З біографії:

Петро Іванович Белінський, 71 рік. Народився на Хмельниччині. Закінчив Чернівецький державний університет. Кандидат економічних наук, доцент. Автор понад десятка підручників з економічної теорії та менеджменту. Оптиміст, щасливий чоловік, батько і дідусь.

Корупція по-ангольськи: хочеш працювати – ділися з ректором

Поїхати до Анголи мене спонукало бажання підзаробити грошей. У середині 80-х викладачам, які навчали братні народи «розбудовувати соціалізм», платили чи не уп’ятеро більше. Після курсів португальської мови мене хотіли відправити до Мозамбіку, але врешті-решт відрядили до Анголи. Там я прожив 3 роки, від 1983-го до 1986-го.

Доти про Анголу я нічого не знав. Перше, що побачив, коли приземлився, – червона земля і туземці. Зовсім інший світ… Але людина звикає до всього.

Я жив і працював в Луанді – столиці Анголи. Викладав політекономію для студентів-медиків у єдиному на всю країну університеті. Зі мною працювали переважно колеги-кубинці і бразильці, а ректором університету був дуже колоритний португалець із ланцюжком і золотим хрестом на шиї – у 2 пальці завтовшки. Радянських людей він недолюблював і не дуже хотів брати на роботу, бо ми з ним не ділилися зарплатою. Бразильці та кубинці отримували приблизно по 5-6 тисяч доларів і ділилися з ректором, ми ж отримували приблизно 1,5 тисячі і при цьому були чесними громадянами. Потім ректора змінили і дуже швидко бразильці й кубинці з університету позвільнялися – не витримали чесного життя.

Комп’ютери й ксерокси в Анголі були ще в середині 80-х…

Студенти в університеті були переважно чорношкірі, траплялися також креоли і мулати, а білі вважалися справжньою екзотикою. Найбільше студентів навчалося на медичному факультеті, де я викладав політекономію соціалізму, – більше сотні на кожному з п’яти курсів, а найменше – на математичному. Там на 5 курсі був лише один студент. Навчання в університеті безкоштовне, але ні гуртожитків, ні стипендії не було. У цьому, власне, і потреби не було, бо до університету вступали лише ті, хто закінчив трирівневу середню школу, а це переважно діти із забезпечених родин. Вражало те, що університет був повністю укомплектований оргтехнікою: комп’ютери й ксерокси в Анголі були ще в середині 80-х! Їх придбавали спонсори. У кожного студента був свій столик, за партами сиділи по-одному.

Уже тоді в Африці навчалися за Болонською системою вищої освіти. З більшості предметів були тільки лекції, які викладалися блоками, після чого виконували письмову контрольну роботу. Лекції читалися іспанською і португальською мовами. Спочатку було важко розуміти студентів, оскільки вони говорили дуже швидко. Тому за кожним курсом закріплювався відповідальний за навчання. Зі мною працювала така собі Філумена Фернандес. Зі студентами вона поводилася жорстко. Пам’ятаю, після першої контрольної я мало не помер: не міг розібрати карлючки майбутніх африканських медиків. Але Філумена довго не панькалася: поставила замість мене усім по нулю (там оцінювали знання від 0 до 20 балів) і сказала, що треба писати розбірливіше. Студентів за неуспішнсть не відраховували, а залишали на другий рік. Вони доздавали «хвости», а потім їх зараховували на наступний курс.

В університеті, як і у нас зараз, була проблема з підручниками. Книговидання як такого в Анголі майже не було, на всю країну виходила одна газета. Причина проста: люди не вміли читати. Зрозуміло, що з такої екзотики, як політекономія соціалізму, не було жодної книжки. Тому довелося писати підручник самому. Спочатку набирати португальською було складно, мені допомагала Філумена, а потім набрався досвіду, всілякі схеми й таблиці малював сам. Цей підручник розмножили на ксероксі і ним користувався весь університет. Оскільки університет на всю країну один, то можна сказати, що за моїм підручником навчалася вся Ангола! (сміється). На обкладинці красувалися обличчя Маркса, Енгельса та Леніна, а нижче прізвище автора – Педро Белінський. Вважайте, в один ряд із класиками марксизму поставили.

Анголки заслуговують на пам’ятник

У вільний від роботи час хотілося об’їздити всю країну, але далі. ніж за 60 км від міста, нас не пускали: в країні була революція, на півдні орудувала «Уніта». Природа цієї країни на півдні подібна до нашої, з тією лише різницею, що температура не опускається нижче 18 градусів і зими немає. Там вирощували пшеницю, овочі, яблука, груші – на смак усе, як наше.

На півночі, де ми жили, клімат зовсім інший. Замість 4 пір року існують 2 сезони: від червня до грудня – сухий, від грудня до травня – дощі та спека. Періодично у саванні все вигорало, із землі стирчали самі баобаби, а  з землі можна було відкопати чи не всю таблицю Менделєєва. На узбережжі добували нафту, на материку – діаманти. Місцеві жителі обробляли кавові плантації та ловили рибу. Промисловості в країні фактично не було.

Кому в Анголі треба ставити пам’ятник, то це жінкам – з дітьми за плечима, з тюрбаном на голові. Це ж скільки їм доводилося носити на собі! Деякі жінки ходили вулицями з оголеними грудями, але до цього звикаєш швидко. Більше шокувало, коли вулицею іноді йшли чоловіки в чому мати народила.

