Mon cœur de pierre est gros.
Ou j’en ai gros sur lui.
Il est lourd.
Rhapsode monotone
et Orphée avaient la phorminx
en commun.
Et les orphéonistes ?
Ils ont du phorminx ?
Ils savent où est la variété.
Je didactique la chanson
déjà lestée
pour danter la leçon
naturellement.
Le diaphragme noir tout autour ?
Il fanfare ?
Le diaphragme est le centre
de la vie émotive et intellectuelle
avant Platon…

Extrait, Philippe Beck, 2002

«…І все капарю вірші, згорнувшись у калачик.
Мов струни ліри — тіні (їх купаю, як м’ячик)…
Штиблети каші просять? Овва, і це пусте!»

Моя циганерія, Артюр Рембо (Arthur Rimbaud) , переклад Василя Стуса

«… Між тіней-привидів складав я вірші щирі,
Коліном в груди вперсь і грав, немов на лірі,
На гумі, видертій з розбитого взуття.

Моя богема, Артюр Рембо (Arthur Rimbaud), переклад Юрія Покальчука

Зарубіжну поезію переважна більшість з нас знає з перекладів.  Французьку також. Французька мова – особлива своєю мелодійністю. Французька мова – мова кохання, пісень, поезії. І автори перекладів мимоволі теж докладають до тексту легкого забарвлення і своїх емоцій, інтонацій, ритму…
І ще стосовно поезії. Пригадується вислів з «Лексикону прописних істин» Гюстава Флобера: «Поезія. Абсолютно непотрібна, вийшла з моди». Трохи неочікувано… І сам «Лексикон» – свого роду безмежний словник словесних формул, певна провокаційна гра за особливими правилами. Також привабливою є ілюзія поетичної прози… Не применшуючи заслуг прози, напевно, поезія – це інша сила й інший Всесвіт.
Виходячи з того, що Міжнародний поетичний фестиваль «MERIDIAN CZERNOWITZ» відбувся уп’яте, поезія приваблює, об’єднує, вона актуальна і, поза сумнівом, має свою особливу роль. Поступ. Сила. Акт. Пластика. Мистецтво.
І Музи не мовчать…

5.09.2014
Лекція «З одного боку, і з іншого…Стосунки Пауля Целана та Рене Шара»
Локація: Чернівецькоий національного університету ім.Юрія Федьковича
Учасники: Бертран Бадью (Франція)
Перекладачі: Тарас Івасютин

У своїй доповіді  французький вчений-дослідник з Вищої Педагогічної Школи Бертран Бадью зупинився на листуванні між Паулем Целаном та французьким поетом Рене Шаром. Уперше на фестиваль (узагалі до Чернівців) завітав з Парижа Ерік Целан, син всесвітньовідомого німецькомовного поета Пауля Целана.

06.09.2014
Подія: Поезія з Франції
Локація: Центральний палац культури, пл. Театральна, 5
Учасники: Філіпп Бек
Модератори-перекладачі: Тарас Івасютин

Філіпп Бек / Франція

Народився 1963 р. в Страсбурзі.
Французький письменник, поет і філософ. Проживає в Парижі, професор Нантського університету.
У 1994 р. отримав ступінь доктора філософії у Вищій школі соціальних наук у Парижі під керівництвом Жака Дерріда. Від 1995 року працює доцентом філософії Нантського університету, де викладає естетику, поетику, історію філософії, політичну філософію.
Філіпп Бек постійно бере участь у літературних заходах, наукових конференціях, читає доповіді в університетах та культурних інституціях усього світу. Його поезії звучали під час численних фестивалів у різних містах світу: Берлін, Амстердам, Рим, Монреаль, Шанхай, Пекін, Стамбул.
У березні 2013-го Монреальський симфонічний оркестр під керівництвом Кента Нагано створив композицію на основі книги Філиппа Бека “Dans de la nature”.
Від жовтня 2013-го Филіп Бек – Голова Комісії поезії Національного центру книги.

Під час зустрічі була презентована нова книга Філіппа Бека “Opéradiques”.

… Les arts ne se donnent pas la main : l’insociable sociabilité se tend en chacun, rhybride, couvert et entouré. Par boustrophes, reptations, documents striés, échos et mots dégelés.

D’où l’avenir d’un siècle à mains sous les toits pivotés.

