Василь Рябченко — український живописець, графік, фотохудожник, автор об’єктів, цифрових робіт та інсталяцій. Один із ключових художників сучасного українського мистецтва та «Нової української хвилі». Роботи Василя Рябченка періоду 1980-1990-х років, їх тематика, сюжети та масштабні формати започаткували новий напрям образотворчого мистецтва Одеси. Рябченко одним із перших в Україні почав працювати у жанрі інсталяції. Також з початку 1970-х художник активно експериментує з фотографією, яку, згодом, використовує в інсталяціях та колажах, а також застосовує як матеріал при написанні мальовничих робіт та створення цифрової графіки. 1996 року – «Кращий художник України» за підсумками арт-фестивалю «Золотий перетин». Цього ж року заснував творче об’єднання «Арт Лабораторія».

Сьогодні роботи Василя Рябченка зберігаються чи не у всіх головних музеях України й відомих приватних колекціях. На його рахунку — участь у більш ніж 80-ти програмних виставках в Україні та за її межами. Відбулася тільки одна персональна виставка, за яку художник отримав у Києві на фестивалі «Золотий перетин» премію «Найкращий художник 1996-го року»

«Безумовно, мені цікава реакція на мої роботи — її інтерпретація глядачем, аргументована, не пов’язана з “актуальними” тенденціями, чесна критика. Я проти революцій, я за еволюцію та абсолютну свободу в цій еволюції. Моя внутрішня прихильність  та орієнтація — безконфліктність», – Василь Рябченко

Василь Рябченко народився 23 липня 1954 року в Одесі в сім’ї художника-графіка Сергія Рябченка. У 1969 році вступає до Одеського художнього училища ім. М. Б. Грекова на відділення живопису. Від 1974 до 1976 — навчання як вільного слухача в ЛВХПУ ім. Мухіної у Ленінграді, а після повернення в Одесу — знайомство та дружба із Валентином Хрущем й одеськими «нонконформістами». У 1978 — 1983 роках навчався в Одеському державному педагогічному інституті ім. К. Д. Ушинського на художньо-графічному факультеті. Від  1987 — член Спілки художників СРСР, згодом — Національної спілки художників України.

«Я завжди чимось був зайнятий: читав, фантазував, малював, ліпив, клеїв і навіть шив, але ніколи не думав, що буду художником. Хоча з інтересом спостерігав за роботою батька. Мені особливо подобалися його малюнки — неперевантажені та повітряні, вони прекрасно передавали настрій сонячного або похмурого дня, я був вражений цим і не міг зрозуміти, як він цього досягає», – Василь Рябченко.

У 2009 році твір «Смерть Актеона» переосмислив син автора, художник Степан Рябченко. Рябченко-молодший створив цифрову версію сюжету у власній інтерпретації і згодом представив його на виставці двадцяти номінантів на премію PinchukArtCentre 2011 року.

Василь Рябченко одним з перших починає працювати в жанрі інсталяції. Його роботою цього напряму стала «Гойдалки для пеньків» для кураторського проєкту Єжи Онуха «Степи Європи» (1993).

Надалі були створені інсталяції «Великий Бембі» (1994), «Посвята мадам Рекам’є» (1994), «Принцеса» (1996), «Академія холоду» (1998) та інш. За цикл  фотографій «Naked Dream» він отримав звання «Кращий художник України» за підсумками першого всеукраїнського Арт-фестивалю «Золотий перетин» 1996 року. Цього ж року  Василь започаткував творче об’єднання «Арт Лабораторія».(Кристалізація краси зусиллями трьох поколінь Рябченків, Олена Голуб, АНТИКВАР)

Альтернативні історії героїв, візуалізація життя, подій  у серіях  (наприклад  серія «Захопливе конструювання фонтанів»,  серія «Героїчні пупсики», серія «Поцілунок крадькома», «Contemplation», «Сусанна й старці» та інші) дають можливість ще раз перегравати задум, концепцію твору.  Автор корелює той самий матеріал, ту саму історію у різний спосіб. Відбувається формальне (чи неформальне) експериментування. Але це не фізичний структурований експеримент, візуальні образи,  маленькі істини, персонажі  розшаровуються, варіюються і створюють нові альтернативи… Неочікувані та привабливі.

«Думаю, що архітектура — моє друге покликання. У мене є багато проєктів, але більшість їх не реалізовано та існують вони тільки на папері. Одних тільки музеїв сучасного мистецтва — три. Два з них для Одеси», – Василь Рябченко

«У майстерні прагну бувати частіше, де намагаюся завершити велику кількість розпочатих, але не завершених робіт. Звичайно, є плани, звернені в майбутнє. Проте починати нові проєкти, не закінчивши розпочаті, утримуюся.

Кожна картина, кожний  проєкт художника – це його інтелектуальний світ. Який тільки віддзеркалює наша уява. Мистецтво і життя майже завжди знаходиться у суперечності.  Напевно мистецтво є ідеалізацією життя, альтернативною реальністю… У мистецтві для свободи уяви немає нічого неможливого.  Таке  мистецтво приречене грати роль, яку йому визначає сам художник: революційну чи нереволюційну, залежну чи вільну, авантюрну, індиферентну чи брутальну, небайдужу… Мистецтво Василя Рябченка інтелектуальне, витончене та відверте, незалежне, із своїми історіями,  драмами, жанрами, сюжетами, з біблійними сюжетами, з відчуттям авторської свободи та відповідальності.

Особливо вдячна за прекрасну і щиру розповідь, думки назагал: ВАСИЛЬ РЯБЧЕНКО ПРО ВАСИЛЯ РЯБЧЕНКА.

