14 березня 2026-го у Міському палаці дітей та юнацтва відбулася тепла і хвилююча подія — зустріч з нагоди 81-ї річниці Театр юних чернівчан. До зали прийшли вихованці різних років, батьки, друзі театру, шанувальники сцени. Для багатьох це була не просто урочиста подія, а справжня зустріч поколінь — людей, яких у різні роки об’єднав театр.

На сцені панувала особлива атмосфера: звучали спогади, виступали юні актори, а глядачі знову переживали знайоме відчуття — коли театр народжується просто тут і зараз, між сценою та залом.

Театр з довгою історією

Театр юних чернівчан — один із найстаріших дитячих театральних колективів Буковини. Його історія розпочалася у 1945 році, коли після воєнних років у Чернівцях створили театральну студію для дітей і підлітків. За десятиліття існування через театр пройшли сотні юних акторів, багато з яких згодом пов’язали своє життя з мистецтвом, освітою або культурою.
Театр став справжньою творчою школою — місцем, де діти вчаться не лише акторській майстерності, а й співпраці, відповідальності, сміливості говорити зі сцени про важливі речі.
У 2011 році колектив отримав звання «Зразковий художній колектив», а у 2016 році — почесне звання «Народний художній колектив».
Сьогодні у театрі працює кілька вікових груп, і на сцені одночасно можуть виступати десятки дітей.

Душа театру — Інна Даніліна

Невід’ємною частиною історії театру є його керівниця і режисерка — Інна Даніліна.

Під її керівництвом театр набув виразного творчого стилю: вистави часто поєднують драматичне слово, пластику, музику, документальні тексти. Теми вистав — історична пам’ять, свобода, людська гідність, дорослішання.
Серед відомих постановок театру —
документальна вистава «GENOCIDE», створена за щоденниками свідків Голодомору;
театралізоване прочитання книги «З аудиторії — за колючі дроти», присвячене репресованим студентам Чернівецького університету;
вистава «Обрані, нарвані, юні і запеклі» за поезією Сергій Жадан;

вистава «Резонатор душі» за творами Ольги Кобилянської.
Такі постановки не лише розкривають талант юних акторів, а й допомагають молоді осмислювати складні сторінки історії.

Творчий тандем: Іван Данілін

Важливою частиною творчої команди театру є режисер і актор Іван Данілін.
Він працює у різних театральних проєктах, створює сценічне та музичне оформлення вистав, а також займається педагогічною роботою з молоддю. Його постановки відзначаються продуманою сценографією, увагою до звуку і деталей.
Разом з Інною Даніліною він формує творчу атмосферу театру — простір, де діти не просто грають ролі, а проживають їх.

Театр, що об’єднує покоління

Ювілейна зустріч 14 березня ще раз показала: театр — це не лише сцена і вистави.
Це спільнота людей, яких об’єднує пам’ять про перші ролі, хвилювання перед виходом на сцену, оплески глядачів і дружбу, що часто триває все життя.

У цей день у залі знову відчувалося те, про що часто говорять вихованці театру:
ТЮЧ — це більше, ніж гурток. Це справжня театральна родина.

І коли завершувалася святкова зустріч, у залі ще довго не розходилися люди. Хотілося поговорити, пригадати свої ролі, свої вистави, свої перші виходи на сцену. Бо для багатьох Театр юних чернівчан — це не просто гурток чи студія. Це частина життя, частина юності, частина серця.

Щира подяка керівникам і працівникам ТЮЧ за відданість мистецтву, за терпіння і любов до дітей, за вірність театральним традиціям, які передаються від покоління до покоління. Завдяки таким людям театр живе — і продовжує народжувати нові історії, нові голоси, нові мрії.

І навіть маленькі деталі цього вечора стали символічними. Колись після вистав на юних акторів чекали пиріжки з капустою — прості, домашні, як сама атмосфера театру. Цього разу їх замінили пиріжки з вишнями. Можливо, це теж знак часу: традиції залишаються, але кожне покоління додає до них свій смак.

