Тема фестивалю цього року була особливою — 50 років компанії Apple. Її історія розпочалася у 1976 році, коли Стів Джобс, Стів Возняк і Рональд Вейн заснували компанію для продажу створених ними комп’ютерів Apple I. Від невеликого гаражного проєкту до однієї з найвпливовіших технологічних компаній світу — ця історія стала символом інновацій, сміливості мислення і віри в ідею.

Саме ця ідея — почати з малого, але мислити масштабно — стала наскрізною для робіт учасників фестивалю. Учні не просто відтворювали відомі факти чи образи, а переосмислювали спадщину Apple через сучасні цифрові інструменти: створювали анімації, 2D- та 3D-графіку, інтерактивні проєкти, комп’ютерні програми та навіть власні інтерпретації історії розвитку технологій.

Як і на етапі відкриття, про який ми вже писали, фестиваль залишився простором творчості та експерименту. Але тепер — це ще й простір результату. За кожною роботою — десятки годин пошуку, навчання, випробувань і вдосконалення. І це відчувається: рівень виконання, продуманість ідей, технічна якість і художнє бачення свідчать про серйозну підготовку та справжню зацікавленість учнів.

Особливо вражає те, що для багатьох учасників це вже не просто навчальні роботи, а перші кроки у професійному світі. Програмування, дизайн, анімація, робота з цифровим контентом — це ті навички, які сьогодні формують майбутнє. І фестиваль дає можливість не лише їх продемонструвати, а й усвідомити власний потенціал.

Обласний фестиваль комп’ютерних програм вкотре довів: сучасні учні — це покоління, яке не просто користується технологіями, а творить їхній зміст. І, можливо, серед сьогоднішніх учасників — ті, хто завтра створюватиме нові «Apple» у світі цифрових інновацій.

Публікуємо абсолютних переможців Фестивалю:

У номінації «Комп’ютерна 2D графіка, графічний редактор Paint, формат А5»:

молодша вікова категорія:

за І місце – Олександру СЛАСТЕНКО, ученицю 3 класу опорного закладу «Романковецький ліцей імені академіка Костянтина Федоровича Поповича» Сокирянської територіальної громади Дністровського району (керівник – Юрій КУВІЛА);

середня вікова категорія, дизайн і композиція:

за І місце – Ульяну ПОПОВИЧ, ученицю 6 класу Банилівського опорного ліцею імені Івана Діяконюка Банилівської територіальної громади Вижницького району (керівник – Олександра ВОЛОШИН);

середня вікова категорія, креатив:

за І місце:

– Софію БОРИСЕВИЧ, ученицю 6 класу Новодністровського опорного закладу загальної середньої освіти «Новодністровська гімназія» Новодністровської територіальної громади Дністровського району (керівник – Вікторія БОНДАРЧУК);

– Іванну ПОПОВИЧ, ученицю 5 класу Вашковецького ліцею Вашковецької територіальної громади Дністровського району (керівник –    Анатолій БАНДАЛАК);

середня вікова категорія, портрет:

за І місце – Анну ПОПОВИЧ, ученицю 6 класу опорного закладу «Вашківецький заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів» Вашківецької територіальної громади Вижницького району (керівник –   Наталія ГИРШВЕЛЬД);

старша вікова категорія, портрет:

за І місце:

– Надію ЛІЩУК, вихованку гуртка «Сучасна інформатика» Чернівецького центру юних техніків імені Леоніда Костянтиновича Каденюка Чернівецької територіальної громади Чернівецького району (керівник –                               Катерина БРОЗИНСЬКА);

старша вікова категорія, естетика:

за І місце: – Єлизавету ШЕРЕПЕРУ, ученицю 8 класу Чернівецького багатопрофільного ліцею № 11 «Престиж» Чернівецької міської ради Чернівецької територіальної громади Чернівецького району (керівник –       Тетяна СПОРИНІНА);

– Оксану ПАЛІЙ, ученицю 9 класу Банилівського опорного ліцею імені Івана Діяконюка Банилівської територіальної громади Вижницького району (керівник – Олександра ВОЛОШИН);

1.2. У номінації «Комп’ютерна 3D графіка (тінкеркад)»: 

середня вікова категорія:

за ІІ місце – Артема ЧЕРВАТЮКА, учня 7 класу Новодністровського опорного закладу загальної середньої освіти «Новодністровська гімназія» Новодністровської територіальної громади Дністровського району (керівник – Зоя МУЛЯР).

старша вікова категорія:

за І місце – Дениса ГРАБА, учня 9 класу Вижницького опорного ліцею імені Юрія Федьковича Вижницької територіальної громади Вижницького району (керівник – Артур ДУДЯК);

1.3. У номінації «Комп’ютерна 3D графіка (блендер)»:

середня вікова категорія:

за І місце – Тимофія ПІНЬКОВСЬКОГО, учня 7 класу Новопільського ліцею Новопільської сільської ради Криворізький район Дніпропетровської області (керівник – Галина ШАЛІНА);

старша вікова категорія:

за І місце – Олександра КОРЖА, учня 8 класу Шипинецького ліцею Кіцманської територіальної громади Чернівецького району (керівник –                                Інна ГРЕКУЛ);

1.4. У номінації «Комп’ютерна графіка – інфографіка Canva»:

молодша вікова категорія:

за І місце – Еліну КУДРИНЕЦЬКУ, ученицю 4 класу Вашковецького ліцею Вашковецької територіальної громади Дністровського району (керівник – Анатолій БАНДАЛАК);

середня вікова категорія:

за І місце – Даніїла КУЦМЕДОВА, учня 7 класу опорного закладу «Сторожинецький ліцей» Сторожинецької територіальної громади Чернівецького району (керівник – Михайло СУМАРЮК);

старша вікова категорія:

за І місце:

– Яна АНДРЮК, ученицю 8 класу Новодністровського закладу загальної середньої освіти ІІ-ІІІ ступенів Новодністровської територіальної громади Дністровського району (керівник – Юлія ФРИЦАК);

У номінації «Буклет»:

молодша вікова категорія:

за І місце:

– Максима ШВЕЦЯ, учня 2 опорного закладу «Романковецький ліцей імені академіка Костянтина Федоровича Поповича» Сокирянської територіальної громади Дністровського району (керівник – Діана ШВЕЦЬ).

середня вікова категорія:

за І місце:

– Ярему КОВАЛЮКА, вихованця гуртка комунального закладу «Чернівецький обласний центр науково-технічної творчості учнівської молоді», ученицю 7 класу Чернівецького багатопрофільного ліцею № 11 «Престиж», Чернівецької територіальної громади Чернівецького району (керівник –       Тетяна СПОРИНІНА);

старша вікова категорія:

за І місце:

– Вадима КАЛУЦЬКОГО, вихованця гуртка «Основи комп’ютерної графіки» Чернівецького центру юних техніків імені Леоніда Каденюка, учня 11 класу Чернівецький ліцей № 19 імені Ольги Кобилянської Чернівецької міської ради Чернівецького району (керівник – Катерина БРОЗИНСЬКА);

– Злату ТОЧЕНЮК, ученицю 10 класу Вижницького опорного ліцею імені Юрія Федьковича Вижницької територіальної громади Вижницького району (керівник – Артур ДУДЯК);

– Єгора МЕЛЬНИЧУКА, вихованця гуртка «Сучасна інформатика» Чернівецького центру юних техніків імені Леоніда Каденюка, учня 10 класу Чернівецький ліцей № 19 імені Ольги Кобилянської Чернівецької міської ради Чернівецького району (керівник – Катерина БРОЗИНСЬКА);

Трансляцію  про обласний фестиваль комп’ютерних програм учнівської молодіпро та результати конкурсу дивіться за посиланням   – Відкритий обласний фестиваль комп’ютерних програм серед учнівської молоді 2026

©Тетяна Спориніна,
фото автора, Світлани Мурзенко і з архіву ОЦНТТУМ

Запис Від ідеї — до результату: підсумки фестивалю комп’ютерних програм спершу з'явиться на Медіа-Версії.

На релігієзнавчому контексті вчорашньої інавгурації нового/старого американського президента Трампа зосередився у дописі на своїй сторінці у фейсбуці доктор філософських наук з ЧНУ ім. Юрія Федьковича Олександр БРОДЕЦЬКИЙ.

Адже подія насправді не лише цікава як видовище чи фешн-показ, а й показова і «програмна» як певний зразок подальших дій.

«За давньою традицією невід’ємною частиною інавгураційного дня у США є богослужіння за участі обраних Президента й Віцепрезидента та їхніх дружин / чоловіків, – пише Олександр Бродецький. – Воно зазвичай відбувається у храмі тієї конфесії, до якої належить глава держави. Або – якщо він позаконфесійний – у тому храмі, котрий узгоджено як такий, що влаштовує ключових учасників.

Нині, 20 січня 2025 р., таке богослужіння відбувалося у вашингтонському храмі Святого Івана (St. John’s Church). Він належить до єпископальної (англіканської) Церкви, його настоятель – Роберт Фішер. На одній зі світлин бачимо, як він зустрічає Трампа і Меланію перед входом у церкву.

Є ще одне обов’язкове релігійне дійство – вже безпосередньо під час інавгурації. Це молитва чи, точніше, відозва (invocation) до Бога, яку здійснюють ті чи інші релігійні провідники.

На другій інавгурації Трампа її виголосили, по-перше, католицький кардинал й архієпископ Нью-Йорка Тімоті Долон і, по-друге, авторитетний євангелістський пастор Франклін Ґрем.

А ще одна неодмінна відозва до Бога відкрила сьогодні й інавгураційний обід. Її виголосив Беррі Блек – Капелан Сенату.

Беррі Блек – адвентист сьомого дня і перший за всю історію афроамериканець на цій релігійно-церемоніальній посаді (займає її від 2003 р.). Відеозапис інтерв’ю з ним для української служби “Голосу Америки” (2023 р.).

До речі, а чи знали Ви взагалі про існування окремої посади Капелана Сенату? Так, є така. Й існує від 1789 року. Функція Капелана – відкриття кожної сесії Сенату молитвою, відозвою до Бога, а також супровід чи координація задоволення релігійних потреб сенаторів, їхніх помічників та членів родин.

Капеланами Сенату поки що ставали тільки пастори тих чи інших християнських конфесій. Однак часом (разово) для здійснення молитви при відкритті Сенату запрошуються й гостьові капелани, які представляють інші релігії.

До слова, існує й окрема посада капелана другої парламентської Палати – Представників. Нині на цій посаді – пресвітеріанка Марґарет Кіббен.

Цікавий факт. У 1856 р. на посаду капелана Палати Представників призначили людину у віці 94 років. Це був пастор Деніел Волдо. А загалом він прожив 102 роки.