Вітаємо з ювілеєм! Дякуємо за любов до мистецтва!

Далі буде…Нові виставки, нові картини, нові успіхи, нові виклики…

Деякі інші роботи майстра можна подивитися за посиланням: Василь Рябченко і про «час, коли дарують зірки»…

©Тетяна Спориніна,
фото з архіву родини Василя Рябченка

Запис Василь Рябченко – про еволюцію в мистецтві та абсолютну свободу в цій еволюції… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

8 жовтня  у лондонській галереї Saatchi  у рамках щорічного фестивалю «Днів України у Великобританії» відбулося урочисте відкриття художньої виставки «Передчуття: українське мистецтво сьогодні». У рамках цього мистецького проекту 38 українських художників та скульпторів  представили  понад 160 об’єктів – картин і інсталяцій. Виставка організована благодійним фондом Firtash Foundation. Триває виставка до 3 листопада.
Над виставкою сумісно працювали арт-куратори: Марина Щербенко, Ігор Абрамович, Андрій Сидоренко та Олександр Соловйов.

Степан Рябченко, «Рука, що благословляє», інсталяція, неон, 500 х 500 см, 2012-2013

Зараз Україна переживає дуже складні і драматичні часи. І люди іноді насторожено і з певною упередженістю сприймають те, що відбувається в Україні. Але з іншого боку люди прихильно ставляться до мистецтва. І роботи художників – це інший ракурс сприйняття України. Дуже важливо, щоб саме зараз взнали і іншу Україну, мистецьку, адже національна культурна ідентифікація, як ніколи, актуальна та бажана.
Цьогорічний фестиваль присвячений сучасному українському мистецтву і головним майданчиком для проекту стала знаменита лондонська галерея Saatchi Gallery. Головний виконавчий директор лондонської Saatchi Gallery Найджел Херст відібрав дві роботи художника Степана Рябченка: неонова інсталяція «Рука, що благословляє» та «Просвіт». «Рука, що благословляє» є символом Божого благословення для всіх бажаючих, а робота «Просвіт» символізує промінь, що наповнює життя новим сенсом.

Степан Рябченко, “Просвіт”, інсталяція, неон, цифровий друк, 203 х 151 см, 2011-2012

«У кожній країні мистецтво має свої неповторні риси. В України такі унікальні особливості розвитку, що безглуздо проводити будь-які паралелі чи аналогії. У більшості українських художників сильна академічна школа. І в той же час вони виробили свою індивідуальну манеру. Якщо говорити про живопис, українські художники чудово володіють технікою. Це проявляється на одній картині, проте вже на другій видно, що вони використовують її цілком інакше. В Україні є відчуття експерименту, і це захоплює», – Найджел Херст у статті журналу FORBES (№7, липень 2014) про сучасне українське мистецтво .
Чернівчани знайомі із творчістю Степана Рябченка, лауреата першого всеукраїнського триєнале абстрактного мистецтва «АРТ-АКТ», що проходила 2010-го у Чернівцях.
Участь у виставці такого рівня – престижна і почесна. Це і поштовх для художників та велика відповідальність.
Роботи Степана Рябченка візуалізують навколишній світ, події, власну інтерпретацію історії, сьогодення, майбутнього…
Сучасність – це час нових викликів. Динамізм, оновлення, надії та впевненість – візуальна логіка конструктивного виміру художника… Цей простір інтелектуальний. Він не лише ззовні, він проникає всередину, формує настрій, сенси, істини. Може і переосмислення…
І людина тримається на цінностях, в основі яких – любов і мир … Принаймні, так має бути…
А як визначати сучасному художнику свій статус? Адже і мистецтво, яке презентується публічно, не може не бути політичним апріорі. Своє ставлення до того, що відбувається, говорять роботи художника. Змінюються системи, власники, аналітики, а твір талановитого художника лишається предметом осмислення і живе поза часом…
Рука, що благословляє… А може попереджає… А може блискавка раптом вдарить…

Художники Степан Рябченко та Назар Білик

Найджел Херст та Степан Рябченко. Saatchi Gallery. Лондон. 8.10.2014

Степан Рябченко (нар. 1987, Одесса) ― представник нового покоління українських художників, один з лідеров в сфері цифрового мистецтва і мистецтва нових медіа. Учасник міждународних проектів і бієнале. У центрі його уваги – взаємодія нових технологій і класичної образотворчої традиції, еволюція віртуальних моделей у реальні обєкти і нова природа мистецтва.

2010 – Член Національної спілки художників України.
2010 – Лауреат першого всеукраїнського трієнале абстрактного мистецтва «АРТ-АКТ».
2011 – Номінований на Премію PinchukArtCentre.
2012 – Лауреат міжнародного конкурсу сучасної скульптури «Kyiv Sculpture Project».
Живе та працює в Одесі.
Вибрані виставки:

2014
«Передчуття: українське мистецтво сьогодні», Saatchi Gallery, Лондон, Великобританія
«Cosmoscow», Манеж, Москва, Росія
«Родина», Мистецький Арсенал, Київ, Україна
«Український пейзаж», Мистецький Арсенал, Київ, Україна
«Кінопроби», галерея Худпромо, Одеса, Україна
«Нова Українська Мрія», Мистецький Арсенал, Київ, Україна
«Art Vilnius’ 2014», Lithuanian Exhibition Centre, Вільнюс, Литва
«Український прорив», Музей сучасного мистецтва, Одеса, Україна
«Площа свободи», ЄрміловЦентр, Харків, Україна
«Україна. Архетип свободи», Novomatic Forum, Відень, Австрія
«Засліплені красою», Інститут проблем сучасного мистецтва, Київ, Україна

