Це питання не вперше постало перед Чернівцями. Та нинішня влада, на жаль, не спроможна адекватно розібратися у ньому, бо професійна думка стосовно проблеми, озвучена ще 2013 року фахівцями бюро Українського національного комітету Міжнародної ради з охорони пам’яток та історичних місць, десь… «загубилася». Вчений секретар УНК ІКОМОС тих років Світлана БІЛЕНКОВА намагається надолужити цей пробіл. Їй слово:

– Останнім часом щось дивне коїться довкола пам’яткоохоронних процесів у рідних Чернівцях. Ось і цими днями виникла чергова болюча проблема – здійснення «благоустрою скверу» по вул.Університетській-Коцюбинського. 

А втім, ще не так давно, навесні 2013 року, це питання активно обговорювалося на одному з чергових засідань УНК ІКОМОС (Український національний комітет Міжнародної ради з охорони пам’яток та історичних місць ). Його наслідком стало звернення до Чернівецької міської ради з викладеними у ньому фаховими рекомендаціями та науково обгрунтованим баченням вирішення теми. Відтак були пропозиції, публікації тощо і, як кажуть, тему «забалакали». 

Та, як відомо, не вирішена своєчасно проблема обов’язково «вистрелить» зненацька, спотворюючи все ціннісне і важливе, що було зроблено раніше. Нині через відсутність традицій комунікаційного зв’язку між місцевими інституціями результат більш ніж сумний. Псевдомонумент щодо благоустрою скверу по суті відволік усіх від вирішення справді надзвичайно важливих проблем міста. А вкрай корисні рекомендації, висловлені експертами УНК ІКОМОС ще сім років тому, на жаль, десь «загубилися» у провладних кабінетах/коридорах. Отож нинішня влада не спроможна адекватно розібратися у цих питаннях. Тому, як колишній член бюро та вчений секретар цієї незалежної Міжнародної експертної організації в Україні (2010 – 2016 рр.) вважаю за необхідне оприлюднити слушні поради науковців, викладені у листі. Сподіваюсь, може ще вдасться зрушити цю справу та спрямувати її у правильне русло! Час іще є, тож усе можна виправити з гарним результатом. 

Отже, наведу тези зі згаданого листа професіоналів високого гатунку, який став реакцією на оголошений конкурс 2013 року серед студентів університетів щодо благоустрою згаданого скверу. До слова, тодішній конкурс підтвердив надзвичайну актуальність питань озеленення міст в Україні. Багато про цю ситуацію писали тоді журналісти газети «Версії», і саме вони звернулися по коментар до УНК ІКОМОС: 

«…Сквер, на розі вул.Університетської–Коцюбинського, 7 у Чернівцях – памятка садово-паркового мистецтва від 23.03.1994 р., розміщена в межах прилеглої території пам’ятки архітектури місцевого значення (житлового будинку 1930-х рр. «Попівського дому»)… …Враховуючи той факт, що сквер розташований у межах буферної зони об’єкта ЮНЕСКО і в перспективі набиратиме основне навантаження туристичних відвідин, було би доречним розглянути питання реконструкції скверу в контексті актуальних проблем РЕВІТАЛІЗАЦІЇ РЕКРЕАЦІЙНИХ ЗОН МІСТА. (В урбаністиці поняття «ревіталізація” означає відновлення міського середовища, за якого воно стає більш придатним для проживання – ред.) Питання благоустрою скверу варто розглядати як початковий етап першочергових заходів не тільки по відродженню філософії дендрологічного образу скверу, а й з точки зору пристосування його до сучасних потреб розвитку міжнародної туристичної інфраструктури. У багатьох проєктах цілком справедливо увага зосереджувалася на організації озеленення скверу. Але досить низький рівень історичних і натурних досліджень засвідчує, що цей аспект реконструкції скверу потребує подальшого і глибшого рівня. Цілком зрозуміло, що архівних матеріалів по скверу досить мало, так як місто знаходиться у прикордонній зоні і має досить складну історію – перебувало під владою різних державних утворень:

…МОЖНА БУЛО БИ ДОМОГТИСЯ МАКСИМАЛЬНОГО ВІДТВОРЕННЯ ФІЛОСОФСЬКОЇ  ІДЕЇ СКВЕРУ, повернувшись до  наукових напрацювань членів професорсько-наукового складу ЧНУ ім. Ю. Федьковича, які володіють унікальним досвідом з місцевої  дендрології. У перспективі можна було би визначитися з основними композиційними осями скверу, які, безумовно пересікаються з філософією митрополичого парку, з системою прогулянкових доріжок, полян, композиційних рослинних куліс, архітектурних конструкцій (із врахуванням запитів туристів похилого віку та з маленькими дітьми, спортивної молоді тощо), основними рослинними акцентами, збагаченими екзотичною  флорою (букові та хвойні породи дерев, кущі магнолії, трояндові «перголи»,  екзотичні  платани та ін. (їх  досить  часто  висаджують біля  об’єктів  ЮНЕСКО, бо в  літній  період  їхні  крони та листя створюють не  тільки  своєрідний  тіньовий  затишок,  але  й  активно  очищають кисень). 

Головною сигнатурою архітектурного образу міста є ансамбль колишньої Резиденції і 

звісно – митрополичий парк з головною домінантою архітектурно-ландшафтної композиції (ансамбль розміщено на вершині пагорба «Домінік»). А сквер біля  колишньої  резиденції виконує функцію композиційних «передпокоїв» для  гостей, своєрідної  композиційної ландшафтної інтриги. Тому в цьому контексті доречно звернути увагу на формування композиційних образів клумб; розташування  невеличких  бельведерів питної води – сучасна вимога, пов’язана з  глобальними  кліматичними змінами. 

Цікавим моментом у формуванні образу скверу було би розміщення бронзової моделі  резиденції, що дало би можливість відвідувачам із проблемами зору максимально відчути образний характер пам’ятки.  Виконання і розміщення моделей об’єктів всесвітньої спадщини ЮНЕСКО в Чернівцях міг би отримати загальноукраїнське значення за підтримки місцевої влади у  контексті популяризації пам’яток та задоволенні соціальних потреб категорії населення з обмеженими можливостями. 

На світовому просторі тема озеленення рекреаційних зон – чи  не  одна  із  головних.  Тому ідея благоустрою скверу могла би стати початком подальшої  реалізації більш серйозних проблем в озелененні не тільки Чернівців, а й  інших міст України. У разі прийняття Чернівецькою міською владою рішення щодо подальшої реалізації результатів конкурсу (йдеться про 2013 рік – ред.) з реконструкції скверу по вул.Коцюбинського, 7,  бюро УНК ІКОМОС  рекомендує винести ці питання на розгляд громадської консультативної ради з питань охорони 

культурної спадщини у Чернівцях та Науково-методичної ради при Міністерстві культури  України». 

(Схвалено на засіданні бюро УНК ІКОМОС 29.03.2013 року).

Запис Рекреаційні зони озеленення об’єктів культурної спадщини: відтворюємо чи знищуємо спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Прихід до мерії нової команди подарував людям надію. Та, як на мене, її, себто цю команду, просто змушують – хитро і підступно – наступати на старі граблі. У повітрі знову витає запах потужної афери. Можливо й помиляюсь, та мені здається, що заручником саме цієї проблема – забудови історичного центру Чернівців – став свого часу і багаторічний міський голова Микола Федорук. Ба більше, ймовірно, через це позбувся і мерського крісла. 

Та  повернемося до сьогоднішнього дня. На офіційному порталі Чернівецької міської ради з’явилася наступна інформація: 

«У Ратуші обговорювали питання, пов’язані з визначенням меж та режимів використання історичних ареалів міста

16 лютого 2021 року відбулося засідання групи з вивчення питань, пов’язаних з коригуванням історико-архітектурного опорного плану, визначення меж та режимів використання історичних ареалів м.Чернівців. 

Історико-архітектурний опорний план (ІАОП) – це науково-проєктна документація, яка розробляється у складі генеральних планів історичних населених місць та на якій відображається інформація про історичну забудову, землі історико-культурного призначення, дисгармонійні будинки та споруди, пам’ятки природи, цінні природні ландшафти, межі історичних ареалів населеного місця, межі зон охорони пам’яток культурної спадщини, що є діючими на час складання ІАОП. 

Голова групи – начальник відділу охорони культурної спадщини міської ради Олена Пушкова ознайомила присутніх з оновленим складом робочої групи, поінформувала про спільну роботу відділу з управлінням культури Чернівецької ОДА та окремою робочою групою, створеною розпорядженням міського голови від 12.01.21р. №13-р, щодо уточнення та актуалізації Переліку об’єктів культурної спадщини міста, який суттєво впливає на визначення контурів охоронних зон навколо них. Олена Пушкова підтвердила інформацію про те, що дослідження меж та режимів використання охоронної (буферної) зони об’єкта всесвітньої спадщини ЮНЕСКО – Резиденції митрополитів Буковини та Далмації в м.Чернівцях буде здійснювати Український державний інститут культурної спадщини при Міністерстві культури та інформаційної політики України за державні кошти. 

За участі заступника міського голови Зазуляка В.В., секретаря виконавчого комітету міської ради Добржанського С.А., головного архітектора міста Хілько Н.О., провідних архітекторів, членів МО НСАУ в Чернівецькій області та громадських активістів міста обговорено стратегію коригування ІАОП відповідно до попередніх історико-містобудівних досліджень території м.Чернівців, координацію дій структурних підрозділів міської ради, з метою можливості найшвидшого оголошення тендерних процедур на закупівлю наукової документації, необхідність чіткого формулювання завдання на проєктування, першочерговість виділення коштів на підготовку вихідних даних на проєктування, необхідність внесення земель історико-культурного призначення до Держгеокадастру та ін. 

Директор ПАТ «Геотехнічний інститут» Полевецький В.І. проінформував присутніх про важливість вивчення питання зсувів на території міста, їх стабілізації та доцільність розробки на даному етапі геолого-інженерних вишукувань.

Також 16.02.21р., на виконання протокольного рішення попереднього засідання, було організовано відео-конференцію членів робочої групи з фахівцями Українського державного інституту культурної спадщини при Міністерстві культури та інформаційної політики України, в якій взяли участь директор інституту Ірина Прокопенко, заступник директора з містобудівних досліджень та перетворень Андрій Куделін, заступник директора з планово-економічної та господарської діяльності Ігор Іголкін, завідувач  відділу містобудівних досліджень та документації Юрій Поштаренко. Вдалося обговорити методику дослідження охоронних зон об’єктів культурної спадщини всіх видів і категорій та першочергові завдання для початку історико-містобудівних досліджень Чернівців».

Екскурс до подій річної давнини

Попервах у надрукованій на сайті інформації все виглядає грамотно і дуже солідно. Та це для тих, хто не у темі. Про те ж, чого у цій, так званій, «концепції» бракує, наголошувала  ще наприкінці 2019 року керівниця відділу Чернівецької міськради з питань охорони культурної спадщини від 2006 року Світлана Біленкова. Її публікація побачила світ за день до презентації  у 105 кабінеті міськради розробки І етапу коригування історико-архітектурного опорного плану м. Чернівці з визначенням меж та режимів використання зон охорони пам’яток та історичних ареалів  (підготовчі роботи), представленого гостею з Києва, кандидаткою історичних наук, працівницею музею «Софія Київська» Оленою Сердюк. До слова, вартість роботи пані Сердюк для Чернівців склала… півмільйона гривень. Нє хіло?! : )) Саме ця цифра прозвучала на презентації і не могла не зачепити, бо ж вартість самого Опорного плану становить 16-18 тисяч гривень.  

Отож звернулася за інформацією до YOU CONTROL і дізналася, що Олена Сердюк є також директоркою підприємства «Укрспецпроєкт» та «Консалтингового центру культурного надбання», а також керівницею як Київської міської організації Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, так і громадської спілки «Київська міська організація «Українське товариство охорони пам’яток  історії та культури».  

А далі ще цікавіше: цими днями у ЗМІ з’явилося повідомлення про те, що, цитую, «Одеський апеляційний суд відмовився повторно брати під варту Олену Сердюк, яку підозрюють у розтраті бюджетних коштів та зловживанні службовим становищем під час реставрації будинку Русова. …Також судді відхили скаргу прокурора, який вимагав збільшити розмір застави до майже 5 мільйонів гривень.  Наразі Олена Сердюк внесла 302 тисячі гривень застави та вийшла з СІЗО. Тому правоохоронці намагалися збільшити заставу до 4,9 мільйонів гривень – саме таку суму збитків інкримінують підозрюваній».

Та повернімося до наших – чернівецьких – проблем. Їх чітко окреслила пані Біленкова у грудневій публікації в газеті «Версії» за 2019 рік (№50). Оскільки відтоді нічого не змінилося, беру на себе сміливість звернути увагу керівництва міськради на точку зору науковиці п. Біленкової. 

«Історичний центр Чернівців: зберігаємо чи знищуємо?

Світлана БІЛЕНКОВА, кандидатка з мистецтвознавства, керівниця відділу Чернівецької міськради з питань охорони культурної спадщини від 2006 р. Свого часу вона розробляла Опорний план історичного ареалу Чернівців та займалася його затвердженням як на державному, так і міжнародному рівнях.  

