка; модерація – Євгенія Лопата.
Локація: Центральний палац культури / колишній Єврейський дім/.

Антологія «Пауль Целан 100» приурочена до сторіччя поета та міститиме 14 есе. Есе для антології були написані в рамках проєкту «Літературні дні Пауля Целана 2020» такими авторами: Юрій Андрухович, Сергій Жадан, Оксана Забужко, Катерина Калитко, Андрій Любка, Таня Малярчук, Ігор Померанцев, Нора Боссонг, Александру Булуц, Рон Вінклер, Даніела Данц, Клаус Райхерт, Йоко Тавада, Макс Чоллек. Упорядниця антології – Євгенія Лопата.

З Відня він утікає в Париж. Парадоксально: Целан утікає від німецької мови, але саме її – як багаж – бере з собою. Німецька мова є його валізою, спадком і статком. Та водночас кожен поет – особливо добрий поет – таки є біженцем із рідної мови. Бо пишучи, він мимоволі покидає її традиційні кордони й синтаксичні пункти пропуску, продирається крізь колючий дріт синонімічних рядів, щоб вийти в нейтральну зону метафори. Поет покидає рідну мову, щоб створити власну.

Целан намагається збудувати новий дім у Парижі – із сім’єю, дітьми, знайомими, роботою, але втеча в Париж – попри позірний успіх – також стала поразкою.

Востаннє Пауль Целан стає біженцем – із життя. Спосіб його втечі символічний: поет стрибає в річку. А що таке річка? Плин, рух, течія. Втеча – від слова втікати, текти.

Тому нині, коли я бачу біженців на вулицях європейських міст, мені важко не приміряти на них долю Целана. Скільки з них і якою ціною досягне визнання? Хто напише геніальні вірші, а хто, так і не знайшовши для себе дому, втече із життя?

Андрій Любка

Целан – біженець, який утікав від себе

“Нічия троянда” – четверта книга Целана – з цього погляду є особливо прикметною. З одного боку, це об’єктивно чи не найсильніша книга поета (попри всю умовність подібного визначення стосовно книг Целана, що вибудовуються у хронологічно щільний та логічно узгоджений наратив, із якого насправді складно вилучити ті чи інші текстові фрагменти), з іншого – суто формально вона може слугувати взірцем гармонійного поєднання всіх складників у поетичну цілість. “Нічия троянда” – самодостатній закритий простір, структура, що поєднує в собі безкінечну кількість елементів і витворює універсальний поетичний світ...

Сергій Жадан: Троянди мають шанс

(про “Нічию троянду” Пауля Целана)

Целан – поет, який навчив мене чесно чути, пропускати крізь себе і проживати біль. Біль як міцелій, який невидимо пронизує європейську культуру, спалахуючи на нервових закінченнях часом у дуже віддалених точках, але щоразу знайомим відлунням. Він змушує смикнутися і торкнутися або власної живої рани, або давнього рубця. І шукати перекладу. Присмеркова поетика, збите дихання, живий біль Целанових текстів – те, що йому часом закидає читацтво з не надто тонко відкаліброваним інструментарієм, радше звикле до бравурності, – зробило його винятково важливим у моєму особистому пантеоні, аж настільки, що не всі трепетні внутрішні іскри хочеться показувати назовні.

Катерина Калитко
Розколупування рани

Целан від цього вибору втікав як міг: Бухарест, Відень, Париж. Але його Михайлівка йшла за ним. Целана від неї лікували, рятували, витягували з неї щосили, з ним зав’язували й розривали стосунки, його зраджували й покидали, а відтак знову знаходили. Йому йшов 50-й рік, коли “фрайтод” остаточно схилив його на свій бік, де вже чекали батьки, Зельма, Зельмині батьки, і покликав з моста Мірабо у Сену, яка, цілком можливо, тої миті назвалась йому Летою.

Юрій Андрухович
Садгора-Михайлівка. Фуга смерті

Міжнародний поетичний фестиваль Meridian Czernowitz засновано у 2010 році з метою повернення Чернівців на культурну мапу Європи та розвиток і сприяння діалогу між українськими письменниками, перекладачами, культурними менеджерами й журналістами та їхніми закордонними колегами.

Після презентації  «Пауль Целан 100»  пригадували вірші поетів, читали на пам’ять і вже почали чекати ХІІІ Meridian Czernowitz… Дякуємо організаторам, учасникам Meridian Czernowitz за позитив зустрічей цих трьох днів фестивалю, натхнення, творчість… Друзям дякую за чудові миттєвості спілкування.

Більше фото третього дня фестивалю за посиланням – ХІІ МІЖНАРОДНИЙ ПОЕТИЧНИЙ ФЕСТИВАЛЬ MERIDIAN CZERNOWITZ. 3-5.09.2021…

©Тетяна Спориніна,
фото автора і SergyiS

Запис У Чернівцях завершився ХІІ міжнародний поетичний фестиваль Meridian Czernowitz спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Науковець, доктор філології, перекладач  Петро Рихло до ювелею поета представив 10 томів перекладів Пауля Целана. Десятитомне двомовне (німецькою та українською) видання творів Пауля Целана виходило у «Видавництві 21» в серії «Меридіан серця» від 2013 року. І як написала Лілія Шутяк у рецензії до останньої книжка «Затьмарено»  10-томного видання творів Пауля Целана:  «…творця «абсолютного вірша» і винахідника «мови оніміння», який народився у Чернівцях і своєю творчістю продовжує зберігати це місто на культурній мапі світу».