2013
«Скульптура PRO Скульптуру», ЄрміловЦентр, Харків, Україна
«Art Kyiv Contemporary», Мистецький Арсенал, Київ, Україна
«Міфи та легенди Східної Європи», галерея LWW, Амстердам, Голландія
«Індустріальний Едем», Інститут проблем сучасного мистецтва, Київ, Україна
«Сучасні українські художники», Saatchi Gallery, Лондон, Великобританія
«Хаос кіберпростору. Абстрактний сюрреалізм », Галерея LWW, Амстердам, Голландія
«Міжнародний симпозіум сучасного мистецтва Бірючий 013», острів Бірючий, Україна
«Велике і Величне», Мистецький Арсенал, Київ, Україна
«Одеська школа. Традиції та актуальність», Мистецький Арсенал, Київ, Україна
«Орієнтація на місцевості», Національний художній музей України, Київ, Україна

2012
«Сценарії майбутнього – 2», Музей сучасного мистецтва, Одеса, Україна
«Соціальна ейфорія», Інститут проблем сучасного мистецтва, Київ, Україна
«ARSENALE 2012», Мистецький Арсенал, Київ, Україна
«Міф. Українське Бароко», Національний художній музей України, Київ, Україна
«ART-Пульс», «Арт-центр Якова Гретера», Київ, Україна
«Kyiv Sculpture Project», Київ, Україна
2011
«Art Kyiv contemporary», Мистецький Арсенал, Київ, Україна
«Премія PinchukArtCentre», PinchukArtCentre, Київ, Україна
«Незалежні», Мистецький Арсенал, Київ, Україна
«Космічна Одіссея», Мистецький Арсенал, Київ, Україна
«Моменти тиші», Інститут проблем сучасного мистецтва, Київ, Україна

2010
«Art Kyiv Contemporary», Мистецький Арсенал, Київ, Україна
«ТОП-10 сучасних художників Одеси», галерея Худпромо, Одеса, Україна
«Ті, хто прийшли у 2000-ні», М17 центр сучасного мистецтва, Київ, Україна
«Швидкі сни», «Арт-центр Якова Гретера», Київ, Україна
Перше всеукраїнське трієнале абстрактного мистецтва «АРТ-АКТ», Чернівці, Україна
«Зоряні війни», Арт – центр Олександра Коробчинського, Одеса, Україна
«Abstract Vision Test», Я Галерея, Київ, Україна
«FINE ART UKRAINE», Український дім, Київ, Україна
«RESTART», Інститут проблем сучасного мистецтва, Київ, Україна
«Абстрактне мистецтво Одеси», Музей сучасного мистецтва, Одеса, Україна

2009
«RESTART», Морський Арт – Термінал, Одеса, Україна
«Wanted Design Week», Мистецький Арсенал, Київ, Україна
«Art Kyiv contemporary», Український дім, Київ, Україна
«Поза системою», Інститут проблем сучасного мистецтва, Київ, Україна
«Kunstart», Фестиваль сучасного мистецтва, Больцано, Італія

2008
Ювілейна виставка до 70-ліття ОВНСХУ, виставковий зал НСХУ, Київ, Україна
«Сучасне мистецтво Одеси», Музей сучасного мистецтва, Одеса, Україна
«Мальовнича Україна», Дніпропетровськ, Україна

Колекції:
Музей сучасного мистецтва Одеси, Voronov Art Foundation, Firtash Foundation, Arts Trend Company, Stedley Art Foundation, приватні колекції України, Росії, США, Великобританії, Ізраїлю, Швейцарії.

Тетяна СПОРИНІНА, “Версії”,
фото з архіву Степана Рябченка

Запис Світ надії від Степана Рябченка з Saatchi Gallery… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У всі часи твір художника візуалізує навколишній світ, подію,
власну інтерпретацію історії, сьогодення, майбутнього…
Неонова інсталяція «Рука, що благословляє» Степана Рябченка, далека від того, щоб бути поза суспільної сфери.
Степан Рябченко завжди пропонує свою власну версію.
І мова йде не про те, щоб знайти протиріччя, а навпаки – віднайти відношення, новий статус співіснування.

«Для мене важливим було створення символу. Таким символом стала робота «Рука, що благословляє», яка створена у 2012 році та реалізована спеціально для виставки «Велике і Величне». Рука, що благословляє, має вказівний і середні пальці простягнутими, а інші – складені, що означає покровительство небесних сил. Робота є символом Божого благословення для всіх бажаючих», – розповідає Степан .

Народився у 1987 р. в Одесі.
Архітектор, медіахудожник, автор скульптур та інсталяцій.
В творчості використовує сучасні комп’ютерні технології.
2011–закінчив Одеську Державну Академію Будівництва та Архітектури, Архітектурно – художній інститут
2010 – Член Національної спілки художників України
2010 – Лауреат першого всеукраїнського триєнале абстрактного мистецтва «АРТ-АКТ»
2011 – Номінований на Премію PinchukArtCentre
2012 – Лауреат міжнародного конкурсу сучасної скульптури «Kyiv Sculpture Project»
Живе та працює в Одесі.
2013 – учасник Всеукраїнської мистецької виставки «Велике і Величне», КХМК «Мистецький Арсенал», Київ, Україна

Ідея твору – діалог, благий намір. Може передумовою роботи «Рука, що благословляє» була серія робіт про героїв та прагнення духовної свободи, а також скульптура «Явлення». Блискавка, що сполучує землю і небо, у певній мірі – минуле і майбутнє, уособлює божественну волю…