– Стурбована невизначеністю взаємодією містобудівної політики з пам’яткоохоронною справою у Чернівцях. Тож дозволю собі поділитися баченням цих проблем:

1. Сама постановка теми є хибною, неприпустимою й дуже небезпечною, бо може призвести до повної руйнації взаємодії містобудівної політики і пам’яткоохоронної справи у Чернівцях і становлення містопланування з розвитком анархічної комерційної забудови. Наслідки  – тотальне нищення не тільки культурного спадку міста, а й універсальності національної самоідентичності, що вирізняє Україну серед інших країн світу. На жаль,  негативний досвід такого існує. Приміром, такі нищівні процеси відбувалися у повоєнні роки в Брюсселі й отримали назву «брюсселізація», тобто хаотична комерційна забудова історичного центру. Як наслідок, у Брюсселі історичного центру сьогодні вже не має – він зник. 
2. Не новина, що Чернівці є унікальними не тільки в Україні, а й у Європі. Це місто особливого містобудівного ландшафту та унікального втілення найкращих аспектів однієї з найпередовіших архітектурних шкіл світу ХІХ-ХХ ст. Нині, коли Україна перебуває у стані тривалого військового конфлікту, варто вжити першочергові заходи з упорядкування взаємодії містобудівної політики з пам’яткоохоронними процесами.
3. Важливо розібратися, чому не виконана «Комплексна Програма збереження об’єктів культурної спадщини Чернівців на 2004-2008 роки», затверджена  рішенням 24-ї сесії IV скликання Чернівецької міської ради від 26.08.2004 р. №541. З’ясувати, що та як виконано, а що й чому залишилося поза увагою та чому виконання цієї Програми (її реалізація передбачена чинним Законом України «Про загальнодержавну програму збереження та використання об’єктів культурної спадщини на 2004-2010 роки») протягом років  роздрібнюється на частини, черги або етапи (перший етап, другий етап тощо). Яскравий приклад – назва запланованої на замовлення Департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин презентації. Слід розібратися також, скільки юридичних осіб з назвою «Департамент містобудівного комплексу та земельних відносин» зареєстровано в ЄДР. Яка з цих реєстрацій є чинною, а яка – помилковою. 
4. Скільки існує виконавчих пам’яткоохоронних органів у структурі Чернівецької міської ради. Який з них є законним, а який – помилковим (зареєстрованим помилково). Слід розібратися, якому саме органу місцевого самоврядування з питань охорони культурної спадщини надавалися делеговані Державою повноваження з нагляду за землями історико-культурного призначення у Чернівцях.
5. Чи зареєстрована база даних  електронної системи ЄДР місцевого рівня  (в т.ч.юридичних осіб) на рівні Міністерства юстиції України. Чи є місцевий ЄД Реєстр чинним!? Адже  орган місцевого самоврядування, виділений 2007 р. у спеціально уповноважений відділ Чернівецької міської ради з питань охорони культурної спадщини за наказом Міністерства культури України, і памяткохоронний виконавчий орган Чернівецької міської ради (утворений  влітку 2011 р., коли містом керував секретар міської ради) є посадовими особами публічного права і жодним чином не можуть бути юридичними особами (припиненою та діючою), не можуть займатися господарсько-економічною діяльністю і бути замовниками робіт, так само, як і головний архітектор. 

6.Науково-проєктна документація з «Коригування історико-архітектурного опорного плану і проєкту зон охорони пам’яток та визначення меж і режимів використання історичних ареалів м.Чернівців (додаток 1) з Переліком пам’яток та об’єктів культурної спадщини м.Чернівців (додаток 2)» є чинною та затвердженою на всіх державних рівнях. 

7. Без відома та відповідно прийнятого рішення Міністерства культури, молоді та спорту України (як правонаступника центрального органу у питаннях охорони культурної спадщини) не можуть відбуватися жодні втручання місцевого рівня без державного контролю: на території міста є об’єкт ЮНЕСКО, збереження якого так само потребує комплексного міждисциплінарного підходу. 
8. У разі згоди профільного Міністерства, на період виконання науково-пошукових робіт дія чинної документації ІАОП з «Коригування…» призупиняється (тобто, оголошується мораторій).
9. Заповнення електронної версії «Геопорталу» можливе тільки тоді, коли буде затверджений на державному рівні Генеральний план розвитку міста. Територія історичних ареалів та режими їхнього використання є відправною точкою для подальшої розробки цілого Генерального плану міста.  
10. Інформаційним забезпеченням «Геопорталу» займаються відповідні структури виконавчої влади, які й несуть відповідальність за недопущення помилок чи їхнє виправлення. Тому, напевно, варто замовляти наукове обгрунтування внесення змін у чинну пам’яткоохоронну науково-проєктну документацію з розробкою СТРАТЕГІЇ з упорядкування пам’яткоохоронної справи у Чернівцях. Здійснити АУДИТ – ІНВЕНТАРИЗАЦІЮ об’єктів культурної спадщини та інших нерухомих об’єктів із урахуванням розбіжностей у технічній переадресації та інших помилок, що й спричинило наявність численних проблем хаотичного характеру з обліку  нерухомості в межах буферної зони пам’ятки ЮНЕСКО тощо.  (Підкреслено редакцією)»

Корегування плану та його доопрацювання – різні речі 

Як на мене, науковиця поставила дуже серйозні запитання владі. Без відповіді на них рухатися вперед не тільки безглуздо, а й дуже небезпечно. Тим паче – і це головне – наша міська влада не має повноважень на вирішення таких питань, адже вони у компетенції уряду та відповідних фахівців. Однак на це ніхто чомусь не звертає уваги. Хіба що головний архітектор міста пані Хілько погодилася нарешті з п. Біленковою та визнала, що насправді йдеться про наукове обгрунтування буферної зони, а не про корегування Історико-архітектурного опорного плану Чернівців.  

Зрозуміло, п. Біленкова, як спеціаліст, не могла змовчати і залишити без реакції інформацію від 16 лютого про засідання групи з вивчення питань, пов’язаних з коригуванням історико-архітектурного опорного плану. Тому у себе на фейсбуці вона написала: 

«Останніми днями багато пишуть про архітектурну спадщину Чернівців, про роботу якоїсь місцевої групи експертів з вивчення чи дослідження питань, пов’язаних з коригуванням історико-архітектурного опорного плану, визначенням меж та режимів використання історичних ареалів м.Чернівців, уточнення та актуалізації Переліку об’єктів культурної спадщини міста, який суттєво впливає на визначення контурів охоронних зон навколо них, не взявши до уваги НАЙГОЛОВНІШИЙ ФАКТОР: вирішення цих питань може здійснюватися тільки в межах правового поля, тобто при наявності у Чернівцях спеціально уповноваженого виконавчого органу Чернівецької міської ради з питань охорони культурної спадщини з відповідно передбаченими ПОВНОВАЖЕННЯМИ ЩОДО ЗДІЙСНЕННЯ ДЕРЖАВНОГО НАГЛЯДУ ЗА ЗЕМЛЯМИ ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ У ЧЕРНІВЦЯХ! 

Можливо, у Чернівецькій міській раді ще не знають про це?!» – підсумовує пані Біленкова.  

Додам також, що навіть сесія міськради не розглядала це питання. Хоча й цього було б недостатньо. Ну а відділ пані Пушкової загалом не уповноважений на такі рішення, бо він не має подвійного підпорядкування. Тоді як відділ Біленкової був підзвітним одночасно Чернівецькій міській раді та Кабміну. 

Замість епілогу

Щоби з’ясувати, чому в Чернівцях виникла така заплутана колізія, потрібно, мабуть, поставити запитання про вигодонабувача цієї ситуації. Тобто кому це вигідно? Водночас є ще одне запитання, яке може відкрити те, що сховалося за лаштунками: чому так сталося? А  сталося так тому, стверджують спеціалісти, що кожен шматочок чернівецької землі проданий уже щонайменше тричі! І за це колись із когось спитають. Як правило, це буде той, хто невчасно опиниться у непотрібному місці…

А чи можна кардинально змінити дану ситуацію? Мабуть, що так, якщо діяти згідно з законом і на користь людям. 

Запис Міна уповільненої дії для Чернівців і Клічука?.. спершу з'явиться на Медіа-Версії.

5 серпня 2020-го чернівчани долучилися до першої лекції за темою «Оберігаючи видатні міста світу. Нотатки науковця».
Лекція та обговорення були присвячені  питанням управління об’єктами культурної спадщини історичних місць світу, що є одним з головних завдань збереження самобутності держав у сучасному розвитку суспільства.
«Масштабний характер швидкоплинних змін і доленосних випробувань, що відбуваються останнім часом у сучасному глобальному світі, торкаються всіх напрямків життєдіяльності суспільства і, звісно, наукових досліджень у сфері міжнародної практики з пам’яткоохоронної справи».

Нажаль, деякі  всесвітні пам’ятки опиняються у центрі політичної суперечки. Останній факт – Софійський собор у Константинополі. Софійський собор є одним з найвеличніших храмів візантійської архітектури, унікальний символ «золотої доби» Візантії. У 15-му столітті після захоплення міста османами собор був перетворений на мечеть. Музейний статус Софійський собор отримав в 1934 році за рішенням першого президента Туреччини Мустафи Кемаля Ататюрка. 1985 року храм занесений до переліку Світової спадщини ЮНЕСКО. А у 2020 році президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган підписав указ про перетворення собору на мечеть.

«Процеси, які відбуваються у містобудівній політиці світу показують, що проблеми налагодження системи управління об’єктами Всесвітньої спадщини UNESCO та управління їхніми буферними зонами є надзвичайно актуальними і об’єднують фахівців найрізноманітніших напрямків, формуючи абсолютно новий підхід до розвитку культури управління історичним середовищем містобудівних ландшафтів», –науковець розповіла про науково-аналітичні дослідження з цієї теми  на Міжнародному симпозіумі «Всесвітня спадщина Відня — досягнення і помилки»,  який відбувся у Відні  2015 року, де ґрунтовно й детально обговорювались актуальні питання динаміки розвитку урбаністики та збереження історично сформованої ландшафтної архітектури міст Західної Європи.

Також Світлана Біленкова розповіла про  участь  у складі делегації у сессії Комитету вссвітньої спадщини  ЮНЕСКО у Санкт-Петербурзі, де питання стосувалися і такого об’єкту  визначної пам’ятки історії та архітектури  України, як  Собор святої Софії у Києві.

«Найоптимальнішим для втілення в Україні є досвід австрійських колег з управління містобудівними ландшафтами історичних міст, де ретельно прораховані всі специфічні особливості наявних об’єктів всесвітньої спадщини UNESCO та перспективи їхнього туристичного і культурного розвитку. Тут державний контроль за утриманням об’єктів всесвітньої спадщини UNESCO, а також просвітницьку діяльність стосовно них здійснює спеціально відокремлена урядова структура при Міністерстві освіти, мистецтва і культури Австрії», – Світлана Біленкова

Учасники зустрічі жваво обговорювали і сучасний стан збереження культурної спадщини буферної зони ЮНЕСКО у Чернівцях. Культурна спадщина Чернівців, нажаль,  залишається іноді  сам на сам із її руйнівниками. Пригадали і петиції до міської ради, що «навіть події світових війн, не настільки спотворили обличчя нашого чудового міста, як нинішнє недбале ставлення до архітектурної спадщини».

«Наша Резиденція, разом із аурою міста та його мешканцями, і є тим важливим духовним символом міжкультурної толерантності, де кожна людина почувається комфортно і затишно. Саме тут, у Чернівцях, на цій маленькій камерній території середмістя можна відчути усю велич світу, створеного для людства, як унікальної моделі ідеального простору… Тобто об’єкт культурної спадщини нині перестає бути пасивним, він сам геніальний – і творить своїх  геніїв. Він – живий організм – і, як все живе, потребує належної уваги», – Світлана  Біленкова. 

І головне, про що зазначила лекторка, що «наше місто – таке маленьке зовні, є надзвичайно цінністе у світовому масштабі».

І ще такі цікаві просторові і реальні перетини…

Світлана Біленкова з книгою Івана Монолатія «Від Донецька до Перемишля: як сучасна література «пам’ятає» українські міста».

У числі журналу «Ї» №56 2009-го «ЧЕРНІВЦІ CZERNOWITZ CERNĂUŢI טשערנאװיץ» ці два автори представлені такими роботами: Іван Монолатій Австрійська Буковина: особливості національних, професійних і мовних поділів

та двома Світлана Біленкова Архітектурний розвиток Чернівців на межі ХІХ-ХХ століть і Світлана Біленкова Архітектурні стилі Чернівців міжвоєнного періоду ХХ століття.

 Дякуємо Світлані Біленковій за чудову лекцію і велику любов до Чернівців.

Більше фото з заходу за посиланням –  «ОБЕРІГАЮЧИ ВИДАТНІ МІСТА СВІТУ. НОТАТКИ НАУКОВЦЯ». РЕСПЕКТ-ЗУСТРІЧІ З СВІТЛАНОЮ БІЛЕНКОВОЮ

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Серпневі респект-зустрічі з Світланою Біленковою спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Україна – держава молода, тож у нас можна спостерігати колізії, які в цивілізованому світі просто неможливі (з ними ознайомитеся у зверненні п. Біленкової). Чимало запитань, скажімо, спричиняє оголошена на п’ятницю, 20 грудня 2019 року, у міськраді (каб.105,15.00) презентація з розробки І етапу коригування історико-архітектурного опорного плану м. Чернівці з визначенням меж та режимів використання зон охорони пам’яток та історичних ареалів  (підготовчі роботи), на яку запрошують громадських активістів, чернівчан і фахівців.

Пересічному мешканцю Чернівців важко зрозуміти, про що йдеться. Адже переважна частина фактів залишається «за лаштунками». Та головна проблема полягає в тому, що… наша міська влада просто не має повноважень на вирішення таких питань, бо вони у компетенції уряду та фахівців,яких у нинішньому складі міськради немає.

Світлана ж Біленкова, до якої ми звернулися, свого часу очолювала пам’яткоохоронний відділ міської ради та забезпечувала супровід з розробки Історико-архітектурного опорного плану та відповідне його затвердження на місцевому, державному й міжнародному рівнях.  

Світлана БІЛЕНКОВА, кандидатка мистецтвознавства, колишня керівниця спеціально уповноваженого відділу Чернівецької міськради з питань охорони культурної спадщини протягом 2006 – 2007 рр.:  

– Стурбована невизначеністю взаємодії містобудівної політики з пам’яткоохоронною справою у Чернівцях. Тож дозволю собі поділитися баченням цих проблем:

1. Сама постановка теми презентації з “коригування…” чинної пам’яткоохоронної науково-проєктної документації є хибною, неприпустимою й дуже небезпечною. Бо може призвести до повної руйнації не тільки взаємодії містобудівної політики з пам’яткоохоронної справи у Чернівцях, а й набути ознак анархічної комерційної забудови. Наслідки – тотальне нищення не тільки культурного спадку міста, а й універсальності національної самоідентичності держави, що вирізняє Україну серед інших країн світу. На жаль,  негативний досвід існує. Приміром, такі нищівні процеси відбувалися у повоєнні роки в Брюсселі, що отримало назву «брюсселізація», тобто хаотична комерційна забудова історичного центру. Як наслідок, у Брюсселі традиційно сформований історичний центр сьогодні вже не існує. 
2. Не новина, що Чернівці є унікальними не тільки в Україні, а й у Європі. Це місто особливого містобудівного ландшафту та втілення найкращих аспектів професійної діяльності однієї з найпередовіших архітектурних шкіл світу на межі ХІХ-ХХ ст. Нині, коли Україна перебуває у стані тривалого військового конфлікту, варто вжити першочергові заходи з упорядкування взаємодії містобудівної політики з пам’яткоохоронними процесами.
3. Важливо розібратися, чому досі не виконана «Комплексна Програма збереження об’єктів культурної спадщини Чернівців на 2004-2008 роки», затверджена  рішенням 24-ї сесії 4 скликання Чернівецької міської ради від 26.08.2004 р. №541. З’ясувати, що та як виконано, а що й чому залишилося поза увагою та чому виконання цієї Програми (її реалізація передбачена чинним Законом України «Про загальнодержавну програму збереження та використання об’єктів культурної спадщини на 2004-2010 роки») протягом років роздрібняється начастки, черги або етапи (перший етап, другий етап тощо), трапляється хаотична переадресація розташування пам’яток. Яскравий приклад – назва запланованої презентації на замовлення Департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин. Слід розібратися також, скільки юридичних осіб з назвою «Департамент містобудівного комплексу та земельних відносин» зареєстровано у Чернівцях в електронній системі ЄДР. Яка з цих реєстрацій є чинною, а яка – помилковою.
4. Скільки існує виконавчих памяткоохоронних органів у структурі Чернівецької міської ради. Який з них є законним, а який – помилковим (зареєстрованим помилково). Слід розібратися, якому саме органу місцевого самоврядування з питань охорони культурної спадщини надавалися делеговані Державою повноваження з нагляду за землями історико-культурного призначення у Чернівцях. Чи виконуються зараз зазначені повноваження? Якщо так, то ким і на якій підставі?
5. Чи зареєстрована місцева база даних електронної системиЄДР (в т.ч.юридичних осіб) на рівні Міністерства юстиції України. Чи є місцевий Реєстр чинним!? Адже  пам’яткоохоронний орган місцевого самоврядування, виділений 2007 р. у спеціально уповноважений відділ Чернівецької міської ради з питань охорони культурної спадщини за наказом Міністерства культури і туризму України, і памяткоохоронний виконавчий орган Чернівецької міської ради (утворений  влітку 2011 р., коли містом керував секретар міської ради) є посадовими особами публічного права і жодним чином не можуть бути юридичними особами (“припиненою” та “діючою”), тобто не можуть юридично займатися господарсько-економічною діяльністю і бути «замовниками» виконання робіт, так само, як і головний архітектор міста.  

