Та цього разу колядки, українські пісні звучать без незмінного організатора таких зустрічей, керівниці Центру Української культури «Джерело»Мирослави Філіпової. Клятий ковід вибив її з лав щирих українських патріотів, яких свого часу доля закинула до Сибіру. Лікарка за фахом, професорка-генетик не змогла подолати невиліковну недугу, а «корона» поставила крапку на її  життєвому шляху 21 листопада минулого року, саме в день її народження… Певно, чашу страждань мудрої, красивої, завше активної жінки переповнила дуже гірка крапля: за кілька тижнів до цього коронавірус забрав життя її чоловіка…

Чому нині згадую Мирославу Орестівну, яка мешкала  за тисячі кілометрів від нас, від України? Тому, що землячка, що, живучи далеко від України, була щирою українкою, тому, що мені пощастило на знайомство з нею. Рівно двадцять років тому ми запізналися в Томську завдяки моїй сестрі та її колежанок-українок, які долучилися до діяльності ЦУК «Джерело». Мене цікавило, як наші рідні, друзі, яких свого часу доля територіально віддалила від батьківщини, плекають українську культуру, наближають її  до свого серця, до своїх дітей та онуків. Згодом з’явилася низка публікацій в чернівецьких ЗМІ. Пані Мирослава, до речі, (як і моя сестра Алла Бакуліна, як наш земляк, родом із Львівщини Володимир Павук, який очолює в Новосибірську громадську організацію – Українську Національно-Культурну Автономію і з яким також свого часу познайомилася й взяла інтерв’ю), ніколи не переривала зв’язків з  Україною. Поблизу Львова живе її донька Оксана, її онуки. Не раз вона бувала в цій галицькій столиці, не кажучи про Київ, куди приїздила у громадських справах, виконуючи своєрідну дипломатичну місію, прагнучи налагодити зв’язки українців в Україні й Росії, підтримки українською державою діаспори й, відповідно, російської держави – прав національних меншин. Це вона привозила з України бандури, вишиванки, підручники й книги українською мовою, була однією з ініціаторів відкриття в Томську класів, де вивчають українську мову. Була делегаткою Всесвітнього форуму українців, що відбувся в нашій столиці (до речі, тоді й мені випало побувати на цьому велелюдному зібранні, проте тоді ми ще не були знайомі з пані Мирославою). За свою активну громадську діяльність в Україні отримала Орден княгині Ольги ІІІ ступеня (нагороду вручав президент Віктор Ющенко).

І ось тепер дізналася, що, за версією редакції сайту «Кобза» – Українці Росії», Мирославу Філіпову названо переможницею в  рейтингу «Українець року в Росії» за 2021 рік, на жаль, посмертно.

Заслуги Мирослави Філіпової визначено таким чином, – йдеться на сайті: за багаторічне самовіддане служіння українській діаспорі; за активну українську педагогічну діяльність в Заозерній школі м.Томська; за участь у числених діаспорних форумах та з’їздах в ранзі керівника української регіональної організації; за боротьбу за демократизацію Об’єднання українців Росії; за проведення Відкритого фестивалю-конкурсу  «В гостях у Кобзаря: класика і сучасність» (12 квітня – 3 травня 2021 р.)

Довідка сайту. Мирослава Орестівна Філіпова народилася 21 листопада 1952 року на Колимі – в селищі Нексікан Сусуманського району Хабаровського краю. Сталося так тому, що батьки Мирослави були політв’язнями. Тато Булка Орест Іванович, родом із Івано-Фанківської області, Рогатинського району, села Григорів був учасником процесу 59-ти у Львові. Його забрали з 1 курсу Львівського медінституту  1940. Мама – Сулим Іванна Григорівна, родом із Львівської області, Жовквівського району, села Кам’янка-Липник, була зв’язковою ОУН, заарештована в 1943 році.

Батьки познайомились і одружились на Колимі, якийсь час жили в бараках, на поселеннях. У 1954 році у Мирослави народилася молодша сестра Ореста. Повернутися до України сім’я змогла лише в 1956 році восени: оселилися у Львівській області, в м. Ходорів Жидачівського району.

У Ходорові дівчина закінчила загальноосвітню та музичну школи  і мріяла вступити до Львівського медінституту. Чотири роки поспіль намагалася це зробити і кожного разу їй бракувало 0,5 бала. При спробі з’ясувати причину такого постійного «недобору», отримала відповідь, що треба, мовляв, вступати там, де вона народилася.

Мирослава в 1973 році поїхала до сибірського міста Томськ, де вступила до медінституту з першої спроби. Здобула фах  акушера-гінеколога, захистила кандидатську дисертацію і отримала звання заслуженого лікаря РФ. Тут вона вийшла заміж, тут народились донька Оксана, син Андрій (який трагічно загинув у 2011 році).

Дуже багато років, до кінця свого життя Мирослава Філіпова працювала в Томському науково-дослідному інституті медичної генетики і заслужила авторитет серед своїх колег.

Поки що вирішується питання перевезення праху пані Мирослави та її чоловіка на Львівщину, де мешкає їхня донька, також лікарка. Така поїздка вимагає чимало коштів: на проїзд двох осіб у Сибір, оформлення всіх необхідних документів тощо. У зв’язку з цим, редакція «Кобзи» звернулася до всіх небайдужих людей та громадських організацій з проханням долучитися до збору коштів: необхідно зібрати 2,500 ам. дол.

«Кобза» вперше проводить збірку з такою метою. При бажанні, ми можемо публікувати список жертводавців», – наголошує головний редактор «Кобзи» Василь Коломацький і закликає підтримати цю благородну акцію – хто скільки зможе.

«Процес повернення праху дітей українських політв’язнів із Сибіру на Батьківщину є фактом відновлення історичної справедливості, і тому має привернути увагу громадськості. Сподіваємось на розуміння всіх, кому небайдужа доля кожного українця, який в силу життєвих обставин опинився на теренах Росії і завжди мріяв отримати спокій на рідній землі» – йдеться на сайті.

…Життя триває. Скрізь нині лунають колядки й шедрівки. Засівається житом-пшеницею на добро, на щастя, здоров’я, на мир. І дуже хочеться, щоб не висихало українське«Джерело» в далекому краї, в далекому місті. Впевнена, про це мріяла й пані Миро-слава. Може, десь там, на небесах, її душа чує ці світлі мелодії, як і душі наших рідних, яким ми залишаємо кутю на святковому столі.

Валентина МАЦЕРУК,

заслужена журналістка України.

Світлини з альбому Алли БАКУЛІНОЇ.

Реквізити для переказу коштів:

Установа банку:

ПриватБанк

МФО банку: 305299

Отримувач платежу

МАРТИННИК ОКСАНА ВОЛОДИМИРІВНА

IBAN:

UA233052990000026202731525406

Рахунок отримувача:

26202731525406

Валюта карти:

UAH РНОКПП отримувача:

2918521724

Призначення платежу:

Поповнення рахунку МАРТИННИК ОКСАНА ВОЛОДИМИРІВНА.

У разі переказу грошей через Вестерн Юніон повідомляти номер на емейл sjanja.mart@gmail.com.

Запис КОЛЯДКИ ДЛЯ МИРОСЛАВИ спершу з'явиться на Медіа-Версії.

День святого Миколая в Україні кожного року відзначають 19 грудня. А чи написали ви йому листа і що саме попросили цього року? Та й чи впевнені, що заслужили ці подарунки? Якщо так, то вранці 19 грудня знайдете під подушкою все, що хотіли, якщо ж ні, то отримаєте різочку.

Запис Завтра день святого Миколая: як відзначають свято у світі й в Україні спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Cьогодні православні та греко-католики відзначають одне із найшанованіших в Україні свят – Покрови Пресвятої Богородиці, в народі – Покрова.
Покрова — це свято воїнів і їхніх рідних. В цей день матері, дружини та наречені воїнів просять Богородицю захистити їхніх синів та коханих і вірять, що така молитва допомагає.
До Богородиці моляться й дівчата, які хочуть вийти заміж. В давнину в цей день завершувався неофіційний період сватань і починалася пора весіль. Зараз дівчата вже не переживають, що їх не посватали до 14 жовтня, але вірять що молитва до Пречистої допомагає знайти хорошого чоловіка.
До храму в цей день відправляються бездітні жінки, а то й подружжя. Вірять, що молитва принесе довгождане батьківство.
На Покрову про заступництво просять всі хворі, скривджені, зневірені, ув’язнені.
Просять Богородицю в цей день про спокій у родині, про те, аби захистила дім, місто чи село, країну від усього злого — землетрусу, пожежі, нападів загарбників та ін.
Існують і інші вірування. Кажуть, що якщо в цей день випаде сніг, то треба ним вмитися, щоб бути здоровим і красивим.
14 жовтня не можна нічого позичати, але потрібно бути щедрим в милостині. Чим більше віддаси на Покрову бідним, тим більше матимеш сам, – вірили наші предки.
На Покрову вперше палили в печі, щоб рік був теплим. Також пекли млинці та пироги, аби був достаток.
Господиня знімала рушника з ікони Богородиці й розвішувала над входом — щоб захистити домочадців.
В деяких регіонах України на Покрову через сито поливали водою діток, щоб вони були здоровими і розумними. До речі, навчальний рік теж колись починався на Покрову.
14 жовтня не можна робити того, що й в інші великі християнські свята. Не можна важко працювати заради збагачення, сваритися, ображати когось.
Раніше вважалося, що не можна відмовляти дівчині, якщо цього дня хтось посватався до неї, бо це, мовляв, подарунок Богородиці.

Запис Як правильно святкувати Покрову спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Сьогодні відзначають день Іллі, біблійного пророка, що має велике значення для слов’янських народів. Ілля входить в число пророків, яких шанують як православні, так і іудеї, і навіть мусульмани. Пророк Ілля – один із старозавітних пророків, які жили майже 900 років до Різдва Христового. Його життя припало на період царювання нечестивого царя Ахава в Ізраїлі, який був язичником. Разом зі своєю дружиною, жрицею, вони приносили жертви язичницькому богу Ваалу. У зв’язку з цим язичництво стало домінуючою релігією серед народу Ізраїлю.

У день Іллі краще не працювати і не відвідувати водойми. Його фольклорний образ часто згадується в численних народних звичаях і прикметах, які забороняють купатися у водоймах після дня його пам’яті.

У цього застереження є дві версії:

За релігійноїю версією, коли пророк Ілля на колісниці піднімався у небо, то з копита однієї з коней у воду впала підкова. Стикнувшись з водною гладдю, підкова вистудила всю воду у водоймі. І якщо купатися в такій холодній воді – то можна застудитися.

За міфічним повір’ям, у ніч на 2 серпня нечиста сила влаштовує масові посиденьки біля водойм. І краща розвага для них, втопити людину, яка зайшла у водойму.

При цьому вважається, що якщо у цей день йде дощ – він благодатний. Якщо їм вмитися, то можна зцілитися від хвороб і проказів. Крім того, з цього дня встановлюється помірне тепло, а світловий день скорочується.

Традиції дня Іллі

• Цей день сусідні села влаштовували спільні трапези. Крім того, в це свято було прийнято роздавати їжу бідним та бездомним;
• День Іллі був пов’язаний з початком жнив. Вважалося, що саме в це свято закінчується літо і починається осінь. В цей день під заборону потрапляли польові роботи – пророк може вразити такої людини блискавкою;
• Ніч на Іллю наші предки називали “горобиною”, оскільки висока ймовірність того, що будуть виблискувати блискавки і гриміти грім, а птахи почнуть вести себе дивно, врізаючись у зустрічні предмети;
• Вважалося, що саме в цей день Ілля роз’їжджає на колісниці по небу і метає стріли-блискавки на всю нечисть, а наші предки вважали, що істоти могли вселитися у тварин. Напередодні Дня Іллі проводили обкурювання городу, худоби, полів і житла ладаном, щоб блискавка не влучила.

