До Чернівців – услід за Полтавою, Черніговом, Черкасами  – нарешті добігла ініціатива «бюджету участі». Це механізм, який надає можливості підняти громадську активність і встановити справжнє партнерство з органами влади, дозволяє людям самим і цікавитися, на що йдуть бюджетні гроші, і вказувати конкретні напрями їх застосування, і, власне, застосовувати. Усе просто: маєш ідею, організовуєш її підтримку городянами – і влада, яка розпоряджається бюджетними грошима, її реалізовує! У певних межах, звісно.

Ідея виникла 27 років тому

Уперше повний процес творення партиципаторного (як ще називають «бюджет участі») бюджету відбувся у місті Порту-Алегрі (Бразилія) 1989 року. Відтоді з Південної Америки партиципаторний бюджет поширився на сотні міст світу. У Європі проект підхопили деякі муніципалітети Франції, Італії, Німеччини, Іспанії та Великої Британії, зокрема, Париж, Берлін, Лондон. Число місцевих спільнот, що користуються ним, перевищило 200. У деяких містах бюджет участі був запроваджений у школах, університетах і громадському будівництві. Механізми його застосування пристосовані до місцевого контексту, вони різняться між собою, різняться також частки муніципальних бюджетів, відданих у розпорядження мешканців.

До «бюджету участі» за роки його існування долучилося вже понад 170 тис. варшав’ян

У столиці сусідньої Польщі Варшаві така програма працює вже з десяток років. Варшав’яни заповнюють спеціальний формуляр, де зазначають, на що вони вважають за потрібне виділити гроші, складають кошторис, додають до цих документів щонайменше 30 підписів однодумців, усе це передають до мерії, далі відбувається обговорення. Відтак – голосування.

Кшиштоф Міколаєвскі, директор центру соціальних комунікацій Варшавської мерії, під час реалізації у Польщі навчальної програми «Угода про асоціацію між Україною і ЄС та її висвітлення у засобах масової інформації» в рамках проекту міжнародної технічної допомоги «Навчальні програми професійного зростання» Агентства США з міжнародного розвитку (USAID): «Це тривалий процес, він полягає в тому, щоби мешканці міста мали можливість ознайомитися зі структурою нашого міського бюджету, його пріоритетними напрямками. Триває обговорення, і лише після цього відбувається голосування».

До бюджету участі за роки його існування долучилося вже більше 170 тисяч варшав’ян. У кожному з районів Варшави створена спеціальна рада, до неї входять як чиновники, так і місцеві мешканці, а також неурядові організації. Вони й долучаються до обговорення проектів від громади, контролюють їх виконання.

Юстина Півко, представниця мерії Варшави, зазначає: «Кожний з 18-ти районів Варшави має свої гроші на проект. Із дохідної частини бюджету на це виділяється від 1 до 2%. Проекти можуть подавати як мешканці певного району, так і з інших, прописка не відіграє ніякої ролі. Можуть долучатися й неповнолітні та іноземці. Ті проекти, що набирають найбільшу кількість голосів, затверджують і вносять до бюджету – і вони мають бути реалізовані вже наступного бюджетного року».

Пересічному гостеві Польщі виглядає, що за десятилітній період реалізації «бюджет участі» вже перестав бути «соломинкою для потопельників» (коли за його рахунок здійснюють необхідний благоустрій території, ремонтують фасади чи встановлюють дитячі майданчики, словом, роблять усе те, на що традиційно владі бракує грошей). Він перетворився певною мірою на інструмент виховання, показовості і навіть отримання задоволення. Як інакше розцінити, наприклад, розташовані на території Варшавського парку «готелі для диких оводів-запилювачів» (на фото), змайстровані з подачі громадян, які долучилися до партиципаторного бюджету? Там, де вже все прибране, відремонтоване, озеленене, можна й про «братів наших менших» подбати, про комашину фауну. А заодно й про флору, яку вони запилюватимуть.

Україна й Чернівці: винаходимо велосипед?