До речі, він – один із шести живих станом на 1864 р. людей, які стали героями виданої того року книжки “Останні люди революції” – про ветеранів боротьби за Незалежність 1775 – 1873 рр. То вже була епоха фотографії, й авторам книжки вдалося зберегти для історії світлини цих людей. А діяли ж вони ще у ХVIII ст.!

Та повернімося в наші дні.

А хто ж за конфесією Трамп? Чи, може, атеїст?

Ні, не атеїст.

В одному з інтерв’ю ще за першого свого президентства він стверджував, що в дитинстві був конфірмований у пресвітеріанську віру (це одне з відгалужень кальвінізму) і довгий час так себе й ідентифікував. Батьки, за його словами, навчали його важливості віри та молитви.

Водночас саме в тому інтерв’ю Трамп розповів, що відтепер вже не вважає себе пресвітеріанином, а є християнином поза деномінаціями.

В інавгураційній промові Трамп, згадавши про замах на нього кілька місяців тому, висловив віру, що “його вберіг Бог, аби зробити Америку знову великою”. Схоже, він використовує цей образ для педалюванння своєї “винятковості”, “богообраності”…

А як щодо релігійної належності Джозефа Байдена?

Він – ревний католик. Регулярний учасник богослужінь. Хоча нерідко на державному рівні обстоює норми, котрі не вітаються офіційно католицькою Церквою.

Наприклад, у грудні 2022 р. він радо підтримав і підписав Закон “Про повагу до шлюбу”, який зобов’язує всі штати визнавати також і одностатеві шлюби.

Цікаво: у 2021 р. після зустрічі з Папою Римським Франциском Президент наголосив: понтифік радіє, що він, Байден, добрий католик, і що йому слід і далі приймати причастя.

Цей акцент Байден, мабуть, зробив через те, що Конференція католицьких єпископів США всерйоз розглядала ініціативу розробити документ, котрий би позбавляв причастя тих політиків-католиків, які підтримують право на аборт. А участь у Таїнстві причастя православні та католики, як відомо, вважають основою християнського життя й запорукою сподіваного спасіння.

Ось такі справи».

Запис Потрійна молитва в день Трампової інавгурації спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Делегація із США прибула у складі чотирьох науковців: Майк Сіммонс, який є  засновником Astronomy for Equity.   Він також був співзасновником AstroGear Today і OneSky Expeditions і увійшов до ради директорів Міжнародної асоціації темного неба. Майк Сіммонс також є письменником і фотографом, який брав участь у публікаціях, зокрема Scientific American, Astronomy та Sky and Telescope, де він був співавтором. У Чернівці  прибула і Кассондра Холмс — видатний астроном-любитель і засновник Stargazer Events, мобільної обсерваторії в Лос-Анджелесі. Окрім роботи в Stargazer Events, Кассондра є менеджером проекту Astronomy for Equity, де вона керує кількома вражаючими проектами, зокрема Big Impact Astronomy Podcast, окуляри затемнення для освітньої ініціативи STEM, програму для сліпих і слабозорих в астрономії , а також краудфандингові кампанії, спрямовані на передачу телескопів маргіналізованим і незахищеним спільнотам у всьому світі. Дін Лав – режисер з Нью- Йорка. На сайті Dean Love Films відмічено: ««Надія з темряви». У листопаді Dean Love Films і команда відважних науковців їдуть в Україну, щоб зняти новий документальний фільм. Через  знеструмлення Україна часто поринає в суцільну темряву. Відважні студенти з України попросили телескопи, щоб вони могли спостерігати за зірками та планетами. Ці вчені не лише дарують їм телескопи, вони надають інструкції, як ними користуватися». І у складі делегації прибула  Мар’яна Пович (Mirjana Povic) з Ефіопії.  Пані Мар’яна, PhD.Associated professor, родом з Сербії,  сербський астрофізик, яка працює над формуванням і еволюцією галактик в Ефіопському інституті космічної науки і техніки.  У першій половині дня делегація відвідала Чернівецьку гімназію №9, зустрілася з учнями і подарувала їм потужний бінокль для астрономічних  спостережень.

А у другій половині дня відбулася зустріч з  вихованцями ЧЦЮТ імені Л.К. Каденюка саме із Майком Сіммонсом і Мар’яною Пович.

Гості відвідали гуртки радіоелектронного конструювання, космічного моделювання, фотостудію «Погляд», авіамоделювання, судномоделювання, майбутні моделісти. Спілкувалися з гуртківцями, які показали свої моделі і знання англійської мови.

На зустрічі були присутні і члени правління Міського центру Українського молодіжного аерокосмічного об’єднання «Сузір’я», учні і вчителі Чернівецької гімназії №9, заступник директора з навчально-виховної роботи ЧЦЮТ імені Л.К. Каденюка Ольга  Косило,  начальник управління комунікацій міськради Сергій Кізіма, директор ЧЦЮТ імені Л.К. Каденюка Віталій Яценко, к.ф.-м.н.

Учні Чернівецької гімназії №9 подарували гостям полотняні сумки, зроблені власноруч, із вишитими надписами та вироби з бісеру.

Дуже гарне враження на гостей справив Чернівецький музей авіації і космонавтики:  Зал «Космічні дослідження», експозиція «Україна – космічна держава»,  «Дослідження Сонячної системи».

На завершення зустрічі Віталій Яценко подарував гостям із США книгу Л.К. Каденнюка «Місія – Космос», світлини з автографом Героя України Л.К. Каденюка.

«Children’s faces are glad», – підсумував зустріч Майк Сіммонс.

Якщо вам притаманний азарт дослідника, пошуковця і мандрівника, якщо вас приваблює краса зоряного неба і його таємниці, якщо ви мрієте про Космос, то ЧЦЮТ імені Л.К. Каденюка дійсно наближає вас до цієї мрії.

Дякуємо ЗСУ за мирне небо над Чернівцями!

©Тетяна Спориніна, фото автора і з архіву УМАКО «Сузiр’я»

Запис Делегація астрономічних товариств у Чернівцях, і фільм «Надія з темряви», і зустріч з вихованцями ЧЦЮТ імені Л.К. Каденюка… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

«Питання космічної освіти, формування космічного світогляду у молоді – це надзвичайно важливе завдання, особливо в умовах, коли суспільству нав’язуються ідеї, що наша країна повинна бути аграрною, що основу її економіки повинні складати дрібний, середній та шоу-бізнес, а серед професій найбільш важливими є юристи, економісти, працівники торгівлі та журналісти. Ці наративи, по суті, блокували для молоді інформацію про важливість інженерних професій, підготовку вчених сучасних напрямків науки, без яких неможливий розвиток потужних промислових підприємств, наукових установ. Про це говорять конкурси на ці професії до вищих учбових закладів, слабкі знання, які показують протягом останніх років випускники шкіл, результати атестації старшокласників з фізики, математики, хімії. До речі, цікаве спостереження наведено в огляді відносно того, що вивчають іноземні студенти в Україні. Це авіоніка та ракетні технології, двигунобудування, прикладна фізика і нанотехнології. Це, напевно, віддзеркалює світові тенденції в освіті молоді.

Позитивно відзначена поява перших підручників на цю тематику для старших класів загальноосвітніх шкіл, авторами яких є наші відомі вчені Віктор Григорович Бар’яхтар, Станіслав Олексійович Довгий, Ярослав Степанович Яцків. А також видання першої цікавої науково-популярної книги для дітей Івана Малковича «Український космос».

Адже зрозуміло, що сучасна, конкурентоспроможна держава 21-го століття повинна будуватися молодими людьми з освітою та прагненнями, спрямованими на інноваційну трансформацію економіки, на розвиток високих технологій, створення відповідних підприємств та наукових установ, впровадження в реальну економіку штучного інтелекту, перспективної робототехніки, нових матеріалів, мікроелектроніки, інформаційних і космічних технологій. Це має бути перспективою України – модерної держави 21-го століття з потужною промисловістю, наукою, високоосвіченим народом.

В наданому огляді узагальнено все, що було зроблено в галузі космічної освіти за період незалежності нашої країни. Вдалося, на мій погляд, охопити всі форми і заклади, де можна проводити цю роботу від дитячих садочків, шкіл, позашкільних установ, і аж до вищої школи і молоді, працюючої на підприємствах галузі. Підкреслена роль молодіжного об’єднання «Сузір’я», в якому народилося і накопичено багато різноманітних форм роботи з дітьми, Малої академії наук, Національного центру аерокосмічної освіти молоді, який працює зі старшокласниками, студентами, працюючою молоддю.

Внаслідок серйозної інформаційно-аналітичної роботи авторів вимальовується структура космічної освіти для різних вікових категорій молоді. Космічна освіта молоді своїми коренями проростає з початку 1990–х років, коли під час підготовки проєкту польоту першого космонавта України Леоніда Каденюка була проведена разом з американськими колегами масштабна освітня програма для молоді України та США, якою було охоплено по 20 тисяч школярів і студентів в кожній країні. Внаслідок цього сильний поштовх отримав напрямок аерокосмічної освіти в школах, позашкільних закладах, музеях, планетаріях.

На базі середньої школи №36 м. Київ проходив експеримент з посиленої аерокосмічної освіти учнів. В цій школі працює музей космонавтики ім. С.П. Корольова, навіть створюється учнівське космічне агентство. Трохи згодом в педагогічних журналах з’являються статті «Чи потрібна аерокосмічна освіта в школі?», «Аерокосмічна освіта – важлива складова сучасного навчального процесу», «Майбутнє країни – в руках інженерів». Цікавий та багатий досвід накопичено в Національному центрі аерокосмічної освіти молоді. Насамперед – проведення науково-практичних конференцій «Людина і космос», «Дніпровська орбіта», Всеукраїнський молодіжний аерокосмічний форум «Україна – космічна». Участь в цих заходах першого космонавта незалежної України Леоніда Каденюка мала надзвичайно велике виховне значення. Робота центру відзначалася як одного з кращих подібних освітніх закладів у Європі ще під час проведення в 2008-2010 роках проєкту Твінінг «Прискорення українсько-європейського співробітництва в космічній сфері» (учасники проєкту Україна, Німеччина, Франція). І як результат – початок формування системної освіти та аерокосмічного  світогляду багатьох молодих людей.

Сучасна космічна освіта – це важливий етап продовження космічної історії України. Адже від того, як ми пройдемо цей етап, як старше покоління передасть свої знання молоді, залежатиме в майбутньому і кадровий потенціал для галузі, і підготовка інженерних та наукових кадрів, і дальше формування сучасної України як високорозвиненої, високотехнологічної та космічної держави.

Новий етап розвитку суспільства, аерокосмічної сфери передбачає бурхливий розвиток мікроелектроніки, робототехніки, штучного інтелекту. В першу чергу ці процеси мають відбуватися  на базі вітчизняного науково-технологічного та промислового потенціалу. А економічна політика на певний період  має стати національно-егоїстичною, що вимагає формування нового класу високоосвічених інженерів, конструкторів, науковців, менеджерів. Дотриматися цього вектору розвитку на фоні жорсткої конкуренції та намагання багатьох країн йти подібним шляхом – завдання досить непросте. Підвалини цього процесу в державі потрібно закладати вже сьогодні, залучаючи до цього талановиту молодь, вдосконалюючи форми і методи її аерокосмічної освіти.

