Мова — це доля нашого народу, і вона залежить від того, як ревно ми всі плекатимемо її, писав колись Олесь.Гончар. А чому її треба знати і плекати? Бо впродовж останніх п’яти століть українську мову обмежували та забороняли різними указами й циркулярами. Однак, попри різні перешкоди, її вдалося зберегти. Адже аксіома – без мови немає і народу!  –  загальновідома. Бо, як казала Ліна Костенко, нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову.

Ні для кого не секрет, що чималий відсоток громадян України спілкується російською мовою. Однак, з початком російського вторгнення дедалі більше українців демонструють бажання почати розмовляти саме державною мовою.

Остаточно перейти російськомовній людині на українську доволі важко, але можливо. Та для цього потрібні певні умови і головне – націленість на досягнення мети та бажання.

Профі-мовники розробили низку порад, скориставшись якими можна легко та цікаво вдосконалити своє мовлення.

Отже, розпочніть із виконання цих простих правил:

* Спілкуйтеся українською скрізь. На роботі, в колі друзів та рідних, спілкуйтеся з касирами, різноманітними сервісними службами та незнайомцями. Важливо створити середовище, в якому вас оточуватиме українська мова, адже потрібно практикуватись не раз на тиждень, а щодня!

* Дивіться фільми з українським дубляжем. Для початку перегляньте сучасні українські фільми, які не тільки допоможуть вдосконалити словниковий запас, а й подарують незабутні емоції від сюжетів та гри акторів.

*Читайте книги українською. Читання допоможе поповнювати словниковий запас і без особливих зусиль запам’ятати орфографічні та стилістичні особливості мови. Для читання кожен зможе знайти щось цікаве практично в усіх літературних жанрах, починаючи від класичних творів відомих письменників до романів та поезій сучасників. А хороших сучасних письменників Україні не бракує.

*Слухайте художню літературу.  Почуте ще краще відкладається в підсвідомості, ніж прочитане. Крім того, слухати можна тоді, коли читати не виходить. У цьому вам допоможуть аудіокниги.

* Розпочніть вести соціальні мережі українською. Сьогодні соцмережі посідають одне з головних місць у житті великої кількості людей. Записуйте сторіз українською та підписуйтесь на україномовних блогерів, які вам цікаві.

*Віддавайте перевагу українській музиці. Є величезна кількість цікавих музичних проєктів. Знайти та насолодитися їхньою творчістю можна на хвилях різних радіостанцій.

* І насамкінець, занотовуйте. Виписуйте собі приклади слововживання, цікаві слова і фрази, які вам хотілося б запам’ятати, але не окремо, а в контексті. Пишіть українською всюди, де тільки випаде нагода: на форумах, у чатах, у нотатках для себе чи записках для когось. Якщо маєте час і натхнення, можна записувати власні думки й ділитися ними з оточуючими. Це можна робити й через соцмережі, й через блогові платформи.

.

Вивчати чи вдосконалювати мову методом занурення вважається найкращим варіантом. Набуті знання осідатимуть у вашій підсвідомості та формуватимуть ваш лексичний і фразеологічний запас.

І не існує кращого способу вдосконалити свою мову, ніж розмовна практика! Альтернативи живому спілкуванню просто немає. Тому шукайте українськомовне середовище, однодумців, що захочуть розмовляти з вами українською.

Калинчук Юлія, студентка кафедри журналістики філологічного факультету ЧНУ

Запис Як вдосконалити українську – розкриваємо секрет, який лежить на поверхні спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Коли чотири роки тому в Чернівцях відкрився Художній салон, власники презентували його не просто як «магазин предметів мистецтва». Та й чим, як не осередком культури, мав би бути Художній салон у центрі європейського міста на вулиці, яка в кращі часи називалася Панською? Тож, окрім продажу, там були виділені окремі зали й куточки для постійних виставок, у вихідні він фактично працював як музей, а в креативних планах була кава для гостей. «Працівники радо приймають відвідувачів…», – казав співвласник сімейного бізнесу «Художній салон» пан Москалюк 4 роки тому в інтерв’ю місцевому сайтові bukovynaonline.com. І скрушно зауважував, що «просвітницька робота в реґіоні йде на спад: люди мало цікавляться мистецтвом…»

Сьогодні скрушне зауваження на адресу Салону надійшло від самих споживачів. Замість «осередку культури», Салон, вочевидь, перетворився на «осередок антифашизму» (в найгіршому, саркастичному сьогодні значенні цього слова).

До редакції звернулася обурена чернівчанка пані Мирослава (її прізвище є в редакції), яку в «осередку культури» – Художньому салоні в центрі Чернівців на найвідомішій вулиці Чернівців ім. Ольги Кобилянської – відмовилися обслуговувати українською мовою і навіть обізвали… фашисткою.