ПАУЛЬ ЦЕЛАН /Paul Celan/ / Paul Antschel/

23 листопада 1920, Чернівці, Королiвство Румунія — 20 квітня 1970, Париж, Франція) — єврейський німецькомовний поет і перекладач

У рамках проєкту  «Літературні дні Пауля Целана 2020» від 23 листопада розпочалися літературні читання, дискусії та презентації книжок. На сторінках Paul Celan Literaturzentrum та Meridian Czernowitz у Facebook та  сайті Літературного целанівського центру відбувається по 2 лекції.  Дивилася, слухала 24 листопада –  «Сергій Жадан та Олександр Бойченко: Пауль Целан: між біографією та поетикою»…

Знаєш, простір цей безкінечний,

знаєш, тобі не потрібно летіти,

знаєш, усе, що в твоєму відбилося оці,

поглиблює нам глибину.

Сергій Жадан [офіційна сторінка]

ПРИ ВИНІ ТА САМОТНОСТІ, наприкінці

їх обох:

я скакав крізь сніг, чуєш,

з богом у далечінь – близькість, співав він,

це був

наш останній гін понад

перепони людей.

Вони схилялись, коли

чули нас над собою, вони

писали, вони

набріхували наше іржання

однією

зі своїх мальовничих мов.

 

«…Целан є ще одним надзвичайно характерним прикладом того, як історія вривається у людську долю і які спустошливі сліди вона може там залишити.
Його особиста біографія також позначена досвідом ґетто й концентраційних таборів, трагічною загибеллю батьків, відразливим антисемітським цькуванням і численними наклепами заздрісників…
Для Целана – як ліричного поета par excellence, як «Гельдерліна ХХ століття» – в історії був важливий насамперед сучасний момент, який вже іманентно є родовою властивістю лірики. На відміну від інших літературних родів, лірика розглядає історію переважно як внутрішню історію, зовнішні події передусім як психологічні події, а всякий сюжетний розвиток (якщо тут взагалі можна вживати таку категорію) – лише як метаморфози почуттів. Поезія – як і мистецтво загалом – несе на собі для Целана відбиток сьогодення, її „хронотоп” (скористаємось терміном М. Бахтіна) зветься „тут” і „тепер”.
Можна – я цілковито певен цього – читати це слово так або інак, можна ставити тут різні акценти: акут сучасності, ґравіс історії – в тому числі й історії літератури – і циркумфлекс – знак довготи – вічності. Я ставлю – мені не залишається жодного іншого вибору – я ставлю акут.Так поет визначив своє мистецьке кредо 22 жовтня 1960 р. у промові з нагоди присудження йому літературної премії Ґеорґа Бюхнера в Дармштадті»

Петро Рихло, «Історія і людська доля в німецькомовній ліриці Буковини», журнал «Ї», №56

 

Corona
Пауль Целан

Осінь ласує в мене з руки своїм листям:
ми подружились з нею.
Ми вилущуєм час із горіхів
і вчимо його знову ходити:
Час вертає назад у свою шкаралущу.

В люстерці – неділя,
у маренні спиться,
уста кажуть правду.

Мій погляд блукає до лона коханої:
наші очі стрічаються,
ми шепчемо темні слова,
ми кохаємось палко, як мак і пам’ять,
ми спимо, наче вина у мушлях,
як море в кривавому місячнім сяйві.

Ми стоїмо край вікна обійнявшись,
вони з вулиці нас розглядають:
вже час, щоби знати!
Вже час, щоб каміння навчилось цвісти,
щоб забилося серце в тривозі.
Вже час, щоб настав-таки час.

Вже час.

Переклад Петра Рихла

PSALM
Paul Celan

Niemand knetet uns wieder aus Erde und Lehm,
niemand bespricht unsern Staub.
Niemand.

Gelobt seist du, Niemand.
Dir zulieb wollen
wir bluhn.
Dir
entgegen.

Ein Nichts
waren wir, sind wir, werden
wir bleiben, bluhend:
die Nichts, — die
Niemandsrose.

Mit
dem Griffel seelenhell,
dem Staubfaden himmelswust,
der Krone rot
vom Purpurwort, das wir sangen
uber, o uber
dem Dorn.

“Niemandsrose”, 1963

 

Зараз саме час читати Пауля Целана. І підійти до будинку №3 на вулиці Саксаганського…

Ми, чернівчани, розкидані по всьому світу. Але є люди, які нас об’єднують, де б ми не були. Людмила Бикова-Холодова, випускниця СШ № 35 зараз живе і працює у Лейпцигу (Німеччина).  І поділилася з нами інформацією про відзначення 28 жовтня у Єврейському культурному центрі  ювілея Пауля Целана «Atemwende und Herzzeit. Briefe. Ein Dialog durch die Zeit». Це була мистецька постановка таких  учасників:  Mivos Quartet (NY) та Nate Wooley, Britta Shulamit Jakobi, Hanno Dinger. Концертне читання було присвячено частині життя Пауля Целана після того, як він приїхав до Парижа і опублікував там свою збірку «Atemwende» / «Злам подиху»/.  Про його зустріч з Інґеборґ Бахман у Відні переповіли  через  листування  «Herzzeit».