На Фестивалі  книгу  “Opéradiques” не продавали. Але можна, напевно, замовити в Інтернеті.

Єдина з моїх світлин, де Філіпп Бек посміхається…

А тут посміхаються і Галина Драненко, Бертран Бадью та Ерік Целан…

Je ferai remarquer à Charles
qu’en allant à Nantes
il savait combien il serait payé
et que la musique
dans les esprits d’aujourd’hui
vaut plus cher que la poésie.
Il a raison “sur la forme”
et non “sur le fond”, et s’il a consenti
à lire à la Nuit de la Poésie,
c’est pour avoir d’abord consenti
à être mal payé,
à être respecté sur le fond
d’un irrespect.
Il est inélégant de jalouser
la musique, du coup.
Je le dis à Charles,
qui est un des êtres les plus foncièrement
bons qu’il me soit donné de connaître.
Il me dira qu’il ne jalouse pas la musique,
mais si, il la jalouse.
Au moins dans l’expression de sa colère.

Poésie, musique. Philippe Beck

… Dessous, il y a une clé d’or.
Comme sous le champ au printemps ?
La serrure est loin dans l’apparence.
C’est une clé seule en hiver.
Homme creuse dans de la terre.
Il y a une cassette de fer.
Montagne miniature.
Serrure est dure à voir.
Des yeux doivent s’employer.
Serrure est discrète d’un côté.
La clé aime le côté.
Tour de clé infini
se précise.
Rhumain trouve la manière
de tourner la clé.
Chercherie en hiver.
Eté fait oublier la clé ?
Et le vent sévère ?
Pronom Personnel est dedans.
Il est quelqu’un ou la clé ?
Conte est la serrure infinie
maintenant.
D’où son entretien.

Philippe Beck

…Philippe Beck endosse, on le sait, la poésie depuis son origine et la reprend à son propre compte, rythme, et à sa propre respiration, interrogation, déconstruction, transformation, de façon extrêmement structurée, c’est un livre très composé, la musique n’y est pas pour rien… Devant Opéradiques , ce livre-monstre, donc, on se sent intimidé autant qu’attiré et admiratif, y compris par le côté protéiforme…

[note de lecture] Philippe Beck, “Opéradiques”, par Isabelle Baladine Howald
3.04.2014

А ті, хто любить поезію, чекають і на нову книгу – переклад поезій  “Opéradiques” Філіппа Бека, на нові вірші поетів… І не тільки французьких…))

Тетяна Спориніна, “Версії”,
фото автора і SergyiS

Запис Про що говорили Музи у Чернівцях… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Від 5-го до 7 вересня вже вп’яте у Чернівцях проходив  міжнародний поетичний фестиваль MERIDIAN CZERNOWITZ. На фестиваль приїхали понад 50 авторів із семи країн.

Втретє у Чернівці  на фестиваль MERIDIAN CZERNOWITZ завітав  відомий письменник, музикант, актор з Данії Нільсен.

Постать Клауса Бека-Нільсена і до цього часу є предметом сотень інтерпретацій і навіть деяких академічних досліджень та дисертацій. Кожна така історія породжує і нові міфи. Але іноді актуальні події перетворюються на історичні…

Нільсен Nielsen (Данія)
Народився безіменним. Хрещений як: Клаус Бек-Нільсен. Оголошений мертвим у 2001 року.
2002-2011: генеральний директор транснаціональної корпорації Das Beckwerk, яка займається розробкою серійних фотографій, відео-фрагментів, вистав, опери, інсталяцій, концертів, музичних альбомів, революцій та інших історичних подій і кількох творів художньої літератури.
2011-12: отримав річну заборону на публічні виступи у Скандинавії.
19 січня 2012: Нільсен або Святий Нільсен став постлюдиною.
У травні 2014 року Нільсен у образі Міс Світ помандрував Україною…
Інформація з сайту фестивалю

Отже, від кінця травня до початку червня 2014-го за подорожжю і пригодами Нільсена Україною у білій сукні із блакитною стрічкою Міс Світ з чорною гітарою містами України: Київ, Харків, Дніпропетровськ, Одеса, Львів… спостерігали як випадкові мешканці цих міст, так і фани Нільсена віртуально. На його (або його персонажу) сторінці у ФБ.