Усі місцеві жителі – набожні, причому більшість сповідувала католицьку віру. Алкоголіків та курців на вулицях не було. У сім’ях народжувалося по 5-10 дітей – з контрацепцією було погано, та ще й помирали діти часто. Особливих статків сім’ї не мали, жили переважно на зарплату. Ті, хто мав роботу, отримували продовольчі картки, які потім отоварювали зі складу. Окрім карток, за продукти треба було ще й платити гроші. Ті, хто не мав роботи, виживали за рахунок городів.

Розваг в Анголі було небагато: кіно, пляж і карнавали на свята. Пляж щодня зранку обшукували з міношукачем, бо боялися терактів. На жаль, у мене не збереглося жодної фотографії з місцевих карнавалів. Вони дуже схожі на бразильський – яскраві костюми, веселі танці. Увесь периметр дійства оточувала поліція, на виході забирали фотоапарати і виймали звідти плівки. Зі свят ангольці відзначали Новий рік, день заснування компартії і щось на зразок Дня Незалежності. Пам’ятаю, як на Новий рік активні революціонери вилізли на дах нашої багатоповерхівки і зчинили грандіозну стрілянину. Через кілька хвилин обізвалися гвинтівки на сусідніх дахах, потім далі і далі, а потім ще й петарди з фейерверками… Таке враження, що місто вибухнуло. Щоправда, потім поліція жорстко покарала любителів піротехніки і наступного Нового року все було тихо.

От ще згадав: першого року роботи за картками коньяк видавали, а потім і цієї радості не стало… Тому пили переважно місцевий самогон – прімавару, первак по-нашому. Але українська горілка все одно краща!

Лєра ЯСНИЦЬКА, «Версії»

Запис За підручником чернівецького дона Педро навчалася вся Ангола спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Ця історія сумна і дуже смердюча. І хоча сталася вона понад два роки тому, та чомусь чим далі тхне від неї усе більше.

А кола пекла, як з’ясувалося, бувають не лише Дантівські, а й Кашталянські …

Почалося все з аварії: прорвало каналізаційну трубу, розташовану під вікнами квартири №2 будинку №1 на вул. Каспійській обласного центру, де мешкає  молода фізінструктор  дитячого садка №9 Оксана Кашталян. «Версії» вже писали про цю біду молодої жінки.  Та весь «прикол» у тому, що аварійною трубою, яка веде до вигрібної ями, сама Оксана не користується. У неї всі так звані «зручності», себто вбиральня, – на вулиці. Каналізація ж, із якої фекалії потрапили до помешкання Кашталян, обслуговує дві квартири  Оксанчиного будинку (№№ 1 і 3) та буд. №111, що на вул. Б. Хмельницького (названі будинки розташовані на розі двох вулиць).

А далі – ще цікавіше. У документах, із якими ознайомилася редакція, є лист за підписом голови Шевченківської районної ради п. Пазюка. В ньому чорним по білому написано, що ця каналізаційна труба встановлена незаконно, бо вона не повинна проходити під стінами мешканки першої квартири. Про це йдеться й в акті санепідемстанції.

Логічно було б після аварії перекрити незаконно укладену каналізаційну трубу, викопати нову вигрібну яму подалі від квартири Кашталян і – всім так би мовити, зберегти «лице», залишившись нормальними людьми.

Та не поталанило Оксані з сусідами! Вони не тільки порушили чужі права, а й проявили черствість та байдужість до чужої біди. Зрештою, фекаліями смерділо ж не в їхніх квартирах! Тож навіщо перейматися проблемами самотньої молодої жінки, коли можна на них спокійнісінько начхати. Тим паче, що вона самісінька, як перст, і захистити та підтримати її нікому.

Одне слово, каналізаційну трубу сусіди перенести не зібралися, бо всі в один голос вважають, що то не їхня проблема. Більше того, тихцем замінили частину труби й закидали каналізацію землею. А навесні квартиру Оксани знову залило.

– Цього разу причиною затоплення стали проведений без отримання відповідного дозволу відповідачем Валентиною Василинченко, тобто сусідкою, розкоп для заміни каналізації та залишена незасипаною траншея, – розповідає Ігор БАЙЦАР, адвокат пані Кашталян. – Таким чином, шкода моїй клієнтці завдана внаслідок неправомірних винних дій відповідача.

А навесні квартиру Оксани залило ґрунтовими водами. Тут мала би сказати своє слово держава в особі ЖРЕПа, районної ради, санепідемстанції, зрештою, навіть міської ради та депутатських комісій. Не на безлюдному ж острові живе жінка, а нібито в демократичній державі…

У відчаї Оксана Кашталян звернулася до суду, щоби відновити справедливість. Хтось же має її захистити! Від безвиході вона навіть до прем’єра Азарова листа написала: жінка свято вірить, що той допоможе. Немає меж наївності наших людей…

У суді ж надії-сподівання нещасної жінки розбилися об… зміну показів експерта. Якщо 2011 року за висновком спеціаліста, збитки, завдані сусідами, склали понад 20 тис. грн., то вже нинішнього 2013-го – лише 11 тисяч, тобто майже удвічі. Злі язики подейкують, що експертка добре поніжила себе цього літа на берегах теплих морів… Зате беззахисна Оксана спить уже на кухні, де від сирості провалюється підлога, а кімната залита водою: стіни побиті грибком, дуже волого, а запах фекалій досі б’є в ніс.

Оксана Кашталян почала часто хворіти. У розпачі вона якось сказала: «Через це я вже втратила здоров’я. Ні смерті мені нема, ні життя! Може, накласти на себе руки?!.»