Запис День святого Іллі: чому сьогодні не можна купатися спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Вознесіння Господнє цьогоріч припадає на 17 травня. Як потрібно провести це свято і що обов’язково необхідно зробити, пише сайт Сьогодні.Lifestyle.

Сорок днів від Великодня до Вознесіння церква закликає людей радіти. У самому ж святі Вознесіння поєднуються і світлий сум, і радість, і очікування.

Після земної смерті Ісус ще сорок днів спілкувався в образі людини зі своїми учнями, даючи їм настанови і благословляючи на майбутні апостольські звершення. Після цих 40 днів Спаситель вознісся на Небеса, залишивши учням важливе послання про те, що він повернеться на Землю. Це буде його друге пришестя, яке описано ще і в книзі Апокаліпсису.

Згідно з цим посланням, Христос прийде, щоб всіх людей судити справедливим судом за скоєні гріхи.

Відповідно до закону Мойсея саме на 40-й день всі батьки повинні були приносити своїх немовлят в храм, до Господа. І тепер в сороковий день після Воскресіння Ісус Христос повинен був, саме як Спаситель людства, увійти до небесного храму свого Отця.

Завершивши спілкування з учнями, Ісус разом з ними зійшов на гору Елеон, що знаходиться недалеко від Єрусалиму. Там він благословив учнів і вознісся вгору в сіяючій хмарині. Від побаченого апостоли були в захопленні.

Постарайтеся відвідати церкву і побувати на службі. У середу, напередодні свята, служиться всеношна, а в день Вознесіння Господнього – проводиться урочиста літургія, яка закінчується читанням розділу Нового Завіту, де написано про події Вознесіння Господнього. 

За старовинною народною традицією в день Вознесіння Господнього господині печуть “драбинки” – це прямокутні пироги з цибулею, прикрашені перекладинами у вигляді символічної драбинки – шляхи Христа на небеса. 

На свято Вознесіння Господнього також існує традиція звертатися до Господа з молитвами про дарування здоров’я і допомоги в житті.

За народними прикметами саме після Вознесіння Господнього літо вступає в свої права, тому в цей день всі радіють, прикрашають будинок зеленню, ходять в гості до близьких.

Існує звичай на Вознесіння Господнє “завивати березу”. Раніше саме на свято Вознесіння дівчата заплітали в косу кілька гілочок берези і дивилися, чи не зів’януть вони. Якщо до Трійці гілки залишалися зеленими, доля дівчини складеться вдало.

Запис Завтра – Вознесіння Господнє. Як святкують цей день спершу з'явиться на Медіа-Версії.

 В Україні вже багато років відзначають іноземне свято хелловін, у ніч з 31 жовтня на 1 листопада. За легендою у цю ніч душі всіх померлих приходять на землю та блукають вулицями. Дехто ставиться до його святкування вкрай негативно, зазначаючи що це «чуже», запозичене свято. Проте запозичена лише назва, адже в українців раніше був свій хелловін. Існував він за часів вірування у рідних богів і звався Велесова ніч (в честь одного з язичницьких божеств).

Святкувалась Велесова ніч так само з 31 жовтня на 1 листопада, коли душі усіх померлих спускались на землю. У ніч на 1 листопада прийнято згадувати хороші речі про своїх померлих родичів, ставити свічку, аби їх душа знайшла дорогу до вашого дому та залишати на вулиці чи на підвіконні частування для потойбічних гостей. Найбільшою вдачею вважалось побачити у сні в цю ніч когось із померлих родичів.

Хто такий Велес? Велес – це дохристиянський, язичницький бог. Його вважали богом мистецтва, музики, поезії, краси, таланту, щастя та любові. Він покровитель усіх творчих людей, волхвів, віщунів та ясновидців. А також опікун усього живого. Вважали, що саме він відповідальний за розквіт людської душі. Також, Велеса вважали покровителем худоби. Вірили, що саме він навчив людей співіснувати з природою: обробляти землю, вирощувати зерно, пасти худобу та брати молоко. Він вчив не вбивати тварину, а вчитись доглядати за нею, дбати про неї і за це брати у неї зстрижене хутро чи молоко. Згідно віруванням Велес, перш за все – бог достатку. Тож наші предки шанували його так само сильно, як і Перуна, та ставились з повагою до традицій на Велесову ніч.

 Які обряди існують на Велесову ніч?

Велесова ніч – це час містичний, тож люди вірили, що їх бажання у цю ніч можуть здійснитись. Записували їх на папірці і клали під подушку перед сном, промовляючи слова: «Темна ніч, заклинаю мені допомогти. Велес, потрудися, загадане, появися». Для того, аби дізнатись, вірна тобі друга половинка чи ні, потрібно було взяти її обручку, нанизати на нитку та підвісити, а якщо стоїть на місці – значить її вірність непохитна. Обряд на достаток теж був доволі популярним. Потрібно було зібрати увесь дріб’язок в гаманці та роздати бідним, перед тим промовивши: «нехай мої гроші допоможуть всім, хто їх потребує. Навколо обернуться і до мене достатком повернуться». Також наші предки вірили, що у цю ніч можна отримати питання на найскладніші відповіді. Для цього треба було на ім’я назвати померлого родича та звернутись до нього: «сьогодні тобі в цей світ приходити – мені пораду приносити. Підкажи, як мені завершити справу».

Прикмети на Велесову ніч

Зазвичай, побачити мертвого родича у сні носило негативний характер та вважалось поганою прикметою, але тільки не у цей день. На Велесову ніч не навпаки – дуже добрий знак. Не можна було у переддень позичати гроші, інакше винесеш із дому достаток і весь наступний рік будеш у скрутному становищі. Дуже поганою прикметою вважалось, якщо незнайомець у цей вечір постукає у двері. Це означало, що хтось із мешканців будинку помре протягом наступного року. Такій людині у слід промовляли: «охолонь незнайомця слід, не вчинивши нам біди». Попри популярну погану прикмету з чорною кішкою, у цей день її не так боялись, як чорну собаку. Запримітити таку біля дому – означало що скоро з’явиться ворог, який буде псувати життя родині. Побачити білу собаку біля будинку, навпаки, означало що у родини буде новий товариш. Святкування У найдревніших предків була традиція у цю ніч запалювати багаття у найвищій точці їх земельної ділянки, стрибати через багаття. Також ходити по розпеченому вугіллі – цей процес символізував очищення тіла і дух від злих сил. Також у вечір перед ніччю всіх мертвих влаштовували мовчазну вечерю: накривали стіл для себе і для померлих родичів, яких би хотіли запросити до трапези, а під час вечері згадували про них хороші речі.

Назва Хелловін прижилась від англійського свята та перекладається як «ніч усіх святих». Хоча насправді це ніч усіх мертвих – просто таких змін назва зазнала уже в християнські часи. Це зумовлено тим, що язичними не боялись смерті і зустрічали її спокійно, а у християнських традиціях свято на честь мерців сприймалось з острахом, а спілкування з потойбічним світом засуджували. Тому з часом традиції та назва видозмінились. У будь-якому разі, не зважаючи на те, як у різних релігіях ставляться до цього дня – немає нічого поганого у тому, щоб згадати своїх предків та віддати їм шану в ніч, коли приходять з потойбічного світу. Можливо, ви зміните свою думку, щодо іноземного походження свята та вирішите поставити свічку на підвіконні, як маячок для душ до рідного дому, чи навіть залишите для них частування.

Запис Хелловін по-українськи або Велесова ніч: історія, традиції, обряди, прикмети спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Як святкують Різдво буковинці за кордоном

З роками змінюється все, модернізуються й традиції. Але незмінним залишається Дух Різдва – сімейного свята любові і затишку. Буковинці, які велінням долі далекі десятиліття тому опинилися далеко від рідної домівки, зберігають не лише зовнішні ознаки цього свята, а й глибоку внутрішню суть. Про це свідчить листування вихідця з нашого краю Омеляна Федоровича, нині мешканця німецького Бад Зальцуфлена з нашим земляком, Почесним Консулом Австрії в Чернівцях Сергієм Осачуком. Редакція висловлює вдячність панові Почесному Консулові за люб’язно наданий матеріал для публікації.

«Шановний Пане Осачук!

Різдво…, свято народження Ісуса Христа, свято родини, любови, радости, а також свято дарів веде завжди до глибокого роздумування. Далеко від буденного життя кожний зокрема хоче мати кілька тихих святочних днів в окружжі своєї родини. Проте багато людей вже не мають сім’ї, або діти вже дорослі та й жиють в інших сторонах. Є і такі, котрі навіть відказалися від родини. Як ті самотні люди будуть святкувати Святий Вечір? Чи будуть повні радости? Мабуть, дуже скромно.

В хаті моїх батьків була традиція запросити самотню людину до Святої Вечері. Багато років це була камерна співачка – Чернівецького походження – Ольга Енджейовська. Два дні перед Різдвом вона над’їжджала, повна дожидання, з Ганноверу, та й перебувала у нас аж до Нового Року. Святочно одягнена, вона сиділа на раний вечір коло великого стола (на 12 осіб!) та й чекала на то, що мало бути. При цьому їй приєдналася моя бабця (мама мого батька), котра вже цілий день помагала моїй мамці при  готуванні Святої Вечері. По шестій годині тато, мама, мій брат та й я заглянули гарно убрані в кімнату і всі були вражені, коли побачили велику, гарно прикрашену ялину. Ця праця був привілей мого батька! Пишно виглядали пралінки і бонбони, обмотувані в білий шовковий папір та й додаток в кольорові стрінол-фолії. Ці спеціальні причандали приятель мого батька надав з Відня.

Спеціальне місце на ялинці діставала маленька хатонька з червоним дахом та й сніжинками з вати. Цю хатинку зробила молода жінка з картону в грудні 1945. У цей час вона та й наша сім’я жили разом з групою буковинців (50 осіб – більша частина Чернівецького походження) у двох величезних кімнатах і одною кухнею дитячого садка. Там ми пробували 6 місяців. Цю хатинку ще сьогодні маю та й кладу її кожний рік на ялинку.

Коли уже всі сіли коло стола та й свічка з бджолиного віска горіла, батько прочитав з Нового Заповіта (Євангелія Св. Матія 1.2): «Коли народився Ісус в Вифлеємі Юдейськім за днів царя Ірода, то ось мудреці прибули до Єрусалиму зі Сходу. Й питали: де народжений Цар Юдейський? Бо на сході ми бачили зорю Його й прийшли поклонитись Йому. І ось зоря, що на сході вони її бачили, ішла перед ними, аж прийшла і стала зверху, де дитина була. А бачивши зорю, вони надзвичайно зраділи. І ввійшовши до хати, знайшли там дитятко з Марією, Його матір’ю. І вони впали ниць і вклонились Йому. Й відчинивши скарбниці свої, піднесли Йому дари: золото, ладан та смирну (Ап. 2:16, Пс. 72.10.15, Іс. 60.6)

По тім всі сказали «Отче наш» та й згадували померлих.
За старих традицій Буковини на Святий Вечір давали 12 страв. Мами та й бабця не устигали зробити всіх, але багато не бракувало. Насамперед брали ми ложку куті, котра була символ фруктів землі. Тепер ми могли вечеряти.

При вечері, за котру всі хвалили газдиню, ми підтримували розмову. Коли я бачив, як світилися очі пані Ольги, то був певний: наша сім’я  зробила добре діло. На кінець вечері ми продовжували вечір з вином, тістечками та й солодкими стравами. Коли всі свічки горіли не ялинці, ми заспівали українські, німецькі і румунські колядки і пані Ольга заспівала нам а капела соло кілька прекрасних пісень своїм гарним голосом. Зрозуміло, що вона – коли роздавали дарунки – вже діставала спеціальний дарунок.