Театр юних чернівчан живе вже понад вісім десятиліть — і, без сумніву, попереду в нього ще багато прем’єр, оплесків і нових зустрічей. Бо справжній театр народжується там, де є талант, пам’ять і любов. А цього у Театрі юних чернівчан завжди було і є вдосталь. Браво!

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Театр юних чернівчан: 81 рік творчості… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Режисер – Інна Даніліна.
Сценічне та музичне оформлення – Іван Данілін.

“А ще раніше, в 1931–1932 роках, і йдучи щоранку на дачний поїзд, я з півмісяця, день за днем, спостерігав смерть одної бабусі під тином…З опухлими від голоду ногами, втративши сили, вона лежала під тином на шляху, що проходив близько самої колії залізниці, повз садиб люботинського дачного присілку.
Серед бур’яну, густо вкритого придорожним пилом, з дерев’яною мискою у головах, поставленою чиєюсь сердобольною душею для милостині, страшною сухорлявістю рук, з кістками, щільно обтягнутими прозорою жовто-сірою шкірою, з лячними, набряклими, мов колоди, синіми ногами й роздутим, опухлим обличчям, на якому змужнілими плямами сиділи тупі, бездумні очі, – лежала вона день за днем, жахлива, мов привид…
Агонія бабина тяглась довше звичайного тому, що прохожі, видко, хоч трохи підгодовували її своїми пожертвами. Проте, ніхто не міг врятувати її від смерті, бо всім бракувало їжі, всі голодували…”, – з щоденника Юрія Самброса.

Не знаю я, що буде після нас,
в які природа убереться шати.
Єдиний, хто не втомлюється, – час.
А ми живі, нам треба поспішати.
Зробити щось, лишити по собі,
а ми, нічого, – пройдемо, як тіні,
щоб тільки неба очі голубі
цю землю завжди бачили в цвітінні.
Ліна Костенко

Ми обов’язково додивимося цю виставу. І коли не буде повітряної тривоги… І коли завершиться ця війна. І коли буде мир…І нашу Україну ми обов’язково будемо бачити у цвітінні! Дякую за виставу.

Більше фото з вистави за посиланням – ДОКУМЕНТАЛЬНА ВИСТАВА «GENOCIDE» У ЧЕРНІВЦЯХ…

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Перервана вистава «GENOCIDE» за щоденниками свідків Голодомору у Чернівцях… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Керівниця простору Анна Негрило за кілька воєнних місяців запалила своєю невгамовністю не лише родини переселенців, з дітками яких займається щодня, а й цілий Новодністровськ. На заняття, які вона проводить з дітьми ВПО, просяться і місцеві – і малюки приходять сюди із задоволенням. Підлітки радо долучаються до перегляду і подальшого обговорення фільмів, які демонструють у залі приміщення простору, дружнього до дитини, мами разом з дітьми – до майстер-класу зі скрапбукінгу, який тут проводить волонтерка «Карітасу», а нещодавно батьки вихованців простору навіть організували тут самодіяльний театр і зіграли для дітей казку «Ріпка»!

«Для того, щоб утвердитися у своїх театральних спробах, мусимо не лише самі вправлятися, а й навчатися у досвідченіших майстрів, – розповідає Анна Негрило про ідею «театральної зустрічі на Дністрі». – Дізналися про проєкт «Марко з Котигорошівки» відомих чернівецьких театральних гуртків – «Театру юних чернівчан» міського палацу дітей та юнацтва і студії «Бу-бу-бу» Чернівецького центрального палацу культури, замахнулися на організацію гастролей. Режисери з акторськими колективами радо відгукнулися. І не обійшлося без Божого втручання – усе вдалося за сприяння «Карітас Чернівці»!

Вдалося навіть більше, ніж планувалося. На оголошення про майбутню виставу відреагували не лише мешканці (постійні чи тимчасові) міста Новодністровська, а й охочі із сусідньої Сокирянської ОТГ. Знайшли транспорт і привезли на «Марка з Котигорошівки» ще юних глядачів з родин ВПО і не тільки! Зал Будинку народної творчості і дозвілля «Молодіжний», сцену якого апробовували юні чернівецькі актори, був повний! (Окрема подяка за цей палац – його директору Паламарчук Віктору Семеновичу).

