56 учасників шкіл Чернівців та Чернівецької області, гуртків позашкільної освіти увійшли у фінал обласного етапу конкурсу.

Завданням для учасників була розробка електронних зображень, анімацій, програм з використанням елементів вишивок Георгія Гараса в наступних номінаціях:
• комп’ютерна графіка: інфографіка (календар – настінний, перекладний), листівки (запрошення, привітання), ескіз сучасного костюму;
• програмування: запрограмувати орнамент засобами будь-якої мови програмування);
• комп’ютерна анімація у Power Point: на одному слайді створити анімацію «Вишите місто за мотивами орнаментів Гараса».

Журі Фестивалю. Голова журі: Світлана Воропаєва, кандидат технічних наук, асистент кафедри комп’ютерних систем та мереж Інституту фізико-технічних та комп’ютерних наук Чернівецького національного університету ім. Ю.Федьковича.

Члени журі: Любов Рибалка, завметодвідділу Чернівецького обласного центру науково-технічної творчості учнівської молоді, заступник голови журі; Тетяна Спориніна, керівник гуртка інформаційних технологій Чернівецького ОЦНТТУМ, вчитель інформатики Чернівецької гімназії №2, секретар журі; Олена Раца, головний спеціаліст відділу у дошкільної, загальної середньої, позашкільної та інклюзивної освіти  Департаменту освіти і науки облдержадміністрації; Наталія Гіршвельд, вчитель інформатики Вашківецька ЗОШ І-ІІІ ст., Анатолій Бандалак, вчитель інформатики Вашковецької ЗЗСО І-ІІІ ст. Вашковецької ОТГ Сокирянського району; Денис Кондрюк, зав.організаційно-масовим відділом Чернівецького ОЦНТТУМ, кандидат ф.-мат.наук; Катерина Брозинська, керівник гуртка інформаційних технологій Чернівецького міського центру науково-технічної творчості учнівської молоді; Андрій Глушко, керівник гуртків «Основи робототехніки» Чернівецького ОЦНТТУМ.

Підведення підсумків і нагородження переможців відбудеться 3 березня. Та всі роботи учасників будуть на сайті ОЦНТТУМ – свого роду віртуальний музей творів за мотивами вишивок і малюнків  Георгія Гараса,  створених сучасними дівчатами і хлопцями.

Дякуємо всім учасникам фестивалю, організаторам, наставникам за свято  творчості і відкриттів! Дякуємо учням  за їх активність, наснагу, наполегливість, оригінальність, креативність.  Всі великі молодці! Так тримати! І до зустрічі 3 березня 2021-го на нагородженні переможців Фестивалю.

Більше фото з перебігу подій фестивалю за посиланням – ПРЕЗЕНТАЦІЯ ТВОРІВ ЗА МОТИВАМИ ГЕОРГІЯ ГАРАСА СУЧАСНИМИ ШКОЛЯРАМИ-ПРОГРАМІСТАМИ…

©Тетяна Спориніна,
фото автора і з архівів учасників конкурса

Запис За мотивами творів Георгія Гараса школярі створювали анімацію, листівки, календарі, ескізи костюмів та комп’ютерні програми спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Проблематика конференції:
Розвиток творчої активності учнів у галузі інформаційних технологій;
Формування екологічної культури особистості засобами телекомунікацій;
Виховання духовної культури та патріотичних почуттів громадянина України.

Учні обговорювали питання і ролі лісів у підтримці водного балансу в умовах Українських Карпат. Гірські ліси Карпат перш за все мають всенародну цінність як ліси ґрунтозахисного, водоохоронного та кліматоутворюючого значення. А на гірських річках необхідно створити природоохоронні території для захисту унікальних і вразливих екосистем. Ефективне розв’язання проблем охорони навколишнього середовища передбачає розуміння кожним громадянином своєї відповідальності, причетності до збереження довкілля.

Учасники конференції відвідали і Чорторию, невеличке село у Кіцманському районі на правому березі ріки Черемош. Також неподалік від села – орнітологічний заказник.

А на подвір’ї Миколайчуків ми зустрілися з  племінником Івана Миколайчука Михайлом Грицюком. Він дуже цікаво, щиро розповів про славетного, легендарного  кіноактора, кінорежисера, сценариста, патріота Івана Миколайчука.

Музей-садиба відомого українського актора Івана Миколайчука розташувався в будинку, де пройшли його дитячі роки, в селі Чортория Чернівецької області. Невеликий будиночок багато років приймає у своїх стінах відвідувачів, туристів і шанувальників відомого майстра з усіх куточків України. Тут збережена обстановка, що була ще за життя Івана Васильовича.  Усередині стіни музею повністю увішані фотографіями актора. Також тут зберігаються його особисті речі, сімейні реліквії та інші предмети, які бережуть пам`ять про найважливіші події в житті Івана Миколайчука.

На жаль, до цього часу у Чернівцях не звели, не відремонтували, не зробили кінопалац імені Івана Миколайчука. Це є байдужість, бездушність влади, чиновників, які повинні цим опікуватися. Напевно, ми теж винні, що не спромоглися заставити відповідальних за це чиновників віддати належне, шану нашому славетному земляку.

Телекомунікаційний дослідницький проект «Я – Земля» був започаткований ресурсно-методичним центром «Сучасна школа» ще у 2000 році і координувався співробітниками лабораторії екологічного виховання Інституту проблем виховання АПН України. Проблеми довкілля є актуальними і потребують нашої уваги.

Я – Земля!
Я існую дуже давно. Найрозумніше з творінь – Людина – не виправдовує моїх сподівань. Далеко не завжди її вчинки розумні. Вона знищує те, без чого не може існувати – єдину можливу основу життя – планету Земля і називає це «екологічною кризою». Смертельні хвороби нестерпним болем розривають мене:
· Забруднення техногенними речовинами
· Радіоактивне забруднення
· Скорочення лісів
· Опустинювання земель
· Кислотні опади та смоги
· Парниковий ефект
· Порушення озонового екрану
· Порушення екологічний функцій океану
· Зменшення біологічної різноманітності.
Через нерозумне господарювання страждає й людство, відчуваючи нестачу сировинних і енергетичних ресурсів. Поширюються захворювання людей. Навколо мене кружляють у Космосі штучні супутники. Мене обплутали тенетами газо- і нафтопроводів, електричних і телефонних мереж…
Я – Земля – звертаюсь до всіх, хто мене чує!
Юний друже, допоможи мені!
Врятуй і себе!

Дякуємо організаторам і учасникам конференції за цікаву дискусію, обмін ідеями та думками, збагачення досвідом.
До наступної конференції у Чернівцях!

Більш детально про перебіг конференції за посиланням – ХІІІ ВІДКРИТА ШКІЛЬНА НАВЧАЛЬНО-ПРАКТИЧНА КОНФЕРЕНЦІЯ «Я – ЗЕМЛЯ».  Коли  повернулася з «Вашківецьких канікул» , то у той самий день ще встигла помилуватися на інші краєвиди виставки «Французькі канікули» …

©Тетяна Спориніна, Чернівці-Вашківці,
фото автора та Наталії Гиршвельд

Запис ХІІІ відкрита навчально-практична конференція «Я – Земля» у Вашківецькій школі спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Проблематика конференції:
Розвиток творчої активності учнів у галузі інформаційних технологій;
Формування екологічної культури особистості засобами телекомунікацій;
Виховання духовної культури та патріотичних почуттів громадянина України.

Телекомунікаційний дослідницький проект «Я – Земля» був започаткований ресурсно-методичним центром «Сучасна школа» ще у 2000 році і координувався співробітниками лабораторії екологічного виховання Інституту проблем виховання АПН України.
Школи-учасники цього проекту і зараз продовжують самостійно працювати у цьому проекті, визначивши екологічні проблеми свого регіону. Однією з засновників конференції “Я -Земля” є Ольга Георгіївна Усик, вчитель математики і інформатики Вашківецької школи.
Я – Земля!
Я існую дуже давно. Найрозумніше з творінь – Людина – не виправдовує моїх сподівань. Далеко не завжди її вчинки розумні. Вона знищує те, без чого не може існувати – єдину можливу основу життя – планету Земля і називає це «екологічною кризою». Смертельні хвороби нестерпним болем розривають мене:
· Забруднення техногенними речовинами
· Радіоактивне забруднення
· Скорочення лісів
· Опустинювання земель
· Кислотні опади та смоги
· Парниковий ефект
· Порушення озонового екрану
· Порушення екологічний функцій океану
· Зменшення біологічної різноманітності.
Через нерозумне господарювання страждає й людство, відчуваючи нестачу сировинних і енергетичних ресурсів. Поширюються захворювання людей. Навколо мене кружляють у Космосі штучні супутники. Мене обплутали тенетами газо- і нафтопроводів, електричних і телефонних мереж…
Я – Земля – звертаюсь до всіх, хто мене чує!
Юний друже, допоможи мені!
Врятуй і себе!

Директор Вашківецької ЗОШ Н.К.Бучацька відкриває конференцію.
Чернівецька область, особливо її Карпатський регіон, здавна славиться багатствами свого рослинного та тваринного світу. Значні лісові масиви, сотні малих річок, озер і ставків, чималі площі луків і полонин створюють належні умови для збереження біологічного різноманіття.
Однак на сьогодні незадовільним є стан вирішення питань збирання, транспортування, утилізації та знешкодження побутових відходів, визначення території для складування, зберігання та розміщення відходів. Особливе занепокоєння викликає те, що часто утворюються несанкціоновані звалища побутових відходів. Це може призвести до виникнення надзвичайних епідемічних ситуацій.
У ці дні всі ми згадуємо жертви катастрофи на Чорнобильській атомній станції, найбільшої техногенно-екологічної катастрофи сучасності, що сталася 31 рік тому.
Загадили ліси і землю занедбали.
Поставили АЕС в верхів’ї трьох річок.
То хто ж ви є, злочинці, канібали?!
Ударив чорний дзвін. І досить балачок.
В яких лісах іще ви забарложені?
Що яничари ще занапастять?
І мертві, і живі, і ненароджені
Нікого з вас довіку не простять!
© Ліна Костенко

Учні обговорювали питання і ролі лісів у підтримці водного балансу в умовах Українських Карпат. Протягом останніх п’яти років по всій Україні розгорнулося масове будівництво нових та відновлення старих міні-гідроелектростанцій. Це викликало опір екологів, туристів та місцевого населення, які розгорнули широку громадську кампанію проти будівництва. На Дністрі планують збудувати каскад із шести гідроелектростанцій. Суто адміністративно проект зачепить три області: Івано-Франківську (1 ГЕС), Тернопільську (4 ГЕС) та Чернівецьку (1 ГЕС).
Взагалі, в цивілізованих країнах “бум” малих ГЕС вже минув. Декілька років тому Європейська асоціація малої гідроенергетики ESHA робила комплексне дослідження у всіх країнах ЄС. Мовою оригіналу: “However, according to theeuropean-small-hydropower-association (esha) the current situation of small hydropower development in many EU-27 member states can be described as survival rather than development” (“Згідно з європейською асоціацією малої гідроенергетики поточну ситуацію з малою гідроенергетикою в багатьох країнах ЄС-27 можна описати як виживання, аніж як розвиток”).
А щодо альтернативи, то не треба вигадувати велосипед. У всьому світі енергозбереження є пріоритетом.

Усвідомлюючи складність і масштабність проблем у сфері охорони довкілля, учасники конференції зазначили: активна позиція громадян часто стає визначальною для розв’язання екологічних проблем і є одним із важливих чинників дієвості громадянського суспільства. Ефективне розв’язання проблем охорони навколишнього середовища передбачає також розуміння кожним громадянином своєї відповідальності, причетності до збереження довкілля. Екологічна політика в державі не може обмежуватися лише роботою профільного міністерства – вона включає також об’єднання зусиль громадян, усього суспільства щодо збереження природних ресурсів задля майбутніх поколінь і подальшого розвитку нашої держави.
Учасники конференції були нагороджені дипломами і цінними подарунками.