В Україні ідея бюджетної участі лише підводиться на ноги, та нею вже зацікавилися 15 обласних центрів – серед інших і Чернівці. Та, як стверджують експерти, ми таки «винаходимо свій велосипед»: якщо у Польщі у місцевих бюджетах гроші на бюджети участі громад передбачені, то в українських реаліях їх треба буде знаходити. Тобто – на чомусь заощаджувати.

Олександр Слобожан, заступник директора Асоціації міст України, зазначає: «Громадянин має не тільки подати напрям використання коштів, а й вказати, з якого дохідного джерела ці видатки можуть бути забезпечені».

Єдиної всеукраїнської програми громадського бюджету на кшталт польської схеми немає, тому кожне місто впроваджує цю систему на власний лад. Скажімо, у Черкасах серед проектів, які подавалися містянами для фінансування через «бюджет участі», були підведення каналізації до будинків, упорядкування територій, будівництво спеціалізованих шкіл чи створення великих малюнків на фасадах висоток (загалом за місяць подано 54 проекти).

Розповідає активістка, голова громадської організації «Громадські ініціативи» Наталія ГУСАК: «У нас ця ідея виникла на міських громадських слуханнях з бюджету. Цього року вони відбулися вже вдруге, і я побачила, наскільки мало людей цікавиться бюджетом і, водночас, як багато критики в бік використання коштів. Людям потрібний механізм, який дозволить їм бачити результат.

Чернівчани можуть багатьма способами й інструментами впливати на вирішення проблем у місті: це петиції, консультації з громадськістю, які можуть проводитися згідно зі Статутом міста, громадські експертизи тощо. Але найдійовішим (це показали і світова практика, і практика окремих міст України) інструментом, який дає можливість використовувати певні кошти з міського бюджету, є бюджет участі (або громадський бюджет, партиципаторний). Це частина коштів міського бюджету – в цілому близько 1% від загального фонду, який виділяється мешканцям Чернівців, щоби вони могли виокремити проблеми, написати під них окремі проекти і вирішити їх завдяки цим коштам.  Але чернівчани ще мають навчитися правильно користуватися ним.

Який механізм? Саме зараз громада обговорює проект Положення про бюджет участі чернівчан, який запропонувала Чернівецька міськрада – його розроблено на основі поданого нами, активістами, проекту. Саме в ньому прописаний цей механізм. Є спеціальна аплікаційна форма, яка додаватиметься як офіційний документ, у якій будь-який чернівчанин може прописати проект, зібрати 25-50 (залежно від обсягу фінансування) підписів і подати його до міськради. Відбирати ці проекти, переглядати їх на відповідність заявленим критеріям буде спеціальна експертна група. Вона й пропонуватиме чернівчанам надалі проголосувати за ті чи інші проекти – практика інших міст показала, що їх може бути навіть кількасот! Кількість проектів залежить від того, наскільки чернівчани відчують свої можливості і довіру до міської влади.

Буде оголошена процедура бюджету участі (у нас він називатиметься «бюджет ініціатив») на відповідний рік, і буде визначений термін (зазвичай – місяць), упродовж якого можна подавати заповнену аплікаційну форму проекту (буде розміщена на сайті міськради) до відповідного уповноваженого органу міськради – водночас маючи можливість консультуватися щодо правильного заповнення форми. Далі проект виноситься на обговорення експертної групи. До неї мають входити 4 представники виконавчих органів міськради, 3 представники від громадськості і по 1 представнику фракцій Чернівецької міськради. Експерти перевірять правильність заповнення, відповідність проекту чинному законодавству, Генпланові розвитку міста тощо. Якщо з’являються схожі ідеї, але втілення їх пропонується в різних кутках міста, авторів треба зібрати і спробувати домовитися. Бюджет участі – це й бюджет досягнення компромісів.

Водночас слід чітко розуміти, що проект не реалізовуватимуть самі чернівчани. Вони подають і прописують ідею. Кошти ж під проект передаватимуться відповідному департаменту, управлінню чи розпорядникові бюджетних коштів. А чернівчани зможуть лише контролювати реалізацію цього проекту в межах одного бюджетного року.