5 вересня Нільсен взяв участь у прес-конференції учасників фестивалю, що відбувалася просто неба на балконі Мармурової зали ЧНУ.

Нільсен зазначив, що спостереження, виступи і спілкування з людьми в Україні стали основою для написання окремої частини своєї книжки.
– Коли я приїхав в Україну, я намагався любити всіх: партизан, правий сектор, намагався любити всіх і дарувати це тепло. Звісно, це є трохи утопічним. Коли одна людина, як Ангел, спустилася до вас і буде пропагувати Мир. Я вважаю свою місію доцільною. І думаю, що це багато дасть вам, українському народу…

У перший день фестивалю купила  книгу “Нільсен. Всесвітня історія ХХІ століття”, занурилася в читання  і, звичайно,  мріяла отримати автограф від самого автора.

6.09.2014
Подія: Концерт Нільсена, презентація книжки «Нільсен. Всесвітня історія 21-го століття. Вірші, фото, пісні та оповідання з Ірану крізь Афганістан, Ірак і Єгипет до України», перекладачі – Денис Суворов, Юрій Андрухович, Катерина Бабкіна
Локація: Центральний палац культури, пл. Театральна, 5
Перекладачі: Катерина Бабкіна, Юрій Андрухович

Власне спостереження. Модератори представили Нільсена таким чином, що дали підстави для низки припущень.
На презентації переклади віршів Нільсена читали Юрій Андрухович та Катерина Бабкіна.

“Але передусім Нільсен найбільш визнаний як письменник, що використовує тільки реальні сюжети з життя, вдало балансуючи на межі документального репортажу та художнього твору.
У 2004–2012 роках Нільсен побував у Ірані, Афганістані, Іраку та Єгипті в скрутні й тривожні часи для цих країн. Мета подорожей – дослідження процесів демократизації, спроба зазирнути за лаштунки, туди, куди не потрапляють камери світових мас-медіа, відчути культурну та світоглядну спорідненість.
У травні 2014 року Нільсен в образі Міс Світ мандрував Україною…”

Але якщо свого часу актриса Аста Нільсен (Asta Nielsen) зіграла Гамлета, то чому поет Нільсен (Nielsen) не може зіграти Ангела або Міс Світ. І навіть ними стати…

Концерт «Пісень любові до України» Нільсен виконував під акустичну гітару. Це було емоційно, видовищно, ефектно…

Але якщо хтось до цього часу не вірить, що на концерті був справжній Ангел, ось доказ:

І цього разу вдячна волонтеру фестивалю  Мегі Стерліковій. Мегі – студентка-магістр  факультету іноземних мов за спеціальністю англо-український переклад,  художниця.
У 2012 році сприйняття Нільсена відбулося завдяки, звичайно,  виступу самого музиканта  та  у деякій мірі  і модераторам  зустрічі. А ось тоді Мегі додала до загального сприйняття амплуа уславленого Нільсена деякі особливі спостереження, але не такі показні чи провокаційні…

“Let’s pray together
Love do us calm…”

“Тож молімося разом –
любове, заспокой нас…”

Про книгу, мандрівки, тексти віршів, Україну, Майдан, майбутні плани ми говорили в останній день Фестивалю у скверику навпроти хімічного факультету ЧНУ…

Сонях так сомо уважно повертав голову на всі наші переміщення…

Це фото є у книзі «Нільсен. Всесвітня історія 21-го століття», стор. 15.
Фото Нільсена в Афганістані (2008) з білим прапором і діркою всередині я запам’ятала ще з минулого року. Знайшла на сайті Нільсена. Білий колір, як Нільсен дізнався випадково від норвезьких друзів, був прапором Талібану. Нільсен мав на меті пронести його через усе місто з околиць до центра Кабулу.

«Виникає питання: що це означатиме? Як я виглядатиму в очах афганців, яких я зустріну по дорозі: худий, блідий європеєць у сірому костюмі. Що рухається через столицю Афганістану із продірявленим у центрі прапором Талібану – що це означатиме? Ось у чому питання.
Відповіді не знає ніхто. І ось попри всі перепони на світі, я мушу це зробити, аби і я, і увесь світ нарешті дізнався.
Що це означає».