Складність полягає у тому, що модифікація наших уявлень та принципів у деякій мірі варіюється обставинами, системою, законам, які не завжди виправдовують наші сподівання.
І, як не диво, чи, навпаки, це і є дивом мистецтва, адже саме мистецтво, творчий акт можуть очистити реальність від зла та кривди, сумнівів… Навіть дати надію. І це вже є благо…

Під світло блакитного кольору, під руку, що благословляє, зовсім інтуїтивно, може і спонтанно підходили дівчата, хлопці, жінки, чоловіки, діти… Дивилися, сподівалися, раділи, вірили, надіялися…
Неон – прозорий інертний газ, νέος ( грец.)- означає новий.
Земне тяжіння не може його втримати.
А людина тримається на цінностях, в основі яких – Любов…
Принаймні, так має бути…

Тетяна Спориніна, «Версії»,
фото автора, Максима Білоусова, Юрія Белаха,
26.07.2013, Київ

Запис «Рука, що благословляє» – символ, неон, акт… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Чому для мене подорож до Києва завжди приваблива? – Звісно ж, це певний шлях у минуле.
Хоча згадувати – справа майже невдячна, однак я завжди з радістю пробігаю вулицею Пушкінською. Адже, щоби встигнути максимально, у Києві треба не ходити, а дуже швидко ходити, майже бігти.

Мій Київ

Будинок №7, де я рік жила на квартирі, коли писала диплом у Київському інституті кібернетики, такий же урочистий та конструктивний. Архітектор цієї будівлі – Дмитро Дяченко, один із засновників українського стилю, був репресований і помер 1942 році у радянському таборі. Пушкінська вулиця виходить на Прорізну. У сквері, вже у цьому столітті, поставили пам’ятник Лесю Курбасу. У театрі Курбаса працював свого часу Микола Стрільчик, художник, брат моєї бабусі Тетяни Стрільчик.
Микола Стрільчик мешкав у Києві, 1934-го заарештований уперше, 19370-го – вдруге, до ВМП. Розстріляний у Биківні. 1989 реабілітований.
Виходить, що Київ для мене місто не тільки, де я жила майже рік, але й місто, в якому колись жили, працювали, кохали, творили, раділи, помирали … і мої родичі… Чому такі сумні спогади?… Може і через те, що не все так святково і урочисто у нас. І у Києві у тому числі.

Мистецький Арсенал збирає…

Цього разу приводом для поїздки була участь у відкритті у Мистецькому Арсеналі Всеукраїнської мистецької виставки «Велике і Величне», приуроченої до 1025-річчя хрещення Київської Русі. Тут зібрано 1000 взірцевих творів із колекцій 35 провідних музеїв України та приватних колекцій. Виставка триватиме від 27 липня до 22 вересня 2013.

Представлені тут і твори і сучасних художників.  Серед них, як зазначено на сайті Мистецького Арсеналу,  –  Назар Білик, Анатолій Ганкевич, Олександр Гнилицький,Гамлет Зіньківський, Анатолій Криволап, Микола Малишко, Микола Маценко, Роман Мінін, Олександр Ройтбурд, Вінні Реунов,Степан Рябченко, Віктор Сидоренко, Тиберій Сільваші, Марина Скугарєва, Олександр Сухоліт, Олег Тістол, Василь Цаголов. Степана Рябченко я знала тільки заочно, коли його твори були представлені у Чернівцях на Першій Всеукраїнській трієнале абстрактного мистецтва «ART-AKT» у Чернівцях 2010 року.
Мені випала щаслива нагода з ним зустрітися цього разу у Києві в реалі.

«Рука, що благословляє» — символ, неон, акт… –
http://versii.cv.ua/pohlyad/ruka-shho-blagoslovlyaye-simvol-neon-akt/23212.html

Побачити шедеври, які привезли з музеїв України, в одному місці – це фантастично. Поет, напевно, склав би Оду радості. Я бувала в музеях Дніпропетровська, Дрогобича, Львова, Харкова, Хмельницька, Києва, але коли у давніх стінах Києво-Печерської цитаделі ми бачимо твори Юліана Буцманюка, Володимира Боровіковського, Олександра Екстера, Казимира Мале­вича, Марії Приймаченко, Віктора Пальмова, Всеволода Максимовича, Панаса Єрмоленка, скульптури Іоана Георга Пінзеля, іконостас Петра Холодного – це разом і диво, і щаслива реальність…

Читаю на сайті: «Проект «ВЕЛИКЕ І ВЕЛИЧНЕ» стане центральною мистецькою подією офіційної програми відзначення 1025-річчя Хрещення Київської Русі та крізь призму мистецтва продемонструє цивілізаційний вплив християнства на розвиток культурив Україні. Проект демонструє найяскравіші сторінки історії українського мистецтва від найдав­ніших часів до сьогодення і окреслює сам шлях формування української ідентичнос­ті».

Коліївщина лякає й дотепер?..

Нажаль, дуже вразила ситуація, яка склалася у Мистецькому арсеналі з роботою художника Володимира Кузнєцова. Я вже вдома перечитала Тараса Шевченка «Гайдамаки» і зрозуміла, чому навіть слово«Коліївщина» лякає іноді відтінком нелояльності певні структури, як це не прикро визнавати…
Пимоненкова «Українка» цього разу перетворилася не тільки на прекрасне обличчя довгоочікуваної виставки, але саме нею закрили чорний зафарбований прямокутник роботи «Коліївщина: Страшний суд». Не знаю, чи згодилися б на це гарна дівчина-українка та й сам Микола Пимоненко…

Чотири рази я обійшла зали Мистецького Арсеналу, але й цього замало. Заздрю працівникам музею, які майже два місяці можуть підходити до улюблених картин, побачити і зрозуміти щось нове та виняткове…

Київ не лише мистецький…

Увечері поверталася до метро «Арсенальна» пішки, бо в Лаврі готувалися зустрічати Патріарха Кирила і Хрест апостола Андрія Первозванного. Тож транспорт то ходив, то не ходив.

