– Відомо ж: усі ми любимо казки. Особливо повчальні, як ось ця – за п’єсою Ігоря Білиця з твору Світлани Лінинської.

Що нас вабить у різдвяній історії про святкову випічку? Це – нагадування: бути щирим, відкритим і доброзичливим до людей. Бо тільки це визначає сенс нашого життя і нашої діяльності. Адже гірчить не тісто. Гірчать людські жадібність і лукавство.

Так сталося з Паном Сирником – знаменитим на все місто пекарем. Він злукавив – відмовив маленькій Орисі. Різдвяної ночі дівчинка прийшла до пекаря, просила смаколиків до святкового столу. «Все розкупили, мій робочий день завершився», – відрізав Пан Сирник. Хоч мав про запас один різдвяний пампушок…

Відтоді, з тієї лукавої відмови посипалися на пекаря неприємності. Пан Сирник втратив смак, перестав розрізняти запахи. Впав у відчай. Ще б пак: під загрозою його професійна репутація!…

Як здолати негаразди? – Щиро попросити вибачення в Орисі та її мами! А чудодійним почастунком – варенням, приготованим Орисею з любов’ю, Пан Сирник вилікувався від несподіваної недуги…

Пан Сирник у виконанні нового молодого артиста театру Степана Кінела – повчальний перонаж . Як і всі герої нової вистави «Різдвяний пампушок», яких втілюють артисти Тарас Козловський, Світлана Ковальова, Яна Тараненко, Антоніна Берна, Юлія Квятковська, Олекса Григорчук.

Перші глядачі допрем’єрного показу вистави – учні Чернівецького ліцею №15 захоплено сприйняли казку, яку підготували до різдвяно-новорічних свят режисер-постановник Іван Данілін, художниця-постановниця Наталія Балабан, авторка музичного оформлення Оксана Рошка, художник з освітлення Володимир Калінін, майстри художньо-постановочної частини Олена Юрченко, Любов Чайка, Галина Хмель, Мар’яна Швець, Орест Старощук.

У вирішенні режисера-постановника Івана Даніліна маємо доцільне зважене поєднання розваги ( як же театр ляльок без неї?..) і дидактики. Репліки городян про Орисю та її маму, яку нещодавно приїхали в місто, відсилають маленьких і дорослих глядачів до тих сотень мама та їхніх дітей, які через війну опинилися в Чернівцях. Повчальні теми звучать у піснях Оксани Рошки, авторки музичного оформлення вистави.

І цього разу, після попередньої прем’єри – «Бравого вояка Швейка», театр дав можливість глядачам безпосередньо спостерігати за грою лялькарів. Це ставить високі вимоги до драматичної гри акторів. З цим завданням вони чудово справляються.

У виставі «Різдвяний пампушок» – лише одна (майже ростова…) лялька Орися. Актриса Яна Тараненко, яка «оживлює» Орисю, зуміла передати людські риси характеру, поведінки дівчинки Орисі.

Орися отримала різдвяний пампушок! Маленькі чернівчани (і дорослі також…) можуть насолоджуватися виставою «Різдвяний пампушок».

Олена ЧАЙКА

Запис РІЗДВЯНА ІСТОРІЯ про щирість, відкритість і добро спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Неодмінно завітайте до лялькового театру на виставу «Гусеня», хоч і віртуально, онлайн. Хитра Лисиця не тільки вкрала маленьке Гусеня у дівчинки Оленки, а ще й вигнала Їжачка з його хатки. Допомогти героям зможете лише ви, маленькі глядачі, разом з батьками. Зробіть це 15 листопада о 12:00 під час онлайн-вистави Чернівецького академічного обласного театру ляльок на фейсбучній сторінці театру: https://www.facebook.com/lyalkycv/.

Запис Поверніть Оленці Гусеня спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Виконання ролей Пана Коцького та Ведмедя з вистави «Пан Коцький» актором Чернівецького академічного обласного театру ляльок Тарасом Козловським, за рішенням глядацького та професійного журі ІІІ Всеукраїнського фестивалю «Світ ляльок» у Житомирі, відзначене дипломом у номінації «За найкращу чоловічу роль». Про це Чернівецький театр ляльок повідомив на своїй сторінці у Facebook:

«Ось ми і повернулися з фестивалю «Світ ляльок». І не з порожніми руками, а з дипломом «За найкращу чоловічу роль», який отримав наш актор Тарас Козловський. Це вже друга відзнака в його творчому доробку», –  йдеться у повідомленні.

Запис Актор Чернівецького театру ляльок переміг на Всеукраїнському фестивалі спершу з'явиться на Медіа-Версії.

До речі, про Івана… Його відтепер офіційно актором Театру ляльок називати не зовсім вірно. Адже у вересні він замінив тут Руслана Неупокоєва на посаді режисера.

