Фотографія Вадима ПЕЛЕХА

Попри минулотижневі протести підприємців Калинівського ринку, їхні мітинги, наполегливі відвідини приміщення Ратуші і навіть перекриття вулиці в центрі міста безперервним  двогодинним рухом по пішоходному переходу, учора розпочався демонтаж прилавків у 5-му секторі ринку. Реконструкція, яка за великим рахунком необхідна, викликає небезпідставний острах у підприємців, що після неї вони будуть позбавлені своїх робочих місць. Приватні (як стверджують підприємці) прилавки, які демонтують, обладнані ролетами за кошт підприємців. Директор сектору у відпустці.

Запис ДЕМОНТАЖ спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Як переможець Наполеона потрапив на південно-східну околицю Чернівців, знає чернівецький екскурсовод Маргарита КУРЛІКОВА.

Невдале рандеву в центрі Європи

Буковина, розташована в центрі Європи, здавна приваблювала до себе увагу як тих країн, що безпосередньо межували з територією краю, так і тих, що географічно віддалені від неї: надто вже зручними були шляхи, що перетинали Буковину – торгові і, на жаль, воєнні, якими можна було доволі швидко проїхати як на Захід, так і на Схід, а також углиб Карпатських гір і влаштуватися там із достатньою для себе вигодою. Тому Буковина стає ареною великих політичних дійств, починаючи з визначальних російсько-турецьких баталій і кінчаючи дипломатичними зустрічами.

А вже відтоді, як Буковина увійшла до складу айстро-угорської монархії, вона взагалі стала своєрідною рекламою ставлення по-європейському розвиненої держави до не надто розвиненої, з точки зору Європи, східної околиці цієї держави.

Можливо, через це 1823 року й обрав австрійський імператор Франц І Чернівці, які на той час і містом було важко назвати, а тим паче, крайовою столицею, місцем зустрічі трьох самодержавців – короля прусського, імператора російського і цісаря австрійського. Вони збиралися обговорити політичну обстановку в Європі, зокрема, події в Неаполі, в Іспанії, де повстанці заарештували короля, у Греції, що боролася проти турків, зрештою, непокоїлися й Карпатами, де лунали відгомони опришківського руху. зазначені володарі Створене зазначеними володарями політичне міждержавне об’єднання «Священний союз», саме й мало на меті боротьбу з національно-визвольними рухами в різних країнах Європи. Та обговорення не сталося. Самодержавці, хоча й можуть «долі всієї землі вирішувати часом», та займатися поточними справами – не царська це справа, тим паче, що король Прусський узагалі на зустріч не з’явився. Поточними питаннями при володарях займалися канцлери, а вони, як на гріх, захворіли, тож їхні величності, не розбираючись у політичних тонкощах, не наважувалися приймати рішення. Відтак візит на Буковину для володарів Європи перетворився на розважальну пізнавально-туристичну поїздку.

Отже, Франц І прибув до Чернівців 1 жовтня, Олександр І – тільки 6 жовтня. Зустрічали його дуже помпезно: на площі, де нині стоїть Будинок-Корабель, спорудили тріумфальну арку, прогримів салют зі 101 залпу 4-х гармат, «генеральський» будинок навпроти костелу гостинно відкрив перед царем свої двері. Оскільки переговори вочевидь «не клеїлися», залишалося знайомитися із місцевими пам’ятками.

На заставі не повірили, що це цар

Тож одного дня Олександр І вирушив у далекий вояж до східної околиці міста. Чого б це він вирішив прогулятися до ближнього, але окремого тоді села Люди-Горече, де стояла монастирська церква? Адже не поїхав цар, скажімо, на гору Цецин оглянути руїни стародавньої фортеці чи помилуватися там-таки прегарним у золотому осінньому одязі, таким екзотичним для росіянина буковим лісом… Так ні, понесло його кудись у глушину оглядати якусь церкву, його, європейського франта, переможця Наполеона, всеросійського самодержця! Хіба ж він церков не бачив?! Бачив, і не якісь, а найкращі європейські храми.