Персональним кухарем чоловіка, що сидить на танку, не взяли, хоч він палко запевняв готувати найкращі данські страви. Він так і залишився дивитися на чудові краєвиди…
А на прапорі з діркою написали синім по білому «Парламент – це символ миру та демократії». Вони не почули, що на символі писати не можна. Адже символ тоді перестає бути символом.
Може просто там, у Кабулі, інші символи…

… Мусульманам дай Ватикан
Хай папа стане гей-шею
Дай Тегерану Мілошевича
Напхай фашистів зеленню
Проголосуй за хаос у столицях
Посади всіх суддів
Засуди до смерті всі смертні вироки
і саму себе теж
Убий своїх коханих
Згори, Європо, згори
Щезни щоб явитися новою

«Пісня привида», Нільсен,
переклад Юрій Андрухович

Наша розмова з Нільсенем була просто розмовою. Зачитувала деякі тексти з книги, Мегі іноді навіть  не перекладала, бо Нільсен розумів, про що я читала в його книзі.

Але перше, про що я спитала письменника, чи задоволений він тим, як його представили на зустрічі. Про це просив мене спитати давній знайомий. Який теж трохи утаємничений і зовні мені видається символом письменників-восьмидесятників. Моє захоплення Нільсенем для нього не вкладалося в те представлення, яке відбулося на суботній зустрічі. Але може це я необ’єктивна…

– Чи так Вас представили модератори, як би Ви того хотіли?
– Звичайно. Модератор виконує свою місію так, як вважає за потрібне. Тут не може бути ніякої редакції. Адже потім виступаю я. І вже глядач сприймає мене таким, яким я є. Або хочу здаватися.

… (Пусти росіян в свою церкву –
З новим гімном полізуть в серце.
Пусти росіян в свою церкву –
Свою мову нав’яжуть церкві.)

Не пустиш їх у своє свято –
Почнуть зразу лісти в твій рай особистий,
і Святий Петро бородатий
попросить тебе – звільни для них місце…

“Росіяни”, Нільсен,
переклад Катерина Бабкіна

…Пусти людей з Майдану додому –
Потиснуть руки твоїм синам.
Пусти людей з Майдану додому –
Серця покрадуть дівкам.

Я якщо не пустиш їх, скажеш ні –
То попруть насильно в твій тихий рай,
І одного дня, на Судному дні,
Ти у пеклі опинишся. Обирай.

“Люди з Майдану”, Нільсен,
переклад Катерина Бабкіна

– На вечері ще читали вірш “Roma people”.  Цікаво  дізнатися, чому такі майже однозначні асоціації: росіяни, роми, люди з Майдану. Текст цих трьох віршів різниться тільки декількома словами та інтонаціями. Про росіян якось зрозуміло. До ромів у Європі є певні стереотипи. А чому люди Майдану?
– Майдан грудня, лютого, березня – центр української революції. “Дощ уже змив усі сліди Євромайдану. Порошенко переміг, а революція перетворилася на шоколадне праліне і все повернулося до звичайного режиму”…

Вже у травні Міс Світ, Янгол, що прилетів до Києва, на Майдан, був тут не зовсім бажаним…
“Я прибув сюди не для того, щоб улещувати  українців чи росіян, партизан чи правий сектор, олігархів чи безхатченків, директорів шкіл, міліціонерів, президента чи бідноту, я – янгол, я прийшов, щоб розбудити їх, спровокувати українців, розворсати їхню сутність, стару зашкарублу сутність, спонукати до дії, до невідомого, до такого, чого вони ніколи раніше не робили, не до насильства, о ні, до несподіваного, спонтанного прояву добра, любові…”

Ми ще раз занурилися на тексти  194 сторінки…
– Хіба це не утопія?
– Мистецтво спроможне, поза сумнівом, впливати на світ.
– І зупинити війну?
– У це треба вірити.

… О, любове – заспокой нас, звільни,
Щоб ми стали, як друзі…

Оця ненависть доти не мине,
Допоки ти не здашся, і мене
Триматимеш за руку, як людина

Бо ця земля аж так зближає нас,
Що невідомо, знає чи не знає,
Що за вогонь пала в серцях дітей.
Тож оце пекло доти не мине
Допоки проживатиме дні
Один за одним як нормальні люди.

