– Клавдіє Юріївно, з якого віку люди усвідомлюють, що стануть фізиками?

– Перші враження про оптику отримала ще років у 5-6 (сміється – авт.) Тато на балконі за допомоги лупи запалив папірець від сонця. Це мене вразило. Далі фізикою захоплювалася і в школі, загальне поняття про неї дали перші вчителі. Але тато, інженер, який завжди схилявся перед високою наукою, заклав найголовніше – розуміння, що фізика – це наука про життя.

– Дивні розваги для дівчинки – досліди з лупами…

– Тато мріяв про хлопчика і вклав у мене все, що знав сам. Навчив грати в шахи, ремонтувати радіоприймачі і праски… Саме тато навчав мене літер, тож я в чотири роки вже вміла читати, а в шість пішла до школи (тоді до школи йшли в сім років). Мама навчала англійської – і це мені також дуже знадобилося в науковій діяльності. Зокрема зараз читаю цикл лекцій англійською мовою для магістрів нашого факультету. Вільно читаю статті закордонних колег, працюю в міжнародних проектах.

– Наука про життя – це фізика? Хіба?

– Звичайно! Життя починається з фізики. Немає життя ні без гравітації, ні без сили тертя, ні без обертання Землі навколо Сонця – це все закони фізики, і це лише перше, що спало на думку. Фізика, як і життя, – це все, що навколо нас: від космічних тіл до елементарних частинок і колайдерів, що їх прискорюють і досліджують.

– Ваша майбутня докторська дисертація матиме практичне застосування?

– Тема докторської, над якою я працюю, – «Про взаємозв’язок поляризаційних властивостей та когерентності оптичних полів». Йдеться про використання властивостей оптичних полів для створення наномашин і наноманіпуляторів – скажімо, нанопінцетів, про запис інформації методом поляризаційної голографії. Завжди теоретично-експериментальне з практикою якось має поєднуватися. Але винахід – це не завжди якийсь конкретний апарат чи пристрій. Винахід – це те, чого люди не знали чи не вміли раніше. Наприклад, цикл моїх робіт з вивчення явища оптичної бістабільності 2004-го року відзначений грамотою Академії наук України. Деякі розрахунки методів оптичної пам’яті стали новими для колег, і ці методи обчислення почали використовувати інші вчені. У будь-якому разі винахід треба патентувати, а це дуже складна бюрократична процедура. На жаль, державного фінансування – ні на винаходи, ні на патентування – немає.

– То як у таких умовах удається виживати українській науці й науковцям?

– Знаєте, якщо держава не дбає про науковців – вони самі мають за себе дбати. Я вважаю, що за жодну справу не можна братися, якщо не маєш від неї задоволення. Неважливо – чи ти вариш борщ, чи досліджуєш оптичні поля – мусить бути задоволення внутрішнього «я». Тому люди, які хочуть займатися наукою, знаходять спосіб це робити. Вчаться, здобувають гранти, їздять світом, переймають досвід, закуповують обладнання, працюють, захищають дисертації. І захист наукової роботи – це не для здобуття чергової посади, а для того, аби чогось досягнути в науці. Наука – така категорія, яка, як і мистецтво, може бути «чистою» – «наука заради науки».

– Описані Вами перспективи й можливості є в Чернівцях?

– Звичайно, і не лише я тому приклад.  Хоча і я також. Маю можливість працювати в міжнародних проектах, буваю на міжнародних конференціях. От наприклад, на конференції в Парижі, поїздку куди мені профінансувала  комісія з оптики ІСО,   зацікавилися моїми дослідженнями явищ оптичної бістабільності. Можлива допомога в фінансуванні подальших досліджень. Ось зовсім свіже – можливість відвідати Італію. В липні там відбудеться конференція на підтримку в науці молодих людей до 45 років.

Студенти й аспіранти теж знають про потужність факультету. Тут сильна наукова база, завдяки зусиллям декана, професора Ангельського О. В., є гарна підтримка молодих науковців, можливості закінчення освіти за кордоном. Двоє наших студентів зараз  закінчують освіту в Чехії, один – у Німеччині.