Пізнішими роками також інші особи одержували позицію гостя. Різко траплялося, що крісло було порожнє. Так чи так, ми клали додатний прибор і по вечері, коли вже дали дарунки, ми просили сусідку на шклянку вина та й вона діставала дарунок.

Може, кожний з нас подумає на Святий Вечір – як можливо – запросити самотню людину до себе, хоч на годинку по вечері.

Хай Христос Господь, новонароджене Дитя, пішле Вам і Вашій сім’ї Ласки Свої на все життя.

У цім Великім празнику Різдва Христового та Нового Року прийміть і ніші найщиріші вітання і побажання, кріпкого здоров’я, щастя та спокою.

Нехай Господь Бог поблагословить Вас і Вашу рідню.

Христос рождається!

Здорового, мирного, успішного та й Щасливого Нового Року бажають Вам Омелян та й Ілона. Доброго успіху при Вашій роботі з культурними справами. Може побачимося наступного року».

Запис Як святкують Різдво буковинці за кордоном спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У День Землі в різних країнах, за традицією, лунає Дзвін Миру, закликаючи людей Землі відчути всепланетну спільність і докласти зусиль до захисту миру на планеті та збереження краси нашого спільного дому.
Перший Дзвін Миру був встановлений у штаб-квартирі ООН в Нью-Йорку 1954 року. Він відлитий з монет — дитячих пожертв з усіх континентів — і є символом глобальної солідарності людей Землі. У нього також вплавлени ордени та медалі, інші почесні знаки людей багатьох країн. Напис на Дзвоні промовляє: “Хай живе загальний мир у всьому світі”

Учасники конференції вшанували пам’ять полеглим на Майдані героїв і поклали квіти біля хреста пам’яті Небесної сотні на Центральній площі.

І вам слава, сині гори,
Кригою окуті.
І вам, лицарі великі,
Богом не забуті.
Борітеся – поборете,
Вам бог помагає!
За вас правда, за вас сила
І воля святая!

Тарас Шевченко

Я — Земля!
Я існую дуже давно. Найрозумніше з творінь — Людина — не виправдовує моїх сподівань. Далеко не завжди її вчинки розумні. Вона знищує те, без чого не може існувати — єдину можливу основу життя — планету Земля і називає це «екологічною кризою». Смертельні хвороби нестерпним болем розривають мене:
· Забруднення техногенними речовинами
· Радіоактивне забруднення
· Скорочення лісів
· Опустинювання земель
· Кислотні опади та смоги
· Парниковий ефект
· Порушення озонового екрану
· Порушення екологічний функцій океану
· Зменшення біологічної різноманітності.
Через нерозумне господарювання страждає й людство, відчуваючи нестачу сировинних і енергетичних ресурсів. Поширюються захворювання людей. Навколо мене кружляють у Космосі штучні супутники. Мене обплутали тенетами газо- і нафтопроводів, електричних і телефонних мереж…
Я — Земля — звертаюсь до всіх, хто мене чує!
Юний друже, допоможи мені!
Врятуй і себе!

ПРОБЛЕМАТИКА КОНФЕРЕНЦІЇ:
— Розвиток творчої активності учнів у галузі інформаційних технологій;
— Формування екологічної культури особистості засобами телекомунікацій;
— Виховання духовної культури та патріотичних почуттів громадянина України.

Конференція розпочалася урочистим концертом.

Чернівецька гімназія №2 працює в міжнародній освітній програмі I*EARN (Іnternational Education and Resource Network —Міжнародна ресурсна та освітня мережа), яка почала впроваджуватись в Україні від 1998-го громадською організацією Ресурсно-методичний центр «Сучасна школа» за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Не зважаючи на великі відстані, відмінності в системах освіти, культурах, традиціях, релігіях, часових поясах та мовних перешкодам, учасники проектів доводять, що вони можуть зрозуміти одне одного, знайомлячись із таким великим та різноманітним світом, демонструючи йому свої досягнення, своє бачення життя.
Учасники конференції отримали вітальні листи від учасників програми “АЙОРН в Україні” з Києва, Севастополя, Кіровограда і Cтрия.

Шановні учасники конференції “Я – Земля”!
Вітаємо Вас і бажаємо плідної праці у справі охорони докілля!
Гострота екологічної ситуації у світі, нашій державі постійно зростає.
Девіз конференції: “Боже великий, єдиний, нам Україну храни!” вказує на Вашу занепокоєність станом справ в Україні. Мир на планеті і у державі – зараз є головними пріоритетами. Ви – майбутнє держави і Вам жити в безпеці і гармонії з природою!
З повагою – учні та вчителі школи №7 міста Стрий, Львівської області.

На завершення конференції учасники прогулялися вулицями історичного центру Чернівців та відвідали Художній музей.

Наступна конференція відбудеться за традицією у Вашківцях.
До зустрічі!

Тетяна Стрільчик, “Версії”,
фото автора і Ростислава Гиршвельда

Запис VIІІ відкрита навчально-практична конференція «Я – ЗЕМЛЯ» у Чернівецькій гімназії №2 спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Український Євромайдан поширюється на Європу. До популяризації європейських цінностей українців у світі долучилася й буковинська молодь, яка навчається за кордоном.

З  ініціативи студентки Віденського університету Лідії Акришори, яка родом з Вижниччини, у Відні (пляц біля Музеумквартер та виходу на Маріяхільферштрасе) відбулася «борщова»  акція на підтримку Євромайдану у Києві. Акція пройшла під гаслом: «Ми годуємо не обіцянками! Знайте, що відбувається в Україні».

Молодь приготувала багато смачного українського борщу з салом, в чому їм  радо погодилася допомогти  рестораторка-українка. Вони пригощали перехожих, роздавали листівки.  Враженнями від акції юнаки та юнки поділилися в соцмережах: «Здається, все пройшло на ура! Борщ наминали, аж за вухами гуло, в таку погоду особливо. Про ситуацію в Україні багато хто знав, дехто розпитував детальніше, дехто нічого не чув і слухав уважно. Інформаційні листівки роздали. Зробили красивий плакат, де іноземці писали слова підтримки. 2 січня його передали на Євромайдан.

Вл.інф.

Запис Український борщ австрійцям сподобався спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Минулої неділі проти бездоріжжя повстали мешканці села Дубівці, що на Кіцманщині. Обурені невиконанням місцевою владою обіцянок стосовно ремонту доріг, селяни  заблокували рух на дорозі до Вашківців. Близько 200 учасників протесту вимагали,  щоби до них приїхали голови Чернівецької ОДА Михайло Папієв і Кіцманської РДА Олег Унгурян і розповіли, коли ж відремонтують дороги. Та владників селяни так і не дочекалися.

Натомість на місце події прибув керівник апарату Кіцманської РДА  Олексій Тиртенюк, а згодом «підтягнувся» сільський голова Микола Орлецький. Вони запевнили протестувальників, що від 9 вересня розпочнеться ямковий ремонт дороги в напрямку Глиниці, Драчинців, Брусниці й Зеленева. Після майже 2-х годин протесту люди розблокували дорогу. Однак  попередили: якщо до середи, 11 вересня, обіцяний ремонт не розпочнеться, вони перекриють вже центральну трасу. Причому акцію протесту пообіцяли зробити ще масштабнішою.

P.S. У вівторок, 10 вересня, повертаючись до редакції з перекриття дороги у Вашківцях, побачила, як дорожники засипали ями в районі Глиницького мосту на ділянці Дубівці-Глиниця.

Увірвався терпець і у жителів Вашківців

Понад три сотні обурених людей перекрили дорогу в м. Вашківцях Вижницького району, причому одразу в чотирьох місцях – на всіх головних виїздах з міста. Вашківчани кажуть, що їм не сила терпіти, тож і вийшли вимагати  від влади виконання обіцяного людям.

Міський голова Микола Перч каже, що дороги в місті – це не просто «дуже», а надзвичайно болюче питання. Він цілком розуміє людей і солідарний з ними. За словами мера, на вашківецьку дорогу вже затверджений кошторис у розмірі 1,5 млн. грн. Але підрядник ШБУ-60, який виграв тендер, не починає роботи, бо, згідно із зобов’язаннями, йому мають перерахувати аванс – 30% від вартості робіт.

За кілька годин до протестувальників приїхав начальник Служби автомобільних доріг Ігор Гах. Він пообіцяв, що з середи, 11 вересня, розпочнуться роботи і до кінця жовтня дорогу у Вашківцях відремонтують.

Після цього протестувальники розійшлися, та заявили: якщо  дороги не почнуть ремонтувати, вони знову протестуватимуть.

Галина ЄРЕМІЦА, спеціально для «Версій»

Від редакції:

На буковинські шляхи Київ дав аж 17% від того, що було заплановано

Відповідь на запитання, чому перекриття доріг стало для Буковини явищем традиційним, почули на постійній комісії обласної ради з питань будівництва, архітектури, транспорту, зв’язку, житлово-комунального господарства та надзвичайних ситуацій, чергове засідання якої відбулося вчора. Серед інших питань порядку денного була й інформація Департаменту фінансів ОДА про виконання обласного бюджету за 6 місяців та про зміни до обласного бюджету на 2013 рік. І саме тоді виникло питання у депутатів щодо ремонту доріг. Чи то пак – не-ремонту.  Відповідаючи на нього, фінансист повідомив, що на капітальний ремонт і утримання доріг Чернівецька область мала отримати 55,9 млн. грн. (це без «Укравтодорівських» грошей). З них із Києва буковинцям виділили трохи менше половини – 26,5 млн. грн. А проплатили ще менше – тільки 10,2 млн. гривень. Як наслідок, шляхові роботи зриваються. І люди перекривають шляхи. Адже їздити ними практично неможливо.

Хто винен у тому, що не можуть порозумітися центральна і крайова влади, – питання інше. Головне у тому, що заручниками цих «стосунків» стали рядові краяни.

Запис Перекриття доріг – нова традиція буковинців спершу з'явиться на Медіа-Версії.

– Іване Назаровичу, сто років тому в нашому краї відбувалися дуже цікаві процеси, вирувало громадське й культурне життя. Ви вже розповідали про багатогранну діяльність «Міщанського хору» у Чернівцях. Але це було далеко не єдине подібне товариство, українці мали й інші, не менш цікаві. Про яке з них варто дізнатися більше?

– Товариств і насправді існувало чимало: пожежні, спортивні, церковні та інші. Їх створювали справжні фахівці. До громадської діяльності особливо тягнулася молодь, студенти – найбільш активна частина громадськості. Не випадково саме вони 16 грудня 1906 року створили нове товариство, яке назвало себе Українським академічним козацтвом «Запороже». Вже з назви видно, що чернівецьке студентство українського походження своїм ідеалом вважало запорозьких козаків. Насамперед молодь почала глибоко вивчати рідну українську мову. Потім товариство створило співацьке й театральне відділення. Власного приміщення воно не мало, тож для виступів треба було щоразу шукати сцену. Врешті-решт, вирішили їздити невеличкими групами, давати концерти співаків і показувати театральні вистави.

Розпочалися гастролі селами й містечками краю. Водночас із  виступами перед селянами члени «Запорожа» збирали музичний фольклор: записували старовинні пісні, якими згодом збагачували свій репертуар. Подібно до членів інших культурницьких товариств, вони докладали чималих зусиль до створення сільських хорів, драматичних гуртків. Підтримували також тісні відносини з іншими музичними товариствами краю. Втім, «Запороже» мало й свою особливу специфіку, яка відрізняла це товариство від багатьох інших.

Одним зі своїх головних завдань воно вважало розвиток спорту та фізичну підготовку молоді до майбутніх випробувань. Члени «Запорожа» повинні були фізично й психологічно загартовуватися, виховувати в собі мужність і непохитність. Вони прагнули відроджувати традиції запорозького козацтва, тому приділяли чимало уваги володінню шаблею. Фехтування холодною зброєю насторожувало чиновників. Згодом австрійські власті побачили в намаганні цивільних студентів досконально володіти зброєю «небезпеку для держави» – і товариство було заборонене.