Цього року Театр ляльок зустрічатиме глядача з особливим настроєм

– Фестиваль у Запоріжжі не такий відомий і престижний серед лялькарів, як, наприклад, міжнародні фестивалі «Золотий телесик» у Львові, «Інтерлялька» в Ужгороді чи «Аніма» у Харкові, – привідкриває фестивальну завісу новий режисер чернівецького Театру ляльок Іван Бутняк. – Проте сюди з’їжджаються усі наші театри, в рамках фестивалю студентськими роботами представлені ляльково-анімаційні школи країни – харківська, київська та дніпропетровська. Тобто, це такий собі «домашній» фестиваль, де усі одне одного давно знають. Традиційно сильні театри тут не надто напружуються, привозять сюди «рядові» вистави. Від решти  – теж нічого особливого не очікують…

 «Поселили нас на острові Хортиця. Козаки там є, зранку бігають, у шароварах. Один з наших акторів зранку вийшов на розминку – він їх бачив…»

– Ми ж цього року приїхали сюди з особливим настроєм. Адже у нас в театрі – як після виборів. Хороших виборів… Усі очікують якихось змін на краще. Тож ця дещо несподівана (і не лише для нас!) перемога на фестивалі ще більше підлила масла у наш театральний внутрішній вогонь. Адже журі тут – серйозне, компетентне, – каже Іван.

– Актор любить, коли його хвалять, – додає він. – Головне, щоби не перехвалювали. В нас склалася зараз досить унікальна і гарна ситуація. Усі в творчому тонусі, готові працювати в нових напрямках. Керівництво до нас налаштоване гармонійно, готове вмикати нам зелене світло, щоби театр трішечки реформувати…

 Велика біда Чернівецького Театру ляльок – старе, а подекуди і аварійне приміщення.

– Ситуація з цим дуже кепська, – каже Іван. – Бо ми їздимо по фестивалях, бачимо інші театри ляльок. Які вони сучасні, відремонтовані. Дитина приходить туди як у «Фентезі таун»! В нас же навпаки: доки обласна та міська ради вирішують, чий театр і чиє приміщення, – будівля старіє. 

Антон Сисюк та Олексій Григорчук гратимуть у ляльковому театрі

Окрім режисера, в театрі змінився і керівник музичної частини. Робота Євгена Столяра є надзвичайно важливою, тому що музики і співу в Театрі ляльок багато.

А ще лялькові лави поповнили колишні драмтеатрівці – Антон Сисюк та Олексій Григорчук.

– З Антоном та Олексієм я колись в одній гримерці сидів і вуса клеїв, – жартує Іван Бутняк. Адже він встиг протягом 2,5 років пограти і на сцені драмтеатру ім. О.Кобилянської. – І от наша доля знову зійшлася. У нашій трупі зараз одинадцятеро артистів. Дуже багато молоді. Не випускників свіжих, а артистів, які мають уже певний досвід, проте які ще дуже багато хочуть від життя і від нашого театру. Тобто, вони сюди не просто приходять на роботу…

– Невже досі тут так кепсько було, з попереднім керівництвом? – дивуюся я.

– Ні, не кепсько! – заперечує одразу ж Іван. – Усе було гаразд. Але не більше того. Було замало творчого настрою. Усе перетворилося на рутинну роботу. Коли у вересні відбулися усі ці зміни, я єдине, що сказав своїм колегам: «Давайте зробимо з цього театру… театр!» Більше нічого! Тобто, просто якісь речі з часом повипадали з театру…

 Зараз глядачі активніше відвідують театр. Років десять тому їх було набагато менше. Серед молодих батьків поширилася тенденція щонеділі влаштовувати для дітей культпохід до Театру ляльок. Зручний час (12-та година), цілком демократичні ціни (10 гривень)… Тому зали в нас зазвичай майже повні.

За його словами, чернівецький Театр ляльок, як і більшість українських театрів, упродовж останніх десяти років рухався у пострадянській естетиці. Тобто, з переважанням у репертуарі ширмових вистав (коли демонструються рукавичні чи тростьові ляльки, вистави з ними найчастіше відбуваються над ширмою, що закриває акторів).

– Він не є поганим! – каже Іван. – Проте в Європі більше поширена планшетна лялька, коли на столі актори, не ховаючись, оживлюють її у відкритому плані. Або маріонетки… Усе залежить від конкретного рішення режисера. Тобто, європейці почали експериментувати з ляльками раніше за нас.

«Зрештою, я став на бік щуриків…»

Більшість вистав у нинішньому репертуарі театру (відсотків 90) – ширмові. Проте, наприклад, у мюзиклі «Лікар Айболить» використовується вже змішана техніка, там є тростинні (коли актори ховаються за ширмою) герої – Айболить, Бармалей, Робінзон, – а крім того, персонажі, які з’являються «відкрито», по-сучасному.

За словами Івана Бутняка, цього сезону в театрі заповнюватимуть прогалини в репертуарі для маленького глядача, а з наступного – візьмуться й за нові творчі експерименти. Щоби привабити до театру зовсім іншого, дорослішого глядача. Тим паче що подібні спроби робив і попередній режисер – Руслан Неупокоєв. Згадаймо лишень його зовсім не дитячі «Тіні забутих предків» за твором Михайла Коцюбинського!

