Тарифи зросли через підвищення плати за ліцензію українським телегрупам. Щоправда ціни на телеканали 4 провідних телегруп цьогоріч зросла тільки на 4,5 грн – з 6,9 до 10,5 грн з абонента, передає Телекритика.

Відтепер мінімальні тарифи за доступ до пакетів тільки з українськими телеканалами не можуть бути нижче 56-70 грн. Ціна залежить від регіону.

Більшість операторів ціни підняли з 1 січня. Щоправда були ті, хто відстрочив зростання тарифів до 1 лютого і 1 березня.

Запис В Україні провайдери підняли абонплату за користування телебаченням на 15-25% спершу з'явиться на Медіа-Версії.

“У нас є дані щодо реальної частки української мови. Ми взяли на себе додаткове навантаження, щоб інформувати суспільство про реальну картину з українською мовою на телебаченні. Але зараз включаємо до квоти як повністю україномовні програми, так і ті, де вживаються дві мови. За цих умов всі телеканали, які ми промоніторили, демонструють показник понад 75%. Єдиний виняток – телеканал “Інтер”, – повідомив член Національної Ради Сергй Костинський в інтерв’ю galinfo.com.ua.

“Двомовні програми не будуть зараховуватися до квоти. Діятиме квота 75% на програми лише українською мовою. Тому каналам треба буде попрацювати”, – додав він.

Запис Мовні квоти на телебаченні зроблять жорсткішими спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Для 80-річного Василя Михайловича Селезінки з підгірського Спаса на Коломийщині День працівників радіо, телебачення та зв’язку, який Україна відзначала минулого тижня, – свято особливе. Адже 44 роки свого життя він присвятив телебаченню і 32 з них – незмінно на посаді керівника режисерсько-постановочної групи Чернівецької державної студії телебачення. При цьому залишився безпартійним. Не дивно, адже був в юності двічі виключеним зі школи: вперше – коли не хотів вступати до комсомолу, вдруге – коли не виправдав надій комсомолу. Бо ж був сином репресованого… І за всі ці роки не втратив уміння дивуватися, захоплюватися, виокремлювати з безкінечної стрічки життя знакові кадри, які насправді цим життям і є. І в ньому, окрім блакитних екранів, телекамер, режисерських апаратних і ПТС-ок, було ще багато іншого…

Дитинство

…Малий Василько стоїть на підвіконні, тримається за защіпку і виголошує останній монолог Тараса Бульби…

…Почув про війну, яка «вже на Закарпатті»: з газет людям стало відомо, що «мадяри уже в Мукачеві». Не знав, що таке Мукачеве, і уявляв подумки велику купу муки (борошна), а в ній люди б’ються, як це роблять дітлахи, качаючись у снігу… Бойові дії відбувалися й ночами? Обурювався: хто їм дозволяв уночі битися? Це ж можна око виколоти!

Найбільший брехун Ілько Федосів розповів, як почалася війна. Начебто ішов він з Коломиї, чує: стовп гуде. Приклав вухо до стовпа і чує, там Гітлер говорить: «Відкривай,  Сталін, кордони!»

…Перша вистава, яку бачив у своєму житті – «Бій під Крутами». Сільські актори не дограли: повідомили лише, що всі двері відчинені і глядачам краще розійтися – йде гестапо. Чалапання босими за руку з мамою і дитячі страхи про «гестапо» – щось велике і волохате, яке от-от схопить…

…Порятунок пораненого упівця Шаблі. Той прийшов з лісу, ховався то в одних, то в інших сусідів, скільки міг. Узяли до себе. Прийшла облава. Офіцер, солдат, пес. З переляку запропонував їм молока. Пили всі, і пес також хлебтав. Тим часом балакали. «Я іздалєка, із Сібірі, – розповів рядовий «совіт». – Мєня там мать ждьот, дєвчонка… А мєня убьют» – «Чого ж уб’ють? – заперечувала мама. –  А ти не лізь!» «Нє лєзу, но посилают», – відказував «совіт».  – «А ти не старайся», – радила мама. Шукати туди, де справді був схований підпільник, не пішли. Пішли у викопане «бомбосховище», куди Василько напередодні кинув криваві бинти пораненого. Але «совіт» послухався поради і не старався їх знайти…

Юність

…На великій перерві прийшли за комсомольцем Василем і спитали за батька. А батько-упівець був уже у ГУЛАГУ… «Гдє же твой отєц?», – питали. «Помер», – відказав. – «А єслі ти єво увідіш?» – «Ну, якщо вже мертві оживати почали, то побачу». Вчителька історії, яка добре знала свого учня, замість підтримки, виголосила палку промову, в якій назвала свого 10-класника «затаівшимся врагом народа»…

Збори в районі, куди наступного тижня прийшов здавати комсомольський квиток. Молодий офіцер, який вибіг услід за виключеним з комсомолу: «Я запісал особоє мнєніє! Товаріщ Сталін сказал, што син за отца нє отвєчаєт! Тєбя восстановят! Єдь в область!» Але – яка область! Там замість поновлення могли й узагалі заарештувати…

Вечірня школа. Замість занять з історії – два уроки самої директорки, і обидва рази – оповіді про те, як Суворов переходив через Альпи – мабуть, усе, що знала. Цього не було в програмі, а екзамен з історії – був. На іспиті отримав «4», а в Києві при вступі в інститут здав на «5».

Робота бібліотекарем. Півмішечка книжок, з яких лише три справді варто було прочитати: «Запорожці» Панча, «Наливайко» Ле і «Аргонавти всесвіту» Владка…

Театральні задатки

…Роль Жида і написання сценаріїв у різдвяних вертепах. Спочатку вчитель Іван Сорокатий адаптував традиційні сценарії на 17-20 учасників під 13 наявних акторів, потім учителя заарештували і заслали на 25 років до Сибіру…

…Найкращий вертеп у селі. Ангели, Пастушки, церковка замість Зірки в Ангела на держаку. Дітвора, яка випереджає ватагу колядників, забігає на подвір’я господарів перед «конкурентами» і кричить: «Цих не пускайте, ззаду кращі йдуть!»