Головне – не повторювати помилок минулого, коли відмова від ядерного потенціалу привела до виключення України з «клубу» ядерних держав, а згортання космічної діяльності загрожує втратою членства в елітному «клубі» космічних держав світу. До цього може призвести нефінансування вітчизняних космічних проєктів, відсутність протягом тривалого часу державної космічної програми, позбавлення ДКА спеціального статусу, кадрові проблеми в керівництві підприємствами галузі та інше. На цьому фоні зрозуміло, що попереду, в період формування післявоєнної політики країни, важлива тривала, важка і непроста робота. Вона вимагатиме більше уваги до космічної сфери з боку керівництва держави, об’єднання зусиль багатьох інституцій не тільки державних, а і приватних, а також лідерів, які очолять цей рух в майбутнє.

На фоні військових дій на фронті, їх специфічних форм, методів і засобів, турбулентності, яка останнім часом торкнулася космічної галузі, з погляду на перспективу необхідності відбудови економіки держави і збереження підприємств, які виробляють ракетно-космічну техніку, поява тематичних оглядів, які торкаються важливих напрямків в галузі економіки, освіти, науки та створення космічної техніки є надзвичайно важливою подією. Ці огляди є досить неординарним явищем і заслуговують на увагу не тільки громадськості, а й керівників окремих міністерств і відомств країни», –  з виступу члена Експертної ради Едуарда Івановича Кузнєцова на розширеному засіданні Експертної ради Асоціації «Космос».

21 листопада 2023 року відбулося розширене засідання Експертної ради Асоціації «Космос», де одним з  питань порядку денного були результати публічного обговорення інформаційних оглядів «Космічна освіта в Україні». Про результати публічного обговорення інформаційного огляду «Космічна освіта в Україні» та надані пропозиції у цій сфері доповів  Е.І. Кузнєцов.

Публікація присвячена 26-й річниці   польоту першого космонавта незалежної України, Героя України Леоніда Каденюка.

 Вл. інфор.

Запис «Космічна освіта в Україні» від Едуарда Кузнєцова спершу з'явиться на Медіа-Версії.

І у нинішній воєнний час митець не залишається осторонь важких для нашої країни випробувань – нападу рашистів на Україну, займає активну громадянську позицію, щиро вболіває за долю рідної України та наулюбленішого міста над Прутом.

Митець представив експозицію з понад 100 фото, в яких переданий ритм та стиль життя одного з найбільш мультикультурних міст світу Нью-Йорка.

Броніслава Тутельмана вітали з відкриттям виставки митці, друзі, меценати, фотохудожники, говорили про його цікаві ідеї та неординарні мистецькі проекти.

«Н.Й. – не моє, але моє місто. Чому Нью Йорк? По-перше, там живуть мої діти та друзі. По-друге, не дивлячись на те безумство, яке впало на весь світ та Україну, Америка в першу чергу є нашим основним союзником. Н.Й. – це мегаполіс, який надихає, вражає, зачаровує, розчаровує своєю пишністю, новаторською архітектурою, еклектикою та атмосферою. Словом у Нью Йорку необхідно заряджати «свої акумулятори». Мені, як художнику, захотілося візуальними засобами передати всю різноманітність життя нью-йоркця у міському середовищі. Чим би американці не займалися і як би не виглядали вони платять податки і цим підтримують Україну . Хочеться вірити та сподіватися, що проєкт у мене вийде. Слава Україні!», – Броніслав Тутельман

Дякуємо Броніславу Тутельману за цікаву фотовиставку, нові сенси, метафори, порівняння… Митець запевнив, що планує і надалі дивувати і презентувати нам свої проєкти, перформанси і нові виставками навіть і у цьому році. Чекаємо!

Більше фото з вернісажу за посиланням – «Н.Й – НЕ МОЄ, І МОЄ МІСТО» – ВИСТАВКА БРОНІСЛАВА ТУТЕЛЬМАНА.

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Виставка Броніслава Тутельмана «Н.Й – не моє, і моє місто» у Чернівцях… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Рішення прості: взяти й зробити!

У народні маси, а також  до депутатів, сенаторів та конгресменів прийшло усвідомлення, що без чистого і гарного довкілля подальше життя, незважаючи на технічний прогрес і цифрові технології, стає не те що незручним, а й загрозливим для країни та цілої планети. І ментальне гасло «Мій дім – моя фортеця» швидко трансформувалося в розуміння того, що моє власне обійстя не завершується власною огорожею і що за нею – також не чуже.

В Америці нема спеціального державного відомства, яке опікувалося б екологічним вихованням громадян. Згідно з державною філософією прагматизму, слід шукати будь-які інструменти впливу, які давали б найкращий ефект. І цим інструментом стала громадська активність самих мешканців. 2008 року мені випала чудова нагода відвідати Сполучені Штати за програмою USAID «Охорона лісів, національних парків та заповідних територій», де протягом трьох напружених тижнів у штаті Вермонт та сусідніх ми вивчали стан справ у цій непростій сфері. З них третина часу відводилася на досвід роботи громадських організацій різного, передусім екологічного ґатунку.

Що показує досвід? Не треба відкривати велосипед і вигадувати хитрі ходи, треба взяти за основу до геніальності прості рішення і,особливо наголошую, зробити!!!

Дітям, пенсіонерам, туристам…

Як виявилось, найбільш активними виявились діти, учні, студенти та пенсіонери. Решта дорослих тупо і наполегливо заробляє гроші на життя та для пенсії. А для молодшого покоління американців держава й меценати створюють матеріальні умови належного екологічного виховання. І здійснюється це виключно місцевими громадськими організаціями.

У столиці штату, невеличкому місті Берлінгтон, просто на березі озера Шамплейн коштами штату вибудуваний і гарно оснащений екоцентр «Акваріум». Головний контингент – діти.

Екоцентр «Акваріум».

У грі вони знайомляться з природним різноманіттям і живим світом рідного штату, набуваючи перші знання й навички поведінки на природі. Тут формується психіка майбутнього дорослого американця, для якого чиста і здорова Америка – понад усе. Опікується центром, звісно, одна з громадських організацій, та левову частку коштів на утримання й функціонування «Акваріума» виділяють штат і місто.

На початку ХХ століття розчулений місцевий мільйонер побудував на південній околиці міста зразкову екоферму Шелтервуд (Притулок) і навічно передав у безоплатне користування одній з місцевих громадських організацій. Екотуристичний бізнес добре налагоджений: нині тут випасають кілька десятків породистих корів, виробляють дуже смачні сири, розводять курей. В окремому вольєрі спеціально утримують зграю курей, які терпляче витримують усі утиски контактів з дітлахами: малеча має знати, як виглядають живі курка й півень, звідки беруться яйця.

Екоферма Шелтервуд – популярний об’єкт екотуризму.

Років 20 тому один з дивакуватих пенсіонерів мав хобі – з деревини виготовляв у натуральному розмірі зображення місцевих птахів. Батьки штату, розкинувши мізками, подумали: а чи не використати цю нагоду з користю для усього загалу і на славу Вермонту? Довго не думаючи, виділили кошти на придбання закинутого сараю біля центральної дороги, переселили туди цього пенсіонера з його майстернею і відкрили перший (!) у Штатах Музей пташок. Нині сюди на вишкіл приходять декілька десятків школярів, які власними руками збагачують експозицію і, повірте, ніколи вже не стануть екологічними злочинцями.

Посадили більше мільйону дерев

Наостанок додамо, що в самому місті бродять ласки, їжаки, зайці, на окраїнах олені та козулі з рук людей їдять хліб та різні смаколики, уздовж автотрас дикі індички вигулюють індичат, а ведмеді (їх понад 600 штук у штаті, трохи меншому за Чернівецьку область) не конфліктують з людиною. Завидки беруть, що сучасні люди живуть у природі поруч з дивом, як у казці, і намагаються зробити цю казку ще кращою.

Нещодавно у Нью-Йорку, щільно забудованому багатоповерхівками і промисловими підприємствами, успішно завершилася масова акція «Посади 1 мільйон дерев!». І посадили значно більше!. Тут і влада, і громада були одностайними.

«А Чернівці вам – не Америка!»

А тепер повернімося до наших Чернівців, до речі, побратима американського Солт-Лейк-Сіті. Тут є чимало місць, які слід неодмінно зберегти від знищення задля збереження придатного для людини життя у міському середовищі. Зокрема, однією з таких є Навчально-дослідна ділянка Чернівецького обласного Центру еколого-натуралістичної творчості учнівської молоді по вул. Челябінській, 2,  де куються кадри нових чернівчан,  які своїми маленькими рученятами намагаються зробити те, на що не здатні деякі великі дяді й тьоті. Разом там живе 190 видів рослин, з яких 159 складають колекцію квітково-декоративних видів. А ще є невеликий реабілітаційний звіринець, де утримують травмованих тварин і птахів. Разом це формує унікальний зелений осередок-острівець живої природи у місті. Та зараз він під загрозою знищення, бо хтось наклав своє завидюще око на цей ласий шматок землі. І це вже суто по-чернівецьки. Відтак нам ні з Солт-Лейк-Сіті товаришувати, ні до Європи дертись з нахабною пикою.

Віталій КОРЖИК, еколог

Запис ЕКООСВІТА: ПО-АМЕРИКАНСЬКИ ТА ПО-УКРАЇНСЬКИ спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Учениця Чернівецької гімназії №4 Ірина Протасова, перебуваючи у США за програмою FLEX (програма культурного обміну, здійснюється Держдепартаментом США, в Україні адмініструється організацією American Councils), презентувала свій проект на тему енергетичної безпеки України.

Як переможниця відбору, вона отримала запрошення взяти участь у семінарі «Civic Education Workshop» у Вашингтоні, в рамках якого проводилися зустрічі школярів –  учасників FLEX з різних країн із членами Конгресу США, зокрема з сенатором від штату Індіана Джо Доннеллі (Joe Donnelly), який у Капітолії є наступником відомого лоббіста України часів Помаранчевої революції сенатора Річарда Луґара (Richard Lugar).

У Сенаті школярка з Чернівців ознайомила присутніх також із проектом «One Day At Work» (Один день на роботі – ред.), реалізацією якого опікувалася в Україні і завдяки якому українські школярі мали можливість протягом робочого дня знайомитися зі специфікою роботи різних фахівців – від журналіста на радіо чи програміста до кадрового дипломата консульства Румунії.

Фото надані прес-службою американського сенатора Джо Донеллі

Запис Чернівецька школярка виступила у Сенаті США спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Рекордно низька температура в США перетворила Ніагарський водоспад в «замерзлий, блискучий рай», пише CNN.

