3 вересня, 1970 року, з Театральної площі, в прямому етері з Чернівців на всю Україну, вперше прозвучали пісні Володимира Івасюка «Червона рута» і «Водограй», їх виконували – автор Володимир Івасюк та вокалістка Олена Кузнецова. І щороку, починаючи  від 2007-го, на Театральній площі Чернівців проходить «Свято української пісні». Цього року – вчотирнадцяте.

Сьогодні, 13 вересня 2024-го,  учасниками концерту були артисти Чернівецької обласної філармонії ім. Д.Гнатюка та вихованці музичних шкіл. Виконавці виконували твори композитора Володимира Івасюка.

На Театральній площі  можна було оглянути фотовиставку «Фоточелендж «Володимир Івасюк на тлі архітектури Чернівців»: повтор стрітфото В. Івасюка в сучасних Чернівцях».

Завершив свято виступ народного артиста України Павла Дворського та його синів – Павла й В’ячеслава. Разом із усіма присутніми на святі вони виконали «Червону руту».

Свято української пісні вперше відбулося 13 вересня 2007 року з нагоди 37-ї річниці від дня першого виконання «Червоної рути» й «Водограю» Володимира Івасюка. Ідейним натхненником його проведення був заслужений діяч мистецтв України, письменник Мирослав Лазарук.

“Червона рута”

“Бачу я тебе в снах,
У дібровах зелених,
По забутих стежках
Ти приходиш до мене.
І не треба нести
Мені квітку надії,
Бо давно уже ти
Увійшла в мої мрії”

Депутати Чернівецької обласної ради на засіданні колегії ухвалили рішення про присвоєння звання «Почесний громадянин Буковини» українському композитору-виконавцю, музиканту, поету Володимирові Івасюку (посмертно) та генеральному директору-художньому керівнику, головному диригенту Національної заслуженої академічної капели «Думка» Євгенові Савчуку.

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис 54 роки «Червоній руті» і «Водограю»! спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Дякуємо за гарний концерт! Браво!

Більше фото з концерту за посиланням – НАРОДНОМУ ДУХОВОМУ ОРКЕСТРУ «ДІКСІ-БЕНД» – БРАВО!

©Тетяна Спориніна,
фото автора і SergyiS

Запис Духовому оркестру «Діксі-бенд» з Чернівців – браво! спершу з'явиться на Медіа-Версії.

27 листопада на Театральній площі відбулося покладання квітів до пам’ятника відомої української письменниці Ольги Кобилянської, а також урочисте введення в обіг поштової марки, присвяченої ювілейній даті.

Вам ніколи не спадало на думку, що в людських думках настав застій, що вони потребують якогось сильного зрушення, щоб змінитись, віджити, але не теперішнім плитким, самолюбним життям, лиш якимось кращим, чистішим і сильнішим!

Ольга Кобилянська, “Царівна”

Мати таку свободу, щоби бути собi цiллю!
Передусiм бути собi цiллю, для власного духа працювати, як бджола;
збагачувати його, збiльшати, довести до того, щоб став сяючим, прегарним,
хвилюючим, зорiючим у тисячних красках!
Передусiм бути собi цiллю й обробляти самого себе, з дня на день, з
року до року. Рiзьбити себе, вирiвнювати, щоби все було складне, тонке,
миле. Щоб не осталося дисгармонiї анi для ока, анi для серця, для жодного
зi змислiв. Щоби жадоба за красою утихомирилася.
Бути передусiм собi цiллю, а опiсля стати або для одного чимсь величним
на всi часи, або вiддатися працi для всiх. Боротись за щось найвище,
сягаюче далеко поза буденне щастя…
Такий мiй iдеал.
Свобiдний чоловiк iз розумом – це мiй iдеал.

Ольга Кобилянська, “Царівна”

Тетяна Спориніна, “Версії”,
фото автора

Запис Сьогодні виповнилось 150 років від дня народження Ольги Кобилянської спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Якщо запитати в пересічного українця, яка українська пісня першою спаде йому на думку, можна бути впевненим, що більшість назве «Червону руту». Ця найвідоміша пісня Володимира Івасюка буквально увірвалася в серця слухачів і і стала музичним брендом України. Щоправда, зараз мало хто згадає, коли вона вперше прозвучала зі сцени.

