Якщо за часів СРСР Тараса Шевченка сприймали майже виключно як «революційного демократа» чи «пророка у смушевій шапці», то нинішнє молоде покоління більше цікавить його особисте життя й шлях до успіху, тобто ті аспекти біографії поета, про які раніше не говорили.

Таку думку в ефірі проекту «Історична правда з Вахтангом Кіпіані» висловив старший науковий співробітник Національного музею Тараса Шевченка Олег Магдич.

«Наприклад, нині одна із сфер, яка найбільше цікавить людей – це особисте його життя, така собі «Love story» Шевченка. Йдеться про те, як він жив із жінками, які мав романи, яким було його особисте життя. Тим більше, що раніше про це, як правило, не говорили», – наголосив Магдич. Таким чином, на думку експерта, просто не хотіли порушувати образ «пророка-аскета, який думає лише про те, як врятувати стражденних селян».

 «Молоді дуже цікаво також, як навчався Шевченко, вони хочуть знати історію його успіху – як кріпак зміг його досягнути. Адже 1860 року його обрали академіком Імператорської академії мистецтв по класу гравюри. Це вже було певним визнанням», – переконаний Магдич.

Своєю чергою, кандидат філологічних наук Олесь Федорук додав: до того, про що із Шевченкової біографії не згадувалося раніше, можна віднести і його музичний талант. Мовляв, Шевченко був ще й хорошим співаком:

«Він був неймовірним співаком. Коли вони із Костомаровим йшли бульваром, довкола було багато людей. І Шевченко на повний голос почав співати. Усі на нього оглядаються, а він йде й співає. Або ж на Кулішевому весіллі: був світський бал, а Шевченко почав тихенько співати про Морозенка, усі гості затихли – і став співати вже на повні груди. Усі просто заніміли. Навіть Микола Білозерський, який був абсолютно черствою людиною, падає Шевченкові на груди і плаче», – розповів Федорук.

Джерело: zik.ua

Запис Невідоме про відомих: Чарівний голос Шевченка спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Співаю, скільки себе пам’ятаю. В дитинстві щоразу ходив колядувати. Був солістом у школі, потім – в техучилищі. Коли працював електромонтером з експлуатації високовольтних підстанцій в «Київенерго», теж співав. Співав і в армії. Стріляв, чистив картоплю і – співав…

На бандурі почав грати пізно, у 23 роки. Тоді я працював електриком при будинку культури заводу «Більшовик». Пішли ми якось з хлопцями до цирку, а в тому приміщенні тривав набір до Капели бандуристів. Хлопці жартома сказали: «Лишай ту роботу і йди на бандуру». Я спробував – і пройшов прослуховування. А вже за рік гастролював з солістами Капели бандуристів. При тому, що я тоді ще не знав навіть нотної грамоти й грав на слух.

Вокалу навчався у 5-ти відомих оперних співаків. Перший мій викладач – заслужений артист України, соліст Київського оперного театру Микола Шостак, найкращий друг Івана Козловського, соліста Великого театру у Москві. Друга – Ірина Макухіна. Вона не була оперною співачкою, закінчила консерваторію, але не вміла грати на жодному музичному інструменті – грала одним пальцем по клавішах фортепіано вгору, а назад збивалася. Я провчився у неї рік – і зрозумів, що це не мій викладач. Після армії мені викладав Володимир Матвєєв, він нічого особливого мене не навчив, але в нього був широкий діапазон звучання. У Рівненському музичному училищі мене вчила Лариса Свірська. Це друге покоління викладачів, вихованих Соломією Крушельницькою. В Чернівцях мені викладав Євгеній Сергєєв, соліст Душанбінського оперного театру. Він навчив мене співати «темним» звуком.

З бандури у мене було два вчителі – Анатолій Маціяка та Анатолій Грицай, засновники кобзарського мистецтва на Рівненщині. У Маціяки я навчався при Капелі бандуристів, а в Рівненському училищі – у Грицая. Останній не стільки вчив мене грати, скільки був моїм духовним наставником. Давав мені життєві поради. Я багато чого від нього перейняв. Пам’ятаю, як він сидів на уроці, слухав, як я граю, і… плакав.

Сльози дружини привели мене до Чернівців. Зі своєю майбутньою дружиною познайомився в селі Степанці Київської області. Я працював учителем у школі, а вона – дитячим лікарем. А потім у Чернівцях померла її бабуся, й дружина поїхала на похорон. Тоді батько мені сказав: «Ти збираєшся одружуватися? Тобі вже 31 рік. Пора продовжувати рід». Тож я подумав і поїхав до Чернівців. Тут і одружилися. Отак сльози моєї дружини привели мене до Чернівців.