Тут існував ще один нюанс: у зв’язку з конгресом та з огляду на безпеку царствених осіб, виїжджати з міста без особливого дозволу нікому не дозволялося. Тож охороні на виїзді з міста довелося відкрити, хто він такий – і з великою недовірою царя все ж таки випустили…

Давайте й ми навідаємося до північно-східної околиці Чернівців.

Історична назва цього місця – Городище. Вочевидь, стояло колись тут, на березі Пруту, слов’янське укріплення. Таких у давнину багато було: Прут же був кордоном. Укріплення стояли у Снятині, Заболотові, Коломиї.

А на момент візиту російського царя у тодішньому селі Люди-Горече , на самісінькому горбі Горече (одному з тих п’яти, на яких так зручно розташовані нинішні Чернівці, уже майже сто років тягнувся до неба сімома банями кам’яний монастирський храм Різдва Пресвятої Богородиці. Монастир «Гореча» – одна з найдавніших чернечих обителей північної частини Буковини, нараховує 300 років: вважається, що заснований він 1712 року чернецем-відлюдником, що оселився тут у викопаній самотужки печері. А вже перша документальна згадка про монастир міститься у грамоті від 2 грудня 1719 року, у якій йдеться про те, що капітан Маноле Земфір купив у якогось Міхалаке пасовисько в місцевості Горече на межі з монастирем.

Серед перших насельникв (чернеців та послушників) Горечанського скиту був батько ігумена Путнянського монастиря, майбутнього Радовецького єпископа, а згодом – молдовського митрополита Антонія, який народився у Чернівцях. Коли батько помер, Антоній у пам’ять про нього збудував на місці скиту невеличку дерев’яну церкву і декілька келій для чернеців. До того ж, він, разом зі своїм братом Сильвестром подарував майбутньому монастиреві земельну ділянку в Чернівцях.

Першим ігуменом обителі став ієромонах Іоаннікій. 1737-го він прикупив для монастиря сусідній з Горечею луг Заромнівка.

Справжній розквіт Горечанського монастиря припадає на ігуменство Артемона (Киницького), який очолив братію на початку 40-х років XVIII cтоліття. Людина енергійна, він активно розширював територію монастиря і зміцнював його статус, придбаваючи сусідні землі, луги, греблі. Він же ініціював зведення у монастирі кам’яного храму. Кошти на його будівництво дали молдовський митрополіт Яків, великий ворник Йордаки Русет, новий молдовський митрополіт  Гавриїл, воєвода Землі Молдовської Іо Григорій ІІІ Гіка. Та грошей все ж не вистачало…

Петрові воля, Буковині – храм

Саме того часу всеросійська імператриця Катерина ІІ оголосила себе на весь світ покровителькою літератури, держави та релігії. І цим вирішив скористатися ігумен Артемон. Він надіслав імператриці зворушливого листа з описом труднощів, які переживає віддалена від Санкт-Петербурга православна буковинська громада, та проханням наскільки можливо допомогти їй у будівництві кам’яного храму. Катерина ІІ відгукнулася й пожертвувала 30 тис. золотих рублів, але за умови, щоби храм Різдва Богородиці був зведений на вдячність за щасливе визволення з турецького оточення її великого попередника на російському троні імператора Петра І. Сумнівно, що ігумен Артемон звернувся до Катерини ІІ, не знаючи про пригоди з Петром І на буковинській землі.

У червні 1711 року російська армія, надто захопившись погонею за розгромленим у битві під Полтавою 1709 року шведським королем Карлом ХІІ, увійшла на молдовські землі, які перебували під протекторатом султанської Турції. Венценосний швед миттєво зорієнтувався і знайшов собі захист саме в Молдові, у Бендерах. Турецьке військо оточило російське, на чолі якого був головнокомандувач–фельдмаршал граф Б.П. Шереметєв і сам імператор Петро І. Російський монарх, відчуваючи, що полону йому не уникнути, відрядив на перемовини з пашою свого  віце-канцлера, П.П. Шафірова, з наказом погоджуватися на все«що захочуть, окрім полону».