– Невже історія студентського товариства з козацькою назвою виявилася зовсім короткою?

– Ні, 1909 року «Запороже» відродилося. Його девізом були прекрасні слова: «Борімося – поборемо!». В ті часи члени студентських товариств носили власну символіку, що дозволяло їм миттєво впізнавати «своїх». Насамперед йшлося про головні убори – у членів «Запорожа» вони були малинового кольору. Такого ж, як традиційний прапор козаків-запорожців. Малинові шапочки носили як хлопці, так і дівчата. На Буковині діяло ще одне студентське товариство, яке розвивало українські козацькі традиції. Воно носило назву «Чорноморе». Обидва товариства тісно співпрацювали в підготовці й проведенні українських свят, їхні члени щорічно відвідували могили видатних українців на старому чернівецькому цвинтарі.

До Першої світової війни «Запороже» багато зробило для пробудження українського духу серед буковинської молоді. До нього тягнулася найкраща частина молодих чернівчан, яка прагнула розвивати рідну культуру.

– Іване Назаровичу, а якою виявилася наступна доля товариства? Адже під час великої війни 1914-1918 рр. подібні громадські організації не діяли, їхні члени опинилися на фронті, у полоні або були евакуйовані. Чи вдалося відродити діяльність «Запорожа» після закінчення війни?

– З початком бойових дій чимало членів товариства було мобілізовано до війська, а частина сміливців добровільно поповнила лави «січових стрільців». Члени «Запорожа» вже після завершення Першої світової війни брали активну участь у захисті Української державності. Так, 9 грудня 1919 року 60 «запорожців» виїхали із зайнятої румунськими військами північної частини Буковини і долучилися до братів-галичан, які заповзято билися за волю України. Вони взяли участь у боях під Старокостянтиновим, пройшли через Вінницю і Житомир до Коростеня.

А нова румунська влада на Буковині ставила перепони на шляху відродження українських товариств, що діяли тут до війни. І все ж «Запороже» відродилося швидше за інших. До його складу увійшли зовсім молоді хлопці й дівчата, які раніше не були членами товариства. Незважаючи на переслідування з боку властей, «запорожці» послідовно робили свою справу. За наказом міністра внутрішніх справ Румунії у 1925 р. товариство заборонили, але вже 1928 року воно знову було створене під своєю назвою. Його хор налічував від 300 до 600 співаків, і коли влітку він виступав у міському парку, то пісня лунала над усіма Чернівцями.

«Запороже» урочисто відсвяткувало 25-річчя свого існування, до цієї дати видало ювілейний альбом. У репертуарі хору було 242 українські пісні, у тому числі й практично невідомі сучасному слухачеві. Не виключено, що серед них є написані Сидором Воробкевичем і Юрієм Федьковичем. Історію товариства «Запороже» варто вивчати, щоби розвивати його традиції збереження рідної культури.

Ігор БУРКУТ, історик

Запис ТОВАРИСТВО «ЗАПОРОЖЕ» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Кавоварки з Красноїльська майже в кожній хаті

– Іване Назаровичу, на початку ХХ сторіччя у Чернівцях мешкали представники різних соціальних верств – від дуже багатих підприємців і фінансистів до малозабезпечених і навіть справжніх злидарів. Зрозуміло, що їхній стіл різнився принципово. Та все ж таки у городян були, мабуть, і якісь спільні традиції у харчуванні?

– Звичайно були, бо темп міського життя накладав свій відбиток на розпорядок дня мешканців міста. Але відразу підкреслимо: городян можна було умовно поділити на три групи. До першої належали найзаможніші, які могли дозволити собі будь-які страви в будь-який час. Другу складали люди, які ревно дотримувалися релігійних обмежень стосовно їжі. Нарешті, до третьої потрапляли найбідніші: вони їли те, що спромоглися роздобути.

Якщо дозволяли статки й не було посту, чернівчани харчувалися тричі або й чотири рази на день. Уранці, як правило, пили каву: заможні городяни пили справжню, доброякісну каву. Її зерна, привезені з південних країн, продавалися в нашому місті. Зерна підсмажували і мололи в кавомолках, як правило, настінних – які кріпилися на кухонній стіні. Туди насипали підсмажені зерна і мололи їх, крутячи ручку. Така ручна кавомолка досить зручна. Хоча подрібнювали зерна й у ступках.

Потім каву варили. Чимало чернівчан мали у власному господарстві кавоварки, що вироблялися у Красноїльську на Сторожинеччині. Їхньою особливістю була наявність скляної ємності для молока – більшість городян полюбляло каву з молоком. А ця ємність із певним секретом: молоко в ній зверху жирне, з вершками, а знизу знежирене. Для сніданкової кави бралося молоко з вершками, натомість на вечерю – знежирене. Бідніші люди пили замінник кави з підсмаженого ячменю й цикорію.

Після кави городяни виходили у справах. Об 11 годині – другий сніданок: каша, чай з печивом, червоне вино. Обід був о третій годині – з супом, шинкою, салатами, червоним вином і фруктами. Натомість за вечерею споживалися м’ясні, молочні чи рибні страви, обов’язково – овочі. Чернівчани дуже полюбляли овочеве рагу. Завершували вечерю кавою з молоком, нерідко до неї подавалася випічка. Перед сном – трохи білого вина.

Нема льодовні? Їж одразу!

– У ті далекі часи ще не існувало супермаркетів. Де ж чернівчани купували харчі?

– Усе потрібне продавалося на ринках. Сучасна Центральна площа тоді носила назву «Рінґпляц», що німецькою означає «Ринкова площа». Торгували й на Австрійській площі (це нинішня Соборна). А на сучасній Театральній (Елізабетпляц) продавали рибу: колись вона й називалася «Фішпляц», себто Рибна площа. До речі, чернівчани через дешевизну риби споживали її значно більше, ніж м’яса. Багато риби водилося не тільки в Пруті, але й у потічках, малих річках, її вирощували й у ставках.

А у Пруті колись зустрічалася й дуже велика риба. Неподалік від Магали були мочарі, куди з річки заходили соми, там їх і ловили. Зустрічалися екземпляри по 50-60 кг і навіть більше. Таку рибину міг купити чернівецький пан, щоби похизуватися нею перед гостями.

Ринки на чернівецьких площах від самого ранку заповнювали селяни, які привозили до міста те, що вирощували у своїх господарствах. Були на ринках і постійні торгівці. М’ясо продавали у маленьких будках і завжди свіже. Холодильників тоді ще не існувало, тому цей товар треба було продавати негайно. Люди ж купували м’яса небагато, нерідко  лише по 200 грамів, щоб одразу ж і зварити. Коли придбавали кілограм-півтора, то покупець вважався гуртовим, йому робили знижку. Стільки купували хіба що для званого обіду. Щоправда, заможні городяни мали власні льодовні – ящики, де низьку температуру підтримували за допомоги льоду. Взимку лід вирубали на Пруті й звозили на майданчик неподалік залізничного вокзалу, де його пересипали тирсою для кращого зберігання, а потім продавали. Деякі багачі мали навіть льохи з льодом для збереження продуктів, льоду купували багато.

Але в більшості домогосподарств льодовень не було, тому свіжі продукти відразу ж готували й споживали. Зберігалися лише підсолене або копчене сало, ковбаси, шинка. В різних стравах використовувалися смалець і шкварки. Під час посту м’ясо не споживалося, проте й у скоромні дні його їли мало через високу ціну. Навіть люди середнього достатку могли собі дозволити цей продукт раз на тиждень. Бідніші бачили м’ясо на своєму столі раз на кілька місяців, а то й взагалі лише на Різдво й Великдень. Натомість їли рибу та гриби, які й компенсували їм нестачу м’яса.

Ігор БУРКУТ, кандидат історичних наук

 Продовження – у наступному числі «Версій»

Іван Назарович Снігур народився 1929 року в с. Грозинці Хотинського району Чернівецької області. Краєзнавець, фольклорист, письменник, художник. Заслужений майстер народної творчості України. Автор книг «Легенди Буковини», «Чернівці і Чернівчани», «Мої мандрівки по Буковині» та ін., низки газетних статей.

Ілюстрації з колекції І.Н. Снігура

Запис Делікатеси по-чернівецьки спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Маланку, або Переберiю багато з нас сприймає як веселий народний карнавал.
Перевдягнені чорти, цигани та циганки, вояки, жовніри, ведмеді, воли, коні, діди, дiвки, парубки, кози, ангели, лікарі, пірати,  десантники, мушкетери, кумедні даїшники, вояки-«фашисти», політики, кухарі, зірки шоу-бізнесу, повії, барони та інші персонажі влаштовують справжню забаву. І все це супроводжується гучною музикою з динаміків та з допомогою шумових музичних інструментів сучасних та давніх – фуркалок, деркачів, трещіток, бубнів, брязкальців. Кругом щось тріщить, дзвенить, панує  святковий настрій. Звичайно, про святковий настрій – не все так однозначно, але атмосфери байдужості точно немає. Похмурі обличчя – тут це нісенітниця. Дуже багато людей, гостей, глядачів, багато колективів, різних, із своїм баченням і тлумаченням дійства, свята. Адже на сучасній Маланці поєдналися реальність, міфічність, вигадки, дотепність, народна мудрість та гумор.

Го-го-го, коза!
Го-го-го, сіра!
Го-го-го, біла!
Де коза ходить, там жито родить!
Де не буває, там вилягає…
Де коза ногою, там жито — копою!
Де коза рогом, там жито стогом!

“Дайте грошей, дзвоника полатати, щоб було чим калатати”…

Маланка пішла і поїхала Чернівцями…

Перше місце зайняла Вашківецька маланка, друге місце – маланкарі з Красноїльська, третє вибороли учасники з Горбово. Але чернівчанам і гостям фестивалю запам’ятаються виступи кожного колективу.
Дякую всім тим буковинцям, що продовжують берегти і примножувати народні традиції, мають свій власний погляд, виразність у своєрідній імпрезі на реальні, історичні та сучасні політичні події, вражають нас своєю альтернативністю, іноді суперечливістю, але народною правдивістю та далекоглядністю.
Особлива вдячність колективам, що подарували нам чудове та яскраве свято 15 січня 2013 року у Чернівцях.

Тетяна Стрільчик, “Версії”,
фото автора

Запис Буковинська Маланка 2013 – свято звичаїв, переберія, карнавал, традиція… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Цього дня, за традицією, батьки вночі кладуть дітям подарунки під подушку. А напередодні свята діточки власноруч пишуть доброму Святому листи, випрохуючи в нього омріяні подарунки.

Проте 38 юних чернівецьких художників, віком від 7 до 16 років, листами вирішили не обмежуватися, тому напередодні свята присвятили йому ще й цілу виставку  своїх робіт у Чернівецькому художньому музеї!

Щоби Святий Миколай таки напевне не оминув подарунками їхню подушку!

Ігор КОНСТАНТИНЮК, «ВЕРСІЇ», фото автора

За традицією, слухняні діти отримують від святого Миколая солодощі, а неслухняні – різки

Запис Зустрічайте Миколая – віршиком, листом, малюнком! спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У спільній колоні протестувальників проти «фашизації» українського суспільства, які цими днями пройшли вулицями Одеси, об’єдналися комуністи, прогресивні соціалісти, одеські козаки-антифашисти(!) та члени різних громадських організацій. Вони демонстративно розірвали портрет Степана Бандери, але портрет Адольфа Гітлера пронесли неушкодженим. Весь запал протесту спрямовувався проти ОУН, УПА та ВО «Свобода», яким інкримінували «фашизм».