6.Науково-проектна документація з “Коригування історико-архітектурного опорного плану і проекту зон охорони памяток та визначення меж і режимів використання історичних ареалів м.Чернівців (додаток 1) з Переліком памяток та обєктів культурної спадщини м.Чернівців (додаток 2)” є чинною та затвердженою на всіх державних рівнях. 

7. Без відома та відповідно прийнятого рішення Міністерства культури, молоді та спорту України (як “правонаступника” центрального органу у питаннях охорони культурної спадщини) не можуть відбуватися жодні втручання місцевого рівня без державного контролю: на території міста є об’єкт всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, збереження якого так само потребує комплексного міждисциплінарного підходу на державному рівні. 
8. У разі згоди профільного Міністерства, на період виконання науково-пошукових робіт дія чинної документації ІАОП з «Коригування…» призупиняється (тобто, оголошується мораторій).
9. Заповнення електронної версії «Геопорталу» можливе тільки тоді, коли буде затверджений на державному рівні Генеральний план розвитку міста. Територія історичних ареалів та режими їх використання є відправною точкою для подальшої розробки цілого Генерального плану міста.  
10. Інформаційним забезпеченням «Геопорталу» займаються відповідні структури виконавчої влади, які й несуть відповідальність за недопущення помилок чи їхнє виправлення. Тому, напевно, варто спочатку звернутися до профільного Міністерства з відповідним обгрунтуванням у необхідності внесення змін у чинну пам’яткоохоронну науково-проєктну документацію з розробкою СТРАТЕГІЇ містобудівних процесів та упорядкування пам’яткоохоронної справи у Чернівцях. Здійснити АУДИТ – ІНВЕНТАРИЗАЦІЮ об’єктів культурної спадщини та інших нерухомих об’єктів із урахуванням розбіжностей в технічній переадресації та інших помилках, що й спричинило наявність численних проблем хаотичного характеру з обліку  нерухомості в межах історичного середовища міста та й не тільки.

Від редакції: Як заплутану, сприймають ситуацію лише невтаємничені чернівчани. Професіонали, гадаємо, розуміють, про що йдеться і чому виникла така колізія. Зауважимо тільки, що на перший етап коригування Опорного плану виділено півмільйона гривень. А на невиконану Комплексну Програму збереження об’єктів культурної спадщини Чернівці – 450 млн грн.

З петиції чернівчанина до міської влади: 

«Парадокс у тому, що навіть події світових воєн не настільки спотворили обличчя нашого чудового міста, як нинішнє нищівне ставлення до архітектурної спадщини. Ми стаємо не лише свідками, але й співучасниками руйнування краси й слави феноменальних архітектурних перлин історичного центру Чернівців. На наших очах знищуються фасади та їхні складові елементи, унікальні автентичні заповнення брам та дверних отворів. Місто втрачає своє неповторне обличчя й привабливість»

Запис Історичний центр Чернівців: зберігаємо чи знищуємо? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Хто опікується культурною спадщиною Чернівців – невідомо

– Світлано Вікторівно, в листі до керівництва міста з копією урядовцям Ви посилалися на документи, з безладу в яких випливає, що  питаннями з охорони культурної спадщини міста опікуються начебто кілька виконавчих органів – і водночас ніхто?

– Саме так виглядає. Свого часу я очолювала спеціально уповноважений державою відділ  Чернівецької міськради з питань охорони культурної спадщини. Він був ліквідований наприкінці 2007-го, але в документах значиться не як спеціально уповноважений державний орган місцевого самоврядування з КВЕД 84.11 «Державне управління загального характеру», а як багаторазово ЛІКВІДОВАНЕ чи  ПРИПИНЕНЕ  комунальне підприємство  з економічним видом діяльності, наприклад, з КВЕД 73.20.1 «Дослідження і розробки у галузі гуманітарних наук». Зустрічаються й інші матеріали пам’яткоохоронної документації по Чернівцях, які, швидше за все, зберігаються в різних архівних фондах  та обліковуються одним і тим же реєстром у декількох варіантах з різною інформацією… Це свідчить про те, що до єдиної електронної системи Державного Реєстру протягом років несанкціоновано проникають сторонні особи з розміщенням неправдивої інформації не тільки про державне функціонування місцевих органів самоврядування, а й з інших питань, приміром, щодо реєстрації  прав власності та їхніх обтяжень, судових рішень, виконавчих проваджень тощо. З цього приводу у ЗМІ та в соціальній мережі вже розпочата роз’яснювальна робота щодо отримання навичок розпізнавання неправдивої документації. Той, хто вміє  уважно читати документи, може уявити масштаб маніпуляцій, спотворень конфіденційних даних – і наслідків цього.

– Насправді люди часто вживають терміни «історичний ареал», «буферна зона», «об’єкт ЮНЕСКО», «відділ охорони культурної спадщини», вкладаючи в них якесь власне розуміння, а не те, що є насправді…

– Так і є. І при цьому не ставлять насправді важливих питань. Приміром, скільки виконавчих органів з питань охорони культурної спадщини зареєстровано в Чернівцях? Який саме серед них є офіційно чинним, представляючи державні гарантії збереження культурного спадку міста на міжнародному та вітчизняному рівнях, і чи взагалі існує сьогодні такий орган? Чи визначена в межах центрального історичного ареалу міста територія об’єкта ЮНЕСКО (ансамбль колишньої Резиденції митрополитів Буковини і Далмації) з реєстрацією кадастрового номера земельної ділянки як об’єкта світової спадщини, чи зазначений цей об’єкт в Єдиній кадастрово-реєстраційній системі України, якими є цільове призначення цієї ділянки, форма її  власності тощо.  Безумовно, що ці питання можуть розглядатися лише в тому випадку, якщо об’єкт світової спадщини отримає юридичний статус Національного заповідника України (як, скажімо, Софія Київська чи Києво-Печерська лавра). Без урахування цих позицій  неможливо вести мову про  затвердження меж і режимів використання території буферної зони та об’єкта ЮНЕСКО. Тим паче, що  новий Закон України стосовно пам’яток ЮНЕСКО набере законної сили тільки 25 січня 2019 р.  Відсутність прозорого підходу до висвітлення цих питань призведе (якщо вже не призвела) до незворотних утрат.

– Яких саме?

– Таких, коли замість реальної пам’яткоохоронної справи, яка не ведеться у місті вже багато років,  виконуються тільки функції з надання висновків щодо відведення земельних ділянок без забезпечення гарантій державного контролю. Коли зруйнована вся вертикаль державної пам’яткоохоронної справи, ліквідований навіть центральний орган з питань охорони культурної спадщини України, а питаннями збереження, охорони, використання та сучасних форм адаптації об’єктів культурної спадщини опікуються численні громадські організації, благодійні фонди та інші громадські утворення, більшість яких насправді займається вирішенням бізнесових питань у галузі будівництва та контролю над земельними ресурсами. Тому в інших містах України за аналогією з Чернівцями також утворені якісь виконавчі структури з незрозумілими повноваженнями, функціонуючи у комплексі з громадськими організаціями як госпрозрахункові структури. Час від часу виникають якісь «Концепції збереження застарілої історичної забудови», «Програми регенерації кварталів в історичному середовищі» або «Комплексні програми охорони історичної забудови», на їхнє виконання виділяються кошти, але при цьому жодних дієвих наслідків, окрім тих, які, напевно, дають змогу списувати бюджетні кошти, немає.

А чи мають чернівчани об’єкт ЮНЕСКО – питання майже риторичне

– Але ж Чернівці мають об’єкт зі списку ЮНЕСКО!

– Питання подальшого існування  об’єкта Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО у Чернівцях під прямою загрозою втрати цього статусу. На сьогодні цей об’єкт, окрім світового визнання, жодним чином не захищений на державному рівні. Не затверджена, відповідно до вимог чинного міжнародного та вітчизняного законодавства, його територія, межі та режими використання, відсутня затверджена територія буферної зони. Досі ніхто не знає, де проходить межа території об’єкта ЮНЕСКО із початком території буферної зони. До пакету номінаційного досьє входить також погоджувальний лист за підписом міського голови про не заперечення окремого виділення земельної ділянки на території центрального історичного ареалу міста у державну власність для об’єкту ЮНЕСКО за умови дотримання відповідних вимог і положень вітчизняного та зарубіжного законодавства. На жаль, визнаний об’єкт ЮНЕСКО досі не має ні Державного акту на землю, ні жодних інших землевпорядних документів. Про необхідність вирішення цих недоліків не один рік дипломатично нагадують місту і країні зарубіжні експерти. Єдиним гарантом, який фактично забезпечує державний контроль за землями історико-культурного призначення у Чернівцях, є чинна містобудівна документація з «Коригування історико-архітектурного опорного плану та визначення меж і режимів використання історичних ареалів м.Чернівців» із прописаними вимогами та Переліком пам’яток, за якою відділ охорони культурної спадщини Чернівецької міськради надає висновки. Але чи володіє цей виконавчий орган місцевого самоврядування відповідними делегованими повноваженнями здійснення державного контролю і хто цей контроль здійснює,  наразі не відомо. Та й, швидше за все, ніхто цими питаннями й не переймався.

Колишня Резиденція має набути статусу Національного заповідника

Від 25 січня 2019 року набуває чинності закон «Про внесення змін до ЗУ «Про охорону культурної спадщини» щодо збереження пам’яток культурної спадщини, включених до списку культурної спадщини ЮНЕСКО». Закон визначає, що таке буферна зона, як затверджується порядок наглядових рад, як визначаються режими використання таких об’єктів, як розробляються плани управління цими об’єктами, тощо. Насправді, ансамбль колишньої Резиденції мав би набути статусу Національного заповідника (як, наприклад Софія Київська) із відповідним штатом науковців і музейних працівників, будівлями якого користується і університет.  Подібна практика використання об’єктів ЮНЕСКО вже чимало років успішно застосовується у багатьох країнах світу. Виходить так, що зараз університет користується об’єктом ЮНЕСКО  – щоправда, не маючи прав власності на державне нерухоме майно, розташоване на території міста, а отже – і відповідальності також не має. Тож, якщо в історичному ареалі міста розпочнеться активна забудова, колишня Резиденція може втратити світове визнання об’єкта ЮНЕСКО і університет при цьому нічого не зможе вдіяти на захист пам’ятки світового спадку.

Про хаос у Єдиній електронній системі державного  обліку документації

– А чому має розпочатися забудова? Наче ж існує заборона…

– Недарма у ЗМІ активно обговорюється наявність  ознак хаосу у Єдиній електронній системі державного  обліку документації  (особливо реєстраційної) і, як наслідок, – неправомірного маніпулювання інформацією з ознаками її фальшування. Це і є складова частина так званої «кібервійни» з ознаками  так званої  «ентропії», що являє собою логарифмічну міру безладдя наявних  інформаційних джерел і повідомлень з невизначеним станом первинних джерел. Так, кореспонденція, яка надходить громадянам з виконавчих органів різних гілок влади, не завжди є правдивою: то відсутня контактна адреса, то помилково вказана поштова адреса, то переплутані прізвище, ім’я та по батькові адресата; то зазначений не існуючий у країні орган територіальної громади, або взагалі  відсутня електронна реєстрація вихідного листа тощо. Все це призводить до негативних наслідків, відображених у банківській системі, органах судової та виконавчої влади, фіскальної служби, пенсійному фонді тощо.

Так, наприклад з відкритого доступу до мережі відомо, що у Чернівцях протягом 2008-2018 років затверджено кілька ідентичних  «Комплексних програм збереження культурної спадщини Чернівців» із виділенням коштів, про наявність яких ніхто й не здогадувався.  Звісно, в електронній системі обліку цієї документації присутня купа помилок. Так, протягом останніх років у Чернівцях відбулися перейменування вулиць і площ міста, і, можливо, навіть нумерація обліку будівель.  Наприклад, площа Турецької криниці кілька років тому перейменована на площу Св.Марії, але мешканці, що проживають досі на цій площі, не звернули на це уваги і їх ніхто не інформував про те, що вони проживають вже за новою адресою і за цією адресою мають сплачувати податки, комунальні послуги і т.п. Люди користуються паспортами зі старими адресами, сплачують за цими вже ніби не існуючими адресами податки і не здогадуються, що за новими адресами (чи навіть не існуючими) без їхньої участі та відома можуть здійснюватися якісь правочини з розпорядження їхнім майном, ведуться судові засідання, що спричиняє до відкриття кримінальних справ за несплату податків або «солідарних боргів» у особливо великих розмірах тощо. Одним з показових прикладів є історія «плутанини» з реконструкцією історичної будівлі (з надбудовою) на вулиці Турецькій (центральний історичний ареал) з будівлями по вул.  Тихорецькій (поза межами історичних ареалів міста). Чимало прикладів, коли одні і ті ж об’єкти нерухомості, розташовані  в межах історичних ареалів (в т.ч. і пам’ятки культурної спадщини)  реєструються в кількох варіантах написання поштових адрес квартир, корпусів чи будинків: з наявністю малих літер (наприклад, 1а), або з великих (1А), або через похилу лінію (1/а).  Пересічному громадянину ці написання здаються рівноцінними, але фахівці різних служб та відомств (і не лише архітектори, а й, наприклад, поштовики, представники соціальних служб, нотаріуси) добре знають різницю. У такий спосіб квартира в особняку чи багатоквартирному житловому будинку може «перетворитися» на окрему будівлю чи споруду (відокремлене нерухоме майно), а згодом (за паперовими носіями) стати чи особняком, чи будинковолодінням, чи фабрикою, чи ще чимсь іншим, що належить зовсім іншій приватній чи юридичній особі. Такі дивні ситуації зустрічаються не тільки у Чернівцях, а й у багатьох містах у всій Україні.