27 липня відвідала голодуючих інвалідів-чорнобильців біля Кабміну.

Потім дивилася, як кияни й гості столиці святкують у центрі Києва… Кількість міліції та перебраних у цивільне вразила.

Навідалася й до музею Тараса Григоровича Шевченка. Багатьом не сподобається, що я скажу, але кошти, що витрачають на квіти, вінки до пам’ятників від дуже офіційних осіб в усій Україні, може б краще витратити на ремонт фасаду будівлі? Бо кожні 5 метрів висять аркуші паперу зі словами: «Обережно, падає цегла»…

Підем далі…

Свято для когось триває, для когось – ні… А мені вже був час їхати на вокзал.
Там я отримала ще один чудовий подарунок – від Ігоря Гурчика – книгу «Склепи Цинамонові» Бруно Шульца.
У поїзді читала рядки оповідання Бруно Шульца українською і польською.
«…W taka noc, jedyna w roku, przychodza szczesliwe mysli, natchnienia, wieszcze tkniecia palca bozego…»
«…В таку ніч, єдину в році приходять щасливі думки, натхнення, як віщі доторки персту Божого…»
Коло замкнулося…

Тетяна Спориніна, фото автора

Запис “Перст Божий”… Київ. 26-27.07.2013. Велике і величне… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Будь-які декоративні елементи, якщо вони виконані майстерно і з мистецьким хистом, є приємними для споглядання вже самі по собі. Створити новий естетичний образ прагнуть в усі часи: в минулому, зараз, це будуть робити і в майбутньому.  І завжди будуть співіснувати романтизм та імпресіонізм, сецесія і модерн, примітивізм і бароко, вони будуть взаємодіяти та доповнювати один одного.  З тою різницею, що сучасний авангард може сприйматися вже в майбутньому як щось традиційне.  Адже в мистецтві завжди присутні суперечності в традиційних тенденціях та впливах з новими проявами і стилями.

Степан Рябченко народився у 1987 р. в Одесі.
Архітектор, медіахудожник, графік, автор інсталяцій.
В творчості використовує сучасні комп’ютерні технології.
2011–закінчив Одеську Державну Академію Будівництва та Архітектури, Архітектурно – художній інститут
2010 – Член Національної спілки художників України
2010 – Лауреат першого всеукраїнського триєнале абстрактного мистецтва «АРТ-АКТ»
2011 – Номінований на Премію PinchukArtCentre
2012 – Учасник міжнародного конкурсу сучасної скульптури «Kyiv Sculpture Project»
Живе та працює в Одесі.

Перший фестиваль сучасної скульптури у Києві

3 червня у Києві в Національному ботанічному саду ім. М.М. Гришка пройшла церемонія відкриття першого Міжнародного фестивалю сучасної скульптури Kyiv Sculpture Project.
У рамках Спеціального проекту вперше в Україні представили роботи всесвітньо відомих скульпторів: Єви Ротшильд, Магдалени Абаканович, Суя Цзяньго, Найджела Холла, Жауме Пленси. До цього всі ці роботи експонувалися у Йоркширському парку скульптур та об’їздили мало не увесь світ. Основний проект Kyiv Sculpture Project 2012 представляє роботи 15 молодих художників із 6 країн: Австралії, Великобританії, Нідерландів, Польщі, Росії та України. Учасники першого фестивалю були відібрані експертною радою на конкурсній основі. Заявки на конкурс, що проходив з жовтня 2011 по лютий 2012 року, подали 297 художників із 39 країн світу.

Фестиваль сучасної скульптури буде тривати у Києві до 2 липня.

Шорт-лист Kyiv Sculpture Project 2012:
Саллі Кідалл (Австралія)
Рейчел Картер (Великoбританія)
Хоакін Газгоніа Паленсіа (Філіппіни)
Андрій Люблінський (Росія)
Карін Ван дер Молен (Нідерланди)
Колін Роуз (Великобританія)
Каміла Шейнох (Польща)
Олексій Золотарьов (Україна)
Жанна Кадирова (Україна)
Катерина Бучацька (Україна)
Анна Надуда (Україна)
Добриня Іванов (Україна)
Степан Рябченко (Україна)
Олексій Сай (Україна)
Група «GRVS» (Україна)
Група «Ubik.» (Україна)

Місце, яке обрали для проведення конкурсу, визначило вибір теми для скульптора Степана Рябченка. На території Національного ботанічного саду 150 років назад – 9 березня 1862 року сталося чудо – явлення Пресвятої Богородиці святому Іоні Київському – чудотворцю, засновнику Свято-Троїцького Іонінського монастиря.