На жаль, політичне життя сучасної України демонструє, що подібні звинувачення найчастіше висуваються без серйозних аргументів. Українці ще не забули, як у 2004 році Донецьк завішали портретами Ющенка зі свастикою. Ще одного «фюрера» знайшли!

Нинішні одеські «борці з фашизмом» у черговий раз повторили вигадку про вручення Шухевичу Залізного хреста самим Гітлером. Уже український суд спростував цю примітивну брехню, але ряжені «антифашисти» від неї не відмовилися. Інакше їм доведеться говорити правду на кшталт того, що Залізні хрести 2-го та 1-го класу у 1944 р. отримав командир 5-го Донського козачого полку Іван Кононов з рук свого командира Гельмута фон Панвіца. У квітні 1945-го Кононов уже був власівським генерал-майором, а фон Панвіц – групенфюрером СС, командиром XV козачого кавалерійського корпусу СС.

Нинішнім одеським козакам варто би за співпрацю з гітлерівцями засудити тодішніх російських козаків. Але саме цього вони і не зроблять, бо ж виступають не проти фашизму, а проти українського націоналізму.

Нацизм же з націоналізмом свідомо змішують комуністи: це їхня давня пропагандистська фішка.

Що ж об’єднало в єдиній колоні козаків та комуністів – нащадків більшовицьких комісарів, які свого часу залили Дон, Кубань і Терек козачою кров’ю? Відповідь проста – російський великодержавний шовінізм, густо замішаний на українофобії.

Варто якомусь недоумкуватому українському ультра-патріоту бовкнути щось ксенофобське, як великодержавні шовіністи відразу ж здіймають галас на весь світ про «український фашизм». Більшість українських ЗМІ контролюють з Москви, тому подібну істерію роздмухують і телеканали, і газети-таблоїди.

А українські націонал-демократи, як завжди, щось мляво мурмочуть у відповідь. Лише радикальні націоналісти намагаються здійснити дієвий опір.

Великодержавний шовінізм перейшов у рішучий наступ. Його стратегічна мета – контроль над ресурсами України і повна асиміляція українців. Кількість етнічних росіян у Російській Федерації від 1989 року скоротилася на 9 мільйонів – і це при тому, що мільйони громадян РФ – уроджених українців, білорусів, представників народів Поволжя за цей час записалися росіянами! Порятунок від власної демографічної катастрофи кремлівські стратеги вбачають у поглинанні українців та білорусів «російським морем». Для цього мобілізують свою «п’яту колону» в Україні.

Радикалізація російського великодержавного шовінізму в Україні неминуче тягне радикалізацію українського націоналізму. На фоні зростаючого соціального невдоволення це створює дуже небезпечну суміш. Запас традиційної толерантності в суспільстві вичерпується. А далі що? Стінка на стінку?

Ігор БУРКУТ

Запис Шовінізм проти націоналізму спершу з'явиться на Медіа-Версії.

а другому пивному фестивалі в Чернівцях, який організувала броварня «Наше пиво», зібралося багато людей. Серед присутніх були і буковинські спортсмени, і депутати, і нинішні очільники міста.

Програма першого дня пивного фесту виглядала… «спортивною». Чи ж поєднується спорт з пивом? – питання риторичне. «Спортсмени» змагалися у випиванні літра пива, місцеві богатирі на зігнутій руці тримали на час бочку з пивом вагою 63 кг. Відвідувачі мали можливість відчути себе справжніми ковбоями, стрибаючи на бичках, а любителі рибалки  закидали вудочки до басейнів з рибою. Було весело і прикольно!

Пиво – слабоалкогольний напій, що отримується шляхом спиртного бродіння. Мільйони людей насолоджуються ним, вважаючи себе істинними його поціновувачами, щоправда, переплутуючи любительство із залежністю.   

На фесті виступав дует «Писанка», чернівецька команда «Майданс». Завершився перший день святковим салютом. Другий – був значно спокійнішим, тільки пиво пінилося в бокалах: скрізь і багато.

Відвідувачі фестивалю позитивно відгукувалися про нього і в один голос казали, що побільше б таких заходів. Натомість одиниці обурювалися, висловлюючи своє незадоволення загальним споюванням.

Та й справді, чи є потреба у таких фестивалях?! Адже українці за алкоголізмом не пасуть задніх… А пивний алкоголізм, до речі, найважче лікується.

Куди не кинь оком – скрізь неприхована реклама найгірших людських звичок. Але ж чому дивуватися, коли в усіх українських супермаркетах та крамницях красиві пляшки алкоголю займають найбільш козирні місця. Тоді як у таких же торгових точках Австралії вони заховані дуже далеко: не знаючи про них, їх і не знайдеш.    

                      Наркотик, що викликає агресію

Шкідлива дія пива на людей, особливо ж підлітків, очевидна. А саме хмільний напій доступний їм за ціною. Та й найбільшу перевагу серед слабоалкогольних напоїв тінейджери віддають, незаперечно, пивним напоям. За останні роки кількість підлітків, які страждають від пивного алкоголізму, зросла аж на 15%. Саму цифру статистика боїться озвучувати.

–  Шкода пива полягає і в тому, що хронічний алкоголізм внаслідок його вживання  розвивається в чотири рази швидше, ніж від будь-якого іншого напою, – б’є на сполох Ігор ЛАЗУК, лікар-нарколог чернівецького обласного наркологічного диспансеру. – Адже людина, яка отримує щодня певну дозу спиртного, почувається більш впевнено і не помічає того, що вже перебуває в глибокій залежності від нього.

Хронічний алкоголізм від пива розвивається в чотири рази швидше, ніж від будь-якого іншого алкогольного напою.

За словами фахівця, вживання алкоголю, і пива також, призводить до важких наслідків: відмирання клітин головного мозку, порушення нормального функціонування спинного мозку, спричинює такі захворювання, як цироз печінки, гастрит, гепатит, підвищення артеріального тиску. Крім того, останні дослідження наркологів засвідчують,  що алкоголь викликає агресію в людей в особливо жорстокій формі.

Майже половина українських дітей п’є алкоголь. 1% дітей наркологи ставлять діагноз «алкоголізм», а на кожні 8 дітей в Україні припадає одна точка продажу спиртних напоїв та цигарок. Причому, багато таких точок розташовано поблизу навчальних закладів.

За три місяці 2012 року українські правоохоронці зафіксували 3,5 тисячі фактів розпивання підлітками спиртного та куріння у громадських місцях. Щодо людей, які продали дітям цигарки й алкоголь, складено лише 1,3 тисячі протоколів.

                     Національні напої українців – узвар і квас

–  В українських традиціях нічого подібного не було, – стверджує Ігор БУРКУТ, кандидат історичних наук . – Пивні фестивалі влаштовувалися в Німеччині, де їм уже сотні років, щось подібне існує в Чехії. А у нас воно, так би мовити, взято десь збоку, пришито білими нитками. Значно органічніше для українців був би фестиваль узвару – справжнього національного  безалкогольного напою. А на сході України – фестиваль квасу, колись же українці виробляли дуже багато його сортів. Є в нас й інші чудові напої, і це все можна робити теж дуже весело, з іграми, конкурсами та співами. Скажімо, цими днями у Луцьку відбувся фестиваль вареників, на Полтавщині – фестиваль галушок. У Борщові, що на Тернопільщині, є фест борщу. І це чудові речі, бо все це – наше українське. А щодо фестивалів пива, то тут є певні сумніви. Хоча, в будь-якому випадку, кожне покоління має право на свої свята. Та все ж, коли організовуються подібні фестивалі, варто подумати – з якою метою він створюється і що після нього залишиться. А тут окрім стійкого запаху хмелю не залишиться нічого.

Надія МАКСИМЮК, керівник закладу «Наше пиво» та один із засновників фестивалю запевняє, що живе пиво, а вони, мовляв, виготовляють саме таке, не містить алкоголю. Але трохи згодом додала, що там його дуже малий відсоток:

– Я не думаю, що пиво варто відносити до спиртних напоїв, – стверджує п. Надія. – Ми гарантуємо якість свого пива, воно у нас сертифіковане.

 Із заключною тезою історика важко не погодитися. Бо ж ніби й свято було, й програма його була насичена, й заробітки власника броварні росли як піна на хмільному напої. Навіть керівництво міста не оминуло цієї «високоідейної» імпрези – урочисто відкрило захід, на якому спортсмени, танцюристи, поважні творчі колективи в один голос стверджували: свято гарне, потрібне, цікаве, креативне, яскраве… Та чомусь жоден з них не сказав, що на наступний пив-фест приведе свою дитину… А чом би й ні! Це ж так цікаво: пиво, що ллється рікою, захмелілі молодики, відбірні матюки контингенту, що завітав на свято…

«Пий пиво – будеш спритним і дужим як Іван Гешко, Микола Лабовський, Наталка Лупу», – гучно заявляли організатори алкогольного фесту в Чернівцях, долучивши поважних спортсменів до «свята».

І свято вдалося на славу. Про це, як ніхто інший, добре знають мешканці прилеглих до «Нашого пива» будинків, бо ж кому, як не їм, знати, що, намулившись напою з хмелю і солоду, любителі «гострих відчуттів» не чекали, доки звільниться постійно зайнята (і зрозуміло чому!) вбиральня пабу. Учасники свята не комплексували й справляли нужду там, де вбачали прийнятне для цього місце: хто за першим рогом, хто біля клумби, а кому й пощастило забігти до під’їзду…

Якщо такі свята з  прославляння пива стануть традиційними, ризикуємо голови з мізками розміняти на бочки з пивом!

Лідія КИРИЛЮК, Любов НЕЧЕПОРУК, “Версії”

Запис Добре пиво робить диво: пиво сила – спорт могила спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Ось така диво-писанка прикрасила Центральну площу у Вербну неділю. Але зразу зрозуміло, що це писанка з Буковини: узори, орнамент і кольорова гама традиційна для буковинських писанок. Ця писанка стоятиме на Центральній площі до 24 травня, до Вознесіння Христового.

Дякуємо всім, хто зробив і розфарбував таку унікальну писанку!

9.04.2011

Сьогодні біля писанки було вже  більше людей. Деякі теж фотографують писанку та фотографуються біля неї.

11.04.2012

14.04.2012

Тетяна Спориніна,
Фото автора

Запис У Вербну неділю диво-писанка прикрасила Чернівці спершу з'явиться на Медіа-Версії.

О 12.00 годині на площі Філармонії під легку сніжну заметіль розпочалася святкова хода учасників Фестивалю маланок 2012. Учасниками Фестивалю Маланок є фольклорні, аматорські, музичні колективи міста Чернівці та районів Чернівецької області та сусідніх областей. Окрасою переберії завжди є маски,костюми та розігрування вистав. І, звичайно, велика кількість чернівчан і гостей міста прийшли подивитись на парад маланок, на традиційних персонажів – Діда, Бабу, Цигана, Ведмедя, Чорта, Жида-крамара, Козу, Жандарма, Вуланів та інших казкових і обрядових, вигаданих і невигаданих істот.

Також завжди до головних персонажів Переберії додаються політичні фігури , антигерої і герої українського політикуму, сучасні та з минулого.Учасники представляють різні театралізовані дійства з чиновниками, світовими знаменитостями, скандальними артистами, персонажами з кінофільмів та телевізійних програм. Виявилося, що на один день Печерський суд відпустив з Качанівської колонії головного фігуранта, арабські шейхи раділи лапатому снігу, баня Василя відмивала всі гріхи навіть у представників КП УРСР, за якими пильно слідкував ще й загін десантників. Капелюхи у коней були від Філіпа Трейсі, а австрійські військові – з портфелем чи то від Армані, чи від самого цісаря. Флінт і команда піратів не посадила на мілину «корабель-Титанік», а запрошували на борт нових матросів…

Але перлиною виступів все ж були містерії з Козою…

І на сучасній Маланці поєднались реальність, міфічність, вигадки,  народна мудрість і дотепність, гумор. Тут панує неймовірно святковий новорічний  настрій…

А тепер почнемо трохи спочатку…

Господарю, господаречку,
Пусти в хату Меланочку.
Господарю, господаречку,
Дай Меланці горілочку.
Меланочка чисто ходить,
Ніщо в хаті не пошкодить.
Меланочка чисто хаїть,
Припіч миє, лави маїть.
Нам за щедрівочку
Дайте пива бочку.
Всім по скляночці,
Бо ми всі молодці.
Ми щедрували,
Красно співали
І на Меланку
Вам вінчували!