Зараз її немає вже на цьому світі, але я й досі її кохаю. Присвятив їй кілька пісень. Одна з них називається «Розбите серце». Коли доходжу до останнього куплету – не можу співати. Немов клубок у горлі і навертаються сльози…

Настроювати бандуру – робота клопітка.  В музичний школі працювали настроювачі фортепіано з Києва. Я попросив розповісти, як вони настроюють інструмент. Ті відповіли: між квінтою має бути одне биття струни в секунду, а між квартою – чотири. За цим принципом я налаштовую й бандуру. Головне – уважно слухати коливання струни.

У піснях намагаюся зберігати буковинський колорит. Коли приїхав до Чернівців, дуже зацікавився «буковинською мовою». Знайшов її в Юрія Федьковича й вирішив: коли я вже мешкаю на Буковині, то треба навчитися співати щось буковинське. Почав писати пісні на вірші Юрія Федьковича. В одній книзі прочитав, що Федькович гарно грав на лірі та скрипці і хотів піти Галичиною та Буковиною, виконуючи свої пісні. Але тепер його нема  – і я ходжу з бандурою й виконую пісні на його слова. 

Граю по 16 годин на день. Пам’ятаю, ще коли вчився у Капелі бандуристів, мене виганяли зі студії, казали: йди додому, поспи. Коли треба готуватися до концерту, можу прокинутися серед ночі і грати. Вночі займатися найкраще, ніхто й ніщо тобі не заважає. Якщо не будеш працювати, не будеш виконавцем. А виконавцем бути тяжко. У нас на Буковині бандуристів багато. Куди не кинь, почуєш: я граю на бандурі. Але виконавців-бандуристів немає. Виходить, що я один такий.

Народився я в мазепинському краї, на хуторі Андріївка Київської області. Там є великий курган-могила Івана Мазепи, насипаний шапками. Усі, хто проживав на хуторі, були козацького роду. Хлопці дуже сильні, кремезні. Такі сильні, що один брав трактор спереду і підіймав. А як брали до рук шаблю, могли розрубати ворога навпіл з одного удару.

В нашій родині всі співали. Матері своєї я не пам’ятаю. Вона померла, коли мені було півтора року. Але люди казали, що вона надзвичайно гарно співала. Без неї не обходилися жодні іменини, весілля, хрестини. Її називали «народною артисткою», щоправда без звань і дипломів. Тато мій теж трохи співав. Брат грав на скрипці та баяні. Пригадую, коли сестри ходили співати по кутах, я чомусь завжди плакав. З дитинства був дуже вразливий до музики. Коли брат з Києва привіз радіо, я цілий день сидів коло нього і слухав симфонічний оркестр. А як на весіллі грав баяніст, то я ладен був тому в пазуху залізти, так мені подобалася музика.

За радянських часів мені постійно дорікали: чого ти співаєш пісні про могили, кайдани. От подавай нам «такіє пєсні шуточниє, про бабу-дєда». А патріотичні українські пісні співати було заборонено. Я знав напам’ять список заборонених КДБ пісень. Туди входило багато пісень на слова Шевченка: «Розрита могила», «Думи мої, думи», «За байраком байрак», «Заповіт». Але я їх все одно співав. Люди просили, я й співав. І досі, як бачите, живий.

Взірцем кобзарства вважаю для себе Остапа Вересая.  Що характерно, коли він співав на плантаціях у пана, у 87 разів (!) зростала продуктивність праці. Люди казали: якщо ти ще тиждень поспіваєш, ми всі загнемося від виснаження. Остап Вересай був знайомий з Шевченком, вони співали разом, ділились куснем хліба.

Зараз чогось усіх лякають бандерівцями. На мене часто кажуть: ви бандерівець. А я дуже радий, що мене так називають. Може, я ще й не достойний цього звання. Бандерівець – це вищий прояв патріотизму. Це ж якими героями треба бути, щоби своїм тілом затулити гранату і кричати при цьому «Слава Україні!». Це зараз тільки після Майдану ми почали вітатися «Слава Україні – Героям Слава!» і співати на вулицях «Ще не вмерла України…». А колись, лише насвистівши гімн, можна було отримати 10 років тюрми.

Багато виступав за кордоном. На концертах в Румунії, Польщі збирав аншлаги. В Німеччині виступав у Мюнхені в 47-му секторі цвинтаря, де поховані вояки УПА. Там я співав на могилі Степана Бандери. Німці, які слухали, казали, що ніби побували в Україні. Виступав й в Габсбурзі в окрузі Швабія. Тут проживають шваби – німці, що говорять на особливому діалекті німецької мови і носять кошики на головах. Колись вони проживали і в Чернівцях – там, де нині вулиця Заставнянська. А після війни всі вони переїхали до Габсбурга.

Маю неординарну звичку. Коли я виступав у Каневі, клав бандуру на могилу Шевченка. У Мюнхені – на могилу Бандери. У Львові – на могилу Франка. Клав бандуру й на могили Федьковича, Воробкевича. Здавалося б, це якісь примхи, але справа в тому, що таким чином я заряджаюся духом цих людей.