«Від штату Орегон до штатів Мен і Вірджинія температура впала в п’ятницю до абсолютного мінімуму, що не спостерігалося десятиліттями. У Массачусетсі було зафіксовано 8 по Фаренгейту (приблизно -13 градусів Цельсія – ред.), що побило рекорд 1903 року», – сказано в статті.

Як пише The Buffalo News, потоки води водоспаду не замерзли – водяний пил перетворюється на лід в повітрі і осідає на камені, перила і все навколо.

Запис Рекордно низька температура у США: Ніагарський водоспад ледь не замерз спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Джордж Буш-старший встановив особливий рекорд в американській історії, ставши найстаршим з живих екс-президентів Сполучених Штатів. В суботу 41-го американському лідеру виповнилося 93 роки і 166 днів. Таким чином, він побив попереднє досягнення такого роду, встановлене 38-м президентом США Джеральдом Фордом, який помер в грудні 2006 року, коли йому було 93 роки і 165 днів.

Про це написав у соціальній мережі 15-річний школяр з Сент-Луїса (штат Міссурі) Гейб Флайшер, який активно стежить за політичним життям США і навіть видає присвячений йому власний блог.

Запис Джордж Буш-старший – рекордсмен-довгожитель серед президентів США спершу з'явиться на Медіа-Версії.

і доброчинність

Кінець 2016-го чернівчанин Віктор Мігалчан, який уже кілька років мешкає і працює в Голлівуді, ознаменував партнерством у проекті «Пошук футболістів-каскадерів», автором якого є Світовий Фонд з Кунг-фу Футболу. Проект офіційно розпочався в американському місті Лос-Анжелесі 30 грудня, і до його реалізації долучилися потужні команди-співорганізатори:  з  Куала-Лумпур (Малайзія), Мехіко (Мексика), Ріо-де-Жанейро (Бразилія), Буенос-Айресу (Аргентина), Нью-Делі (Індія), Каїру (Єгипет), Чіангмай (Таїланд), Пекіну (Китай), Києва (Україна) та інших ключових міст «трюкового футболу».

Організатори відбиратимуть атлетів з напівпрофесійних футбольних клубів та команд для обміну та ігор по всьому світу, організації шоу, участі у благодійній діяльності, а також для просування та розвитку «трюкового-футболу» в світі.

Офіційна назва Світового Фонду з Кунг-фу Футболу – World Kung Fu Soccer Foundation(WKFSF). Він заснований у 2014 році у м. Лос-Анжелес (США) як некомерційна організація з метою через кунг-фу та футбол інтенсивно сприяти навчанню, розвитку та поширенню культури кунг-фу футболу у світі. Проект Фонду фокусується на пошуку футболістів – каскадерів у світі, маючи переконання, що розвивати навички та здібності людей – найважливіший ресурс.

Ведучим прес-конференції з нагоди презентації проекту був наш земляк Віктор Мігалчан – абсолютний чемпіон світу за версією WTKF з у-шу, тричі міжнародний абсолютний чемпіон США (2013 та двічі 2015), спортсмен, бізнесмен, громадський діяч та актор, який останні кілька років мешкає і знімається в кіно у Голлівуді. Він партнер проекту, і його компанія Leadxpro LLC займається міжнародними зв’язками та пошуком талантів, і про перші успіхи розповів «Версіям»:

• До участі в проекті вже зголосилися двоє буковинців і двоє атлетів з Кременчука. Подати заявки сюди дуже просто – надіслати мені коротке відео через соцмережі. На відео спортсмен спочатку має представитися – назвати своє ім’я, прізвище, країну, з якої він походить. А далі – підкидати м’яч і виконувати трюки з ним.

Ми плануємо формувати команду з найкращих футболістів-каскадерів, які популяризуватимуть футбол та трюковий футбол у світі. Після попереднього відбору до нас уже долучилися: Ісус Арамбула, Алекс Мендоза, Хуан Лопес, Кевін Медіна, Франсиско Карденас, Хосе Круз та інші футболісти, які володіють професійними навичками, знімалися в різних футбольних рекламних роликах всесвітньовідомого спортивного бренду Nike. Цей проект стане значним стимулом та навчить футбольних ентузіастів і шанувальників з усього світу футбольним трюковим навичкам». І я радий, що долучаюся до нього як партнер і координую зв’язки з Європою.

Тож «американська мрія», згідно з якою кожен може розпочати з нуля і досягнути найвищих висот, стукається до атлетів-буковинців. І стукається рукою живого втілення цієї мрії – молодого чернівчанина, який став затребуваним у Голлівуді.

Маріанна Антонюк, “Версії”

Запис Голлівуд шукає футболістів-каскадерів спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У житті – як у кіно: кожне випробування – нова сходинка, вища складність

Чернівчанин лише за останній рік зіграв у двох повнометражних екшн-стрічках, готується до зйомок третьої. Зокрема, у стрічці «Ripper» («Різник»), частину якої знімали в Києві, Віктор зіграв  роль українського кілера. А у філософському трилері  «On the Run» («На бігу») він перевтілився в Майстра бойових мистецтв – наставника головного героя. У цьому фільмі він також виступив хореографом-поставником усіх бойових сцен. І хоча у «Mr Happy» («Містері Хеппі») Віктор (можливо! адже має дві пропозиції від китайських режисерів, які так само тут зніматимуть стрічки) гратиме знову професійного кілера (і відповідатиме за бюджет стрічки), стати заручником образу не остерігається. Як не вважає проблемою і те, що принаймні два його герої-кілери – українці.

«У першому фільмі я знімався в ролі кілера з Києва (Ванко «Полум’я»). В другому – в ролі Майстра-філософа. Фільми – різні: перший – комедійний екшн, другий – філософський екшн/трилер, про дорогу життя головного героя, бійця-афроамериканця, якому випадає багато випробувань. В найтяжчий момент герой приходить до свого Майстра (якого я граю), і ми не лише відпрацьовуємо техніку бою, а між нами відбувається бій думок. Кожне випробування героя – це нова сходинка, вища складність. Дуже віддалено ця історія нагадує фільм Брюса Лі «Гра Смерті», де він бився з супротивником на кожному поверсі/рівні пагоди, в перемігши – йшов вище. Більше поки розкривати не можу, адже не буде цікаво дивитись.

Емоції, історії та посили глядачам у цих стрічках – цілком різні, тому я не боюся стати заручником одного образу. Приналежність до держави також не грає великої ролі, хіба що можна зробити висновок, що вихідці з України – сильні, відважні і непереможні.

Графік роботи у нас дуже щільний – зазвичай, працюємо і вночі. До прикладу, останній тиждень зйомок фільму «Ripper» працювали з сьомої вечора і до сьомої ранку,«На Бігу» – місяць знімали вночі.

Це було надзвичайно важко, але атмосфера в колективі дуже позитивна, тому навантаження майже не відчувалося, – розповідає Віктор Мігалчан. – Моє сценічне ім’я у кожній стрічці – Іван! На честь мого батька, адже саме йому я завдячую всім чого досяг».

Наразі дати прем’єр фільмів на великих екранах поки що офіційно не повідомляємо.

До Штатів – заради конкуренції

Чернівчанин до США поїхав, аби удосконалювати свої вміння. Каже, що США – країна, дуже відмінна від України:  «Тут цивілізація, інший рівень розвитку суспільства, сильна економіка та стабільна валюта. Тут є можливість рости та удосконалюватися, адже сюди приїжджають найсильніші. Особливо це важливо для мене у розвитку китайського бойового мистецтва – у-шу».

Цим видом бойового мистецтва Віктор почав займатися ще в дитинстві. Спочатку поєднував карате з саньда, боксом, кікбоксінгом та тхеквондо, проте зосередився лише на китайському бойовому мистецтві і став чемпіоном світу з у-шу (WTKF) та тричі абсолютним міжнародним чемпіоном і чемпіоном США.

Після успішного проведення кількох семінарів з у-шу у США Віктор створив у Лос-Анжелесі вже другу академію бойових мистецтв IMMA (перша – PNMAA), де навчає всіх охочих. Учні Мігалчана завжди повертаються зі змагань з перемогами.

«У-шу – це дуже глибокий вид мистецтва та важкий вид спорту. Він вимагає терпіння та витримки. Аби засвоїти це вміння, знадобиться не один рік та неабияка наполегливість», – розповідає спортсмен.

«Не дивно, що мені в США подобається, – продовжує Віктор. – Так, тут величезний і активний ринок, якщо бажаєш стати найкращим у світі. В Україні теж добре, мені там також подобається – як і в Австрії чи Китаї. Всі ми під одним небом. Кожна країна має свої якісь переваги і недоліки. Все залежить від мети, яку перед собою ставиш: бути кращим локально, регіонально чи бути найкращим у світі».

«Чи є в України кінематографічне майбутнє? – повторює актор для себе наше запитання. – Звичайно, потенціал є у всіх і завжди, головне – як його використають. «Голлівуд» є сталим стереотипом – «Кіно робиться у Голлівуді». А Голлівуд – це просто один з районів Лос-Анжелесу, одне з міст, з яких складається Лос-Анжелес – не найкомфортніше, до речі. Насправді ж тут та в інших містах Каліфорнії, а також зараз в Атланті (штат Джорджія) є дуже багато студій, які знімають кіно. До-речі, вплив китайсього капіталу в цій індустрії росте дуже швидко! За моїми даними, понад 60 відсотків продукції створюється за рахунок китайського фінансування. Все залежить від людини, яка формує команду, далі – від того, як ця команда діє і досягає успіху. Відкритість, співпраця і сучасний підхід до бізнесу – ключ до успіху як у кінематографі, так і в будь-якому іншому виді бізнесу. Країна чи місто тут не важливі! Саме зараз і можна сказати: приїздіть до України ті, хто не боїться інвестувати, не боїться конкуренції, особливостей ринку тощо J А щодо кіно – тут існує багато деталей, які важливі для кіноринку і його рівнів. Роботи наших митців-режисерів поки що мають локальний характер, адже історія (а це у фільмі найважливіше) є цікавою (якщо є!) лише в Україні, чи максимум СНД. Я читав про успіхи наших режисерів (здається, двох) на міжнародних фестивалях (в Каннах), але до найбільших ринків (США, Китай) поки що нічого не дійшло».

Також у Америці Віктор займається бізнесом та юридичним консалтингом. Керує міжнародною компанією «Leadxpro», яка фокусується на бізнесі, міжнародній торгівлі, інвестиціях, освіті, бізнес-поїздках, тощо.

Зокрема, Віктор Мігалчан разом з фондом економічної освіти в Україні займаються підтримкою молодих та талановитих людей, що бажають отримати гарну вищу освіту. (До-речі, зараз ми розпочали вже другий конкурс для наших студентів/молодих людей (навчання не є обмеженням) , переможці поїдуть до США на семінари безкоштовно) Віктор сподівається, що з Чернівців таких людей буде найбільше.