Тетяна Спориніна, “Версії”,
фото автора

Запис Буковинська Маланка – свято звичаїв, переберія, карнавал, традиція… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Існує чотири джерела Богопізнання: вроджене моральне почуття, споглядання природи, Святе писання та логічні висновки (умовиводи).

Коли мене запитують, чи можна робити те і те напередодні чи після свята, а не в саме свято, я раджу запам’ятати принцип: свято – це лише засіб для переведення наших почуттів і думок від земного до небесного, від тимчасового до вічного. Бо ми перебуваємо в часі, а Христос, Богородиця, святі – у Вічності.

Свято, як і будь-яка інша дія, повинне бути підготовлене. Тому церковне свято складається з передсвята, самого свята і віддання свята. Чому ми говоримо про Єдиний Принцип? Тому, що Закон універсальний. В інструментальній музиці є прийоми підготовки кисті, корпусу, інструменту. Інакше потрібного звуку не буде. Є підготовча «атака» звуку в методиці звуковидобування голосу. І щоби «увійти в Храм», потрібна була підготовка. Коли Євангеліє коротко описує нам подію, як Діва Марія народила Ісуса Христа, передбачається, що цьому передувала підготовка. І ця підготовка звершувалася в тайні, вона була сокровенною.

Існує три джерела Богопізнання: вроджене моральне почуття, споглядання природи і Святе писання. Але є ще одне – це умовивід або логічний висновок . Як він виглядає? Якщо канонічне Євангеліє пише, що Діва Марія народила Ісуса Христа, то логічно припустити, що вона колись померла, і тоді логічним буде Успіння Божої Матері, хоча про нього ні слова не написано в Євангелії. Тому обгрунтовані, логічні висновки входять до віровчення, а нелогічні, необгрунтовані підлягають обережному відхиленню і перевірці.

Ап. Іван наголошував у Євангеліє, щоби читати його, достатньо увірувати, що Ісус із Назарету був Христос, Спаситель. Але коли виникає інша мета, тоді перед віруючими постає запитання про додаткові джерела пізнання. Саме тому, крім канонічного тексту Євангеліє, існують ще неканонічні, апокрифічні збірники. «Апокрифічний» у перекладі буквальному означає «відречений», «заборонений», а друге значення – «скритий», «таємний». Ці тексти мають у собі певні заборонені (до якогось часу) знання, як висловлюються сьогодні, езотеричні знання. Було те, що передавалося через Писання, а було те, що, за словами Кирила Єрусалимського та Івана Золотоустого, не довірялося паперу, а передавалося із уст в уста, від досвіду до досвіду. І це називалося Святим переданням, лише інколи частину його записували і друкували. І сьогодні ця духовно-містична традиція існує всередині християнства.

Подія Введення Богородиці у Храм описана тільки в апокрифічному Євангелії від Якова, «Першоєвангелії». Це означає, що Православна Церква не відкидає апокрифічних текстів.

Апостол Яків, як ми пам’ятаємо, брат Ісуса Христа за плоттю, згідно логіки, найбільше знав про сімейство. Тільки ап. Яків пише про родичів Діви Марії, Якима й Анну, і про те, що вони були безплідними. Через що вони дуже страждали. Ми бачимо, який щирий психологічний біль звучить у молитвах Анни: «Горе мені, хто породив мене? Яке лоно привело мене на світ? Адже я стала прокляттям у синів Ізраїлю, і з насмішками мене відкинули від храму…».

У ті часи безпліддя вважалося прокляттям, яке Бог накладав на людину чи подружжя. Бувало, що в такого подружжя у храмі не приймали жертву. Яким і Анна були щирими у своєму стражданні і молитві до Бога. А коли людина щиро молиться, вона має гарантію почути Божественну відповідь. З’явився Анні «Ангел Господній і сказав: «Анно, Анно, Господь вислухав твою молитву, ти зачнеш і народиш, і про потомство твоє будуть говорити в усьому світі». І Анна сказала: «Живий Господь Бог мій! Якщо я народжу дитя…, віддам його у дар Господу моєму, і воно буде служити Йому все своє життя». І Господь посилає їм дитятко, і вони народжують дочку Марію.

Ми забуваємо, що є Промисел Божий у кожній окремій людині, сім’ї, суспільстві. І якби ми брали на себе відповідальність брати участь у Божественних задумах, ми тоді, можливо, більше би і благословень отримували.

Я думаю, що одна з причин того, чому в нашому житті є хвороби, втрати, горе, безпліддя – це те, що ми з вами забуваємо і не відчуваємо, що весь світ стоїть на жертві. Ми не вміємо жертвувати собою. Ми не вміємо приносити Богові обітниці про те, що беремо на себе зобов’язання брати участь у Божественному процесі. Ми самовідхиляємося від тих цілей, яких Бог досягає в історії і в житті, в тому числі і через людей, через державний, суспільний, сімейний устрій. Ми забуваємо, що є Промисел Божий у кожній окремій людині, сім’ї, суспільстві. І якби ми брали на себе відповідальність брати участь у Божественних задумах, ми тоді, можливо, більше би і благословень отримували. Через це нам дається перевірка нашої мотивації.

Святе письмо стверджує, що народження дітей є заміщенням ангельських душ, що відпали від Бога. Третя частина ангелів пішла за Денницею. Небеса спустіли на третину. І Бог так влаштував, що люди, які народжуються на землі, при правильному проходженні небесного покликання, ідуть на місце Ангелів, що стали демонами.

Ми дуже рідко згадуємо про те, що наш тілесний організм, його органи і функції – це святиня, доручена нам Богом на тимчасове користування з відповідною метою. Ще у Старому Завіті древні пророки і мудреці стверджували, що людина, котра не залишила після себе потомства, ні фізичного, ні духовного, не буде мати місця в Небесному Царстві. І це було однією з причин, чому безплідні сім’ї вважалися відкинутими Богом.

У три роки (вдумайтеся тільки!) маленьку Марію приводять до храму і віддають на служіння. Важко припустити, що в цьому віці дитина здійснює свідомий вибір. Це була батьківська жертва.

Роль батьків важлива! У Івана Золотоустого є страшні слова: «Батьки, котрі нехтують вихованням і навчанням своїх дітей, і, саме виховання християнським, беззаконніші від дітовбивць. Бо дітовбивці тіло з душею розлучають, а ці батьки і тіло, і душу вкидають у геєну вогняну. Вони позбавляють людину знання про вічне спасіння». Тому батьки, котрі не піклуються, чи мало піклуються прохристиянське виховання своїх дітей, прирівнюються до вбивць вічної душі! І ми повинні подумати, який великий приклад залишили нам родичі Діви Марії. І яка у нас із вами велика роль і обов’язок у вихованні своїх дітей, щоби вони були не тільки фізично народжені, але й духовно. Навчання і виховання дітей у святині християнських знань – це обов’язок батьків, котрі називають себе християнами. І якщо ми цей обов’язок не виконуємо, то з нас запитають. З духовних батьків Бог запитає ще суворіше. Написано: «Він загине, а кров його Я візьму з твоїх рук». Це не треба розуміти буквально.
Але це будуть пекельні муки, коли, наприклад, батько опиниться у вищих сферах буття, заслуживши вічне спасіння, а йому буде показано, що діти його у нижчих сферах, у стражданнях. Це і буде пекельна мука – вічний біль співчуття. Тому треба сьогодні думати, чи потрапимо ми в одну сферу буття і чи трудимося ми сьогодні в одному напрямку?

Маленька Марія повела себе у храмі так, як у рідному домі, нічого не злякалася, як буває з дітьми в незнайомій обстановці. І, що цікаво, пішла високими, як для неї, сходинками попереду батьків, попереду людей до священика, туди, де він стоїть, загороджуючи шлях у Святая Святих, у вівтар, у найсокровенніше. Сам первосвященик тільки раз у рік заходив у Святая Святих і промовляв молитви, і споглядав, як у Ковчезі Завіту зберігається Закон Божий і Херувими крилами накривають і охороняють цю святиню.

Віра, якщо вона справжня, – це здатність зробити крок далі від установлених норм.

Це важливо відзначити, що в зовнішній історичний храм батьки проводять трирічну дитину, яка в майбутньому стане Живим Храмом, у якому народиться Спаситель. Це дуже важливий момент всієї священної історії людства, тому що до цього моменту було розділення зовнішнього і внутрішнього. Зовнішні храми, зовнішні ритуальні дії, зовнішня релігійність, масова, історична, національна, народна – візьміть навіть радянську «Історію релігій» і ви прочитаєте, що ранні форми релігії так і називаються «племінні культи». На особистість ніхто уваги не звертав. Але тоді, більше, ніж дві тисячі років тому, почав визрівати зовсім інший підхід до цінності особистості.

Ви знаєте, що подвижники, які в лоні Старозавітної релігії працювали над собою, були, в основному, чоловіки. До сьогоднішнього дня ортодоксальний юдей починає день з молитви: «Дякую Тобі, Господи, що Ти не створив мене жінкою». Але Бог уже тоді почав ламати стереотипи, що склалися, і готувати зовсім інший підхід. Новий Завіт, фактично, почався з цієї події – введення у храм хоч і маленької, але істоти жіночого роду – другої половини людини. А ми знаємо, що без половини немає цілого, а істина – це цілісність. Служіння чоловіків є половинчастим, не дає цілісності. Це надзвичайно важлива ідея! Але тоді людство не було ще готове до її сприйняття й осмислення.

Досі жінок не пускають у вівтар. І в Уставі церковному ви можете прочитати, що коли жінка чи собака (в одному ряду!) зайде у вівтар, то він вважається оскверненим і потребує освячення. Виявляється, ми досі не подолали те, що Бог почав долати і чого почав навчати на прикладі Якима і Анни, первосвященика і Самої Діви Марії. Але треба сказати, що введення Марії у Святая Святих – це винятковий випадок, особливо для того часу. Віра не потребує повного пізнання. Віра, якщо вона справжня, – це здатність зробити крок далі від установлених норм. Я так думаю, що саме віра допомогла цьому первосвященику сприйняти Божественне одкровення. Йому, очевидно, було відкрито зсередини, що треба допустити юну Діву Марію у вівтар.

Довідка

Віктор Олексійович Веряскін – митрополит Київський та всія України апостольної православної церкви, завідувач кафедри релігієзнавства Сімферопольського економіко-гуманітарного інституту, декан теологічного факультету Кримського інституту ноосфери, доктор богослов’я, професор духовної академії.

Відомий спеціаліст у галузі наукового релігієзнавства і конфессійної теології, народився 1953 року. За свої переконання у радянські часи відчув на собі залізні лещата системи. Тюрма підірвала здоров’я, але зміцнила дух.
Він автор понад двох десятків книг тощо. Як диригент церковних хорів, Веряскін є лауреатом фестивалів і конкурсів. Нагороджений орденами Святого Архистратига Михаїла, св. Володимира, Христа-Спасителя тощо.