– Але ж на комусь має бути відповідальність за все, що коїться в місті?

– Міський голова – єдина головна посадова особа територіальної громади, яка забезпечує здійснення у межах наданих законом повноважень додержання Конституції і законів України, також – виконання актів Президента України та відповідних органів виконавчої влади у непорушності прав і свобод територіальної громади на належне їй нерухоме майно комунальної, державної, спільної сумісної та приватної власності, розташоване на території міста. Окремі функції стосовно об’єктів культурної спадщини на землях історико-культурного призначення міста мав би виконувати саме той спеціально уповноважений державний орган місцевого самоврядування з питань охорони культурної спадщини, який за місцевим рішенням депутатського корпусу міської ради наприкінці 2007 року був ліквідований.

– Тільки міського голови в Чернівцях зараз немає…

– Так. Тому й немає… І немає кому забезпечувати ні  гарантії державного нагляду за дотриманням недоторканості основоположних конституційних прав і свобод членів територіальної громади міста, ні здійснення державного нагляду за пам’ятками чи землями історико-культурного призначення. Секретар міської ради  відповідальності за охорону культурної спадщини не несе, бо від імені Держави не має саме цих делегованих повноважень, як і, на жаль, чинний відділ охорони культурної спадщини міської ради. Розпорядником земель міста є тільки територіальна громада, і контролює ці питання на всій території міста саме міський голова. Якщо з боку Держави не будуть вжиті відповідні заходи реагування, то протистояння між міським головою і секретарем будь-якого скликання  існуватиме безкінечно. Бо ні чинний секретар міської ради, ні колишній міський голова, ні керівники наявних органів виконавчої влади нічого дієвого не зможуть зробити, а новообраний міський голова буде одразу ж приречений на дострокове припинення своїх повноважень.  

– Але ж це насправді не просто не по-державницьки – це небезпечно…

– Звучить трохи пафосно, але реалістично: втратимо архітектурну спадщину міста Чернівців – втратимо Україну як Державу. Військовий конфлікт відбувається не тільки на Сході країни. Війна торкнулася кожного – і  на всіх рівнях…

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Від редакції. Підтвердження сказаного вище – привідкрита нещодавно колишнім очільником СБУ Валентином Наливайченком інформація про російську ідею «операція «Моноліт», результатом якої мало стати цілковите захоплення України і зникнення її з карти світу як Держави.

Останнім гарантом у дотриманні основоположних конституційних норм і гарантій є Президент України. Аби дійти до того, щоб оголосити Президентові імпічмент і спричинити запровадження воєнного стану, треба познімати усіх міських голів в історичних містах України. Хочеться сподіватися, що такого розвитку подій не буде. 

Запис Світлана БІЛЕНКОВА: «Втратимо архітектурну спадщину – втратимо Україну як державу» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Науковиця, дійсний член УНК ІКОМОС (протягом 2010 – 2016 рр. була членом бюро та вченим секретарем цієї організації), авторка  першої наукової монографії «Архітектура Чернівців ХІХ – першої половини ХХ ст.» стурбована долею унікальної архітектурної спадщини Чернівців. На жаль, вона має на те підстави. І йдеться не лише про об’єкт Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО – колишню Резиденцію митрополитів Буковини і Далмації.

Ще 2007 рок,у за рішенням депутатського корпусу Чернівецької міської ради, спеціально уповноважений виконавчий   орган місцевого самоврядування  з питань охорони культурної спадщини був фактично ліквідований із порушенням процедури і делеговані саме відділу та його керівниці повноваження зі здійснення державного нагляду за землями історико-культурного призначення та пам’ятками фактично  припинилися, залишившись актуальними тільки на папері: «У подальшому процедурні порушення ліквідації державного органу місцевого самоврядування призвели до повної руйнації пам’яткоохоронної справи та хаосу в цій галузі з численними конфліктами державних, міжнародних, комунальних і приватних інтересів територіальних громад міст, які формують культурний спадок країни у 401 історичному населеному  пункті України. Особливо гостро постала ця проблема в історичних містах із розміщеними на їхніх територіях об’єктами ЮНЕСКО, в т.ч. у Чернівцях», – пише Біленкова і наводить документальні свідчення.

Декларативність законодавчих положень про охорону культурної спадщини та наявність деструктивних процесів у сфері охорони культурної спадщини, які  розпочалися у Чернівцях від осені 2007 року, призвели  не тільки до ліквідації 2011-го центрального урядового пам’яткоохоронного органу, а й до зниження ефективності держави у цій сфері та безконтрольності у поширенні неправдивої інформації на електронних носіях соціальної мережі. Так, в інтернет-просторі з’явилося чимало сайтів невідомого походження із реєстраційною інформацією про те, що  відділ Чернівецької міськради з питань охорони культурної спадщини та нині існуючий є господарськими структурами з економічним видом діяльності. Це дає підстави вважати, що Єдина державна система  з ведення обліку реєстрації офіційних документів усіх рівнів є незахищеною і потребує дієвої уваги держави до негайного реагування на розміщення неправдивої інформації про державне функціонування місцевих органів самоврядування з ознаками наклепів на публічну  і професійну діяльність посадових осіб, неправомірне маніпулювання цією інформацією тощо.

«Таким чином, досі не відомо, скільки виконавчих органів з питань охорони культурної спадщини зареєстровано у Чернівцях, який саме з них є офіційно чинним, надаючи державні гарантії збереження культурного спадку міста на міжнародному, вітчизняному та місцевому рівнях», – наголошується у листі.  Адже перша в Україні науково-проектна документація з «Коригування історико-архітектурного опорного плану з визначення зон охорони пам’яток, меж і режимів використання історичних ареалів міста Чернівців» є досі чинною як головний науково-проектний документ, що гарантує не тільки збереження унікальної цінності земель історико-культурного призначення Чернівців, а й цілісність наявного об’єкту ЮНЕСКО. Отже, було б логічно, аби влада оголосила мораторій на будівництво в межах історичних ареалів міста з метою подальшого упорядкування усіх процесуальних порушень, скоєних у попередні роки, оскільки ці порушення можуть призвести до непоправних втрат виключної універсальної цінності Чернівців. Більше того, усі ці помилки можуть призвести також до значного падіння позитивного іміджу країни на міжнародному і світовому рівнях.

Хочеться вірити, що  цього не станеться і відповідні державні органи центральної та місцевої влади приймуть рішення щодо належного впорядкування документації на електронних носіях. Це стосується  виправлення наявних неточностей у помилкових записах: поштових адрес, що  створює багато проблем з оплатою комунальних послуг, ведення банківських операцій та інших питань; минулорічних рішень Чернівецької міськради, які готували її відповідні департаменти, переплутавши  (чи підмінивши?) розміщення пам’яток архітектури в межах центрального історичного ареалу із застарілою забудовою в межах земель усієї території міста тощо.

«На жаль, в Україні нині немає спеціально уповноваженого центрального органу з питань охорони і збереження об’єктів культурної спадщини. На мій погляд, такі доленосні питання, як включення можливих змін в історичний ландшафт Чернівців з об’єктом ЮНЕСКО, варто було б спочатку обговорити не тільки з місцевими фахівцями, а й з вітчизняними та зарубіжними авторитетними фахівцями в галузі пам’яткоохоронної справи, порушити їх на громадських обговореннях, дотримуючись усіх міжнародних процедур у цих питаннях. Адже місто повинне розвиватися далі, мають з’являтися нові цікаві креативні об’єкти, але в рамках чинного міжнародного та вітчизняного законодавства, а не того, яке ще не набуло законної сили», – стверджує Світлана Біленкова. І з нею важко не погодитися.

Детальнішу розмову з експерткою про загрози унікальній спадщині Чернівців читайте в наступних числах «Версій».

Запис Чи збережуть Чернівці пам’ятку ЮНЕСКО? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Uhrmachergasse – вулиця Годинникарів

У Чернівцях у 1908 році було зареєстровано понад 3 десятки «майстрів часу» і четверо з них мешкали саме на вулиці. Будинок, про який йдеться, стоїть на розі нинішньої вул. Кароля Мікулі (раніше Карла Лібкнехта) під №4 і вул. Шолом Алейхема №9. Уже на мапі 1866-го року ці вулиці називалися Uhrmachergasse (вулиця Годинникарів) і  Judengasse (Єврейська). Вхід до Будинку №4 був з вул. Годинникарів.
Пишу Будинок  з великої літери, бо він, як люди, жив, змінювався, старів, відкриваючи свої брами та двері  осель мешканцям, які теж жили, раділи, сумували. Саме цими вулицями кудись йшл, поспішали, зустрічалися Лео, Мозес, Макс, Якоб, Леонід, Леон, Джетті, Анна, Лейба, Пінкас, Карл,  Аба… Це імена мешканців  і власників будинку у  1908 році.

Про що повідають старі карти й світлини

Ліворуч – костел Воздвиження Святого Хреста. Трохи нижче – Hauptwache (Гауптвахта). Прямо – квартал між Hauptstrasse (Головною) та Judengasse, нині вулиця Шолом-Алейхема. Праворуч – «Генеральський будинок», споруджений 1780-го.

На картині художника австрійського двору Франца Кнаппа «Велика пожежа 21 серпня 1859 року» ми не бачимо ще будинку-корабля, який був побудований 1904-го й належав Мозесу Шлеферу. Натомість бачимо чотири будинки на Judengasse. І наш Будинок на цій картині вже є. Тобто можна впевнено вважати, що 1859-го будинок №4 по вулиці Годинникарів уже стояв. Схоже, навіть раніше від цієї дати.

Довідка
– Після впорядкування вулиць між приміщенням гауптвахти
і будинком Генерала площа Святого Духа стала менш помітною.
На цій площі у 1901-1908 роках було збудовано новий триповерховий будинок.
Марія Никирса. Будинок-корабель “Шіфа”. “Чернівці”, №23, 6.06.2013

На листівці 1904-1909 років бачимо вже будинок-корабель. Тепер будинок №4, Uhrmachergasse, пов’язаний в ансамблі з будинком-шіфою як частина лівого борту і корми. Ліворуч – Костел Воздвиження Святого Хреста, далі, за деревами – Гауптвахта, перебудована після великої пожежі 1866 року. Ще далі – куполи церкви святої Параскеви Сербської (1844-1862).

Будинок №4 видно направо від Костелу Воздвиження Святого Хреста.

Читаємо старі мапи
1854 рік

На цій мапі нижче площі Святого Духу в червоному колі бачимо вже і сам будинок №4 (вул. Мікулі Кароля), і поряд будинок №36. Схематично помічені і квадрати внутрішніх двориків цих двох будинків.

1866 рік

Тут уже бачимо і назву Uhrmachergasse (вул. Годинникарів).

1905 рік

План Чернівців близько 1905 року із новими назвами вулиць і номерами будинків та позначенням висот. Підготовлений Людвіком Вестом, опублікований видавцем Леоном Кьоніґом.
На мапі видно і внутрішній двір розташованого будинку по вул. Uhrmachergasse.

Офіційний відступ

Від департаменту містобудівного комплексу Чернівців, 2008 рік

З метою захисту традиційного характеру середовища населених місць України постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Списку історичних населених місць України» від 26 липня 2001 року, №878, місто Чернівці занесене до Списку історичних населених місць України.
На території Чернівців до наших днів збереглися первісне планування історичного середовища із будівлями кінця ХVІІІ – початку ХХ століть і численні історичні пам’ятки,  архітектурно-містобудівні ансамблі.
Тому рішенням VІІ сесії ХХІІ скликання Чернівецької міської ради від 18.05.1995 року № 94 «Про історико-культурну заповідну територію м.Чернівців» було ухвалено історичний центр м.Чернівців площею 226 га, на території якого розташовані пам’ятки культурної спадщини різної категорії.
На замовлення Чернівецької міської ради Київським Науково-дослідним інститутом пам’яткоохоронних досліджень виконано «Коригування історико-архітектурного опорного плану проекту зон охорони пам’яток і визначення меж і режимів використання історичних ареалів м.Чернівці».
Крім того, у місті Чернівцях визначені три історичні ареали:
1. Центральний історичний ареал площею 550,05 га;
2. Історичний ареал «Гореча» площею 17,39 га;
3. Історичний ареал «Садгора» площею 14,66 га.
На замовлення Чернівецької міської ради у 1990-1992 рр. Українським регіональним спеціалізованим науково-реставраційним інститутом «Укрзахідпроектреставрація» (м. Львів) проводилася робота з обстеження нововиявлених пам’яток архітектури та містобудування м.Чернівців, їхня докладна фотофіксація і складання карток первісного обліку.
Для упередження розвитку негативних процесів на території історичного центру необхідне будівництво нових транспортних комунікацій і виведення транспортних потоків за межі історичних ареалів, зменшення динамічних навантажень на історичну забудову, мінімінізація втручання в несучі конструкції будівель історичної забудови при пристосуванні їх для громадських потреб.
На виконання вимог статті 7 Закону України «Про охорону культурної спадщини» рішенням виконавчого комітету міської ради від 10.06.2008 року № 441/11 затверджено Положення про громадську консультативну раду з питань охорони культурної спадщини міста та її склад. Щомісяця проводилися засідання громадської консультативної ради, де розглядаються актуальні проблеми містобудівної діяльності в історичному середовищі.
До невирішених проблем в галузі охорони культурної спадщини належать: недосконале памяткоохоронне законодавство в галузі відповідальності фізичних та юридичних осіб за вчинені правопорушення на об’єктах культурної спадщини, складний механізм накладання адміністративних стягнень, безпідставне узаконення самовільного будівництва в межах історичних ареалів судовими органами.

