Чернівчанка Анна Генцарюк у програмі «Сильні духом» на радіо «Буковинська хвиля» розповіла про хворобу, яка її випробовує, і про зустріч зі «своїм» психологом, завдяки чому живе повним і насиченим життям. Анну та її психологиню, керівницю Кризового центру «Карітасу Чернівецької Єпархії» Тетяну Лукащук на програму запросила ведуча Марина Скінтей.

Анна зізнається, що випробування – а вони бувають у кожної людини – дають їх поштовх жити далі. А ще – що Всесвіт посилає їй людей, які простягають руку допомоги. Зокрема, і психологиню Тетяну Лукащук.

«З Тетяною познайомилася через «сарафанне радіо» – на той час жила в Трускавці, керувала великим готелем і мала певні питання до себе самої. Отримала буквально декілька консультацій – і почала в собі розбиратися. Розібралася – і досить.

А вже згодом лікарі виявили в мене хворобу…»

Тоді  Анна вперше в житті зіткнулася з панічною атакою – через те, що після важкої операції повернулася додому, до життя, але зрозуміла, що сама не впорається.

«На щастя, Тетяна і «Карітас» подали мені руку допомоги. Це була тривала, 3-місячна терапія. І Тетяна дістала «мене з мене» – ту, якою я була, справжню, до стресу, до всього пережитого. Тому зараз я напевно почуваюся щасливою. Вперше в житті», – розповідає жінка.

Тепер вона цілком спокійно зазначає: «У мене є, звісно, особливості: я інвалід другої групи, я така «трошки з дефектом» по здоров’ю, але я зрозуміла, що маю вибір: лягти, понити, «скласти лапки» і чекати чогось негативного – або якось жити далі. Але я з тих людей, яким сумно нити. Тому я шию, роблю прикраси, і роблю це, поки бачу. Адже маю проблеми з зором: пухлина «вирішила», що може «з’їсти» частину мого зору… Але Таня вміє акуратно «переключати думки».

І далі Анна наводить приклад: «Коли я прийшла до Тетяни, в мене була одна-єдина думка: «Який буде діагноз після МРТ?» Я забула мету, яку мала, забула про свої мрії, забула, що існує ще якесь життя. Нічого не бачила, крім свого здоров’я – адже мала порізану голову, наполовину без волосся. І тому на першому сеансі просто приглядалася до Тетяни… І вона мене запитала: «Аня, а про що ти мріяла раніше?» А я не пам’ятаю…

Не знаю, як вона працює з іншими, але в моїй ситуації вона знайшла «ключик» – те, чим я жила раніше. А я… раніше довго працювала в банку, потім керувала готелем… Але вдома мала швейну машинку (чоловік подарував), журнали мод, і мала хобі – у вільний час щось пробувала шити. Збиралася піти на курси, але все відкладала.

А от Таня надихнула на думки: якщо відкладаєш – значить, не хочеш. Якщо хочеш – знаходиш час і можливість.

І ось я у вересні, через два місяці після операції, напівсліпа, йду на курси крою і шиття! І мене не турбує, що я не бачу чогось так, як зрячі люди.

Тані відкрила в мені мій характер».

Ведуча Марина Скінтей підтвердила, що керівний характер відчувається уже в голосі гості. А та розповіла, що мала ще одне хобі, яке допомогло їй вижити фізично: силові вправи у спортзалі. Зараз їй це заборонено, адже живе з залишками пухлини, і зір не можна навантажувати.

«Але вважаю, що коли людина з характером, їй потім легше у складних ситуаціях. Та і психологу легше знайти терапію під таку людину, щоб її «дістати». Бо що б Тетяна з мене дістала, якби я була нитиком…, – зауважує Анна. –

А життя прекрасне, і воно триває. І нехай я не житиму 300 років (а я справді збиралася жити 300!), і ніхто не знає, скільки нам відведено Всевишнім, але цей відрізок ми можемо зробити яскравим, глибшим.

Терапія допомогла мені дістати мене справжню, а ще не реагувати іноді на людей, які вважають, що інвалід – це якась незрозуміла постать, яка потребує жалості. Не потрібно мене жаліти, я цього взагалі не потребую. Мені цікаві люди сильні, вони мене надихають.

Сьогодні я це озвучила – напевне, це буде сюрпризом для багатьох, хто мене знає. Тому що я не поводжуся, як людина, яка не бачить сенсу жити. Я купую навчання – наприклад, у мільйонерки Наталі Капцової. Я планую бізнес, уже почала навчання з соцмереж – вважаю, що пасивний дохід нікому не шкодить. Якщо мені заборонили одне – я прорвуся в іншому».

Зараз Аня пошила собі пальто, ще два шиються, вона навіть має замовлення. Тож завдання психолога – мотивувати людей у складній ситуації шукати себе.

Психологиня Тетяна Лукащук підтвердила, що у складних ситуаціях важливо не закриватися в собі:

«Насправді психологічна підтримка на сьогодні потрібна нам усім. Адже живемо в еру війни – не кажучи вже про те, що кожен веде свою внутрішню війну. Аня веде війну з онкозахворюванням. Наразі немає окремого виду психології, як онкопсихологія. Але людина має собі поставити питання: а а чи не буде мені краще, якщо я пройду цей шлях з психологом? І дослідження медиків, учених підтверджують: проходження психотерапії під час реабілітації дає можливість пацієнтам утричі продовжити собі життя порівняно з тими, хто після операції по таку допомогу не звертався. Я дуже ревно ставлюся до цієї теми, оскільки мала в житті близьку людину, мою тітку, з таким діагнозом – онкозахворювання. Я тоді була ще студенткою і тільки вчилася, занурювалася в цю тему, але була свідком, які можливості отримує людина через кризу. Адже криза – це не завжди факап, не завжди крапка. Це може бути навпаки можливість «розпакуватися», показати себе краще. Так сталося і з Анею. Коли на одній із  сесій вона почула на свою адресу, що вона – діамант, то здивувалася. Але всі мої пацієнти справді  діаманти. Адже метод, в якому я працюю, розглядає особистість як діамант, який має грані. З Анею ми починали глибинний терапевтичний процес з «розпаковування» кожної грані її особистості».

А ще Анна додала, що за весь період хвороби жодного разу не приймала антидепресантів. Хоча їй призначали… «Але я вирішила, що впораюся – з допомогою інших людей».

За матеріалами радіо “Буковинська хвиля”

Запис Криза як можливість «знайти себе» спершу з'явиться на Медіа-Версії.