«Гарного суботнього дня, – розповідає пані Мирослава, – я разом з племінниками зайшла до Художнього салону, сподіваючись замовити раму для картини. Я давно  постійний покупець цього салону, задоволена якістю товарів і асортиментом, побіжно знайома з власниками. Цього разу мене обслуговувала юна продавчиня з бейджиком «Настя Романюк». Оскільки вона говорила російською, я – на правах споживача – попросила, аби мене обслуговували українською. Гадаю, не варто детально переказувати наш діалог, суть якого зводилася до того, що Настя «нє обязана», «нє может» і «прієхала із Россіі». На моє прохання запросити іншого продавця для спілкування зі мною, підійшла жінка зрілого віку, вона спочатку була доброзичливішою, але все одно прийняла сторону колеги і зрештою заявила, що мене, фашистку, тут обслуговувати не будуть і навіть позиватимуться до суду. Мої апелювання до Конституції потягнули за собою пораду, куди я ту Конституцію можу розмістити. Наступна розмова з власниками салону при випадковій зустрічі завершилася тим, що я чомусь прослухала лекцію про перемогу над фашизмом.

Мій візит до Художнього салону в понеділок майже увінчався успіхом: старша продавчиня вибачилася за слово «фашистка», але молодша, попри спілкування з колежанками українською, зі мною навмисно говорила російською.

Та це вже деталі, головне – не подія, а тенденція. Я не вимагаю надзвичайного – лише щоб у моїй країні зі мною говорили державною мовою в місцях, які претендують називатися культурними. Я не вимагала б цього на Калинівському ринку, адже базар є базар, там я просто пішла би до іншої ятки, де мене задовольнило би обслуговування. Я не ображаюся на слово «фашистка», бо точно знаю, що я такою не являюсь. Я навіть не звинувачую «принципово» російськомовну дівчину. Мені просто прикро, що влада використовує цю неосвіченість, невихованість молоді задля роздмухування міжнаціональних скандалів.

Цікаво, як би цю ситуацію розцінили національні громади Чернівців. Кожна з них береже свою мову і свої традиції. Якби в країнах, звідки походять їхні національні корені, на звертання державною – і їхньою рідною! – мовою їх назвали би фашистами – як би вони відреагували?

Я не ідеалізую жодну з влад, але раніше подібні «антифашисти», які вважають, що розмовляти рідною та ще й державною мовою – це фашизм, принаймні не демонстрували відкрито своїх українофобських настроїв. Прикро, що ми терпимо таку зневагу до себе і навіть не маємо куди звернутися. Адже дрібне непорозуміння між клієнтом і продавцем у приватному закладі, вочевидь, не потягне за собою жодних адміністративних висновків. Прикро, що інформаційне засилля мовного питання дає потрібний владі результат: люди зіштовхуються лобами між собою замість того, аби бачити реальний корінь зла – владу.  Банальне хамство приправляється політикою. Ось що прикро. Тому я й не маю наміру залишати цю ситуацію так, як є».

Записала Маріанна АНТОНЮК, «Версії» 

Запис Художній салон на Панській – «осередок антифашизму» в Чернівцях? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

В обласній стоматологічній поліклініці працює Олена КОРЖАН, молодша медична сестра за професією, а в душі фольклористка. У неї є диво-зошит, якому майже 40 років. Там зберігаються стародавні українські та молдавські пісні, які записувала ще її мати, а дочка робить це далі.

Ось одна зі сторінок цього пісенника

– Цей зошит з’явився у 1976 році, – розповідає Олена Василівна. – У той час мати хворіла. І лікар, щоби жінки в палаті не сумували та не думали про погане, змушували їх співати. Відтоді в мами так повелося: де б вона не була – чи то на весіллі, чи на екскурсії, чи то в гостях, звідусіль вона привозила пісню й записувала її до пісенника.

– У мами була добра пам’ять. Адже не завжди була можливість одразу записати. Тож вона почує, запам’ятає і вже дома запише, – продовжує пані Олена. – До останніх днів мама вела зошит. Коли ж вона померла, він перейшов до мене. І вже я веду його від кінця 90-х, майже п’ятнадцять років. Звісно, старий пісенник уже повен, тож я завела новий. Але той, 37-річної давності є для нашої родини реліквією, а народний спів – традицією. Тепер, коли моя велика родина збирається разом, ми завжди співаємо цих пісень. Хто ще не вивчив слова – користується пісенником, а в моїй голові їх – безліч. Та й діти мої теж мають бажання продовжувати наші з мамою починання, – з гордістю зазначає Олена Василівна. – Дякувати Богу та моїм батькам, у нас дуже співоча родина. Коли я гортаю старий пісенник, який з роками вже пожовтів, відчуваю гордість за родину, за маму, за нашу Батьківщину.

До речі, Олена Василівна «заразила» співом і своїх колєжанок. У суботу, коли в поліклініці залишаються самі санітарки – для прибирання, з приміщень лунає щира українська пісня.

За словами п. Олени, наша естрада, на жаль, не тішить нас українським, народним співом. Сцена вщент заповнена поп- і рок-музикою, в яких ні мелодії, ні змісту, ні національних ознак. Натомість, ця проста, звичайна жінка знаходить у цей непростий час хвилини для великої радості, яку їй дарує пісня. Та й створивши родинний пісенник, вона та її сім’я  вписали світлі сторінки у літопис нації.

Ще стародавній філософ Конфуцій у VII столітті до нашої ери сказав: покажіть мені, які пісні співає народ, і я вам скажу, хто ним править і яка в нього мораль…

Лідія КИРИЛЮК, «Версії»

Запис Санітарка-фольклористка зі стоматполіклініки спершу з'явиться на Медіа-Версії.