Далі буде…

Більше фото з зустрічей чернівчан за посиланням – 100 РОКІВ ТОМУ У ЧЕРНІВЦЯХ НАРОДИВСЯ ПАУЛЬ ЦЕЛАН…

©Тетяна Спориніна,
фото автора і SergyiS

Запис 100 років від дня народження Пауля Целана очима простих чернівчан… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Більше фото з презентації за посиланням – ЖУРНАЛІСТ ВАХТАНГ КІПІАНІ ПРЕЗЕНТУВАВ У ЧЕРНІВЦЯХ КНИГИ: «СПРАВА ВАСИЛЯ СТУСА» ТА «ДРУГА СВІТОВА»

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Презентація книг Вахтанга Кіпіані «Справа Василя Стуса» та «Друга світова» у Чернівцях спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Як добре те, що смерті не боюсь я
і не питаю, чи тяжкий мій хрест.
Що вам, богове, низько не клонюся
в передчутті недовідомих верств.
Що жив-любив і не набрався скверни,
ненависті, прокльону, каяття.
Народе мій, до тебе я ще верну,
і в смерті обернуся до життя
своїм стражденним і незлим обличчям,
як син, тобі доземно поклонюсь
і чесно гляну в чесні твої вічі,
і чесними сльозами обіллюсь.
Так хочеться пожити хоч годинку,
коли моя розів’ється біда.
Хай прийдуть в гості Леся Українка,
Франко, Шевченко і Сковорода.
Та вже! Мовчи! Заблуканий у пущі,
уже не ремствуй, позирай у глиб,
у суще, що розпукнеться в грядуще
і ружею заквітне коло шиб.

Василь Стус

22.12.2013. 10:00 – 10:30

22.12.2013. 12:00 – 13:30

Традиційно мітинг розпочався із молебню за Україну, який провели священнослужителі УПЦ КП та УГКЦ.

Боже великий, єдиний,
Нам Україну храни,
Волі і світу промінням
Ти її осіни.

Світлом науки і знання
Нас, дітей, просвіти,
В чистій любові до краю,
Ти нас, Боже, зрости…

…Молимось, Боже єдиний,
Нам Україну храни,
Всі свої даски й щедроти
Ти на люд наш зверни.

Дай йому волю, дай йому долю,
Дай доброго світу, щастя,
Дай, Боже, народу
І многая, многая літа.

Мені однаково, чи буду
Я жить в Україні, чи ні.
Чи хто згадає, чи забуде
Мене в снігу на чужині —
Однаковісінько мені.
В неволі виріс між чужими,
І, неоплаканий своїми,
В неволі, плачучи, умру,
І все з собою заберу —
Малого сліду не покину
На нашій славній Україні,
На нашій — не своїй землі.
I не пом’яне батько з сином,
Не скаже синові: — Молись.
Молися, сину: за Вкраїну
Його замучили колись. —
Мені однаково, чи буде
Той син молитися, чи ні…
Та не однаково мені,
Як Україну злії люди
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять…
Ох, не однаково мені.

Тарас Шевченко

Сто років як сконала Січ.
Сибір. І соловецькі келії.
І глупа облягає ніч
пекельний край і крик пекельний.

Сто років мучених надій,
і сподівань, і вір, і крові
синів, що за любов тавровані,
сто серць, як сто палахкотінь.

Та виростають з личаків,
із шаровар, з курної хати
раби зростають до синів
своєї України-матері.

Ти вже не згинеш, ти двожилава,
земля, рабована віками,
і не скарать тебе душителям
сибірами і соловками.

Ти ще виболюєшся болем,
ти ще роздерта на шматки,
та вже, крута і непокірна,
ти випросталася для волі,

ти гнівом виросла. Тепер
не матимеш од нього спокою,
йому ж рости й рости, допоки
не упадуть тюремні двері.

І радісним буремним громом
спадають з неба блискавиці,
Тарасові провісні птиці —
слова шугають над Дніпром.
1963
Василь Стус

17:00 – 18:00

Вечором традиційно була молитва чернівчан за людей, які стоять на євромайданах та за майбутнє України. Головне, про що говорили у молитві і проповіді, — зберегти Незалежність України.

…Моліться, люди, всі до Бога,
Моліться за своїх дітей!
За Церкву, Волю, Україну,
За твердість віри всіх людей!

В нас перша мати є Марія,
Другая — Церквиця Свята,
А третя мати — Україна,
Четверта — ненька дорога.

Моліться, діти, всі до Бога,
Моліться, рідні, за своїх батьків!
Щоб білий голуб миру й волі
Над нами все життя летів!…

Далі буде…

Тетяна Стрільчик, “Версії”,
фото автора

Запис Вифлеємський вогонь миру на Євромайдані… 22.12.2013… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

В ніч з 3 на 4 вересня 1985 року в карцері табору ВС-389/36 біля селища Кучино Чусовського району  Пермської області загинув Василь Стус, український поет, перекладач, прозаїк, літературознавець, правозахисник.

ДАЖДЬ НАМ, БОЖЕ, ДНЕСЬ! НЕ ТРЕБА ЗАВТРА

Даждь нам, Боже, днесь! Не треба завтра —
даждь нам днесь, мій Боже! Даждь нам днесь!
Догоряють українські ватри,
догоряє український весь
край. Моя дорога догоряє,
спрагою жолобиться душа.
Як Господь нас оком поминає,
тоді, болю, грай без кунтуша!

