У відділенні травматології для дітей ЛШМД у рамках Проекту капітального ремонту відділень на 2017-2018 роки провели капітальний ремонт, повідомили у Департаменті охорони здоров’я Чернівецької ОДА. Головна частина коштів скерована з Державного фонду регіонального розвитку, 10% складає співфінансування з обласного бюджету. Оновлене відділення дитячої травматології відкрите у вівторок 6 листопада.

Реконструйоване відділення є лікувально-діагностичним, консультативним та організаційно-методичним центром ортопедо-травматологічної допомоги дітям області. Зважаючи на це, у відділенні створили всі потрібні умови для якісної роботи, зокрема обладнали операційну. Досі планові та ургентні операції пацієнтам цього відділення виконувалися в загальному операційному блоці на дев’ятому поверсі лікарні.

Під час ремонтних робіт вікна та двері замінені на енергозбережні, реконструйовані внутрішні мережі опалення, водопостачання та каналізації, електропостачання та пожежної сигналізації, оновлено сантехніку та електричну фурнітуру, здійснено внутрішнє оздоблення приміщення тощо.

Як зазначив на відкритті відділення губернатор Олександр Фищук, протягом останніх трьох-чотирьох років на капітальний ремонт відділень ЛШМД уже скеровано понад 40 млн грн державних коштів.

Запис Оновлена й осучаснена дитяча травматологія у лікарні Швидкої допомоги спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Деякі хворі, незважаючи на свідомість приречених, одужують тільки тому, що впевнені в майстерності лікаря.
Гіппократ 

Володимир ВАСЮК – ортопед-травматолог, новатор, науковець, адміністратор, винахідник і людина, у досвідченості, відповідальності та майстерності якої впевнені його пацієнти – про
травматологію як науку і як…  життя.

Травматолог – гросмейстер у медицині

– Відомо, що травматологія (від грец. trauma – пошкодження, logos – наука) – вивчає пошкодження опорно-рухового апарату людини (відкриті і закриті переломи кісток тулуба, кінцівок, вивихи,розриви зв’язок, різного роду рани тощо). А ортопедія (від грец. orthos – прямий, правильний, paеdis – дитина) – захворювання опорно-рухового апарату (артрози і артрити, остеохондроз, доброякісні та злоякісні пухлини кісток, вроджені і набуті деформації, сколіоз і багато іншого). Володимире Леонідовичу, як співіснують ці дві дисципліни?
– Вони нерозривно пов’язані, оскільки мають спільний об’єкт вивчення – опорно-руховий апарат людини. Інколи навіть важко визначити, до якої із зазначених наук віднести патологічний стан. Скажімо, свіжий перелом – це травматологія, а якщо він вчасно не зрісся й на місці перелому утворився хибний суглоб – вже ортопедія. Тому наша спеціальність і називається «травматологією та ортопедією», а лікар – ортопедом-травматологом.

Володимир Леонідович ВАСЮК (1954), доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри травматології, ортопедії та нейрохірургії Буковинського державного медичного університету з 2007 року.
1977-го з відзнакою закінчив лікувальний факультет Чернівецького медичного інституту, згодом клінічну ординатуру й аспірантуру Київського НДІ травматології та ортопедії, де 1990 року захистив кандидатську дисертацію. Лікарський стаж – 36 років, науково-педагогічний – 22 роки.
Докторська дисертація «Нові технології в лікуванні переломів кісток та їхніх наслідків» захищена в січні 2007 року.
Автор 216 наукових праць, 4 монографій, 3 навчальних посібників, 34 патентів та авторських свідоцтв і винаходів.
Неодноразово стажувався в Швеції, Польщі, Чехії. Виконав понад 2000 оперативних втручань найвищої категорії складності з використанням новітніх технологій ендопротезування суглобів та артроскопії.