Її дуже шкода, бо життя молодої жінки звелося до боротьби з фекаліями у власній оселі та мало не щоденних ходінь різними кабінетами. Усі комісії, що побували в її помешканні, визнавали: жити там вона не може, а каналізаційну трубу слід демонтувати. МНС-ники навіть пророкували значні техногенні негаразди за будь-яких незначних поштовхів землі. Тож, починаючи від 2011-го, постійно йшлося про відключення водопостачання у сусідів, щоби каналізаційні води не підмивали житло Кашталян. Останньою датою відключення мало стати 26 січня цього року. Та справу «зам‘яли». Коли адвокат нещасної жінки поцікавився у Водоканалі, чому не виконали це рішення, йому пояснили, що мешканці будинків, мовляв, не дали доступу до мереж водопостачання. Це звучало б наївно й смішно, коли б не хотілося від цього плакати.

Хоча у документі чорним по білому зазначено, що 24 січня 2013 року під головуванням Тимофєєва, заступника міського голови, відбулася нарада з вирішення питань відновлення дворової каналізаційної мережі житлових будинків №111 на вул. Богдана Хмельницького та №1 на вул. Каспійській. Що найцікавіше, на зазначеній нараді було вирішено: КП «Чернівціводоканал» у термін до 26 січня 2013 року відключити від водопостачання житловий будинок №111 на вул. Богдана Хмельницького та зобов’язати мешканців житлового будинку №111 на вул. Богдана Хмельницького виконати ремонт каналізаційної мережі з улаштуванням вигрібної ями, згідно з вимогами чинних норм і правил.

І ось нещодавно відбувся суд, засідання якого переносилося неодноразово.

– Там біле називали чорним, а чорне – білим. І вимоги моєї позивачки суд задовольнив лише частково, – каже Ігор Богданович. – Тепер покладаємо надії на Апеляційний суд.

Лідія КИРИЛЮК, «Версії»

Запис Кола пекла для Оксани спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Важко жити в країні, в якій закон на боці того, хто має більше грошей. У цьому на власному досвіді переконався Ігор Жуковський, мешканець одного з будинків на вулиці Ломоносова, який уже протягом 9 років воює за власне помешкання зі своїм сусідом – впливовим лікарем-стоматологом.

Стоматолог показує зуби

Спершу познайомимося з фігурантами цієї історії.

Ігор Жуковський. Економіст за освітою. 1991 року він влаштовується сантехніком у ЖРЕП №9, сподіваючись отримати службове житло. У листопаді 1993 року ЖРЕП надає йому квартиру, а точніше кімнатку площею 16,6 кв. м. на вул. Ломоносова, у дворовому флігелі. Оскільки квартира не мала усіх потрібних для нормального життя зручностей, Ігор вирішив зробити невеличку добудову для кухні і санвузла, тому й звернувся за дозволом до Міськжитлоуправління.

Погоджений з іншими мешканцями будинку проект добудови було передано до РБУ Міськжитлоуправління і внесено до титульного списку об’єктів капремонту Першотравневої районної ради, яка й виділила необхідні кошти. Проте сталося так, що Ігор потрапив у автомобільну аварію. Оскільки фізичної роботи виконувати вже не міг, чоловік звільнився зі ЖРЕПу. 1998 року його помешкання виключають з числа службових, а ще за рік Жуковський отримує дозвіл на приватизацію.

Тепер перейдемо до іншого героя цієї історії.

Пан Кас’янчук – приватний лікар-стоматолог. Подейкують, що його послугами користуються найвпливовіші люди міста, бо він професіонал високого рівня з апаратурою за найкращими світовими стандартами.

1997 року він оселився в одній з квартир основної будівлі за цим же номером на вул. Ломоносова. Клієнтів приймав у себе вдома, але з часом вирішив розширити бізнес і облаштувати у дворі приватну клініку. Задля цього став вимагати від мешканців обміняти свої помешкання на інші. Сусіди категорично відмовилися, вважаючи такий обмін нерівноцінним. Тоді стоматолог вдався до рішучих дій.

Від 2004 року розпочалася судова тяганина щодо знесення прибудови до квартири Ігоря Жуковського й визнання приватизації та права власності недійсними. Спершу Першотравневий районний суд відмовив у розгляді позову. Тоді Апеляційний суд направляє заяву на розгляд до Шевченківського районного суду (дивно, адже вулиця Ломоносова належить до Першотравневого району). Варто також зазначити, що відповідачем у цій справі, окрім Жуковського, виступала й… міська рада. Суд визнав рішення департаменту ЖКГ Чернівецької міської ради щодо приватизації квартири незаконним і зобов’язав «самовільну добудову» знести.

Аргументували таке рішення судді доволі дивно. Зокрема, зазначали, що добудова не була погоджена з сусідами. Хоча на час здійснення добудови в будинку жили зовсім інші люди, а родина п. Кас’янчука набула права власності на квартиру лише 1997 року. Роботи ж із реконструкції розпочалися ще 1995 року. Довести згоду сусідів, які жили до Кас’янчука, неможливо, бо документи зберігаються протягом 5 років, а минуло вже 10. Але, навряд чи без цих погоджень об’єкт внесли б до титульного списку об’єктів капремонту Першотравневої райради з наступним виділенням коштів.

Довбайте сей бетон!

Можна ще довго перелічувати судові перипетії, але варто сказати одне. Ігор Жуковський неодноразово звертався і до суду першої інстанції, і до Апеляційного суду з проханням пояснити це абсурдне рішення, але судді робили вигляд, ніби не чули його, і відмовлялися, що-небудь пояснювати. Врешті-решт касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду передали до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду кримінальних та цивільних справ. Колегія суду винесла вердикт: скасувати усі судові рішення. Тож правда, що була на боці Жуковського,  перемогла. Але Вищий суд залишив у силі одне єдине рішення – знести самовільне бетонування у дворі та полагодити дощоприймач.