Василь Стус
III. 1969

Пам’яті Василя Стуса

Жаль, ти не встиг. Так довго ще було…

І, до Майдану. І, до перемоги.

Там, – розірвали твоє серце: сніг,

Кати, тортури, карцери, дороги.

Вірші ховали. І тебе, щоб ти мовчав.

Ламали волю. Шматували душу.

Випалювали України честь!

Забрали тіло… Але, ти, – сказав!

Ти зміг… Все, зміг… І все, тепер, пусте…

Ти, впав, в той, сніг.

Тоді… І, вже, навіки.

Нам стало легше, розліпить повіки!

Ти, – в нас, Василю. І ти, знову, переміг.

Ігор Гурчик
Странник

ЗИМОВІ ДЕРЕВА

Згорнули руки — не викричатись
(як викричатись — без рук?).
Засніженим віттям витишитись
тополі і не беруться.
Спочили ясні, мов свічі,
холодом, як вогнем,
применшені і порідшалі
з грудневим недобрим днем.
Спочили до дна у роздумах,
наповнені, наче амфори,
піщаним повітрям морозним
української Африки.
З них кожна за розпач вища,
як герметична ніч,
цурупалком нервів свище
крізь праліси протиріч.
І лячно, немов антена
ловить радарною кроною
візерунчастий день,
гаптований криком вороновим,
гаптований дзвоном трамваїв,
гострим сміхом дітей
і круглим міліцейським бісером
на розі Хрещатика.

Василь СТУС
XII. 1964

* * *

Добрий день, мій рядок кароокий,
побратиме моїх безсонь!
Зупини її, мить високу,
для моїх молитовних долонь.

Сивий голубе, біль мій зичений,
вечоровий і пелехатий,
більше чутий, аніж помічений,
більше мічений, ніж крилатий.

Слово, слово,— достиглий смут мій!
Набираючи висоту,
порятуй од важкої скрути
і од радості порятуй,

поки, круглі, цвітуть долоні,
поки з серця ростуть пелюстки,
поки думи, як дзвони довгі,
і як дзвони, круглі такі,

ти любов’ю мене, наче амфору,
доливай, довіряй добру.
За розквітлу купальську папороть
я пером і горбом віддарю.

Василь СТУС
IV. 1966

* * *
Я так і не збагнув

і досі ще не знаю,

чи світ мене минає

чи я його минув.

Днедавнє завзялось

у снінні чарувати.

Та й знакомиті дати

мені проставив хтось!

Світ повен сподівань,

мов став, що ні схлюпнеться.

І царство це — минеться

без клятв і без карань.

Василь СТУС
Благословляю твою сваволю
дорого долі, дорого болю!

У новій збірці — вірші, написані між 1971-77 роками.
В ній — мої болі й радощі,
мрії й передуми, спогади й сніння, образки життя.

Палімпсести. Частина 1

Пауль Целян

* * *

Ти можеш мене спокійно пригостити снігом;
щоразу як я пліч-о-пліч з шовковицею
ступав крізь літо,
і кричав її наймолодший листок.

СХИЛ

Ти живеш біля мене, як мій двійник:
мов камінь
у втопленій щоці ночі.

О цей схил, кохана,
з якого ми котимось безперервно,
ми, камені,
від водотоки до водотоки.
Щоразу кругліші,
Схожіші. Чужіші.

О, це п’яне око,
що блукає тут, як і ми,
і часом, здивоване,
пильно вглядається в нас.

переклад Василя Стуса

Райнер Марія Рільке

Самотність — ніби дощ.
Назустріч вечорам здіймається від моря,
від рівнин далеких і віддалених
йде до неба, як завжди самотнє.
І тільки з неба спадає на місто.
І дощить між ніччю і днем,
коли вранці прояснюються всі провулки,
і коли тіла, які нічого не знайшли,
печальні й розчаровані одне одним,
і коли люди, ненавидячи один одного,
мусять спати в одному ліжку.
Тоді самотність спливає річками.

переклад Василя Стуса

Василь Стус

***

Уже Софія відструменіла,
відмерехтіла бузковим гроном.
Ти йшла до мене, але не встигла
за першим зойком, за першим громом.
Немов почвара в пекельнім колі,
довкола ж тіні, довкола кволі.
Благословляю твою сваволю,
дорого долі, дорого болю.
Сніги і стужа. Вітри й морози.
Гудки і крики. Чорні прокльони.
Собачий гавкіт. Крик паровоза.
І закмашини і заквагони.
Шпали і фари, пси і солдати,
рейки, і пруття, і загорода.
Впали і хода. Встали і хода.
В плечі штовхають нас автомати.
Квадратне серце — в квадратнім колі,
в смертнім каре ми падемо долі.
Благословляю твою сваволю,
дорого долі, дорого болю.
На всерозхресті люті і жаху,
на всепрозрінні смертного скрику
дай, Україно, гордого шляху,
дай, Україно, гордого лику!

