Чи можна уявити нині Буковину без печер, як це було 50 років тому, до створення Чернівецького обласного спелеоклубу «Троглодит»? Тоді у Чернівецькій області відомі були лише 3-4 печери, та й ті – лише описово. Із появою спелеоклубу – добровільного об’єднання зацікавлених у дослідженні підземного простору патріотів краю – ситуація докорінно змінилася.

У серці “Попелюшки”

З погляду сьогодення чого не було б на Буковині без нас:

* не були б відкриті, досліджені і надійно збережені від руйнування понад 250 печер усіх літологічних типів, серед яких одна з найбільших у світі лабіринтових у гіпсах 92-кілометрова «Попелюшка»;

* не було б створено понад 60 цікавих об’єктів природно-заповідного фонду нашого благословенного краю;

Знамено чернівецьких спелеологів

* не була б заснована чернівецька школа спелеології, відома нині за межами держави, яка виховала 7 докторів і 9 кандидатів наук, розвинула й започаткувала важливі галузі спелеології – карстознавство, спелеомедицину, геотектоніку, спелеогенезис, гідрохімію, геофізику та геохімію карсту, спелеоресурсознавство, охорону підземного простору, спелеопалеонтологію;

* не було б комісії зі спелеотуризму Чернівецької обласної Федерації туризму, завдяки якій вихованці клубу на всесоюзних та республіканських змаганнях посідали призові місця й уславили Буковину як печерний край;

* не було  б 1988-1989 року ганебного “втирання шмарок” так званим «спеціалістам» і «науковцям» радянського монстра – облагропрому, через невігластво яких розкрутився маховик катастрофічного карсту долин річок Совиці Веренчанської та Заставнівської, наслідки чого у зростаючих темпах сповна зазнають на собі місцеві об’єднані територіальні громади ще й нині;

* не була б врятована від знищення частина печерної системи «Попелюшка» на території Молдови, чого не могли (та й не хотіли) домогтися на власній території ні Держкомітет Молдавської РСР з охорони природи, ні Академія наук Молдавської РСР, ні Товариство охорони природи Молдавської РСР;

* не були б досліджені й десятки штучних підземних порожнин, включаючи підземні галереї під Резиденцією митрополитів Буковини та Далмації у Чернівцях, чого так насторожено боїться керівництво університету;

Добровільні помічники замість державних установ :)

* не були б організовані обласні акції з охорони карстових осередків Буковини й видані перші в Україні пропагандистські й просвітницькі друковані матеріали;

* не була б розроблена Програма створення на базі велетенських спелеоресурсів «Попелюшки» потужного міжнародного туристсько-рекреаційно-оздоровчого комплексу;

* не було б організації, яка краще за державні структури розуміється на проблемах підземного простору та інженерно-геологічних ризиках Буковини і поки що без особливого успіху калатає в усі дзвони про необхідність для усіх повернутися нарешті обличчям до загроз і принад підземель.

Слава  й вітання чернівецькому спелеоклубу «Троглодит» і його бійцям!

Віталій КОРЖИК, спелеолог

Запис Нові галузі спелеології започатковані на Буковині спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Щорічно протягом дня і ночі 4 липня в усьому світі спелеологи, тобто дослідники підземного простору, які в народі називають печерами, відзначають своє професійне свято. Щоправда, назвати його професійним важко, бо така професія – «спелеолог» – офіційно є лише в Туреччині, де у штатному розкладі Стамбульського університету  такий «титул» мають лише чотири співробітники-науковці. Та, як усім відомо, на те вони й турки.

Далекого 1973 року чернівецькі ентузіасти-дослідники об’єдналися у спелеоклуб «Троглодит», який безперервно та успішно працює вже 45 років. З цього приводу ми звернулися до ветерана підземних справ Віталія Коржика, який із великим задоволенням погодився сказати кілька слів про суть спелеології та її значення для усієї іншої, «непросвітленої» печерами популяції буковинців.

– Я думаю, краянам зайве нагадувати про Чернівецький спелеоклуб «Троглодит», назва якого перекладається з давньогрецької як мешканець печер. Ця неофіційна, юридично зареєстрована науково-дослідна, природоохоронна та еколого-просвітницька організація функціонує виключно на громадських засадах і особистому ентузіазмі його членів. Крізь горнило клубу пройшло  понад 400 спелеологів 5-ти печерних поколінь. Нині ж активно працюють 30 ентузіастів, які щорічно до скарбнички Буковини та суміжних регіонів України «додають» кілька нових печер. Можна згадувати наукові, спортивно-технічні і спелеоохоронні досягнення клубу, але це візьме забагато часу.