Усе сутнє – за Єдиним Принципом, який пронизує всі знання, всі процеси на всіх етапах розвитку суспільства

До кожної події ми підходимо з трьох рівнів. Я не випадково згадав, що Марії тоді було три рочки. Переведемо це на духовний рівень. Чому Христос навчав три роки Апостолів у видимому Своєму образі? Бо це певний строк – і буквальний, і символічний. Тому і ап. Павло казав: «Я не міг говорити з вами, браття, як з духовними. Я говорив з вами, як з немовлятами у Христі. Бо ви були ще не в змозі приймати тверду їжу. І тому я вас годував молоком». Три роки – це термін, упродовж якого людина повинна засвоїти езотеричні, першопочаткові знання і принципи Євангелії та пройти «дитячий» період, відірватися від «грудей» першопочаткового харчування «буквою» і перейти на більш тверду «їжу». У «Притчах Соломона» написано, що тверда їжа – це… масло. А його отримуємо шляхом збивання молока. Ріденька «їжа», якою нас годують на першому етапі, по мірі зростання повинна ускладнюватися.

Зверніть увагу, що Діва Марія у школі при храмі навчалася 12 років: у три роки Її віддали, а в п’ятнадцять вона була готова до місії. Дванадцять апостолів, дванадцять років навчання, дванадцятибальна система оцінок… Цікаво, як всі ці «дрібниці» починають нанизуватися одна на другу і співпадати. Це саме свідчить, що є певний Єдиний Принцип, який пронизує всі знання, всі процеси на всіх етапах розвитку суспільства, тільки ми його не бачимо або бачимо частково. В усій повноті він нам відкривається тільки на якомусь етапі.

На іконах, картинах, фресках, де зображено Введення Діви Марії, є сходинки, які Вона долає. На картині-фресці Тиціана сходи розділені майданчиком на сім і сім щаблів. І не випадково. Усі цифри у Святому Письмі і Переданнях мають символічне значення. Саме сходження – це посвячення. А посвячення потребує повноти пізнання, очищення, досконалості.

Сім’я (сім Я), сім днів тижня, сім нот, сім кольорів веселки – символічні знаки досконалості, повноти і довершеності

Сім’я є одним із символічних знаків досконалості, повноти і довершеності: сім днів тижня, сім нот, сім кольорів веселки, сім Дарів Духа Святого – це не випадково. Піднімання сходами – поступове зростання людини в дусі, у вірі, у благодаті, в енергіях. Іноді підйом може розділяти певний період «застою». І хто знає, скільки ти протопчешся на горизонталі, доки знову почнеш підніматися. Іноді кілька рухів назад є трампліном для руху вперед. А зупинка – не програш, а закономірне явище на шляху, щоби ми не боялися, а вчилися з усього брати урок і через це зростати і просуватися вперед. Діва Марія, храм і сходинки при духовно-містичному розгляді – це наша душа, яка жіночого роду і в чоловіка, і в жінки, і яка щабель за щаблем підіймається у Небесний Храм. Ми повинні розуміти і буквальний, і морально-повчальний, і духовно-містичний рівні у єдності та йти далі. А святі отці, при певному зростанні духовному, пропонують нам від семи до дванадцяти рівнів і значень розгляду.
Хотів би звернути вашу увагу на те, про що рідко і мало говориться. Я знайшов у Гр.Палами, у проповіді на свято Введення у Храм Богородиці, думку про те, що Діва Марія була першою подвижницею ісихастського напряму. Ісихія у перекладі з грецької означає спокій, безмовність, а також мовчазний, сокровенний молитовний подвиг. Діва Марія здійснила цей подвиг стовпництва, мовчання, зосередженої духовної праці. Ось чому вона виявилася готовою до того, щоби послужити народженню Спасителя, народженню Бога.

«Царство Боже зусиллями береться». Зусилля – частина подвижництва, частина праці над собою.

Ми часто поспішаємо отримати результат, не пройшовши всіх етапів навчання, всіх щаблів духовного подвижництва. Я не буду наполягати, що нині обов’язково проходити всі 12 років. Я кажу про принцип ретельності подвижницького просування. «Царство Боже зусиллями береться». Зусилля – частина подвижництва, частина праці над собою.

Дехто каже: «Та що нам зовнішні досягнення! Ми вже всередині досягли такого!..». Ап. Яків у канонічному тексті говорить нам: «Я покажу свою внутрішню віру зі справ моїх. А ти покажи мені свою внутрішню віру без діл!». «Віра без справ мертва». Досягнення пізнаються за плодами. Якщо людина стверджує, що вона подвижник і всього досягла, а плоди її – чвари, дратівливість, гнів, то нехай вона заявляє про що завгодно. Все дарма ми плутаємо плоди і дари. Дари даються для служіння, інколи даються неготовим, можливо, на наш погляд, недостойним. Плоди вирощують готові і достойні. Тому Христос навчав розрізняти не за дарами, а за плодами.
Цікаво відзначити, що батьки посвятили Діву Марію Богові, але і вона віддала Богові кращу частину свого єства. Яка це частина, як ви думаєте? Дехто каже: «Душа, серце…». А Гр. Палама пише: «Розум». Нам може це не подобатися, але Гр. Палама і все православне богослів’я стверджує: Ангели – це Небесні Уми. Ангельський спосіб життя – це розумне діяння. Тобто Богові треба присвятити перш за все найчистішу частину нашої душі – дух, який по-грецьки, «ноос» – «розум». Саме він і є найчистішою частиною нашої душі. Не вся душа чиста. Але ум, в даному випадку, це не раціоналістичний розум, не інтелект. Це щось більш глибоке, повне і цілісне, про яке ми говоримо, що він у собі акумулює і з’єднує у правильній пропорції і раціо, й емоціо, й інтуіціо, й акціо – це певний цілісний Розум з великої літери, що стоїть над повсякденним розумом та інтелектом.

Ми звикли називати Діву Марію «Купиною Неопалимою». А Гр. Палама, кажучи про неї образно-символічною мовою, називає Її «Кліщами», «Щипцями». Це незвично. Але нам треба усвідомити, що в ужитку слово означає одне, а в духовному сенсі набуває інших, священних рис. Цей процес переведення терміну в більш піднесену сферу здатний преобразити і термін, і душу, і розум. У хімії, якщо прочитаєте «возгонка», «сублімація» – це «перепалювання», на рівні матеріальному, хімічному. Але сублімація може відбуватися і на рівні енергетичному, на рівні моральному і духовно-містичному. Це перетворення енергій грубих, нижчого порядку в енергії тонкі, вищого порядку.

Звідки «кліщі»? Згадайте «Книгу пророка Ісайї», де намальовано картину Небесного Світу, що відкрилася пророкові-боговидцю. Він побачив престол високий, піднесений, на престолі – старця «ветхого днями». Архангел чи Серафим узяв з пательні щипцями жарину пломеніючу і торкнувся вуст цього пророка. Це символ! Цим спалюванням нечистоти пророка підготували, освятили для несення пророчої місії. Марія готувалася 12 років до подвигу. Пророче служіння теж потребує підготовки ретельної, глибокої, часто – драматичної. Пам’ятаєте, як у Пушкіна в його вірші «Пророк». «Духовной жаждою томим, в пустыне мрачной я влачился, и шестикрылый Серафим на перепутье мне явился… И он к устам моим приник, и вырвал грешный мой язык… И он мне грудь рассек, и сердце трепетное вынул, и угль, пылающий огнем во грудь отверстую воздвинул… Как труп в пустыне я лежал…». Тільки після таких «операцій», тільки після такої підготовки йому було сказано: «Восстань, пророк, и вождь, и внемли, исполнись Волею Моей (а не своєю!), и, обходя моря и земли, глаголом жги сердца людей». Так ось вони, «кліщі» і «вугіль». Це та ж символічна мова, що й у Гр.Палами. Через Діву Марію невидимий Бог був створений, зітканий Від неї взяв тілесну форму і втілився у видимій реальній особистості Ісуса Христа із Назарету. Вона була «кліщами», здатними тримати «жарину», Купиною, що горить і не згорає.

Людина має призначення стати живим храмом живого Бога

Ми з вами звикли цінувати зовнішню красу, блиск, багатство, хоча про хибність цього нас постійно попереджують пророки і поети. Гр.Палама пише, що золото в убранстві храму Єрусалимського меркне перед духовно-моральною цнотливістю Діви Марії. Я хочу навести вам цитату з проповіді О.Шмемана, присвячену цьому святу, яка і засвідчує, що зміст події полягає в тому, що «віднині храмом стає людина, віднині не камені і не вівтарі, а людина – її душа, її тіло і все її життя – ось священний і божественний центр світу, ось його «Святая Святих». Один храм – живий і людський – входить в інший, кам’яний, матеріальний, і зсередини завершує його смисл і призначення.

Переміщується центр релігії, більше того – переміщується центр тяжіння життя. У світ входить вчення, яке не ставить нічого вище за людину, бо Сам Бог приймає людський образ. Адже призначення людини, покликання її – Божественне… Сам світ для неї – дар Божий, даний їй для виконання божественної долі своєї».

Зверніть увагу, храм не вищий за людину. Храм – допоміжний засіб для її духовного виховання. В ім’я побудови зовнішнього храму, навіть якщо це Храм Христа Спасителя, не можна приносити у жертву людину з її потребами. Ми згадували, що Блаженний Августин похвалив Івана Золотоустого за те, що він священні посудини із храму продав, аби допомогти живій людині. Ці світочі християнства розуміли, що немає нічого вищого, ніж людина, вічна душа і вічні інтереси спасіння особистості людської! На превеликий жаль, сьогодні цих пропорцій не відчувають, не дотримуються і не розуміють. Храм став вищим за людську особистість, а це не християнське ставлення ні до храму, ні до людини. Людина має призначення стати живим храмом живого Бога.

«З того часу, як увійшла Діва Марія у Святеє Святих, саме життя стало храмом. І коли святкуємо ми свято Введення у Храм, ми святкуємо божественний смисл людини, висоту і світло її покликання», – так пише О.Шмеман. Ось один із смислів цього великого свята.

Варто замислитися: а ми подолали старозавітне ставлення до храму, ритуалів, обрядів? Я не кажу, що не треба ходити до зовнішнього храму. Христос ходив до храму, але Він не вважав за самоціль ходити до храму чи сам храм. Він сформулював: «Не людина для суботи, а субота для людини». Не людина існує для виконання обрядів, а обряди, пости і молитви встановлені для блага людини. Вони можуть сприяти її духовному зростанню, а можуть перешкоджати.

…ми помилково вважали, що тоді не було наук, освіти і Діва Марія була неосвіченою!

Ми підійшли до дуже важливої теми нашої розмови. Гр. Палама у своїй проповіді вживає термін «автохеротонітос», що по-грецьки означає «самопосвячення». Як правило, хтось когось посвячує на служіння. А тут – самопосвячення! Гр. Палама каже, що своєю внутрішньою позицією, прагненням чистоти і служіння, Діва Марія сама себе рукоположила, посвятила на високу місію. Дуже цікавий шлях для жінки! Ви знаєте, що до сьогоднішнього дня ніхто не визнає можливості рукоположення жінок. А тут йдеться про саморукоположення на високе служіння! І ви знаєте, як це служіння оцінено: «Чесніша від Херувимів і незрівнянно славніша від Серафимів!». Це було містичне, духовне самопосвячення!