…Колесо зі спицями, але без обода, яке «Жид» прихопив під чиєюсь стайнею. Люди питають, що то – відповідає: «То сталінське сонце над вами зійшло». Сміються…

…Перший провал, коли замість вертепівця, що мав грати Ірода й захворів, взяли простого хлопця Івана. У тексті «Він тут? Кажіть, бо горе вам! – Хто? Божий Син? – Він Сам!» Іван прорік: «Він тут? Кажіть, болгари вам!..» Господар, до якого прийшов вертеп, скомандував дружині: «Вигонім це з хати!»

Інститут

Перша в житті поїздка потягом. Аж світ у голові крутився… Оголошення в поїзді: «Під’їжджаємо до золотоверхого Києва!» – і сірий пейзаж з похиленими хибарами за вікном…

…Шевченкове «Мені тринадцятий минало…» на вступному іспиті. Сумне туркотіння горлиць за вікном. Сльоза на щоці. «А ето што – сльози? А ето тяжело сделать?» – питання від народного артиста СРСР, художнього керівника театру Л.Українки Хохлова.  «Спробуйте, та й будете знати», – відповідь вступника Селезінки. «Ну, в другой раз», – усмішка у відповідь…

Перше зіткнення з великим містом. Обід у ресторані, коли ще не знаєш різниці між рестораном і їдальнею. Неймовірна сума в рахунку наприкінці. Товаришеве сумне «Ну ми собі попоїли…» після оплати обіду.

…Спогади про маму, яка з кожної поїздки до міста привозила булочку – і це було свято. Свято щодня – батон за 95 копійок, розмочений в окропі і посипаний цукром, тричі на день. Здобуте  від такого харчування малокрів’я …

Не надто вдала акторська гра на іспиті через погане самопочуття. Підслухана через нішу в коридорі пропозиція одного з бездарних асистентів: виключити Селезінку з інституту. Заперечення Хохлова: «Я вєрю в етого студєнта!» Блискуче зроблений підсумковий етюд у другому семестрі. «Наіболєє хвалілі, чєму я очєнь рад, студєнта Сєлєзінку!» – найвища похвала від улюбленого викладача.

УПА

…Повідомлення, яке сколихнуло світ студента Селезінки: «Наші хотять із тобою зустрітися». Питання, хто такі «наші», не виникало. «Наших» було більше сотні з села. «Наші» були в лісах. Тож як стемніло, чимчикував «у лавку до бубністого». Почув обумовлені сплески в долоні, відповів так само. Їх було двоє – Славко і Павло. «Знаєш, хто ми?» – звісно ж. Через рік їх приходило троє. Просто розмовляли. «Боремося проти комуністів і проти капіталістів. Не повинно бути дуже багатих і дуже бідних». «А колгоспи будуть?» – не боявся питати. «Буде конкуренція», – відповідали. Ті зустрічі – наче в паралельних світах бував.

Подарував упівцям бозна-де знайдений пістолет. І ручку-самописку. Вони й листа тією ручкою студентові написали. Підписалися: «Параска».

…Уже зовсім недавно на весіллі почув, як молоді чоловіки співають повстанських пісень, та таких, що їх давно вже всі позабували. Не стримався, підійшов, спитав, де навчилися таких. Кажуть – та то, книжечку маємо. Віддали йому ту пожовклу книжечку, надруковану на друкарській машинці у криївці 1 січня 1947 року повстанцем «Вихором», збережену в радянські часи у чиємусь вулику разом з синьо-жовтим знаменом…

Кохання

…На одному з уроків, коли був старшокласником, на дошці, яку вчитель протер ганчіркою, побачив видиво: наче як під час проявлення світлини виникло зображення дівочого обличчя. Пізніше усвідомив це та дівчина, яка живе у господині помешкання, де й він з товаришами квартирує. Думав – захворів, а виявилось – закохався…

А була Вона медик від Бога. Мала талант до внутрішньовенних уколів, їй удавалося зробити пацієнтам життєво необхідні маніпуляції навіть у тих випадках, коли всі інші вважали це неможливим. Бувало, працювала без вихідних, бо більше ніхто не міг вколоти ліки у вену якомусь із пенсіонерів «всесоюзного значення» чи немовляті, яке без цього просто не виживе. Відчувала глибоке, приховане пульсування крові у венах пацієнтів. Та що там казати, частіше за інших господинь підмітала в хаті, хоча сміття на підлозі ніхто не бачив: відчувала кожну кришку під ногами…

Ніколи не брала «віддяки» від пацієнтів. Вважала, що брати з хворого – гріх. Не відмовляла навіть тим, хто її відверто недолюблював. Коли захворіла одна сусідка – принципово російськомовна, запекла комсомолка ще з 20-х років, яка родину Селезінок називала не інакше як «бандеровци» – родичі були змушені носити її на ношах до поліклініки для маніпуляційних процедур. Марія Селезінка (Рибак), попри не надто дружні стосунки з сусідкою, запропонувала все необхідне зробити їй вдома. І зробила. Тільки під час рятівних процедур не промовила жодного слова російською. Відтоді сусідка віталася завжди тільки українською…

…За день до смерті від тривалої важкої хвороби Марія пересаджувала вазони. Працювала до останнього. Ідеальна була жінка…

Марія Миколаївна знала безліч пісень. Ще й такі куплети, які вже мало хто пам’ятав. Записати їх разом із нотами – це найближчі плани нашого героя, який називає її, Марію, ангелом –охоронцем, найчарівнішою квіточкою своєї душі та найяскравішою зіронькою свого неба – Василя Селезінки.