Наступну конференцію учасники вирішили провести на березі річок Прут – Черемош: прибрати береги річок.

А на завершення конференції вашківецькі учні запросили гостей відвідати Музей “Маланка – Вашківецька Переберія”. Екскурсію музеєм провела Оксана Юріївна Єленюк, вчитель початкових класів Вашківецької школи.

Дякуємо організаторам і учасникам конференції за цікаву дискусію, обмін ідеями та думками, збагачення досвідом.
До наступної конференції у Чернівцях!

Більш детальний фотозвіт конференції за посиланням – ХI ВІДКРИТА НАВЧАЛЬНО-ПРАКТИЧНА КОНФЕРЕНЦІЯ «Я – ЗЕМЛЯ»

Тетяна Спориніна, 27.04.2017
Чернівці-Вашківці,
фото автора, Іллі Сутаєва та Ростислава Гиршвельда

Запис ХІ відкрита навчально-практична конференція «Я – Земля» у Вашківецькій школі спершу з'явиться на Медіа-Версії.

ЧЕРЕМШИНА

Музыка В. Михайлюка
Слова М. Юрийчука

Знов зозулі голос чути в лісі,
Ластівки гніздечко звили в стрісі.
А вівчар жене отару плаєм,
Тьохнув пісню соловей за гаєм.

Приспiв:

Всюду буйно квiтне черемшина,
Мов до шлюбу вбралася калина.
Вiвчара в садочку, в тихому куточку
Жде дiвчина, жде.

Йшла вона в садок повз осокори,
Задивилась на високі гори.
Де з беріз спадають вранці роси,
Цвіт калини приколола в коси.

Ось і вечір – вівці біля броду,
З Черемоша п’ють холодну воду.
У садочку вівчара стрічає
Дівчинонька, що його кохає.

Приспiв:

Всюду буйно квiтне черемшина,
Мов до шлюбу вбралася калина.
Вiвчара в садочку, в тихому куточку
Жде дiвчина, жде.

Михайлюк Василь Пилипович (народився 13 січня 1929 року в м. Вашківці Вижницького р–ну, Чернівецької обл.) — український композитор, диригент. Заслужений працівник культури України (1966). Закінчив (1966) Чернівецьке музичне училище. Керівник духового оркестру і хору Вашківського БК (1952–1970). Помер 2 травня 2003 року.

Найпопулярніші твори Василя Михайлюка (музика): «Черемшина» (М. Юрійчук), «Подаруй мені Карпати» (В. Григорак), «Смерічки» (М. Юрійчук), «Хвилинка» (І. Кутень), «Мальви» (В. Григорак), «Білі журавлі» (М. Юрійчук), «Рута-м’ята» (В. Григорак), «Цимбалоньки» (Л. Кудрявенко), «Анничка» (В. Григорак), «До керманича» (І. Кутень), «Вечори в Карпатах» (С. Слісарчук).

 

Він розповідав, що з літа 1964-го у його столі лежав вірш, написаний другом і співавтором Миколою Юрійчуком, який, проте, не схвилював його: він вважав, що музика повинна народитися, прозвучати спочатку в ньому самому. Хоч як старався, нічого не виходило, особливо з приспівом. А тут — весна, квітучий травень. Михайлюк узяв ніж і пішов на луг — нарізати гілочок для клумби. І на другому березі річки раптом побачив, як розквітла черемшина. Такою вона йому здалася живою, що раптом зазвучали в ньому слова з Миколиного вірша:

Всюди буйно квітне черемшина, мов до шлюбу вбралася калина…

Він забув про лозу, про клумбу — побіг додому. Зразу ж сів за інструмент — старий віденський рояль, щоб зіграти те, що тільки-но почув у собі…

(Інформація з газети “День”, “Букет “Черемшини” на снігу”, 14.01.2009)

— Ми з мамою стояли під дверима і слухали, як народжується пісня, — пригадує донька композитора Лідія Василівна. — Тато потім говорив, що йому здалося, ніби то не черемшина, а наша мама у весільному вбранні йде назустріч. Це було 5 травня 1965 року…

Спогади Лідії Василівни Михайлюк:

Ця зустріч (ІХ відкрита навчально-практична конференція «Твої таланти, Буковино») відбулася 17 квітня у Вашківецькій школі. На конференції була висунута пропозиція від Надії Костянтинівни, директора Вашківецької ЗОШ, про створення у школі музею композитора Василя Пилиповича Михайлюка.

Пісню “Черемшина” виконує Ростислав Гиршвельд.

https://www.youtube.com/watch?v=wFE2OJT8z4Y

https://www.youtube.com/watch?v=N6Bm9nJOw2c

Тетяна Спориніна,
фото автора, Чернівці-Вашківці

Запис “Черемшині” Василя Михайлюка – 50 років спершу з'явиться на Медіа-Версії.

«Є у Вашківцях справжній костел. Храм Успіння Пресвятої Діви Марії побудовано на початку 20-х років ХІХ століття і освячено 1826 року. Наприкінці ХІХ століття католицька громада міста налічувала 1,7 тисяч прихожан, яких обслуговував отець Вінцент Свобода. У 1903 році його змінив Вінцерт Рокинський, а від 1912 по 1929 роки, коли кількість вірних досягла 2 тисяч, громадою опікувався отець Марцель Завадовський. Костел закрила радянська влада у 1949 році, перетворивши його на кінотеатр. Власне, сьогодні будівля більш нагадує саме кінотеатр, ніж костел». – Так пишуть про вашківецький костел на численних інтернет-сайтах про наш край.

«Буковина присягнула Габсбургам»

1774 року (відразу після відходу російської армії) австрійські війська зайняли Чернівці, а до жовтня того ж року — всю західну частину Буковини. У краї був організований Чернівецький генералат.

Після демаркації кордонів 12 жовтня 1778 р. у Чернівцях в урочистій обстановці «Буковина присягнула Габсбургам». Військова адміністрація намагалася через початок своєчасних реформ «приєднати Буковину до культури західних країн». Реформаторські заходи стосувалися практично всіх сфер життєдіяльності.

Насамперед були привезені із західних країн хороші фермери, ремісники та гірники. Таким чином, тоді серед інших у краї оселилося багато німецьких колоністів, які зробили суттєвий внесок у піднесення занепалого сільського господарства та у розвиток ремісництва, промисловості і гірничої справи. Особливо заохочені були прибулі ремісники, оскільки їм гарантувались повна свобода ремісництва і тридцятирічне звільнення від податків зі збудованих ними будинків для ведення ремісничої діяльності.

Саме тоді тривали й реформи в релігійній сфері – і зведення костелу у Вашківцях належить до того періоду. На чималій території костелу ховали священиків і меценатів церкви. Логічно, що костел XIX століття мав би бути щонайменше пам’яткою архітектури місцевого значення на Буковині. Тим часом, новий реєстр пам’яток культурної спадщини практично порожній.

Буква закону проти духу закону?

Від радянських часів, коли костел став кінотеатром, і досі будівля перебуває на балансі місцевих громад – то Вашковецької міської, то Вижницької районної ради. У радянські часи з правого боку від костелу піднявся багатоквартирний будинок. Кажуть, він має недобру славу, адже збудований буквально на кістках. Зліва від костелу – колишній дім священика, в якому нині розташована бібліотека для дорослих.

Упродовж трьох років порятунком костелу переймається священик о. Віктор ФРОЛОВ. Разом з іншими активістами вони прибрали зал костелу, вичистили сміття (а храм за попередні роки перетворився не просто на смітник, а подекуди й на вбиральню), закрили вікна цупким поліетиленом. Навіть знайшли доброчинців, які поставили металопластикові двері – принаймні, до того часу, коли з’являться можливості для реставрації храму, він буде захищений від вандалів. Всередині у великому залі встановлений хрест, який також пожертвували доброчинці, є видрукувані коштом друкарні «Ант-ЛТД» ікони на холсті. Посеред залу – перелаштоване під іконостас старовинне дерев’яне трюмо, яке, за свідченнями старожилів, залишилося ще від ксьондза (на жаль, уже без дзеркала).

– Вашківці – то є панське містечко, – каже отець Віктор. – Невже не в наших інтересах, щоби та рана на тілі міста, та розвалюха набула нормального вигляду? Ми не тільки прибрали сміття з костелу, ми хочемо з Божою поміччю повернути цій церкві її справжнє призначення. Той бруд, який ми звідси винесли, жодним чином не вплинув на ауру храму. Місце все одно святе, намолене. Тут люди мають молитися…

Отець Віктор – безсрібник, завдяки непосидючості якого відродилося вже кілька храмів на Буковині, який дав перший і вирішальний поштовх до повернення громадам, зокрема, і храму по вул. Нікітіна в Чернівцях, і костелу в Лужанах та ін. – не тільки розпочав процес реєстрації католицької релігійної громади у Вашківцях, а уже й заручився підтримкою Митрополії Римо-католицької церкви у Львові. Відшукав зв’язки з зацікавленими у відродженні костелу вихідцями з Вашківців – мешканцями Куту Вашковєцкого у польській Зеленій Гурі. Вийшов навіть на посольство Польщі в Україні.

Вашковецький міський голова Микола Перч:

– Справді, у нас на території ради є колишній кінотеатр (колишній костел). Свого часу був намір це приміщення продати, тоді його передали у власність районної ради. Але з продажем не склалося, тож його повернули на баланс міськради. Приміщення цегляне, але в занедбаному стані. Після повені 2008-го року місту вдалося отримати певні кошти на його часткове відновлення – це було за каденції попереднього міського голови. Тож за «стихійні» кошти приміщення перекрили новим дахом. Коли я балотувався на посаду міського голови, у моїй передвиборчій програмі був пункт – знайти господаря для цієї будівлі, щоби вона не руйнувалася, облагородити. Тож, ставши на посаду, я також шукав для неї хазяїна. Були пропозиції придбати будівлю для переобладнання під розважальний захід. Але охочі його купити, дізнаючись, що це, можливо, колишня культова споруда, яка підлягає під дію законів 90-х років про повернення культових споруд релігійним організаціям, відмовлялися від своїх бажань. Були в нас і інші ідеї – віддати приміщення в користування училищу медичного коледжу, який у нас функціонує, задіяти одну кімнату під музей нашої надзвичайно популярної, всесвітньо відомої Маланки. Для передачі коледжу, який є закладом обласного підпорядкування, звернулися до обласної ради. Комісія облради розглядала можливість взяття будівлі кінотеатру (костелу) на баланс облради. Зрештою, ймовірність відновлення римо-католицької громади і в подальшому – бажання повернути собі культову споруду зупинили і цей процес.

Упродовж уже трьох років ми як міськрада звертаємося до активістів, що претендують на цю будівлю: беріть її. Але дотримуючись юридичних вимог. Релігійна громада може повернути собі костел тільки через суд. Насамперед ця громада має офіційно зареєструватися і подати позов до суду. Після позитивного рішення суду вони виготовлять державний акт на земельну ділянку під майно, – наголосив міський голова.

Тим часом, як виглядає, є й інші шляхи повернення храму парафіянам. Свого часу (2012-го року) Фонд держамайна України надав свої роз’яснення щодо порядку передачі нерухомого майна церкві на запит Хотинської районної ради про застосування законодавства при вирішенні питання щодо можливості передачі Свято-Покровській церкві м. Хотина кам’яної сторожки з прибудовою. «…Відповідно до статті 17 Закону України від 23.04.1991 № 987-ХІІ «Про свободу совісті та релігійні організації», культові будівлі і майно, які становлять державну власність, передаються організаціями, на балансі яких вони перебувають, у безоплатне користування або у власність релігійних організацій безоплатно за рішенням обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а у Республіці Крим — Уряду Республіки Крим, – йдеться в роз’ясненні. –…Додатково звертаємо увагу, що саме обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим мають вивчати питання щодо колишніх культових будівель, церковних приміщень і майна, належність яких до церковної власності підтверджена архівними документами».