Тож молімося разом –
любове, заспокой нас…

“Ця ненависть” (Українська версія), Нільсен,
переклад Катерина Бабкіна

Нільсен планує нову подорож в Україну. На схід. Не в образі Міс Світ. Не Янголом.
А просто, як людина в сірому (чи іншому) костюмі.
Побачити і відчути самому.
Бо не все подобається письменнику як в репортажах українських журналістів, так і європейських.

– “До побачення, Україно, ти сумуватимеш за мною, але недовго: я ще повернуся до тебе, моя люба Україно!”
– Ми чекаємо…

P.S. від 15.09.2014

Мій київський друг Володимир Філіппов має унікальну фотохроніку всіх дній Майдану у Київі. Від першого дня  і до сьогодні. На ФБ побачив мої світлини фестивалю і впізнав Нільсена. За моїм проханням  Володимир знайшов у своєму фотоархіві світлини перебування Міс Світ у Києві в кінці травня. 

Випадковість? Чи ця зустріч мала відбутися?… Не знаю. У травні з ФБ про приїзд Нільсена до Киева знала, попереджала друзів, знайомих, щоб не пропустили і виступу Нільсена у кнайп-клубі “Купідон”. Хтось не зміг, а Володимир  і  Янгол невипадково випадково зустрілися…

Тетяна Спориніна, “Версії”,
фото автора і SergyiS

Фрагмент концерту- http://youtu.be/LPIscGZI5ho

Запис Ідеали і чарівна утопія Нільсена, поета і музиканта з Данії… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

5 вересня на V Міжнародному поетичному фестивалі MERIDIAN CZERNOWITZ з великим успіхом пройшла прем’єра вистави театру «Незалежна театральна лабораторія» за мотивами текстів
Христі Венгринюк «Довгі очі».
Режисер – Олег Мельничук.

Цього разу умовною театральною сценою була доволі велика площа подвір’я Міського палацу дітей та юнацтва. Декорацією до вистави природно стали і темне небо, і місяць, зорі, дерева, їх довгі тіні, осіннє листя, що пружно і, рухаючись за хвилястою траєкторією, встеляло поверхню землі.
Тексти Христі Венгринюк можна трактувати і синтезувати у власній інтерпретації, як завгодно.
Як завгодно самому собі.
І гра акторів, їх проекція світогляду автора теж не є аксіомою. Вони символічні, дуже особисті, конфіденційні, чуттєві, такі, що викликають роздуми, асоціації. Розрив з альтернативою. Певний виклик. Скоріше собі.
Все це бентежить. Але навіть і краплина інверсії є поштовхом. Діяти. Жити. Грішити. Любити. Творити…
І у цьому теж є великий сенс.

У стінах говорять, я знаю, я чую,
Складаю слова на язик і спльовую,
щоб не сказати…
Лягаю в коліно, наче в човен,
і пливу ним довгими ріками
свого тонкого зап’ястя…

000 250, Христя Венгринюк, “Довгі очі”

... Часом приносять на поріг воду
І землі з чужих чобіт.
Непокарані і неприховані.
Восени їх побільшало.
Лиш ніхто не приходить близько…
…так здалеку… здалеку…
Лиш ніхто не зриває ковдри вночі
І так, щоб між складок одягу…

000 222, Христя Венгринюк, “Довгі очі”

…І ніяк не можеш зрозуміти,
Де є та межа, яка лягає гострою лінією
Між реальним і реанімальним.
І далі розбиваєшся на кульки ртуті
І цілий день лиш те і робиш,
що відшукуєш їх, аби скласти в ціле
І влитися в розбитий градусник,
Який висить у дірці від вирваної батареї
Між поверхами.

000 119, Христя Венгринюк, “Довгі очі”

Коли закінчуються всі звуки,
Здається, що за вікном хтось стоїть,
А ти здригаєшся у ритмі дощу,
І мені нічого не залишається,
Як прив’язати тебе до стелі
І повільно споглядати,
як ти падаєш у мої обійми…

000 129, Христя Венгринюк, “Довгі очі”

…Лиш я ніяк не можу зрушити з місця,
Щоб прибігти в парі з вовком,
Може, хоч він знає цю дорогу.
Бо зовсім несила.
Бо вже зовсім несила стояти.