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Запис Василь СЕЛЕЗІНКА: «Думав – захворів, а з’ясувалося – закохався…» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Запис Відкритий лист колективу телеканалу ТВА спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Сьогодні в газети «Версії» маленький ювілей. Цей випуск газети, який ви тримаєте в руках – п’ятисотий. Ми хотіли частково присвятити матеріали номера собі – розповісти читачам про наше журналістське повсякдення. Але життя внесло корективи в наші плани. Коли робочий інформаційний потік  перетворюється на зведення з поля бою, коли трудові будні стають боротьбою – за ефір, за право на професію, за право глядача на інформацію, – не час святкувати. Тож центральний матеріал ювілейного випуску присвячуємо колегам з ТВА.

Екс-президент ТВА Василь Забродський лякає своїх колишніх підлеглих тим, що через 115 днів вони втратять роботу. Адже, за його інформацією, рівно стільки днів залишилося до засідання Нацради з телебачення і радіомовлення, на якому вирішиться питання, чи продовжать ТВА ліцензію на мовлення. А популярний канал уже понад тиждень як зник з ефіру – після задимлення в релейній апаратній, розташованій у приміщенні обласної держтелерадіокомпанії, звідки здійснюється мовлення більшості місцевих телеканалів. Внаслідок задимлення, яке пробували гасити, була пошкоджена тільки апаратура ТВА – хоча там розташовані й передавачі інших місцевих телеканалів. Одразу після інциденту працівникам ТВА вдалося вилучити пошкоджений ретрансляційний пристрій і відремонтувати його. Та занести пристрій назад виявилося неможливим: керівництво ОДТРК не допускає до приміщення сторонніх, а місцеве представництво концерну РРТ (держструктури, що забезпечує трансляцію радіо та ТБ) киває на ОДТРК.

Можливо, оперативний ремонт ретранслятора був тактичною помилкою ТВА, адже це дало підстави недоброзичливцям говорити про «неможливість об’єктивного слідства внаслідок зникнення речового доказу», звинувачувати в поганій якості апаратури тощо. Зрештою, вже не йдеться нагально про з’ясування причин задимлення, йдеться про пошук можливості повернення телеканалу в ефір. Наразі технічно ця проблема, за словами керівництва ТВА, вирішена: телеканал проклав окремі кабелі, аби не бути прив’язаним з трансляцією до ОДТРК. Але київське керівництво РРТ не дає дозволу своєму місцевому представництву забезпечити ТВА цей шлях трансляції.

Події навколо ТВА створюють загрозу непродовження ліцензії на мовлення телеканалу. А отже, згадані події можуть спричинити втрату роботи понад півсотнею працівників телекомпанії.

Про причини такого перешкоджання приватному телеканалові формальностями та бюрократичними вивертами  діяльності можна лише здогадуватися. Але конфлікт має старе коріння. І чи не половина формальних перешкод є «бомбами сповільненої дії», закладеними ще за попереднього керівництва.

Проблеми в ТВА почалися ще минулого року з конфлікту співвласників – Людмили Пишної та Василя Забродського, який обіймав посаду президента телеканалу. Після того, як Забродського усунули від керівництва телеканалом (але не від співвласності), він намагався повернути собі посаду через суди й навіть вдавався, за словами опонентів, до фальсифікації документів і захоплення телеканалу. Зрештою суди і Нацрада поставили крапку в цьому питанні, визнавши правоту п. Пишної.  У відповідь п. Забродський заявив, що телеканал «доводять до закриття і роблять усе, щоби йому не продовжили ліцензію», а він має намір відсуджувати свою посаду в Європейському суді.

Упродовж кількох місяців глядачі дивилися то «канал Пишної» з колективом ТВА, то «канал Забродського» в його особі – залежно від того, на чиє мовлення дивним чином переключалася апаратура, розташована все в тій же апаратній РРТ у приміщенні ОДТРК. Коли, нарешті, мовлення остаточно закріпилося за колективом ТВА, сталося задимлення.

Консультативну допомогу ТВА намагався надати спеціально прибулий до Чернівців перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з прав людини, народний депутат Андрій Шевченко. Як досвідчений телевізійник, він підтвердив технічну можливість ТВА виходити в ефір і потребу політичної волі влади, аби це сталося якнайшвидше.

Та влада не поспішає. Тож у понеділок журналісти ТВА пікетували Чернівецьку ОДА з вимогою втрутитися в ситуацію, що склалася з майже тижневою відсутністю мовлення каналу. Із закликом підтримати канал ТВА, долучитися до пікетування і солідарно домогтися розв’язання проблеми, яка вже перестала бути технічною і полягає лише у відсутності бажання чиновників її вирішити, до буковинських журналістів звернулася Чернівецька міжредакційна первинна медіа-профспілка НМПУ.

У пікетуванні взяли участь понад шість десятків журналістів і мешканців краю, які відстоювали свої конституційні права – на роботу та на отримання інформації. Протягом години до представників засобу масової інформації не вийшов жоден з владників. Тим часом у приміщенні ОДА голова облдержадміністрації М.Папієв провів щотижневий брифінг, на якому, поміж особистими випадами про «бізнес дружини народного депутата» (забуваючи, що у дружин крайових посадовців теж є дружини з бізнесами) заявив, що влада області не хоче брати жодної участі в конфлікті довкола телеканалу, не має повноважень впливати на ситуацію з ТВА і порадив розв’язувати проблему в судовому порядку. «Це виключно корпоративний конфлікт. Нехай ТВА розбереться зі своєю технічною документацією та обладнанням. За тиждень можна було протягти оптоволоконну мережу до телетрансляційної вежі. Цих проблем не було б. Обласна адміністрація не буде ні закривати, ні відкривати жодного приватного телеканалу», – прокоментував Папієв на брифінгу, який відбувався під час пікету. І формально мав рацію.

Після цього журналісти спробували зайти до приміщення облдержадміністрації. Охорона встигла заблокувати двері до фойє. Представники засобів масової інформації продовжили скандування «Папієв, виходь!» у приміщенні. Згодом до них вийшов перший заступник голови ОДА Георгій Галиць, який повідомив, що не буде спілкуватися у «базарному режимі» та пішов від журналістів. З ним до обласної адміністрації впустили двох представників ТВА для перемовин.

