У Чернівецькій області понад півтори тисячі онкохворих із четвертою стадією раку потребують постійного медичного догляду та вчасного знеболення. А в краї досі немає хоспісу. Тому люди в страшних муках помирають удома, іноді так і не дочекавшися чергової дози знеболення. Та «Кожен має право на достойне життя і достойну смерть без болю і страждань»,  – переконані Олександр ЛЯШКО, обласний позаштатний спеціаліст з паліативної та хоспісної допомоги, й Анатолій ГОНЦА, головний лікар Чернівецького обласного онкодиспансеру. Проте на Буковині в найближчі 5 років хоспісу, ймовірно, не буде.

Олекандр Ляшко: – Паліативна та хоспісна допомога – це система медичних, соціальних, психологічних заходів, метою яких є забезпечення максимально досяжної якості життя пацієнтів з невиліковними хворобами та обмеженим прогнозом життя. Наразі чимало паліативних онкохворих отримують медичну допомогу у звичайних відділеннях онкодиспансеру.

Анатолій Гонца: – Відповідно до проектно-кошторисної документації, двоповерхове приміщення хоспісу розраховане на 50 ліжок: п’ять дитячих, п’ять – денного стаціонару та 40 – ліжка постійного перебування хворих. Щоби все це втілити в життя, тільки на будівельно-монтажні роботи треба витратити щонайменше 15 мільйонів гривень. Наразі таких коштів у краї немає. Є лише спеціально виділена ділянка землі на території онкодиспансеру, де й плануємо будувати хоспіс. Тут же хотілося би звести невеличкий готель для родичів, які, можливо, мешкають не в Чернівцях і на кілька днів зможуть приїхати провідати хворого. І головне – виїзні бригади, які зможуть обслуговувати ще 100-300 пацієнтів на дому.

– Перебування у хоспісі буде платним?

А.Г.: – Ні, хоспіс повинен існувати за рахунок держави та благодійних організацій, тому перебування й лікування в ньому абсолютно безкоштовні. Платним буде лише готель для родичів.

– Щоби інкурабельного, тобто невиліковного, хворого покласти до хоспісу, йому, мабуть, треба повідомити діагноз…

О.Л.: – Я переконаний, що за будь-яких обставин пацієнт повинен знати свій діагноз. Якщо це онкологічно хворий – навіть стадію свого захворювання. Інша справа – слід обрати правильну форму для оголошення цього діагнозу. В цьому, власне, лікарям допомагають психотерапевти.

А.Г.: – Хоспіс – це не будинок смерті, а будинок життя. Хворі не перебуватимуть тут постійно. Вони оформлятимуться сюди на тиждень-два, аби отримати ширший спектр допомоги, дати можливість близьким, які не відходили від нього вдома, трішечки перепочити.

– Чи правильно говорити про те, що в хоспісі пацієнти головним чином отримуватимуть якісне знеболення?

А.Г.:– Як показує світова практика, до штату хоспісу входять онколог, терапевт, психолог або психотерапевт, медсестри, хірург, фізіотерапевт і рентгенолог. Тобто хворим надаватиметься цілий спектр допомоги.

О.Л.: – Больовий синдром у паліативних хворих – це не просто постійне відчуття болю, а цілий клубок відчуттів та емоцій, які виснажують фізично й емоційно. Тому, кажучи про знеболення, поряд з препаратами, які знімають біль, обов’язково призначаються сильнодіючі седативні ліки, що знімають тривожність, депресію, очікування біди. Бо, власне, наш організм так влаштований, що гнітючі думки посилюють відчуття того болю, що вже є.

До Всесвітнього дня хоспісної та паліативної допомоги в Обласній універсальній науковій бібліотеці ім. Михайла Івасюка відбувся «круглий стіл», який зібрав медиків, священиків, громадськість.

Щороку в Україні помирає 700 тис. наших співвітчизників. 500 тис. із них потребують опіки та допомоги наприкінці життя. Це не лише онкохворі та літні люди, а й хворі на СНІД, серед яких багато молоді, та хворі на цукровий діабет і туберкульоз.

Чимало таких нещасних і в нашому краї. І хоча розмови про створення хоспісу в області ведуться давно, орієнтовний прогноз його появи, на думку Анатолія ГОНЦИ, головного лікаря Чернівецького онкодиспансеру,– 2015 рік. І це у кращому випадку. Принаймні, він на це сподівається.

