«Козацьке мітотворення здатне на диво. Козацькі полковник Іван Богун, гетьмани Петро Конашевич-Сагайдачний, Іван Мазепа, Павло Полуботок і Кирило Розумовський ніколи б не здогадалися, як можна використати їхні прізвища у міжнародній політиці ХХ сторіччя. Це історія спершу закоренілого бурлаки, шахрая, воєнного авіатора і морського піхотинця, коханця заміжньої жінки, а відтак – авантюриста-бонвівана, вправного спекулянта національною ідеєю, а ще – пристрасного автомобіліста. І все було б чудово, якби не його народження на Підавстрійській Галичині, еміґрація до США, військова кар’єра як чужинця і громадянина, удаваний лобізм українського питання, бажання стати новим володарем України. Він досі фігурує у таємних досьє ФБР, ЦРУ, МІ5 та МІ6, а ще – НКВД, Сиґуранци і ґестапо. Це історія американця українського походження Якова Макогона (1880–1956), яка ще не дочекалася ані фільму, ані роману, а біографії – й поготів»./з сайту https://www.istpravda.com.ua/ /

Презентація книги – це знайомство із автором, його книгою, дискусії, актуальні питання і відповіді на них,  автограф-сесія. На цю зустріч зібралися  друзі,  науковці, колеги, студенти, історики, шанувальники книги, шанувальники творчості Івана Монолатія, краєзнавці, дослідники. Майже дві години інтелектуальної розповіді, розмови, діалогів про героя чи/або/та антигероя Якова Макогіна, про майже  детективні, несподівані  пошуки із зверненням в різні архівні  установи. Розмови точилися від естетики може трохи і авантюрного твору до реалізації цього більш як трьохлітнього проекту.  Звернули увагу і на оформлення книги, де використані графічні роботи Михайла Дмитренка. Образ Макогіна досить цікаве джерело ідей і для майбутнього фільму, припустили, що книга може бути навіть  окремим курсом програми про безпеку. На політичній сцені головний герой виступає у двох реальностях – в одній ми пам’ятаємо, хто він насправді, цей Яків Макогін, не-американець, а другий – ідентифікується з запропонованим йому і ним самими образом і лейтенанта морської піхоти, морського навідника, стрілка, нащадка українського гетьмана Кирила Розумовського, «претендента на український престол», людини, що фінансувала і чернівецьку газету «Час», видавала пропагандистичні книжки про Україну різними європейськими мовами…

Ким був і/або ким не був Яків Макогін. На сайті zbruc.eu є передрук розділу книжки Івана Монолатія «Макогін псевдо Розумовський. Уявлена українська людина» (Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2023).  Публікація з люб’язного дозволу автора і видавництва.

МАКОГІН Яків (27. 09. 1880, с. В’язова, нині Жовків. р-ну Львів. обл. – 13. 01. 1956, м. Бостон, шт. Мас­сачусетс, похов. на Арлінґтон. нац. військ. кладовищі, шт. Вірджинія, США) – військовик, гро­мадсько-політичний діяч, меценат. За деякими даними, був нащадком козац. родів Розумовських і Мазеп. 1903 емігрував до США. 1905–21 служив у Корпусі мор. піхоти США, працював для амер. розвідки. У 1920-х рр. подорожував Європою, де зустрічався з укр. політ. діячами, зокрема з урядів УНР і ЗУНР, УНДО в екзилі й ОУН. 1931 на власні кошти заснував у Лондоні, згодом – у Женеві та Празі Укр. бюро з метою зібрання і популяризації інформації про Україну та її народ. Бюро видавало неперіод. бюлетень «The Bulletin», який безкоштовно роз­силало на 250 адрес у Великій Британії та ін. країнах. М. надавав фінанс. підтримку Музею визв. боротьби України у Празі, на проведення укр. наук. і культур. заходів, видавн. справу, закордонні відрядження науковців із Зх. України, стипендії студентам тощо. На поч. 1940-х рр. відійшов від актив. участі в укр. справах. Колекція мист. творів, ікон, богослужб. книг, архів. документів, зібрана М. і його дружиною, від 1976 зберігається в Укр. інституті Америки (Нью-Йорк).