“Є немало місць на землі для прославляння Господа, Пресвятої Богородиці і святих угодників Божих. Серед них осяяна світлом промислу Божия історія Київського Свято-Троїцького Іонинського монастиря. Розташована обитель на особливому місті – Звіринецькій горі. То бачили на ній стовпи вогню до неба, то великий розлив води.
Російським Афоном назвав цю південну околицю м. Києва відомий дослідник церковної історії київський митрополит Євгеній (Болховітинов). У 1860 році тут оселився ієромонах Іона. 14 березня 1861 р., вийшовши на ганок своєї келії в монастирі, він побачив на горі сяйво і пожежу. У страху о. Іона побіг рятувати своїх братів. Але підійшовши, помітив, що полум’я, що охопило братський курінь, не завдавало їм ніякої шкоди. Келія стояла неушкодженою, а поруч в стовпі вогню він побачив Божию Мати з сонмом святих. Володарка торкнулася голови його і сповістила, що прийшла відвідати це місце, Сином Її спрадавна передобране.
Тричі являлася о. Іоні Владичиця Небесна, повеліваючи виконати волю Сина Свого і Бога: “Обрав тебе Господь Бог знаряддям Свого святого діла, Його ж Божественна воля полягає в тому, щоб на місці, яке тобі буде вказане, була влаштована обитель в ім’я Святе Його” Так Богородиця поклала основу нової київської обителі, що стала одним з духовних центрів на рубежі XIX — XX вв.
Спочатку отець Іона потурбувався про пристрій скиту при Видубицькому монастирі. Був побудован двоповерховий дерев’яний будинок і в нім церква в ім’я Живоначальної Трійці…”
Інформація з офіційного сайту монастирів Київської Єпархії Київської Православної Церкви.

Степан Рябченко присвятив свою роботу «Явлення» саме цій події

І, як розповів Степан, з самого початку скульптура була змодельована з допомогою комп’ютерних програм для роботи із тривимірною графікою, а вже потім за кресленням і тривимірними схемами вона була відтворена з листової сталі. Для стійкості скульптури були розроблені спеціальні конструктивні елементи, які знаходяться всередині. Висота скульптури 5 метрів.

Блискавка, символ швидкості, сили, руху уособлює божественну волю. Блискавка сполучує землю і небо, в певній мірі – минуле і майбутнє. Скульптура динамічна, дещо таємнича та загадкова, викликає цікавість і дає певні надії. Може це знамення допоможе знайти істину, розірве пітьму? Небесний вогонь обов’язково пробудить життєві сили. Треба обов’язково рухатись уперед. І саме з цього священного місця…
Скульптор запропонував виразне та змістовне бачення контексту сучасності через умовну модифікацію золотих пірамід, символів землі, в її різних площинах, нахилах, проекціях. Як і людські долі… Але попри все, неопалимий вогонь скульптури Степана Рябченка переконливо символізує життя, впевненість у майбутнє. Світле майбутнє…

06.02.2013.  А це новий фільм, як народжувалася скульптура –
Stepan Ryabchenko “Appearance” – 
http://vimeo.com/58578731

Тетяна Спориніна, “Версії”

Запис Неопалимий вогонь і сучасна скульптура… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

З 20 листопада 2011 року до 8 січня 2012 у PinchukArtCentre представлено групову виставку 20-ти номінантів Премії PinchukArtCentre 2011 – першої приватної загальнонаціональної премії в галузі сучасного мистецтва для молодих українських художників. Свої проекти представили митці, які вчилися і живуть у Києві, Дніпропетровську, Харкові, Львові, Одесі, Івано-Франківську, Москві, Коста-Ріка, Тернополі, Луцьку. Експертна комісія відібрала номінантів з 1100 претендентів.
Коли серед двадцяти учасників виставки я прочитала прізвище Степана Рябченка, звичайно, зразу пригадала лауреата Першої Всеукраїнської трієнале «ART-AKT», що проходила в жовтні минулого року у Чернівцях. Ми бачили його роботи і спілкувалися через електронну поштову скриньку (такі вже буденні прикмети часу).

 

Степан Рябченко – художник, який працює насамперед з концепцією, що відповідає сьогоденню, використовує у своїй творчості передові технології, наслідує традиції українського барокко, знаходиться в постійному експерименті. З тематикою, матеріалами, засобами самовираження, візуалізацією образів, естетичною виразністю.

У виданні «Премія PinchukArtCentre», РАС ( http://pinchukartcentre.org/files/publications/pac_prize_newspaper_ukr.pdf  / стр.17) зазначено про творчість Степана наступним чином:
“Рябченко використовує комп’ютерну графіку у багатьох роботах, які балансують між цифровим форматом та фізичною формою. Він досліджує сучасний героїзм та класичну міфологію. Він створює великоформатні цифрові принти, представляючи сконструйований всесвіт, населений монументальними героями у яскравих кольорових композиціях, що комбінують фігуративну та абстрактну футуристичну мову. В роботах іншого спрямування він досліджує цифровий антигероїзм, розробляючи фізичну репрезентацію для суто цифрової форми вірусу – обличчя вірусу”.
Гельдхоф Бйорн – арт-менеджер PinchukArtCentre, куратор виставки.

Кожна епоха народжує своїх героїв…
Герой (hḗrōs) з давньогрецької – святий, божественний, богатир, звитяжець, витязь.
Герой – людина, яка здійснює великі вчинки.
Герой – певний символ епохи.
«Останній герой» – це сучасне телешоу. З технологією із заздалегідь визначеного результату.
І який він, герой нашого часу?
Чи ввібрав риси героїв минулих століть, відлуння уявлень віків, філософії та її принципів?

Степан Рябченко має своє власне осмислення історичної трансформації постаті героя і героїзму взагалі. Воно сконцентровано в границях епох, але нам дається можливість безграничного різноманіття комбінацій умовиводів: «Смерть Актеона», «Лимонні курчата врятуються…», «Спокуса Святого Антонія».
Антична культура Греції і Риму мала сильний вплив на філософські погляди, літературу, мистецтво Європи. А на культурні традиції Східної Європи и через посередництво Візантії був найбільш вирішальним грецький вплив. Артеміда покарала Актеона не за те, що він порушив її усамітнення, а за те, що він мав зухвалість побачити в ній жінку. Перетворений Артемідою на оленя Актеон був розірваний власними мисливськими собаками. Артеміда – ворог будь-якого порушення прав і засад олімпійців. В міфах людська доля наперед визначилася богами. Лиха, що зазнавали люди, були карою богів за їх негідні вчинки. За добро боги винагороджували людей, інколи надавали їм безсмертя.
І, як не парадоксально, найпоетичнішим є героїчний епос грецьких міфів.