– Я познайомилася з Володимиром Івасюком ще 1968 року, – розповідає Світлана Юрченко-Кобевко, – Тоді я була вокалісткою ВІА «Карпати». Володя часто приходив на наші репетиції й приносив свої пісні.

І от на одній з репетицій  Івасюк запропонував  нову пісню  – «Червона рута». У квітні 1970-го Світлана виконала її на студентському вечорі у медінституті.

– Стоячи тоді на сцені, ми навіть уявити не могли, що пісня невдовзі стане такою популярною й звучатиме від Ужгорода до Курил і Сахаліну, – згадує співачка.

13 вересня 1970 року Володимир Івасюк разом з «Карпатами» і солісткою Оленою Кузнєцовою виконали «Червону руту» й «Водограй» у прямому ефірі на Театральній площі Чернівців. Світлана цього часу складала іспити.

А наступного року на Всесоюзному конкурсі «Пісня-71» «Червона рута» стала «Піснею року».  На заключному концерті в Москві разом з Василем Зінкевичем і Назарієм Яремчуком свою пісню виконував  Володимир Івасюк.

Руслан КОЗЛОВ, «Версії»

• Довідково:
• *1967. В Чернівцях при Будинку текстильників створений ВІА «Карпати» під керівництвом Валерія Громцева. До першого складу входили: колишній директор Центрального палацу культури Віктор Обдуленко, музикант Євген Тарнавський, солістка Світлана Юрченко (нині Кобевко), поет Микола Бучко, на слова якого Громцев писав пісні.
• *1968. До колективу приєднується Володимир Івасюк.
• 1968, 28 грудня. У передачі «Камертон доброго настрою» Володимир Івасюк разом з «Карпатами» виконує свою пісню «Мила моя».
• *1970, квітень. Світлана Юрченко-Кобевко вперше на сцені виконує пісню «Червона рута».
• *1970,13 вересня. Володимир Івасюк разом з «Карпатами» і солісткою Оленою Кузнєцовою виконує в прямому ефірі пісні «Червона рута» та «Водограй».
• *1971. «Карпати» знялися в музичному фільмі «Червона рута»
• *Колектив існував до 1974 року.

Запис На Святі української пісні виступила перша виконавиця «Червоної рути» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

– Іване Назаровичу, напередодні Першої світової війни Чернівці бурхливо розвивалися. Великі гроші вкладалися у будівництво столиці однієї з коронних земель Австро-Угорщини – герцогства Буковина. Чернівчани дуже люблять Театральну площу, окрасу нашого міста. Проте архітектурний ансамбль площі спотворює будівля, яку чернівчани знають як гарнізонний Будинок офіцерів… Чому не вдалося витримати єдиного стилю такої красивої площі – невже у Чернівцях на початку ХХ століття не було талановитих архітекторів?

– Архітектори у нас були, проте не вистачило часу, щоби добудувати площу до початку Першої світової війни. Будівництво тут розпочалося пізніше, ніж в інших центральних районах міста. На місці нинішнього театру був горб, порослий лісом. Поруч, на сучасній вулиці Лесі Українки, розташовувався міський цвинтар, де ховали християн. Коли вже забудували  площу Ринок (сучасна Центральна) і вулицю Панську (сучасна вулиця О. Кобилянської), постало питання про подальший  розвиток міста. Місце для нової забудови звільнили, перенісши цвинтар на Гарячий Урбан, ліс вирубали, горби розкопали. Утворилася площа, Довкола якої можна було зводити нові будівлі.

А доки їх не почали будувати, місцевий гарнізон мав тут плац для муштрування солдатів. Та вже 1886 року на цьому місці почали зводити будівлю Управління залізниць Буковини. Нині в ній розташована школа для дітей з вадами слуху. Архітектором будинку був Ганс Граніхштадтен з Відня. Споруду в стилі раннього модерну будували тривалий час, аж до 1914 року. Поруч зводили інші будинки. Чимало архітекторів прагнуло долучитися до забудови нової площі, але  «батьки міста» вирішили, що будівництво має відбуватися за єдиним планом.

1908 року магістрат розглянув проект комплексної забудови площі Єлизавети – так назвати її вирішили на честь трагічно загиблої дружини імператора Франца Йосифа І.