(Енциклопедія сучасної України)

Хочемо побажати Івану Монолатію презентації книги у Чернівцях, з яким Макогін був також пов’язаний своєю історією у 1930-х. Та й чернівчани пам’ятають зустрічі з  Іваном Монолатієм у Чернівцях. У 2010-го  у  в «Literatur cafe» відбулася презентація монографії івано-франківського науковця Івана Монолатія «Разом, але майже окремо. Взаємодія етнополітичних акторів на західноукраїнських землях у 1867–1914 рр.», яка побачила світ у видавництві «Лілея-НВ». У 2020-му  у Літературному целанівському центрі відбулася презентація книжки Івана Монолатія «Від Донецька до Перемишля: як сучасна література «пам’ятає» українські міста». Я впізнала обкладинку цієї книги зараз у приміщенні книгарні «Лілея-НВ». 14 жовтня 2020-го почесну відзнаку Чернівецької  державної адміністрації «Вдячна Буковина» у Чернівцях отримав історик та етнополітолог Іван Монолатій.

… Згодом, у 1927, 1929, 1930, подружжя Макогонів з’являється у тогочасній Румунії, відвідує Чернівці, намагаючись при будь-якій нагоді встановити «постійні контакти з очильниками українського національного руху».

Агенти Сигуранци вкотре констатували таке: «…регулярно щороку до Чернівців на короткий час – місяць-три місяці – приїздитиь американський підданий Яків Макогін, який своєю діяльністю та зв’язками з українськими правлячими колами на Буковині викликає у нас підозру».

«…Згідно із сучасною традицією писання життєписів, попередницями цієї книжки, сказати б, своєрідним тренуванням, стали біографії етнічних політичних акторів: єврея Якова Оренштайна – Вічний жид з Коломиї. «Українець» Мойсеєвого визнання Яків Саулович Оренштайн (Івано-Франківськ, 2015) та українця Євгена Побігущого-Рена – Homo Militaris Євген Побігущий-Рен. Історія українського офіцера в чотирьох арміях і трьох війнах (Дрогобич, 2021). Вочевидь біографістика, представлена у моїх студіях ще й особливостями життя окремих репрезентантів західноукраїнської етнополітичної сфери «кресов’янки», польської поетки Зоф’ї Марії Бессажанки та «галичанина», німецького військовика Ганса Коха, вимагала, щоб був віднайдений ще один герой, труди і дні якого вартували б ретельного дослідження.
І не лише тому, що Яків Макогін надалі залишається маловідомим загалу навіть фахівців з царин історії, міжнародних відносин й національної безпеки. Справді саме про героя цього життєпису, а не про контексти, що його оточували, існує зовсім небагато публікацій, зокрема українських – Олександра Скрипника, Степана Ґеника, Олега Румянцева, Миколи Тимошика та чужинецьких авторів – Ґжеґожа Бравна і Анджея Зємби (в останнього – підрозділ «Життєпис self-made man-a і self-made життєпис» в оригінальній за своєю ідеєю праці про лобізм для України у міжвоєнній Європі). Досі, найближче до істини, стояли біографічні довідки, які написали Микола Мушинка і Роман Кравець», – Іван Монолатій

Дякуємо Івану Монолатію за унікальну книгу, за  інтелектуальну працю, за новий, як на мене, літературний жанр цього видання. Дякую всім за чудову зустріч!

Більше фото з презентації книги за посиланням – «МАКОГІН ПСЕВДО РОЗУМОВСЬКИЙ. УЯВЛЕНА УКРАЇНСЬКА ЛЮДИНА» — НОВА КНИГА ІВАНА МОНОЛАТІЯ.