Ймовірність і реальність

Що можуть мати Вашківці у не такому й віддаленому майбутньому. Як стверджують спеціалісти, Вашківці можуть мати паспортизовану пам’ятку і туристичний маршрут. Громада абсолютно законно може ініціювати таку роботу і таким чином повернути собі цей храм як історико-культурну і архітектурну пам’ятку цілком законним шляхом. Якщо Бог поможе громадським активістам і майбутнім парафіянам костелу, вони можуть на громадських засадах організувати паспортизацію пам’ятки, подавши до Науково-дослідного інституту пам’яткоохоронних досліджень відповідне звернення з клопотанням щодо здійснення науково-практичних робіт на об’єкті як нововиявленої пам’ятки. Щоби налагодити цю роботу з точки зору туристичної привабливості, необхідно привести у відповідний порядок пам’яткоохоронну документацію. Область мала би передбачити кошти на виготовлення такого плану науково-пошукових робіт.

А що мають Вашківці на цей момент. Вашківці мають костел – ймовірно, пам’ятку архітектури щонайменше місцевого значення, яка візуально збереглася на 70%. На даний період формування Державного реєстру нерухомих пам’яток України за чинним законодавством незалежної України не завершено (хоча була затверджена Загальнонаціональна програма з формування Державного реєстру до 2010 року). Це питання останнім часом часто порушується, із зауваженням, щоправда, що в держави на формування реєстру і тим паче – на збереження пам’яток – не було коштів. Але ті області, які мали бажання, подавали такого плану документи для паспортизації пам’яток до відповідної держслужби в структурі Міністерства культури – нині це управління з питань культурної спадщини. Найактивніще у цьому напрямку працювали спеціалісти в Криму, Донецьку, Запоріжжі, Києві. Найпасивніше – в Західній Україні, де найбільше цінних об’єктів нерухомості. Якщо по Чернівцях, починаючи з 2003 року, розпочиналася паспортизація з укладенням охоронних договорів з користувачами, а у 200-2007 роках, під час робіт з «Коригування історико-архітектурного опорного плану історичних ареалів Чернівців і визначення режимів їх використання» був сформований перелік об’єктів культурної спадщини по місту (всіх типів), а  2007-го розпочалася робота із включення до Державного реєстру ансамблю вул. Кобилянської (станом на сьогодні включено тільки 31 пам’ятку), то по області такого плану не розробляли. Хоча в радянські часи, наприкінці 1980-х років, була виготовлена такого плану документація по історичних містах всього Радянського Союзу – вочевидь, вона втрачена для України.

А найнеприємніше, що частина землі поруч з костелом у Вашківцях – уже в приватній власності місцевого підприємця. І якщо при виділенні йому землі йшлося про зведення тут крамниці, то зараз уже проведене перепрофілювання земельної ділянки і незабаром поруч з храмом виросте станція техобслуговування автомобілів. Знову – на кістках…

Хоча фахівці твердять, що приватизація землі поруч з пам’яткою – порушення, бо з цього приводу при здійсненні продажу чи передачі у власність мала бути відповідна пам’яткоохоронна документація (зокрема, висновок про цінність землі з історико-культурного значення). Та кому це було потрібно кільканадцять років тому, якщо чиновники й досі називають костел «кінотеатром».

…«Собори душ своїх бережіть…», – писав свого часу класик української літератури Олесь Гончар у своєму романі-застереженні «Собор». Це був твір-застереження від втрати єдності поколінь, минулого і сучасного, історичної пам’яті народу. І додавав: «Каліка той, хто не здатен предківщиною дорожити». І ще: «Людині дано пам’ять, що сягає у віки, тому вона й людина».

Чи не таким застереженням є занедбаний костел у Вашківцях?..

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Редакція спостерігатиме за розвитком ситуації з відновлення костелу у Вашківцях та інформуватиме про це читачів.  

Запис Рани на тілі храму. Костел-застереження спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У День Землі в різних країнах, за традицією, лунає Дзвін Миру, закликаючи людей Землі відчути всепланетну спільність і докласти зусиль до захисту миру на планеті та збереження краси нашого спільного дому.
Перший Дзвін Миру був встановлений у штаб-квартирі ООН в Нью-Йорку 1954 року. Він відлитий з монет — дитячих пожертв з усіх континентів — і є символом глобальної солідарності людей Землі. У нього також вплавлени ордени та медалі, інші почесні знаки людей багатьох країн. Напис на Дзвоні промовляє: “Хай живе загальний мир у всьому світі”

Учасники конференції вшанували пам’ять полеглим на Майдані героїв і поклали квіти біля хреста пам’яті Небесної сотні на Центральній площі.

І вам слава, сині гори,
Кригою окуті.
І вам, лицарі великі,
Богом не забуті.
Борітеся – поборете,
Вам бог помагає!
За вас правда, за вас сила
І воля святая!

Тарас Шевченко

Я — Земля!
Я існую дуже давно. Найрозумніше з творінь — Людина — не виправдовує моїх сподівань. Далеко не завжди її вчинки розумні. Вона знищує те, без чого не може існувати — єдину можливу основу життя — планету Земля і називає це «екологічною кризою». Смертельні хвороби нестерпним болем розривають мене:
· Забруднення техногенними речовинами
· Радіоактивне забруднення
· Скорочення лісів
· Опустинювання земель
· Кислотні опади та смоги
· Парниковий ефект
· Порушення озонового екрану
· Порушення екологічний функцій океану
· Зменшення біологічної різноманітності.
Через нерозумне господарювання страждає й людство, відчуваючи нестачу сировинних і енергетичних ресурсів. Поширюються захворювання людей. Навколо мене кружляють у Космосі штучні супутники. Мене обплутали тенетами газо- і нафтопроводів, електричних і телефонних мереж…
Я — Земля — звертаюсь до всіх, хто мене чує!
Юний друже, допоможи мені!
Врятуй і себе!

ПРОБЛЕМАТИКА КОНФЕРЕНЦІЇ:
— Розвиток творчої активності учнів у галузі інформаційних технологій;
— Формування екологічної культури особистості засобами телекомунікацій;
— Виховання духовної культури та патріотичних почуттів громадянина України.

Конференція розпочалася урочистим концертом.

Чернівецька гімназія №2 працює в міжнародній освітній програмі I*EARN (Іnternational Education and Resource Network —Міжнародна ресурсна та освітня мережа), яка почала впроваджуватись в Україні від 1998-го громадською організацією Ресурсно-методичний центр «Сучасна школа» за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Не зважаючи на великі відстані, відмінності в системах освіти, культурах, традиціях, релігіях, часових поясах та мовних перешкодам, учасники проектів доводять, що вони можуть зрозуміти одне одного, знайомлячись із таким великим та різноманітним світом, демонструючи йому свої досягнення, своє бачення життя.
Учасники конференції отримали вітальні листи від учасників програми “АЙОРН в Україні” з Києва, Севастополя, Кіровограда і Cтрия.

Шановні учасники конференції “Я – Земля”!
Вітаємо Вас і бажаємо плідної праці у справі охорони докілля!
Гострота екологічної ситуації у світі, нашій державі постійно зростає.
Девіз конференції: “Боже великий, єдиний, нам Україну храни!” вказує на Вашу занепокоєність станом справ в Україні. Мир на планеті і у державі – зараз є головними пріоритетами. Ви – майбутнє держави і Вам жити в безпеці і гармонії з природою!
З повагою – учні та вчителі школи №7 міста Стрий, Львівської області.

На завершення конференції учасники прогулялися вулицями історичного центру Чернівців та відвідали Художній музей.

Наступна конференція відбудеться за традицією у Вашківцях.
До зустрічі!

Тетяна Стрільчик, “Версії”,
фото автора і Ростислава Гиршвельда

Запис VIІІ відкрита навчально-практична конференція «Я – ЗЕМЛЯ» у Чернівецькій гімназії №2 спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Екскурсія в музей Г. Гараса

Георгій Гарас створив унікальний власний стиль орнаментування, поєднавши прадавні види народного мистецтва: писанкарства і вишивки. Ці роботи можна побачити у садибі-музеї Георгія Гараса у Вашківцях Вижницького району Чернівецької області. Цей музей був відкритий 27 лютого 1972 року, у день народження майстра. У 2013 році виповнилося 112 років з дня народження художника Георгія Гараса.

Тетяна Спориніна, «Версії»,
Чернівці-Вашківці

Запис «Визначні події квітня на планеті Земля» – конференція у Вашківецькій школі. Музей Г.Гараса. Частина 2 спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Я – Земля!
Я існую дуже давно. Найрозумніше з творінь – Людина – не виправдовує моїх сподівань. Далеко не завжди її вчинки розумні. Вона знищує те, без чого не може існувати – єдину можливу основу життя – планету Земля і називає це “екологічною кризою”.  Смертельні хвороби нестерпним болем розривають мене:
· Забруднення техногенними речовинами
· Радіоактивне забруднення
· Скорочення лісів
· Опустинювання земель
· Кислотні опади та смоги
· Парниковий ефект
· Порушення озонового екрану
· Порушення екологічний функцій океану
· Зменшення біологічної різноманітності.
Через нерозумне господарювання страждає й людство, відчуваючи нестачу сировинних і енергетичних ресурсів. Поширюються захворювання людей. Навколо мене кружляють у Космосі штучні супутники. Мене обплутали тенетами газо- і нафтопроводів, електричних і телефонних мереж…
Я – Земля – звертаюсь до всіх, хто мене чує!
Юний друже, допоможи мені!
Врятуй і себе!

 
17 квітня 2013 року у Вашківецькій загальноосвітній школі І-ІІІ ст. відбулася VIІ відкрита навчально-практична конференція «Визначні події квітня на планеті Земля».  Конференція присвячена Міжнародним Дням Землі та Води.  Гостями конференції були учні Чернівецької гімназії №2, учасники гуртка “Байт” Чернівецького ОЦ НТТУМ.

ПРОБЛЕМАТИКА КОНФЕРЕНЦІЇ:
– Розвиток творчої активності учнів у галузі інформаційних технологій;
– Формування екологічної культури особистості засобами телекомунікацій;
– Виховання духовної культури та патріотичних почуттів громадянина України.

Чернівці – Вашківці…

Весняний настрій і в природи і на душі…

О 10 годині ранку учні Вашківецької школи зустрічали гостей і друзів з Чернівців хлібом і сіллю. Це було урочисто, щиро та дуже гарно.

Порядок денний конференції:
Відкриття конференції – 17 квітня о 10.00
Робота секцій – 10.30 : 12.30
Екскурсія в музей Г. Гараса – 13.30 : 14.30
Закриття конференції – 15.00

Голова оргкомітету конференції, вчитель математики і інформатики О.Г. Усик привітала учасників конференції і розповіла про історію започаткування спільної конференції “Я – Земля”.

Об 11 годині учасники конференції у Вашківцях вийшли на відеозв’язок з Чернівецьким ОЦ НТТУМ, де у цей час проходив семінар-практикум керівників гуртків інформаційних технологій з проблеми “Розвиток мережі гуртків інформаційних технологій, впровадженняінформаційно-комунікаційних технологій в процесі гурткової роботи”.

Урочисте нагородження дипломантів конференції

Після нагородження всіх учасників ми пішли в музей Г. Гараса.
На сходах мені зустрівся цей хлопчик, ми поздоровалися і зовсім несподівано для мене він подарував мені кілька перших польових квітів, які тримав у руках…

Музей Гараса

 Екскурсія у музей Г. Гараса за посиланням – http://versii.cv.ua/pohlyad/viznachni-podiyi-kvitnya-na-planeti-zemlya-konferentsiya-u-vashkivets-kij-shkoli-muzej-g-garasa-chastina-2/21678.html

Тетяна Спориніна, “Версії”,
Чернівці-Вашківці

Запис VIІ відкрита навчально-практична конференція «Визначні події квітня на планеті Земля» у Вашківецькій школі. Частина 1 спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Початок дивись за посиланням – http://versii.cv.ua/pohlyad/dopomoga-lebedyam-prodovzhuyet-sya/20543.html

Треба не забувати підгодовувати птахів і в місті!

