Томас ВЕБЕР (ТНОМАS WEBER) – клінічний психолог, нейропсихолог, гештальт-терапевт і травматерапевт, терапевт у роботі з парами, терапевт кататимно-імагинативної психотерапії, клінічний дослідник у сфері терапії болю в клініці SysTelios (Німеччина), засновник Німецького товариства психотравматології та дослідження насильства (GPTG), засновник методу травмафокусу, керівник інституту нейропсихотерапії (Австрія) – був учасником ХХІV науково-практичної конференції з міжнародною участю «Актуальні питання психотерапії та психології», яка проходила нещодавно у Чернівцях на базі Буковинського державного медичного університету  за організаційної участі Української спілки психотерапевтів. Цими днями він знову в Україні.

– Докторе Вебер, розкажіть будь-ласка про Ваш метод: чому він є актуальним, важливим і потрібним для пацієнтів, зрозуміло. А що в ньому приваблює медиків? 

– Метод називаєтся «Травмафокус», він спрямований на допомогу людям із травматичним та хронічним болем. Він ґрунтується  на дослідженні фокусування й руху очей людини, опрацюванні цього фокусування та заспокоюванні людини. Ми відштовхнулися від розробок Френсін Шапіро (США), відомих серед психологів та психотерапевтів ще  у 80-х роках минулого сторіччя. Девід Кен, колега Френсін Шапіро, ще років 20 тому працював за її методикою: він досліджував рухи очей, а далі зосередився на фокусуванні. Відтак травмафокус є протилежність EMDR. Eye Movement Desensitization and Reprocessing у перекладі з англійської – «десенсибілізація и репроцесуалізація (обробка) рухом очей». Ми ж досліджуємо не рух очей, а фокусування. Я працював з доктором Кеном над цим: якщо людина під час розмови дивиться застигло в якусь точку, це може означати і  перезбудження, і, навпаки, заспокоєння. Якщо людина впала й пошкодила суглоб, за допомоги фокусування очей, правильного дихання можна протягом 40 хвилин  позбутися болю. Гострий біль при нещасному випадку спровокував мене досліджувати це питання далі. Я почав працювати з людьми із хронічним болем і тепер за допомоги травмафокусу можна допомогти людям позбутися такого болю безповоротно.

Але що є головним принципом травмафокусу і чому я роблю це саме в Україні – це інше питання. Окрім того, що мені дуже подобається Україна і я багато разів приїжджав сюди раніше, кілька років проводив семінари у Львові. В роботі з травмами колеги часто стикаються з хронічним болем – головним болем, болем в опорно-руховому апараті, плечах, спині, післяопераційним болем, при пошкодженні суглобів. Такі хворі мають дуже складний фізіологічний стан.

– Дозвольте уточнити, із фантомним болем Ви теж працюєте?

– Фантомний біль – це чудовий приклад того, що в мозку, на його карті, є точка, яка відповідає за те, чого вже немає: наприклад, руки чи ноги вже немає, а людина, що їх утратила, відчуває біль у них.  Фантомний біль виникає тому, що мозок намагається далі встановлювати контакт з тим, чого немає. Люди розповідають, що в них щось болить або свербить, – у місці, де нічого немає. Бо це залишилося в мозку. З цим ми також можемо дуже добре працювати, хоча особисто в мене дуже рідко буває така можливість, бо я не працюю в реабілітаційному центрі. Є такий індійський психіатр Рамачандран, він розвинув так звану «дзеркальну техніку», коли людина дивиться у дзеркало, бачить свою іншу руку –  так тренується мозок і так зникає фантомний біль. Таку методику зараз використовують у реабілітаційних центрах Австрії. Над цим також можна працювати.

– У нас в області є значна кількість дітей із відхиленнями в розвитку, з інвалідністю. Чи існують обмеження за рівнем інтелектіального розвитку для використання травмафокуса?

– Я розумію колег, які працюють за допомоги травмафокусу саме з дітьми, які мають інтелектуальні обмеження. Людина, яка взагалі може працювати з дитиною із такими особливостями, може працювати й цим методом також. Бо цей метод потужно використовує тілесне сприйняття, контрольоване дихання, відтак це можна використовувати серед людей, що мають інтелектуальні обмеження.

– Чи бачите ви розвиток травмафокусу в Україні: хто цим буде займатися та які можливі труднощі?

– Вже створена команда. Я почав 2017-го з 5-ти семінарів. Ті колеги, що керують цією командою, здійснюють класний менеджмент, вирішують організаційні питання. На першому семінарі було понад 70-т учасників, всі вони пройшли навчання. Тобто, є високий інтерес і на цьому можна будувати якусь структуру. Вони вибрали центром Хмельницький. Наступними роками з усієї України приїжджатимуть на таке навчання саме  до Хмельницького. Я планую також їздити до інших міст і проводити ввідні семінари. У Києві у реабілітаційному центрі, де лікуються учасники війни, провів семінар для колег, які займаються саме солдатами, які повернулися з війни. Ідея в тому, щоби українські колеги, які навчаються в нас, далі передавали цей метод своїм колегам.