«Подія, можна сказати, історична для нас – каже режисерка, керівниця гуртка «Театр юних чернівчан» Інна Даніліна. – Лиш у червні відбулася прем’єра «Марка…», а вже у серпні – перші гастролі! У нинішні складні часи це удача. Адже через карантини і війну мистецьке життя взагалі майже завмирає. Але ж діти ростуть, розвиваються у грі, і мусить розвиватися їхня уява, творчість. Тому ми продовжуємо працювати з дітьми і для дітей. І для дорослих, звісно, також».

Режисерку підтримує керівник студії «Бу-бу-бу» Іван Данілін:

«Такий швидкий шлях від прем’єри до перших гастролів – це нам винагорода за те, що до прем’єри ми йшли дуже довго – майже півтора роки репетирували – більше онлайн, ніж вживу через ковідні карантини, – сміється актор і режисер. – Уже цього року ми мали би поїхати на театральний фестиваль «Від Гіпаніса до Борисфена» в Очаків на Миколаївщину – але війна унеможливила поїздку. Та фестиваль відбувся – хоч і онлайн, і наша «Котигорошівка» взяла там Гран-прі. Буквально півтора тижні тому ми грали цю виставу і в рамках фестивалю «Мельпомена Таврії» на підтримку окупованого Херсона. І вже зараз – у Новодністровську, де серед глядачів були дітки з банером «Ми вдома, в Україні». Мистецтво не спинити, і ми вдячні тим, хто це розуміє і робить наші зустрічі з глядачами можливими».

Окрім сприяння інтеграції родин вимушено переселених осіб у громаду і їхній адаптації до мирного життя, привезена в Новодністровськ вистава «Марко з Котигорошівки» у постановці чернівецьких режисерів Івана на Інни Даніліних створила в Новодністровську атмосферу свята і новизни, і принесла величезне взаємне задоволення від спілкування.

Маріанна Антонюк,

«Карітас Чернівці»

Запис У Новодністровську «Карітас Чернівці» об’єднав мистецтвом дітей з трьох ОТГ спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Брент Блер, засновник і виконавчий директор «Центру визвольних мистецтв і роботи з громадою» в Лос-Анджелесі (США), засновник і директор Програми прикладного театрального мистецтва бакалаврського та магістерського рівня в Університеті Південної Каліфорнії.

– Чим особисто для Вас є театр:
захоплення, професія, життєва необхідність?

– Це складне питання. Етимологія слова «театр» не зовсім ясна. Існує припущення, що назва походить від грецької θέατρον – місце видовища. Театр пов’язують із давніми грецькими релігійними обрядами, а також із поняттями «богослужіння», «божий храм», або «Бог» .
Театр – це нагальна і життєва потреба, яка заповнює людський досвід. Ми доти не є людськими істотами, доки не мріємо, не уявляємо або висловлюємо наше бажання, навіть якщо воно не є очевидним для оточення. Зазвичай театр бачиться нами як місце вимовляти невимовне, уявляти те, що уявити неможливо, театр є простором ритуалу, живим місцем зібрання, що дає нам досвід уявлення (згідно теорії Жоржу Дубатті).
Життя без театру (додамо до простору інтерактивної уяви – кіно, телебачення, поезії, танці, мистецтва) не є людським життям. Це – існування. Для людей театр така ж життєва необхідність, як вода та їжа, як притулок для тварин.
Театр завтрашнього дня відчуває на собі проблеми глобалізації серед виконавців і між виконавцями та новою глобальною аудиторією. Та роль актора лишається незмінною. Коли порівнювати класичний театр і авангардний, першочергово слід звертати увагу на цілі.
Класичний театр видається іноді “музейним експонатом”. Якщо ми маємо на меті розповідати історії тільки заради розповіді цих історій, то класичний театр добре виконає таке замовлення. Авангардний театр, який вводить зовнішній радикалізм заради тільки простого протиставлення класичному театру, зведеться до звичайного пафосу. Якщо ж у нас більш висока мета, мистецька практика авангардного театру буде успішною.
(Дякую Людмилі Айгаре за допомогу в перекладі з англійської)

Інна Даніліна – художній керівник «Театру юних чернівчан»,
актриса Незалежної театральної лабораторії.