– Ви очолюєте кафедру травматології, ортопедії та нейрохірургії. Більше інформації про роботу кафедри можна знайти  на сайті за посиланням – http://traumacenter.h19.ru/UA/. Кілька слів про історію
створення цієї служби на Буковині…
– 1946-го при кафедрі госпітальної хірургії організували курс травматології та ортопедії, який очолив доцент Ага. Спеціалізованих ліжок для хворих було 20. Перше окреме ортопедо-травматологічне відділення в області відкрили 1958 року в обласній лікарні. Згодом з’явилися спеціалізовані кабінети в поліклініках, ліжка у хірургічних відділеннях райлікарень. А 1967-го відкрили травмпункт. Від 1961-го травматологічне відділення обласної лікарні стало базою курсу травматології, який професор Драчук 1970-го реорганізував у кафедру травматології, ортопедії та військово-польової хірургії (нині кафедра травматології, ортопедії та нейрохірургії).

– Медицина розвивається у взаємодії з іншими науками: нові можливост, методи, обладнання… Хоча устаткування багатьох лікарень не відповідає сучасному розвитку й рівню науки. Що залишається головним і
визначальним для лікаря в умовах такої невідповідності?
такої невідповідності?
– Як на мене, головна риса для хірурга – його совість і здатність знайти найкращий метод лікування для кожного конкретного пацієнта. І не завжди найкращим є найдорожчий метод. Окрім «рукоділля», досвідчений спеціаліст, на зразок шахового гросмейстера, має прорахувати весь процес лікування і знати, чим він завершиться.
Медицина – наука не точна: однакові переломи можна лікувати (та виліковувати!) різними методами. Скажімо, гвинтоподібний перелом тіла великогомілкової кістки лікується постійним скелетним витяганням протягом місяця з наступним накладанням гіпсової пов’язки ще на 2-2,5 місяця. Потім пацієнт проходить курс реабілітації (масаж, розробка рухів, теплові та електропроцедури). Як правило, це бере стільки ж часу, скільки період іммобілізації. Тобто все лікування може тривати 6-8 міс. Аналогічний випадок можна лікувати також хірургічно з використанням пластин (3-4 видів) і гвинтів, внутрішньокісткових цвяхів кількох видів, нарешті, апаратів зовнішньої фіксації спицевих, на кшталт Ілізарова, стрижневих чи комбінованих…
Недосвідчений лікар усе це викладе пацієнтові, чим спричинить у того глибоку розгубленість, а досвідчений сам обере оптимальну технологію лікування з урахуванням медичних та соціальнихобставин і запропонує її хворому.

Ортопедія, на відміну від медицини, – наука точна

– «Прогрес у медицині створювали в минулому і створюють досі нові технології, навколо яких, як правило, спочатку розгорталася напружена боротьба за впровадження, а пізніше – широкі наукові дослідження», – пишете Ви, Володимире Леонідовичу, у статті «Драматична еволюція блокуючого інтрамедулярного металополімерного остеосинтезу» (2010 рік). І колись, і тепер будь-який винахід, новий напрямок – це результат праці, суперництва багатьох людей, різних колективів, наукових шкіл, напрямків. Яким чином досягається успішне впровадження нових розробок?
– Видатний ортопед Арнольд Сеппо ще 1975 року писав, що настав час вивести ортопедію-травматологію як науку «з нетрів голого емпіризму на рейки точних клініко-технічних наук». Саме залучення точних наук до травматології ми поклали в основу наукових розробок кафедри. У співпраці з проректором з наукової роботи ЧНУ ім. Ю.Федьковича проф. О.Г. Ушенком розробляємо нові технології застосування лазерної поляриметрії в діагностиці змін внутрішньосуглобової рідини людини, що дозволяє точніше діагностувати патологічні стани, зокрема, відрізняти інфекційний процес від неінфекційного.
Ще один новітній напрямок – ультрамікрофільтрація повітря операційних з метою його стерилізації та кондиціонування для профілактики інфекційних ускладнень при проведеннівеликих ортопедичних операцій, зокрема з ендопротезування. З’ясувалося, щопоряд із нами існує світ, непідвладний законам земного тяжіння!Це світ надзвичайно малих часток, які рухаються в просторі в будь-якому напрямку. На своїй поверхні вони переносять і мікроорганізми, серед них і ті, що спричиняють нагноєння післяопераційних ран. Усунення з повітря подібних мікрочасток дозволить, на нашу думку, знизити кількість післяопераційних ускладнень.
Бурхливе зростання ендопротезування в Україні до кількох тисяч операцій на рік потягло розвиток ревізійного ендопротезування, тобто заміни зношених або хибно поставлених елементів ендопротезів. Ці надзвичайно складні й тривалі оперативні втручання вимагають підвищення якості післядипломної освіти ортопедів-травматологів. Наша кафедра вже готується до вересневих курсів тематичного удосконалення з проблем ендопротезування для лікарів області та України. Це стало можливим завдяки тому, що на базах кафедри виконуються сотні операцій ендопротезування за рік.