Про зимуючих птахів, друже, пам’ятай,
Годувати взимку їх не забувай.
Небагато треба їм, жменька лиш зерна,
Лиш одна і не страшна буде їм зима.
Н.О.Палюх

Як розповідає Ігор Васильович Скільський, орнітолог, завідувач відділу природи обласного краєзнавчого музею, необхідно взимку допомагати нашим пернатим друзям. Що тривожить – це зменшення кількості хатнього горобця через відсутність місць для гніздування. В місті стає дедалі менше дерев. Та головне – птахи харчуються відходами їжі, де багато барвників та емульгаторів. Для крихітного горобця така доза часто смертельна. Синички охоче їдять насіння соняшника, гарбуза, зерно, можна також прив’язати до гілочки шматок несолоного сала. Що ж до голубів, горобців і граків, то вони всеїдні. Годівничку краще всього для птахів підвісити.
Але підгодовуйте птахів і просто кидаючи їм зерно, як це роблять багато чернівчан.

28 січня 2013. Чернівці

28 січня 2013. Чортория

“Сьогодні у Чорториї – 12○. Води незамерзлої не так і багато, але  до берега крига не добрася. На вихідних було багато гостей, тому лебеді не голодують. Сьогодні підгодовували їх і ми”, – Харина О.М.,  директор Чорторийської ЗНЗ. 

І додатком до листа були і ці фото:

Ми вдячні всім небайдужим людям, які підгодовують птахів в місті, передають корми для лебедів, або проїздом завертають на озера Чорториї і привозять птахам хліб, зерно.

Тетяна Спориніна, “Версії”,
фото автора і Олександри Харини.
Чернівці – Чортория

Запис Наша допомога птахам продовжується! спершу з'явиться на Медіа-Версії.

21 cічня. Чортория

Учні 8-А класу, 6- А класу та голова товариства “Талант”- Гнатишин Галина (10-Б клас) 21 січня з”їздили в Чорторию. Відвідали спочатку школу, де нас тепло зустріла Леся Миколаївна, порозмовляли з учнями одного з класів школи та залишили зібрані кошти на зерно для лебедів. Далі учасники акції “Допоможіть лебедям чорторийських озер” відправились до лебедів. Де милувавшись їх красою кормили привезеним хлібом та зерном. Цьогоріч птахів чимало… Чекають гостинців від людей, одразу ж без страху підпливають до берега, не боючись їдять з рук.
Учні Вашківецької школи, перебуваючи у Чорториї на озері, вирішили зібрати ще для лебедів корму та коштів і у лютому знову відвідати чудо-птахів.
З повагою вчителі інформатики Вашківецької ЗОШ:
Усик Ольга Григорівна, Гиршвельд Наталія Іванівна

15-20 січня  2013 р. учні Чернівецької гімназії №2 за рішенням Ради РеГі провели акцію збору коштів для купівлі кормів лебедям, що зимують на озерах села Чортория. 21 січня кошти передали  школярам Чорторийської школи, як і в минулому році. За ці гроші куплять корми для птахів.

24 січня. Чортория

Ось таке повідомленя і фото надіслала Олександра Харина, директор Чорторийської ЗНЗ І ступеня:
“Учні 1 – 4 класів із класоводами Гаврилюк С.Д., Хариною О.М. 23 січня і сьогодні, 24 січня із Загарією В.О. годували лебедів. Птахів є більше сотні. Побачивши дітей, вони зразу пливуть до берега. Корм закупили, наступного тижня також підемо. Дякуємо за підтримку вам і Ользі Григорівні Усик, ви робите добру справу.”

Велике вітання і подяка Вашим учням, пані Олександра, за таку щиру допомогу лебедям!

Ми вдячні всім небайдужим людям, які передають корми для лебедів, або проїздом завертають на озера і привозять птахам хліб, зерно.

Продовження читай за посиланням – http://versii.cv.ua/pohlyad/nasha-dopomoga-ptaham-prodovzhuyet-sya/20642.html

Тетяна Спориніна, «Версії»,
Фото автора і ті, що передали школярі Вашківецької школи.
Вашківці — Чортория — Чернівці, січень 2013

Запис Допомога лебедям продовжується!.. спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Серед нагороджених – народний майстер з художньої обробки дерева Володимир Ворончак, який отримав премію за творчі досягнення у розвитку народного орнаментального мистецтва Буковини та продовження його традицій.

– Інколи мене запитують – чи так це важливо? Ну робить собі там щось різьбяр, чи жінки вишивають орнаменти… Я ж хочу навести один історичний факт. Після Великої Вітчизняної війни постало питання: чия це територія – Закарпатська область? Тоді на неї претендували угорці і чехи… Політики тривалий час не могли довести, чия ж це насправді земля. І тоді за справу взялися майстри народного мистецтва. Видатний дослідник Володимир Гнатюк, сучасник Івана Франка та Ольги Кобилянської, зібрав на Закарпатті велику колекцію творів народного мистецтва. І коли її представили чеським та угорським вченим, ті сказали, що в них подібного немає. Таким чином знавці мистецтва підтвердили, що це наша територія, на ній здавна в більшості компактно проживали українці, які творили такі чудові, прекрасні речі…

Митець зазначив, що подібні премії дають не задля розваги, за ці кошти народні майстри мають змогу придбати матеріали для роботи, поповнити свій інструментальний арсенал.

– Люди, які займаються мистецтвом, не мають часу вечорами ходити вулицями, займатися чимось поганим. Тому наше завдання також широко популяризувати мистецтво у нашому суспільстві, – зазначив Володимир Ворончак.

Також премію посмертно присудили колишньому голові благодійного фонду імені Георгія Гараса у Львові Богданові Сивуляку за науково-дослідницьку діяльність та популяризацію народного мистецтва Буковини. Зокрема, присутні могли переглянути вже знаний альбом Богдана та Зоряни Сивуляків «Світ української вишивки. Феномен Георгія Гараса».

Інші чотири премії за збереження, відродження та розвиток народного мистецтва Буковини присудили майстрам, які працюють у різних видах декоративно-ужиткового мистецтва. Переможцями стали член Національної спілки журналістів, майстер художньої вишивки Олена Чайка, майстер писанкарства Василина Сумаряк, майстер художньої обробки дерева Сергій Кузнєцов, викладач професійної майстерності Вижницького коледжу прикладного мистецтва імені Василя Шкрібляка Любов Столєтова.

Георгій Гарас (1901-1972) – відомий збирач і творець народних орнаментів Буковини, художник-самоук, заслужений майстер народної творчості.

Його художні композиції та орнаменти слугують для буковинських вишивальниць і килимарниць зразками для оздоблення одягу, салфеток, скатертин, рушників, килимів.

Характерна риса орнаментів Гараса – переважання геометричних фігур: квадратів, ромбів, хрестиків, зірок, кутиків, – що є характерним передусім для образної мови гуцульського мистецтва.

У смт. Вашківці Вижницького району діє садиба-музей Г.Гараса. 1994 року на Вижниччині була заснована лiтературно-мистецьку премiя iменi Георгiя Гараса, якою щороку відзначали митців та діячів культури району.

Запис У Чернівцях народних майстрів відзначили премією спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Берегиня – заступниця, хранителька. Земля – берегиня всього роду людського. Матінко-земля. Мати – початок всього. Берегиня, оберіг, берегти – слова одного кореня, за якими сильна енергетика і  глибокий зміст. Грудочку землі люди здавна беруть із собою в далеку подорож на згадку про свій рідний край. Існує таке прислів’я: “Хто про землю дбає, вона тому повертає”.

Учні наукового товариства «Талант» Вашківецької школи і гості, учні Чернівецької гімназії №2, обговорювали питання загальнолюдських цінностей, духовних скарбів української культури та її історичних пам’яток, відродження народних традицій і обрядів. Учні відвідали шкільний музей народного побуту, світлицю з колекціями вишивок, рушників, серветок, сорочок та суконь, скатертин. Темами обговорення конференції були українська народна пісня, український рушник, лялька-мотанка – берегиня роду, рослинні і тваринні символи-обереги, історія Анниної гори, участь у міжнародних телекомунікаційних екологічних проектах та проекті Intel® «Ми і наше довкілля». На завершення учасники відвідали Аннину гору, яку священною вважають здавна.

Легенда розповідає, що коли Буковина знаходилася під турецьким ярмом, жила у Вашківцях дівчина на ім’я Анна, яка славилася своєю красою і добрими вчинками. Дівчина мала косу до колін і великі чорні очі. Турки під час одного з набігів дізналися про цю дівчину й вирішили впіймати красуню та поглумитися над нею, для чого й оточили село. Рано-вранці дівчина, врятовуючись від загарбників, побігла на гору. Оглянувшись з вершини гори Анна побачила, що турки оточили її. Діватися було нікуди, й дівчина почала молитися Богу, щоб той врятував її тіло і душу. І коли вороги були вже зовсім близько, сталося диво: земля розступилася і поглинула Анну. На поверхні залишилася лише її коса. Турки довго шукали дівчину, але знайшли лише її мокре волосся. Вітер вихопив волосся з турецьких рук і розвіяв по всій горі.
На знак цього дива місцеві християни насипали тут могилу і звели кам’яний хрест, а гора з тих пір почала називатися Анниною. У 1993 році тут засновано жіночій монастир Святої Праведної Анни на Анниній горі. Побудовано собор Святої Анни з нижнім храмом Святих Великомучеників Маккавіїв, келії, житлові корпуси, господарські приміщення.
http://ukrainaincognita.com/chernivetska-oblast/vyzhnytskyi-raion/annyna-gora/annyna-gora
З Анниної гори відкривається чудова панорама  Вашківців та  долини Черемошу.

Учасники конференції з Чернівців вдячні Л.П. Супрун, директору школи, О.Г. Усик, керівнику творчої групи, педколективу та учням Вашківецької школи за цікаву і змістовну програму та організацію конференції.

Тетяна СПОРИНІНА, “Версії”,
фото автора

Фотозвіт конференції

“Мені дуже сподобався день, проведений у Вашківцях, зокрема у Вашківецькій школі, яка є надзвичайно великою і просторою та похід на святе місце з чудовими краєвидами – Аннину гору. Біля входу до школи нас так тепло зустріли надзвичайно добрі, привітні і гостинні люди. Вони нагодували нас, напоїли, а ще розповіли багато цікавих історій зі свого життя. Особливо мені сподобалось, як чотирикласниця в народному одязі, трохи хвилюючись, але від душі вела свою першу екскурсію у шкільному музеї. Там було стільки старовинних та цікавих речей, мені так хотілося все побачити і нічого не пропустити. Після конференції ми пішли на екскурсію на Аннину гору не з порожніми руками, а з подаруночками ручної роботи, які вручили нам діти Вашківецької школи. Це настільки гарно та приємно. Я не шкодую, що поїхала на конференцію, присвячену духовним оберегам, бо дізналася багато нового про орнаменти рушників, елементи народного одягу та духовно збагатилися, побувавши на Анниній горі.”

Анастасія Фатенко, учениця 8 класу Чернівецької гімназії №2

Наступна конференція відбудеться за традицією в Чернівцях. До зустрічі у Чернівецькій гімназії №2!

Блог проекту «Назустріч весні» можна переглянути за посиланням:
http://ourbirds.wordpress.com/

Запис «Духовні обереги Землі» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

18 січня  наступає Хрещенський Святвечір. Який ще називають «Другий Святвечір», «Голодний Святвечір», «Водохресний Святвечір. У цей день, на Йорданську вечерю за традицією готують останню кутю різдвяних новорічних свят. Ця кутя називається «голодною».