– Чи можете розповісти про якийсь випадок чи епізод, який «закохав» вас у цей метод?

– Що перше спадає на думку: під час своєї роботи постійно переживаю якісь несподіванки. Допитливість завжди змушувала мене доходити до основ проблеми. Мушу наголосити, що в Західній Європі маємо більш вільний доступ до матеріально-навчальної, наукової бази, бібліотек. В Україні з цим набагато важче. Планую видати друком кілька книг, які були б доступними в бібліотеках для опрацювання цього методу.

Те, що чинить спротив, у мене збуджує інтерес – і на тому я зростаю. Труднощі для мене – це класно. Я дуже вдячний допитливим і зацікавленим колегам, які вміють працювати й хочуть розвиватися далі. Цього року в Україні отримали сертифікати 27 людей. Вони цілком відповідають усім критеріям.

– Дякуємо вам за те, що ви в нашій країні розвиваєте свій метод, бо в нас багато людей залишаються без допомоги. Хочеться вірити, значна частина фахівців буде працювати і з особливими дітками, дітками з інвалідністю…

– Добре, що ви про це згадали. Ми хочемо запустити окрему програму – саме для роботи з дітьми. Стало неочікуваним, що процес лікування методом травмафокусу, який триває у дорослих години, в дітей з хворобливими станами й проблемами пролітає за хвилини. Діти, які мають енурез, досить швидко позбавляються цього. Ми не були впевнені, що це спрацює з дітьми. Як і проблема заїкання. Психофізіологічний зв’язок більший, ніж із дорослими.

На наступний рік теж заплановані семінари.

– Скажіть будь-ласка, це навчання розвиватиметься чи буде на базі основного?

– Ми не хочемо розпорошуватися на різні семінари, хочемо, щоби було найефективніше. Я у себе вдома і в Західній Європі маю багато семінарів, маю щільний розклад. Є ще три колеги з Австрії, які працюють разом зі мною. Ми всі разом з повною відповідальністю можемо працювати з дорослими. Досвід дуже інтенсивний. Це є волонтерський проект, та ми сподіваємося, що отримуватимемо гроші на його здійснення.. Важливо, щоб ми і далі проводили ці семінари, і гроші на цей проект «припливли» б до України.

Марія ЖИБЧИН, завідувач відділення соціальної реабілітації ДРУ «Всеукраїнський центр комплексної реабілітації для осіб з інвалідністю «Віра, надія, любов»

Запис Томас ВЕБЕР: Боротися з болем – будь-яким! – можна й потрібно спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Томас ВЕБЕР (ТНОМАS WEBER) – клінічний психолог, нейропсихолог, гештальт-терапевт і травматерапевт, терапевт у роботі з парами, клінічний дослідник у сфері терапії болю в клініці SysTelios (Німеччина), засновник Німецького товариства психотравматології та дослідження насильства (GPTG), засновник методу травмафокусу, керівник інституту нейропсихотерапії (Австрія) – був учасником ХХІV науково-практичної конференції з міжнародною участю «Актуальні питання психотерапії та психології», яка відбулася у Чернівцях на базі Буковинського державного медичного університету за організаційної участі Української спілки психотерапевтів.

Інтерв’ю з видатним лікарем і вченим від прес-служби БДМУ.

– Докторе Вебер, розкажіть будь-ласка про Ваш метод: чому він є актуальним, важливим і потрібним?

– Метод називаєтся «Травмафокус», він спрямований на допомогу людям із травматичним та хронічним болем і ґрунтується  на дослідженні фокусування й руху очей людини, опрацюванні цього фокусування та заспокоюванні людини. Ми відштовхнулися від розробок Френсін Шапіро (США), відомих серед психологів та психотерапевтів ще  у 80-х роках минулого сторіччя. Девід Кен, колега Френсін Шапіро, ще років 20 тому працював за її методикою: він досліджував рухи очей, а далі зосередився на фокусуванні. Відтак травмафокус є протилежність EMDR. Eye Movement Desensitization and Reprocessing у перекладі з англійської – «десенсибілізація и репроцесуалізація (обробка) рухом очей». Ми ж досліджуємо не рух очей, а фокусування. Я працював над цим з доктором Кеном: якщо людина під час розмови дивиться застигло в якусь точку, це може означати і  перезбудження, і, навпаки, заспокоєння. Якщо людина впала й пошкодила суглоб, за допомоги фокусування очей, правильного дихання можна протягом 40 хвилин позбутися болю. Гострий біль при нещасному випадку спровокував мене досліджувати це питання далі. Я почав працювати з людьми із хронічним болем і тепер за допомоги травмафокусу можу допомогти людям позбутися такого болю безповоротно.

Але що є головним принципом травмафокусу і чому я роблю це саме в Україні – це вже інше питання. Окрім того, що мені дуже подобається Україна і я багато разів приїжджав сюди раніше й кілька років проводив семінари у Львові.