Чому бандуристи довго живуть? Тому що носять бандуру біля серця. А вібрації позитивно впливають на серцевий ритм. Це навіть ученими доведене. Та й загалом  бандуристом стають після 70-ти. Тоді ти стаєш яснішим думками, змінюється ставлення до світу, точніше відтворюєш голосом зміст пісень.

Краще оволодіти співом мені допомогла стаття «Українське бельканто», надрукована в газеті «Слово Просвіти». В ній автор порівнює голоси відомих оперних співаків зі співом птахів. У птахів же немає діафрагми, – а як же тоді в них утворюється звук? А річ у тім, що весь звук утворюється не на зв’язках, як часто вважають, а у бронхах. Треба багато розспівуватися, щоби відшукати це відчуття. Це я вам відкрив, до слова, частку секретів співу.

У філармонії справжній бардак. Після того як я відіграв ювілейний концерт на своє 70-річчя, викликає мене до себе директор. Каже: «Вам уже 70 років. Отож пора вам піти». А я  йому відповідаю: «Та я ж іще й досі звучу як треба». Натомість він сказав, що нам треба робити щось нове. Дорікнув, що я, мовляв, слова забуваю на виступах. А я йому й кажу: «Ви ж були присутні на концерті. Хіба я хоч одне слово забув? Навіщо ви повторюєте те, що на мене дівки наговорюють. Я ж єдиний бандурист. На кого ви хочете мене міняти?». Той відповів, що ще почекає, але проведе прослуховування на вакантне місце. Ось так. Поки мене ще не звільнили, але подумують. Кажуть, що я вже старий. Та бандуристи живуть довго. А мені лише 70…

Руслан КОЗЛОВ, «Версії»

Запис Василь ПИНДИК: «Бандуристами стають тільки після 70-ти» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Навіть на останнім рубежі
Промінь віри в нас ще не погас,
Боже, Україну збережи,
Господи, помилуй нас.
Нам свою всемилість покажи
Правдою повсюди й повсякчас,
Боже, Україну збережи,
Господи, помилуй нас.

Тарас  Петриненко

12 лютого у Чернівецькій обласній філармонії відбувся концерт  співака, композитора Тараса Петриненка – ювілейна програма “Останній з могікан”.
У концерті брали участь: народна артистка України Тетяна Горобець, Вячеслав Лещенко, бандурист Іван Ткаленко.

… Вітер червоний навіває зі сходу
Чорні мрії холуям,
Хто ще сьогодні постоїть за свободу,
Як не ти, якщо не я?
Хлопці, гуртуймося, дівчата, єднаймося,
Час кличе знову нас!
Праці не біймося, борні не лякаймося,
Бо це останній шанс!…

Тарас Петриненко

… Ми стоїмо чужі у власній хаті,
Охаяні, обпльовані, німі.
Ми стоїмо потужні і затяті,
Пильнуєм світло
в крижаній пітьмі.

Затравлені, змордовані істоти
Жах небуття легенями п’ємо.
Бо Україна дихатиме доти —
Допоки ми за неї стоїмо.

Тарас Петриненко

Дякуємо за концерт!
Браво!

Тетяна Стрільчик, “Версії”
фото автора

Запис “Боже, Україну збережи, Господи, помилуй нас”… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У зв’язку з проведенням в Чернівцях старту ІІІ-го етапу чемпіонату України з ралі, етапу Кубку Європи, міжнародного ралі «Александров Ралі Карпати» сьогодні, 6 липня, з 13:00 до 15:30 рух транспорту центром Чернівців буде частково перекрито, а з 15:30 до 21:00  перекрито повністю.

Офіційний старт та дві короткі презентаційні швидкісні заїзди, що проходитимуть центральними вулицями міста, розпочнуться на Соборній площі з 18:00. Заїзди ралі проходитимуть вулицями: Івана Франка, Міцкевича, Ватутіна, Емінеску, площею Центральною, вулицями Університетською, Штейнбарга, площею Театральною та вулицею Котляревського. Зони розміщення глядачів – Соборна, Центральна та Театральна площі.

З решти території проведення ралі прохання до мешканців та гостей міста з 15:30 до 21:00 прибрати свої автомобілі та уважно пильнувати дітей та тварин, не вживати алкогольні та слабоалкогольні напої в скляній тарі під час проведення заходу на Соборній площі.

Будь-яке пересування дорогами швидкісної ділянки під час проведення стартового етапу ралі є вкрай небезпечним і суворо забороненим!

Орієнтовно з 20:30 до 22:00 на Соборній площі відбудеться урочиста церемонія відкриття «Александров Ралі Карпати» та святковий концерт за участю українського співака та учасника ралі Кузьми Скрябіна.

Повідомляє прес-служба міської ради

Запис “Александров Ралі” стартує сьогодні спершу з'явиться на Медіа-Версії.