Тетяна Стрільчик, “Версії”,
фото на Байковому цвинтарі у Києві Ігоря Гурчика . 2007

Запис “ДАЖДЬ НАМ, БОЖЕ, ДНЕСЬ! НЕ ТРЕБА ЗАВТРА…”, – Василь Стус спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Міжнародний поетичний фестиваль «MERIDIAN CZERNOWITZ»
стартував, мандрував, дарував, дивував, читав, співав, презентував, завершився…
Незабутні моменти, амбіційність, несподівані відкриття, яскраві події, творчі зустрічі, емоційність – зрештою, ІІІ фестиваль дійсно незрівняний. Як і попередні.
І не варто шукати, чого бракувало цьому фестивалю, адже кожний міг знайти те, що йому співзвучне.
І вже почалася підготовка до наступного фестивалю …
І він теж буде матиме прихильників, критиків, перспективу і продовження…

Подія: “Herzzeit” – поезія Пауля Целана у виконанні Петра Рихла та Марка Бєлорусця.
Локація: Будинок Пауля Целана

Листок пам’яті  Паулю Целану
Георг Дроздовський

Той, хто шукає хвилю,
передчуває море.

Той, хто марить про морок,
заклинає смерть.

В темні безодні слова
ти ринувся за обома:
слово хвилею стало,
з хвилі виросла ніч.

Їхніми скалками
були твої вірші,
яких можна діткнутися тільки наосліп,
не довіряючи образам,
що їх пізнали
запечатані очі.

Одначе ми відаєм:
Той, хто тобі дарував їх,
вдаряв у струни кіфари,
навіть якщо Еврідіка
не повернеться більше ніколи,
ні Суламіт з попелястим волоссям,
яке ти з болем
голубив.

Волосся, розчесане вітром,
розтеклося у хвилі.
В ній порятунок.
Спи у цій певності,
спи, любий брате!

Переклад Петра Рихла

Петро Рихло – літературознавець, перекладач, доктор філологічних наук, професор кафедри зарубіжної літератури та теорії літератури Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича.  Модератор поетичних читань.
Під час Міжнародного поетичного фестивалю посол Німеччини в Україні Крістоф Вайль від імені німецького президента Йоахіма Гаука вручив Петру Рихлу нагороду – орден «За заслуги перед ФРН».

Зима
Пауль Целан

Тепер, матусю, сніжно на Вкраїні…
Вінець Месії – мов разок страждання…
Моя сльоза тебе уже не стріне.
З усіх постав – лиш горде німування…

Ми вже при сконі – чом не спиш, бараче?
Цей вітер теж не стлумить наші схлипи…
Чи й справді є ще в цім холоднім шлаці
серця-знамена й руки-смолоскипи?

Я не змінився в цих темнотах світу:
що жде мене – рятунок чи офіра?
З моїх зірок тріпочуть, наче віти,
урвані струни прегучної ліри…

Година руж повисне невблаганно
і згасне. Лиш одна… понад руїни…
Що виросло б, матусю, – квіт чи рана, –
коли б і я зник у снігах Вкраїни?

Переклад Петра Рихла

З книги “Решетки языка”
Пауль Целан

Нет,
не голос, а
поздний шорох, дан, чужевременно,
твоим помыслам в дар,
наконец пробужденный сюда,
он – зародыш листа, сообразного оку,
сочится, глубоко процарапан,
живицей,
не рубцуясь.

Переклад Марка Бєлорусця

Марк Бєлорусець – перекладач з німецької, публіцист.
Модератор поетичних читань.
Володар премій:
Премія Австрійської республіки для перекладачів (1998);
Премія Андрія Білого, Санкт-Петербург (2008);
Премія за переклади Міністерства освіти, мистецтва та культури Австрійської республіки (2010).

Я СЛЫШАЛ
Пауль Целан

Я слышал, что есть
в воде камень и круг,
и слово одно над водой,
оно камень в круг замыкает.
Я видел, мой тополь спускался к воде,
я видел, как плечи он зарывал в глубину,
я видел, как к небу корнями он молит о ночи.

Я за тополем вслед не спешил,
я просто с земли подобрал его мякоть,
обликом царственно схожую с оком твоим,
и, сняв с тебя цепи словес,
стол окаймил, где лежал этот мякиш отныне.

С тех пор я мой тополь не видел.

Переклад Марка Бєлорусця

Близькість могил
Пауль Целан

Чи знає ще хвиля Південного Бугу,
яку тобі, мамо, чинили наругу?

Чи відають ще вітряки серед поля,
як же серце твоє знемагало від болю?

Чи ж ні осокір, ні верба неспроможні
розвіять твій сум, твої думи тривожні?

Чи з посохом квітнучим ходить ще Бог
між пагорбів світлих і темних відрог?

Чи стерпиш, матусю, як в давні роки
ці тихі, німецькі, болючі рядки?

Corona
Пауль Целан

Осінь ласує в мене з руки своїм листям:
ми подружились з нею.
Ми вилущуєм час із горіхів
і вчимо його знову ходити:
Час вертає назад у свою шкаралущу.

В люстерці – неділя,
у маренні спиться,
уста кажуть правду.

Мій погляд блукає до лона коханої:
наші очі стрічаються,
ми шепчемо темні слова,
ми кохаємось палко, як мак і пам’ять,
ми спимо, наче вина у мушлях,
як море в кривавому місячнім сяйві.

Ми стоїмо край вікна обійнявшись,
вони з вулиці нас розглядають:
вже час, щоби знати!
Вже час, щоб каміння навчилось цвісти,
щоб забилося серце в тривозі.
Вже час, щоб настав-таки час.

Вже час.

Переклад Петра Рихла

ПСАЛОМ
Пауль Целан

Кто вылепит снова нас из земли и глины,
Кто заговорит наш прах – никто.
Никто.

