Композиція чудової світлини знайдена особисто Миколою Івасюком для роботи над задуманим живописним портретом Ольги Кобилянської, як пише про це 23 лютого 1899 року сама Кобилянська Василеві Стефанику: «…Се Івасюк (маляр) уложив мені таку позицію, бо хотів мене раз малювати; се не для «Вістника» я фотографувалася. Іншої фотографії не мала — і дала сю Маковею, застерігаючи, що для «Вістника» дам іншу. Але нім я зібралася на іншу — він вже сю післав»…

Продовження читайте у газеті «Версії» №47

Запис Ольга Кобилянська: “Се Івасюк уложив мені таку позицію, бо хотів мене раз малювати…” спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Відомий художник з маловідомими минулим

Альфред Оффнер – один із тих потужних талантів, які формували творчу атмосферу нашого міста початку 1900-х років. Художник народився у Чернівцях 1879 року та жив тут протягом кількох десятиліть. Достовірних відомостей про життя та навчання художника існує вкрай мало. Творів його збереглося небагато. Мистецьку освіту він отримав у Відні та Мюнхені, деякий час навчався у Парижі. На початку Першої Світової війни виїхав з Чернівців до Богемії (м. Пльзень), пізніше працював у Відні та Берліні. Помер у чеському місті Побежовіце (нім.Ronsрerg) 1937 року (деякі джерела вказують м. Табор та 1940 рік).

У австрійському мистецтві з малярських творів художника відомі його полотна з серії «Танцівниця», «Материнське щастя», багатофігурна композиція «Свято вина» та низка портретів. Він активно розробляв дизайн австрійських цінних паперів, марок і плакатів. Ці твори та його графіка увиразнені  монументальністю, експресивним звучанням та забарвлені патріотичними інтонаціями.

У Чернівцях Альфред Оффнер був відомий як  академічний художник, представник віденської школи, яскравий виразник югендстилю та член мистецької групи  «Wiener Sezession». Митець працював у галузі станкового та монументального живопису, графічного дизайну та як ілюстратор. Він також був визнаним у місті художником-педагогом.

 Вітраж Оффнера зберігся у приміщенні корпусу істфаку університету

Зберігся вітраж Оффнера «Полювання на ведмедя», що у приміщенні корпусу історичного факультету чернівецького університету. Проте втраченою є його  композиція «Колись і тепер», яка була розташована над сценою і прикрашала  ошатну залу Німецького Дому нашого міста.

Ймовірно втраченим є і твір австрійського митця «Алегорія Торгівлі» з Палати торгівлі та ремесел у Чернівцях. Композиція уславлює розвиток торгівлі на теренах Буковини за часів Австро-Угорської монархії. Центральне місце триптиху посідає фігура чоловіка атлетичної будови в образі покровителя та алегоричного символу торгівлі. До нього звернені численні буковинці у народних національних строях, постаті яких зображені на бокових частинах.                 

Нові часи – нові герої

Сьогодні це місце посів інший твір – копія картини радянського живописця Олександра Лактіонова «Після операції» (1965 р.), написана лікарем і художником, а тоді – студентом 5 курсу Чернівецького медінституту Володимиром Бурденюком у 1968 році. Оригінал Локтіоновського твору перебуває у Курській картинній галереї ім. О. Дейнеки.

Прикметною є історія, пов’язана з головним персонажем твору: композиція присвячена всесвітньо відомому радянському медику академіку С.С. Юдіну (1891-1954),  який розробив та вперше застосував переливання крові раптово померлих людей. За сталінської доби  у 1948-1953 роках легендарний хірург зазнав неймовірно жорстоких  репресій: його було ув’язнено та заслано на десять років. Але 1962 року Юдіна, за монографію «Переливання посмертної крові», удостоїли Ленінської премії, посмертно.

Долі ж двох мистецьких творів – «Алегорія Торгівлі» та «Після операції» – це водночас і долі їхніх авторів, і персонажів, які символічно відбивають  зміни історичних епох у житті нашого міста та його перебування у складі різних держав.

Тетяна ДУГАЄВА,мистецтвознавець, член Національної Спілки художників України.

Автор щиро вдячна співробітникам Чернівецького медуніверситету Івану Павловичу Бурденюку, Володимиру Івановичу Білоусу та Художнього музею –Валентині Михайлівні Кривко за сприяння в роботі над цим матеріалом.

Запис Два твори, дві долі, дві держави спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Засновник і автор ідеї Жан Побе розповів, що вперше побачив картини Олега Любківського близько семи років тому в Німецькому домі у Чернівцях. До відкриття галереї «<» обрав саме його твір, частково через визнане ім’я, а також через власні уподобання.
Як можна здогадатися, галерея без адреси постійно замінюватиме локалізацію.
Щоби переглянути виставку, яка триває невідомо де, необхідно зателефонувати за номером, зазначеним в афіші, й дізнатися про місце її розташування.