Жуковський ліквідував забетонований майданчик, але залишив вимощення від фундаменту шириною близько метра, оскільки, згідно з Державними будівельними нормами України, його відсутність може спричинити руйнування будинку. Проте державним виконавцям, схоже, невідомі будівельні стандарти, тому їхнє рішення було коротке: знести все до стіни.

Тоді чоловік, не маючи іншого виходу, за власні кошти найняв людей та зніс бетон. Державний виконавець зафіксував цей факт і склав акт про те, що ухвалу суду виконано. Але оскільки під новим бетонуванням був старий потрісканий асфальт, Ігор вирішив його залатати.

За три місяці знову прибув державний виконавець і… оштрафував чоловіка за невиконання рішення суду. На усі заперечення жодних пояснень на надав. Сказав, що, за рішенням суду, асфальт треба прибрати і крапка!

За кілька днів Ігорю прийшов лист, що до нього прийде державний виконавець разом з експертом у супроводі міліції для перевірки виконання судового рішення. Чоловік за порадою адвоката вирішив зняти процес перевірки на відео, проте службовці відмовилися виконувати огляд під прицілом камери. Хоча, згідно із законом, будь-яка діяльність посадової особи при виконанні нею службових обов’язків не може бути віднесена до сфери її приватного життя, а тому така особа, з правової точки зору, не може заборонити чи заперечувати проти зйомки на відео процесу проведення експертизи.

Чоловік погодився вимкнути камеру, та експерти помітили іншу, розташовану над гаражем, який належить сусіду-позивачеві, й відмовилися виконувати свої обов’язки, допоки не переконаються, що й та вимкнена. Оскільки у квартирі, в якій мешкає стоматолог, ніхто не відчинив, судовий експерт та державний виконавець пішли, склавши акт про те, що «паном Жуковським були створені несприйнятливі для огляду умови, в яких вони працювати відмовляються».

Чоловік впевнений, що такі рішення «куплені». Тому він звернувся з листом до обласного прокурора із проханням провести розслідування протиправних дій тих, хто стоїть на сторожі закону. Про це – у наступних числах «Версій».

Руслан КОЗЛОВ, «Версії»

Запис Хроніка однієї сусідської війни спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Щоби краще усвідомити ризики та глибше розібратися в темі, в Івано-Франківську відбувся «круглий стіл». У ньому взяли участь українські та міжнародні експерти з питань геології та екології, науковці та представники громадських організацій.

До історії питання

Сланцевий газ гіпотетично може бути альтернативою російському газу. Та експерти й громадськість занепокоєні тим, що гідророзрив (фрекінг) несе загрозу навколишньому середовищу й може спричинити землетруси, зсуви, забруднення повітря, ґрунтів, поверхневих і підземних вод. Відтак ще наприкінці 2012 року всеукраїнські громадські екологічні організації надіслали Уряду відкритого листа з вимогою не підтримувати заходи, які сприятимуть подальшому погіршенню екологічної ситуації в Україні. Та Верховна Рада України прийняла зміни до законодавчих актів, за якими газ сланцевих покладів нібито є вуглеводневою сировиною, нетрадиційними вуглеводнями. А Кабмін відніс його видобування та використання до пріоритетних напрямів інноваційної діяльності й провів конкурси. І лише 4 липня у Комітеті ВРУ з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи  відбулися слухання на тему «Екологічні проблеми видобування сланцевого газу в Україні».

А зараз ми продемонструємо вам надзвичайно цікавий експеримент. Для початку пробуримо дуже глибоку свердловину. Закачаємо туди тисячі літрів води. І не просто води, а насиченої отруйними хімікатами: кислотами, загусниками, стабілізаторами тощо.  Потім підірвемо. Відтак ще раз, аби пласт, у якому ми пробурили свердловину, більше зруйнувався. Зробимо в одній і тій же свердловині до 18 вибухів. А після цього ґрунтові води стануть непридатними для пиття, у тварин почне випадати шерсть, а вода в колодязях набуде неприємного металевого присмаку або ж незвичного кольору. Піднесіть сірник до крану з водою, газованою метаном, – і… БАХ!!!

Гадаєте, що це підступні плани якогось злого генія? Це реальність, яка існує наразі в США в місцях видобутку сланцевого газу. І саме таку реальність нині готує наш уряд українцям.

На початку нинішнього року уряд України підписав угоду з відомою нафтовою корпорацією «Shell» щодо видобування сланцевого газу на Юзівському родовищі (Харківська та Донецька області). На черзі нова угода з компанією «Chevron» для видобутку на Олеському родовищі, до якого належать 5 областей – Львівська, Івано-Франківська, Волинська, Закарпатська та Чернівецька. Уже зараз компанія «Shell» веде розвідувальні роботи на території Харківської області, що спричинило неоднозначну оцінку суспільства та підняло хвилю громадських протестів.

У Пенсільванії горить… вода, а мудра Європа хоче ще пожити   

Десятирічний досвід видобування сланцевого газу в США показав, що ця технологія може призвести до екологічної катастрофи. Лише для однієї процедури гідророзриву треба до 7500 тонн води, до якої додають 80-300 тонн хімікатів. А під час розроблення родовища гідророзриви треба проводити кілька разів на день. Використана вода скупчується поблизу родовищ без належної утилізації. Тож, скажімо, у штаті Пенсильванія, де видобуток ведеться найбільш активно, деякі джерела забруднені настільки, що в них буквально можна підпалити воду!

Багато районів Карпат і Донбасу вже сьогодні мають значні проблеми з водопостачанням, але вони здадуться не вартими уваги порівняно з тією екологічною катастрофою, яку несе розробка родовищ сланцевого газу.