– У ТЮЧ цікавий репертуар, ви несподівані і неочікувані. Які плани?

– Найулюбленіша вистава з репертуару ТЮЧ – «Скарби лісових ельфів». Це була нестандартна робота: протягом року шукали, фантазували, вигадували власну історію за мотивами оповідань Р. Неємелі. І недарма: виставу високо оцінив наш юний глядач, а на VII Міжнародному дитячо-молодіжному фестивалі аматорських театральних колективів «ЛіхтArt» (м. Рівне) нам присудили першу премію у номінаціях «Краща режисура» та «Краща сценографія».
Найважливіші (точніше – найрідніші) акторські роботи у мене пов’язані з виставами Незалежної театральної лабораторії. Я бажаю всім акторам пережити такий досвід, де в роботі присутні щирість, взаєморозуміння, любов, правда, відвертість, просто «космічний зв’язок» режисера та акторів, коли від кожної вдалої репетиції «мурашки по шкірі». З постановок НТЛ найулюбленіші «Пісок із урн» П.Целана та «За годину» А. Шніцлера.
Зараз в ТЮЧ приступаємо до нової постановки – п’єси В. Ілюхова «Принцеса – генерал». Прем’єра планується на 1 червня до Міжнародного Дня захисту дітей. Також працюємо над виставою за п’єсою В.Ольшанського «13-та зірка». А 2-го квітня відбудеться прем’єра постановки до 200-річчя Т.Г. Шевченка «Тихий ангел…»

Сергій Ліварюк, художник, від 2013-го працює художником-оформлювачем у Чернівецькому академічному обласному українському музично-драматичному театрі імені Ольги Кобилянської.

– Як відбувається взаємодія, взаємопорозуміння всіх учасників створення театрального дійства?

– У театрі я працюю недавно, але ця робота для мене, як художника, є можливістю застосувати свої вміння на практиці.. В художньому цеху працюють чотири художники. Крім режисера і акторської трупи, в створенні постановок беруть участь бутафори, столяри, костюмери, ковалі, композитори, перекладачі, художники освітлення. І це ще далеко не повний перелік. Робота, яку виконують ці спеціалісти, титанічна, але при цьому вона залишається, скажемо так, у тіні. Гра акторів, на мою думку, це зовнішня частина, обкладинка вистави. А внутрішня частина – творчий простір, зароджується в майстернях тих людей, які перебувають за кулісами.
Роль художника в створенні вистави дуже велика. Він читає п’єсу, осмислює її, уявляє той мікросвіт, у якому відбувається дія твору, і втілює його в життя. Крім вміння малювати, потрібні знання з історії мистецтв – щоб орієнтуватися в стилях і культурах, всесвітньої історії – чітко уявляти різні епохи і періоди історії людства, і, звичайно, враховувати всі деталі: технічні, технологічні, естетичні та практичні особливості декорації загалом. Тому день прем’єри є святом для всього колективу театру.

Олег Стефан, актор Львівського академічного театру імені Леся Курбаса – з європейською відомістю.

– У книзі Жана Кокто «Подвійний шпагат», французький режисер, письменник, актор, художник висловив таку думку: «Мапа нашого життя складається таким чином, що ми бачимо не один великий шлях, що її перетинає, але щоразу новий шлях із новим розворотом мапи. Нам здається, що ми вибираємо, але вибору в нас немає». Жан Кокто у 1961 році зробив перше звернення до Міжнародного дня театру. А якими були б Ваші слова до Міжнародного дня театру нині, у 2014 році?
– Щось особливе, присвячене власне цьому дню, я сказати не зможу. Не вирізняється мені цей день з-поміж інших. І кожен день мені любий. Знаю тільки, що Мапа Життя, на якій Час вимальовуються шляхи пошуків, річки страждань, озера кохання, діброви ревнощів, міста протестів, гори злетів і падінь, вулиці храмів, театрів, друзів та ворогів … вона, ця мапа, мені більше до душі. Бо це мапа випробувань, які дарує нам життя у пошуках чогось вічного, істинного. Ну хіба не є важливим відкривати у собі, чим далі тим більше, нові якості та відчуття, нові сенси? Ну хіба не є важливим не припиняти ставити собі запитання і не опускати рук у пошуках відповідей? Ну хіба не є важливим жити, залишаючись живим?! Як у Стуса «…Як то сниться мені земля, на якій лиш ночую, як мені небеса болять, коли я їх не чую…» – от же воістину людина, що пізнавала! І на цих дорогах не тільки нас вибирають (наслідуючи Кокто), але і ми вибираємо. Вибираю Волю, Любов, Красу, Честь, Гідність, щомиті, щодня і на все Життя. І театр, який чесно творить про це, – такий театр я теж вибираю.

