Судячи з тирси навколо них, вони свіжовитесані. А згодом у цьому можна було переконатися: адже робота тривала і під час фесту. Спеціально встановлені, забиті в землю посередині алеї стовбури легкою пилкою «Stihl» вправно опрацьовував бородатий стрункий молодик з написом «Team» («Команда») на  бейджі.

Але перша спроба щось розпитати в нього, розбилася об його… англійську. Та порозуміння таки знайшли.

Отже, з’ясувалося, що він з Техасу, любить мандрувати і відвідувати фестивалі. Зараз мешкає в Тернополі, має тут дівчину.

І допомагає у проведенні «Файного міста». Пилка в нього електрична, на акумуляторі, каже – дуже зручна для створення краси :) І про це техаський тесля на тернопільському фесті дуже люб’язно розповідав усім, хто цікавився інструментом і роботою і міг спілкуватися англійською :)

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Запис Файний заокеанський тесля на «Файному місті» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Він щиро намагався роздати автограф і заселфитися з усіма охочими, поки його буквально не висмикнули від прихильників для прямого радіоефіру. Згодом він пробував пройтися фестом, але його – автора 4-х романів, понад десятка поетичних збірок, перекладуваного 13-ма мовами, володаря численних літературних премій, члена Комітету з Національної премії України ім. Т.Шевченка – впізнавали через щокілька кроків, просили сфотографувалися і поставити підпис… Попри все, в інтерв’ю «Версіям» поет був щирим.

«Файне місто» – чудовий фест, але дехто дорікає і організаторам, і учасникам, що фестивалі недоречні під час війни. Як Ви до цього ставитеся?

Ставлюся до цього як… З важким серцем. Я був на Луганщині три дні тому і, ясна річ, знаю, що там зараз відбувається. Ці страшні речі, страшне загострення. Але є тут одна штука… Знаєте, мені здається, що слід розрізняти: чи фестиваль – це просто якісь розваги, втеча від дійсності, абстрагування від цієї війни, яка в нас триває з Росією четвертий рік, чи все-таки спроба зберегти свою культуру, ті речі, які в нас існували до війни, і заради яких, за великим рахунком, війна і триває. Війна ж триває не за шматки територій! Війна триває, власне, за мову, за культуру, за всіх нас, за те, щоб ми могли вільно, тут-от, в мирних містах, ходити на фестивалі, і так далі… Мені здається, ідеальним і оптимальним тут би мало бути якесь поєднання цих усіх речей. Мені все-таки хочеться сподіватися, що більшість людей, які сюди прийшли, купили квиток – вони розуміють, що сьогодні діється на Сході. Я ж бачу по багатьох хлопцях і дівчатах, які приїхали сюди, підходили до мене після виступу – це були люди і з Краматорська, і з мого рідного Старобільська, з Донбасу, з інших міст – що всі все розуміють. Тому, гадаю, не слід, мабуть, трактувати будь-який фестиваль як власне плювок в обличчя тим, хто воює сьогодні на Сході. Мабуть, ні. Думаю, що все-таки багато відвідувачів цього фестивалю беруть якусь участь у всяких благодійних волонтерських програмах. Принаймні, мені так хочеться вірити.

Знову ж таки, ми багато їздимо по фестивалях, зараз у серпні плануємо великий фест в Ізюмі. Здавалось би, така зона – вже зовсім близька до фронтової, тому теж дехто питає: навіщо ці фестивалі, тра-та-та… А мені здається, що вони все-таки потрібні – і там, на Сході, вони ще й значно потрібніші, ніж тут. Тут, на Заході України, все-таки багато чого робиться, є хороші ініціативи – і «Бандерштадт», і «Файне місто», і «Захід-фест», і «Республіка» – дуже потужні і серйозні фестивалі. У нас на Сході цього значно менше. А воно потрібне. Тому, мені здається, не слід впадати в істерику, а варто розрізняти: коли людина сьогодні цікавиться музикою, а завтра переводить гроші на армію, чи, скажімо, сама йде служити – а інша річ, коли справді хтось в клубах втикає цілими днями і говорить, що «цієї війни немає» і ця «війна його не стосується».

Питання щодо ненормативної лексики… Попри те, що бувають моменти, коли вона доречна, доцільна – часом її забагато. Ви у своїх творах також її вживаєте…

Та ну, яка ненормативна лексика! Я сьогодні годину читав вірші, і жодного нецензурного слова не вжив! Є усталені певні кліше, які прийнято повторювати – «от він пише з матюками»… Та чого ж я пишу з матюками? Я просто пишу. Іноді там є якісь речі, де є щось ненормативне, якщо це виправдано тематично чи стилістично. От, наприклад, у моєму новому романі, який я написав…

«Інтернат»?

Так, «Інтернат» – це роман про війну, про 2015 рік, там люди живуть в умовах артилерійських обстрілів і оточених міст. Ну як вони говорять? Очевидно, що вони вживають цю лексику. І очевидно, що якщо її забрати, це буде штучно, неприродньо і нечесно.

Коли Ви починали – в літературу прийшло доволі багато обдарованих поетів, письменників… Наприклад, у Чернівцях потужно розпочинав Тарас Григорчук…

Так, пам’ятаю Тараса. У нього остання книжка вийшла «Янголи не дичина»…

…Але Ви досягли такого успіху, а інші – ні. Що потрібно для успіху?

Перші десять років ти працюєш на літературу, а далі література починає працювати на тебе (сміється). Насправді треба просто любити літературу. Якщо ти її любиш, то успіх – він, по-перше, уже не такий важливий, тому що тобі це приносить задоволення, а це набагато важливіше, ніж успіх. А по-друге – успіх, як правило, приходить до тих людей, які займаються своєю справою, за принципом тієї «сродної праці», про який писав Сковорода. Коли людина на своєму місці, робить те, що їй подобається – це відповідно, викликає інтерес і в багатьох інших навколо.

Ще про роботу. Ви ж приїжджаєте на фестивалі працювати – а власне пофестивалити хоч колись вдається?

Нє (усміхається), от зараз намагаюся пройтися, щось подивитися, але постійно зупиняють, фотографуюся, даю інтерв’ю… Але я до цього ставлюся спокійно – така робота.

Дякую Вам!

І Вам дякую. Приходьте, у нас буде 9 вересня презентація «Інтернату» в Чернівцях. Потім 13-го – Одеса, і 15-го – Львів. Приходьте.

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Запис Сергій ЖАДАН: «Успіх, як правило, приходить до тих, хто займається своєю справою, за принципом тієї «сродної праці», про який писав Сковорода» спершу з'явиться на Медіа-Версії.