Сучасний героїзм – це героїзм матеріальний. Дивовижні жовті курчата не зможуть досягти положення самовизначення, бо вибирати, що корисно, а що ні – приписано не їм, а делеговано зваженості і обережності. Це є запорука скерованої течії життя.

А ось досягти духовного героїзму дано далеко не всім. Це випробовування, спокуса, ризик, боротьба з самим собою і, поза всяким сумнівом, готовність до самопожертви. Прагнення до духовної свободи.

Художнику Степану Рябченку цікаві як і самі герої, їх еволюція, так і ставлення до них суспільства.

Може саме і через це, тема «Герої» продовжена і в роботі «Архангел», яку можна інтерпретувати, як здатність перемогти весь світ, себе в цьому світі. Тут досліджуються питання протиріч в усіх його проявах, відносність естетичних цінностей, обітниць, зусиль, стриманості, приреченості, діяльності. Ця робота експонується в КХМК «Мистецький Арсенал».

Сфера морального досвіду не обмежується полотнами художника. Вони великих розмірів, але це не надмірність, не штучність, це відповідна суверенність часу цифрової епохи.

Тетяна Спориніна, «Версії».
Фото передані з архіву С. Рябченка

Запис Герой часу очима сучасника і митця… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

– Пане Степане, Ви належите до молодого покоління художників, покоління першого десятилітті нового тисячоліття. Багато з Ваших картин класифіковані як актуальне мистецтво. А хіба мистецтво буває неактуальним?

– Є два понятті в мистецтві: сучасне мистецтво і актуальне. Сучасним, скоріше всього, можна назвати все, що відбувається/робиться/виробляється в даний момент. Актуальний же художник (contemporary artist) працює насамперед з концепцією, що відповідає сьогоденню, використовує у своїй творчості передові технології і знаходиться в постійному експерименті.

–  Чому Ви надаєте перевагу  – малярству, живопису, графіці, інсталяції, графіті?

– Я активно і наполегливо розвиваю цифрове мистецтво, експериментую з новими медіа і матеріалами, використовую сучасні технології, зокрема, комп’ютерні, за якими бачу перспективу абсолютної якості реалізації замисленого. Для мене  комп’ютер – це засіб самовираження, яким для інших художників є фарба, графічний матеріал, відео чи фото.

– Ваші роботи із серії “Калейдоскоп”  1, “Калейдоскоп”  2 тощо, вочевидь, інтерпретуються одними глядачами багатозначно, іншими –  однозначно. А мене ще дивує таке невиразне визначення жанру –  безпредметне. Але ж асоціативність буває навіть досить предметною. Хіба не так?

– Цикл робіт «Калейдоскоп» – мій перший експеримент в області цифрового мистецтва. Він був створений паралельно з моєю роботою над одним з архітектурних проектів. На той час мені було цікаво працювати з чистими площинами, співвідношенням кольору і визначенням об’єму. Ще одним відкриттям для мене тоді стало поняття  нескінченого розвитку. Калейдоскоп – прилад, який генерує нескінчену кількість орнаментальних варіацій. Цей принцип і став основою даного циклу.

– Ви багато виставляєтесь. І такі роботи, як “Електронний зефір (рожевий і білий”, цикл “Комп’ютерні віруси” – це вплив часу чи випадковий збіг?

– Це вплив часу, це ті теми, які відповідають сьогоденню і це саме те, що і називається актуальним мистецтвом. Цикл «Комп’ютерні віруси» виник одного прекрасного ( чи не прекрасного) дня, коли мій комп’ютер був атакований черговим вірусом через Інтернет. У цю мить виникла ідея:  візуалізувати те, що  кожної секунди нагадує про себе своєю несподіваною і небажаною появою.

– Мають художники кумирів серед художників? І чи є  такий майстер, хто Вам найбільше імпонує?

– Кумирів не маю, але мені подобаються багато художників, що жили в різні часи, працювали в різних напрямках і які  між собою непорівнянні. Мені цікава традиція, а саме період українського бароко, елементи якого я часто використовую у своїх роботах.

– Ваші творчі плани?

– Для початку маю на меті реалізувати вже початі проекти.

Зрештою, я впевнена, що саме так і буде.
Я дякую пану Степану за візуалізацію нашого спілкування.

І мені навіть захотілось помчати до магазину і купити собі калейдоскоп, у якому пересипаються звичайні шматочки скла, які багатократно  віддзеркалюються, створюючи фантастичні візерунки, коли ми рухаємо або обертаємо трубку. І отримати, як у дитинстві,  це радісне і виразне відчуття створення справжнього дива. Нехай і досить крихкого.

А виставка, яка триватиме до 21 жовтня, дійсно, зібрала у багатогранній експозиції прекрасні роботи талановитих і незрівняних майстрів абстрактного мистецтва.

Переглянути фото з експозиції Трієнале можна за посиланням –
Білий образ концептуальної утопії…

Калейдоскоп IX. 2009, папір, цифровий друк

Калейдоскоп VIII. 2009, папір, цифровий друк

Калейдоскоп III. 2009, папір, цифровий друк

©Тетяна СПОРИНІНА, «Версії»

Запис Повернемо калейдоскоп?.. спершу з'явиться на Медіа-Версії.