Восславлен же будь, Никто.
Ради тебя мы
хотим расцветать.
Навстречу
тебе.

Ничто были мы,
есть мы и будем
всегда, расцветая:
розой-Ничто, розой-
Никому.

За-
вязью душевно светлой,
пыльцою небесно пустынной,
венчиком рдяным
от слова-раны, что возвещали мы
над, о над
тернием.
Переклад Марка Бєлорусця

Цієї осені має вийти друком  книга  Петра Рихла і  Лариси Цибенко  «Листування Пауля Целана з Інґеборґ Бахманн».  Петро Рихло перекладав лише листи Целана, а Лариса Цибенко  – тільки листи Бахман.

Відкладений час
Інґеборґ Бахманн

Надходять суворі дні.
На невідь коли відкладений час
видніє на горизонті.
Доведеться тобі зав’язати шнурки
і прогнати собак на багнища.
Тому що риб’ячі тельбухи
вже задубіли на вітрі.
Ледве тліє багаття люпину.
Твій погляд блукає в тумані,
на невідь коли відкладений час
видніє на горизонті.

Потойбіч тоне твоя кохана в піску,
він запорошує їй волосся,
він затуляє уста їй,
він прирікає її на мовчання,
він потверджує, що вона смертна
і готова прийняти розлуку
після кожних обіймів.

Не оглядайся.
Зашнуруй черевики.
Собак віджени.
Рибу викинь у море!

Надходять суворі дні.

Переклад Петра Рихла

Від порогу до порогу
Пауль Целан

Кажи й ти,
кажи останнім,
висловлюйся.

Кажи —
проте ні не різниться від так.
Надай мовленому ще й смислу,
дай йому тінь.

Дай йому вдосталь тіні,
дай йому стільки,
щоб вистачило на тебе, розподіленого,
білого між ніччю і днем і ніччю.

Поглянь навколо:
бачиш, як всюди жвавішає —
конає! жвавішає!
Правду каже той, хто висловлює тінь.

Але маліє місце, де ти стоїш:
куди тепер, оголювачу тіней? куди?
Обстежуй вись і возносся.
Ти тоншаєш, стаєш непомітнішим, кращим!

Кращим. Якась нитка,
до якої він хотів спуститися, зірка,
щоб плавати унизу. Внизу,
де він бачить себе мерехтливим:
в мертвім зибу
слова блукливого.

Переклад Василя Стуса

Stumme Herbstgeruche.
Пауль Целан

Stumme Herbstgeruche. Die
Sternblume, ungeknickt, ging
zwischen Heimat und Abgrund durch
dein Gedachtnis.

Ein fremde Verlorenheit war
gestalthaft zugegen, du hattest
beinah
gelebt.

Фрагмент читань можна послухати на  YouTube – 
http://www.youtube.com/watch?v=UOGi-fbV0GA&feature=youtu.be

Продовження – http://versii.cv.ua/pohlyad/mozayika-zustrichej-ta-sposterezhen-chastina-2-pro-muzikantiv-poetiv-mandrivnikiv-i-perekladachiv-festivalyu/18740.html

Тетяна СПОРИНІНА, “Версії”,
фото автора

Запис Мозаїка зустрічей та спостережень… Частина І спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Слово

Оте хистке, ледь з’явлене, котре
назвало нас і темінь означило,
сягнувши споду, глибше суть бере,
аби вона повік його корила,
щоб набухали жалем бинди вен
і червоніли згагою завзяття,
аби збагнув, чий вік немов прокляття,
що він отим прокляттям і блажен.

19.7.1972, Василь Стус

На початку вересня я частіше згадую Стуса. 4 вересня 1985 року Василь Стус загинув у концтаборі на Уралі.

Темне око у вересні

Камінночубий час. І все буйніш струмують
кучері болю навколо земного лиця,
п’яного яблука, бурого від подиху
гріховної думки: гарні й чужі будь-якій грі,
котрою поневажають вони
в п’яному відображенні свого майбутнього.

Вдруге зацвітає каштан:
сліди згаслої надії на те,
що Оріон небавом поверне:
сліпих друзів неба яснозоре завзяття
кличе до себе.

Несклеплене біля дверей мрії
марудиться око самітне:
досить для нього знання
щоденних турбот:
біля східнього вікна
з’являється йому проти ночі
стрункий привид відчуття.

В солоній сльозі його ока втопиш ти меча.

Пауль Целан. Переклад В. Стуса.

Меридіан поетичного фестивалю “MERIDIAN CZERNOWITZ” перетинають передбачувані і несподівані тенденції, традиційні і авантюристичні символи, формати, фактури, проекти на будь-який смак…

А у будь-якому перформансі (performance) є певне намагання іронічного переосмислення.

Або просто переосмислення. Головне, щоб не догори дригом.
Але коли тебе ставлять перед фактом обшуку не у теоретичному аспекті, а суто практичному, то навіть цитування охоронцю з Egoist-у  «Гамлета» Леся Подерв’янського не збавляють напруги приниження. Бувший Будинок культури тепер перетворено на осередок типу Palace, позначеній на карті локацій фестивалю невідомим числом між шестіркою і сімкою. Після обшуку чи фільтрації ( слово вибирайте на свій розсуд),  глядачів концерту-вистави «Гуманісти» зосередили у фойє, який прикрашено трофейними  черепами ( здогадуєтеся чиїми). Правда, о 20.00 нас пустили до зали, концерт у якій розпочався ще через пів години.