До того ж, відомі не всі хімічні речовини, що застосовують під час видобутку сланцевого газу. Газодобувні компанії використовують близько 85 отруйних речовин, серед яких соляна кислота, формальдегід, метиловий і пропаргіловий спирти. Однак точний склад суміші засекречений. Хоча хімікати проникають до ґрунтових вод, отруюючи їх.

– Цю технологію можна застосовувати лише в малонаселених районах Сполучених Штатів, але вона абсолютно неприйнятна для України, – каже Володимир ВОЮШ, координатор економічних програм громадського руху «Український вибір». – У Франції та Болгарії уже прийняли рішення про заборону видобування сланцевого газу методом гідравлічного розриву пласта. Численні проекти в Німеччині, Великій Британії, Румунії, Чехії, Канаді, Польщі призупинені до отримання висновків додаткових досліджень.

Сім разів відміряй, потім – ріж

Учасники конференції зазначають, що в Україні геофізичне та геологічне вивчення родовищ ніколи не здійснювалося, а дослідження, що проводилися інститутами НАН України за власний кошт, є недостатніми для того, щоби розпочинати роботи з видобутку. Олександр ОРЛОВ, доктор геолого-мінералогічних наук, професор кафедри геології та розвідки нафтових і газових родовищ Івано-франківського національного технічного університету нафти й газу, запевняє: «Людство наразі стоїть на порозі великих відкриттів, але очікувати їх треба не менш як 20-30 років. Проблему видобування сланцевого газу, безумовно, спочатку слід вивчити, а вже потім розпочинати пошуки сланцевого газу. Бо вийде, що Карпатський край просто зруйнують, а газу видобудуть мало чи й взагалі нічого».

Вчений зазначив, що родовища дуже швидко вичерпуються і для того, щоби вийти на достатні обсяги видобутку, треба зробити понад тисячу(!) свердловин, потім залишати їх і починати буріння на нових місцях. Використані території просто перетворяться на отруєні пустелі.

Кандидат геолого-мінералогічних наук, завідувач сектором Українського державного геологічного інституту Валерій КРИВОШЕЯ дійшов до несподіваного висновку, що в Україні сланцевого газу взагалі немає. А роботи, що проводить «Укрнафта» спільно з компанією «Shell», спрямовані не на видобуток сланцевого газу, а на пошук газу в щільних породах-колекторах – таких, як піщаник. Учений запевняє, що він проводив дослідження ще 30 років тому, але позитивних результатів вони не дали.

На конференції прозвучали різні думки: дехто з учасників підтримував необхідність проведення робіт у Карпатському регіоні. Проте думки присутніх зійшлися на тому, що треба здійснити комплексну перевірку екологічного стану територій та на її підставі науково обґрунтувати можливість застосування на них технології фрекінгу.

За підсумками засідання «круглого столу» було прийнято резолюцію, яку направлять до відповідних органів державної влади.

Організував захід Громадський рух «Український вибір». Подібні засідання вже відбулися у Харкові, Львові й Донецьку.

Ларс ЛОЗКОВ,  «Версії»

Запис Фрекінг сланцевого газу: Ґвалтівник природи й убивця чи сумнівний рятівник від зазіхань сусіда? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

За повідомленням Держсанепідемслужби, серед мешканців с.Ведень Сорокського району, розташованого на півночі Молдови, зареєстровані чотири випадки захворювання на сибірку серед людей. Усі постраждалі госпіталізовані до Республіканської інфекційної лікарні. Стан одного з них – важкий, трьох інших – середньої важкості.

Вважається, що через зливи було забруднене джерело питної води для тварин, а самі випадки захворювання спричинені вживанням м’яса хворої тварини, частину якої встигли продати до їдальні тракторного парку. Наразі під медичним наглядом перебувають більше сорока ймовірно інфікованих осіб.

 Довідково:

Ентеровірусні інфекції – це група гострих інфекційних захворювань, що розвиваються при ураженні людини вірусами роду Enterovirus, які характеризуються різноманітними клінічними проявами, бо зачіпають практично всі органи і тканини організму людини: нервову, серцево-судинну системи, травний, респіраторний тракт, а також нирки, очі, м’язи шкіри, слизову порожнини рота, печінку, ендокринні органи. Більшість випадків ентеровірусних інфекцій проходить безсимптомно. Велика частина клінічно помітних проявів – головний біль, відсутність апетиту, нудота, блювання, біль у животі, пронос, застудоподібні захворювання, причому ентеровіруси вважаються другим за частотою збудником ГРВІ. Знезараження ентеровірусів відбувається при нагріванні до 50°С, при висушуванні, дії ультрафіолету, дезінфекції розчином формальдегід (0,3%), хлоровмісними засобами. Джерелом ентеровірусних інфекцій є хвора людина чи носій. Заразність відзначається протягом тижнів і місяців, пік виділення збудника припадає на перші дні клінічних проявів. У різних регіонах співвідношення здорових носіїв до хворих коливається в межах 17-46%. Відзначається переважно у дітей молодшого віку. Ентеровіруси передаються за допомоги фекально-орального механізму, харчовим шляхом.

Сибірка – особливо небезпечна інфекційна хвороба, що спричинюється спороносною паличкою сибірки. Зараження людини виникає внаслідок проникнення збудника сибірки у кров людини через пошкоджену шкіру (подряпини, садна, дрібні порізи) та слизові оболонки при догляді за хворими тваринами, розтині трупів, знятті шкіри, розробці туш хворих тварин. Зараження можливе також через укуси кровососних комах. Не виключається можливість інфікування людей через заражений збудником грунт або забруднені ним предмети. Симптоми: інтоксикація, головний біль, розбитість, підвищення температури тіла, зміни з боку серцево-судинної системи, а також виразка в місці проникнення збудника.  