Перемовини були безрезультатними. Перший заступник голови Чернівецької ОДА повідомив, що влада має «політичну волю для відновлення мовлення ТВА, але не має юридичних інструментів».

Кому вигідно, аби непідконтрольний державі телеканал зник з ефіру? Власникові? Нелогічно. Жоден власник не хоче нічого втрачати. Колективу – ні. Люди хочуть мати роботу і винагороду за неї. Конкурентам – теж ні. По-перше, їх тут не так багато, по-друге, конкуренція тримає в тонусі та сприяє якості, а по-третє, вони чудово розуміють: якщо подібна схема спрацює з одним приватним телеканалом, завтра вона стане можливою для інших. Президент Аналітичного центру «Відкрита політика» Ігор Жданов у своєму блозі на «Українській правді» стосовно припинення мовлення чернівецького телеканалу ТВА припускає, що із наближенням президентських виборів 2015 року подібні «пожежі» охоплять усі незалежні регіональні ЗМІ. Автор оцінює ситуацію як спробу ввести цензуру блокуванням роботи каналу. Суб’єктивно, але не позбавлено логіки.

Працівники телеканалу ТВА сподіваються, що роботу засобу масової інформації вдасться відновити найближчим часом. Наразі мовлення телеканалу ведеться онлайнв Інтернеті і розглядається ініціатива проведення «круглого столу» за участі всіх учасників конфлікту з метою пошуку виходу з технічно-інформаційно-політичного тупика.

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Запис «Версії» – 500-й номер, ТВА – 115 днів до Нацради спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Працівники телерадіокомпанії, які першими помітили ознаки пожежі, пережили справжній стрес. З усіх щілин зачинених дверей приміщення, де знаходиться устаткування Чернівецької філії Концерну РРТ, проривався дим, який заповнював коридори студії. Працівників Філії на місці не було, тож довелось самим відчиняти приміщення (зауважимо, що обладнання РРЛ працює в цілодобовому режимі без присутності обслуговуючого персоналу Філії, що становить загрозу для виникнення подібних непередбачуваних ситуацій). Невдовзі хмари чорного диму оповили усе навкруги. Дим буквально виїдав очі, люди вибігали з усіх апаратних, рятуючи своє життя і водночас майно телерадіокомпанії. Начальник зміни, інженери діяли за інструкцією. Злагоджено, спільно з пожежниками приборкували димову стихію.

Згодом на сайтах окремих видань з’явилась інформація, у якій керівництво та колектив Чернівецької ОДТРК звинувачуються у підпалі. На адресу телерадіокомпанії надійшла урядова телеграмма від народного депутата України А.  Пишного, який звинувачує нас у «саботажі та бездіяльності», що, на його думку, начебто «стали причиною зволікання відновлення мовлення ТРК «ТВА».

Хочемо зазначити, щоЧернівецька обласна державна телерадіокомпанія не має ніякого відношення до припинення мовлення цього телеканалу. Чому після надзвичайної події не вийшов в ефір телеканал «ТВА» – питання не до Чернівецької обласної державної телерадіокомпанії. Слід підкреслити, що нам належить лише приміщення, а все обладнання у ньому є власністю Чернівецької філії Концерну РРТ, яке знаходиться на відповідальному зберіганні Чернівецької ОДТРК згідно з чинним законодавством. Не в нашій компетенції вирішувати питання забезпечення розповсюдження телевізійного сигналу приватної телерадіокомпанії.

Ми дійсно ділимо ефірний час з ТОВ «Телерадіокомпанія «ТВА» на 34 аналоговому каналі, але ніколи не були конкурентами. Кожен з нас виготовляє свій ефірний продукт і має своїх прихильників серед телеглядачів. Як державний мовник ми вбачаємо свою мету в тому, щоб багатогранно і об’єктивно висвітлювати гострі соціально-економічні проблеми суспільства, відстоювати інтереси соціально незахищених верств населення, утверджувати рідну мову і культуру, формувати толерантність у суспільстві, пропагувати мир і злагоду в міжнаціональних стосунках. Тому нам дуже б не хотілось бути втягнутими у чиїсь корпоративні ігри.

Надзвичайна ситуація завдала колективу і моральних, і матеріальних збитків. Кімната площею 23,4 кв. метрів, де і зараз знаходиться обладнання Чернівецької філії Коцерну РРТ, потребує значного ремонту. Сума збитків на даний час оцінюється експертами. Неправдива та перекручена інформація, що заполонила Інтернет, порушує рівновагу в колективі, вносить нервозність і неспокій, негативно відбивається на творчій атмосфері. Сьогодні керівництво телеканалу «ТВА» звинувачує нас у «саботажі, рекеті і вседозволеності», при цьому оперуючи здогадками, власними емоціями та неперевіреними фактами. Колектив Чернівецької ОДТРК пройшов славний піввіковий шлях. Сьогодні телерадіокомпанія має високий імідж колективу високопрофесійного, творчого, який працює на людей і для людей.

Звертаємось до Вас, шановний Олександре Миколайовичу, з проханням провести об’єктивне розслідування обставин, що привели до надзвичайної ситуації, встановити причини, знайти винних та притягнути їх до відповідальності, передбаченої чиним законодавством.

Додаток №1: Урядова телеграма: депутатське звернення народного депутата України А. Пишного;

Додаток № 2: Заява колективу телеканалу «ТВА»;

Додаток № 3: Листи ТОВ «ТРК «ТВА».

26.07.2013

Генеральний директор                                                                  Л.О. Годнюк

Запис Заява колективу Чернівецької обласної державної телерадіокомпанії щодо саботажу, який нібито влаштували проти телеканалу«ТВА» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Обурені люди звернулися до газети й телебачення. Щоправда, не всі прийшли на зустріч, бо ж весна – робота на городах. А дехто й на роботі в Чернівцях.