2007 рік

Ще одна мапа: «Чернівці. Історико-архітектурний опорний план. Оцінка забудови».
На карті видно в червоному колі будинок №4 по вулиці Карла Лібкнехта / вул. Шолом Алейхема №9/

Ця мапа ще й зараз висить на стіні приміщення відділу охорони культурної спадщини (вул. Руська, 1  (черговий раз була там 3.07.2017) .
Вона затверджена в липні 2007-го наказом міністра культури і туризму, головою державної служби з питань національної культурної спадщини М.М. Кучеруком, погоджена рішенням Чернівецької міської ради, і тодішнім начальником Відділу з питань охорони культурної спадщини Чернівецької міської ради Світланою Біленковою.
На цій мапі будинок №4 позначений як «цінна забудова».

Відступ майже ліричний:

«Культура – це емоції, помножені на суворий контроль і облік»

Завжди з цікавістю спостерігаю за виступами та публікаціями Світлани Біленкової, доцента Київського національного університету будівництва і архітектури, кандидата мистецтвознавства, члена Українського національного комітету Міжнародної ради UNESCO з питань пам’яток і визначних місць.

«Об’єкт культурної спадщини із почесним званням «пам’ятки ЮНЕСКО» є лише певною нагородою для суспільства. А от як носити її, залежить від кожного з нас. Міжнародна організація ЮНЕСКО – це не охоронний чи каральний орган, це організація, яка надає людству підтримку у збереженні його культурного потенціалу для майбутніх поколінь. Ті, хто не підтримує загальноприйнятих у світі понять, втрачають пам’ятку – і після здійснення відповідного експертного моніторингу об’єкт виключають зі Списку ЮНЕСКО…
«Скільки не кажіть «об’єкт спадщини» та «буферна зона» – без реальної роботи з відповідними документами, архівами, опорним планом, відповідними вітчизняними та зарубіжними культурними інституціями, будівлі та комплекси зберігатимуться за середньо визначеними параметрами без урахування їхніх унікальних цінностей, При цьому не враховуватимуться такі поняття, як унікальність, автентичність, особлива енергетика, аура. Вони назавжди втрачатимуться. Більше того, це стосуватиметься й об’єктів Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО».
«Культура – це емоції, помножені на суворий контроль і облік»
Із інтерв’ю Маріанни Антонюк зі Світланою Біленковою (за посиланням: Чернівці на межі/CzernivtsiamEnde: Об’єкт культурної спадщини і чиновницької байдужості).

Долі та спогади

Змістовно історію цього мікрорайону міста, який колись був центром тодішніх Чернівців, викладає відомий історик Олександр Масан на сайті «Україна туристична»:
«В одному з донесень генерал Енценберг інформував: «Усім відомо, що Чернівці тісні й цілком збудовані з дерева та й у більшості нужденно». Зведення кам’яниць розпочалося 1780 р. Найперший цегляний будинок, двоповерховий «Генеральський дім», збудований того року, зберігся донині на розі вулиць Шкільної та Ш. Алейхема. Від 1780 р. Головну вулицю обладнали стічними канавами, покрили гравієм і поступово продовжили донизу, схилом гори (сучасна вул. Капеланська) аж до Прута. На півдні вона доходила до нинішньої Центральної площі, якої тоді ще не було».

Мешканці та домовласники

З чернівецької адресної книги за 1898 рік отримали прізвища, імена і професії (заняття) мешканців і домовласників будинку №4 на вул. Годинникарів – без переліку членів їхніх родин. Тут же в останній графі позначено район міста, де проживає згадана людина.
За допомоги Галині Леонтій (Halyna Leontiy), соціолога з університету Tübingen (Тюбинген), Німеччина, дізнаємося, що Карл Турк – бухгалтер, Й. Голдхауфен – Private (Privatier), тобто дуже заможна людина, що живе на відсотки, прибутки від інвестицій, нерухомого майна та поточних активів, сама займається адміністрацією власного майна, Мозес Флінтенштейн – домовласник.
Адресна книга «Адреси Чернівців, у тому числі пригородів» за 1909 рік зберігається у бібліотеці Віденського університету.
Цікаво уявити, як жили ці люди: майстер оптики і механік, стажер, домовласник, кілька бухгалтерів, підприємець, працівник друкарні, адвокат, перукарка, директор магазину, вдова, шинкар, торговець…
Рухаємося в часі далі:
За списком мешканців і домовласників будинку №4, Uhrmachergasse, за період до 10/01/1913, бачимо, як трохи демократизувався професійний статус мешканців будинку: серед заможних торгівців та адвокатів трапилися працівник бібліотеки і перукарка. Отриману з державного архіву Чернівецької області інформацію про власників будинку №4 вул. Карла Лібкнехта /Luca Arbore за румунський період, написану готичним курсивом, що використовувався до 1940 року, допоміг прочитати Крістіан Геррманн державної структури ФРН, яка працює з молоддю. За що авторка йому безмежно вдячна.
За цим документом видно, що будинок №4 1887 року був перереєстрований з Якоба Флінтенштейна, і вже 1890 власником будинку зафіксований Мозес Флінтенштейн.
З усіхї документів випливає, що будинок №4 (двоповерховий, кам’яний) по вулиці Мікулі Кароля / вул. Карла Лібкнехта/ /Strada Luca Arbore / /Strada Ceasornicarilor/ /Uhrmachergasse/ входить до Центрального історичного ареалу історико-культурної заповідної території м. Чернівців вважається цінною забудовою.

2017: І зовсім не романтичний постскриптум

Будинок №4 розташований на схилі, в аварійній зсувній зоні із близьким проходженням грунтових вод. Будинок має спільну (суміжну) стіну із аварійним будинком №2 по вулиці Кароля Мікулі, який свого часу зазнав великої руйнації через використання підвалу не за призначенням: у будинку №2 втрачено частину квартир.
У жовтні 2005 року комунальні служби міста Чернівці, не повідомивши мешканців будинку, продали 118.9 кв.м нежитлових підвальних приміщень будинку №4, на яких обладнано  фітнес-центр «Аполлон». Власник фітнес-центру проживає в іншому будинку.
Без згоди мешканців вентиляційна система забору чистого повітря для фітнес-центру проведена через коридори підвального приміщення у маленький внутрішній дворик будинку. Робота системи вентиляції з її шумом руйнує не тільки наш будинок, але наше здоров’я і життя. Водогони та електропроводка фітнес-центру так само без погодження з мешканцями проведені через коридори підвального приміщення. Під час тренувань, особливо коли у залах зосереджена велика кількість людей, у квартирах, розташованих над фітнес-центром, відчувається струс перекриттів і стін будинку від кидків штанг тренажерів. У деяких квартирах пішли тріщини. Власник «Аполлону» прагне до того ж розширити свій клуб за рахунок інших підвальних приміщень мешканців, звертався до власників деяких квартир із пропозицією придбати їхній підвал для розширення фітнес-центру. Мешканці відмовилися. Тепер у нас, мешканців будинку №4, і у Будинку №4, який жодним чином не хоче бути зруйнованим, триває судовий процес…

Тетяна СПОРИНІНА, мешканка квартири №16 будинку №4 по вул. Кароля Мікулі

Більше фотодокументів за посиланням – З ЖИТТЯ ОДНОГО БУДИНКУ… UHRMACHERGASSE, 4

Запис UHRMACHERGASSE, 4 або з життя одного чернівецького будинку… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Дискусія зав’язалася тривала і непроста, десятиліття збігали, пам’ятник уже збиралися не відновлювати, а створювати новий, оголошували конкурс, називали переможців, позначали дерев’яним хрестом місце, де мала би бути «Пієта»… і ні на крок не наближалися до мети: повернення в центр Чернівців символу Милосердя, Любові і Толерантності. Зрештою, поки питання обговорювалося фахівцями і дещо гальмувалося чиновниками – воно було дискусією, коли ж у нього втрутилася політика і, ймовірно, бізнес – обговорення почало нагадувати базар. Тому потребує зваженого, незаангажованого і тверезого погляду збоку.

«Версії» звернулися за коментарем до науковця, кандидата мистецтвознавства, доцентки архітектурного факультету Київського Національного університету будівництва і архітектури, члена Українського національного комітету ІКОМОС  Міжнародної ради з охорони пам’яток та історичних місць (у т.ч. вченого секретаря бюро цієї організації протягом 2010-2015рр.), яка з 2002 по 2008 роки  очолювала виконавчий орган Чернівецької міської ради з питань охорони культурної спадщини міста, Світлани БІЛЕНКОВОЇ.

• У дискусії щодо відновлення і майбутнього розташування скульптурної композиції «Хрест Пієта», безумовно, слід пам’ятати про унікальність Чернівців – цього видатного міста ведичної архітектури, яке збудували молоді митці найпередовішої на той час архітектурної школи світу, заклавши в нього безліч глибоких, сакральних і духовних символів. Тут навіть церкви різних конфесій будувалися так, аби завершення їхніх куполів не перевищували єдність лінії сакральної горизонталі містобудівного ландшафту. Естетично-художні образи ансамблевих комплексів колишньої Резиденції буковинських митрополитів  та Центральної площі у цьому сенсі  є унікальними символами особливого толерантного світогляду багатонаціонального населення краю та його єдності і соборності. Саме так і варто позиціонувати цю площу, саме з цього ракурсу  розглядати розташовані на ній не тільки архітектурні пам’ятки, а й об’єкти монументального мистецтва. Основною домінантою в ансамблі цієї площі, звісно, є пам’ятник Тарасові Григоровичу Шевченкові, виконаний за авторством  талановитих вітчизняних скульпторів Миколи Лисаківського та Петра Лемського. Звичайно, це місце  нині  на площі можна назвати сакральним, і напевно, воно і надалі  залишатиметься таким.

Варто пригадати історію формування ансамблю цієї площі і цілу низку тимчасових пам’ятників, які змінювали один одного на місці, де свого часу неподалік стояла знаменита  скульптурна композиція «Пієта», встановлена на кошти Лазара Михаловича у 1827 році за проектом архітектора Н. Леґерлуца. Чернівці як  прикордонне місто неодноразово  перебували у складі різних політичних режимів. І площа, зокрема, завжди набувала нового символічного значення.

Так, від 1920-х років близько двох десятиліть сакральний символ площі уособлювала монументальна скульптурна композиція «Возз’єднання» (Unirii), яка з мистецької точки зору була  досить цікавим твором монументального мистецтва і показовим прикладом вдалої професійної діяльності тогочасних архітекторів. Саме тоді так званий партер площі був заглиблений  для облаштування місця для монументу з відповідним  клумбовим озелененням, яке існує на площі досі. В роки Другої світової війни і протягом наступних років ХХ століття ансамбль площі час від часу змінював свій художньо-естетичний образ розташуванням  тимчасового характеру  обелісків та бюстів вождів, і, нарешті, пам’ятника Леніну  (скульптори М.Вронський, О.Олійник, архітектор М.Ашкіназі), який простояв на площі майже 40 років. Тож, може, й недарма на тій клумбі зараз височіє дерев’яний  хрест – як своєрідний символ очищення цього простору від символів тоталітарних агресій та інших непритаманних буковинцям почуттів і емоцій, які несли ці пам’ятники.

Водночас варто нагадати про Пієту не як про релігійний символ, а як про видатну і унікальну пам’ятку, яка фактично і є найдавнішим незаполітизированим об’єктом монументальної історичної пам’яті краю. Саме з цією монументальною композицією чернівчани пережили багато радісних і трагічних сторінок історії свого міста. Тому «Пієта» є насамперед художньо-естетичним втіленням символічної пам’яті буковинської толерантності.  Саме тому у 1990-х роках на державному рівні і було прийнято рішення щодо повернення Чернівцям «Пієти» – як духовного символу особливої національної самоідентичності краю.

У ці роки багато молодих держав світу починали своє формування саме з відродження культурних і духовних символів національної самоідентичності. Так, у Києві відтворювалися знищені у ХХ столітті Михайлівський Золотоверхий собор разом зі скульптурною композицією княгині Ользі, святому апостолу Андрію Первозванному та просвітителям Кирилові і Мефодію (У 1996 році пам’ятник відновили скульптори Віталій Сівко, Микола Білик та Віталій Шишов)  на Софійській площі Києва, Успенський собор у Києво-Печерській лаврі. Пам’ятки монументального мистецтва не завжди поверталися на те місце, де вони розташовувалися раніше. Тому що мова йшла не про відтворення автентичного характеру місця розташування об’єкту монументу, а справедливого толерантного ставлення до історичної пам’яті, закарбованого у найвидатніших об’єктах духовної культурної спадщини.  Тому, на мою думку, чернівецька «Пієта» не може бути для чернівчан назавжди втраченою. Якщо відштовхуватися від того, що основне призначення будь-якої площі полягає у її слугуванні для задоволення громадських інтересів людей, то такий цікавий монумент, як один із найдавніших скульптурних символів краю, тільки би прикрасив оновлену площу після реконструкції. Скажімо, облаштувавши  рекреаційну зону з боку пішохідної  вулиці О.Кобилянської,  городяни чи гості міста могли би потішитися збереженістю саме своєї ідентичної історії краю, а не черговим протистоянням. Історія завжди цікава такою, якою вона є. Коли ставлення до історичної пам’яті відбувається виважено і з повагою, то все сучасне вписується в оточуюче навколишнє середовище досить  гармонійно. Яскравим прикладом такого толерантного ставлення міста до своєї культурної історичної пам’яті можуть слугувати відтворені орли-беркути над порталом до сучасного  Художнього музею міста, або максимальне наближення автентичного характеру художньо-декоративного оздоблення фасаду колишньої Ощадної каси на Центральній площі знаменитого віденського архітектора Губерга Гесснера, який створював образ цієї споруди разом з іншими архітекторами, скульпторами та майстрами декору. Таких прикладів у Чернівцях є чимало – саме і в цьому і є така особлива і затишна привабливість нашого міста для туристів.

Зрештою, слід зважати, що зовнішній конфлікт навколо «Пієти» може мати зовсім іншу, несподівану сторону – яка не полягає ні в релігійній, ні в мистецькій площині, а має політично-олігархічне забарвлення.  Яким би не було рішення – головне пам’ятати, що представникам місцевої влади, які мають його приймати, геть непросто у цій ситуації: вони давали присягу служити громаді, тож зобов’язані на своєму місці проводити Державну політику і діяти тільки в межах правового поля. І це також підтвердження нашої європейськості і толерантності.  Я сама була в подібній ситуації, коли 2006-го наполегливо просувалася ідея забудови простору за нинішним пам’ятником Кобзареві. Тоді чи не вперше разом з відомими архітекторами краю та членами громадської консультативної ради з питань збереження культурної спадщини міста було прийнято рішення щодо розгляду внесення будь-яких змін в ансамбль площі тільки в контексті її реконструкції у цілому шляхом оголошення відкритого міжнародного конкурсу. Першої премії у конкурсі не здобув ніхто, але й помилкове рішення по відношенню до історії міста також не було прийняте. Хоча то був зовсім інший час! Зараз ми живемо й у часі розвинутого  простору віртуальної реальності, який формує суспільну думку. Але загалом, щоби зберегти та захистити особливу  своєрідність духовного коду свого краю, варто було би в першу чергу привести у відповідне правове поле функціонування місцевого органу охорони спадщини міста з наданням йому відповідно делегованих повноважень так, як це робиться у всьому світі. Адже за кожну справу хтось мусить відповідати. Якщо немає відповідального – то і справи не буде.