– У сучасному світі дуже рішуче (інколи й агресивно) змінюються підходи, тенденції, напрямки і навіть традиції… Глобалізація супроводжує сучасну економіку і науки. Яким Вам бачиться майбутнє медицини?
– Майбутнє своєї дисципліни вбачаю в активному залученні точних наук до розробок нових технологій діагностики й лікування. А ще – у суттєвому зниженні травматичності оперативних втручань, розробці технологій малоінвазивного остеосинтезу для більшості переломів.

Мікросвіт близьких за духом порядних людей

– Володимире Леонідовичу, Ви науковий керівник 5 кандидатських дисертацій, наразі керуєте двома аспірантами, одним здобувачем, двома українськими та 3 закордонними клінічними ординаторами, дев’ятьма інтернами… Крім того, член Правління Української асоціації ортопедів-травматологів і голова обласного осередку цієї організації, координатор програми обміну знаннями між БДМУ і шведською клінікою «Ангельхольм», член Ученої ради – і перелік можна вести далі. Як Ви встигаєте працювати, вчити і вчитися, керувати, координувати,зрештою, просто жити?
– Відносно дисертантів всене так напружено, бо двоє вже захистилися й отримали дипломи (доцент Я.М. Васильчишин  та асистент О.Г. Дудко), а двоє пройшли апробацію в Київському інституті травматології та ортопедії АМН України, усувають недоліки й готуються до офіційного захисту. Щодо другого питання, можу стверджувати, що для ефективного власного життя слід створювати навколо себе мікросвіт близьких за духом порядних людей. Засновник нашої кафедри професор Драчук жартував: «Якщо зустрінете порядну людину, зніміть перед нею шляпу! Не бійтеся, часто Вам це робити не доведеться». Коли я поцікавився в іншого завідувача нашої кафедри професора І.М. Рубленика, що робити, коли хтось діє непорядно й виникають конфлікти, то почув: «Вихід один – ПРАЦЮВАТИ, і тоді все стане на місця».

– У дитинстві гралися в лікаря? Ким ще мріяли стати?
– Проблеми вибору професії у мене ніколи не було, оскільки витоки нашої династії медиків – принаймні на початку ХІХ століття (1820 рік). Моя покійна мама, кандидат медичних наук, склала наш родовід, з якого я про це й дізнався.

– Знаю, що Ви любите театр, не пропускаєте жодної прем’єри симфонічного оркестру та концертів органної музики, любите подорожувати, читати, фотографувати. Ці захоплення – теж невід’ємні складові Вашого життя?
– У Чернівецькому симфонічному оркестрі грав Михайло Васильович Павчук, який на жаль, рано пішов з життя. Він закінчив консерваторію в Ленінграді за класом скрипки, другий інструмент – гітара. Вчив мого сина Сергія (до речі, ортопеда-травматолога центру «Ангельхольм») грати на класичній гітарі. Провчившись 5 років, син, як і належить, потім ще два роки добровільно відвідував музичну школу, вчився у Михайла Васильовича. Тоді наша сім’я у повному складі (дружина Алла й дочка Юлія, обидві також лікарі) відвідувала всі концерти. Є в нас друзі і в театрі «Голос», і в Чернівецькому драмтеатрі. Любов до мистецтва в мене завжди персоніфікована…

– Дякую, Володимире Леонідовичу, за Ваші відповіді, за професійність і віддане служіння медицині, людям! Бажаю Вам,  щобипо треба вклонятися і знімати капелюха зростала…

Тетяна СТРІЛЬЧИК, «Версії»

Запис Усі Васюки – медики. Вже двісті років… спершу з'явиться на Медіа-Версії.