Програму фестивалю роздають волонтери, її можна отримати в інформаційному центрі або прочитати  на численних банерах.

Етно дискотека від Олега Скрипки 1.09.11

Дрескод – вишиванка. Лідер гурту «ВВ» виступав у ролі діджея. Це, звичайно, не «Країна мрій», але популярні українські мелодії, танцювальні ритми, народні переспіви були настільки запальними, що підтанцьовували всі,  хто зібрався на Соборній площі.

Презентації книг. 2.09.11. «Поезія це є згущення…»

Вхід вільний. Після Прутської 10 це я буду цінувати.У Галереї Ратуші Ігор Померанцев  презентував книгу «Винарні», Богдана Матіяш – «Твої улюблені пси та інші звірі», Катерина Бабкіна – «Гірчиця», Ірина Вікирчак  та Мілена Фіндайз  «ZeitZug: Czernowitz-Prag-Wien», Юрій Андрухович – книжковий проект  «Лексикон інтимних міст».

Концепцію життя можна шукати і у потязі часу, головне мати туди білет. А хто немає? Їхати хіба що зайцем. Але можна піти і пішки…
Адже на протилежному боці вулиці, у Художньому музеї, відбувається відкриття фотовиставки Мілени Фіндайз «Metaphysics».

Далі  хочу додати ще декілька фото від 2.09. тих місць, де встигла побувати.

На останньому рядку інформаційного буклету надруковані слова «Це лишиться між нами…»
“Гуманісти” були вбивчо переконливі  у наш достеменно  негуманний вік…

Другий день фестивалю. 3.09.11

Поезія з Польщі та України. Учасники: Андрій Бондар (Україна), Остап Сливинський (Україна), Богдан Задура (Польща), Маріуш Гжебальський (Польща). Модератори: Олександр Бойченко (Україна), Остап Сливинський (Україна).

«Світло не розрізняє адресатів. Світло – це я», – наголосив чи то О. Сливинський, чи то М. Гжебальський. Але О. Бойченко несподівано пояснив, що Маріуш Гжебальський є псевдонім  Остапа Сливинського. І «М’яч у пітьмі» немає ніякого відношення до Євро-2012.

Алінка

У дванадцять років я мала короткі сни, в яких було сумно
й нічого не діялось.

Я прокидалася й читала під ковдрою, на сцену перевернутої долоні
виходили змоклі вершники.

Рибалки обмінювалися короткими командами, стоячи
над озерами з дрібненьких слізок.
А вранці
можна було дивитись на себе у дзеркало
і ворожити зі соляних стежин.

Я була приміткою до великої комети, котра ще ховається.
І якщо б серед ночі хтось раптом постукав у дах, я, певно, встала би
відчинити.

Світло не розрізняє адресатів. Світло – це я.

Остап Сливинський

Маріуш Гжебальський пообіцяв, що присвятить ще один вірш Олександру ( Сашку) Бойченку.

Андрій Бондар читав тексти зі свого смартфону, а я почитаю з альманаху поезій та перекладів фестивалю.

Кінець століттю. Сто летальних літ
Минає, наче пісня популярна.
Вгризається в історії бісквіт
Манірна садо-істерична панна.

Я патос днів стражденних пронесу,
Сучасних сук покусуючи піхви…
Сніги лежать… Я втілюю красу…
Я єсть Едип, що покидає Фіви

Для тебе, о вітчизно дорога,
Моя Йокасто, вічно емфатична,
Під кайфом вічно, сонячно-буха
І сонно-планетарно-лунатична.

Я викрешу з базальтових сердець
Блошину дозу щирої любови…
І я зустріну радісний кінець…

І ти усмокчеш пару літрів крови.

Андрій Бондар. Зі збірки «Весняна єресь»

Із задоволенням слухали польського поета Богдана Задуру, автора 23 збірок віршів, 7 книжок прози, головного редактора польського часопису “Twórczość”. А я вже вдома прочитала з «Nocne życie».

Odwaga

zajrzeć
pod czarną podszewkę
białego wiersza
Punkt widzenia

kiedy ktoś w przedziale
dla palących
zapala papierosa
ona wychodzi na korytarz

ma ładną twarz
pozbawioną wyrazu
i nie budzącą emocji

albo jedzie z daleka
albo dużo pije
bo litrowa butelka wody mineralnej
jest już prawie pusta

odbiera telefon

jesteś zapatrzonym w siebie gówniarzem
mam cię dość
– mówi beznamiętnym płaskim głosem
i odkłada komórkę

kimkolwiek jesteś chłopcze
masz dużo szczęścia

Богдан Задура. Зі збірки «Нічне життя»

У галереї Ратуші презентували поезію зі Швейцарії:
Ільма Ракуза, Рафаель Урвайдер, Ервін Мессмер.

Презентація поезії з Франції, Австрії

Що в око впадає

Всяка всячина найбанальніших рим, щоденне
Прибирання предметів, щоб
Горизонт упадав у вічі, балкою
По якій звідтіля світлячки
Дістаються сітківки.

Роберт Шіндель,  переклад Петра Рихла

Далі: Вхід вільний… Заключна частина. – http://versii.cv.ua/i/?p=14185

Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Перформанс – це ентузіазм і апломб… Частина ІІ спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Волотисте сонце
над сіро-чорним проваллям.
Висока, як дерево, думка
бере світлий тон:
ще треба співати пісень
по той бік людини.