Авторами проекту були архітектори Паушек і Зігмунт Вале. Головною ідеєю було гармонійне поєднання комплексу будинків із живою природою – зеленими насадженнями, квітами. На жаль, цілком втілити чудовий задум у життя не вдалося: на заваді стала Перша світова війна. Проте зроблено все-таки було чимало, дещо навіть до прийняття проекту. Ще 1904 року розпочалося будівництво міського театру, який було зведено за вісімнадцять місяців і відкрито 3 жовтня 1905 року! Його споруджувала віденська фірма Фельнера і Гельмера. А у 1908-1910 роках на площі зведено величну споруду Палати торгівлі та ремесел за проектом архітектора Фрідріха Готтесмана. Нині в ній розташований центральний корпус медичного університету. На щастя, майже недоторканим зберігся фасад будівлі, прикрашений скульптурами античних богів – покровителів подорожей і торгівлі.  Між поверхами на фасаді вміщені 14 кольорових мозаїчних медальйонів із зображенням символів різних ремесел.

До речі, на даху цього будинку існував засклений оглядовий майданчик, з якого відкривалася чудова панорама центральної частини міста. Палата торгівлі та ремесел зведена у стилі модерн. А з іншого боку площі у 1908 році споруджено Єврейський Народний Дім, фасад якого поєднує пізнє бароко з елементами пізнього неоренесансу. Цей шедевр архітектури з’явився завдяки Генріху та Йозефіні Вегнерам та архітектору Т. Левандовському. Нині в цьому будинку розташований Міський палац культури. А поруч з ним до Першої світової війни жодної капітальної споруди зведено не було.

– Невже там, у центрі міста, стояла пусткою така велика площа?

– Ні, її використовували для доброї справи: там розташовувалися гральні майданчики для дітей. Взимку цю територію заливали водою і робили велику ковзанку. Чернівецькі діти дуже любили місце розваг і батьки залюбки приводили або привозили їх сюди. Біля міського театру (його називали тоді Німецьким) розташована була стоянка кінних візків для розвезення дітей. Власником фірми, що займалася такою формою обслуговування, був чернівчанин, який мешкав на вулиці Руській, № 1. Криті візки мали лавки повздовж стін, на них могли вміститися шестеро пасажирів, по троє з кожного боку. Візок було запряжено білим конем, доглянутим і дуже гарним. Діти любили гладити таку чисту і лагідну тварину. А поїздка таким візочком була для малечі справжнім святом. Нині чернівчани вже забули, що колись у місті навіть був спеціальний трамвай, який у святкові дні возив дітей на екскурсії за маршрутом Прут-Рогатка. Цей трамвай у довжину досягав 12 метрів, прикрашався по-святковому і діти раділи поїздці на такому виді транспорту.

Ця будівля мала стояти на місці Будинку офіцерів

– Іване Назаровичу, а все-таки Театральна площа напередодні Великої війни так і не була повністю забудованою і мала незавершений вигляд?

– Так, проте вже існував проект її завершення. Нагадаємо, що Буковина мала статус коронного краю, що передбачало певний рівень автономії. Тут був власний парламент, який розташовувався у будівлі Крайового управління, де зараз обласний комітет профспілок. Але крайовий парламент потребував окремого приміщення, і проект його побудови був розроблений напередодні Першої світової війни. За своїм стилем нова споруда цілком відповідала загальній панорамі площі. А посередині площі планувалося встановити колону із змонтованими системами освітлення. Поруч із спорудою Буковинського сейму сучасною вулицею Ватутіна мала пройти трамвайна лінія. Але реалізувати ці плани не дала світова війна. Коли в останні дні війни у листопаді 1918 р. Чернівці зайняли румунські війська, крайова автономія відійшла у минуле і спорудження парламентського будинку втратило актуальність. А на запланованому для нього місці нові господарі у 1937 р. спорудили за проектом архітектора М. Крянге Румунський палац культури. Будівля зведена у стилі конструктивізму і зовсім не вписується в архітектурний комплекс Театральної площі. Якби не Перша світова війна, наше місце було би красивішим, ніж тепер. На жаль, не всі чудові архітектурні проекти вдалося втілити у життя…

Ігор БУРКУТ, кандидат історичних наук                                                                                                                                                              

Запис ЯКБИ НЕ ВІЙНА, ЧЕРНІВЦІ БУЛИ Б ГАРНІШІМИ спершу з'явиться на Медіа-Версії.