©Тетяна Спориніна, фото автора,
Чернівці – Івано-Франківськ

Запис Нова книга Івана Монолатія «Макогін псевдо Розумовський. Уявлена українська людина» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

4 червня у Літературному целанівському центрі відбулася презентація книги Василя Махна «РОВЕР: вірші та есеї 2011-2014» (Видавництво «Крок», Тернопіль, 2015).
Модератор – Олександр Бойченко.

Василь Махно – поет, есеїст, перекладач, літературознавець. Народився 8 жовтня 1964 року в Чорткові на Тернопільщині. Автор дев’яти поетичних збірок «Схима» (1993), «Самотність Цезаря» (1994), «Книга пагорбів та годин» (1996), «Лютневі елегії та інші вірші» (1998), «Плавник риби» (2002), «38 віршів про Нью-Йорк та дещо інше» (2004), «Cornelia Street Cafe: нові та вибрані вірші 1991-2006» (2007), «Зимові листи» (2011), «я хочу бути джазом і рок-н-ролом» (2013), двох книжок есеїстики «Парк культури та відпочинку імені Ґертруди Стайн» (2006), «Котилася торба» (2011), п’єс «Coney Island» (2006), «Bitch/ Beach Generation» (2007), перекладів польських поетів Збіґнєва Герберта «Струна світла» (1996) та Януша Шубера «Спійманий у сіть» (2007).
Вірші, есеї та драми Василя Махна перекладено багатьма іноземними мовами, зокрема англійською, польською, німецькою, сербською, російською, литовською, чеською, малаямською, івритом, їдиш, іспанською, портуґальською та іншими. Учасник багатьох Міжнародних поетичних фестивалів у Сербії, Польщі, Україні, Словенії, Румунії, Німеччині, Індії, Колумбії та Нікараґуа. Учасник й поетичного фестивалю Meridian Czernowitz. Від 2000 року мешкає у Нью-Йорку.

Я почну розповідь не від потиску педалі, а від Генрі Міллера. Не тому що він плював на літературні моди та пристойності. І не тому, що він виживав у Парижі, так як я в Нью-Йорку, і не тому, що він ще з бруклинського дитинства до Біґ Сюрівської старості їздив на ровері, а тільки тому, що він був ровероманом, назвавши одну зі своїх есеїстичних книжок – «Мій велосипед та інші друзі».
Василь Махно “Вздовж океану на ровері”

– Велосипед? Який велосипед? Ти, мабуть, ще спиш.
– Спав, – посміхнувся я, – і бачив прекрасний сон про свій велосипед.
Генрі Міллер «Плексус»

У дитинстві я не мав свого власного ровера. Виростав, навчившись на чужих, а тепер майже у 50 років їду вздовж океану, вздовж Статен Айлендської берегової лінії, яка десь там чіпляє виступ бруклинського Сі Ґейту, завислу дугу моста Верразано, кораблі й танкери. Зустрічні роверисти вітаються, хлопці в зелено-коричневій уніформі паркової служби Нью-Йорка розрівнюють пісок і збирають вчорашнє сміття.
Василь Махно “Вздовж океану на ровері”

Кола Махна,
складна конструкція книги,
не знаю, з якою кутовою швидкістю обертається колесо,
важливо, щоб два кола ровера не утворили знак нескінченності…
Але, якщо “Ровер” Василя Махна взяти в руки і почати гортати, потім читати, то зупинитися можна вже тільки після
червоні очі фазана
bowery poetry club
паризькі вірші
революція
єрусалимські вірші…
А потім навіть з’явиться бажання зробити зворотнє коло…
І не обовязково на ровері, але з “Ровером”. І саме тут знак нескінченності вже доречний…

Олександр Бойченко подарував пану Василю книгу Станіслава Лубєнського «Степовий пірат». Так книга про Нестора Махна потрапила і в руки Василя Махна.