На відміну від інших, спелеологи бачать світ ізсередини

Хочу лише акцентувати увагу на тому, що «Троглодит» у своєму Статуті особливо підкреслює екологічний напрямок діяльності. На відміну від інших, спелеологи бачать світ ізсередини. Екологічні проблеми, які нині дошкуляють людству завдяки наполегливим зусиллям специфічного соціобіотичного виду «Гомо сапієнс», не лежать лише на поверхні, а у багатьох випадках провокуються станом підземного середовища. І проблема, яку ти не бачиш, про неї не знаєш або вперто не хочеш знати, від того не зникає. Тому своєю діяльністю ми намагаємося привернути увагу мешканців краю до питань, пов’язаних з підземеллями й довести їхню значимість і актуальність, бо без біблейської земної тверді все інше – ніщо.

Серце не болить, коли не бачать очі?

Про перелік головних проблем, пов’язаних із карстом, скажу окремо.

А їх, себто проблем, утворилося і накопичилося настільки багато, що давно слід вжахнутися й терміново взятися за їхнє вирішення.

Новоселиччина та Хотинщина отримують щорічно до 6-8 тисяч кубометрів (!!!) нових порожнин!

Найголовнішою, на мою думку, є проблема катастрофічного закарстування (тобто прискореного у тисячі разів збільшення об’ємів підземних порожнин) у регіонах поширення велетенських лабіринтових печер, передусім славнозвісної «Попелюшки» у східних частинах Новоселицького та Хотинського районів. Тут, завдяки постійному відкачуванню вод з Кривського гіпсового кар’єру Республіки Молдова і виносу в розчиненому стані гіпсів та вапняків, щорічно утворюється до 6-8 тисяч кубометрів (!!!) нових порожнин. З ними пов’язані катастрофічні провали до 20-метрових глибин, про які ми постійно чуємо, зникнення ставків, загальне погіршення інженерно-геологічної обстановки (проектанти та будівельники добре розуміють, що воно за таке). Процес розпочався й зупинити його важко. В недалекій перспективі варто очікувати на утворення прямого проточного каналу (спочатку підземного, а далі й наземного), яким води з Дністровського водосховища стрімко хлинуть у долину Прута, руйнуючи продуктивні землі, села, споруди. І це буде реальна екологічна катастрофа та ще й міжнародного масштабу! Що потрібне для того, щоби керівники області нарешті збагнули і осягнули цю небезпеку: велетенські провали з численними людськими жертвами та матеріально-технічними й економічними збитками на площі 600 квадратних кілометрів? Чи не доведеться повністю спускати Дністровське водосховище?

Такі масштабні проблеми назрівають і в Кіцманському та Заставнівському районах, де завдяки войовничому невігластву керівництва колишнього облагропрому і діям Кіцманської райагрохімії допущене грубе втручання у гідрогеологічний баланс великої спелео-карстової системи долини річок Совиця-Веренчанська та Совиця-Заставнівська на площі 400 квадратних кілометрів. За нашими даними, темпи щорічного приросту порожнин за рахунок зростання підземного перетоку з долини в долину сягають тут 4-5 тисяч кубометрів (!!!). З цього приводу спелеоклубу у 1988-1989 роках довелося вести з ними цілу війну, яку ми морально і науково виграли. Втім, ні облагропрому, ні райагрохімії давно вже немає, почили в Бозі й головні дієві особи супротивника, а проблема ж залишилася нащадкам і щорічно її масштаб зростає.

Печерні ридаючі очі самурая (Дністровський каньйон)

У тих же Кіцманському, Заставнівському, Новоселицькому та Хотинському карстових районах за останні 40 років безвідновно щезло близько 40 природних озер. Ландшафти змінюються буквально на очах, завдяки зростаючій гідродистрофії. І, що найгірше, там же найвищий ступінь забруднення карстових лійок сміттям, бо куди ж скидати сміття, як не в ями природного походження?! Тож вбачаю проблему не стільки у карстових западинах, як у головах місцевих жителів, бо потім їм же доводиться споживати з карстових джерел цю ж саме ними забруднену воду. Довести ці прості істини до «споживачів» вкрай важко.

Замість епілогу – про техніку безпеки

То що там стосовно техніки безпеки? – адже підземелля не прощають помилок.

Найкраща ознака неухильного дотримання нами правил техніки безпеки – це той упертий факт, що всі ми ще живі і здорові. Разом із шахтарями ми, спелеологи, маємо й високу покровительку – Святу Варвару. Зрештою, сам Ісус Христос був народжений у печері, у печері ж і похований. Ми впевнено крокуємо до світлої пітьми. А тому наш девіз: «Світ належить тому, хто йому радий!»

Запис Віталій КОРЖИК: «Світ належить тому, хто йому радий». Та, попри власний оптимізм, спелеолог попереджає про катастрофу міжнародного значення, яка чекає на буковинців спершу з'явиться на Медіа-Версії.