«І ще цей день присвячують тим, хто потребує нашої уваги, допомоги», – пояснила мені Ольга Георгіївна Усик, вчителька математики Вашківецької школи.
Ми вирішили цього дня поїхати в Чорторию.
«Увага! Акція «Милосердя».
Під такою назвою члени творчої групи «Талант» Вашківецької школи провели збір коштів і кормів для лебедів, які зимують на Чорторийських озерах, приєднавшись до своїх друзів із Чернівецької гімназії №2, з якими їх єднає творча дружба.
Зібрано 303 грн., зерна кукурудзи і хліб.
Макара Дмитро, Розщибак Андрій, Гнатишин Галина та Єленюк Тетяна передали  кошти учням Чорторийської початкової школи, які разом із жителями села будуть закупляти зерно для лебедів, щоб птахи могли дозимувати на озері
І ще ми провідали вчительку Наталю Іллічну Качало.
Я перепитала Ольгу Усик:
– А може Іллівна?
– Ні, у нас всі кличуть – Наталя Іллічна
Наталі Іллічні, вчительці української мови і літератури Брусницької школи, в цьому році у березні виповнюється 84 роки. Учні заспівали їй коляду. А Наталя Іллічна потім розказувала про свої роки вчителювання. Про кожного учня вона має що розказати. І, звичайно, мова зайшла про Івана Миколайчука. Наталя Іллічна вчила всіх дітей родини Миколайчуків. А загалом у сім’ї Миколайчуків було десятеро дітей. А мама Наталі Іллічни, Катерина Миколаївна, була першою вчителькою у Івана Миколайчука».

Повністю інтерв’ю з Наталею Іллічною Качало, унікальні фото з її домашнього архіву ми опублікуємо в наступних числах газети.

Другого дня делегація вашківчан, що відвідали Чорторию, розмістили стіннівку з фотозвітом у школі. І ще говорять, що в ніч з 18 на 19 січня тварини опівночі розмовляють людською мовою, але підслуховувати їх великий гріх. Їх і не підслуховували, але лебеді достеменно були нагодовані і задоволені. Деякі фото Ольга Усик предала і нам. Інші учні цього дня колядували у будинку перестарілих у селі Коритне.

Вашківчани гордяться і люблять свій край, бережуть і примножують народні звичаї, традиції. Світлана Одовійчук,  вчителька української  мови та літератури, так висловила свої почуття:
Де хвилі Черемоша котять,
І звідки «Черемшини» йде порив:
Це Вашківці – містечко рідне!
Тут Гарас-художик творив.
Іван Бажанський вчив науки
Маленьких наших Вашківчан,
А створена давно ним школа,
Наречена його ім’ям…
У нас Маланка є відома
На весь наш буковинський край.
Вона віншує   й посіває
На щедрий людям урожай.
Не можна також не згадати
Святую Аннину гору:
Вона для нас як рідна мати,
Що верне від усіх біду.
Тому, шановні вашківчани,
Гордіться цим містечком ви!
Родились тут відомі люди.
Тож пам’ятайте це завжди.

І як видно, вашківчани про це не забувають.

Тетяна СПОРИНІНА, “Версії”

Під час збору коштів для лебедів

В гостях у Наталі Іллічни Качало

Допомога лебедям Чорториї

18.01.2011,  Вашківці – Чортория – Чернівці

Запис І день Надвечір’я… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

На Василя й Маланку, 13 і 14 січня, вся Західна Україна щедрує й маланкує.  Та наймасовіша, найекзотичніша, традиційно-стихійна, а тому ніколи не передбачувана переберія (від слова «перебиратися», тобто перевдягатися) відбувається в маленькому й дуже затишному містечку Вашківці на Вижниччині.

Маланка – це, без перебільшення, найвеселіший і «найприкольніший» празник на Буковині. За змістом він ближче всього до карнавалу, та головною його фішкою є безмежний народний гумор.

Як правило, щороку оголошується головна тема переберії. У різні роки це був і пташиний грип, і Майдан з Юлею та Ющенком, і вибори, і теракти… Цього року новий мер Микола Перч запропонував кожному «колективу» вибрати свою тему, без оголошення загальної. Але обов’язково присутні дві вічні теми: секс і лікарі.

А ще тут багато міліції – справжньої та перевдягненої. Остання нікого не пустить на карнавал без хабара, який збирають підкреслено відкрито. Тому всі водії, які проїжджають Вижницькою трасою, готують дрібну валюту, інакше не пропустять, оскільки вздовж траси в кожному селі виставляються по два блокпости. І що би не вигадував водій, без «проплати» його не пропустять.

…Маланкує з усіма обов’язково й Гітлер, але у Вашківцях він стає блондином. А Кучма з’являється у вигляді сумного місцевого гуцула з віником для лазні. Не обходиться фест і без ведмедів, відьом, чортів у матроських тільниках із черепами й вилами. Загалом, усього не описати, це треба побачити. Бодай, хоч один раз – і вражень Вам стане на все життя.

Завершується неперевершене дійство народної фантазії купанням у в місцевій річечці, хто в чому – в костюмах чи без них. Тож, якщо серед гостей знайдуться «моржі» або просто сміливці та любителі екстриму, то купання для них поєднається з «приколами».

Все це ви побачите, а дещо й скуштуєте: усіх очікує потрясно смачні страви в національних традиціях. А буковинська кухня – це феєрверк різноманітних смаків і пристрастей (українських, німецьких, польських, єврейських, румунських тощо).

Отже, не відкладайте візиту до Вашківців: осідлайте будь-якого сталевого коня і – на свято!

Людмила ЛЕБЕДИНСЬКА, «Версії»

Запис Вашківський фест відомий на весь світ спершу з'явиться на Медіа-Версії.

“Де коза ходила, там жито родило;
Де коза хвостом, там жито кущом;
Де коза туп-туп, там жита сім куп;
Де коза рогами, там жито стогами.”

О-го-го, коза
Українська народна пісня

Маланку, або Переберiю, зараз майже всі сприймають як веселий народний карнавал.

Перевдягнені чорти, цигани, турки, ведмеді, вояки, діди, дiвки, парубки, кози, ангели, лікарі, кумедні даішники, політики, пірати, піонери, жреці, мексиканський мачо, зірки шоу-бізнесу та iнші персонажi  влаштовують справжню забаву.
Кожного року обирається головна тема переберій. Наприклад, у Вашківцях останніми роками були такі: пташиний грип, Майдан, вибори, теракти, секс, лікарі, свобода слова, зірки естради…
На сучасній Маланці, де поєднались реальність, міфічність, вигадки, дотепність, гумор, панує неймовірно святковий настрій.

Дякую всім тим буковинцям, що продовжують берегти і примножувати традиції, мають свій власний погляд, виразність у своєрідній імпрезі на реальні, історичні та політичні події, вражають нас своєю альтернативністю, іноді суперечливістю,  але народною правдивістю.
Особлива вдячність колективам різних районів Буковини, гостей з інших областей, що  подарували нам таке чудове свято і 15 січня 2011 року  на Соборній площі в Чернівцях.

Маланочка в Місті пила
Сухий Фартух замочила
Повій-Вітре Буйнесенький
Суши Фартух Тонесенький

І ще всі хотіли сфотографуватися з давніми і сучасними переберійними персонажами.

А я своїй дзюбі-любі
Куплю черевички.
Черевички невеличкі,
Передочки з китаєчки,
Передочки з китаєчки,
Закаблуки з кабака,
А як підем до оренди,
То вдаримо тропака…

Несіть ковбасу і сало,
Щоб щастя ваш дім не минало!
Хай несе вам Новий рік
Здоров’я і довгий вік!

Чернівці, Маланка -2011

Довідка

“А звичай водити Козу прийшло до нас ще з дохристиянських часів, продовжує жити в обрядових дійствах сучасних колядників і щедрувальників.
Але обряди зимового циклу пов’язані і з давніми міфами про народження Всесвіту: у давніх слов’ян це було свято Сварога (Зодіаку), що пов’язані з трьома світилами астрального культу — Сонцем, Місяцем, Зорею. За давньою міфологією Сварог (чарівний коваль) дарує людям плуг, який падає на землю, символізуючи шлюб неба із землею. Із вшануванням плуга культивуються поклоніння плодам поля: божество Коляда отримує іншу назву — Дідух (прадух, предок), його символом стає сніп пшениці. Всім божествам приносяться ритуальні жертви — 14 страв: кутя — на честь Сварога, 13 інших — на честь зодіакальних сузір´їв — божеств (згодом це число зменшилось до 12).
Про цей  звичай можна прочитати і у  повісті «Тіні забутих предків» Михайла Коцюбинського.”

“Маланкою зазвичай перебирають парубка веселого, гарного i такого, що по слово за пазуху не полiзе. У нього єдине завдання — пародiювати господиню, її сусiдку чи якусь вiдому в селi особу. Маланка робить те, що має робити жiнка, але зовсiм навпаки. Усе перевертає, розливає на долiвку воду, смiття пiдмiтає вiд порога до середини хати, мокрою ганчiркою протирає пiч, а глиною натомiсть обмазує меблi й начиння. Навiщо, спитаєте? У карнавально-сатиричнiй iгровiй формi людям указують на їхнi недолiки, утверджують звичайнiсiнькi норми народної моралi. Коли когось треба поставити на мiсце, вiдкрити очi на його негiдну поведiнку — просимо до Маланки…
А в чому ж перфоменс? Та в усьому. Дiйство, що дiйшло до нас крiзь вiки, — це тiльки початок i зав’язка карнавалу, а вже розвиток i фiнал — абсолютно непередбачуванi. Маланка є гнучкою i багатогранною забавою, вона може iнтерпретуватись, як заманеться.”

Більш детально цю інформацію можна знайти за посиланнями:
http://ridnaua.org/p/bukovynska-malanka/ – Буковинська Маланка, Степан Карачко
http://www.info-library.com.ua/books-text-4118.html – Українська усна народна творчість, Лановик М.Б., Лановик З.Б..

Фото Переберії у Вашківцях минулих років

Тетяна СПОРИНІНА, фото автора

Запис “Де коза ходила, там жито родило…” спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Вишивальники через вишивку  передають нам  природне різномаїття,  думки, мрії, любов, свої побажання життєвих сил,  здоров’я, добробуту, гармонії з природою, оновлення, буяння, взаємоповаги, миру, достатку.

Вперше у Вашківцях я побувала у 2000 році. На запрошення Ольги Усик, вчительки Вашківецької школи, ми з учнями прибули дизелем до Вашківців. У цей день  ми  відвідали музей народної творчості Георгія Гараса,  побували в музеї-садибі Івана Миколайчука в Чорториї, звичайно не оминули Чорторийські озера з лебедями (бо прямували у цю подорож саме через цих птахів, щоб відвезти трохи кормів), а вже на  зворотному шляху  відбулася зустріч з композитором Василем  Михайлюком.

Роки йдуть… Вже не зустріне нас на порозі Євдокія Гарас, не заспіваємо разом з Василем Михайлюком його знамениту « Черемшину» на слова  Миколи  Юрійчука… У кожного свої дороги, радості, печаль, що вишиті «червоними і чорними нитками…»

Тепер ми кожного року буваємо у Вашківцях: взимку приїжджаємо на знамениту Маланку, також на Чорторийські озера, весною зустрічаємося з Вашківецькими школярами на конференції, присвяченій  Дню Землі, разом бували на Аненій горі…
Але що завжди нас, чернівчан, вражає, дивує, надихає у жителів Вашківців – їх  вірність вишивці. Вишивка –  покликання душі, творче наслідування, захоплення,  майстерність, оригінальність, самобутність.

Цього разу я спілкувалась з Катериною Мельничук, вчителем образотворчого мистецтва Вашківецької школи, в Чернівцях, ми обговорювали деякі деталі, а саме фольклорні традиції, міжнародного телекомунікаційного проекту «Global Teenager Project, Colors and Sounds of My Country».