Частина мешканців Тисовця і Великого Кучурова прозвала неділю 28 квітня чорною. Бо саме того вихідного дня о 13.10 у багатьох домівках почали бахкати електроприлади. Техніка задиміла і… люди залишилися без телевізорів, комп’ютерів, холодильників тощо.   

– У списку потерпілих – 22 двори з двох сіл, – каже Олександр ВАРВАРИЧ, якого люди, яким набридла безвідповідальність Сторожинецького РЕМу, призначили головним організатором потерпілих. – На межі Великого Кучурова і Тисовця стоїть трансформатор, який обслуговує цей кут. Стрибки напруги нас уже просто дістали! То 140 вольт, бо я заміряв, то 340 вольт, як тієї неділі, коли все погоріло. Може, було й більше, але стрілку вже зашкалило і більше не показувало.

Ми склали заяви і подали їх до сільської ради, а також до депутата обласної ради Руслана Мельника і керівництва Обленерго. Тут-таки на місці склали акти з переліком  того, що та в кого згоріло. Так сталося, що в основному постраждали пенсіонери. Тому й вирішили, що будемо вимагати відшкодування втрат. Може, це нарешті спонукає Обленерго до кращого обслуговування клієнтів. Адже подібне сталося не вперше.

Маємо ще одну проблему: не всі майстерні видають чеки за ремонт…

У колишнього директора школи, фізика за фахом Федора КРАВЧУКА з Тисовця того дня згорів тюнер: – Моя втрата чи не найменша серед інших, – зізнається він. – А в односельців погоріли і телевізори, і холодильники… Як фізик, можу пояснити, що сталося. Причина біди – нерівномірність навантаження. Колишнє начальство РЕМу ще за радянських часів, які ми любимо критикувати, завжди відстежувало рівномірність навантаження фаз. Нинішнє ж не надто зважає, мабуть,  на закони фізики. Прибуток переважає все: аби зібрати гроші, а там – хоч трава не рости. І байдуже їм до того, що у фізиці називають косінусом фі, тобто зсув між фазами. Річ у тім, що коли у нас дворів із десять перейшли на новий траснформатор, то на одній фазі напруга стала 250-260 вольт, а на іншій – 160-180. От вам і наслідки.

Олександр МЕЛЬНИКОВ, пенсіонер з Великого Кучурова: –  У мене згоріли і тюнер, і телевізор. Хоча останній навіть не працював, а був просто встромлений у розетку. Якби були гроза з громом та блискавкою або ж вітер, то відключив би електроприлади. Ми завжди так робимо. А то ж на рівному місці… Телевізор зашипів і засмердів, на нього довелося кинути покривало. Як потім з’ясували, в ньому згорів трансфроматор…

Ольга МІГАЛЬЧАН, Тисівці: – У хаті бабахнуло – дуже напудилася. І з комп’ютера пішов дим. Згоріли також модем, тюнер, колонки. Кімната наповнилася димом. Потім півдня її провітрювали. Донька повезла все це до майстра, а він сказав, що ремонту не підлягає, бо все сплавилося. Довелося одразу ж викласти понад тисячу гривень: мала вчиться і без комп’ютера ніяк…

Я не певна, що таке не повториться. Бо в нас світло постійно то зовсім тьмяне, то надто яскраве.

Сім’я ВАРВАРИЧІВ втратила 2 телевізори і холодильник, який вони купили лише торік.

– Півроку тому вже згорів холодильник, який після того не підлягав ремонту, – скаржиться Віталій ВАРВАРИЧ з Тисовця. – І тоді ж згорів насос та повністю розірвало конденсатор пральної машинки. Як мені пояснили спеціалісти, це сталося через перепад електроенергії. А подібне в  нашому селі постійно: то світло мале, що нічого не працює, а то велике – все горить. Наскільки я розумію, треба міняти трансформатор…

Назар СЕМЕНОВИЧ з Тисовця розповів: – Ми зателефонували до РЕМу. Хвилин через 40 приїхала бригада, яка заявила, не виходячи з машини (!), що в усьому винен сильний вітер. Дурня! Той день був дуже тихим і лагідним. Це можна перервірити за даними метеорологічної служби.

Потім машина від’їхала, вимкнули світло на 10 хвилин, а потім увімкнули й запропонували перервірити напругу, мовляв, вона нормальна. Звичайно, що вже була номальна, хто сумнівається… І одразу ж поїхали. Зате встигли сказати, щоби ми самотужки лазили по деревах й обрубували краки, що заважають дротам. Але ж для цього за технікою безпеки потрібно мати спеціальний дозвіл! Складається враження, що невдовзі нам накажуть і дроти самим перетягувати. Принаймні, ми вже самі закидаємо цеглини на провислі проводи, щоби вони від вітру бува не з’єдналися й не закоротилися,

А щодо відшкодування за втрачене, то люди готові, як вони кажуть, і до бартеру:

– Бо «живими» грошима РЕМ нам все одно нічого не поверне, – усвідомлює Назар СЕМЕНОВИЧ. – Нехай тоді суми грошей, на які ми понесли втрати, зарахують як сплату за електрику. Не будемо рік чи півроку платити за світло. У мене, приміром, згоріли плазмений телевізор і комп’ютер. Я принесу квитанції. Все зробимо юридично грамотно. Коли я в магазині купую зіпсовану ковбасу, то маю ж право її повернути! То чому Обленерго не відшкодовує за неякісні послуги? Напруга ж не та, яка має бути! А ми і так за все платимо. Нещодавно люди скинулися і купили для себе трансформатор….

Людмила ЛЕБЕДИНСЬКА, «Версії», фото автора

Запис Чорна неділя від Обленерго спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Державний комітет телебачення і радіомовлення України має намір зобов’язати всі телерадіокомпанії, незалежно від форми власності, субтитрувати або перекладати свою продукцію на мову жестів. Відповідний документ повинен затвердити Кабмін. Відповідно до порядку, телерадіоорганізації «зобов’язані забезпечувати субтитрування або переклад на жестову мову офіційних повідомлень, кіно-, відеофільмів, передач і програм». У разі технічних складнощів при здійсненні послуг перекладу на мову жестів телерадіокомпанії повинні повідомляти про це глядачеві за допомогою титрів і в цьому випадку використовувати субтитрування.