На запобігання розповсюдженню ентеровірусних  та особливо небезпечних інфекцій в.о. начальника ГУ Держсанепідемслужби у Чернівецької області – головного державного санітарного лікаря Чернівецької області Мар’яна МИРОНЮК рекомендує: дотримуватися правил особистої гігієни, купатися виключно у відведених для цього місцях, не вживати воду з незнайомих джерел, ретельно мити фрукти та овочі, не купувати м’ясо та вироби з м’яса на стихійних ринках або з рук приватних осіб, які не мають ветеринарної довідки, дотримуватись санітарно-гігієнічних правил при зберіганні, обробці, транспортуванні та утилізації сировини тваринного походження. За виявлення перших ознак захворювання (головний біль, підвищення температури тіла, відсутність апетиту, нудота, блювання, біль у животі, пронос, виразкові утворення на шкірі) терміново звертатися до найближчої лікувальної установи. Важливим заходом профілактики захворювань на сибірку є також максимальне охоплення плановими протисибірковими щепленнями всього поголів’я великої, дрібної рогатої худоби, коней, свиней, а також впорядкування місць захоронення тварин.

Вл.інф.     

Запис У сусідів – менінгіт і сибірка спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Та в ніч перед відкриттям пам’ятник обезголовили. На щастя, у авторів-виконавців були запасні частини з гіпсу, тож пам’ятник усе ж таки відкрили й урочистості відбулися.

По гарячому сліду міліція розшукала вандалів. Ними виявилися троє місцевих мешканців, приватних таксистів. Відтявши пам’ятникові голову, вони відвезли вкрадену частину на околицю села Димка того ж Глибоцького району, де й закинули у став. Мотиви цього варварського вчинку поки що залишаються нез’ясованими.

Втрачене вже знайшли, зловмисники затримані, але подія спричинила неабиякий міжнародний резонанс.

Міністерство закордонних справ сусідньої Румунії надіслало ноту протесту, в якій висловило обурення актом вандалізму. Буковинці, незалежно від етнічного походження, також обурюються  мерзотною провокацією. В Інтернеті з’явилися заяви національних товариств, а в коментарях – погрози українцям, мешканцям Буковини. Отже, виходить, що провокація досягла своєї мети? На превеликий жаль. Бо, напевне, людям ліньки ставити перед собою запитання – й шукати на нього відповіді: Кому це все вигідно?

Вл. інф.

Запис Провокація, через яку Україна отримала ноту протесту з Румунії спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Чого варта історична точність

Чи помічали ви, що такі наукові дисципліни, як історія та література, мають вочевидь приблизний характер або, точніше, версійний?

Зазвичай в описі історичних подій безсумнівними є лише дати, визначені тим чи іншим шляхом. Та й у цьому трапляються «проколи». Адже, як правило, історичні події тлумачаться в різних джерелах залежно від смаків та цілей тлумачів…

Останнім часом історики піддали сумнівам навіть хронологічні межі існування Стародавньої Греції та Стародавнього Риму, надто події, датовані «до нашої ери». Варто було незашорено подивитися на чудові мармурові статуї та колони, оброблені із надзвичайною ретельністю, як виникло запитання: а чим обробляли мармур? Може, алмазними різцями? Тоді у що ж їх вставляли? Не у бронзові ж держаки, які зігнулися б від кількох рухів? А легованої сталі в ті часи ще не винайшли…

Та повернімося до Чернівців, які в ті давні часи були населеним пунктом на відомому воєнно-торговельному шляху, що поєднував два галасливі ярмаркові центри – Львів та Берладь. Дорога ця так і звалася – Львівсько-Берладська. Нею діставалися зі Східної та Центральної Європи до причорноморських поселень і далі аж до Леванту. Рух на ній був доволі жвавий, доки численні війни, ареною багатьох з яких була й Буковина, не зробили таку мандрівку небезпечною.

Водночас із суходільним, існував і водний шлях рікою Прут. От на таких шляхах і виникали торговельні поселення чи охоронні укріплення, щоби хоч якось убезпечити пересування ними. І саме на перетині цих шляхів – суходільного та водного і  вкорінилися майбутні Чернівці.

Письмові ж свідчення дозволяють прийняти два твердження: Чернівці виникли в районі нинішньої гори Цецено, а укріплення на ній та населений пункт довкола неї існували задовго до перших документальних згадок.

Чорні палі, чорні вівці чи боярин Дума Чорний?

Найбільш відомі та солідні дослідники нашої історії, серед яких така потужна наукова постать, як чернівецький професор-краєзнавець Борис Тимощук, походження назви Чернівців виводять із літописної фортеці Черн, пов’язаної з Ленківецьким городищем. Його виявили на протилежному, рівнинному боці Прута. Краєзнавча легенда про поселення вихідців з Черна трималася протягом усієї другої половини ХХ століття. Першим піддав її сумніву, незважаючи на вагомість авторитету Тимощука, науковець-історик з Чернівецького університету і журналіст, на жаль, уже покійний, – Ігор Чеховський. Він не побоявся висловити власну точку зору на сторінках свого путівника «Прогулянка Чернівцями й Буковиною». За його версією, Чернівці виникли на землях, що належали боярину Думі Чорному. Це ім’я зустрічається в літописних джерелах поруч з іменами молдовських господарів у першій половині ХVІ століття, що дає підставу вважати цей рід древнім і заможним, власником багатьох земель.