На початку липня 2012 я дізнався, що помер мій батько… дізнався в розмові через скайп. У Нью-Йорку – немилосердна спека. Здавалося, що навіть пором між Статен Айлендом й Мангетеном повільніше рухався у в’язкому повітрі липня. Дощі, які приходили з Атлантики, заливали вулиці й мости. Десь далеко, що навіть моє серце цього не відчуло, він відійшов з цього світу, – його поховали в Базарі. Цілий день я думав про нього, писав вірш, який видрукував з принтера, а вже на поромі читав той вірш, наче прощався з батьком, з яким так і не встиг поговорити за його життя.
Василь Махно “Вздовж океану на ровері”

Я не встиг розповісти тобі про Дубно
ні про Нью-Йорк – ні Софійку й Христину
я слова ці отримав майже задурно
хто нас накреслив і хто нас задумав
в ангельських крилах із габардину?…

ЧЕРНІВЦІ
що ще покажуть мені Чернівці?
– свіжу солянку і теплі млинці –
коц із обчухраної вівці
сливи і помаранчі?
їдиш – залишений у Садгорі –
їдеш по внутрішньому дворі
світом в якому будинки старі
і померанці

що я покажу для цих Czernowitz?
збитий дорогами мій черевик
паспорт чужий із печатками віз
вірші й валізи?…

Розмова через cкайп
грудень: схоже криза середнього віку
усе зв’язано шнурівкою черевика
збираюся – каже – автобусом їхати на Майдан
влада – курва, а колишня його манда
сидить в печінках – просто його діставши
і що ми на рік зробилися старші

що його дочка вивчиться на стюардесу
а твоя – питається – мітить мабуть в поетеси?
я кажу що не знаю – вона у пошуку
що все в руках і промислі Божому
каже: кипить вода – і що йде по чайник
а у мене – кажу – океан і чайки…

Францоз із Чорткова. Німецькомовний письменник Карл Еміль Францоз народився у Чорткові 1848-го. Чорткову Карл Еміль присвятив збірку оповідань “Євреї з Барнова”.

Звідки у мене ця ностальгія? Звідки береться це бажання побувати у Чорткові за Австрії, за часів Францоза? Звідки у мене трепет на чортківському двірці перед залізницею, яка хоч-не-хоч зв’язує ці покинуті історією місця і колишні провінції імперії? А може, ярмарок у Барнові – це зашита історія міста за підкладку хаосу і веремії, її потрібно розпороти, і піти вуличкою, просто піти вуличкою.
Василь Махно, “Францоз із Чорткова”

Додому йшла пішки.
Але з “Ровером” у руках. Ще й з автографом.
Дякую за зустіч і за книгу.

Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Василь Махно з “Ровером” у Чернівцях… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

За чотири дні у рамках Міжнародного поетичного фестивалю «MERIDIAN CZERNOWITZ»  відбулося близько 50-ти різнопланових культурних подій: поетичні вечори, автограф-сесії, концерти, вистави, нагородження, виставки… 

Мегі і Нільсен

І ще багато цікавого мені розповіла волонтер фестивалю  Мегі Стерлікова.
Мегі – студентка 3 курсу факультету іноземних мов за спеціальністю англо-український переклад, грає на бас-гітарі та співає в групі «Qu’est-ce que c’est?» (Кес-ке-се – у чому справа), художниця.
А на фестивалі Мегі працювала  з поетом-музикантом із Данії Нільсеном. 

Нільсен ( Данія)
Народився безіменним.
Хрещений як: Клаус Бек-Нільсен.
Оголошений мертвим у 2001 року.
2002-2011: генеральний директор транснаціональної корпорації Das Beckwerk, яка займається розробкою серійних фотографій, відео-фрагментів, вистав, опери, інсталяцій, концертів, музичних альбомів, революцій та інших історичних подій і кількох творів художньої літератури.
2011-12: отримав річну заборону на публічні виступи у Скандинавії.
19 січня 2012: Нільсен або Святий Нільсен став постлюдиною.
Інформація з сайту фестивалю