Про яку суму йдеться? В 2017-му це буде приблизно 6 млн грн. Міський голова запропонував, щоби «бюджет участі» почав реалізовуватися вже в цьому році – із залишку бюджетних коштів пропонують освоїти 2,5 млн. Поки що немає певності, чи варто це робити зараз: адже це не тільки питання грошей. Це питання того, чи громада готова перейматися проблемами міста і наскільки. Навіть якщо прописати дуже гарний механізм, з цього може нічого не вийти, тому що громада не матиме обізнаності, довіри… Тож для початку потрібна широкомасштабна інформаційно-консультаційна робота».

Бюджет участі – бюджет ініціатив і досягнення компромісів

«Погодилися на тому, що для реалізації відбиратимуть 10 малих проектів (до 300 тис. грн) і 4 великих (від 300 тис. до 1 млн грн), – продовжує Наталя Гусак. – Механізм голосування складний. Це ж навіть не петиція, де потрібно 250 голосів… Визначилися, що все буде у паперовому варіанті, як роблять інші міста. Будуть урни у визначених місцях, де люди отримуватимуть бюлетень.

Приклади ідей – від озеленення, створення скверів, парків до спортивних зон, дитячих майданчиків, культурних зон, велодоріжок, відкриття гуртків для дітей… В інших містах практикується також фінансування окремих видатків міських комунальних установ – лікарень, шкіл, дитячих садочків. Там працюють батьківські комітети, які можуть, наприклад, прописати гарний проект і зробити, скажімо, спортзал у школі чи альтанку в дитсадку.

Подавати проекти можуть, згідно з проектом Положення, чернівчани віком від 18 років, з обов’язковою реєстрацією, яка перевірятиметься. Маємо слушні зауваження до проекту Положення – наприклад, щоби надати право подання проектів і чернівчанам віком з 16-ти років, оскільки молодь у нас таки активна, і вимушеним переселенцям, які мешкають в місті кілька років і також переймаються його проблемами.

Далі створюється перелік проектів, які отримали схвалення експертної групи, оприлюднюється. Місяць чернівчани будуть знайомитися з ним, за цей час автори можуть робити промоушн. Бюджет участі дає поштовх самоорганізації населення.

Питання голосування – дискусійне. Ми прописували дві форми – паперову і онлайн, вони мали би тривати паралельно. Але з петиціями вже маємо приклади зловживань, до того ж, голосування має бути підтверджене офіційними документами, як на виборах. Тож поки що під час консультацій дійшли згоди, що це відбуватиметься в паперовому режимі.

Перелік переможців формуватиметься за рейтинговою системою, але нижньої планки ми не хочемо запроваджувати. Зараз у проекті вона складає 250 голосів, але це певною мірою може відштовхувати людей, бо хтось може подумати, що він стільки голосів не знайде, і відмовиться узагалі від своєї ідеї.

Далі обрані проекти будуть передбачені в бюджетних запитах розпорядників коштів, в бюджеті на наступний рік. Департаменти будуть реалізовувати, а люди, які подавали проект і голосували за нього – спостерігатимуть і контролюватимуть його втілення. В кінці процесу – звітування, крім того, на сайті міськради відображатимуться щоквартальні звіти.

Рік від року «бюджет участі» там, де його реалізовують, лише зростає – такі світові тенденції. Якщо всі колись, як і ми, починали з 1%, то сьогодні в успішних містах цей бюджет доходить до 10%. А механізм – удосконалюється. Так, у Парижі застосовують ідею зонування міста, щоби залучати проекти з різних районів міста. А Чернігів, Черкаси… вчімося на їхніх помилках!

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Запис «Бюджет участі» – до «маленького Парижа» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Наші фахівці ведуть мову про Другу українсько-польську війну 1942-1947 рр., яка розпочалася на Холмщині зі знищення мирних українських селян польським озброєним підпіллям. Потім взаємна різанина перекинулася на Волинь, а далі – в Галичину. Завершився весь цей жах депортацією українського населення Лемківщини, Підляшшя, Надсяння в ході зловісної операції «Вісла», проведеної польськими силовими відомствами.