«Хочеш бути найсильнішим у своїй спеціальності – їдь до Сполучених Штатів Америки», – зазначає чернівчанин.

«У Чернівцях вирують пристрасті як голлівудських стрічках»

Чернівці для актора насамперед асоціюються з родиною, зізнається він. Каже, тут він прожив велику частину свого життя, тому дуже вболіває за місто. «Я постійно стежу за новинами в Україні та рідному місті. У Чернівцях вирують пристрасті, як у голлівудських стрічках».

Хоча кіно цікавить його більше як бізнес, ніж як мистецтво: «Мене цікавлять фільми більше з бізнесової точки зору: як правильно розробляється план (бізнес-план, маркетинговий план, інвестиційна пропозиція і т.ін.), як робиться вибірка і вплив на цільові ринки. Роль продюсера, інвестиційного менеджера, агента, хореографа і т.п. – мені навіть цікавіша, ніж суто актора. «Лише актор» – це трохи обмежено, як на мене. Менше розвиває розум».

Коли на всі досягнення нашого земляка зауважуєш: «Молодець, наполегливий», – він скромно усміхається: «Буду вважати себе хоч трохи молодцем, якщо зможу розворушити молодь України і відволікти від пива».

Сподіваємося, це вдасться молодій людині, яка стала прототипом героя фільму, який замовили Інститут Конфуція та китайський уряд. Прем’єра стрічки «Воїни тіні», частина зйомок якої проходила у Чернівцях, відбулася наприкінці 2015-го. Це фільм, знятий на основі реального життя молодої людини, на яку вплинула китайська культура, історія про силу духу і виклики, відданість та самовіддачу, злети і падіння. Фільм – про Віктора Мігалчана…

Марина ЧОРНЕЙ, Голлівуд – Чернівці, спеціально для «Версій».

Фото з архіву Віктора Мігалчана

Запис ЧЕРНІВЧАНИН, ЯКИЙ ПІДКОРИВ ГОЛЛІВУД, ВІРИТЬ У КІНЕМАТОГРАФІЧНЕ МАЙБУТНЄ УКРАЇНИ спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Теплий одяг, взуття, матраци, білизну для бійців, одяг і іграшки для дітей, продукти – це все у найбільшому з можливих контейнері передали американські українці з Портленду (Орегон) в Україну через Іллю Мунтяна. Ілля – член великої буковинської родини, один з 13-ти братів і сестер з Глибоцької Кам’янки. Хтось із них свого часу виїхав до США, а хтось мешкає в Україні. Попри те, що Ілля живе в Америці вже 15 років, з отриманням громадянства не поспішав: каже, що займався бізнесом (має фірму з вантажних перевезень), ростив дітей (їх у нього четверо – три сини і донька) і нечасто задумувався про громадянство. А коли нарешті цим зайнявся і отримав запрошення на співбесіду на певну дату – відклав, бо саме запланував їхати в Україні з гуманітарною допомогою.

«Там усі вихідці з України – українці»

Ілля мешкає в Портленді, разом з 80-ма тисячами інших вихідців з України. Він етнічний румун, але можливостей спілкуватися саме з вихідцями з Румунії у США має небагато, каже: «Там усі вихідці з України – українці». Приїхав до США, вигравши Грін-кард, молодим 26-річним чоловіком. Уже там зустрів свою долю – також з України (його дружина з с. Велика Буда на Герцаївщині), там народилося його четверо дітей – старша донечка, якій зараз 10, і сини, яким 8, 6 і 3.

Там збудував трак-бізнес, упродовж семи років був лідером церковної молодіжки, завжди активно займався доброчинством. Їхня церква «Віфанія» надавала гуманітарну допомогу малоімущим мешканцям Мексики, будувала християнські церкви в Африці, фінансувала будівництво криниць на посушливому континенті… Сам Ілля має на постійному матеріальному утриманні двох африканських дітлахів – надсилає їм гроші на харчі та одяг через місіонерів і пересвідчується у тому, що з дітьми все гаразд, завдяки світлинам, які йому надсилають.

«Так багато повторюєш «треба робити», що візьми і зроби!»

Про допомогу Україні Ілля почав говорити у своєму колі як тільки тут почалася війна. Знав про біду, яка спіткала його Батьківщину, не лише з інтернету, а й від рідних, які тут живуть.

Чи не найбільше дізнавався від старшого брата Івана, який довгий час очолює Чернівецьку обласну організацію партії ВО «Батьківщина», тож окрім емоційних, життєвих речей пояснював і багато політичних моментів. Разом дійшли розуміння, що поки політики шукатимуть виходу з цієї ситуації, хлопцям, які воюють, мають допомагати всі: хто чим може. Ілля буквально протуркотів вуха усім у церкві про Україну, поки нарешті йому не сказали: ти так багато говориш «треба робити», що візьми і зроби! Йшлося не лише про те, щоби зібрати вантаж – з цим якраз проблем у християн немає. Йшлося про адресну доставку гуманітарки саме тим, хто її потребує. І Ілля, після двох місяців збору речей і продуктів, сам вирушив до України.

Проблемою стало розмитнення величезного контейнера: начебто через те, що в документах його вага вказана в американських паунтах, а треба було в кілограмах. Владнання цього непорозуміння затяглося на два тижні. Насправді з розмитненням гуманітарного вантажу в Україні часто трапляються перешкоди: підприємці нерідко оформляють як гуманітарку свій бізнесовий вантаж, тож митники таким деклараціям не дуже довіряють.

Повернення назад через це також відклалося на два тижні. Але немає поганого, яке б не обернулося на добре: через затримку з від’їздом, в Україну за чоловіком приїхала й дружина з наймолодшим сином. Трирічний Айзек – Ісаак – неймовірно щасливий від зустрічі з численними родичами і з Україною. Тут усе не так, як в Америці.

А поки дружина добиралася зі США на Буковину, Ілля мандрував на український Схід…

Частину вантажу відправили на Донеччину, в Красноармійськ, де надійна людина – пастор місцевої церкви – уже відповідав за доставку необхідних речей бійцям на передову і переселенцям у їхні тимчасові помешкання. Частину речей доставили в Чернівці, де згодом передали «Волонтерам Батьківщини», які розподілили їх між волонтерськими організаціями як Чернівців, так і районів краю

На зібрані, окрім речей, американськими християнами кошти Ілля закупив продуктів уже тут, в Україні – олії, цукру, крупів, оформив це у продуктові пакети, додав хлібобулочних виробів, які забезпечили буковинські родичі, що займаються пекарською справою. Частину роздав на Буковині переселенцям та іншим малозабезпеченим родинам, які цього дуже потребують, решту повіз на Схід разом з 4-ма земляками з рідної Кам’янки.

Понад 70 ящиків речей і харчів передали представникам ВО «Батьківщина» Луганщини – буковинські «батьківщинівці» співпрацюють з однопартійцями з перших днів війни і знають, що це надійні побратими.

А ще частину довезли на передову особисто. Бачили все.

«З Божою допомогою зберемо знову допомогу для України»

Ілля просив американських доброчинців збирати тільки нові речі гарної якості – і ті відгукнулися. Всі зібрані речі – нові, з етикетками. Передавати їх з рук  в руки бійцям, які їх найбільше потребують, було особливо щемливо. І матраци солдатам у бліндажі, які давно забули, що таке м’яке ліжко, і натільну білизну півсотні воїнів, які тижнями очікують подальших наказів у глухому лісі, і теплі шкарпетки й шапки тим, хто ночами відчуває, що ця тепла зима насправді не така вже й тепла…

Дивно було, що мешканці наполовину зруйнованого обстрілами села продовжують вірити, що «Росія все дасть».

Відчули потребу бійців у молитві. Молилися за бійця-односельчанина, який ледь оговтався після того, як під час начебто перемир’я і припинення вогню був зненацька обстріляний у спину. Молилися і за себе, коли доставляли бійцям ліки разом з київськими капеланами. Трохи моторошно було чути інструкції: «Якщо почнеться обстріл – вистрибуйте з машини і намагайтеся якомога далі від неї віддалитися». Надія була лиш на Бога, і Він допоміг.

«Багато з Америки відправляють допомоги, – каже Ілля. – Але самі не їдуть і не знають, що куди доходить. Ми ж хотіли мати одного відповідального, який це все зробить до кінця. І я хотів усе бачити. Сам. Переконатися. Побачив, маю багато розказати, що тут бачив. І думаю, що через допомогу Божу після Нового року почнемо збирати новий вантаж».

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Запис Буковинець відклав інтерв’ю з одержання американського громадянства, щоби відвезти гуманітарну допомогу спершу з'явиться на Медіа-Версії.

«Чикаго пишається своєю енергійною українсько-американською громадою, і цей конкурс є можливістю відзначити багатоманітний внесок української громади у розвиток нашого великого міста», — зазначив Рам Емануель. Сенатор Марк Кірк висловив підтримку всім 15 конкурсанткам і наголосив, що він особисто й надалі буде підтримувати українську громаду в Чикаго. «Конкурс Міс Українська Діаспора – це свято української культури, яке збирає разом тисячі американських українців. Ми пишаємося такою енергійною та динамічною українською громадою в Іллінойсі», – йдеться у листі сенатора.

Учасниці конкурсу «Міс Українська Діаспора» демонстрували на сцені дві колекції етновбрання від української дизайнерки Оксани Полонець, яка особисто привезла до Чикаго 30 національних костюмів і вечірніх суконь з вишивкою.

Зірковою гостею фінального шоу стала дзвінкоголоса красуня з українського Криму, срібна переможниця «Євробачення», солістка Ансамблю Збройних Сил України Злата Огневич.

До слова, серед тих, хто змагався за корону, були учасниці Майдану, а також аналітик  з Уолл-Стріт, колишня студентка військового інституту тощо.

Наша землячка Віталіна – студентка, вона вивчає англійську мову та журналістику. Батьки Віталіни мешкають у Несвої на Новоселиччині, де мають фермерське господарство.  

Редакція зв’язалася із землячкою і вона надіслала нам невеличкого листа-подяку всім, хто її підтримував.

Запис Віталіна МЕЛЬНИЧУК – Перша Віце-Міс «Міс Українська Діаспора» і Міс Чикаго, родом із Чернівців спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Пані Людмила поділилася секретом, як розвивати у дітей музичний талант.

Діти самі нічого не обирають. Просто в мене були непогані музичні дані і моїй мамі порадили віддати мене вчитися музиці. Я мріяла про акордеон, але мене віддали на скрипку, оскільки на той час вона коштувала дешевше. Відтоді я й захопилася музикою.