Записала Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Запис Чи пройдуть Чернівці «випробування Пієтою»? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Одразу кілька ювілейних дат архітектора, художника, скульптора, філософа, вихідця з нашого міста Фрідріха Кіслера відзначатимуть у Чернівцях.  Цього року маємо 125-річчя від дня його народження, 50-річчя завершення будівництва його найвизначнішого творіння – Храму Книги в Єрусалимі, і 50-ті роковини від дня його смерті…

З цієї нагоди в обласній науковій бібліотеці ім. М.Івасюка відбулася мультимедійна презентаційна зустріч. Зі «своїм Кіслером» зацікавлених познайомила  історик архітектури, кандидат мистецтвознавства, член бюро Українського національного комітету Міжнародної ради UNESCO з питань пам’яток і визначних місць (УНК ICOMOS), доцент Київського національного університету будівництва і архітектури, координатор міжнародного проекту Світлана БІЛЕНКОВА, а головний архітектор Чернівців Наталя ХІЛЬКО продемонструвала проект дворика, який планують облаштувати на сучасній вулиці М.Заньковецької, де, за документальними свідченнями, народився наш видатний земляк.

Світлана Біленкова знайомить чернівчан з видатним земляком

Світлана Біленкова дізналася про Кіслера випадково – побачивши на одній з виставок надпис, що він народився «в невеличкому угорському містечку Чернівці». Пояснивши музейним працівникам, що Чернівці – не угорське місто, згодом отримала звістку від найвідомішої дослідниці Фрідріха Джона Кізлера – доктора Барбари Лежак. Далі з’явилася можливість відвідати Фонд Ф.Кіслера, тримати в руках його ескізи, працювати з його бібліотекою…

Завдяки тому, що С.Біленкова зуміла захопити цією геніальною особистістю своїх колег і міську владу – Чернівецька міська рада ініціювала широке відзначення ювілейних дат у місті.

Вундеркінд із Чернівців

Фредерік народився третьою, наймолодшою дитиною в родині  доктора права, радника міського голови, який понад 50 років був секретарем Єврейського товариства у Чернівцях. Хлопчик навчався в ортодоксальній німецькій гімназії, на його очах разом з ним зростали архітектурні шедеври – приміщення театру, ощадної каси, вулиця, яка зараз носить ім’я О.Кобилянської…

Після переїзду до Відня жив також у розкішному з точки зору архітектури районі – поблизу оперного театру. У Відні познайомився з майбутньою дружиною Штефані, прожив з нею 43 роки – аж поки вона не відійшла у кращий світ. Після її смерті втратив інтерес до життя, але за рік до смерті одружився з секретаркою. Саме завдяки цьому збережені всі його архіви і сучасники можуть бачити і осягати його ідеї, які значно випередили свій час.

Ідеї, які випередили час

Фрідріх Кіслер починав як декоратор-авангардист. Започаткував навіть поняття «езотеричної архітектури і дизайну». У нього поєднувався і мистецький, і конструктивний доробок. Саме він створив унікальні рухливі конструкції театральних сцен. Театральні декорації. Був майстром авторського плакату. Розробляв костюми до театральних вистав. Інтер’єри кінотеатрів. Працював у галузі моди, оздобленні вітрин. Саме він придумав, як демонструвати картини, не обрамляючи їх рамами (так бажала споглядати полотна його дружина): вішати їх на тлі тонких вигнутих стін-шпалер. Він створив трикутну стійну-афішу для одночасного демонстрування і зберігання картин. Йому належить і ідея сучасного дивану-книжки. А його ідея з заскленням фасадів аж сьогодні знаходить відгук – навіть у Чернівцях. Будівля на розі вул. Героїв Майдану та Садової архітектора Олександра Кордуняна – тому живий приклад.

Але найвідомішим витвором чернівчанина Кіслера є Храм Книги – сховище манускриптів Мертвого моря, проект якого переміг у конкурсі серед ізраїльських фахівців, попри неізраїльтянське походження автора.

Момент істини

 Архітектурний комплекс «Святилище книги» в Ізраїлі, в якому містяться Кумранські сувої, знайдені біля Мертвого моря, – витвір чернівчанина Фредеріка Кислера.

У будь-якій професії рано чи пізно настає момент істини. Для Кіслера це сталося в Єрусалимі. Його Храм книги став не тільки його власною візитівкою, а й візитівкою світової культури, перебравши на себе функцію музею книг Біблії, де  зібрані всі, так би мовити, першодруки Старого Завіту. Зрештою, саме задля них і будував цю монументальну споруду Кислер.

Храм Книги (івр.היכל הספר Heikhal HaSefer) – в Єрусалимі зберігає рідкісні рукописи, зокрема манускрипти Біблії і так звані Кумранські сувої Мертвого моря, знайдених 1947-1956 роках в 11 печерах біля Ваді-Кумран, артефакти з Масади, інші рідкісні експонати.

Коли кажуть: «євреї – народ Книги», то всі розуміють, про яку книгу йдеться. Тому нема нічого дивного в тому, що 1965 року в Єрусалимі завершили будівництво дивовижного пам’ятника «Святилище книги», який став даниною поваги найстарішим у світі рукописам Святого Письма

Сім років тривала розробка проекту та підготовка до зведення храму. Визначну роль у становленні музею зіграла сім’я Давида Самуеля Готтесмана (David Samuel Gottesman), єврейського іммігранта з Угорщини, філантропа і мецената, який придбав сувої Мертвого моря і безкоштовно передав їх державі Ізраїль.

Музей побудований у формі храму-ступи білого кольору таким чином, що дві третини будівлі перебувають під землею в басейні з водою, який обрамляє будівлю. Уздовж храму  тягнеться чорна базальтова стіна. Вибір форми споруди не випадковий – чорні прямі стіни та білизна будівлі символізують одвічну боротьбу світла й темряви, добра і зла, правди і брехні.

Музей Ізраїлю є найбільшим культурним закладом держави Ізраїль і одним з провідних музеїв археології та мистецтва у світі, який володіє енциклопедичною багатогранною колекцією – від експонатів доісторичних часів до сучасного мистецтва. Завдяки допомозі та підтримці спонсорів усього світу музей став володарем півмільйона експонатів і перетворився у всесвітньо визнаний центр культурних цінностей Ізраїлю, Близького Сходу і всього світу.

Початок будівництва

До розробки цієї споруди були залучені найвідоміші американські архітектори: Арман Бартош, який славились своєю практичністю, і Фредерік (Фрідріх Джон) Кіслер, романтик і прихильник полум’яному стилю.

Ідея форми будівлі осяяла Кіслера в літаку, коли він повертався додому в Нью-Йорк після зустрічі з тодішнім президентом Єрусалимського університету Б. Мазарі.

Як він згодом розповідав, його наздогнало майже містичне осяяння: «Серед хмар за вікном ілюмінатора я раптом побачив обриси білосніжного купола, що світиться зсередини . Так, мабуть, і повинен виглядати майбутній музей – світло з далекого минулого, що випромінюється безцінними сувоями. Таким чином до   мене прийшла ідея купола. І тільки так повинен виглядати майбутній музей, а не одним із залів Національної бібліотеки. Бо інакше зникне зміст і сенс самого приміщення і його експонатів»

Подальша робота над проектом привела архітекторів до того, що дві будівлі тепер сприймалися через призму однієї з головних тем і найважливіших коли-небудь знайдених сувоїв – «Війни Синів Світла проти Синів Темряви». Якщо світло виходить з плавних обрисів білого купола, що нагадує кришку тих глиняних посудин, в яких зберігалися сувої, то темряву уособлювала бездушна чорна стіна з полірованого базальту, яка в певних ракурсах затулялає собою світло.

11 травня 1960 Фредерік Кислер запише у своєму щоденнику: “Проект дозрів, щоби побудувати на Святій землі Храм Книги. Алілуя!”.

Архітектори Фредерік Кіслер (ліворуч) і Aрманд Бартос на відкритті «Храму Книги» (квітень 1965)

Роботи з будівництва музею тривали з 1961 по 1964 роки. Урочисте відкриття відбулося 20 квітня 1965 року.

Символічним став не тільки зовнішній вигляд Храму Книги, але і внутрішні приміщення: вхід в центральний зал нагадує вхід до печери, де були знайдені рукописи. Він веде через похмурий довгий тунель, уздовж стін якого, в підсвічених вітринах, виставлені предмети домашнього ужитку. Перед відвідувачами повсякденний світ, що існував 2000 років тому: шкіряний гаманець і сандалі Бабти, дочки Бар-Кохби, ключі до дверних замків (євреї, після облоги сподівалися повернутися додому!) Листи та ін. Документи. Дивовижне відчуття причетності: з одного боку це неймовірно далеких часів, а з іншого – можна прочитати знайомі слова, а часом і цілі речення.

В середині залу, під куполом на узвишші знаходиться факсимільна копія сувою книги пророка Ісаї, того самого, який вперше показали професору Сукеник вночі при світлі кишенькового ліхтаря. Над круговою вітриною підноситься ручка символічного футляра з сувоєм Тори.

За зовнішньою окружністю, уздовж підстави купола експонуються фрагменти інших рукописів. Вся експозиція оригінальних рукописів змінюється кожні півроку, це робиться для того, щоб сувої могли “відпочити” в особливих умовах, до такого висновку прийшли Головний хранитель музею, доктор Адольфо Ройтман і його співробітники.

За свої перші п’ять десятиліть Музей Ізраїлю став одним з провідних художніх та археологічних музеїв у світі, велика колекція якого налічує сьогодні понад півмільйона експонатів з доісторичного періоду і до наших днів. Археологічний відділ музею містить сьогодні найбільшу в світі колекцію експонатів зі Святої Землі і біблійного періоду і демонструє зв’язок багатьох стародавніх культур і релігій за допомогою програм та експозицій, публікацій та досліджень, а також розвитку нових знань у цій області.

В 2015 році найменшу Біблію в світі презентували в ізраїльському музеї, до 50-річчя з дня відкриття музею.

Розмір книги становить 0,04 квадратних міліметра. Під час презентації її порівнюють з розмірами вушка голки.

Ця Біблія вирізана на позолоченій кремнієвій мікросхемі, виготовлена із ​​   застосуванням спрямованого іонного пучка, який залишає на шарі золота іони галію.

Біблія написана на івриті і містить близько 1,2 мільйона символів. Це видання було підготовлено до 50-річчя музею.

Всім охочим відвідувачам дадуть прочитати Біблію за допомогою мікроскопа, а також покажуть документальний фільм про створення книги.

Запис Фрідріх Кіслер повертається додому спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Спілкуємося з пані Світланою у «Віденській кав’ярні», де колись, зо півстоліття тому, було молочне кафе, і, серед інших, її мама чекала донечку з розташованої поруч музичної школи. Діти підростали, дорослішали, і вже чекали в тому кафе своїх дітей з занять… І зараз, вочевидь, уже наступні покоління мам чекають – в іншому інтер’єрі, але в тому ж душевному комфорті, про який пам’ятають їхні бабусі…

У Чернівцях є ще довоєнні квартири, де збереглися «рідні» ключі від дверей

«Тут був «острів європейської демократії закритого типу», – переказує пані Світлана оповіді своєї мами. – Про Чернівці всі знали, але мало хто  говорив вголос. Здавалося, всі мешканці міста розбиралися у мистецтві і культурі. На Центральній площі у книжковій крамничці можна було купити газети різними мовами з усього світу. Світову літературну класику також різними мовами. Японські поштівки – справжні, ручної роботи. На Театральній площі продавали газети та журнали. Незримо панувало поняття «щось дістати з-під прилавка».

Мою маму виховав вітчим. Вона була позашлюбною дитиною – людям різних віросповідань не давали тоді релігійного шлюбу, а інакшого й не було. Тож православна бабця згодом вийшла заміж за старообрядця Федора Феногєнова, з яким мешкала по сусідству у багатоквартирному будинку по вул.О.Доброго, де у свій час проживав видатний чернівецький  біолог,  ендокринолог  Яків Давидович Кіршенблат.  Бабця Марія працювала у місті економкою, дуже смачно готувала, випікала всіляку здобу, протягом усього життя на домашньому ткацькому верстаті виробляла також різні килими та коцики (“верені”). Народилася вона 1900-го року і зрештою, достойно проживши 94 роки, набачилася за життя чимало. Дід Федір, як і інші росіяни-липовани, займався яблуками. Якийсь недовгий час за  королівської Румунії вони жили у Плаєштах, у Бухаресті, але згодом повернулися до міста, де і прожили разом 14 років. Дід помер перед війною зовсім молодим. А коли вдруге на Буковину прийшла радянська влада – бабцю з мамою Анастасією-Тетяною, ще зовсім юною, вивезли до Сибіру. Але чернівецька толерантність і взаємодопомога їх фактично врятували: коли людей вивозили, хтось із сусідів, хто був за писаря, записав худеньку і щупленьку маму на 5 років молодшою,  тож обом їм було легше – до бабці ставилися як до жінки з дитиною, а не як до двох дорослих.

А коли вони повернулися – все вже у Чернівцях було інакше: інші люди, звичаї, традиції і цінності.  Корінні мешканці, щоби зберегтися, поселялися на окраїнах, а в центрі розташовувалася нова партійна номенклатура та  інтелігенція. У повоєнний час квартири у центрі міста ще довгий час пустували, і таке житло з меблями, посудом і одягом у шафах сприймалося, як «застиглий рай» на землі. Сусіди зазвичай знали, де зберігаються ключі від квартир, але не дозволяли собі цим скористатися. Тож є ще у місті багато помешкань, де не лише двері тодішні збереглися, а й «рідні» ключі від них. Тим часом місцеві мешканці боялися заходити у чуже житло, бо знаючи колишніх господарів  глибоко в душі сумували за ними і вірили, що коли-небудь вони повернуться. Напевно тому наша мама довгі роки у своєму гаманцеві носила  маленьке фото однієї адвокатської родини з Чернівців. І коли одного разу злодій поцупив той гаманець, вона дуже сумувала. Тоді я була вже дорослою і великого значення цьому випадку не надала, а зараз шкодую, що не розпитала маму про цю родину більше. Знаю тільки, що ці пани дуже любили маму, дітей своїх не мали  і  багато часу проводили з нею,  всюди брали з собою, навіть у подорожі.