000 244, Христя Венгринюк, “Довгі очі”

… Але і над тобою є Бог! Який попіклується про вас…
І тобі пощастило більше, ніж Йому,
Бо Він, піднявши очі, не може помолитися,
Ані Господу, ані небу…
Бо озонові діри і байдужі комети
Нагадують Йому,
що Він –
Єдиний.

000 120, Христя Венгринюк, “Довгі очі”

Браво! Спасибі!

На наступний день. 6.09.2014. Діалог продовжується…

– Як почувається людина, за мотивами творчості якої поставлена вистава? Кому прийшла ідея такої постановки? Як йшов процес створення вистави? Хто фінансував постановку? Чому Ви вирішили написати ще один вірш, який звучить у фіналі?

– Після перегляду вистави я почуваюся дуже трепетно і вражена таким розкодуванням моєї творчості. Звісно, в хорошому сенсі вражена. Рівно рік тому ми зустрілися з Іваном Даніліним і я подарувала йому перший ще “гарячий” примірник “Довгих очей”, який привезли з видавництва. І хотіли поставити виставу в жовтні. Але я у жовтні я багато подорожувала з презентацією “Довгих очей”, “Хутора Америки”, а в листопаді розпочалася революція і звісно всім нам було не до вистави. І тепер можу щиро сказати, що нам всім нелегко давалася ця робота, бо війна… але ми вирішили, що можемо виставою допомогти духовно людям. Я не знала, як режисер і актори відчують мої вірші і чесно не знала якою буде вистава, для мене самої це була несподіванка велика. Фінансування вона великого не потребувала, бо ми знаходили реквізити самі: басейн знайшла я, шкіру овечі теж (власне це єдине, що знала, що буде задіяно у виставі), режисер залучив до вистави гончара Сергія Богопольського, який відіграв вагому роль у виставі. Я щиро не знаю, як йшов процес творення вистави, бо у цей час була заклопотана підготовкою до захисту дисертації, але певна, що і “Незалежна театральна лабораторія” хотіли, щоб це був і для мене сюрприз. Останні два тижні перед виставою ми спілкувалися критично мало, але я не переживала, бо ж давно впевнилась у їхній геніальності. Стосовно останнього вірша у виставі – це не вірш, це була моя відповідь акторам і режисеру у фейсбуці на питання, як я сама бачу свою збірку. Я писала відповідь просто від серця, без якоїсь великої літературної опції, але режисера так вразило це повідомлення, що він попросив його начитати і використав як кульмінацію вистави. Звісно, я була спершу цим спантеличена, бо могла ці думки оформити краще, як вірш, але напевно найбільша “фішка” саме в цій невимушеності. Для мене “Незалежна театральна лабораторія” улюблений театр вже давно і я страшенно хочу, щоб вони стали всесвітньо відомими, більше ніж за себе хочу, бо вони на це так заслуговують!

– Інно, погода сприяла всім: акторам, глядачам, фестивалю. А якби був дощ? Чи була домовленість з небесною канцелярією? Як довго тривали репетиції? Чи плануєте щось змінювати у своїй героїні?

– Працювали над виставою у червні і потім від 15 серпня і до прем’єри. Були дощі і під час репетицій, але ми продовжували роботу. Дерев над головою багато, отже дощик не так відчувався. Звичайно, хвилювалися за погоду у день прем’єри. Але за декілька днів до того, зранку, пройшов дощ, коли я прийшла на роботу, то побачила, що мокро було всюди, окрім того місця, де повинна відбутися вистава. Напевне, саме в цю мить впевнилась, що весь Всесвіт за те, щоб у нас все вийшло.))))
Працювати над роллю звичайно буду продовжувати: уточнювати, доповнювати, а ось про якісь координальні зміни – не впевнена.

– Олексію, іноді процес підготовки вистави видається цікавішим, а ніж саме представлення? Ви задоволені своєю роботою у цій виставі?

– Важливим, звичайно, є позитив й безпосередність репетиційних імпровізацій. Мій персонаж має конкретні прагнення та уподобання, іноді доволі прості, тому є нива для подальших імпровізацій, занурення в образ. Результатом задоволений. Вистава йде на “одному дихані”, навіть коли глядач ДУЖЕ різноплановий.

– Іване, як йшов процес створення вистави? Як створювався сценарій, персонажі?