Існує безліч версій історії життя Клауса Бека-Нільсена і міфів про нього. Постать Клауса Бека-Нільсена була предметом сотень інтерпретацій і навіть академічних досліджень та дисертацій. Але кожна така історія породжувала і нові міфи. Та не одна з цих історій чи міфів не є правдою. У всякому разі, саме в цьому нас переконують на особистому сайті Нільсена (Nielsen). І ще одне. Вочевидь, посилюється вплив на людей «світу віртуальної реальності», коли аспекти людської особистості все частіше сприймаються тільки інформаційно. Духовні цінності перетворюються на щось штучне і другорядне. Чи треба тоді сприймати постлюдину як перспективу нової духовності? Не думаю…

– Мегі, як ти стала волонтером фестивалю? Твій вибір поета Нільсена був запланованим?
– Моя однокурсниця розповідала мені, що працювала волонтером на фестивалі в минулому році. А щоби працювати з іноземцями, бажано знати якусь іноземну мову. Я зацікавилася цим, на початку серпня познайомилася на сайті з учасниками цьогорічного фестивалю. Мою увагу привернула біографія поета-музиканта з Данії Нільсена (Nielsen). У 2001 році він був оголошений мертвим. А 19 січня цього року став «пост людиною». Від 2002 до 2011-го Нільсен не мав імені та підписувався в листах до Юрія Андруховича, який є його другом, «some body», що означає «якесь тіло». Крім того, поет спалив усі документи, що засвідчують особу Клауса-Бека Нільсена.

– Нільсен – людина несподівана, в чомусь непередбачувана, така, що на неї звертають увагу. Чи важко було супроводжувати таку неординарну особистість?  Ви одразу порозумілися?

– За день до фестивалю мені сказали купити йому корінь імбиру, а ще за два тижні до нього знайти білу сукню. Але коли Нільсен прийшов на офіційне відкриття фестивалю, у Мармуровій залі звернув увагу на дівчат-муз у рожевих сукнях. Нільсену зразу ж захотілося виступати у рожевій сукні і бути «(власною» музою фестивалю. Коли я побачила його уперше, то якось зніяковіла, спілкування спочатку було трохи напруженим. Коли ж розповіла, що я теж музикант, у нас одразу ж виникла перша тема для розмови. Виявилося, що ми з ним слухаємо одних виконавців. Серед найулюбленіших гуртів він виділяє THE TALKING HEADS.

Ми навіть з ним заспівали пісеньку, на честь якої названо гурт, в якому я співаю. Нільсен подорожує світом і вільно володіє принаймні чотирма мовами: данською(його рідна), англійською, німецькою, французькою, щось розповідав мені про іспанську, може, ще трохи знає з арабської, перської, бо свого часу побував в Ірані, Іраку та Афганістані. Нільсену сподобалися Чернівці, він дуже захопився нашим університетом.

– Чула, що ви своєрідним способом шукали реквізити і вбрання для виступу на літньому майданчику біля «Sorbonne»…
(І мене особисто дивує сполучення “сигарно-поетичний вечір” і Nielsen…)
– Нам треба було знайти для виступу жіноче взуття на підборах 42 розміру. Звичайно, знайти таке трохи складно. Перше, куди ми пішли, був театр. У театрі нам відмовили, Нільсен під час концерту навіть поскаржився на цю відмову. На жаль, я трохи занедужала, мала температуру, боліло горло, але втрачений голос не завадив піти до «Реміксу» та обирати гітару для виступу. А взуття ми все ж знайшли у найближчому секонд хенді.

Нільсен хотів грати всередині клубу, на жаль, дозволу на це не дали через те, що то вечір був сигарний. У гримерці я зустрілась із Юрієм Андруховичем і впевнилася, що й він не до кінця розуміє спосіб життя Нільсена.

Нільсен – вегетаріанець. У Чернівці він приїхав із застудженим горлом, але ліків не приймає. Тільки натуральні продукти, ось чому я й шукала імбир до його приїзду. Він надає перевагу зеленому чаю без цукру, але з медом. А ще він дуже любить, як я помітила, помідори та огірки, тож я пригостила його овочами та фруктами зі свого саду. Одного разу він сказав мені :«I think maybe it’s time for cucumber» (Гадаю, що вже час з’їсти огірок). Українську кухню випало скуштувати на Цецено останнього дня фестивалю і йому дуже сподобалася наша мамалига.