ART-AKT –  Перша Всеукраїнська трієнале абстрактного мистецтва відкрилась 1 жовтня 2010 року у Чернівцях у виставковій залі «Вернісаж». На розгляд журі було подано 293 твори 97 художників. Для експонування відібрано 105 робіт 58 авторів.

Ідея: Святослав ВІРСТА
Куратор: Ірина МІЩЕНКО

Склад журі:

Орест ГОЛУБЕЦЬ (Львів) – голова журі,
Ірина МІЩЕНКО (Київ),
Святослав ВІРСТА (Чернівці),
Артем ПРИСЯЖНЮК (Чернівці),
Сергій САВЧЕНКО (Одеса),
Іван САЛЕВИЧ (Чернівці),
Костянтин КРАВЧУК (Чернівці)

Лауреати Першої Всеукраїнської  трієнале абстрактного мистецтва:

Володимир Цюпко ( Одеса),
Олександр Стовбур ( Одеса),
Василь Сад ( Одеса),
Любомир Якимчук (Львів),
Степан Рябченко ( Одеса).

Особливі відзнаки:

За вірність мистецьким принципам
Володимир Цюпко ( Одеса),
За візуалізацію образу
Степан Рябченко( Одеса).

А трохи абстракції? Якщо ви бажаєте відволіктися, відвернутися від певних стереотипів та створити собі нові уявлення, зосередитись на інших наполяганнях та оновленнях, а загалом позбутися відчуття категоричного та запланованого, треба завітати на Трієнале «ART-AKT».

Переінакшувати власні погляди і не треба…

Для одних арт-процес –  це розвага і задоволення, для інших – поглиблення в сферу символів, фантазій і інтерпретацій.

Мені особисто імпонує і висока техніка майстерності картини художника разом із численними надмірностями кольорів. Але хіба буває надмірність у кольорах?.. І ще – це справа самостійного пошуку.

І ще в цьому році відзначають 100-річний ювілей абстракціонізму. Одна з ранніх робіт Василя Кандінського «Перша абстрактна акварель» написана у 1910 році.

Художники з восьми українських міст та з Гданська (Польща)  представили на вернісаж в Чернівцях свої роботи. Найбільше – з Одеси.

Навіть назви картин окреслюють настрій пошуків, переконань, сумнівів…

«Народження бажань» Л. Голоднюк,
«Чорно-білий діалог» А.Сінішин ,
«Знак літа» С.Баранник,
«Зародження вітру» О.Михайленко,
«Під музику Ньємена №4» Л.Скоп,
«Концептуальна утопія» О.Любківський,
«Калейдоскоп 3» С.Рябченко,
«ІV» В.Сад,
«Просвітлення» В.Химочка,
«Композиція. Білі знаки» В.Цюпко,
«Білий образ» О.Стовбур,
«Білий простір» С.Савченко …

Багато білого? Я б так не стверджувала. Унікальний статус білого кольору? Так, адже  в спектрі настрою переважає світле. І це радує…

Інтерв’ю з лауреатом Першої Всеукраїнської трієнале «ART-AKT» Степаном РЯБЧЕНКОМ, художником і архітектором з Одеси, якого члени журі ще й нагородили особливою відзнакою – «За візуалізацією образу».  –  Повернемо калейдоскоп?…

Учасники виставки: Василь Андріяшко (Київ), Микола Прокопенко (Одеса), Леонід Багрій (Одеса), Ігор Прокоф’єв (Київ), Сергій Баранник (Маріуполь), Олена Рижих (Київ), Лука Басанець (Одеса), Степан Рабченко (Одеса), Ігор Божко (Одеса), Наталія Савенко (Одеса), Денис Савченко (Одеса), Сергій Божко (Одеса), Богдан Бринський (Івано-Франківськ), Сергій Савченко (Одеса), Ганна Васькевич (Одеса), Василь Сад (Одеса), Дмитро Величко (Одеса), Анатолій Сінішин (Одеса), Святослав Вірста (Чернівці), Лев Скоп (Львів), Лариса Голоднюк (Одеса), Олександр Стовбур (Одеса), Наталія Тарануха (Чернівці), Катерина Гончар (Київ), Геннадій Горбатий (Франкфурт На Майні), Богдан Губаль (Івано-Франківськ), Світлана Ткаченко (Одеса), Віктор Тополь (Кривий Ріг), Людмила Давиденко (Львів), Анатолій Фурлет (Київ), Олег Давиденко (Львів), Олександр Дубовик (Київ), Володимир Харакоз (Маріуполь), Василь Химочка (Київ), Анатолій Житарюк (Чернівці), Віктор Хоменко (Київ), Олександр Зайцев (Одеса), Вадим Целоусов (Одеса), Василь Ковалюк (Чернівці), Дмитро Ципунов (Запоріжжя), Орест Криворучко (Чернівці), Микола Курсін (Харків), Володимир Цюпко (Одеса), Марина Шкарупа (Київ), Світлана Юсім (Одеса), Олег Любківський (Чернівці), Тетяна Маслова (Одеса), Богданна Якимчук (Львів), Андрій Ментух (Гданськ), Любомир Якимчук (Львів), Олена Михайленко (Чернівці), Володимир Пастушак (Хотин), Марина Яндоленко (Одеса), Ігор Янович (Львів), Світлана Ярич (Львів), Михайло Пийтер (Ужгород), Тетяна Пранчук (Київ).

©Тетяна СПОРИНІНА, фото автора

Запис Білий образ концептуальної утопії… спершу з'явиться на Медіа-Версії.