Я народилася  у Чернівцях.  Дитинство моє пройшло на вул. Галицькій у районі колишньої Хабаківки,  якої вже немає, – продовжує Світлана Біленкова. –  Тоді будувалася вулиця  Нововінницька, і наш будинок для прокладання дороги знесли. Я дуже добре пам’ятаю той час, – моє раннє дитинство там було найщасливіше.  Це була одна велика інтернаціональна сім’я родин з різними віросповіданнями, звичаями і традиціями, але одним дружним світоглядом взаємоповаги. Ми ділили один будинок на дві  квартири з родиною колишнього фронтовика дяді Саші Матросова, його дружиною тіткою Поліною і дітьми Любою та Вовою. Часто заходила до нас у гості мамина подруга – німкеня пані Терезія Мурузюк, яка жила з сім’єю нижче.  Вона була на п’ятнадцять років старшою за маму, я садочок не любила і тому  перед тим, як йти на роботу, мене залишали у пані Мурузюк: там було затишно, всюди пахло лавандою, розмарином, на мене чекали цікаві іграшки, дитячі книжки і смачна зупка на обід. Увечері мені дозволялося брати з собою улюблений ясичок, вишитий гобеленовим хрестиком, який наступного ранку повертався назад на своє місце. Це було дуже приємно. Поруч із нашим будинком  жили родини кравця, бухгалтера, музиканта, актора, фельдшера, продавця керосину, водія трамваю та ін.  Люди шанували одне одного, завжди були привітними, і на клямку двері у своїх помешканнях не зачиняли.

А нові мешканці, які заселялася в історичному центрі міста, шанобливо ставилася до всього, що їх оточувало. І, що характерно, вони не руйнували і не змінювали по-новому те, що отримали. Таким чином старі меблі, декоративне опорядження в квартирах, фрескові розписи, художня різьба по дереву, кахельні грубки та каміни, ванні кімнати, оздоблені гранітом і бронзою, кухні з керамічною підлогою та кімнатами для прислуги і різні, не помітні на перший погляд, приємні  дрібнички у парадних  і на сходових маршах історичних будинків  довгі роки були мовчазними носіями історичної пам’яті загадкового минулого.

Мама наша, як і більшість чернівчан, вільно володіла кількома  іноземними  мовами, добре розумілася на музиці, театральному мистецтві, кіно  – і при цьому не вміла читати. Працювала в аеропорту, в касах аерофлоту – прибиральницею, у водолікарні – санітаркою, а потім на швейному об’єднанні «Трембіта» швачкою. Все життя багато працювала – важко, але творчо: після роботи виконувала ремонтно-малярські роботи. Замовниками  таких робіт часто були сусіди, знайомі  і ті, хто любив її малярські трафарети.  Узори  орнаментів мама придумувала і вирізала сама. А пізно ввечері ми з сестрою засинали під чарівний стукіт швейної машинки «Зінгер» (більше за все мама любила вишивати у стилі «рішельє» і щось гарненьке нам пошити). Цікаво, що вона свої вироби часто дарувала, і не пам’ятаю, щоби  їх коли-небудь продавала. Можливо, тому її серветки та скатерки й досі у багатьох  з любов’ю зберігаються.  Також ми дома любили слухати радіо: мама – «Поэтическую тетрадь», «Клуб любителей классической музыки»; сестра – «Клуб знаменитых капитанов», «Музыкальный глобус», а я  –  вечірні казки. Радіопередачі «Спят усталые игрушки», «В гостях у сказки», «Спокойной ночи, малыши» у виконанні Ріни Зеленої, Олега Анофрієва, Ростислава Плятта, Тетяни Пельтцер та Фаїни Раневської  були очікуваними у кожній родині. Іноді мама брала нас з сестрою з собою на роботу. Я дуже любила великі вазони у залі, а сестра –  телетайп. Маму у колективах поважали і любили за її охайність, надійність і щирість у роботі. У моїй дитячі пам’яті залишилися кілька яскравих епізодів тих часів. На Центральній площі в касах аерофлоту квитки купували не так часто, як потім. Тож ми, малі, мали нагоду  і можливість милуватися на маминій роботі старовинними меблями, величезним дзеркалом-«псіше»  та рідкісними вазонами. У святкові дні, коли ми йшли з мамою до театру, нам дозволялося навіть бувати  з працівниками аерофлоту  в їх службових кабінетах, тихенько споглядати, як працює знаменитий і рідкісний на той час телетайп. А після роботи ми  йшли в театр або філармонію. Це було справжнє свято. Нас одягали у святкові платтячка, взуття і білі шкарпетки. Перед цим дійством ми заходили поруч із касами аерофлоту до кафе «Сніжинка», де мама купувала нам довгоочікуване какао, булочку з кремом, надзвичайно смачні соковиті сардельки або тістечка. Поводилися тихо і чемно, мріючи саме в цей момент про наступний вояж.  У колективі аерофлоту нас всі знали і можна було часто почути, як з нами віталися старші чоловіки, називаючи маленькими панночками. Знімаючи капелюха  казали: «Вітаю, панно Кнопко. Куди сьогодні йдемо?».  Чудернацько, порівняно з цим, виглядають мені сучасні «школи для панночок». Там викладають, на мій погляд,  якісь не ті цінності, якими насправді має володіти панночка…

Того міста мого дитинства і юності, звісно,  вже немає . Багатьох речей і наступні покоління не будуть знати. Наприклад, мама ніколи не дозволяла нам по Червоноармійській ходити до базару повз огорожі обкому партії (нині – 14-й корпус ЧНУ – авт.). Не розповідала, чому – аж через багато років розказала: тротуар там був викладений з надгробків  єврейського кладовища, а люди й не знали, по яких плитах ходили.

Рідко, але ми ходили до церкви. Найбільше мама любила церкву  на вул. Садовського. Напевно, тому мої батьки таємно і охрестили мене взимку  саме тут. Але більшість нашого свідомого життя цей храм був зачинений. Так наше дитинство й формувалося – з розуміння, що було якесь невідоме, загадкове життя «раніше»,  було реальне «сьогодні» і мрійливе «майбутнє». І от те, що було «раніше», стало відкриватися нам, коли ми вже були дорослими і мали своїх дітей. А мрійливе «майбутнє», – зараз, у наш час, коли саме найкраще у житті опинилося у минулому.

На щастя, мамі якимось дивом вдалося зберегти сімейний фотоальбом – попри те, що все майно у роки війни було втрачене. І він є в нас досі – це знакова річ, його бережемо  як пам’ять про свою родину і про нашу маму, яка була найпотужнішим стержнем нашої  сім’ї. Мами вже немає майже десять років, але присутність її відданої любові, життєдайної мудрості, сили її духу ми відчуваємо досі. Своє прощання із життям вона відчувала за декілька років і, як я зараз розумію це, готувала нас до такого відповідального моменту заздалегідь. Бо казала, щоби ми всі були в останні миті життя біля неї, тримали її за руки, не плакали, а тихо прощалися, бо вона буде молитися за нас усіх живих і рідних до останку, навіть тоді, коли не зможе вже говорити. Так і сталося через деякий час. Саме тоді ми всі відчули ту невичерпну силу її відданої любові, яка і досі оберігає нас.

«Буковинські» вафлі і ідеологічно-політичні  протистояння

«Батько Віктор також ріс у місті, змалку був сиротою, виховувався старшим братом Григорієм і сестрою Оленою – продовжує Світлана Вікторівна. – Їх було п’ятеро дітей, коли тато залишився без мами в 5-річному віці. Дід Григорій – татовий батько – одружився вдруге, і в тому шлюбі також мав п’ятьох дітей. А коли татові виповнилося 12 років, старший брат влаштував його працювати – на «Легмаш», а потім на гумовзуттєвий завод. Кажуть, в якійсь тогочасній газеті навіть було його фото, як він, малий ще хлопець, стояв за токарським верстатом – на ящику.

З мамою вони познайомилися у Виженківському санаторії  і перед самим святкуванням Нового року у грудні  1949 року одружилися.  Спілкувалися між собою українською,  німецькою, польською і румунською мовами. Нам, дітям, не можна було підслуховувати, розмови батьків. Дотримувалися сімейної ієрархії, в нас виховували шанобливе ставлення до чоловіка – хоча батьки згодом і розійшлися, коли мені було всього 2,5 роки. Розлучення відбулося швидше «на партійно-ідеологічній основі»: батькова родина хотіла для нього гарної радянської кар’єри, а мама була городянкою з так званими «буржуазними манерами».  Тож батько довгий час був «буферною зоною» між своєю великою родиною і нами (сумно усміхається – авт.). Татову родину ми знали завдяки нашій тітці Олені: вона дуже любила нас і маму, і довгі роки зустрічалася з нами напівлегально, бо у татовій родині всі строго дотримувалися сімейних наказів. Так ми з сестрою ходили до школи попри домівки своїх родичів, які з нами роками не спілкувалися. Згодом, коли я вже була у десятому класі, одна з тіток запросила мене до родини до Києва, і мама (вона була мудрою) відпустила мене. Відтоді в моєму житті і з’явилася велика київська родина, з якою у нас потім склалися дуже гарні стосунки (сестра у ті роки працювала з чоловіком на Далекому Сході, Тюмені і в Середній Азії у складі геологічних експедицій  геодезистом).  Потім, коли у моєму житті склалася така ситуація, що у Києві з’явилася робота, я певний час жила дома у своєї покійної тітки-лікарки Неоніли. На жаль, більшості з моєї родини вже немає в живих. Але мамине Прощення сімейної образи подарувало нам всім потім декілька щасливих років взаєморозуміння, любові і злагодженості. З далекого минулого дитинства яскравими болісними сторінками залишилися тільки декілька спогадів: пам’ятаю, колись, коли я була ще маленькою (мені було 5 років), ми  випадково зустрілися з татом у продуктовій крамниці, і він купив мені шоколадні цукерки «Осінь» і вафлі «Буковинські». Мама не дозволила їх взяти, але я досі люблю цукерки, які за смаком нагадують ті, – з дитинства і шоколадні  вафлі: хрусткі і ароматні. Чітко  пам’ятаю татові обійми на колінах, його шепотіння ласкавих слів на вушко, шершаві руки із запахом металу,  бурштиновий мундштук у верхній кишені жакету ,  голос із хрипинкою, щиру усмішку і добрі сумні очі. Це було чи не найсильніше відчуття дитячої любові до мого тата, з яким родина не дозволяла спілкуватися.

Напевно, той випадок став відправною точкою у формуванні у моєму характері цілеспрямованості і наполегливості. Одинадцять разів я намагалася стати студенткою, навіть кілька років грала на бандурі в університетському оркестрі класичної музики. Кожного року не проходила за конкурсом від 1 – до 1,5 балів. Але люди мені траплялися на життєвому шляху добрі, підтримували. Я не падала духом. І коли 1993-го, в «лихі» дев’яності, коли всі робили бізнес і гроші, я поїхала з сестрою до Петербургу – вчитися далі, щоб повернутися і продовжити роботу в Чернівцях – знайшла підтримку рідних і друзів».

Хто творив – той любив

«Тоді ми ще не знали імен архітекторів, але любили слухати різні напівказкові оповіді про будинки, – пригадує пані Світлана. –  Мама, бувало, казала: коли тобі буде важко, ходи містом, дивися на архітектурні прикраси і думай, що той, хто творив їх, той любив! Не можеш говорити з людьми – говори з будинками. Тож я справді відпочиваю і «лікуюся» прогулянками рідним містом.

Наше улюблене місце з покійним чоловіком – це ансамбль осінньої вулиці Ю.Федьковича, а особливо – колишній університетський скверик: він був одним із найкрасивіших у місті після скверу на Соборній площі.

До речі, умовою включення нашого університету – колишньої Резиденції буковинських митрополитів до Списку всесвітньої спадщини UNESCO, була саме умова відновлення дендрологічного образу  цього скверика. На жаль, сьогодні у цьому питанні перемагають бізнесові інтереси. Громаду інформують, що стосовно скверика не збереглося жодних документів. А я знаю, що це не так, документи є, бо це підтверджують міжнародні експерти.

Чернівці – прикордонне місто зі складною історією. Забудовували і формували це місто європейські архітектори за часів Австро-Угорської монархії. Коли в історії міста настала нова епоха – королівська Румунія продемонструвала нову політику містобудування. І ця політика була доволі гуманною і досить повчальною для майбутніх нащадків. Далі була Друга світова війна, місто кілька разів переходило з рук в руки, і було не до архітектури… У радянські части  видавалися хіба що тільки путівники, присвячені окремим пам’яткам архітектури, та ще й без історії їх спорудження. Тим не менш, місто було духовним, культурним і економічним центром Радянської Буковини і, певною мірою своєрідним центром культурної політики Радянського Союзу. Всі знали, що архітектурна спадщина тут надзвичайно цікава і унікальна, але інформація про цю спадщину переважно була засекречена і розпорошена по всій Європі.

Справді, парадокс: така архітектура – і жодної наукової праці про неї! Тільки наприкінці ХХ століття цьому питанню стала приділятися певна увага вітчизняних, а потім і зарубіжних науковців.  Зараз тема досліджень архітектурної спадщини Чернівців стала чи не найулюбленішою серед науковців з різних країн, творчої молоді, гостей міста  і городян.