Вл. інф.

Запис Телебачення в Україні заговорить мовою жестів спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Чернівецький прес-клуб організував виїзне засідання на телестудію на честь «золотого ювілею» Чернівецького державного телебачення. Журналістам «розкрили завіси» студій, з яких вже десятиліттями відбуваються телетрансляції давно знайомих та улюблених передач усієї Буковини.

– Цифрове телебачення працює таким чином: на телевежі змонтовані 4 передавачі дециметрового діапазону і передається так зване пакетне мовлення. У кожному передавачі – 8 каналів, – розповів головний інженер Чернівецької державної телерадіокомпанії Валерій ЛУК’ЯНЮК. – Тобто, глядач зможе бачити 32 канали у Чернівцях, Новодністровську, Сторожинці і на тих територіях, які будуть охоплені цифровим мовленням. Телеканал «Буковина» можна побачити на 40-му каналі у Чернівцях, і на 25-му у Новодністровську. Та щоби побачити передачі у цьому форматі, потрібен перетворювач, так званий сеттобокс.

Існують два варіанти підключення до цифрового мовлення. Перший – купити телевізор з абревіатурою ДВБТ2 з уже вмонтованим цифровим перетворювачем, другий – придбати сам перетворювач з цією ж абревіатурою і підключити до звичайної дециметрової антени.

– Перехідний період до цифрового телебачення буде довгим. Час дається для того, аби люди забезпечилася сеттобоксами, – говорить Любов ГОДНЮК, генеральний директор телерадіокомпанії «Буковина». – Адже від 2015 року телебачення можна буде дивитися тільки з приймачами, які перетворюють сигнал. Багато хто каже, що державне телебачення і мовлення зникне. Але це не так. Воно реформується в іншу структуру, яка буде ближчою до європейських стандартів, – наголосила заслужений журналіст України.

До 2015 року українське телебачення має повністю перейти на цифровий формат мовлення. Це передбачено міжнародною угодою, яку Україна підписала в Женеві ще 2006- го року.

Запис Чернівецьке державне телебачення відсьогодні переходить на цифрове мовлення спершу з'явиться на Медіа-Версії.

– Моя журналістська робота почалась у молодіжній тернопільській газеті «Ровесник». Але так сталося, що батько захворів і я приїхав до Чернівців, узявши відпустку за свій рахунок. А тут запропонували місце на радіо. Був редактором сільськогосподарських передач «Від Дністра до Карпат» – це 69-70 роки. Потім працював в облполіграфвидаві, тодішньому управлінні по пресі при облвиконкомі. Там пройшов ще одну серйозну школу самовдосконалення і відповідну журналістську освіту одержав. Якось викликали в обком партії. Вибору не було: довелося йти на телебачення головним редактором.

– Ви коли-небудь пошкодували про цей крок у житті?

– Знаєте, ні. Але я прийшов на телебачення, коли ефект самого бачення – на екрані хтось з’явився – уже минув. І люди вже вибирали: це цікаво, а це – ні. І вимогливіше почали ставитися до телебачення…

– І мусиш уже себе зарекомендувати…

– Абсолютно точно. Я прийшов саме у той час, коли об’єднували радіо і телебачення. Моя посада тоді називалася – головний редактор художніх передач радіо і телебачення. Мусив зводити і контролювати все, що йшло по радіо і телебаченню. Але це були непоєднувані речі. Зрештою, всі прийшли до висновку, що треба роз’єднуватись. Так і зробили. Тоді ж розпочалось інформаційне потепління, тиск з боку керівної і спрямовуючої, її партійних органів став менш жорстким.

– Юрію Георгійовичу, яким тоді було телебачення?

– Це був чорно-білий варіант. Пересувна станція – чорно-біла, телебачення на той час охоплювало, крім Чернівецької області, два райони Вінницької області, Тернопільську – по Дністру і Франківську область до Коломиї. У цьому була колосальна перевага. На жаль, ця можливість зараз втрачена через допомогу всіх «доброзичливців», які зробили все для того, щоби не залишити метрового каналу для державного телебачення. І це сьогодні, можна сказати, драма і для національного першого каналу, і для всіх інших, бо немає охоплення, немає тієї аудиторії, яка була…

– Ви прийшли з якимись ідеями, запроваджували щось нове?

– Коли ми вже роз’єднались, я став єдиним головним редактором всього телебачення. А це подвійне навантаження. Ми почали міняти програмну концепцію, в основу якої лягло оптимальне врахування інтересів глядачів. Пішли за соціальним принципом. Для трудівників села зробили «Сільські вечори». Запровадили конкурс народної творчості. З’явилась програма «Слава солдатська». Ми її готували на Україну. Ще мали виходи на УТ-1, Центральне телебачення. Наші матеріали охоче брав «Сельский час». Одне слово, Буковину бачив увесь Союз.

Період Горбачовської перебудови відкрив нам колосальні можливості. На нашу критику повинні були реагувати. Тоді Лариса Караван прекрасно робила «Колючий об’єктив», після кожної передачі збиралось бюро обкому партії. Це були дуже серйозні речі. З’явилися прямі ефіри. «30 хвилин на роздуми» – інформаційна щотижнева програма стала предтечею «Резонансу». Паралельно вирішували проблему з кадрами. Орієнтувалися на кадри Київського та Львівського університетів. Ось тоді, власне, з’явилися випускники факультету журналістики цих вишів: Петро Шегда, Богдан Онуфрик, Юрій Максимюк, Олександр Свинцицький, пізніше – Петро Голопапа, Сергій Батюк. Їм сподобалась атмосфера в колективі, що давала можливість себе проявити.

– А ви у кого вчились?