Але викладацький талант в мені переміг. Мабуть, тому, що мені самій пощастило з викладачами. Олег Павлов викладав у музичному училищі, а в Одеській консерваторії – Зоя Істоміна, молодий педагог з Москви, яка навчалася в знаного на весь світ викладача Юрія Янкелевича. Після закінчення консерваторії я повернулася назад до музичного училища працювати. Викладаю також у музичній школі №2. Отже, маю досвід роботи і з меншими учнями.

У мене немає якоїсь особливої викладацької методики. Хоча… Можливо, моєю особливою рисою є те. що у мене дуже тісні контакти з учнями. Мені цікава дитина, яка стоїть переді мною, бо кожний учень – це окрема історія. Так склалося, що в мене немає власних дітей, тож усі мої учні – це моя сім’я.

Один одеський викладач сказав: «Мені не потрібні талановиті діти. Мені потрібні талановиті мами». Участь батьків у розвитку музичного таланту у дітей надзвичайно важлива. Якщо вони чітко знають чого хочуть від своєї дитини, у неї не зникне бажання в подальшому займатися музикою.

Кожен учень – індивідуум. І саме за цим принципом треба підбирати репертуар. Моторним дітям більше підходять швидкі п’єси з яскравими музичними особливостями. А дітям з флегматичним темпераментом – більш глибока музика. Взагалі підбір репертуару – це ціла наука. І, до речі, дуже важлива, адже вміння викладача правильно підібрати матеріал є запорукою розвитку учня.

Технічний рівень моїх студентів дозволяє виконувати віртуозні скрипкові твори й виходити за рамки класики. Хоча класика – це смак, це висока духовність. І для того, щоби виховати в собі яскравість виконання, індивідуальність найкраще підходить романтичний скрипковий репертуар.

Діти часто не хочуть грати гамми, етюди. Їм нудно. Але без цього неможливо розвинути техніку гри. Музикант впевненіше почувається на сцені завдяки тому, що свого часу відіграв величезну кількість саме технічного матеріалу.

Щоби діти класно почувалисяна сцені, вони повинні бути задіяними в різноманітних концертах. Наші учні беруть участь в конкурсах, їздимо з виступами. Треба, щоб дітей було видно. Ось і вся концертна практика.

Критерієм успіху вчителя є успіх його учнів. Успішних учнів у мене багато. Наприклад, Олексій Гамов концертує змалку і першим зі студентів музичного училища відіграв концерт із симфонічним оркестром. Нині живе й концертує в США, але планує влітку виступити в Чернівцях разом із симфонічним оркестром.

Можу ще назвати Костю Лукинюка. Він навчається лише на першому курсі, але грає вже на рівні консерваторії. А ще – Марко Павлюк, Андрій Лисак, Дмитро Лиско, Олег Мильцев, Дмитро Негрич, Яна Стадник і багато інших. Всі вони є переможцями багатьох всеукраїнських та міжнародних конкурсів.

Є такі виступи, про які ходитимуть легенди. Один з таких до мого ювілею приготував Олексій Гамов разом із Віталієм Філіпповим (скрипка), Олегом Мильцевим (альт), Ольгою Андрійчук (віолончель) і Ярославом Гамалем (електрогітара). Вони виконали твір аргентинського композитора Фернандо Карлоса Таволаро «Milonga№5». Це унікальне виконання. Жодних зовнішніх ефектів, кожний інструмент звучав так  тонко й збалансовано. Публіка довго їх не відпускала і вимагала вийти «на біс». І для мене як викладача бачити це – велика честь.

Постійно підтримую контакти зі своїми студентами після завершення навчання. Приміром, Льоша Гамов всю консерваторію провчився зі мною по телефону. Яна Стадник, яка зараз навчається на першому курсі Київської консерваторії, також часто радиться зі мною. Грає мені по телефону, а я таким чином її прослуховую…

Нехай це прозвучить банально, але музика – це моє життя. А як інакше: я працюю в музучилищі шість днів на тиждень – і всі ці дні займаюся музикою. Інколи я тут не просто як учитель, а як слухач. Отримую задоволення від того, як грають мої учні й почуваюся від цього щасливою. Між іншим, більше нічим, окрім музики я не займаюся. Тож із цього виходить лише одне: музика – це моє життя.

Руслан КОЗЛОВ, «Версії»

Запис Людмила Мартинюк: «Кожний учень – це окрема історія. А всі вони – моя сім’я» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

«Хто володіє східною Європою, той володіє серцем світу» – цей вислів навів у своїй монографії «Велика шахова дошка: Володарювання Америки та його геостратегічні імперативи» Збігнєв Бжезинський. Найлютіший ворог Радянського Союзу та найпотужніший політолог-аналітик другої половини ХХ століття, чиї наукові пророцтва справджувалися завжди, написав цей твір для своїх студентів ще у квітні 1997 року. У 1998-му її переклали російською, тож ознайомитися з монографією можна в Інтернеті в розділі «Міжнародні стосунки».

Майже 20 років тому американський професор блискуче передбачив те, що нині відбувається між Україною та Росією. Ще тоді він назвав Євразію шаховою дошкою, де розгортається боротьба за світове панування. І ця боротьба зачіпає геостратегію – стратегічне управління геополітичними інтересами.

Що це означає мовою пересічних громадян? А те, що США зробить усе для того, щоби на політичній арені Євразії не з’явився суперник, здатний там панувати, а отже й кинути виклик Америці. Таким візаві наразі виступає Росія. Та без України її шанси на успіх значно менші.

З цього мало би випливати, що, будучи зацікавленою в Україні, Росія повинна була б демонструвати стосовно неї толерантність і повагу, а також докладати всіх зусиль, щоби між нашими двома країнами встановилися дружні та взаємовигідні стосунки. А що робить Росія? Нахабно втручається у внутрішні справи сусіда, «відкусює» ласий шматок його землі та, продовжуючи експансію, диктує свої умови. Хіба так мають поводитися брати-слов’яни? Та й чи брати вони після цього?

Утім, це питання риторичне, бо агресивні імперські зазіхання Росії є наслідком того, що вона є державою тоталітарною, в якій одна людина-тиран тримає в покорі мільйони. Ми вже це проходили. Та українці від цього вже відвикли. Натомість зашореність росіян вражає. Я спеціально дивлюсь їхні новини – і це справляє на мене, як на професіонала, що працює у засобах масової інформації майже 40 років,  дуже сумне враження. Бо їхня подача матеріалу – це зовсім не новини, а чистої води пропаганда і зомбування. Сам підбір інформації, заміна відеоряду, себто чистої води підтасовка і брехня, емоційність подачі, якої не повинно бути в новинах, тощо. Недарма ж Путін нагородив понад 200 журналістів відзнаками, що передбачають мало не міністерські пенсії. Ну а оплата праці та умови проживання провідних брехунів Росії – з віллами на морях, певно, вразила тих українців, які бачили інтерв’ю з ними. Українські журналісти так не живуть. Зрештою, може, це одна з причин того, що Україна програла інформаційну війну Росії?!.

А тепер кілька слів про те, чому ні в українському, ні в російському суспільствах немає одностайності. Річ у тім, що доволі значна частина людей зберігає патерналістські, себто батьківські, настрої. Можна сказати й по-іншому – рабські. Бо рабам легше, ніж вільній людині. За них усе вирішує цар, президент, губернатор, сільський голова, батько. Натомість людина вільна бере відповідальність за все на себе.

Людмила ЧЕРЕДАРИК      

Збігнєв БЖЕЗИНСЬКИЙ «Велика шахова дошка: Володарювання Америки та його геостратегічні імперативи» (витяг)

«Найбільше вразливим моментом для Росії стала втрата України. Поява незалежної  держави Україна не лише змусила всіх росіян переосмислити характер їхньої  власної   політичної та етнічної приналежності, але й окреслила велику геополітичну невдачу Російської держави. Зречення більш ніж 300-річної російської імперської історії означало втрату потенційно багатої індустріальної та сільськогосподарської економіки й 52 млн. осіб, етнічно та релігійно найтісніше пов’язаних з росіянами, які здатні були перетворити Росію на справді потужну й упевнену в собі імперську державу.  Незалежність України позбавила також Росію її домінуючого положення на Чорному  морі, де Одеса служила життєво важливим портом для торгівлі з країнами Середземномор’я і цілого світу.

Втрата України стала геополітично важливим моментом, який істотно обмежив геостратегічний вибір Росії. Навіть без прибалтійських  республік і Польщі Росія, зберігши контроль над Україною, могла би спробувати зберегти за соборю місце лідера в євразійській імперії та підпорядкувати своїй волі неслов’янські народи південного і південно-східного регіонів колишнього Радянського  Союзу. Проте без України з її 52-мільйонним слов’янським  населенням будь-яка спроба Москви відтворити євразійську імперію сприяла б, очевидно, тому, щоу гордій самотності  Росія заплуталася б у затяжних конфліктах з неслов’янськими  народами  які піднялися б на захист своїх національних  і релігійних інтересів. Війна з Чечнею є, ймовірно, першим тому прикладом. Більш того, зважаючи на зниження рівня народжуваності в Росії та буквально вибух народжуваності в республіках Середньої Азії, будь-яка нова євразійська держава, що базується виключно на владі Росії,  без України неминуче з кожним рокомставатиме все менше європейською й усе більше азіатською.

Втрата України явилася не лише центральною геополітичною подією, вона стала також геополітичним каталізатором. Саме дії України – оголошення нею незалежності в грудні 1991 року, її наполегливість у ході важливих переговорів у Біловезькій пущі про те, що Радянський Союз слід замінити вільнішою Співдружністю Незалежних Держав, і особливо несподіване нав’язування, схоже на переворотукраїнського командування  над підрозділами Радянської Армії, розміщеними на українській  землі, – перешкодили  СНД стати просто новим найменуванням більш федерального СРСР. Політична самостійність України приголомшила  Москву і стала прикладом, слідами якого, хоча спочатку і не дуже впевнено, потім пішли інші радянські республіки. І Росія, яка до недавнього часу була творцем великої територіальної держави і лідером ідеологічного блоку держав-сателітів, територія яких тягнулася до самого центру Європи і навіть свого часу  до Південно-китайського моря, перетворилася на стурбовану національну державу, що не має вільного географічного доступу до зовнішнього світу і потенційно уразлива перед лицем конфліктів на всіх флангах. Лише непридатні для життя і недосяжні  північні простори, майже постійно скуті льодом і покриті снігом, є нині безпечними в геополітичному плані».

Запис Хто володіє Східною Європою, той володіє серцем світу спершу з'явиться на Медіа-Версії.

– 13, 5 мільйона громадян України проігнорували попередні президентські вибори і 15 мільйонів – парламентські, – наголосила гостя. І зауважила, що саме цим людям вона хоче  повернути віру в порядність і чесність політиків. Оскільки ж за нею не стоять олігархічні гроші, її виборчі штаби – і київський, і в областях – працюють виключно на волонтерських засадах. Отже й розраховувати їй доводиться тільки на «сарафанне радіо».