П. Целан. Переклад В. Стуса.

Досить помітно пройшов у Чернівцях перший міжнародний поетичний фестиваль “MERIDIAN CZERNOWITZ”.  Численні  культурно-мистецькі заходи різноманітного плану, характеру, естетики  три дні відбувалися на відкритих майданчиків просто неба, в академічних залах університету, музеїв, нічних клубах, вулицях міста.

У будь-якому випадку перформанс – це ентузіазм і апломб. Це стосується  перформансів і поетичного фестивалю “MERIDIAN CZERNOWITZ”.

Особливо це враження посилюється, коли тебе досить переконливо запрошують «поглинути у світ благородної розкоші та вишуканого світу сигар».  Компанія «Естет» прагне стати отримувачем  ваших коштів за річну передплату журналу «Cigar Clan Украина», гарантуючи при цьому у подарунок дегустаційну сигару від журналу. У всякому разі, мені зразу пригадались і Кабо-Верде, і Гавана…  І фанатом сигарних дегустацій я би стала хіба що на концерті Цезарії Евори.

На поетичному фестивалі кожен з присутніх попав у той чи інший  простір актуального ( чи не зовсім актуального) мистецтва. Наслідок перебування у такому просторі і доволі прогнозований, але , звичайно, бувають і несподіванки.

Найбільш влучно, на мою думку,  про одну із просторових складових перформансн-спілкування, висловився Борис Асаф’єв. Цитата досить довга, але її варта прочитати до кінця:

«Європейська симфонія — це дитя замкнутого простору, тобто походить від розширення і розвитку камерних форм музичення. Співвідношення між музикою і «зайнятим» нею простором — це не тільки суто акустичне явище.  Вулиця, площа, міський сад чи бульвар — усе це особливий різновид, особлива «специфіка» форм. Звичайно, енергійну сільську коломийку можна виконати і в концертному залі, але її форму все-таки задано сільською вулицею. Військовий марш можна грати на фортеп’яно у квартирі, але справжня його сфера — військовий оркестр на площі, на вулиці чи в саду.»

І будь-які деталі декорації ( штучні або природні) цього комунікативного простору  організовують, налаштовують, змінюють , трансформують споглядання та предметні асоціації.  І якщо хтось голосно вигукне: “Здесь Петрарка не валялся”, це не значить , що “…і не сховатись в сутінок вечірній, ні в пітьму ночі не втекти мені“… Треба просто вийти з цієї гри і перейти на інший майданчик.

Адже всі дії, що відбуваються – то своєрідна гра, певний ритуал, де всі присутні  є і активними дійовими особами і небайдужими глядачами.

Головне, щоб  межа між перформансом та реальним життям  так і залишалась умовною. То ж ви свідомо залишаєте простір для інтерпретацій…

Безумовно, ті , хто побував на презентації книги “Пауль Целан і Ґустав Хомед: “Мені потрібні Твої листи”” ,  що  відбулася у Червоній залі університету, опинилися в реальному світі, прослухали зворушливі листи німецькою і в перекладі  Петра Рихла – українською,  відчули і жорстокість того часу, і схвильованість, пригніченість Пауля Анчела.  Видання представляла  Барбара Відеман, яка разом із Юрґеном Кьохельом упорядкувала означену книгу.  Перший лист Целана із французького міста Тур був написаний 1938 року, останній, лист Хомеда, датований початком квітня 1970 року. Це листування є свідченням довготривалої дружби та одним з найважливіших документів останніх місяців життя Пауля Целана. Останній лист Хомеда завершується словами : “чекаю на твою відповідь якомога швидше”. І на цей лист  Пауль Целан уже не відповів…

В останній день фестивалю у  Художньому музеї відбулися поетичні читання учасників фестивалю Хендріка Джексона, Наталки Білоцерківець та Бріггітте Олешинські. Українські переклади – Петра Рихла. Під час імпрези сучасна класична музика звучала у виконанні блискучого дуету скрипалів Павла Чоботова та Людмили Шапко.

Тридцять фотографій із зображенням циганів, до яких підібрані вірші Пауля Целана, були представлені у Художньому музеї.  Ранні вірші Пауля Целана із запитаннями про сутність життя,  людські відносини, з особливою конструкцією впевненості і невпевненості, деякою безособовості можна було прочитати на виставці поряд з фотографіями французького фотохудожника Алена Рів’єра.

…Несклеплене біля дверей мрії

марудиться око самітне:
досить для нього знання
щоденних турбот:
біля східнього вікна
з’являється йому проти ночі
стрункий привид відчуття…

П. Целан. Темне око у вересні  .

На виставці мені пригадався саме цей вірш.

Поетичний фестиваль “MERIDIAN CZERNOWITZ” завершився. Завершились інсталяції, гра, перформанси,  експерименти, лекції, дискусії, несподіванки…У кожного вони різні. Враження, настрої, розчарування, задоволення … Байдужих, точно, немає, і це – важливо.

До зустрічі 2 – 4 вересня 2011 року на другому міжнародному поетичному фестивалі “MERIDIAN CZERNOWITZ”…

©Тетяна СПОРИНІНА, фото авторки

Запис Перформанс – це ентузіазм і апломб… спершу з'явиться на Медіа-Версії.