 У театрі жартують, що перша вистава Івана Бутняка «Фет-Фрумос і Сонце», яку він поставив минулої осені (про те, як маленький молдованчик шукає сонце) – у справжнісінькому 3D. Адже вона зі спецефектами, грається в ультрафіолетовому світлі, ляльки, декорації та тканини розфарбовані спеціальними люмінесцентними фарбами.

– До речі, я дізнався, що в Кишиневі проводиться міжнародний фестиваль Театрів ляльок «Під шапкою Гугуци», – каже Іван. – Там вже встигли побувати і українські лялькарі – з Тернополя, з Хмельницька, з Франківська! Мусимо теж туди їхати! Тим паче, що у нас є вистава за їхнім фольклором, в якій ми навіть пісні співаємо румунською!

– В нашому театрі на другому поверсі є дуже хороший зал на вісімдесят місць. Хочемо зробити там горішню сцену, – продовжує Іван Бутняк. – Щоби ставити там різні вистави, у іншому форматі, для іншого глядача, дорослого. Тому що Чернівцям цього бракує. Звісно, поки що це лише у планах. Але без планів – нікуди.

Іван каже, що вже й спеціально обрав такий матеріал, який стане несподіванкою навіть для акторів його трупи.

– Але це ще секрет, – інтригує мене молодий і завзятий режисер театру.

 Був якось такий період, коли в Україні за п’ять років випустився… лише один режисер театру ляльок – Іван Бутняк!

– У Києві тоді тільки організовувалася кафедра театру ляльок. А в Харкові на кафедрі театру анімації якось тоді з режисерами не складалося, – посміхається Іван. – Хтось переводився, когось – виганяли… 

 – Зараз ми готуємо прем’єру для найменших дітей (з трьох років) за моєю п’єсою «Хмаросяг для морських свинок». Вона буде знайомити нашого глядача із зеленими питаннями – наступом глобалізації на природу. За фабулою, серед заповідника будують новий надсучасний хмаросяг, у якому житимуть морські свинки. Проте проти їхніх «підступних» планів із протестами рішуче виступають щурики…

За словами Івана, під час вистави на сцену заходитимуть веселі будівельники в спецстроях «Обллялькбуду» і з величезних пазлів на очах у глядачів будуватимуть декорації.

– Я писав цю п’єсу три роки. Бо ніяк не міг зрозуміти, на якому я боці. Адже не все так однозначно. Зрештою, я став на бік щуриків. Хоча, смішними у виставі будуть і щурики, і свинки, – каже Іван Бутняк.

Увага! Чернівецький театральний проект розшукує собі назву та учасників!

 – В Чернівцях існує вже аж чотири театри, а також численні різноманітні навколотеатральні гуртки, студії та угруповання, напівпрофесійні або зовсім аматорські, – розмірковує Іван. – Добре було організувати в цьому місті якийсь оригінальний чернівецький театральний проект. Щоб це був спільний проект чернівецьких театральних установ і товариств. Тобто, організувати десь імпровізовану сцену, де щотижня можна було б влаштовувати різноманітні 10-15-хвилинні театральні перформанси: під вірші, гітару, чи моновистави… Хай таких вечорів буде навіть небагато… Нічого страшного! Їх буде стільки, скільки у Чернівцях є театральної потужності.

Іван каже, що подібні «витівки» регулярно відбуваються у великих театральних містах: Києві, Харкові, Львові… І справді, он художники влаштовують спільні виставки, музиканти беруть участь у різноманітних сейшенах, літератори збираються на спільні читання… А актори у Чернівцях сидять «по власних норах». Невже цьому місту забракне сміливців, котрі б побоялися якось «розім’ятися» поза основною сценою? Не секрет, що багатьом з них хотілося б якось вихлюпнути свою креативність, творчість, адже не завжди репертуарна політика рідного театру дає змогу це зробити.

– Я думаю, кожен актор має що сказати глядачу, і має сміливість це зробити, – каже Іван. – Адже що за актор – без сміливості? Я не кажу про нахабство, коли зі сцени все що завгодно можна казати, ходити голим, матюкатися… Сміливість – це показати себе зсередини, подивитися в очі глядачу, не ховаючись за личину персонажа. До речі, в Європі це розповсюджена тенденція, там діє багато камерних театрів, де актор зближується з глядачем.

– До нас іноді приїжджають на гастролі інші театри, можливо, хтось із трупи хотів би презентувати себе тут в іншій іпостасі… Або творчі, активні студенти, звичайні люди, які ніби й поза театром, проте ним ревно цікавляться і займаються… Є і інші театри неподалік: Тернопільський, Коломийський… Тамтешнім акторам цікаво було б приїхати до нашого міста на подібні імпрези. Зрештою, подібна ініціатива могла би перерости і в якийсь невеличкий фестиваль, адже легше привезти сюди кількох цікавих акторів, навіть із-за кордону, аніж – цілі громіздкі колективи…

Ігор КОНСТАНТИНЮК, «Версії»

Запис Іван Бутняк: «В Театрі ляльок – як після хороших виборів… Усі очікують якихось змін на краще» спершу з'явиться на Медіа-Версії.