Відповідаючи на численні запитання, пані Ольга зауважила, що рід Богомольців 600 років служив людям. Тепер прийшов її час. Вона презентувала деталізовану передвиборну програму, яка протягом року призведе до незворотних змін у країні та відновить справедливість у ній, а через п’ять – поверне народу заможне життя.

Програму разом із кандидатом розробляли три групи українських і міжнародних експертів.

– Я вже доволі тривалий час працюю з кількома групами фахівців, – розповіла Ольга Богомолець. – Це й молоді професіонали-ентузіасти зі свіжим поглядом і сміливими ідеями, багато з яких має міжнародну освіту, і відомі експерти з величезним досвідом і розумінням українських реалій. Крім того, до програми долучилися представники української діаспори та міжнародні експерти з економічних питань, державного менеджменту. Мої вимоги до людей – це професіоналізм і висока моральність. Інтереси держави повині стояти вище особистих амбіцій, – наголосила кандидат. А в президенти йде, пояснила, тому, що хоче змінити систему в цілому. Люди мають нарешті отримати Закон про відповідальність посадових осіб і можливість відкликати чиновників, правоохоронців, суддів і політиків. І першим кроком Ольги Богомолець як президента України буде розпуск чинної  Верховної Ради.  Вона глибоко переконана, що  саме ці люди, в більшості своїй, винуваті в нинішній кризі, оскільки поставили особисті амбіції вище за інтереси країни. На них і відповідальність за те,  що на Майдані пролилася кров.

Людмила ЛЕБЕДИНСЬКА, «Версії»

З біографії Ольги Богомолець

Заслужений лікар України, доктор медичних наук, директор і головний лікар Інституту дерматології та косметології, автор понад 70 наукових робіт і 12 патентів, співавтор державних підручників для студентів-медиків.

Автор і виконавець українських романсів, засновник історико-культурного комплексу «Замок-музей Радомисль», співорганізатор і координатор медичної служби Майдану. Неодноразово відзначена державними й церковними нагородами.

Народилася в родині лікарів. Батьки – Катерина Олегівна й Вадим Акимович – підтримували культ освіченості, наполегливої праці, любові до батьківщини. У професорській сім’ї завжди багато працювали, щиро раділи гостям, співали, сміялися, вітали життя.

Відомий прадід Ольги – славнозвісний учений-медик, організатор української науки, громадянський діяч, президент Академії Наук УРСР у 1930-46 рр. та віце-президент Академії Наук СРСР у 1942-45 рр. – академік Олександр Олександрович Богомолець був автором відомої сироватки, яка врятувала життя тисячам солдатів під час Великої Вітчизняної війни.

За 4 роки замість 6-ти Ольга закінчила з відзнакою медичний інститут, який уже тоді носив ім’я її прадіда О.О.Богомольця. Екстерном захистила кандидатську дисертацію:  навчатися в аспірантурі часу не було, бо працювала.

На початку 90-х брала участь у студентському русі «Революція на граніті» та їздила лікарем-волонтером у складі медслужби «Регістр» Управління охорони здоров’я МВС України до зони Чорнобильської АЕС.

Від 1991-го до 1993-го – консультант-дерматолог МВС з роботи в зоні Чорнобильської АЕС, водночас – старший науковий співробітник лабораторії радіаційної патології МОЗ України, керівник досліджень за своєю профільною освітою.

1993 року на свій страх і ризик Ольга подала тези на наукову конференцію Всесвітнього конгресу дерматологів. Закінчила курси у Пенсильванському Медичному Університеті, а 1994 – Інститут дерматопатології Бернарда Аккермана при Університеті Томаса Джефферсона у Філадельфії (США). Відтоді Богомолець бере участь практично в усіх світових програмах і курсах з дерматології. 2003-го захистила докторську в рідному Національному медичному університеті ім. О.О. Богомольця, але не залишила медичної практики.

1998-го  доктор Богомолець втілила свою давню мрію, створивши унікальний заклад лазерної медицини – Інститут дерматології та косметології, де й сьогодні працює головним лікарем. Запровадження лазерної медицини в Україні – результат роботи Ольги Богомолець та її команди. Свою місію вбачає у боротьбі зі страшним онкологічними захворюванням – меланомою.

Як автор-виконавець українських романсів Ольга дала понад 100 благодійних концертів. Співала й у Лук’янівській тюрмі, де народився її прадід Олександр Богомолець. Ольга об’їздила з благодійними концертами усі жіночі тюрми та підліткові колонії України з метою знизити темпи зростання епідемії туберкульозу. В її сім’ї було чимало політичних в’язнів: Софія Присецька, мати академіка Богомольця, та й сам він, померли від туберкульозу, отже ця боротьба має й особисту зацікавленість.

Пані Ольга та її родина створили єдиний у світі музей української домашньої ікони та найбільший у Східній Європі музей ікон і предметів християнського мистецтва –  історико-культурний комплекс «Замок-музей Радомисль» у Житомирській області.

В Ольги Богомолець немає корупційного шлейфу, вона нова людина в політиці і в неї достатньо сил, аби подолати всі перешкоди.

Журналісти і виборці часто запитують  Ольгу Вадимівну:

Що забув у великій політиці медик-практик, який не має у ній особливого досвіду? Навіщо матері чотирьох дітей без будь-яких фінансових інтересів у парламенті, балотуватися на пост глави держави? І, нарешті, навіщо чесній людині з незіпсованою репутацією лізти в бруд, який зветься українською політикою?

Відповідаючи на такі запитання Ольга Богомолець каже: «У моєму житті був переломний момент, коли я зрозуміла,  що більше не можу працювати лікарем у країні, де віддають накази стріляти в людей і в якій прості хлопці з дерев’яними щитами виходять під кулі для захисту держави від корупції та криміналітету.  Це був  момент, коли  я зрозуміла: це наш останній шанс! Якщо ми не змінимо країну зараз, ми не змінимо її вже ніколи. Не можна вічно скиглити, що українська політика повна брехні і бруду.  Все  так і залишатиметься, поки чесні люди самі не змінять цього».

Запис Ольга Богомолець: «Президент – моральний камертон суспільства» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Згідно з санкціями, будь-яке майно цих осіб у США заблоковане, їхні активи заарештовані. Планується також блокування власності підприємств і осіб, які займаються в Росії озброєнням та військовим обладнанням. Прізвища осіб має визначити міністр фінансів США. Крім того, переліченим особам заборонений в’їзд в США.

Запис США вводить санкції проти 7 російських чиновників спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У сучасному світі необхідно обирати модель інтеграції: без міжнародної співпраці жодна країна не зможе успішно розвиватися. Європейський Союз, попри всі свої проблеми і недоліки, є в цілому успішною моделлю розвитку. Його члени створили не лише розвинуту економіку. Вони розробили стандарти, привабливі для багатьох мешканців інших країн. Там забезпечені права людини, є можливості для саморозвитку громадян – те, чого так бракує на пострадянському просторі. Недарма освічена й молода частина українського суспільства послідовно висловлюється за всебічне зближення нашої країни з ЄС аж до вступу у цю організацію на правах її члена.

Але чимало українців має інші геополітичні орієнтири, підтримуючи ідею Митного Союзу з Росією, Білоруссю і Казахстаном. За східний вектор зовнішньої політики України виступають переважно літні люди, нерідко – без вищої освіти. Ними рухають ностальгійні мотиви й страх перед невідомим. Правда, переважна більшість сучасних москвофілів останній раз побувала в Росії ще за радянських часів і сучасної РФ зовсім не знає. А це вже інша держава, яку розривають складні внутрішні проблеми.

Ідея відродження імперії висунута Путіним не від доброго життя. Адже імперія вимагає постійного розширення, а це загрожує війнами. Замість підвищення життєвого рівня власних громадян, головні сили імперія кидає на тотальну мілітаризацію і намагається захопити своїх підданих ідеєю імперської величі. Мовляв, інтереси окремої людини нічого не значать, а найважливішими є інтереси держави. Якщо подивитися уважно, то можна побачити: весь сенс імперських фантазій зводиться до увічнення влади нинішньої жандармсько-попівської правлячої верхівки, що міцно тримає Кремль у своїх лабетах. Прості ж росіяни нічого не виграють від подібних планів. Навпаки, Росія відчутно відстає від розвинутих країн світу, поступово перетворюючись на сировинний додаток до ЄС і ринок збуту чужих товарів. Країна не в змозі навіть забезпечити себе продовольством, сільське господарство розвалене. Тут є й об’єктивні причини: для комфортного проживання людей придатні лише 15% території Російської Федерації.

Тиск на Україну пов’язаний із тим, що без повного контролю над нашою країною Кремль не зможе відродити імперію. Нині його володарі обрали тактику всебічного і безкомпромісного натиску, що не передбачає жодних серйозних поступок. Як казав свого часу Путін: «Ми, росіяни, нація переможців». По-сталінськи нині перед Банковою ставиться вимога повної і беззастережної капітуляції. Але Україна восени 2013 року – це не Німеччина у травні 1945-го: світ уже зовсім інший.

Захід, стривожений перспективою відродження Російської імперії, опиратиметься цьому. Не зацікавлені у появі такої імперії ні США, ні Китай. Тому українські політики мають простір для маневру. Єдине, чого вони не мають – це права на стратегічну помилку. Якщо з вини київських «вождів» зірветься підписання асоціації з ЄС, на Україні можна буде ставити хрест.

Ігор Буркут

Запис АСОЦІАЦІЯ З ЄС: не маємо права на стратегічну помилку спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Привид дефолту блукає Штатами

Бюджетна криза виникла через конфлікт між демократами та республіканцями в Конгресі. Перші, прихильники Обами, виступають за прийняття реформи охорони здоров’я, а інші – проти, мовляв, її фінансування призведе до банкрутства уряду, оскільки бюджет просто не витримає такого фінансового навантаження. Через те, що Конгрес не може прийняти бюджет, федеральне відомства США від 1 жовтня не отримує фінансування. Білий дім дав їм вказівку призупинити діяльність.

Така ситуація  вже неодноразово виникала в історії США. Уперше – 1995 року за правління президента Клінтона, коли уряд припинив свою діяльність на 21 день. Загалом за історію штатів органи державної влади призупиняли свою роботу 18 раз.

Експерти американської консалтингової компанії «IHS Global Insight»  підрахували, що лише за перші шість днів після призупинення роботи уряду збитки склали близько 1,6 млрд. доларів США. Наслідки відчувають різні сфери економіки. Скажімо, компаніям, пов’язаним з туризмом, нанесені збитки через припинення субсидіювання національних парків та інших природоохоронних об’єктів.

Зменшився й обсяг держзамовлень, які отримують американські фірми. Приміром, аерокосмічна корпорація «Lockheed Martin» змушена була відправити у примусову відпустку близько 2,4 тисячі своїх працівників через призупинення реалізації низки державних проектів.