Хоспіс – спеціалізована медична установа для догляду за невиліковними людьми наприкінці їхнього життя. Варто усвідомити, що йдеться не про будинок смерті, а про  будинок життя. Тому він повинен бути комфортним як для хворих, яких там  навчають не боятися смерті, так і для родичів, які отримують там моральну, духовну та психологічну підтримку.

На території нашої держави діють лише 20 хоспісів, перший з’явився у Львові. Але типового європейського хоспісу в Україні досі немає.

– Із проблемою страдницької смерті нині зіштовхується кожна третя, а то й друга людина в Україні, – розповіла Наталя ШКВАРКОВСЬКА, завідувачка відділенням відновного лікування онкодиспансеру. – Та нині в Україні лише 10% хворих, які потребують паліативної допомоги, перебувають на стаціонарному лікуванні. Решта опиняється з цією проблемою сам на сам.

І хоча паліативна допомога може надаватися разом із допомогою, спрямованою на одужання, але її мета не лікування, а піклування. Саме така філософія була закладена знаменитою Сесілією Сандерс, медичною сестрою, відтак лікарем і письменницею, основоположницею сучасної концепції паліативної допомоги. Саме вона у далекому 1967 році створила у Великій Британії перший хоспіс.

Невід’ємним елементом паліативної допомоги є духовна підтримка. «Молитва суттєво допомагає у лікуванні тяжкохворих», – стверджує головний лікар онкодиспансеру. Чи не тому на його території вже тривалий час діє каплиця Святого Пантелеймона – святого, який опікується хворими, де щодня працює отець Юрій. Учасникам круглого столу він розповів, що Святе письмо подає хворобу як один із способів спасіння людей.

– Недуга – не вирок, – наголосив священик. – А першочергове наше покликання – зуміти це пояснити хворому. Та ще поспівчувати йому від щирого серця, бо якщо ми  не в змозі вмираючому допомогти, то, вислухати його мусимо…

Лідія КИРИЛЮК, «Версії» 

– Чи доступний нині таблетований морфін?

О.Л.: – Так, його можна придбати в аптеках, які мають дозвіл на продаж наркотичних лікарських препаратів. Переваги морфіну в таблетках очевидні: відпадає потреба щоразу викликати «швидку», запастися ліками можна на 10-15 днів, а таблетований препарат пролонгованої дії позбавляє болю на триваліший час – до 10 годин.

– Отже, сьогодні хоспіс є лише на папері? А де братимете кошти на його зведення?

А.Г.: – Ми хочемо створити фонд, на рахунки якого усі небайдужі зможуть перераховувати гроші. Єдине, чого побоюємося – це спекуляцій на цій темі. Два роки тому мені розповідали, що по домівках чернівчан ходили невідомі люди і просили жертвувати гроші на зведення хоспісу в Чернівцях. Хто вони такі – гадки не маю. На той час ми навіть проектно-кошторисної документації на хоспіс ще не мали.

– А не боїтеся закидів на кшталт: гроші варто витрачати не на хоспіс, а на ранню діагностику і сучасне обладнання клінік?

О.Л.: – За будь-якого рівня діагностики та розвитку медицини завжди будуть люди, яких неможливо врятувати, але яким можна допомогти. На жаль, від невиліковної хвороби застрахуватися неможливо. І коли вона приходить на поріг, доводиться робити вибір: страждати самому і змушувати страждати своїх близьких у домашніх умовах, чи відправлятися до спеціалізованого закладу, в якому, крім кваліфікованої медичної допомоги й догляду, є ще й нормальна психологічна атмосфера. Хоспіси потрібні так само, як і лікарні. Це – аксіома.

Олена ТИМОФІЙЧУК, «Версії»

Запис Хоспіс на Буковині поки що існує лише на папері спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Однієї опіки – замало

Працівники «Турботи», спілкуючись зі своїми підопічними, дійшли висновку, що для підтримки їхнього психологічного й навіть фізичного здоров’я багатьом з них, надто самотнім чи з обмеженими можливостями, не вистачає активних розумових навантажень, взаємодії з соціальним середовищем, участі в активному суспільному житті. Із прагнення соціальних працівників  громадян.