Далі Гр. Палама написав, що Діва Марія старанно вивчала кожен вид доброчесності. Як сказане в Законі, так і набуте в усній традиції. «А також вивчала предмети з числа головних наук». А ми вважали, що тоді не було наук, освіти і Діва Марія була неосвіченою! «Вона сама прокладає собі кращий і досконаліший шлях!». Які слова! Той, хто мріє, лежачи на дивані, що він духовно зростає, той даремно називає себе подвижником, ще й ісихастом, чого доброго. «У мене внутрішня робота, що мені зовнішня!». Ми протиставляємо зовнішнє і внутрішнє якраз у силу того, що не набули цілісності. Так у роздвоєності й лежимо. А Діва Марія не лише «сама прорубає ліпший і досконаліший шлях», але й виконує, і передає іншим людям вище вміння споглядати. А «споглядання» по-грецьки «теорія». Виявляється, вона не лише практику, але й теорію передає нам у спадок! І, головне, те, як їх об’єднати!
Далі Гр. Палама каже: «Я повідаю вам цю науку». Цікаво, що науку, а не релігію! Варто подумати про це! Православний подвижник Гр. Палама, погляди якого, за визначенням Константинопольського Собору, адекватно виражають православне віровчення, був науково освіченою людиною. В його проповідях ми побачимо цитати з Платона, Арістотеля, Філона Олександрійського та багатьох інших. Гр. Палама мав широкий світогляд, з яким ішов вузьким шляхом спасіння. А ми, вважаючи себе православними, часто звужуємо свій шлях до сектантської позиції. Але не лише наука, філософія, логіка нам потрібні, але й риторика, красномовність, щоби висловити адекватно, переконливо і гідно своє знання. Якщо хтось має намір тільки володіти знаннями, не передаючи їх іншим, повинен подумати, а для чого тоді існують школи, в тому числі і духовні? Одного «підключення» до невідомо якого «каналу», гадаю, що малувато для православ’я і подвижництва.

Ми даремно ображаємося на телевізор, який надміру показує насилля, секс… Центр управління, що все вмикає і вимикає, у нас в голові.

Гр. Палама називає органи чуттів «вікнами», через які в душу вливаються зовнішні враження. І потрібна велика духовна пильність, щоби через ці «вікна» не проникало те, що може завдати шкоди душі. Піст для того і встановлюється, щоби ми зрозуміли, які з наших «вікон» відкрити, а що закрити зовсім, щоби навчилися регулювати, а заодно і перевіряти, хто нами керує – ми самі, чи не ми. Даремно ображаємося на телевізор, який нам надміру показує насилля, секс… Центр управління, який все вмикає і вимикає, у нас в голові. Тож з царем ми в голові чи без? Тому про Богородицю написано: «Вся слава Дщери Царевий внутрь». Богородиця – це образ нашої особистості. І вся «слава» нашої духовної особистості всередині нас перебуває. Зсередини виходять усі спонукання та керування.

Гр. Палама пише, що «розуму властиво перебувати в активності». Апатія – явище негативне, що розслабляє й умертвляє. Йдеться про Вище Знання, яке базується не на роботі мозку, а поза ним і розглядається як стан благодаті, як знання по той бік знання, тобто зверхзнання. Він каже, що це знання – «Світло над Світлом», результат наближення до Бога. І говорити про нього можна лише символічною мовою. Не випадково він згадував Платона і Арістотеля, які казали про Логоса, про Єдиний Смисловий Принцип, що пронизує всю матерію, всю світобудову, всю свідомість, увесь дух. Як сказав Тейяр де Шарден, «космогенез співпадає з Христогенезом». Від Альфи до Омеги йде нарощування розуму. «Цефалізація» на латині, зростання розуму з маленької літери до Розуму з великої літери, до Божественного Розуму.
«Введення», по-латинськи «ініціум» – звідси «ініціація» – «посвячення». Це було першим посвяченням Богородиці на служіння Богу, посвяченням її у Божественні таїнства. Подальші етапи передбачають свої посвячення.

«Істинно шанує Діву Марію не той, хто її славословить і співає піснеспіви на її честь, а хто наслідує її практично у житті», – це слова Гр. Палами. Коли в Діву Марію увійшов Дух Святий, відбулася зустріч і народження Бога в душі і тілі. І у нас немає іншого шляху, ніж поступового і пощабельного сходження та народження в собі Бога.

Віктор ВЕРЯСКІН, митрополит Київський і всея України АПЦ
Переклад українською Людмили ЗЮЗЯК

Запис Свято Введення у Храм Пресвятої Богородиці спершу з'явиться на Медіа-Версії.

10 тисяч кроків життя

– Євене Миколайовичу, чому біг і яким чином Ви прийшли до нього?

– Немає людини, яка не хотіла б бути здоровою, бадьорою, життєрадісною. А допомогти в цьому може тільки біг та спортивна ходьба. Зараз модно казати на оздоровчий біг – джоггінг. Під час нього, – і про це можна почитати в будь-якій енциклопедії, – у людському мозку виробляються ендорфіни, які мають морфіноподібну (опійну) дію і відповідають за почуття радості. Тому бігати з кожним тренуванням стає все приємніше. За умови, що немає насилля над собою. Тож не відкладайте нове життя на понеділок, почніть бігати вже сьогодні, коли повернетеся з роботи чи навчання.

– Виходить, що біг – це наркотик з оздоровлюючим ефектом, який не перетворює нас на рабів?

– Так, виняткове поєднання! Але треба пам’ятати, що не біг творить диво, а людина.
А вже те, що я хірург, дає змогу зрозуміти: віддаю перевагу екстреній медицині, коли треба людину рятувати. А між цим кожен повинен самотужки опікуватися своїм здоров’ям. Інакше сидітимеш на таблетках і страждатимеш, чекаючи кінця. Або ж, пересиливши свою лінь, побіжиш за здоров’ям. Що обрати – кожен вирішує самостійно.

Перш ніж зупинитися на бігові, я випробував багато оздоровчих систем. Навіть моржував. До речі, ефективна справа, але в нас, у Чернівцях, просто ніде цим займатися. Лікарська ж практика вже давно мене переконала: коли ти лінивий, годуватимеш фармацевтичні фірми. На заході це давно зрозуміли, тому там бігає більшість населення. І вік цьому не заважає. Там я бачив вранці зграйки 70-80-літніх дідусів і бабусь, які не скаржилися одне одному на здорорв’я, сидячи на лавиці, а потихеньку «трусили» парком.

– А як же інфаркти, гіпертонії тощо?

– Саме від них і бігають. Повірте, рятує виключно біг. Ще Лев Толстой казав: щоби жити довго, треба робити 10 тисяч кроків на день. Особисто я, приміром, схильний до гіпертонії. Та завдяки тому, що бігаю вже майже 30 років, і рятуюсь від неї. Адже саме біг регулює тиск, не дозволяючи йому ні підніматися вище норми, ні опускатися нижче неї.
Одне слово, біг дуже фізіологічний. Він тренує весь організм.

– І йому немає протипоказів?

– Ні, немає! Зате позитиву – хоч відбавляй! Найперше, мабуть, те, що біг – це найкраща профілактика серцево-судинних захворювань, від яких нині, як правило, і помирають люди середнього віку, не кажучи про інших. Крім того, він має масу переваг. Судіть самі: демократичний і простий. Для заняття ним нічого не потрібно, крім бажання. Зручне взуття й одяг знайдуться в кожного. Він легко дозується. Людина сама вирішує, в якому темпі й скільки (як довго) їй бігати. Все залежить від її самопопчуття й фізичних можливостей. Зрештою, біг не потребує видатних фізичних даних і на нього не впливають погодні умови. Бо ж все одно кожен виходить на вулицю і за умови сонця та дощу, як і в сніг та вітер не залишається вдома. А ще джоггінг малотравматичний. Натомість знерухомлення має тільки один кінець – летальний.

А скажіть, що, окрім бігу, є ще альфою й омегою будь яких тренувань? Саме з нього починають свої заняття боксери й гімнасти, штангісти й футболісти… Одне слово, я не знаю алтернативи бігові.

–Чи існують якісь вимоги до бігу заради здоров’я, себто до джоггінгу?

– Поступовість і ситематичність. Не треба бігати на швидкість і витривалість. Але варто бути послідовним і відстежувати свій біг. Я, приміром, веду щоденник бігу.

На тиждень маю три бігових дні, за які долаю 30-40 кілометрів. За місяць виходить до 200 км. У будні бігаю 30-40 хвилин, а у вихідні – півтори години. Особисто я люблю бігати вранці, коли повітря свіже і чисте. Та й пік активності людського організму припадає саме на ранок. До речі, коли бігати важко, можна просто швидко ходити.

Пиво з цигарками і біг або Що кого дивує

Американський лікар Бенжамін Спок, на книгах якого виростили своїх дітей люди мого покоління, наголошував: біг повинен приносити задоволення. Він має бути в кайф!…

– А що для цього треба? Адже люди по своїй природі ліниві, а біг – це праця!

– Саме тому краще бігати в компанії. Щоправда, нас колись бігало семеро. Тепер залишилося троє… Можна обирати для бігу нові місця – це теж цікаво.

Але хочу сказати про таку малоприємну річ: людина, яка біжить, викликає подив оточення. Більшість оглядається, роблячи великі очі… Мене ж особисто більше дивують дівчата, та й, зрештою, і молоді люди, які йдуть з пивом у руках та цигаркою в зубах! У нормальному суспільстві це викликало б осуд та здивування.

– Чому, на вашу думку, у нас відсутня культури бігу? Та й здоровий спосіб життя ніким і ніде не пропагується!

– Причина у тому, що держава цим не опікується. Їй протрібні бездумні споживачі пива та інших ще менш інтелектуальних утіх. Розумними активними людьми, які вміють контролювати свої емоції та мають силу волі, керувати важко. Тому-то за такої ідеології ресторанів і кафе у нашому місті більше, ніж спортивних майданчиків.

А здоров’я українських підлітків найгірше не тільки серед тінейджерів європейських країн, про що буквально вчора вже й на центральному телебаченні говорили. Як наслідок, аптек, скажімо, у Чернівцях по кілька штук на кожній вулиці! Хоча могло б бути зовсім по-іншому. Бо саме Чернівці мають виняткові бігові традиції.

Згадаймо учасників та переможців олімпійських ігор буковинців Валентину Козир та Абрама Кривошеєєва, того ж Івана Гешка, Юрія Омельченка. А чемпіон світу серед супермарафонців чернівчанин Сергій Яненко! Він же герой – сто кілометрів за 7 годин! Ось на них треба було б рівнятися. Бо й у житті вони посіли не останні сходинки.

Натомість насадження в суспільстві бездумної споживацької та безвідповідальної ідеології є чинником розтління не тільки підростаючого покоління, а й уже дорослих людей. Що не кажіть, буття визначає свідомість…

А біг, хочу все ж таки завершити на ньому, не тільки зберігає здоров’я до глибокої старості та продовжує активне життя, а й допопмагає мозкові зберегти свіжість та здатність мислити.

Отож, бігайте на здоров’я й отримуйте від цього кайф!

Ті, кому біг без контролю лікаря ЛФК не рекомендований:

1. Вроджена вада сердця і мітральний стеноз (звуження предсердечно-шлункового отвору).

2. Перенесений інсульт або інфаркт міокарда.

3. Різко виражене порушення серцевого ритму, на заразок миготливої аритмії.

4. Недостатність кровообігу чи легенева недостатність будь-якого походження.

5. Висока артеріальна гіпертензія (тиск 180 на 110 і вище, що не піддається медикаментозному впливу.

6. Хронічне захворювання нирок, тіреотоксикоз і цукровий діабет, що не контролюється інсуліном.

7. Глаукома і прогресуюча близькозорість, що загрожує відшаруванням сітківки.

8.Будь-яке гостре захворювання, і простудні теж, а також загострення хронічних недуг.

Крім усього, варто знати, що біг викликає сильний струс організму. Бо кожен біговий крок має фазу польоту, коли обидві ноги без опори і тіло нібито парить у повітрі. Коли ж одна нога торкається землі, то на неї падає навантаження, що в 5 разів перевищує вагу тіла. З кожним кроком ви підкидаєте вгору свій хребет так, нібито розтягуєте гармошку, напружуєте ахілові сухожилля, величезне навантаження йде і на колінні суглоби. Якщо у вас болять коліна чи нижня частина спини, біг, можливо, теж не для вас. Ймовірно, вам більше підійде ходьба. Принаймні, проконсультуйтеся з лікарем ЛФК чи ортопедом.

Запис Джоггінг – біг за здоров’ям. І щоби в кайф спершу з'явиться на Медіа-Версії.