– Мистецьке об’єднання «Березіль» Леся Курбаса створило метод експресивного та монументального реалізму. Як нині працюють актори Львівського театру імені Леся Курбаса. Які цінності нової сучасної містерії?
– Мистецьке об’єднання «Березіль» – це… тепер і що далі називатимуть то так, то інако. Це як Любов називали, називають і будуть називати, поети, композитори, скульптори… і не назвуть, формули на це нема. Чому «Березіль»? Чому про «Березіль»? Бо він був ЖИВИЙ, він ШУКАВ і ТВОРИВ. І якщо це настільки щиро, як у Курбаса, то ми його діти, діти «Березоля».

– Зараз в Україні відбуваються революційні події, а тепер вже і драматичні сценарії військового втручання. Яким чином ці всі події впливають на життя вашого театру?
– Те що тепер відбувається в країні, рве, розриває і будить наші душі. Це постійний дзвін, який б’ється у серці кожного з нас. Коли розривають країну – рвуть моє тіло. Це на фізичному рівні. Те саме бачу в очах моїх братів і сестер. Рвуть тіло, але не порвуть волю і дух. Ми будемо жити. Я вже називав те, що ми вибираємо. Тут, думаю, слушно було б сказати, що театр ім. Леся Курбаса декілька років тому створив постановки за п’єсами В. Винниченка «Між двох сил», та Л. Українки «Лісова пісня». Ці дві вистави напряму , пророчо били у дзвони про небезпеку втратити Україні українське. Черговий раз не було почуте владою, але велику надію вселяє те, що почуте людьми. Наші серця і серця нашого глядача б’ються в унісон. Ви наводили цитату Кокто. Так, у нас, пише він, немає вибору, додаю – тільки в одному: ТРЕБА ЖИТИ! Слава Україні!

Борис Фірцак, художник, сценограф, дизайнер, член Міжнародної федерації художників, Всеукраїнської творчої спілки художників «БЖ–Арт».

– Театр віддзеркалює життя. Він улаштований таким чином, що головна увага та почесті перепадають режисерам і акторам. Решта ж творців вистави ніби залишаються за лаштунками… Що для Вас робота у театрі?

– Театр – це пристрасть. Свого роду залежність, особливий емоційний стан, світ чуттєвого і духовного осмислення життя, взаємин думок і пристрастей. Є люди, які потрапили у театр – і це стало їх станом душі. Назавжди. У цьому є і сенс, і феномен. Театр посідає виняткове, особливе місце – адже він об’єднує всі види мистецтв.
Театр – це пластичне мистецтво та місце інтерактивності. Варто зазначити, що робота над виставою залучає дуже велику кількість людей. Всі разом і кожний окремо прагнуть віднайти, уявити цілісний, предметний і духовний світ героїв вистави. Художнику театру відводиться особлива роль. У театрі мовлять не тільки актори, а й кожна деталь сцени. Простір для гри акторів не є порожниною. Цей простір художник наповнює емоціями, рівновагою, рухом, символами, відчуттями, динамікою…
2011-го на фестивалі «Золоті оплески Буковини» чернівчани мали можливість бачити комедійну фантазію «Боїнг- Боїнг» М. Камолетті Черкаського академічного обласного українського музично-драматично театру імені Т.Г. Шевченка. У цій виставі я був художником-постановником. У будь-якому випадку макети вистави, ескізи сценічних рішень, композиції інтер’єрів майже завжди виглядають доволі самостійними живописними та графічними полотнами.
Театр пропонує нам умовний діалог між тим, що представляє реальність і тим, що протиставляють їй драматурги. Власне, процес створення вистави творчий. Це апріорі. Та тільки один раз, на прем’єрі, на сцені збираються всі учасники: актори, автор вистави, режисер, художник, композитор. На сцену технічно не зможуть вийти всі, хто задіяний у виставі: декоратори, гримери, костюмери, звукорежисери, бутафори, працівники сцени…
І театральна завіса – це метафора багатообіцяючого дива, яке зачаровує глядачів щоразу, як її підіймають.