«Мета будь-якої вишивальниці – урізноманітнити вишивку», – розповідає пані Катерина.
Символіка в вишивці дуже різноманітна, вона  передавалась з покоління в покоління: хвилясті лінії, колокрес, криж, квадрат, ромб, дерево, спіраль, коло…  Оздоблене полотно, наприклад рушника,  символізує дорогу, життєвий простір, світ, у який вирушила людина. А якщо пригадати технологію виготовлення рушників в давнині: відбілювання на траві, на ранішній росі, під сонцем, вночі під зірками. Все це  впливало на їх дивовижні властивості. Існує ще й таке повір’я: по-справжньому сильний оберіг не можна купити. Цей оберіг передається у родині в спадщину. І тоді людина  знаходиться під опікою і захистом свого роду. Це може бути й вишита сорочка, хустинка, рушник, фартушок, пояс, килимова доріжка, серветка. Головне, щоб вишивальники лишили на полотні лише найкращі мрії, найсвітліші думки й почуття ».

І ще Катерина Мельничук привезла нам показати унікальну книгу « Світ української вишивки. Феномен Георгія Гараса», що видана за сприяння благодійного фонду ім. Георгія Гараса, який очолює Богдан Сивуляк. У цій книзі вперше зібрано і відтворено повне творче надбання заслуженого майстра України, буковинця Георгія Гараса (1901-1972 рр.). У цій книзі подані зразки вишивок Георгія Гараса: 1 035 робіт майстра, з яких 150 сорочок, 100 рушників, 30 подушок, 26 краваток, 20 картин, 10 килимів і 5 портретів, 700 серветок.
Детальніше про це видання можна прочитати і за цим посиланням: http://www.zaxid.net/newsua/2008/9/17/173026/ .

Георгій Гарас створив унікальний власний стиль орнаментування, поєднавши прадавні види народного мистецтва: писанкарства і вишивки. Ці роботи можна побачити  у садибі-музеї Георгія Гараса у Вашківцях Вижницького району Чернівецької області. Цей музей був відкритий 27 лютого 1972 року, у день народження майстра.  У  2011 році  виповнюється 110 років з дня народження художника Георгія Гараса.

Може саме тому у Вашківцях  так багато талановитих людей, бо оберігає і примножує їх таланти бажання і  вміння цінити надбання минулого, зберігати традиції, передавати їх своїм нащадкам. Катерина Мельничук  вчилась і у свого батька, Мирослава Ілліча Сердульця, який довгі роки працював на сувенірній фабриці,  а мати Єфросинія  Василівна Фербей була швалею. Василь Фербей в дитинстві товаришував з Георгієм Гарасом ( жили вони недалеко один від одного в Долишньому куті), а вже потім Георгій Олексійович був вчителем малювання у Єфросинії Фербей.  А Катерина Мирославівна закінчила Вижницький коледж прикладного мистецтва ім.В.Ю.Шкрібляка, потім ще вчилась у Прикарпатському національному університеті  ім.  В. Стефаника. І тепер вже Катерина Мельничук вчить своїх учнів  майстерності, почуття краси, гармонії на уроках образотворчого мистецтва у своїй школі. Та головне, що зв’язок між поколіннями не переривається…

Як розказала Катерина Мельничук,  на ескізі  нового гербу Вашківецької школи, який вона створила і тепер вишиває, будуть використані елементи орнаментів Георгія Гараса.

Я також маю вдома вишивки  своїх бабусь із Вінницької області і Тернопілля, а ще і від  друзів-вашківчан:  моєї колеги Ольги Усик та учнів Вашківецької школи Ганни Поляк, Ганни Слижук,  Жанни Цинти. Ці рушники і серветки, я впевнена, приносять у наш  дім добро і радість. Бо вони є справжніми оберегами.

Тетяна СПОРИНІНА

Запис Вишивка – оберіг спершу з'явиться на Медіа-Версії.

На цікаву для читачів «Версій» зустріч вирушила до Вашківців, де на тихій бічній вуличці в самому центрі, у старовинному будинку розташований Вашківецький медичний коледж БДМУ, навчальний заклад з традиціями і надійною репутацією. Тут працює педагог-ентузіаст, філософ з енциклопедичними знаннями – і просто цікава людина Михайло ХІМІЧ.

Досье «Версій»

народився 1941 року в Білокоровичах на Житомирщині, селянин від діда-прадіда. Після служби в збройних силах 1969-го закінчив історичний факультет ЧНУ, за направленням потрапив до Вашківецького медичного училища (так тоді звався цей заклад) і відтоді беззмінно працює викладачем циклу суспільних наук. Читає філософію, економіку, соціологію.

Одружений, двоє дорослих дітей.

Як більшість чоловіків – представників знаку Діва, – симпатичний, надійний, вдумливий, цілком земний. Його люблять друзі, колеги та студенти, не кажучи вже про рідних. Має тонке почуття гумору і вміє підняти настрій співрозмовнику. Цінує в людях інтелект і багато працює над тим, щоби розвивати його в своїх студентів. Не терпить безвідповідальності, незібраності, невігластва, цінує щирість та поміркованість.

У кабінеті, де він викладає, постійно розставлені дошки з шахами та шашками:

– Михайле Вікторовичу, принаймні одне ваше захоплення не потребує реклами.

– Пристрасть до дошки в клітинку в мене з університету, на обласних змаганнях займав 2 місце. Люблю вирішувати шахові задачі (показує цілі стоси зшитих вручну пожовтілих вирізок з журналів із шаховими композиціями), все життя їх збираю.

– І все це – у робочому кабінеті…

– Шахи – дуже помічний посібник при вивченні філософських та суспільних дисциплін, вони організовують розум і навчають, з одного боку, дисциплінованості, а з другого, – пошуку нестандартних рішень.

– Щойно хотіла запитати, навіщо медикам філософія та соціологія…

– Справжній медик не той, що вивчив усі хвороби та способи лікування. Медикам потрібний непересічний світогляд, ерудиція, широта і креативність мислення…

Авторський відступ: Перед зустріччю, в очікуванні, коли Михайло Вікторович звільниться після пари, забрела до студентської їдальні. Тут, мабуть, за нестачі аудиторій, тривало практичне заняття з шкірних хвороб (не уточнювала, як ця дисципліна пишеться в розкладі). І поки я, спиною до студентів, споживала свій чай з пиріжком, до речі, тутешньої випічки), викладач дуже вправно вів опитування: не всі студенти були готові до цього заняття, але тут відбувалося творення нових знань зі старих і реплік товаришів-одногрупників. Креатив безсумнівний…

– Але, наскільки мені відомо, шахи – не єдине ваше уподобання…

– Так, природа довкола Вашківців нахиляє до так званого «тихого полювання» – грибів та риболовлі.

– Може, ще й фотографуєте?

– Ні, фотографувати не люблю. Мабуть, з тих часів, коли під час туристської подорожі на Кубу мені засвітили плівку тамтешні правоохоронці. Хоча так і не зрозумів, що ж я сфотографував таке секретне…

– Але повернімося до початку: давно ви у Вашківцях?

– А відразу після університету: як приїхав за направленням, так нікуди більше не зрушив… Жінка в мене хімік, багато років працювала в обласному центрі, щодня їздила за будь-якої погоди, але нещодавно знайшла собі роботу за фахом тут-таки, в приватній фірмі.

– Ви – людина жива й рухлива за натурою. Не нудно вам весь час на одному місці?

– А хто сказав, що я не рухаюсь? По-перше, щороку приходять нові студенти. Змінюється час, змінюються навчальні програми. Вчитель повинен відповідати часу. А, крім того, зі мною завжди книги, мої вчителі й наставники. Найперший з них – Сократ.

А ще зі студентських років зі мною Володимир Висоцький. Думаю, що він і досі недостатньо поцінований – ні як поет, ні як глибокий філософ.

– Певно, за такий час виховали багатьох учнів? Можете назвати найцікавіших з них?

– Далеко не ходити: нинішній директор коледжу, Михайло Миколайович САЩУК – один з перших моїх студентів. Хлопці з фельдшерського відділення неодноразово успішно поступали до Ленінградської військово-медичної академії – дуже престижного медичного навчального закладу.

– Історик і філософ Хіміч, мабуть, має певні політичні уподобання?

– Мене не хвилює жодна з політичних партій. Програми їхні насправді нереальні й неправдиві. Люди сподіваються на тих, хто приходить до влади – і даремно. Бо їхні сподівання такими й залишаються. Згадайте гасла попереднього президента про те, що злодій має сидіти. То й хто сів? Глєба Жеглова з Ющенка не вийшло. Такої концентрації влади й капіталу, як у нас, немає, мабуть, ніде: 1 відсоток громадян контролює в країні 99% власності – не ними створеної, до речі.

Трохи співчуваю Яценюку – мабуть, як землякові (сміється).

– І не заважає вам відстороненість від політики у вихованні та навчанні студентів?

– Аж ніяк, бо я навчаю їх знати все, що відбувається в країні!

Наша бесіда закінчується на дуже оптимістичній ноті, до того ж буквально: з надр неосяжної шафи витягується… баян (рояль у кущах?) і мене «пригощають» запальною мелодією французького канкану. І я аж тут згадую: студент Михайло Хіміч за лаштунками університетського актового залу з баяном, в очікуванні виходу на сцену з вокальним ансамблем історичного факультету!

Дзвінок перериває бесіду: на наступній парі в Михайла Вікторовича заняття. Прощаюсь і виходжу на вулицю. Тиха зазвичай, наразі вона розквітла білими халатами: хлопці й дівчата з мітлами й лопатами наводять порядок біля будинку коледжу. Медики повинні жити й навчатися в чистоті…

Лариса ДМИТРЕНКО, «Версії»

Запис Шахи для виховання креативних медиків або Баян для релаксації спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У морози – з відкритими вікнами

– Від 1957 року маю водійські права. Навчалася на «полуторці» – 1,5-тонній вантажній машині. Далі – робота на ГАЗ-51. Пам’ятаю, як зараз: уся кабіна була дерев’яною, дверцята обшиті фанерою, а дах – дерматиновий. Не було в цій машині пічки для обігріву кабіни. Тому взимку, в люті морози, під час їзди доводилося відкривати вікна з обох боків, для підтримання однакової температури – аби скло не замерзало.

– Як реагували чоловіки на жінку за кермом?

– Нормально, адже професійністю могла поставити на місце будь-якого чоловіка. Пам’ятаю, працювала на півночі Росії, в Архангельській області, разом з двома братами. А на півночі машини ходили по льоду, весною – «лижнівкою» – настилом із дошок для коліс уздовж усієї дороги. Тоді брати й засумнівалися: чи зможу їздити «лижнівкою». Коли настала весна, я вперше поїхала нею – і брати не могли мене наздогнати…

Жінка з нежіночими вміннями

– До деяких автозмагань включали й військово-прикладні види спорту. Там, крім керування треба було кидати гранати та стріляти з малокаліберної гвинтівки. В цьому виді спорту маю другий розряд.
Займала перші місця і в спільних, як для чоловіків, так і для жінок, змаганнях із економії пального. А відбувалося все так: до баку наливали однакову кількість пального, зважували і ставили на спеціальний штатив, шлангом підводили до карбюратора. Автомобіль був єдиним для всіх. Треба було проїхати 3-кілометрову дистанцію і виконати певну кількість фігур. У суддів була таблиця державної норми витрат пального, в якій зазначалося, скільки можна використати пального, залежно від марки автомобіля. У мене виходило спалити бензину менше, ніж зазначалося в нормі. Через це, крім заслуженої кількості балів, мені нараховували ще й заохочувальні.

Від 70-х років із вантажівок перейшла на легкові автомобілі. На улюбленій «Волзі» працювала в таксомоторному парку Чернівців. Тож Ніні Іванівні знайомий кожен закуток нашого міста.

Самотужки міняла величезні колеса

– Під капот зазираєте?

– Часом син має якісь проблеми з машиною. Розказує про них мені. Я йому відразу вказую на причину неполадок. А взагалі-то діагностику автомобіля проводжу на слух, раніше ж не було жодного приладу. Знаю, коли не так «пищить» підшипник, як застукав двигун. Може, я не в силах усе відремонтувати сама, але коли не мала вибору, навіть величезні колеса самотужки міняла та клеїла…

Поплавала на вантажівці…

– Пам’ятаєте цікаві випадки, пов’язані з вашою професією?