Із прагнення соціальних робітників урізноманітнити життя своїх «клієнтів»,переорієнтувати людей похилого віку від зневіри й самотності до спілкування, взаємодопомоги, самопізнання та самореалізації, й виникла ініціатива створити нову соціальну послугу і специфічний навчальний заклад водночас. З цією ініціативою чернівецька «Турбота» звернулася до Міністерства соціальної політики України, і відомство підтримало цю ініціативу наказом «Про впровадження соціально-педагогічної послуги «Університет третього віку». Така послуга-заклад  була започаткована минулого жовтня на базі Чернівецького комунального територіального центру соціального обслуговування «Турбота».

Освіта людей поважного віку в університеті – це вид соціальної допомоги: можливість із користю проводити вільний час, отримати нові знання й ділитися власними, розширяти коло спілкування та інтересів, це активне дозвілля, переорієнтування людей від зневіри,й самотності до взаємодопомоги, самопізнання й самореалізації та участі у програмах місцевого самоврядування.

Повернутися в студентство – можливо

Університет Третього віку виправдовує свою поважну назву відкриттям  поки що двох факультетів за напрямками:

– основи медицини, здорового способу життя.

– краєзнавство.

Курс навчання на кожному факультеті розрахований на 72 години, після завершення навчання студенти отримують сертифікат. І безперечно, рушієм просування ідеї – від вибору навчальних напрямків та дисциплін до запрошення відповідних викладачів – а серед них, окрім самих працівників «Турботи» (а це все – люди з обов’язковою вищою освітою), викладачі Буковинського державного медичного університету, Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, фахівці медичних закладів, музеїв міста, волонтери та члени благодійних організацій – є Тетяна Горлова, провідний фахівець з соціальної роботи.

Немолоді студенти отримують знання не тільки на традиційних лекціях. Тут проводяться «круглі столи», дискусії, слухачі діляться історями з досвіду свого життя. Вони  подорожують музеями, відвідують вистави та концерти, виставки, презентації, різноманітні культурні та оздоровчі заходи.

38 «щасливчиків», решта – у черзі

Навчання в університеті задеклароване добровільним та безкоштовним. Утім, примусу й не занадобилося б: охочих навчатися набагато більше, ніж можливостей в нового закладу. Наразі можливо водночас приймати на навчання лише 38 слухачів.

Існують ще й інші проблеми. З анкет, які заповнюють потенційні студенти, випливає потреба відкрити нові факультети з іншими напрямками навчання. Підопічні «Турботи», серед іншого, хотіли б навчатися літературі та мистецтву, вивчати вплив музики на здоров’я й життєдіяльність людини, іноземні мови та основи комп’ютерної грамотності.

Так,факультет основ комп’ютерної грамотності вже відкрито за договором з обласною науковою бібліотекою імені Івасюка.

Тетяна Горлова розповідає про нагальні потреби Університету третього віку:

– Є потреба в додаткових приміщеннях, в обладнанні, за допомоги якого можливо наочно показати слухачам корисну інформацію, прослухати музичні твори. Я хотіла би, щоби набагато більше людей навчалися в нашому Університеті, адже в похилому віці дуже мало людей отримують ту увагу, на яку заслуговують.

Книга та земна куля в дубовому листі…

В Університеті третього віку навчаються люди, які мають певні знання та життєвий досвід. Тому на емблемі закладу зображене листя дуба – символ мудрості. А книга та земна куля показіють, що, навчаючись мі розширяємо свій світ. Набуття просвітлених знань відображене квіткою лотоса. І все це обрамлене кольорами державного прапору.

Тетяна Горлова – справжній ентузіаст започаткованої справи:

– Я мрію про той день, коли люди похилого віку та з обмеженими можливостями зможуть відвідувати заклади де працюють гуртки й творчі групи для молоді: старше покоління могло би передати свій науковий та життєвий досвід, а молодь – передати свій ентузіазм, прагнення до пізнання нового.

Сергій ЗАБАТУРІН-ГОРЛОВ, «Версії»

Україна посідає 1 місце в світі за кількістю депресій у старих людей.

Запис Вік навчанню не завадить спершу з'явиться на Медіа-Версії.