Вплив бюджетної кризи поки що мінімальний, але в міру наближення 17 жовтня – дати виплат за американським державним боргом – експерти прогнозують зростання істерії на світових ринках. Якщо США допустять не технічний (з простроченням термінів виплат), а повноцінний дефолт (з повною відмовою від погашення боргів) – обвалу курсу долара у світі не уникнути.

Аналітики «Bloomberg», одного з найавторитетніших ділових агентств,  вважають, що відмова уряду США від виплати зовнішнього боргу призведе до катастрофічних наслідків на всіх фінансових ринках від Бразилії до Цюріха: зупинки кредитного механізму на 5 трильйонів доларів США, який залежить від державних облігацій Америки, обвалу долара й світової економічної кризи.

Натомість експерти міжнародного рейтингового агентства Moody’s стверджують, що ймовірність дефолту США незначна і навіть якщо конгресмени не підвищуватимуть «стелю» боргу, казначейство зможе проводити пріоритетні платежі.

– Якщо настане дефолт, як він вплине на світову та насамперед українську економіку? – з цим питанням звернувся до Євгена ТКАЧА, кандидата економічних наук, доцента кафедри фінансів Чернівецького національного університету.

– Подібного роду ситуація виникає вже не вперше. Невідомо скільки вона ще буде повторюватись, оскільки рівень державного боргу США зростає. Попередньо їхній уряд виходив з ситуації шляхом реструктуризації боргу, тобто перегляду умов його обслуговування – відсотків, суми, строків повернення. Та проблема не стільки вирішувалась, скільки відтерміновувалась. Якщо звернути увагу на динаміку макроекономічних показників США, то вони перебувають за порогом безпечності. Якщо рівень державного боргу по відношенню до ВВП не повинен перевищувати 60%, то в Штатах цей показник однозначно вищий.

До чого це може призвести? Оскільки США займають значний сегмент фінансового ринку, то бюджетна криза вплине на погіршення ліквідності (можливості швидкого переводу активу в готівку без істотної втрати його вартості та здатності своєчасно розраховуватися за своїми зобов’язаннями) у фінансовій системі загалом і банківському секторі насамперед.

– А як проблема з ліквідністю позначиться на українській економіці?

– Коли виникає проблема ліквідності на фінансових ринках, відбувається відтік капіталу з країни. І, зрозуміло, що він буде виходити в іноземній валюті. Як наслідок – виникає дефіцит іноземної валюти, вона зростає в ціні, що призводить до девальвації національної грошової одиниці (зниження її курсу щодо золота, срібла чи певної іноземної валюти). Та все ж думаю, що нинішня ситуація не позначиться суттєво на погіршенні ліквідності й уряд США знайде спосіб реструктурувати чи рефінансувати свої борги. Але знову ж таки це не може тривати довго. Тож прогнозувати якусь довгострокову перспективу наразі  складно.

Справа в тому, що усі світові ринки взаємопов’язані. Є така байка. Пливе по воді черепаха і везе на своїй спині змію. Черепаха думає: «От втоплю я змію, а вона мене вкусить і я потону разом з нею». Змія ж думає: «Вкушу я черепаху, але вона потоне і я разом із нею». Отак вони й не можуть одна одну втопити. Так само і в економіці: якщо виникає криза на ринках США, то виникає криза і на європейських, і на азійських ринках, що призводить до девальвації їхніх валют.

– Що можете порадити українцям: чи час їм позбуватися валютних заощаджень?

– Українцям хотілось би порадити переводити  іноземну валюту в гривню і цим самим зменшувати мультивалютність економіки. Якщо зменшиться частка іноземної валюти в обігу, це призведе до зростання попиту на національну валюту. Але я особисто радив би не заощаджувати, а інвестувати. В будівництво, в підприємницьку діяльність і тим самим стимулювати національного товаровиробника. У нас більше 60% малого бізнесу орієнтовано на імпорт. Склалася ситуація, парадоксальна з точки зору здорового глузду, але закономірна з точку зору економіки. Підвищення добробуту населення стає причиною його погіршення в середньостроковій перспективі. Зі зростанням рівня доходів населення починає скуповувати різноманітні блага – будинки, техніку, автомобілі. Але іноземного походження, оскільки у нас немає національного товаровиробника. В результаті це призводить до зростання імпорту, збільшення попиту на іноземну валюту, девальвації національної валюти, що веде до погіршення добробуту населення. Вихід з цієї ситуації один – підтримувати національний бізнес.

Руслан КОЗЛОВ, «Версії»

Запис Чи «вкусить» американський дефолт українців? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Не розробляти й приймати різні Програми «збільшення рогів і  копит», а намагатися сформувати середовище й встановити такі правила гри, за якими  у селян виникала би мотивація інвестувати кошти й працю в ринок тваринництва. Це проблема ментальності політиків і чиновників, які сьогодні не бачать стратегії розвитку агропромислового комплексу на селі. Що робити і куди рухатися далі  господарям ферм? Про це розмірковує кандидат сільсько-господарських наук, завідувач лабораторії, старший науковий співробітник Буковинської держсільгоспдослідної станції Інституту сільського господарства Карпатського регіону НАА, Андрій КАЛИНКА.

Тримати баланс поміж м’ясом і молоком

Скороченням поголів’я молочних порід і збільшенням м’ясних успішно вирішується проблема виробництва високоякісної яловичини в багатьох країнах світу. Сьогодні тваринництво США, Канади, Бразилії, Франції та Австрії підтримує оптимальне співвідношення виробництва молока та м’яса. Однак для переорієнтування ферм Буковини на нові технології виробництва дуже дешевої яловичини з малими затратами та низькою собівартістю продукції потрібний певний час. Особливої уваги потребує селекційна робота – розведення та вирощування маточного поголів’я молодняку за технологіями м’ясного скотарства.

З подачі буковинських науковців у скотарській галузі регіону вже понад 14 років успішно розвивається новий самостійний напрямок – м’ясне скотарство. На Буковині виведені нові породи м’ясної худоби, пристосованої до кліматичних умов області.

Буковинське молоко – неконкурентноспроможне

У краї рік від року скорочується поголів’я молочних порід, в основному на фермах віддалених сіл, де трудові ресурси обмежені, а велика кількість працівників – пенсійного віку.

Відновлювати молочне скотарство дуже складно, та не всюди й доцільно. Утримання молочних корів пов’язане з великими затратами праці та вимагає дорогих приміщень, устаткування для доїння, годівлі, видалення гною тощо. Випас молочної худоби на пасовищах обмежується відстанями й порами року. Заготівля кормових культур теж потребує великих витрат. Тож виключно актуальним є розвиток м’ясного скотарства, яке почало розвиватися швидкими темпами в Україні, зокрема і в Чернівецькій області.

Сьогодні не йдеться про цілковиту відмову від виробництва молока в краї. Навпаки, його треба нарощувати там, де збереглися пристосовані для цього приміщення, де є достатньо робочої сили та кормів. Не варто забувати що буковинські молочні корови свого часу посідали одне з найвищих місць в Україні. Але нині річний удій в деяких господарствах регіону утричі відстає від європейського

Продуктивність молочної галузі Буковини від 3 до 25 разів гірша за загальноєвропейські стандарти, через 15–20 років на ній можна буде остаточно поставити хрест.

Адже, за деякими даними, саме через 20 років перед нашим краєм може відчинитися золота брама загальноєвропейського «раю», звідки потечуть молочні ріки, в яких згине, не витримавши конкуренції, наше племінне мукаюче неподобство, яке наразі іменується національним стадом великої рогатої худоби.

М’ясні породи – вигідніші мало не в 150 разів

На Буковині нині близько 35-45% і більше сільськогосподарських угідь використовується нераціонально. Схили зіпсовані ерозією, землі через низьке економічне становище більшості господарств області, отримують недостатню кількість добрив і дають невисокі врожаї в межах 15-20 ц/га зернових культур.

Більш по-господарськи за літо отримувати з 1 га схилових земель 300 кг яловичини приблизно на 600 тис. грн., ніж отримувати на цих землях до 20 ц зернових – на  4 тис. грн.

Виведення цих земель з активного обробітку та створення лугів із бобово-злаковими травосумішами довготривалого використання дозволяє в нормальні за кількістю вологи роки отримувати при внесенні мінімальних доз добрив по 550-600 ц зеленої маси. На 1 га таких пасовиськ можна випасати 1 корову і 2,5 голови м’ясного молодняку й отримати 375 кг яловичини, яка прирівнюється до «альпійської».

Нашим господарям час усвідомити, що 1 га культурних пасовищ з травосумішами довготривалого використання прирівнюється до 0,8 га пшениці, але зернові треба  щорічно сіяти із внесенням міндобрив, а трави ростуть по 5-7 років без оранки. Настав час зацікавленим господарям різних форм власності області серйозно долучитися до процесу швидкого розвитку галузі м’ясного скотарства в регіоні. Адже худобі не треба солярки та бензину.

У Цурені на Герцаївщині корови безрогі

Дуже добре в цьому напрямі працюює господарство «Чернівецьке» у селі Цурень на Герцаївщині. Тут розводять м’ясних сименталів нової генерації, комолих (безрогих) від природи. На майже 430 га земель тут випасається 270 голів худоби, серед них 153 –нової популяції, переведені на енергоощадну технологію виробництва дешевої яловичини. 2008-го господарство отримало статус племзаводу з розведення м’ясного комолого сименталу. За своєю малозатратною технологією з мінімумом участі людини в догляді за тваринами воно може правити за модель іншим господарствам області. Тут досягають місячного приросту 800-900 г за повний цикл вирощування із низькими затратами кормів – 8,5к.од. на 1 кг приросту.

2011 року «Чернівецьке» отримало  державну підтримку – 173 тисячі гривень (1200 грн. на 1 голову), продало 31 голову племінного молодняку на суму 180 тисяч і отримало 112 тисяч чистого прибутку з рентабельністю 37%. Господарство успішно продає вирощений ними молодняк тваринникам Івано-Франківської та Тернопільській областей.

Секрет успіху: справжній господар дружить з наукою

Потрібно відзначити, що керівники базових господарств, які займаються м’ясним скотарством, прислуховуються до науки, постійно спілкуються з провідними науковцями-тваринниками Буковинської державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту сільського господарства Карпатського регіону НААН, вирішують за участі науковців багато проблем нової галузі скотарства. Дуже корисно і цінно проводити зустрічі з обміну досвідом, отримання свіжої інформації щодо технологій та ринків.

У науковців від господарників немає жодного секрету. Працювати стабільно, без авралів – але щодня, тоді й результат буде. А головне – відчувати, що праця – це не тільки важко, але й задоволення. Зростання кількості подібних господарств на землях Буковини дасть можливість поліпшувати генетичний потенціал худоби м’ясних порід та повніше забезпечувати населення нашого краю продуктами харчування якісного походження.

Запис Безрогі, але м’ясні спершу з'явиться на Медіа-Версії.