– Репетиції відбувалися у дворі міського палацу дітей та юнацтва. Там грали і премьеру. Вистава народжувалася просто неба. На генеральній репетиції взагалі був 3D формат… під час прогону від вітру з дерев падало пожовкле листя. Вдень співали пташки, майданчиком ходили голуби… Грати під відкритим небом – це неймовірно, це така насолода. Створювали виставу разом: придумували персонажів, а далі вони вже існували самі. Разом вирішували ту чи іншу проблему. Були вірші, була поезія, яка надихала на певні образи, метафору, асоціації…

– Яно, чи важко перевтілюватися в образ (образи)? Процес перевтілення, абстагування… Як потім актор “виходить” із свого образу? Що було найцікавішим для вас під час репетицій і вистави?

– Перевтілюватись саме в цей образ було неважко, тому що він дещо схожий із моїм внутрішнім: такий же імпульсивний та миттєвий… Створення образу – це довгий, цікавий процесс, в який ти поринаєш і який буде бентежити тебе навіть після прем’єрного показу. Цікаво спостерігати за героями своїх партнерів і за своїм, як упродовж репетицій вони змінюються та удосконалюються. У якийсь момент починаєшь бачити свій персонаж зі сторони і тоді розумієш, що ти на правильному шляху. Але він ще тільки розпочався…

– Олеже, кому прийшла ідея такої постановки?

– ПОСТАВИТИ виставу за збіркою “Довгі очі” запропонувала Христя, а ідея “ТАКОЇ ПОСТАНОВКИ” належить театральній лабораторії.

– Як працювалося і працюється з Христею Венгринюк?
– Христя – абсолютно самодостатній автор, їй не потрібно підтвердження власної самодостатньості. Тому вона й не мала на меті побачити на сцені втілення виключно своїх думок і емоцій. Їй в першу чергу було цікаво, які асоціації й образи виникнуть у театра на її поезію. Вона азартна, відкрита, на відміну від багатьох авторів, які дуже переймаються через те, що не побачили на сцені СЕБЕ. Ми впевнені, що будемо й надалі співпрацювати з Христею. З обох сторін є потреба в цьому. Маємо дуже грандіозні плани. Впевнений, що реалізуємо їх. Але що саме це буде – не скажу.

– Якщо Ви будете робити цю постановку на академічній сцені, чи буде щось змінюватися у сценарії?
– Я не зовсім розумію, що таке академічна сцена. Якщо мається на увазі традиційний сценічний майданчик, то зміни звичайно ж будуть. Ми завжди відштовхуємося від середовища в якому граємо. Стосовно “сценарію” – я б швидше назвав його партитурою, сюжетною основою, історією. Сценарій – це швидше КІНО, або “звітній концерт самодіяльних колективів області”. Отже, щодо сюжету, то в ньому змін не буде й не планується, а от щодо засобів виразності, то вони будуть відмінними від побачених, адже різний сценічний простір по-різному вимагає вмикати свою психофізику.

– Які були труднощі, перемоги, несподівані рішення?
– Про труднощі і перемоги. В Незалежної Театральної Лабораторії, як у кожного театру, який намагається бути ЖИВИМ, є свої творчі завдання, є свої планки, є територія “щенезвіданого”, але це настільки суто професійні та технічні (я б навіть сказав кухонні) категорії, що простому глядачеві й читачеві вони будуть незрозумілі й нецікаві. Виставою “Довгі очі” ми увійшли в територію, в якій ще не працювали. Зі свого досвіду скажу, що в Європі театрів, які б працювали в такому напрямку: 4-5. Я на своє щастя багато катаюся й бачу театри (від Іспанії до Польщі, від Фінляндії до Балкан). Але лякати Чернівецького глядача “філософськими сентенціями” не хотілося й ми вирішили завуалювати всі наші роздуми про 7 смертних гріхів, про ковчег Ноя, про непорочне зачаття, вигнання з Едему, про Содом і Гомору, Того, хто ходив по воді, Вавілонську вежу…  під просту, нібито комедійну історію, в якій діють смішні, недолугі, дивакуваті персонажі. Впевнений, що не всі глядачі побачили за поверхневою комедією другий план: про майстра та його 4 учнів, про їх намагання надати своєму існуванню хоч якийсь сенс, наповнити час, який їм відведено дією, про їх німе питання: “А для чого я створений?”. Також, напевно, ще менше глядачів побачило третій план вистави, в якому простежується процес еволюції людин від андрогіна до усвідомлення себе Жінкою, або Чоловіком. План, в якому людина проходить крізь всі тваринні інстинкти і стає Людиною, від гріховної пристрасті до опіку, через очищення до переродження. Ну а четвертий пласт вистави – сакральний, таємничий, який потрібен авторам і виконацям, але зовсім не потрібен глядачам, тому про нього й не скажу. І це дуже добре, що не всі глядачі зчитали всі пласти. Станіславський колись точно сформулював задачу Театру: “Під Виглядом розваги дати глядачеві можливість самопізнання”. Краще не скажеш.
Стосовно несподіваних рішень, думаю нехай скаже глядач, що для нього було несподівано. Для нас несподіваними були кожна дія й кожний крок персонажів: ми їх придумали, а вже далі вони діяли самостійно.