Більше того, навіть 1408-ий – рік першої задки про Чернівці – теж має супутню версію. Так сталося, що перша літописна згадка про поселення на території сучасних Чернівців датована 1395-м роком і пов’язана з місцевістю під назвою Цецен. Невже дослідники не помітили прямого зв’язку з Чернівцями? Але ця обставина породжує ще одну версію на тему, звідки пішла назва Чернівці.

Римський центуріон Цециній і гора… Цецино

126-й рік нашої ери. З далекого Риму за повелінням імператора Адріана прийшов на землю, яка нині зветься Буковиною, центуріон Сеген Цециній. Імператор Адріан, на відміну від свого попередника Траяна, який відправляв своїх воїнів у завойовницькі походи і розсунув кордони Римської імперії до неймовірних розмірів, виряджав своїх підлеглих не в завойовницькі, а в розвідувальні експедиції, щоби започаткувати дружні зв’язки із новими сусідами.

Сеген Цециній, рухаючись зі своїми вояками у східному напрямку, дійшов до Буковини. Вирушали у похід влітку – доки сягнули Буковини, почалася зима. І доволі легко вдягнені римляни відчули на собі усі її примхи. В’язнучи в снігу, дійшли до гори, що нависла над рікою Прут – тепер вона зветься Цецено. Біля підніжжя гори на околиці букового лісу побачили надзвичайно гарне дерев’яне поселення, збудоване місцевими поселенцями, слов’янами з племені дулебів (дулібів). А називалося воно… Черне Вєсє. Відчуваєте? Адже від початку назва міста була «Черновіци»!

Римські воїни укріпили гору кам’яними стінами та побудували тут фортецю – донжон. Оскільки каменю в довколишніх лісах не було, а будувати з дерева римляни не вміли, то для побудови військових укріплень вони використовували каміння, що лежало на дні ріки Прут…

Тож, може, саме тут починалися Чернівці? Довкола гори Цецено?

Маргарита КУРЛІКОВА, екскурсовод, спеціально для «Версій

Римський центуріонСеген Цецинійіз розвідувальною експедицією дійшов до Буковини. В’язнучи в снігу, римляни побачили гору, що нависла над рікою Прут… Гору, яка тепер зветься Цецено…

Запис Версії довкола походження Чернівців спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Широка громадськість подробиць не знає: влада такими таємницями з нею не ділиться. Лише професор Чечетов вирішив нас трошки просвітити. Відсемафоривши своє у парламенті, він на публіку сказав, що саботують колишні «помаранчеві». Прізвищ не назвав. Але чомусь пригадалося, що на Майдані стояли не лише «полум’яні революціонери»: під завісу до них долучився й Микола Янович. Постояв поруч з Юрієм Луценком і Юлією Тимошенко.

Нині Юра сидить в чоловічій колонії, Юля – у жіночій (водночас лежачи в лікарні). Тож саботувати вони аж ніяк не можуть. Та й про які реформи йдеться? Якщо про пенсійну, то підвищення пенсійного віку для жінок жодної користі бюджету не принесло, тільки сприяло соціальній напрузі в державі. Про «реформу» медицини говорить уже той факт, що українці репродуктивного віку вимирають швидше, ніж населення найбідніших країн третього світу. А «реформи» в освіті плодять невігласів з атестатами Q дипломами, не здатних два слова написати без помилок. Якщо це реформування, то що ж тоді зветься деградацією?

Обкрадені та зубожілі українці доходять уже до межі терпіння. А тут ще Міжнародний Валютний Фонд вимагає від київських «реформаторів» помітно збільшити комунальні тарифи як умову для отримання чергової позики. Кажучи чистою «діржавной мовой» наших урядовців, нещасному народові підготовлений «новоричний підарунок». Мало того, що знову зростає податковий тиск, ще й за газ і воду споживачам доведеться платити більше. Простолюд багато, що може витримати, але зачистку своїх спорожнілих кишень – навряд чи. Недарма зарубіжні експерти прогнозують на 2013 р. серйозні соціальні потрясіння в Україні. Запобігти вибухові може тільки успішне реформування ключових сфер життя, але ж до нього влада й не підступала.

Реформи бувають успішними лише тоді, коли мають суспільну підтримку. Або здійснюються дуже швидко – доки народ розгублений – та вже невдовзі починають приносити позитивні результати для більшості. В Україні ж реформаторські балачки ведуться два десятиліття, а позитивних результатів катма. Проїдається спадщина минулого, нові ж виробництва практично не створюються. Натомість збудовані палаци високопоставлених злодіїв, банки та офіси олігархічних концернів. А ще ринки, супермаркети, готелі, сауни, розважальні центри, стадіони.  І храми, де їхні спонсори  намагаються замолити свої гріхи. Нерідко – смертні. Все, як у братів-росіян.

Але Україна не має таких запасів сировини, що дозволяють Росії жити трохи краще від нашого, так само проїдаючи створене предками. І там базікають про реформи замість їхнього проведення. Інколи складається враження: українська та російська псевдо-еліти викликали одна одну на змагання з остаточної деградації своїх держав. Утім, росіяни у більш виграшній позиції: їм вистачить грошей, щоби скупити українських горе-реформаторів з усіма їхніми бебехами. Аби потім розвалитися разом. Проте народам-сусідам такий сценарій зовсім не до душі. Вони ще скажуть своє слово. Обов’язково.

Ігор БУРКУТ

Запис Про «новорічні підарунки» від урядових саботажників спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Та життєві обставини склалися так, що довелося змінити професію. Помінявши білий халат на спецодяг темного кольору, він з лікаря, який ставив людей на ноги, перекваліфікувався на лікаря, який… «ставить на колеса» авта.