– Колись від Вижниці до Кутів не було мосту. Черемош треба було переїжджати вбрід. Влітку Черемош мілкий. Але часом річку перекривали для заводнення. Ось я у такий момент і переїжджала Черемош. Вода залила всю кабіну. Довелося лізти на дах машини і кликати по допомогу. Деякий час сиділа посеред річки, поки мене звідти не витягли.

Через перевал за допомоги… поліна

Із Путильського району возила малину, полуницю, яблука. Доводилося долати круті перевали. А машина була так завантажена, що під час підйому на першій передачі на гору не витягувала. І ми брали з собою поліна: чоловік виходив з кабіни, я вмикала двигун, робила ривок, а чоловік підставляв під колеса колоди, щоби машина не скочувалась вниз. Так мало-помалу і долали ці гірські піруети.

Ніна Іванівна 25 років тому брала участь у зйомках фільму легендарного радянського режисера Леоніда Гайдая «Опасно для жизни». Вона виконувала трюки на автомобілі замість головної героїні Тетяни Кравченко, бо актриса не вміла керувати автівкою.

В архіві пані Ніни зберігається фотографія із автографами усієї знімальної групи. Серед них – Леоніда Гайдая, Леоніда Куравльова, Тетяни Кравченко, Лариси Удовиченко та Георгія Віцина.

Прив’язана до бульдозера спустилася з гори

Колись у місті й районах пошту розвозили таксисти. Листоноша сідала з нами та їздила на дільниці. Існували маршрути Кельменці-Сокиряни, Кіцмань-Заліщики та Вашківці-Вижниця-Путила. Через круті підйоми та спуски ніхто не хотів брати цей маршрут. А я погоджувалась. Адже після вантажної машини долати перевал на «Волзі» було досить легко.

Ось одного дощового дня у листопаді почала з Вижниці підійматися до перевалу. Що вище піднімалася – то холодніше ставало. Дощ перетворився на сніг. Стало слизько. А розвернутися нема як! Доїхала до верху, снігу намело вже понад 20 см. Спускатися назад смертельно небезпечно. Саме тоді на перевал піднявся бульдозер – величезна машина на гусеницях. Я взяла трос і прив’язала свою машину до переду цього «великана». Так і спускались: я у прив’язаній «Волзі» спереду, звиваючись у різні боки слизькою дорогою, бульдозер – надійним тримачем позаду. Доїхали аж до Підзахаричів. Нарешті водій вийшов із кабіни, зняв шапку і вигукнув: «Най ся шлях трафить! Що ж ця жінка вигадала!»

Про аварію згадували 4 роки

– Маєте секрети поводження з автомобілем?

– Машину треба любити. Експлуатувати таким чином, щоби вона не перенавантажувалась. Давати їй відпочивати. Автомобіль теж має душу, тож відчуває погане ставлення до себе.

– Чи змінилася культура водіїв?

– Частіше порушують правила. Крім того, машин стало набагато більше. У 70-х роках, пам’ятаю, сталася аварія за межами міста. Тоді це було настільки рідкісною подією, що про неї вся Буковина говорила 3-4 роки!

– Що можете порадити сучасним водіям?

– Вчити правила дорожнього руху. І завжди оцінювати ситуацію, як шахіст, на 10 кроків уперед. Та ніколи не відволікатися за кермом на сторонні справи.

Любов КАФАНОВА, «Версії»

Запис Ніна СОРБА: «Понад 50 років автомобіль, мов іграшка в руках…» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Досьє

СИДОР Михайло Миколайович народився 27 грудня 1954 року.
Освіта: Факультет механізації Кам’янець-Подільського сільгоспінституту. Досвід роботи: головний інженер колгоспу ім. О. Кобилянської, директор консервного заводу, керівник малого приватного підприємства.
Родина: дружина, 2 доньки, дві внучки. Як в усіх трудоголіків, на хобі часу не має. Якщо з’являється вільна хвилинка, грає у футбол. З відпустками теж не надто складається: найбільші проблеми і найкращий час для їхнього вирішення саме влітку.
Типовий Козеріг, найбільш стійкий з усіх знаків. Має переконання, інші думки вислуховує, але, коли прийняв рішення, домагається його виконання. Вірить, що вперта праця веде до великого майбутнього. На розчарування часу не витрачає.

Довідка:

Вашківці вперше згадуються 1431 року під назвою Васківці. Місто Вижницького району Чернівецької області. 1940-1962 – центр Вашківецького району. Населення – 6800 осіб.

– Михайле Миколайовичу, чому Ви 2006-го вирішили балотуватися в мери?

– Я корінний вашківчанин від діда-прадіда. Мав певний досвід керівництва. Якогось моменту зрозумів, що не можу спокійно дивитися, як занепадає моє місто, час втрутитися.

– Не з’являлася потім думка: це не те, чого я хотів?

– Коли першого дня сів у цьому кабінеті, люди валом повалили… Щоби нікого не ображати, зауважу лише, що тоді у вашківецькій владі утворився деякий вакуум, тож проблем накопичилося море. Навіть майнула думка: і навіщо я у це вліз?

Вашківчанам практично нема де працювати. Виробництво, яке було, стоїть. Жителі міста й досі шкодують, що воно перестало бути райцентром. 25% від податків та сплати за землю йде до Вижниці. А були б містом обласного підпорядкування – сплачували б лише 15% до державного бюджету. Всі кошти йдуть через район. А що натомість? Риторичне запитання.

Жалкуємо й про те, що ліквідовано колгосп ім. О. Кобилянської. Там працювало понад 700 людей, які себе, ще й біля себе годували. Близько 200 наших людей подалися шукати заробітків до інших країн. А це найбільш роботящі люди. Зрозуміло, що без інвестицій не здужаємо.

Але день за днем, крок за кроком… Головне, вдалося підібрати команду однодумців.

– Чим привабливі Вашківці для інвесторів?

– Безперечно, маємо деякі переваги. По-перше, тільки 40 км від обласного центру і дві нитки сполучення: залізниця й автотраса. По-друге, маємо резерв земель саме для виробництва. По-третє, маємо природні ресурси. Запасами нашої глини зацікавилися інвестори, вони представили проект сучасного керамічного виробництва, створено фірму «Кераміка-21». (Показує зразок кераміки: гладенька плиточка гарного рудого кольору із серійним номером 200 і написом «Vashkivtsy» – авт.)

Маємо значні поклади унікального буковинського гравію: розвідані запаси сягають 7 млн. кубометрів. Хочемо створити комунальну фірму, яка у співпраці з фахівцями БУВР (по- старому, водгоспу), займалася б руслорегулюванням, вибирала й продавала гравій.

– І куди ж рухаєтеся крок за кроком?

– Потроху починаємо реанімувати виробництво. На черзі – спиртзавод. Деревообробка: своєї деревини немає, але пиломатеріали виготовляємо – на замовлення. Налагодили виробництво дачних будиночків, відправляємо їх у розібраному вигляді, в основному, до Криму.

Покращуємо вуличне освітлення: встановили енергоощадні ліхтарі. Вийшло дорожче, але треба ж у завтра дивитися.

У медицині теж певні зрушення. Отримали нове обладнання для пологового відділення, що дозволяє виходжувати недоношених немовлят. Маємо тепер і апарат для штучної вентиляції легень.

Пріоритети прості: людям потрібна робота, але потрібні й свята. Цьогоріч цікаво святкували День молоді. Це ж неправильно, що молодь усе дозвілля проводить у барах та генделиках. А маємо ж Будинок культури, можна все зробити, щоби молодь проводила свята змістовно. Привели до ладу Будинок дитячої та юнацької творчості.

Останньої неділі жовтня зазвичай святкуємо день міста. Наступного року нам буде 580.

20 років не працював у нас Зал урочистих подій: руки не доходили. Нині відновили. Збудували літню сцену, тепер тут проходять концерти. Облаштували футбольне поле зі штучним покриттям. Ось на стінці висить сертифікат на нього. Тепер маємо офіційну можливість проводити тут змагання. Такого поля в області більше немає ніде. Обладнали для дітей хоч і невеличкий, але цілком сучасний дитячий майданчик. Працюємо над створенням музею. Спершу хотіли, щоби це був музей Маланки, але бачимо, що його завдання будуть ширшими.

– Чи відчуваєте підтримку населення?

– Люди у Вашківцях дуже своєрідні. Трудящі, гостинні, але інколи чекають манни з неба: «Мені належить!». За великим рахунком, влада повинна опікуватися найбіднішими й безпомічними. А дивитися, чому сусідові дали, а мені ні… Не в усіх є розуміння, що добре має бути усім, а не лише за чиїмсь особистим парканом.

Питання соціальної допомоги вирішуємо через спеціальний рахунок соціально-економічного розвитку. Щорічно сума допомоги сягає до 50-60 тис. грн. Цього року матеріальну допомогу вже надали 32 пенсіонерам. А пенсіонери у нас – кожен 4-5-й від кількості населення.
Скажу чесно, після багатьох років роботи на різних посадах маю до кого звернутися за допомогою. І коли до мене звертаються, теж намагаюся допомогти, чим можу.

– На що скаржаться вашківчани?

– Найбільша наша проблема – дві повені за два роки! Ще не встигли, як то кажуть, від попередньої оговтатися, а тут нова біда. І масштаби нинішнього лиха удвоє більші: 2008-го постраждало 170 будинків, нинішньої повені підтоплено 360. На щастя, обійшлося без жертв.

Цього разу діяли оперативніше: з перших днів створили з депутатів і працівників комунальних служб 5 груп, які на своїх ділянках оцінювали шкоду від стихії, тож коли уряд пообіцяв надати грошову допомогу, списки були готові. У деяких випадках руйнування осель триває, доводиться підвищувати категорію руйнування, відповідна комісія складає про це акт.

Хоча за останні 2 місяці ми не отримали ще ні копійки з обіцяних коштів. Гроші нібито й виділені, але не надходять. Не можемо розрахуватися навіть з підприємцем, який годував МНС-ників, залучених до ліквідації наслідків повені.

Після повені треба здійснити першочергові роботи на водоканалі, а грошей немає.Без цього школа не буде готовою до нового навчального року.

Протипаводкова програма також не фінансується. Немає коштів на відновлення дюкера, через який надмірна вода річки Глибочок може бути скинута. Зверталися до РДА –там своїх проблем вистачає. А досвід двох повеней переконує, що будь-яку річку треба доглядати від витоку: руслорегулювання, берегоукріплення, водовідведення, щоби підйом води не призводив до трагедій. Звичайно, не сидимо склавши руки, але…

– Нинішньої осені вибори до місцевої влади відбуватимуться за новими правилами: мер має висуватися політичною силою. Як ви до цього ставитеся?

– З одного боку, це ніби й непогано: є сподівання, що політична сила, яка висувала мера, й допоможе йому, і прослідкує, щоби він, так би мовити, «не збився зі шляху істинного». А з іншого… Чи не стане такий мер заручником цієї політичної сили? Зрештою, каналізація – безпартійна. Та й природні стихії – сили не політичні…

– Як Вам здається, що треба зробити, щоби життя у Вашківцях налагодилося?

– Думаю, без адміністративної реформи нам не обійтися. Ми їздили вивчати європейський досвід. Скажімо, в тій же Румунії мер – фігура значніша. Громада міста чи містечка дійсно має самоврядування. Мерові підлеглі такі структури, як міліція, податкова… Тобто, всі питання життєзабезпечення громади мають вирішуватися на місцях. Як наслідок такої реформи, будь-який населений пункт повинен бути не територією для живлення центру податками, а повноцінною громадою. Час зміцнювати державу від самого низу. А патріотизму й працьовитості нам вистачить.

Лариса ДМИТРЕНКО, «Версії»

Запис Герой сьогоднішньої розповіді – міський голова Вашківців Михайло СИДОР спершу з'явиться на Медіа-Версії.