– У мене була прекрасна співпраця з Василем Селезінкою. До речі, ми з ним зробили першу конкурсну програму, яка обійшла Київ, Донецьк, Львів, й отримали перше місце у Всеукраїнському конкурсі.

– Кілька слів про неї, будь ласка.

– Йшлося про виконання програми 26 з’їзду КПРС. Але це не був звичний звіт…

– Ви ризикували? Адже існувала визначена схема?..

– Навіть бюро обкому партії треба було переконувати. Але, на щастя, прекрасний чоловік Володимир Григорович Дикусаров, перший секретар обкому партії, подивився і сказав: «Правильний підхід! Скільки можна так, як усі». Бо ми почали не зі звіту, а в нарисовому ключі: Герой Радянського Союзу, наш земляк Іван Козачук йде з внучкою Театральною Площею. Весняний день… Б’ють куранти. І текст – як швидко збігає час. І ось на цьому часі, на цих змінах, бо час, годинник – це образ, тож на цьому образі ми розкрутили всю програму.

Але програма базувалася на людських долях і зв’язках. Тут був метод Злобіна –з’їздили в Підмосков’я, привезли гостей з Кубані, з Волгограду, Рязані. І з будівництва Дністрогесу теж. Нам дали можливість монтувати у Кишиневі, бо там була кольорова техніка. І ми тиждень сиділи там зі Стриховичем. Коли програму змонтували, то (я і сьогодні пам’ятаю) це було 976 планів, майже тисяча! Перевірили ще раз, чи нічого не забули. Бо вся концепція програми полетіла б, якби вклеїли не туди хоча б один план. Привезли програму, показали членам бюро – всім дуже сподобалась. І тоді домовилися: якщо здобуде призове місце, то виділять нашому телерадіокомітету півтора мільйона рублів на придбання кольорової техніки.

Програма вийшла в ефірі, дзвінок Дикусарову: телефонує Щербицький, перший секретар ЦК Компартії України, і каже: «Вражаюча програма. Вітаю. Такого ще не було». Ми отримали Диплом першого ступеня, нам дали по грамоті і мільйон – на техніку!

Розповім ще про одну пам’ятну зйомку. Програму «Слава солдатська» спочатку робив я, а потім Сергій Батюк. Її ідею, до речі, використали в передачі «Служу Советскому Союзу» на Центральному телебаченні. Ми вирішили відзняти навчальний бій на військовому полігоні в Сторожинецькому районі. Ми затягли на ті горби 17-тонну ПЕТЕЕСку, адже треба було ж до чогось підключати камери, щоби знімати. І трапилося таке, що коли бухнув холостим танк, ПЕТЕЕСку, мов пір’їнку, підкинуло вгору. А режисер, злякавшись, замість того, аби втримати мікшер на місці, забрав звук. І ось 17 тонн злітає на півметра в повітря, а довкола – ні звуку. Хоча оператора перекинуло разом з камерою. Коли поверталися додому, Альоша Шерстньов зняв шапку, а з лисини аж пара йде. З мене теж, мабуть, я ж себе не бачу. Здорорво тоді працювали наші люди, захоплено. Люда Єгорова, Ірина Корніч… Чимало було прогресивного , але, як кажуть, кожна спіраль має висоту, з якої починається інший виток. Сьогодні на телебачення прийшли молоді люди. Вони роблять інший виток, і дуже непогано.

– Про яке телебачення мрієте?

– Розмаїте. Для мене телебачення – це, як весна. Як можна – це дерево показувати, а це не показувати. Я хочу бачити все у найширшому масштабі: найболючіші теми, найцікавіших людей, найкращих артистів, найвагоміші досягнення і відкриття. Все це має бути на екрані. Це процес, це розвиток, який ніхто ніколи не зупинить.

– Виходить, Юрію Георгійовичу, телебачення, як і весна, вічне.

Леся ДРАЮК, Микола ЦВІРІНЬКО, спеціально для «Версій»

Запис Юрій ТЕРОН: «Телебачення – як весна…» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

– Що зміниться в ефірі з переходом мовлення на цифровий стандарт?

– По-перше, буде забезпечено доступ усіх верств населення до телепрограм, які готуватимуть державні мовники, гарантуючи при цьому безкоштовні послуги соціально незахищеним категоріям людей. Підвищиться рівень інформованості сільського населення, бо в селах люди дивитимуться майже таку ж кількість програм, що і в містах. При цьому зменшується вихідна потужність передавачів і споживання ними енергії, що значно знизить екологічне навантаження на навколишнє середовище, забезпечить значну економію електроенергії. З введенням «цифри» збільшується кількість програм з безкоштовного пакету (32 замість 14), поліпшується якість зображення та підвищується швидкість передачі. До стандартного пакету ввійдуть 28 національних каналів і 4 – регіональних.

– Чернівецьке телебачення готове сьогодні перейти на такий формат мовлення?

– Цифрове телебачення – це новий вид телерадіомовних технологій, який змінює уявлення про телебачення. Транслюючи інформацію, де телевізійна картинка та звук обробляються, як і в комп’ютері, цифровий мовник може передавати більші обсяги інформації, ніж це наразі можливо з використанням технології аналогового мовлення.

Аналогове та цифрове мовлення відрізняється приблизно так, як компакт-диски від касетної плівки. Перехід на мовлення у цифровому форматі – це заміна традиційного аналогового телебачення цифровим, а значить технологією, яка має багато переваг.

2015 рік – це дата, коли усі послуги аналогового телебачення будуть вимкнені. В Україні залишаться тільки послуги цифрового телебачення. Більшість телеканалів сьогодні і до 2015 року транслюватиме свої програми з телевізійних ретрансляційних станцій як в аналоговому, так і в цифровому форматі. Чернівецька облдержтелерадіокомпанія вже кілька років веде підготовку до впровадження цифрового мовлення. Переобладнали технологічний процес підготовки та видачі в ефір передач, студійні та ефірна апаратні. Поки що будемо мовити паралельно в аналоговому форматі, а з листопада – ще й у цифровому – 24 години на добу.