За словами автора ідеї, додатковий дзвінок – своєрідний фільтр, що відсіюватиме випадкових людей, яким це не цікаво.
Щоправда, заманюють відвідувачів до галереї не лише духовною їжею. На сторінці у соцмережах вона представлена, як єдина в Україні, де першим двадцяти відвідувачам наливають, що однозначно розширює висококультурну аудиторію.
«Любківський не знає» представляє лише одну оригінальну роботу – офорт 1997 року «Миколаївська церква у Чернівцях». Жан запевнив, що картина не належить до його особистої колекції. Серед відвідувачів навіть виникали припущення, що картина вкрадена чи відсканована.

За 10 днів на роботу Любківського прийшло подивитися вже близько 30 людей. Значна  частина з них, зі слів Жана Побе, із творчістю автора не була знайома.
Зрештою, чутки про молодіжну самодіяльність до художника все ж таки дійшли. Він виявив бажання відвідати галерею «<», а також передав особисте запрошення її засновнику на свою наступну експозицію «Земля обітована», яку презентуватимуть в понеділок у «Найкращій кав’ярні на розі».

Ольга СКЛЯРЧУК, «Версії»

Запис «Любківський таки дізнався» або Про виставку без адреси спершу з'явиться на Медіа-Версії.

22 червня. Цей день у нашій свідомості нерозривно пов’язаний із початком найстрашнішої для людства трагедії. «Немає нічого жахливішого за війну, – казав Аристотель, –  адже коли на землі мир, діти ховають своїх батьків, а коли на землі війна – батьки ховають своїх дітей…»

22 червня о 18.30  у Залі органної та камерної музики відбудеться вечір класичної музики, присвячений пам’яті  жертв фашизму та війни. У програмі концерту – «Камерна симфонія» Дмитра Шостаковича, що має аналогічну присвяту, а також «Серенада» Антоніна Дворжака.

Виконавці – Академічний камерний оркестр Чернівецької обласної філармонії (художній керівник та диригент Народний артист України Павло Чеботов). Слід зазначити, що репертуар нашого камерного оркестру охоплює твори композиторів різних епох, країн та навіть континентів. Важливе місце серед них посідає музика ХХ-ХХІ ст. Приміром, нещодавно в Чернівцях відбулася прем’єра концертної версії балету Ігоря Стравінського «Аполлон Мусагет».

Цього тижня звучатиме твір, що є однією з вершин інструментальної музики ХХ ст., – «Камерна симфонія» Дмитра Шостаковича. Це перекладення для камерного оркестру Восьмого квартету композитора, виконане Рудольфом Баршаєм, одним із засновників струнного квартету імені Бородіна, багаторічним керівником Московського камерного оркестру. Він підтримував дружні і творчі взаємини з Шостаковичем, починаючи від 1946-го року. Відомо, що, вкрай прискіпливий до різноманітних «обробок», композитор схвалив роботу Баршая, трохи іронічно додавши: «Та це ж звучить краще, ніж квартет в оригіналі!».

Восьмий квартет – один із найбільш автобіографічних творів Дмитра Шостаковича. Написаний лише за три дні(!) –12-14 липня 1960 р. – у Дрездені під час роботи над музикою до фільму «П’ять днів, п’ять ночей»,. цей особливий, багато в чому загадковий опус, майже цілком зітканий із музичних цитат з власних творів композитора, що окреслюють головні віхи його творчого шляху (теми з Першої, Восьмої, Десятої симфоній, Фортепіанного тріо, Першого віолончельного концерту, опери «Катерина Ізмайлова»). Введені також цитати із «Загибелі богів» Вагнера та Шостої симфонії Чайковського. А ще у квартеті звучить тема популярної революційної пісні «Замучений важкою неволею». Автобіографічність твору підкреслена ще й тим, що основна його тема – музична монограма композитора (D-Es-C-H – D. Sch.). За словами Соломона Волкова, «вона виконує функцію Вергілія, який веде слухачів колами авторського пекла – через музику, то приречено трагічну, то тиху й мрійливу, то нервову…»

У цьому зрілому опусі трагедія загальнолюдська й особиста злилися в єдине ціле.  Пам’ять про власні приниження і постійний страх за себе, родичів, колег, який охоплював Шостаковича цієї напруженої епохи, пам’ять про масовий сталінський терор спонукала його створити один з найбільш проникливих, сповідальних творів. «Я роздумував про те, що, якщо я коли-небудь помру, навряд чи хтось напише твір, присвячений моїй пам’яті, – зазначив композитор у листі до свого друга Ісаака Глікмана. – Тому я сам вирішив його створити. Можна було б на обкладинці так і написати: «Присвячується пам’яті автора цього квартету».

Тетяна КОГУТ

Запис Іn memoriam… спершу з'явиться на Медіа-Версії.