– Фестиваль вже завершився. Гості роз’їхались. Чи продовжуєш спілкуватися з Нільсеном та з іншими учасниками фестивалю?
– Нільсен поїхав 10 вересня. Не думала, що мені буде так цікаво працювати з ним, я робила це для душі, для свого задоволення. Крім Нільсена, я познайомилась ще з багатьма чудовими поетами, перекладачами, організаторами та просто волонтерами. Була би рада займатися цим наступного року, а Нільсен пообіцяв приїхати ще раз. Він передав мені диски зі своєї музикою, якщо когось зацікавить, то я виставлю «Вконтакті» музику разом із його віршами (тексти до пісень), але англійською та данською.

– Мегі, фестиваль допоміг тобі вдосконалити мову?
–  Не тільки. Робота на фестивалі переконала мене, що я обрала спеціальність, у якій себе  бачу. Перекладач – дуже цікава професія.
– Бажаю тобі на наступному фестивалі бути не тільки волонтером, перекладачем, а й мати персональну виставку картин і виступ свого гурту «Qu’est-ce que c’est?».

Василь Махно: “Я – український поет, який просто живе за океаном” 

А мені, авторові цих рядків, першого дня фестивалю поталанило зустрітися з Василем Махном (Україна-США).

Василь Махно — поет, есеїст, перекладач. Живе у США. Він приїхав у Європу в рамках європейського турне, братиме участь у Форумі видавців у Львові, літературному фестивалі у Польщі та фестивалі Бруно Шульца в Дрогобичі. Його вірші та есе перекладалися польською, англійською, сербською, німецькою, вірменською, російською, румунською та словенською мовами. Перекладає сучасну польську, американську та сербську поезії. Належить до Асоціації українських письменників та PEN Club (США).

фрагмент зустрічі – http://youtu.be/CIf3_surbu0

Слухачі спілкувалися з Василем Махном під час автограф-сесії і наступного дня на поетичних читаннях у Художньому музеї.

«…кілька запитань полишаються без відповіді:
– білий папір – чи легше писати на піску
на камені в повітрі. Бути поетом
книги повітря поетом книги піску
поетом книги пагорба. Легше бути
білими шатами – закресленою літерою –
важливо бути зерном піску –
зіницею риби – пам”яттю рослини –
тягучою кров”ю кактуса…»
Диптих про поезію

«В епоху всесвітньої глобалізації та Інтернету не важливо, де ти живеш. Головне – ким ти сам себе вважаєш, якою мовою пишеш. Я – український поет», — відповів Василь Махно на запитання, чому у програмі фестивалю зазначено «США — Україна» і що все ж є первинним.
Літературний герой Василя Махна, боксер з Бучача «доподоржувався» до Юніонсквер. Побачив світ. А ми, хто так далеко не подорожує, теж можемо бачити  світ завдяки подорожам автора і його героїв. Боксер, звичайно, не елемент декорації того світу, який він випробував на власному досвіді. Прототип героя, Стів, свого часу зустрівся Василю на 14 вулиці. Вулиці без назв… Ілюзія і реальність.  І ще, як  зазначив  Василь Махно, стереотипи. У кожного свої. Як у голлівудській історії… Але це мій погляд на Новий  світ…

«може й тому на обкладинці «Схими»
тінь мандрівця що заходить за схили…»
«Джаз з Орфеєм»

Я й собі  помандрувала до Дрогобича, про що згодом розповім обов’язково…

Поет-урбаніст, фотограф-любитель і трішки бард

І ще насолоджуюсь образами, метафорами із збірки віршів «Mapewwwo» переможця конкурсу на участь в «Поетичній прогулянці» від Meridian Czernowitz Ярослава Гадзінського.