Архітектура – толерантність

У першій науковій монографії про архітектуру Чернівців Світлана Біленкова намагалася передати притаманну Буковині толерантність  через архітектуру міста. А спонукала її до цього, як зізнається авторка, малесенька книжечка, яка побачила світ у видавництві «Час» наприкінці ХХ століття, «Вітання з Чернівців» – фотозбірник старовинних чернівецьких поштівок. «Коли я захищала дисертацію у Санкт-Петербурзі у грудні 2004 року (саме у ті дні у Києві відбувався перший Майдан), – розповідає пані Світлана, – посилалася на цю книжку, як на дуже сміливу передову працю свого часу. Також посилалася на наукову статтю відомого вже у наш час українського архітектора, мистецтвознавця Олекси Івановича Повстенка, який помер у Вашингтоні 1973 року. Стаття його була надрукована 1940 року  в журналі «Архітектура» , коли він, директор у той час державного заповідника «Софія Київська», очолював фахову експедицію радянських архітекторів до Чернівців. Він сміливо і дуже високо оцінив  архітектуру Чернівців загалом, і зокрема – румунську архітектуру. Тож, хоча про це й не надто багато говорили, та збереженню старовинної архітектури у Радянському Союзі увагу приділяли. Починаючи з другої половини  1980-х років по всьому Союзу відбулася велика інвентаризація нерухомих пам’яток  культурної спадщини, і в цьому контексті – й інвентаризація архітектурної спадщини Чернівців, над якою працювали київські і львівські фахівці і яка була згорнулася з розпадом Союзу. Але залишилася певна частина фотофіксації пам’яток,  документи, інвентарні картки. Цей матеріал у свій час зберегла Ірина Вадимівна Коротун, а згодом, на початку ХХІ століття він став основою для включення цієї документації до складу  архівних фондів новоутвореного відділу. Саме цей архів і став цінним джерелом для розробки нового історико-архітектурного опорного плану Чернівців з визначенням  історичних ареалів та режимів їх використання. Це була практично перша науково-дослідна робота, затверджена влітку 2007 року на урядовому рівні, яка відповідала передовим вимогам міжнародного пам’яткоохоронного законодавства. Але з ліквідацією функціонування самостійного виконавчого органу міської ради з питань охорони культурної спадщини у січні 2008 року,  доля цього архіву мені невідома. Вся існуюча на архівному обліку документація відділу разом з гербовою печаткою була передана створеній комісії міськвиконкому, двері відділу запечатали сургучною пломбою і на цьому моя робота у міській раді була завершена.  Більше я у тому кабінеті не була…

Якщо ми обрали шлях, що веде до союзу країн Європейської співдружності – маємо в першу чергу толерантно ставитися до об’єктів культурної спадщини. Це прописні істини, – констатує Світлана Біленкова. – У світі є понад тисяча об’єктів всесвітньої спадщини UNESCO, і кожна країна вважає їх наявність величезною честю для себе. Відповідно – робить усе, щоб ці об’єкти були максимально пристосовані до умов сучасного використання. Недостатньо отримати номінацію об’єкта світової спадщини. Життя і функціонування цих пам’яток  має прораховуватися на перспективу і розвиватися, уникаючи при цьому допущення помилок, щоби туристична інфраструктура  не руйнувала спадщину, а навпаки підтримувала і зберігала. Світові об’єкти  нерухомих пам’яток  – це так званий унікальний «золотий фонд» національних культур, потенціал їх духовного та матеріального збагачення. На цьому можна отримувати прибутки для держави, але потрібно й розумно вкладати кошти у цю галузь державної політики.

Якщо не зробити це вчасно – справдяться побоювання безповоротних втрат, коли не буде що охороняти і зберігати. Все це потребує уваги і коштів. Просто пофарбувати фасад – мало. Треба знати, що робиться з фундаментами та підвалами, коли діють грунтові води і паводки, як почуваються дахові конструкції, несучі стіни та перекриття  і т.д. Ми у більшості своїй цим питанням приділяємо мало уваги, і це не докір владі. Це спроба фахово допомогти у вирішенні нагальних проблем – адже не лише пам’яткоохоронці бажають  бачити автентичну архітектуру, цього потребують наші нащадки,  щоби мати правдиву уяву про те відлуння, в якому жили наші предки.

Фахові дебати як толерантний метод пошуку істини

«Я була ініціатором створення виконавчого органу самоврядування з питань збереження культурної спадщини в міській раді, – ділиться спогадами пані Біленкова. – Зрештою 2002 року  був створений відповідний відділ при департаменті містобудівного комплексу та земельних відносин. Головний архітектор міста обговорював проектні рішення з містобудівною  радою, а  відділ за моїм підпорядкуванням мав  громадську консультативну раду з питань охорони об’єктів культурної спадщини, яку очолював відомий буковинський історик, один із найавторитетніших знавців історії міста  Чернівців Олександр Масан.  До цієї ради входило  багато почесних, ініціативних громадян міста: науковці, журналісти, архітектори, мистецтвознавці, культурологи та економісти,  небайдужі і незаполітизовані чернівчани, представники правоохоронних і контролюючих органів. У складі цієї надзвичайно інтелігентної ради були Василь Селезінка, Ігор Жалоба, Ігор Чеховський, Сергій Осачук, Леся Щербанюк, Марія Никирса та ін.

Ці громадяни, які знають місто і його проблеми, представляли різні прошарки та угруповання, а об’єднувало їх те, що вони володіли ситуацією, ділилися своїми знаннями і приймали важливі для містобудівного розвитку рішення, виконуючи цю відповідальну роботу на громадських засадах. Довгий час це була чи не єдина на всю Україну громадська консультативна рада, феномен її  передового досвіду вивчався протягом кількох років  на всеукраїнських наукових конференціях. І саме на цих нарадах методом колегіального спілкування, виважених дебатів знаходилася  істина. Я у цієї ради  навчилася багатьох речей: насамперед витриманості,  дипломатичності у вирішенні складних питань. Варто зазначити, що всі  рішення цієї ради, які приймалися нею протягом п’яти років,  втілилися у життя. Обговорення могли тривати по кілька годин поспіль… На жаль, зараз можна констатувати, що на Чернівці перекинувся так званий «вірус громадської активності», який можна охарактеризувати однією фразою «проти кого ми сьогодні будемо дружити», де вирішується не доля майбутнього об’єктів культурної спадщини, а питання прагматичного підходу  для проштовхування бізнесових інтересів.  В історії пам’яткоохоронної справи вже відомі наслідки такої практики, які, на жаль, не стали передовими, а навпаки, привели до безповоротних втрат унікальних за своєю цінністю пам’яток. Тому не хотілось би, щоб така ж доля спіткала Чернівці. Нині у засобах масової інформації можна прочитати безліч громадських ініціатив, які здатні піднімати активні хвилі занепокоєння проблемними  питаннями міста, вирішення яких зазвичай  нічим, окрім скандальних звинувачень, не закінчуються. Зарубіжні фахівці у своєму практичному досвіді неодноразово звертають увагу на хибність такої методики, вони дотримуються в першу чергу доктрини фахового діалогу, або аналітичної дискусії, які дають можливість знайти правильний вихід із кризової ситуації».

Збереження архітектури – це аналітика

«Країни Євросоюзу вже завершили етап реставраційних заходів з відновлення окремих пам’яток сакральної архітектури, їх паспортизації, – пані Світлана наводить приклад міжнародного досвіду. – У нас, на жаль це відбувається хаотично і спонтанно. На світовому просторі пам’яткоохоронної справи в темі сакральної архітектури настав уже інший період. Якщо раніше релігійні організації намагалися отримати у своє підпорядкування старовинні ансамблі ХІ – ХVІІІ ст. – то потім зрозуміли, що їх дуже важко утримувати і  відбувся процес зворотної реприватизації, коли ці ансамблі стали поступово підпорядкувати  державними структурами спільно з власниками. Це призвело до активної музеїфікації цінних об’єктів нерухомості. Зокрема  – при  храмах чи резиденціях організовуються зараз музейні виставки, навіть якщо вони невеличкі. Візьмемо до прикладу Кафедральний собор у м. Роттердам (в Нідерландах). Заходите в собор – і бачите численні зразки  образотворчого мистецтва в його аркадах, починаючи від унікальної колекції капітелей – завершуючи колекцією настінної графіки і  рідкісними літературними зібраннями кафедральної бібліотеки. Що це означає: власники цінних історичних об’єктів шукають  шляхи для відповідного утримання таких знакових пам’яток, не чекаючи грошей тільки від держави. Якщо це ансамблі резиденцій, монастирів чи палаців, – на їх базі організовують мультикультурні дозвільні центри із частковим їх облаштуванням під дороге житло, мистецькі школи, регіональні музеї, виставкові зали чи під щось інше. Такий  шлях, звичайно, не є ідеальним, але у нинішніх кризових умовах, він дає можливість контролювати пам’яткохоронні процеси, і головне, – вишукувати кошти для їх утримання та здійснення реставрації. У Чернівцях, на жаль, поки що з цими питаннями тривала  пауза.

Наступний етап, який уже пройшли європейські історичні міста – це збереження потенціалу містобудівних ландшафтів та цінних природних краєвидів.  Налагоджена система заходів з ревалорізації  (відновлення) архітектурних ансамблів: вулиць і площ  в історичних містах  Франції, Австрії, Італії, Бельгії, Німеччини та ін. – успішно проваджується вже не один рік. Зараз ведуться активні роботи з ревалоризації  житлового фонду історичної забудови. Цей процес тривалий, але у багатьох містах є дуже цікаві нестандартні варіанти вирішення таких складних питань.  Ці питання, можна сказати вперше, піднімалися ще на початку 2000-х років, зокрема на Віденському симпозіумі з питань культури  здійснення нового будівництва в історичному середовищі восени 2004 року. А зараз можна побачити цілу низку відреставрованих об’єктів, які стали сольними взірцями  шанобливого ставлення до історичної пам’яті методами творчих вкраплень сучасної архітектури, де практично кожних 10-15 років планово здійснюються реставраційні заходи, які дають можливість утримувати найбільш відвідувані об’єкти культурної спадщини: це споруди Віденської Державної опери (збудованої під керівництвом Йозефа Главки) і філармонії,  Музей історії мистецтв та Природознавства, розташовані у самому центрі Відня на знаменитій площі Марії Терезії; Австрійська Національна бібліотека; музей галереї Альбертіна  та сучасний Художній музей Леопольда і  Музей сучасного мистецтва Фонду Людвіга (МИМОК) у складі 7-го Музейного кварталу Відня. Це тільки незначна частина тих революційних процесів, які відбулися у міжнародній пам’яткоохоронній практиці за останні 15 років нового ХХІ століття.  А у нас ще жодна не починалася.

Хоча у Чернівцях, на відміну від  інших історичних міст молодих країн колишнього СРСР, ми таки пробилися: з ініціативи чернівецької громадської консультативної ради з питань охорони культурної спадщини та сприяння депутатського корпусу Чернівецької міської ради  – коли була вперше прийнята державна «Програма збереження об’єктів культурної спадщини Чернівців  на 2003-2008 роки».  Це був основний, концептуальний і стратегічний документ, який дав можливість якимось чином захистити історичні об’єкти нерухомості і вишукувати дієві шляхи фінансування пам’яткоохоронних процесів у Чернівцях.  У результаті, сьогодні ми маємо  нову концепцію облаштування ансамблю пішохідної вулиці О.Кобилянської,  однієї з найстаровинніших у місті,  вул. А.Барбюса,  площі Філармонії та Святої Марії;  відреставровані пам’ятки громадської історичної архітектури: Художній музей, медичні поліклініки на вул. Шкільній та Л.Українки, школи, Медичний університет на Театральній площі та ін. Всі ці процеси відбувалися також вперше у нашій країні».

Ми говоримо про неповторність краси  архітектурної спадщини Чернівців і формуємо архітектурний факультет університету у промисловій зоні міста. Парадокс!?

«Ще один цікавий етап в європейській пам’яткохоронній практиці, який вже минає – це комплексні заходи з  ревалоризації об’єктів промислової архітектури. Багато з цих об’єктів, залишившись поза увагою, вимагають нині організації нестандартних відновлювальних робіт. Зважаючи на те, що живемо у період активних глобальних і геополітичних змін, тема збереження архітектурної  спадщини індустріальної та промислової архітектури – надзвичайно важлива і актуальна. Дуже шкода, що під час розбірки залишків старовинного транспортного моста у Чернівцях жодної деталі не залишили для музеєфікації місцевої пам’ятки транспортних засобів позаминулого століття в  історії міста…

Один із найграндіозніших пілотних проектів з ревалоризації транспортної  архітектури в Європі   є народження нової будівельної площадки мікрорайону «Гаффенсіті» у м. Гамбург. Цей проект розрахований на реалізацію протягом  кількох десятків років – один з найдорожчих і найтриваліших в Європі. Тут можна побачити  суперсучасну архітектуру від чистих ліній і форм до найфантастичніших досягнень творчої фантазії архітектурного задуму.   На тлі історично сформованої цегляної амбарної архітектури виникли містобудівні ансамблі локальних мікрорайонів з надзвичайно цікавими і неймовірно фантастичними об’єктами нової архітектури. Окрім того, тут нещодавно був збудований новий корпус державного Університету архітектури “Haffen-City”, заснований 2006 року. Практично зразу ж він став користуватися величезною популярністю серед творчої молоді. Вся учбова програма цього вишу зосереджена на будівництві і проектуванні, що робить його одним із найкращих навчальних закладів Німеччини.

У Відні вже кілька років триває грандіозний інтернаціональний проект “Аspern”, розрахований на налагодження зручного урбаністичного зв’язку між двома європейськими столицями: Віднем та Братиславою, відстань між якими всього близько 70 км.  Вже закладено основне планування величезного інтернаціонального парку, який буде одним з найбільших у Відні, прокладено транспортне сполучення і здаються поступово в експлуатацію нові житлові комплекси. У реалізації ідейних розробок цього неймовірно цікавого проекту брали участь десятки учасників.  Зараз завершуються опоряджувальні роботи із остаточної здачі в експлуатацію Центрального Європейського залізничного вокзалу у Відні. Реалізація втілення цього проекту тривала упродовж майже 20 років. Так що нам, чернівчанам, мешканцям всесвітньо відомого історичного міста, є над чим подумати.  Світ уважно спостерігає за Чернівцями, але рушійною силою майбутнього розвитку знаменитої Буковинської столиці маємо бути саме ми, не чекаючи, коли до Чернівців прийде якийсь багатий інвестор. Обов’язково мусить бути місцевий «генератор ідей», потужний аналітичний центр, а не безперервний процес бізнесових спекуляцій на політичній основі.

Варто зазначити, що у Чернівцях має «працювати» не тільки історичний центр, а й навколишні мікрорайони міста. Прикладом такого вдалого  диференційованого підходу до розвитку туристичної інфраструктури може слугувати місто Ліссабон у Португалії, країні, яка переживає зараз не найкращі часи свого економічного розвитку.  Але попри ці складнощі, на  окраїнах цього унікального міста світової толерантності  нещодавно зведено декілька  прекрасних містобудівних осередків – реабілітаційний Міжнародний центр (виконує медико-психологічні  і культурологічні функції) і дизайнерський. У цих місцях перебуває велика кількість гостей міста, молоді і городян.

Свого часу, на початку 2000-х років була налагоджена активна співпраця з розвитку міжнародних зв’язків міста, зв’язків між історичними містами всередині України. Потенціал Чернівців мав вирости на позитивний рівень – але Україна на той час була ще не готова до зростання свого міжнародного культурного потенціалу. Зараз, думаю, настав інший час, який варто використати «спільними зусиллями». Усім чернівчанам є над чим працювати у рідному місті».

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Запис Чернівці Світлани БІЛЕНКОВОЇ: двері, що не зачинялися на клямку, дитинство між «раніше» і «насправді», розпорошена історія, інтелігентні дебати, в яких народжується істина, «пауза перед стрибком» спершу з'явиться на Медіа-Версії.