У роботі з травмами колеги часто стикаються з хронічним болем – головним болем, болем в опорно-руховому апараті, плечах, спині, післяопераційним болем, при пошкодженні суглобів. Такі хворі мають дуже складний фізіологічний стан.

– Дозвольте уточнити, із фантомним болем Ви теж працюєте?

– Фантомний біль – це чудовий приклад того, що в мозку, на його карті, є точка, яка відповідає за те, чого вже немає: наприклад, руки чи ноги вже немає, а людина, що їх утратила, відчуває біль у них.  Фантомний біль виникає тому, що мозок намагається далі встановлювати контакт з тим, чого немає. Люди розповідають, що в них щось болить або свербить, – у місці, де нічого немає. Бо це залишилося в мозку. З цим ми також можемо дуже добре працювати, хоча особисто в мене дуже рідко буває така можливість, бо я не працюю в реабілітаційному центрі. Є такий індійський психіатр Рамачандран, він розвинув так звану «дзеркальну техніку», коли людина дивиться у дзеркало, бачить свою іншу руку –  так тренується мозок і так зникає фантомний біль. Таку методику зараз використовують у реабілітаційних центрах Австрії.

– У нас в області є значна кількість дітей із відхиленнями в розвитку, з інвалідністю. Чи існують обмеження за рівнем інтелектіального розвитку щодо використання травмафокуса?

– Я розумію колег, які працюють за допомоги травмафокусу саме з дітьми, які мають інтелектуальні обмеження. Людина, яка взагалі може працювати з дитиною із такими особливостями, може працювати й цим методом також. Бо цей метод потужно використовує тілесне сприйняття, контрольоване дихання, відтак це можна використовувати серед людей, що мають інтелектуальні обмеження.

– Чи бачите ви розвиток травмафокусу в Україні: хто цим буде займатися та які можливі труднощі?

– Уже створена команда. Я почав 2017-го з 5-ти семінарів. Ті колеги, що керують цією командою, здійснюють класний менеджмент, вирішують організаційні питання. На першому семінарі було понад 70 учасників, усі вони пройшли навчання. Тобто, є інтерес і на цьому можна будувати якусь структуру. Вони вибрали центром Хмельницький. Наступними роками з усієї України приїжджатимуть на таке навчання саме  до Хмельницького. Я планую також їздити до інших міст і проводити ввідні семінари. У Києві у реабілітаційному центрі, де лікуються учасники війни, провів семінар для колег, які займаються саме солдатами, що повернулися з війни. Ідея в тому, щоби українські колеги, які навчаються в нас, далі передавали цей метод своїм колегам.

– Чи можете розповісти про якийсь випадок чи епізод, який «закохав» вас у цей метод?

– Що перше спадає на думку: під час своєї роботи постійно переживаю якісь несподіванки. Допитливість завжди змушувала мене доходити до основ проблеми. На жаль, доводиться визнати, що в Західній Європі маємо більш вільний доступ до матеріально-навчальної, наукової бази, бібліотек. В Україні з цим набагато важче. Планую видати друком кілька книг, які були б доступними в бібліотеках для опрацювання цього методу.

Те, що чинить спротив, у мене збуджує інтерес – і на тому я зростаю. Труднощі для мене – це класно. Я дуже вдячний допитливим і зацікавленим колегам, які вміють працювати й хочуть розвиватися далі. Цього року в Україні отримали сертифікати 27 спеціалістів. Вони цілком відповідають усім критеріям.

– Дякуємо вам за те, що ви розвиваєте свій метод у нашій країні, бо в нас багато людей залишаються без допомоги. Хочеться вірити, значна частина фахівців буде працювати і з особливими дітками, дітками з інвалідністю…

– Добре, що ви про це згадали. Ми хочемо запустити окрему програму – саме для роботи з дітьми. Неочікувано й несподівано процес лікування методом травмафокусу, який триває у дорослих години, в дітей з хворобливими станами й проблемами пролітає за хвилини. Діти, які мають енурез, досить швидко позбавляються цього. Ми не були певні, що це спрацює з дітьми. Натомість отримали добрі результати – легко вирішується й проблема заїкання. Психофізіологічний зв’язок більший, ніж із дорослими. На наступний рік теж заплановані семінари.

У мене щільний розклад, бо у себе вдома і в Західній Європі маю багато семінарів. Разом зі мною працюють ще троє колег з Австрії. Досвід дуже інтенсивний. Але працюємо ми виключно з дорослими. Це, до слова, волонтерський проект, та ми сподіваємося, що й надалі отримуватимемо гроші на його здійснення. Це важливо, бо тоді гроші на цей проект «припливли» б і до України.

На знімку: Німецький психолог Томас Вебер – автор новітньої методки позбавлення болю за допомоги фокусування очей – привіз її до Чернівців.

Запис Наукові новинки на Буковині: Травмафокус – боротьба з болем за допомоги…  власних очей спершу з'явиться на Медіа-Версії.