– Помітно, що Ви захоплені своїм факультетом…

– Цей факультет мене виростив. У 16 років я вступила сюди  і відтоді 24 роки з ним пов’язана. Захоплена своїми викладачами: відданістю науці професора  Ангельського О. В., Ушенка О.Г., доцентів Підкаменя Л.Й, Гумінецького С.В., Коазкова О.М., наукового керівника моєї кандидатської дисертації – вже покійного професора Ніцовича Б.М…

– Вас називають Софією Ковалевською в сучасній науці, а на одній з наукових конференцій в Санкт-Петербурзі зауважили «унікальне поєднання розуму і краси».

– Та кажуть (ніяковіє – авт.) За рік-два напишу докторську, тоді можна буде говорити про досягнення…

– А не нудно молодій жінці на наукових конференціях? Там же переважно старші люди збираються

– Це стереотип. Як учасник, можу переконливо заявити: сучасна наука омолоджується. До того ж, від молодих «заряджаєшся» завзяттям, а від старших – мудрістю. Цим і приваблює мене робота в університеті, де спілкуюся і з студентами-аспірантами, і з професорами. До речі, ось реальне підтвердження моїх слів про омолодження науки: уже у вересні цього року в Чернівцях відбудеться конференція «Кореляційна оптика-2013», яку організовує наш декан. Там планується окрема секція для аспірантів і студентів, де читатимуть лекції відомі професори з Заходу.

– А чим цікавиться науковець окрім науки? Ви любите читати?

– Звичайно! Свого часу перечитала всю класику, як вітчизняну – так і зарубіжну. «Овода» Войнич читала в оригіналі (ось воно, закладене мамою знання англійської!) Зараз часу на читання небагато, тому перевагу віддаю легкій літературі. А ще дуже люблю танцювати!

– Танцювати? А хіба на наукових конференціях влаштовують танці? З ким танцюєте?

– На жаль, на конференціях такого нема. Це не шоу, там мало уваги приділяють такому шуму і гамору, там створюють умови для спілкування і обміну думками. Тому танцюю зі своїм чоловіком.

– А де ви з ним познайомилися? Адже не секрет, що чим вищий інтелект жінки, тим важче їй знайти гідну пару.

– Не повірите, я з ним познайомилася на дискотеці. Їздила на відпочинок до Моршина, там і зустріла свою долю. Кажуть, що протилежності притягуються – то це про нас. Мій чоловік за характером зовсім не схожий на мене. Я спокійна і переважно мовчазна, а чоловік – балакучий жартун. За першою освітою він викладач музики, а за другою – інженер-енергетик. Тож нас поєднали танці, але й поза ними нам є про що поговорити (усміхається – авт.)

– Ви виглядаєте дуже стрункою і підтягнутою. Це лише результат танців, чи займаєтеся спортом?

– На жаль, зараз бракує часу на спорт, але колись займалася аеробікою і навіть калланетиксом. Це такий напівсиловий вид спорту, гирьки піднімала. Теж не надто традиційно для слабкої статі (сміється – авт.)

– Ви казали про необхідність робити все з задоволенням, згадували про борщ. А як щодо цього у вас?

– Поєдную на кухні фізику з життям (сміється – авт.) Купила мультиварку і з задоволенням готую, коли є час.

– Взагалі ви задоволені різноманітною сучасною технікою, гаджетами? Не маєте бажання, як фізик, їх вдосконалювати?

– Та для мене гаджети – це не розкіш, а засіб досягнення мети, для якої вони призначені. Якщо це телефон – він має дзвонити. Зручно, коли з телефона маєш можливість заходити в інтернет – особливо це за кордоном виручає. Ось і все, що потрібно, і воно вже є. А різноманітні розваги мені не потрібні, тож і вдосконалювати нема потреби.

– Так виглядає, що бути науковцем в Україні непросто. Не було бажання виїхати і полегшити собі шлях в науці?

– Ніколи. Я патріот України, Чернівців і нашого університету. Хіба на тиждень відпочити кудись можна поїхати.

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Запис Чи важко бути новою Софією Ковалевською в Чернівцях спершу з'явиться на Медіа-Версії.