– Чи задоволені Ви результатом?
– Оцінювати результат – справа глядача й театральної критики, а для режисера це справа невдячна. Бути задоволеним собою – бути дурнем. Але скажу, що за жодну виставу НТЛ мені не було соромно. А ті завдання, які ми собі поставили під час роботи над виставою “Довгі очі”, виконали. Ми перейшли в інший етап, на інший рівень, отже – нові завдання, нові пошуки…

Тетяна Спориніна, “Версії”,
фото автора і SergyiS

Післямова

Тепер дозволю і собі сказати,  як глядач. Який точно  не дуже обізнаний в тонкощах понять  «сценічний майданчик», «сценарій», «академічна сцена», «четвертий план»… Глядач знає, бачить, спостерігає акторів по цей бік сцени, а не у їх закулісному просторі, це точно.  Правда у випадку НТЛ це не завжди так, адже опускання занавісу теж було умовним. Мене бентежить ще той факт, що розповідь про виставу «Довгі очі» продовжується у блозі третій  день. Спочатку (у перший день) були фото і особисті  враження від вистави.  А коли 6 вересня (другий день Meridian Czernowitz) у Центральному палаці культури зустрілася випадково з Христею Венгринюк, Олегом Мельничуком та Іваном Даніліним, які на сходах другого поверху відсторонено і захоплено про щось говорили, підійшла висловити їм свою вдячність. За виставу і можливість спостерігати і проектувати на власний розсуд ілюзорний світ, який нам представили актори, режисер та автор  текстів «Довгі очі». У мене виникли до акторів, режисера деякі запитання. Я отримала їх відповіді. І ось вже сьогодні додала ці тексти…

Іноді ми загнані глибоко у свою невпевненість, у певні рамки загальноприйнятих шаблонів, але на виставі емоційний сплеск  був вражаючим…

Глядач завжди чекає зустрічі з НТЛ. Спасибі за виставу, ваші міркування, щирість, реальність життя, яке ви іноді ідеалізуєте, невизначеність, впевненість, міркування…

 

Запис Вистава “Довгі очі” за текстами Христі Венгринюк спершу з'явиться на Медіа-Версії.

На балконі Мармурової зали Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича відбулася прес-конференція організаторів міжнародного поетичного фестивалю “Meridian Czernowitz”.

У Шевченквіській залі Чернівецького національного університету ім.Юрія Федьковича відбулася лекція “З одного боку, і з іншого… Стосунки Пауля Целана та Рене Шара”. Учасники: Бертран Бадію, перекладач Тарас Івасютин.

У Мармуровій залі ЧНУ відбулося офіційне відкриття фестивалю.

Подія: Галицька поезія.
Локація: Центральний палац культури.
Учасники: Маріанна Кіяновська, Галина Крук, Юрій Іздрик, модератор – Христя Венгринюк

Вистава “Довгі очі” за поетичною збіркою Христі Венгринюк, презентація збірки.
Локація: Міський палац дітей та юнацтва.
Учасники: Христя Венгринюк, авангардний театр “Незалежна театральна лабораторія”, режисер Олег Мельничук

Далі буде…

Тетяна Спориніна, “Версії”,
фото автора, SergyiS та Дона Леона

Запис Міжнародний поетичний фестиваль Meridian Czernowitz розпочався у Чернівцях. День перший… спершу з'явиться на Медіа-Версії.