Формат події — вільний діалог, без наперед заданих меж. Тарас Полатайко не читав лекцію — він імпровізував, розповідав, ставив запитання. У залі панувала камерність, а в темряві народжувалися асоціації, дискусії, невидимі нитки, що з’єднували глядача з історією мистецтва та з самим собою.

Йшлося не лише про витоки перформансу від Алфреда Жаррі й Хуго Балля  до Марселя Дюшана, Йоко Оно, Аллана Капрова чи Джорджа Мачунаса…, а й про його найрадикальніші прояви.

Особливе місце у розмові зайняла робота іспанського художника Сантьяго Сьєрра «Veterans in a Corner» — ветеран війни, що стоїть обличчям до стіни, спиною до глядача, в кутку галереї. Усе — мовчки. Усе — на межі. Цей проєкт був показаний ще до початку повномасштабної війни, але тепер сприймається зовсім інакше.

Воїн, що стоїть спиною до глядача, лицем до стіни, впродовж годин. Мовчки. У кутку. Між двома площинами. Це не образ жертви і не пафосного героя. Це, як на мене, перформативна присутність травми, тіла, витісненого досвіду. Візуальний, глибоко етичний шок. Чи справді це мистецтво? Чи допустимо «використовувати» ветерана? А може — це радше можливість сказати про те, чого не скаже текст чи фото? Саме такі питання ставилися на зустрічі. І саме в таких моментах відкривалася жива природа перформансу — не як відповіді, а як питання, яке не дає спокою.

Поруч обговорювався й інший приклад — простий рядок:
«Понеділок. Вівторок. Середа. Четвер. П’ятниця. Субота. Неділя.» Приклад, що спровокував дискусію від пані Світлани Вардеванян.
Це поезія? Текст? Перформанс? А може — ритм буденності, що вимагає паузи, уваги, осмислення?

На завершення — ще один, вже несценарний перформанс. На стіні BUNKER’а повільно рухався павук, і його присутність у напівтемряві несподівано стала жестом простору, що приймає, відкриває, діє. Відео цього «учасника» зустрічі збереглося — і це також перформанс, лише без імені автора.

Павук — мов жива скульптура, що прийшла нагадати: перформанс живе не лише у концепціях і галереях, а в кожному несподіваному жесті, в кожному дотику до простору, в акті входу, присутності, свідчення. Я навіть зафільмувала того павука і зрозуміла: я увійшла у простір BUNKER, у якому вже жили свої мешканці. Я стала гостею. І хоча мене запросив Тарас Полатайко, павук запросив ще раз. Це теж був перформанс.

Слухаючи Тараса Полатайка у просторі BUNKER, відчула, як з часом змінюється сприйняття: сьогодні більше схильна бачити в перформансі не відповідь, а запитання, не демонстрацію, а свідому присутність, яка лишає слід у свідомості — іноді тихий, як рух павука на стіні, іноді гучний, як погляд військового, ветерана, зачиненого у кутку.

Присутність стала ключовим словом. Перформанс — це не лише дія митця, а й стан глядача, який дозволяє події відбутися. Це мистецтво тиші, неспокою, виклику. Це пауза в рутині — така, як павук на стіні чи військовий у кутку. Ненав’язлива, але така, що лишає післясмак.

Освітній цикл «Мистецькі практики» лише розпочався. Попереду, напевно, розмови про інші форми сучасного мистецтва. Але вже зараз очевидно, що це буде не навчання в академічному сенсі, а занурення — у живу, дискусійну, часто провокативну атмосферу мистецького сьогодення.

Дякую художнику і чудовому, як на мене, лектору Тарасу Полатайку!

Більше фото з події за покликанням – Присутність як мистецтво. Перформанс у просторі BUNKER

ОГОЛОШЕННЯ

Мистецькі практики
Освітній цикл
Тараса Полатайка
Зустріч ІІ: Перформанс
Українські проєкти
Зустріч відбудеться 25 липня, 18:00 у BUNKER

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Перформанс як мистецтво виклику і присутності: перша зустріч з Тарасом Полатайком у циклі «Мистецькі практики» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Всі ці три жінки – зразкові мисткині своєї культурної традиції. Книга є символічним мостом, що з’єднує Україну та Австрію культурно та духовно. Збірка видана Австрійським інтеграційним фондом у співпраці з Ukraine Office Austria при Федеральному міністерстві європейських та міжнарондних справ Австрії та Чернівецьким художнім музеєм, а також за підтримки професора Алоїза Волдана (професора слов’янських літератур Віденського університету).

Перекладачі: Петро Рихло (Роза Ауслендер, на українську мову), Ірина Качанюк-Спєх, Алоїз Волдан, Анна Шарлотта Вуцкі (Леся Українка, на німецьку мову).

Збірку представляли Петро Рихло, професор кафедри зарубіжної літератури та теорії літератури Чернівецького національного університету, літературознавець, перекладач та Світлана Вардеванян, кандидат філологічних наук ЧНУ імені Юрія Федьковича. Інна Кіцул, директор Чернівецького художнього музею розповіла про художницю Августу Кохановську.  Про роботу команди Австрійський культурний форум у Києві та Австрійське бюро кооперації у Львові розповіли представники цих організацій. У заході взяли участь артисти Чернівецької обласної філармонії імені Дмитра Гнатюка, Академічний камерний хор «Чернівці».

Роза Ауслендер

Материзна

Моя вітчизна померла
вони поховали її
в огні

Я живу
у своїй материзні
слові

Леся Українка

Стояла я і слухала весну,
Весна менібагато говорила,
Співала пісню дзвінку, голосну
То знов таємно-тихо шепотіла.

Вона мені співала про любов,
Про молодощі, радощі, надії,
Вона мені переспівала знов
Те, що давно мені співали мрії.

Дякуємо за чудову збірку поезій (яку присутні отримали в подарунок), організаторам за цікаве інтелектуальне спілкування. Тепер використовують слово комунікація. Як математик, слово комунікація має для мене трохи інший зміст – з теорії інформації. Тим не менш – зустріч любителів поезії була творчою і натхненною.

Більше фото з музею за посиланням – ПРЕЗЕНТАЦІЯ ЗБІРКИ ПОЕЗІЙ «ПРО ТУГУ ТА БАТЬКІВЩИНУ» У ЧЕРНІВЦЯХ…

Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Презентація двомовної збірки поезій Рози Ауслендер і Лесі Українки «Про тугу та батьківщину» у Чернівцях спершу з'явиться на Медіа-Версії.