Проте, коли справжнє покликання – допомагати людям, можеш ставати хоч слюсарем, а хоч каменярем – від долі не сховаєшся. Тож за порадою до лікаря-професіонала Паламарюка ледь не щодня зверталися як не товариші, то сусіди, як не сусіди, то їхні родичі, як не родичі, то ще хтось, кому порекомендували прийти саме до Дмитра Григоровича.

І минуло не так вже й багато часу, як лікар від Бога повернувся до Берегометської лікарні. Та вже не просто лікарем, а керівником медзакладу. І знову заходився лікувати: рятував хворих, які вже втратили було надію на одужання, відновлював господарство лікарні, що перебувала на межі між «бути» і «не бути». Знайшлися небайдужі меценати, долучилося Берегометське лісомисливське господарство, і в лікарні селища вперше за багато років нарешті розпочали капітальний ремонт.

Цими днями Дмитрові Паламарюку виповнилося 50. Поряд з ним – люблячі дружина (до слова, також лікар) й діти, однодумці-колеги й вдячні пацієнти. На його прикладі всі вони переконалися, що доля – це доля: якщо людині судилося лікувати, вона лікуватиме за будь-яких життєвих перипетій.

Ірина МАТЧИШИНА, ДП «Берегогометське ЛМГ»

Запис Життєва історія справжнього лікаря спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Розмова про острицький газ у кабінеті секретаря Чернівецької міської ради (зліва направо): Василь Цуркан, голова Острицької сільради, Віктор Кришмару, голова Герцаївської райдержадміністрації, Геннадій Федоряк, голова ПАТ «Чернівцігаз», Віталій Михайлішин, секретар Чернівецької міської ради.      

Ситуація з газифікацією Остриці Герцаївського району на слуху вже не перший рік. Дивовижно, бо село розташоване одразу ж за  багатоповерхівками мікрорайону «Гравітон» обласного центру, тобто в кілометрі від Чернівців, а не газифіковане. Хоча усі сусідні села Герцаївщини та Глибоччини давно з голубим паливом. Натомість остричанам доводиться рятуватися допотопними методами дідів і прадідів. А за вікном, як не як, уже ХХІ століття…  

 «Відверто кажучи, не надто віриться, що газ у нашій Остриці колись буде», – приблизно такими були настрої селян ще буквально тиждень тому. Про це розповів авторові голова Герцаївської районної адміністрації Віктор КРИШМАРУ, який зустрічався з обуреними мешканцями села. Та, слава Богу, ситуація нарешті рушила з місця. Бо є люди, які не шукають «відмазок», а реально не тільки хочуть, а  й можуть допомогти селянам, щоби в їхніх оселях був газ. І він там буде!

З ініціативи голови правління ПАТ «Чернівцігаз» Геннадія ФЕДОРЯКА, у кабінеті секретаря Чернівецької міської ради Віталія МИХАЙЛІШИНА відбулася позавчора робоча зустріч, на якій нарешті було знайдене вирішення гострого «Острицького» питання. Підготувавши загальну фахову оцінку ситуації, пан ФЕДОРЯК повідомив міську владу про те, що місто не понесе жодних втрат, якщо до його системи газопостачання підключиться Остриця. Бо тиск у міському газопроводі не впаде, зате мешканці багатостраждального села нарешті отримають блакитне паливу і тепло в оселі.

І дійсно, таке вирішення питання видається оптимальним, адже планувати розгалуження газових гілок варто не за адміністративним принципом, а за географічним.

– Це розумне рішення, спрямоване не на уникнення бюрократичних клопотів, а на реальну допомогу людям, – прокоментував підсумки зустрічі присутній на ній голова Герцаївської районної адміністрації Віктор КРИШМАРУ.

Не приховував радості й голова Острицької сільської ради Василь ЦУРКАН: «Я щасливий тим, що нарешті можу повернутися додому та з упевненістю сказати односельцям – газ у нас все ж таки буде! Це визначний день для Остриці, який увійде в історію нашого села. Крім того, мене радує, що саме Геннадій ФЕДОРЯК балотуватиметься у народні депутати по нашому мажоритарному округу. Під час співпраці з такими людьми з’являється впевненість у майбутньому. Нарешті з’являються політики, які вирішують питання, а не тільки роздають обіцянки!»

Спочатку планувалося провести газ в Острицю до Дня Незалежності України. Однак Геннадій Дмитрович ФЕДОРЯК відразу зауважив, що для цього потрібно трохи більше часу і не варто обманювати селян: «Ми не будемо прив’язувати газифікацію, як і вирішення інших проблем, до жодних святкових дат. Це нісенітниця! Людям потрібний газ не на День Незалежності, він їм потрібний завжди. Тому всі роботи слід виконати надійно, без зайвої квапливості, яка може негативно вплинути на якість. Газ в Остриці буде у вересні – першій половині жовтня! Порозуміння з усіх проблемних  питань із паном Михайлішиним знайдено. Місто не постраждає від того, що до газопроводу, який іде від Топорівської ГРС, під’єднається Остриця. Вже сьогодні починаємо реалізовувати усе заплановане!».

Отож, крига скресла, обіцянки одних політиків почали виконувати інші! Зрештою, в цьому немає нічого дивного. Робить той, хто на це здатний. І найприємніше, коли конкретну вигоду з цього отримуємо ми з вами – звичайні громадяни, для яких наразі й існує ця держава.

Олексій КАФАНОВ, фото автора

Запис Герцаївська Остриця матиме газ! спершу з'явиться на Медіа-Версії.