14 липня був підписаний Прутський договір, за яким Росія зобов’язувалася повернути Азов, зрівняти з землею Таганрозьку фортецю, не втручатися у польські справи і не чинити перешкод поверненню Карла ХІІ до Швеції. А вже для себе паша замовив деку, повну коштовних прикрас. Кажуть, що дружина Петра І, Катерина І, зняла з себе усі коштовності, а її фрейліни вчинили так само за її прикладом – вийшло саме на цілу деку. Отримавши викуп, турки розступилися і російська армія безборонно вийшла з оточення з усіма гарматами та розгорнутими прапорами.

Забігаючи наперед, зауважимо, що саме Катерина ІІ помстилася за цей «афронт» Петра, після 8 років Російсько-Турецької війни довівши турків до Кучук-Кайнарджийського миру 1774 року.

Серед багатьох пунктів мирного договору, зокрема, під протекторат Росії потрапили Молдавія й Валахія з їхнім православним населенням.

На користь легенди про російські гроші можна трактувати й той факт, що церква Різдва Пресвятої Богородиці побудована в стилі українського бароко – дуже поширеного в східній частині України (на Київщині, Чернігівщині), але практично не характерного для західної. Вочевидь, Катерина ІІ, надавши такі кошти, висловила і якісь побажання щодо проекту майбутнього храму, а може, й надіслала будівничих. І хоча протягом ХІХ століття на вулицях Чернівців постало багато споруд у цьому вишуканому стилі, але це вже бароко європейське.

Церква на Горечому і нині є окрасою Чернівців. Інколи її іменують ще Георгіївською, хоча Святому Георгію присвячена лише одна каплиця, розташована у лівому крилі храму: на її куполі розташована металева фігура Святого Георгія, що вражає списом змія. Щороку 6 травня, в день Святого Георгія цю каплицю відкривають для прихожан.

Тут починається прихований у стіні бойовий прохід з вузенькими бійницями, призначений на захист храму, який обіймає увесь його периметр. Це відгомін давньоруської традиції: храм, що посідає вигідну у військовому значенні позицію,– він же й фортеця. Недаремно ж за Першої Світової війни на самісінькому краї обриву були побудовані бетоновані доти (за мирних часів діти грали там у «війнушку», а від храму до пілону мосту через Прут прокладений був підземний хід.

Відвідини царственого онука

Вихований великою бабусею, Олександр І міг знати історію про фінансування буковинського храму, тому саме на нього, мабуть, і вирушив подивитися.

Варто згадати, що такий вояж на ті часи був складним і далеким. Це нині можна, навіть враховуючи пробки, доїхати від центра міста до церкви на Горечі за двадцять хвилин, а в ті часи дорога йшла лісом, до того ж значну частину шляху треба було долати пішки. І на цьому відрізку російський імператор відірвався від свого супроводу і до церкви підійшов наодинці. Тут Олександра оточили монастирські сторожові пси. Аби захиститися, цар вирвав з паркана чималу палицю.

Псів, дякувати Богу, прогнала паламариха, що вискочила на гамір, а відтак, вийшов і священик. Оглянувши церкву, Олександр І щедро обдарував і священика, і «рятівницю»-паламариху. А палиця, що нею відбивався він від псів, тривалий час зберігалася у храмі як реліквія.

Перебування російського самодержця в Чернівцях залишило чернівчанам найкращі згадки: від природи красень, цар був ще неймовірно галантним і щедрим. Усім шляхтичам, що супроводжували Франца І, Олександр І подарував значні суми грошей і дорогі каблучки, чергові офіцери також отримали каблучки, а диригенти оркестрів, що вітали прибуття й проводи імператорів, отримали кожний по золотій тютюнниці вартістю 40 злотих кожна.

Маргарита КУРЛІКОВА, екскурсовод, спеціально для «Версій»

Запис Чому Олександр І відвідав церкву на Горечі? спершу з'явиться на Медіа-Версії.