Дякуємо Театру за переконливість, за міф, реальність, творення образу, енергетику, актуальність, неповторність, свободу інтерпретацій. Браво! Бажаємо всім, хто працює у Театрі, успіхів, руху, змін, розвитку, миру…

Тетяна СПОРИНІНА, «Версії»,
фото з архіву митців і автора

Запис «Ідучи до театру, людина шукає загострення свого почуття життя», – Лесь Курбас спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Драматичний гурток Чернівецького палацу піонерів (тепер Міського палацу дітей та юнацтва) був створений на початку 1945 року і діяв під керівництвом заслуженого артиста УРСР В. А. Жихарського.
Перші гуртківці – Юрій Смолянський, Євгеній Бондаренко та Рада Петренко виконали ролі
у п’єсі Суходольського про боротьбу партизанів з фашистськими загарбниками.
Друга постановка – інсценізована казка О. Пушкіна “Про рибака і рибку”, перекладена українською мовою, – стала першою масовою виставою, яку кілька разів відіграли у приміщенні Укрдрамтеатру для дітей всього міста.
З лютого 1991 року Театр юних чернівчан працював під керівництвом М. С. Данчук.
У 1998 році він підтвердив високе звання “Зразкового художнього колективу”.
Члени оглядової комісії відзначили високий рівень роботи ТЮЧ, назвавши колектив кращим у місті й області.
Багато його випускників обрали шлях у великий світ мистецтва.
Серед них – режисери, актори, діячі культури Семен Співак, Володимир Воробйов, Василь Маковійчук, Наталія Козлова, Семен Трессер, Тамара і Лариса Артеменко, Сергій Юшкевич, Сергій Тимофеєв, Лев Шехтман, Жанна Карпач, Олег Флейшакер, Олександр Попенко, Леонід Погорелов, Тетяна Шевченко, Григорій Файнгольд, Андрій Кириллов, Олександр Єремеєв, Світлана Каган, Елла Друкман, Василь Домбровський, Микола Гумінюк, В’ячеслав Стаханов, Олексій Григорчук, Інна Євстратьєва, Іван Данілін, Олег Мельничук та багато інших.

Інформація з Інтернет-джерел

4.02.2013

– ТЮЧ і ти, Інно, як дово ви разом? Яка ваша команда?
– Я працюю в Театрі юних чернівчан на посаді “керівник гуртка” 11 рік. До того часу, як стати керівником, я займалася в цьому театрі протягом 10 років, ось і виходить, що разом з ТЮЧ ми вже 21 рік. Не можу сказати, що все було легко і просто, але великий плюс в тому, що нас працює велика команда: Данілін Іван ( викладач “акторської майстерності”), Аілінчий Ганна (викладач “сценічного руху”), Слижук Марина ( викладач “сценічної мови”) і… прекрсна команда наших вихованців.

– Я бачила вчора гарну традицію посвяти. “Я – драмовець”, – гордо пояснив мені один юнак. Що це за традиція?
– Зараз у нас в колективі 5 групп дітей від 7 до 18 років. 4 лютого за традицією ми посвятили (наш театр скорочено ми називаємо “Драма”) ще 25 маленьких театралів, це діти, які займаються перший рік, але вже довели, що мають право носити горде ім’я “Драмовець”! Клятва і гімн у нас збереглися ще з радянських часів, і за традицією ми розфарбовуємо діток театральним гримом (який можна стерти лише вдома) і роздаємо пиріжки, але тільки з капустою (це пішло від поняття “театральний капустник”). Я кожен рік, коли стою 4 лютого на сцені разом з дітьми, згадую себе 8-літню, як я давала клятву і співала гімн і сльози навертаються на очі, коли в залі встають випускники різних поколінь і співають гімн разом з нами.