Особливої запеклості кривавому протистоянню надавало те, що в ньому брали участь звичайні селяни, далекі від політики. Навіть жінки і підлітки йшли вбивати і грабувати своїх сусідів іншої національності. Водночас відомо чимало прикладів, як прості українці рятували своїх польських друзів і знайомих від жахливої смерті – чи від рук хлопців у мазепинках з тризубом, чи від озброєних вилами й косами сусідів. Так само і порядні поляки ховали українців від забризканих невинною кров’ю убивць з білими орлами на конфедератках – або від розлючених селян, спраглих сусідського майна. В цьому пеклі неможливо одну сторону оголосити винною, а іншу зображувати лише як жертву чужих злочинів.

Польські сенатори пояснили українцям, що їхня резолюція лише повторила положення постанови Сейму – нижньої палати парламенту, прийнятої 2009 року. І жодних юридичних наслідків цей документ не матиме. Справді, міжнародне право чітко визначає, що політику геноциду може проводити лише держава. Адже вона має могутній апарат насильства і примусу, ставити дієвий опір якому мирні громадяни неспроможні. А українці 1943 року власної держави не мали, у поляків же для захисту була Армія Крайова, тому й термін «геноцид» тут недоречний.

Керівники України та Польщі у недавньому минулому дали чітку оцінку тим страшним подіям і висловили надію, що своє майбутнє два сусідні народи будуватимуть на взаємоповазі та добросусідстві. Таку позицію підтримує інтелектуально розвинута частина і українського, і польського народів. А хто ж спекулює на минулих трагедіях? Як завжди – нездари-політики. У Польщі наближаються вибори й деяким політичним силам хотілося б скористатися емоціональним фактором, щоби здобути додаткові голоси виборців. Це ж не розробляти реальні шляхи розвитку власної країни й подолання кризових явищ у її житті – для цього необхідно мати світлий розум і великі знання. А згадати про невинні жертви в черговий раз звинуватити в них своїх сусідів – розум непотрібний, досить лише емоцій. До того ж на роздмухуванні суперечностей з Україною можна заробити певні дивіденди й від Росії. Москва робить все для того, щоби восени не була підписана угода про асоціацію України з ЄС, тому конфлікт українців з поляками в такому контексті виглядає для неї привабливим.

Проте, і у Варшаві, і в Києві лунають заклики не політизувати історію. Минуле треба знати, але жити необхідно сучасністю і закладати підвалини майбутнього. Воно ж повинно бути добросусідським, взаємовигідним.

Ігор БУРКУТ

Запис Політизація історії: кому вигідно? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

І, до речі, саме це керівництво минулого четверга у Варшаві на щорічному засіданні Бюро озвучило для світової спільноти цікаві речі. Втім, цікаві саме для Заходу, а не для пересічних українців. Бо останні знають те, що повідомив Олексій Кочетков, директор Міжнародної місії спостерігачів за виборами СІS-EMO. А наголошував він на особливостях політичної боротьби в Україні та застерігав світову спільноту не сприймати все, що відбувається у нас, за чисту монету. Бо саме в нашому випадку, на думку Кочеткова, варто відмовитися від спрощених уявлень і далеких від реальності схем, які розглядають боротьбу на виборах як зіткнення світоглядів і протистояння між «демократичною опозицією» та «тоталітарною владою».

В Україні все інакше. В Україні як опозиція, так і провладна партія – це фінансово-олігархічні клани. І боротьба за місце біля корита відбувається між ними.

– Представники бізнес-еліт Україні представлені на всіх прохідних місцях усіх політичних партій, які мають шанс здолати 5-тивідсотковий бар’єр, – додав Олексій Кочетков.

…Уже вкотре українці обирають без вибору. Вкотре задаються питанням – чому? І вкотре самі собі відповідають: яка громада, такі й представники. Які люди – таку систему собі й створили.  Росіяни мають щодо цього дуже вдалу приказку, яка блискуче ілюструє цю ситуацію: «Нєчєго на зєркало пєнять, колі рожа кріва».

Так ось, доки ми всі не налаштуємося на зміни, але при цьому почавши з себе, нічого доброго ніколи не матимемо.

Людмила ЧЕРЕДАРИК

Запис І знову вибори без вибору спершу з'явиться на Медіа-Версії.