«Опущене зморшкувате обличчя літа
важко вдихає цей важкий пил шахової дошки
помічаючи всі зайві кадри кліпів в кліпаннях вій,
наприкінці гри чи вже просто поза нею».
Велика шахівниця полів

Поет-урбаніст, трішки бард, фотограф-любитель.
Народився на Чернігівщині.
Мешкав у Ніжині, Києві та Вроцлаві.
«Почав писати вірші на початку 2000 року. Любов до поезії несподівано прийшла через невинне шкільне захоплення органічною та неорганічною хімією. Тому поезія для мене була ланцюгом необоротних хімічних дослідів та реакцій. Вже потім я дрейфував в сторону містики та урбанізму. Справжнім творчим стимулом для розвитку мене яко піїта була Ніжинська літературна студія та смолоскипіське літературне середовище. Ось така от генетична модифікація. А щодо вподобань, то це дуже великий пласт: починаючи із Мацуо Башьо (перша книга поезії серйозно прочитана та осмилена, через яку спонтанно і почалася моя творчість) й закінчуючи величезним житловим масивом сучасної української та зарубіжної літератури».
Інформація з АЖ – інтернет-видання про сучасне мистецтво.

«Зроби так, щоб я почав вірити
не лише в те, що бачу за вікном.
натільні хрестики висотних кранів
давно розчинилися під тонким пір’ям
кислотних жар-птиць
кожної скороминущої осені…»
Камери спостережень. Ярослав Гадзінський

Час серця (Herzzeit) від Петра Рихла

Під час Міжнародного поетичного фестивалю посол Німеччини в Україні Крістоф Вайль від імені німецького президента Йоахіма Гаука вручив Петру Рихлу нагороду — орден «За заслуги перед ФРН». Цієї осені має вийти друком  книга  Петра Рихла і  Лариси Цибенко  «Листування Пауля Целана з Інґеборґ Бахманн».  Петро Рихло перекладав лише листи Целана, а Лариса Цибенко  – тільки листи Бахман.

Чи завершився фестиваль?

Особисто для мене — ні…
Кожний свідомо лишає простір для власних інтерпретацій баченого і почутого на фестивалі.
Хоча зізнаюсь, що маю тепер біля десятка нових книжок, багато фото, переглядаю сайт фестивалю — і все це, як у калейдоскопі. Безліч різноманітних вражень складається у просторову яскраву мозаїку спогадів, вражень, асоціацій…
Дякую, Фестивалю!

Тетяна Спориніна, «Версії»

Запис Мозаїка зустрічей та спостережень. Частина 2. Про музикантів, поетів, мандрівників і перекладачів фестивалю… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

5 вересня 2012

Завтра  офіційно відкриється фестиваль, але вже в Чернівцях багато гостей,   центральні вулиці та місця локацій прикрашено логотипами, біля інформаційного центру  чарівні дівчата  роздають програми, буклети, флаєри, візитки… А для найщиріших прихильників поезії можуть  зійти Калліопа, Ерато чи сама Евтерпа. Про це мені по секрету повідомив Орфей.
За чотири дні у рамках фестивалю відбудеться близько 50-ти різнопланових культурних подій: поетичні вечори, автограф-сесії, концерти, вистави, нагородження, виставки…

На офіційному сайті фестивалю  сьогодні з’явилося ще таке  оголошення:
Міжнародний поетичний фестиваль Meridian Czernowitz та інтернет-канал Чернівці.tv пропонують усім прихильникам якісної поезії, які не мають змоги відвідати фестиваль, дивитися його онлайн! Трансляція вестиметься на сайті Чернівці.TV і нашому сайті.

6 вересня. Відкриття  фестивалю.
Виставки, поетичні читання, презентації книг, автограф-сесії,  концерти, проекти, зустрічі…

7 вересня…

Далі   –  http://versii.cv.ua/pohlyad/mozayika-zustrichej-ta-sposterezhen/18723.html … 

Тетяна Стрільчик, “Версії”,
фото автора

Запис ІІІ Міжнародний поетичний фестиваль «Meridian Czernowitz»… 5.09, 6.09, 7.09… спершу з'явиться на Медіа-Версії.