– У вас постійно цікавий репертуар, ви несподівані і неочікувані. Які плани?
– Стосовно планів на майбутнє, боюсь, що ще нічого конкретного назвати не можу. Саме зараз ми будемо разом з дітьми обирати з декількох п’єс, яку брати до постановки. Можу сказати єдине, що матеріал вже буде більш “дорослий”, дітям вже набридло грати лише казки, звичайно, з молодшими дітками ми будемо робити щось дитяче, але з старшою і середньою групами будемо переходити на інший рівень. А потім подивимося всі разом, що у нас вийшло. Прем’єру нової вистави плануємо на червень, а на весняних канікулах будемо грати щось з діючого репертуару.
Також плануємо і відвідати декілька фестивалів, але знову не можу сказати яких, тому що ми тільки подаємо заявки, а далі будемо бачити, куди нас запросять.

– Дякую, Інно, за бесіду. Бажаю вашому колективу цікавої роботи, фестивалів, успішних прем’єр, творчості, задоволення та натхнення!

Тетяна Спориніна, “Версії”,
фото автора

Запис 4 лютого – день народження ТЮЧ спершу з'явиться на Медіа-Версії.

1 червня Театр юних чернівчан показав прем’єру вистави «Скарби лісових ельфів» за мотивами оповідань фінської письменниці Реетти Нєємелі.
Режисери-постановники:
Іван Данилін та Інна Даниліна.

«Скарби лісових ельфів», – як розповідає Реетта Нєємелі, – об’єднує гру, фантазію, радість, дружбу, розуміння, підтримку, тепло и любов у сім’ї. Я думаю, що весь світ складається з отаких ось дуже маленьких неймовірних історій. Треба тільки нахилитися і зазирнути, або прижмуритися й зануритися, а може, навіть і залізти в якусь маленьку нірку. І тоді ти обов’язково знайдеш скарби!»

Виявляється, звичайна міська квартира може перетворитися на ліс…
На внутрішньому боці кори може трапитися мапа. І лісові ельфи за такою мапою можуть знайти скарби…
У такому лісі живуть непередбачувані, дивні, веселі, галасливі істоти, які іноді сперечаються, але загалом  живуть дружно. Навіть уночі тут може бути світло. А свої вушка слід обов’язково  використовувати за призначенням: слухати бабусь.
І тоді день, що минає, буде веселим, щасливим і справжнім…
А у скарбах – книгах з малюнками і без, які знайшли ельфи, ви прочитаєте і дізеаєтеся ще багато захопливих історій…

Фантазія і прекрасна гра акторів створили відчуття справжньої
казки, де ми всі були і героями, і виконавцями і глядачами.
Браво, ТЮЧ!

Тетяна Спориніна, “Версії”,
фото автора і SergyiS

Запис Театр юних чернівчан подарував «Скарби лісових ельфів» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

1 червня Театр Юних Чернівчан Міського палацу дітей та юнацтва представив для юних глядачів виставу за п’єсою Ксенiї Драгунської «Всі хлопчиська дурні або одного разу…».
Режесер: Данілін І.В.,
пластиограф: Григорчук О.Д.,
художній керівник Даніліна І.В.
Письменник Пумпочкiн, Міліціонер, Принц Кузя, Вчителька, Дiти та вередунки школи, учасники середньої та старшої групи ТЮЧ, показали трохи і себе, нас,  деяких дорослих у дитинстві, небувалі перетвореннями, веселощі, фантастичні рецепти, подарували всім радість, веселий настрій і відчуття, що дійсно почалися літні канікули…

Тетяна Стрільчик, «Версії»,
фото автора

Запис Літня казка від Театру Юних Чернівчан спершу з'явиться на Медіа-Версії.