– Потрібні спеціальні приймачі, телевізори?

– Щоби буковинці могли приймати «цифру» , їм доведеться мати або сучасні телевізори, або ж придбати спеціальні пристрої, що переформатовуватимуть сигнал-приставки, так звані, сет-топ-бокси. На звичайному телевізорі з приставкою виходить прекрасна картинка. Адже перевага цифрового телебачення полягає не в тому, що картинка краща, а втому, що є можливість збільшити кількість каналів, що приймаються. І приставка це повністю забезпечує. Різниця вартості приставки і цифрового телевізора один до двадцяти. І це вагомий аргумент на користь саме приставки. А ось нові телевізори потрібно купувати, враховуючи можливість прийому формату DVB T 2 (MPEG-4).

Леся ДРАЮК, Микола ЦВІРІНЬКО, спеціально для «Версій»

Запис Михайло ДАСКАЛЕСКУ: «Цифра» – всеохоплююча та екологічна» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

«Спочатку планували побудувати телевежу і студію посеред міста біля Соборної Площі, де в той час розташовувалась служба швидкої допомоги. Але після того, як авіатори висловили своє категоричне заперечення (боялись крилом зачепити вежу), вирішили розпочати роботи на місці руїн давньої фортеці, на високій горі Цецин, що розташована за десять кілометрів від міста…

Цецинська гора має складний рельєф , а тому всі роботи проводились у досить складних природних і геологічних умовах. Через відсутність державних асигнувань до будівництва телебачення були залучені майже всі великі промислові підприємства Чернівців. Але особливо значну допомогу надали машинобудівний та інструментальний заводи, «Легмаш», місцева електростанція. Основну техніку отримали з Києва, Ленінграда, Москви».

Ось так про перший, як кажуть, камінь, закладений в основу незвичайної творчої будівлі, пишуть у книзі «Світло Цецинської гори» ветерани буковинського телебачення Василь Довгий та Василь Селезінка.

Доторкнемось і ми до хвилюючої історії творення дива , яким на той час було телебачення для кожного, у чий дім воно входило загадковим світлом голубого екрану.

27 вересня 1961 року у Чернівцях з допомогою Львівського телебачення вийшла в ефір перша пробна передача. Друга – 29 вересня. Третя – 3 жовтня 1961-го.

Перша пробна передача тривала всього 5 хвилин. Диктор пропонувала не подивитись, а «послухати обласні вісті», що складалися всього з двох інформацій. Наказом Голови Держтелерадіо України від 4 жовтня 1961 року тодішній обласній редакції радіомовлення було дозволено 10 жовтня розпочати підготовку і видачу в ефір власних передач.

Першою офіційною передачею була програма, що вийшла в ефір 12 жовтня. Її редактором був Петро Романюк, а дикторами Людмила Єгорова та Драгош Буджак.

У згаданій уже книзі тих, хто розпочинав епоху Чернівецького телебачення, названо першими слугами одинадцятої музи. Гарно сказано, зважаючи на те, що справжнім журналістом-телевізійником може бути лише людина, до кінця віддана своїй нелегкій Богом даній професії. І хоч, як і годиться, будь-яке телебачення починається з новин, його не можна уявити без концертних і розважальних програм, без публіцистичних і суспільно-політичних передач.

Петро Романюк, Василь Селезінка, Степан Кашталянчик, Микола Смолінський, Юрій Терон, Аркадій Казимирський, Лев Соколов, Ольга Підлісна, Людмила Єгорова, Віктор Мельник, Ірина Корніч, Парасковія Нечаєва, Василь Довгий – кожен з них вписав свою яскраву сторінку в історію телебачення Буковини. Називаємо у цьому списку лише ветеранів, тих, які давно вже на заслуженому відпочинку, і тих, кого, на жаль, уже немає поряд з нами. У золотому Фонді телерадіокомпанії зберігаються їхні передачі, в яких відлуння епохи, горіння їхніх душ, любов їхнього серця, дух високого творчого злету.

Леся ДРАЮК, Микола ЦВІРІНЬКО, спеціально для «Версій»

Запис У Чернівецького телебачення – золотий ювілей спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Людей просто зомбують, нав’язуючи як найбільші чесноти хтивість, конкурентність і потяг до наживи та «красивого» життя. А все це, як відомо, належить до інтересів, даруйте за відвертість, «нижче пояса». Бо ареали душі й духу розташовні у зовсім іншій площині.

– За-а-те-ле-фо-нуй… – закликає з придихом практично оголена ведуча-повія, вказуючи на принади своєї подруги, – і ти будеш збудужуватися разом з нею.

Таке демонструє один із вітчизяних каналів, і не вночі, а ввечері. Перемикаю картинку й опиняюсь у психологічних обіймах ворожок, які окупували один з українських каналів.

Починаю нервово натискати на кнопки. Та все дарма, бо нормального інтелектуального харчу для мозку українське телебачення практично не продукує. Хіба що політичні дебати?!. Але ж і вони – це тільки боротьба кланів за місце біля годівниці, яка нічого не має спільного з думкою про людей і державу.

Зрештою, я могла б змиритися і з першим, і другим, і третім, якби ці передачі мали обмежені часові рамки та закриті для доступу дітей канали. Ще одна умова – існування телевізійних передач на зразок «Discovery». Вони, до речі, вже з’явилися в нашого «старшого сусіда», який почав думати про те, до кого перейде кермування імперією.

Усвідомлювала, що з нашою суспільною свідомістю не все гаразд. Але відчула сором, коли подруга, яка приїхала з Європи, де мешкає постійно, через два тижні перебування в Україні зауважила: «Які нецікаві у вас новини! Ні дивитися, ні слухати – ні розуму, ні серцю. Суцільні секс, спорт і політика. А де життя?».

Людмила ЧЕРЕДАРИК

Запис Ми зомбовані на секс, спорт і політику спершу з'явиться на Медіа-Версії.