■ Історія краю не знає жодного випадку міжнаціональних сутичок! Здавна і понині на цій землі у мирі і злагоді живуть представники понад 90 національностей.

Герцаївщина: міні аж до книги рекордів Гіннеса

■ Герцаївський район, як і його райцентр, місто Герца (2,1 тис. мешканців) – потенційні кандидати на занесення до української книги рекордів Гіннеса! Сам район – найменший в Україні за територією, а Герца – найменший за населенням райцентр. До того ж, район і місто розташовані в Чернівецькій області, найменшій за територією й населенням в Україні. Ще одна особливість міста й району – румуномовність: румунською тут розмовляє майже 97% населення.

Район має унікальну долю: спочатку, в жовтні 1940-го, його створили в новоприєднаній до радянської імперії Буковині. В грудні 1962-го Герцаївський район ліквідували, приєднавши до Глибоцького. Незалежна Україна відродила цю територіальну одиницю в грудні 1991-го.

■ Одне з найпопулярніших для туристів сіл – Молниця. Розташований тут чоловічий Свято-Вознесенський монастир «Банчень» почали розбудовувати за ініціативи Героя України отця Михайла Жара лише 1994 року. Знайти його можна завдяки височенній, 50-метровій, дзвіниці, яку видно навіть з автомагістралі Житомир – Чернівці!

Вижничина: від борделю до райвідділу

■ Овіяна легендами будівля райвідділу внутрішніх справ на вул. Шухевича у Вижниці за часів румунського панування слугувала борделем, а пізніше – рестораном.

■ З одного з кутів Вашківців – Гнатишиного пішов родовід двох губернаторів Гнатишиних на протилежних точках земної кулі: канадського та буковинського.

■ Берегометський дендропарк, закладений Миколою Васильком 1890-го, незважаючи на захланність, є унікальною пам’яткою садово-паркового мистецтва. На одному гектарі землі росте аж 54 види дерев та чагарників! Перлина парку – 2 дерева псевдомодрини золотистої, яка росте лише в дельті річки Янцзи у Китаї. Це єдине місце в Україні, де ростуть ці екзоти. Інші унікальні природні експонати – 3 японських дерева гінкго дволопатевого, тис ягідний, камфорне дерево, канадська тсуга, тюльпанове дерево.

■ Вижницький національний природний парк – єдине місце в Українських Карпатах, де зростають всі 3 відомі види папороті – шипувата, списоподібна і Брауна.

■ У санаторії матері й дитини «Зелені пагорби» можна знайти стежку, яка веде вниз до річки, на березі якої розташоване плесо, що нагадує невеликий басейн, утворений вимиванням породи водами стрімкої річки Виженки. Це святе для євреїв місце – колишня лазня-міква просто неба, пов’язана з ім’ям духовного наставника іудеїв Баал Шев Това. За легендою, вода у мікві має чудодійні властивості. Проте, щоб отримати благословення, треба скупатися в ній голяка. Якщо тут помити посуд, він стає кошерним. Аналогів мікви Україна не має.

Сторожинеччина: Шевченкові верби й солона криниця

■ Сторожинець може претендувати на звання найзеленішого міста Буковини: на одного мешканця тут припадає більше 40 кв. м зелених насаджень! На розі вул. Хмельницького і Грушевського у Сторожинці від 1905-го стоїть міська ратуша. Вона є другою на Буковині після чернівецької як за висотою, так і за красою.

■ На найвищій точці сторожинецького дендропарку ростуть 3 Шевченкові верби. На засланні у Казахстані поет виростив з простої тички вербу, яка нагадувала йому про батьківщину. 1964-го живці цієї верби були привезені казахськими гостями до Львова, а ще через 4 роки – перевезені до сторожинецького дендропарку.

■ У Красноїльську на південній околиці кута Слатина у витоках річки Солонець є унікальна криниця. Її глибина –12 м, а концентрація солі настільки велика, що у воді не тоне куряче яйце. Рівень води у криниці ніколи не падає! У старі часи за соляною водою приїжджали з усієї Сторожинеччини, і навіть з Південної Буковини (нині – Румунії). Сьогодні криниця належить до території приватного володіння нащадка колишнього власника Віктора Германа.

■ Якщо на роздоріжжі в Гільчу повернути ліворуч, потрапите до заказника «Зубровиця» – єдиного в Україні місця, де мешкають зубри (бізони європейські). Зубри й раніше мешкали на Буковині, проте на початку ХІХ століття вимерли внаслідок господарської діяльності людини. Їхню популяцію відновили в радянські часи.

■ У селі Череш існує донедавна єдиний не лише на Буковині, але й на всій Україні пам’ятник Йосипу Сталіну. У парку, що оточує психоневрологічний пансіонат, поруч із іншими сюрреалістичними скульптурами, стоїть пам’ятник, який вже став легендою. Скульптурну групу «Ленін і Сталін» створено 1945-го скульптором О. Топчієвим і встановлено у центральному міському парку Чернівців. До Череша пам’ятник «переїхав» після демонтажу за часів хрущовської «відлиги». Тут, у вічному «вигнанні», пам’ятник нагадує хворим санаторію та нечисленним туристам про радянську епоху…

■ Давидени (офіційна назва «Давидівка») – ще одне село-рекордсмен. Його унікальність, по-перше, в тому, що населений пункт, у якому живе понад 3 тис. мешканців, займає площу, порівняну з площею невеликого обласного центру. По-друге, у цьому селі розташовано відразу 7 дерев’яних (!) храмів, більшість з яких збуджує неабиякий інтерес дослідників дерев’яної архітектури.

Заставнівщина: у давнину мала порти

■ Долина Дністра біля села Онут на Заставнівщині – найнижча точка Прут-Дністровського міжріччя (121 м над рівнем моря), а село – одне з найстаріших поселень Буковини. Вперше Онут згадується в літописі 1215-го, як місто, що виникло на важливому судноплавному шляху, який проходив по Дністру з Галицької Русі до дельти Дунаю.

■ Село Василів було в середні віки великим портовим містом.

Хотинщина: вулкан і фортеця-фотомодель

■ Хотинська фортеця, на думку спеціалістів, вважається найфотогенічнішою в Україні.

■ На захід від Хотина простягається Хотинська височина. Тут розташована гора Берда (515 м) – найвища відмітка рівнинної частини України.

■Найцікавіший об’єкт Колінківців – грязьовий вулкан, єдиний в Чернівецькій області! У Колінківцях протікає також невелика річка Рокитна – природній кордон між двома географічними та історичними регіонами України – Бессарабією та Буковиною.

Путильщина: рейс «Селятин-Париж»

■ Забутий Богом Селятин на Путильщині має справді європейське минуле: від 1913-го, завдяки прокладеній інженером К.Таубером міжнародній залізниці, Селятин мав регулярне пасажирське сполучення з Віднем, а раз на тиждень від селятинського перону відбував поїзд з причіпним вагоном до Парижа. Залізницю закрили 1939-го… Нині в Селятині жителів майже вдесятеро менше, ніж було в ті часи.

■ За метеорологічною статистикою, Селятин – найбільш грозове місце в Україні. У середньому 45 днів на рік тут з грозами. Селятин прославився й найтривалішою грозою, яка почалася 10 червня 2008-го о 15:30 і закінчилася 12 червня о 4:30, триваючи 37 годин.

■ Перевал Шурдин – найвищий в Україні автомобільний перевал. Його висота – 1173 м над рівнем моря. Крім того, перевал – свідок знаменитого Брусилівського прориву через Карпатські гори під час І Світової війни. Під час воєнних дій у Путилі побував навіть Василь Іванович Чапаєв, герой громадянської війни та радянських анекдотів.

■ Село Розтоки на Путильщині сміливо може претендувати на звання кінематографічного центру Буковини. Тут у 1970 році знімався справжній шедевр українського кінематографу «Білий птах з чорною ознакою» режисерів Юрія Іллєнка та Івана Миколайчука. Тут же народився хіт №1 української естради 70-х років «Червона рута». Прибувши у липні 1970 року разом з танцювальним ансамблем «Вітерець» на зйомки «Білого птаха», молодий композитор Володимир Івасюк намагався за допомоги місцевих жителів розкрити таємницю червоної рути. Тоді ж був написаний остаточний варіант пісні, який 13 вересня цього ж року вперше пролунав на українському телебаченні в програмі «Камертон доброго настрою».
І, нарешті, 1975-го у Розтоках режисер Віктор Стороженко відзняв музичний фільм «Пісня завжди з нами» за участі Софії Ротару, в якому співачка виконала 6 пісень Володимира Івасюка.

■ Найвища точка Путильщини і Буковинських Карпат – гора Яровиця (1574 м).

Чернівці: цуг до Львова і скансен

■ 1 вересня 1866-го кілька сотень підданих Австро-Угорської імперії здійснили незабутній 12-годинний вояж, ставши першими пасажирами цуга (тоді казали саме так) «Львів – Чернівці». У Києві перший потяг з’явився через 4 роки, у Харкові – через три.

■ За іронією долі, через 144 роки після першого потяга пасажирський поїзд «Львів – Чернівці» так само долає 280 км шляху за довгі 12 годин! Сніданком, як то було 1 вересня 1866-го, пасажирів уже не пригощають.

■ На вул. Московської Олімпіади у Чернівцях розташований один з шістьох існуючих в Україні скансенів – музеїв під відкритим небом. Слово «скансен» походить зі шведської: 1891-го в Стокгольмі етнограф Артур Хацеліус відкрив перший в Європі етнографічний музей на відкритому повітрі. Назва відомого на весь світ Скансену перетворилася з власної на загальну. Популярність ідеї спонукала й чернівчан не відставати від музейної моди. Ще 1906-го на засіданні Наукового товариства в Зальцбурзі Володимир Залозецький, сенатор, директор музею народовідання та меценат, вирішив увіковічнити дерев’яні пам’ятки Букового краю.

Між задумом і реалізацією пролягли кілька десятиліть і світова війна. 1934-го справа зрушила з місця: на гору Цецин з Карпат привезли селянську садибу. На схилах замкової гори, де Залозецький завзято навчав місцевих дітлахів кататися на лижах, дбайливо відтворили хату та господарські споруди, а вела до міні-музею гарна різьблена брама. Лише вона пережила Другу світову війну. Зараз аксакала чернівецького скансену можна побачити недалеко від входу до музею.

Місце для сучасного музею народної архітектури та побуту, створеного 1977-го, вибрали вдало: на схилах великого яру. Зовсім поруч – старовинна (найдавніша з мурованих у місті!) церква на Горечі. Від 60-х до 70-х років ХІХ ст. неподалік стояла ще й міська шибениця.

Глибоччина: 5 тисяч писанок

■ На Глибоччині найбільше на Буковині пам’яток архітектури – культових споруд. Тут налічується понад 40 церков і соборів.

■ У музеї історії с. Старий Вовчинець зібрали незвичайну колекцію із 5000 писанок (!), предметів домашнього вжитку і навіть бивнів мамонта, знайдених на околиці села.

Новоселиччина: вокзал до Росії і лабіринт

■ Найцінніша з точки зору історії споруда Новоселиці – одноповерхова будівля залізничного вокзалу на північній околиці, збудована 1905-го. Саме звідси 1915-го американський письменник-публіцист, один із засновників компартії США, автор книги «10 днів, які приголомшили світ» Джон Рід почав свою знамениту подорож Російської імперією, а свої враження про Новоселицю він описав в книжці «Війна у Східній Європі».

■ Між селами Подвірне та Анадоли розташований один із найбільших лабіринтів світу. Про його справжні розміри можна тільки здогадуватися. Південна частина цих підземних порожнин, сталактитова печера «Попелюшка», за довжиною своїх ходів займає 8-ме місце у світі. «Попелюшка» має 3 поверхи і вражає розмірами галерей, залів, довжина яких сягає 170 м, хитросплетінням переходів, підземними озерами, каньйонами та різнобарвними глинами.

Запис Цікаві факти з історії, географії та природи Буковини спершу з'явиться на Медіа-Версії.