Слово «Троглодит»  у перекладі з давньогрецької означає «мешканець печер». Тож не дивно, що колись єдиний на Буковині спелеоклуб обрав для себе саме цю назву: його члени почуваються у підземних лабіринтах, як удома. Для них спелеологія – це не просто наука, це спосіб життя. За 40 років своєї діяльності спелеоклуб став феноменом, активної і плідної праці кількох сотень сучасних троглодитів – еволюційних піонерів Homo sapiens, які започатковують нову гілку розвитку людства.

«Версії» поспілкувалися з одним із них, засновником «Троглодита», кандидатом географічних наук та спелеологом з 45-річним стажем Віталієм Коржиком.

– Чи мріяли Ви з дитинства стати спелеологом?

– Чесно кажучи, коли в дитинстві побачив фото спелеолога, який ледве пролазить у печеру, думав, що ніколи такого не робитиму. Але якось потрапив в печеру… Потім ще раз… І зрозумів, що мене затягує. Спелеологія – це як спосіб життя. Просто в кожного свої збочення.

– Історія створення клубу не є секретом?

– Усі люди об’єднуються за якимись ознаками. Хтось збирає марки, хтось ловить метеликів, а хтось… просто п’є горілку. Ми ж зібралися, бо цікавилися печерами. І 1973 року при клубі туристів Чернівецької обласної ради з туризму та екскурсій створили першу на Буковині спелеосекцію та започаткували школу передтабірної підготовки спелеотуристів. Відтоді і почалася «Троглодитська» ера. Еволюція вивела людину з печер, а тепер туди ж її й заштовхує!

Чернівецький спелеоклуб є продовженням напрацювань спелеосекції. Адже специфіка спелеології не обмежується лише рамками спелеотуризму. Спелеологія включає в себе відкриття, дослідження, охорону природи. Коли ти сам відкриєш печеру, то оберігаєш її, не засмічуєш…

– Отже, ви були першими, хто почав досліджувати підземну Буковину?

– Спелеологія, як і все суще на Землі, пережила кілька епох. Наукою доведено, що перші спелеологи з’явилися на Буковині ще за часів ашельської археологічної культури – понад 150 тис. років тому. Але до початку 70-х років минулого століття Чернівецька область все ще залишалася «печерною» пустелею. Ми першими розпочали планомірне й систематичне відкриття і дослідження підземної Буковини.

– І досягли в цьому значних висот?

– Принаймні, учасники нашого клубу відкрили біля 200 печер. Зробити відкриття – це не значить знайти дірку в землі. Головне – дослідити її, побачити, які там є лабіринти, та описати все це в науковій статті. І тоді можна вважати, що ви зробили відкриття! 

За 40 років існування клубу наші спелеологи провели понад 30 серйозних експедицій, відвідали й дослідили всі регіони Буковини, а також Карпати, Покуття, Подністров’я, Молдову, Крим, Кавказ, Урал, Туркменістан, Таджикистан, Туреччину, Кубу, Перу, Болівію, Еквадор, Єгипет, Марокко, Іспанію, Албанію, Словенію, Польщу, Чехію, Словаччину, Угорщину, Болгарію, Німеччину, Румунію, Італію, Австрію.

Слід зазначити, що всі дослідження підземного простору здійснюються виключно добровольцями.

– Тобто фанатами?

– Саме так. Жодна інша організація чи установа не здатна виконати те, що роблять спелеологи. Це добре розуміють у країнах, де керуються здоровим глуздом. А тому за будь-яких позаштатних ситуацій – скажімо, провали, несподіване обрушення підземної порожнини, необхідність оперативного обстеження підземних порожнин тощо – першочергово звертаються за допомогою та консультаціями не до університетів, академій, геологів, МНС-ників, національних гвардійців чи ще бозна-кого, а до найближчого спелеоклубу.

– Подорожі підземними лабіринтами – справа небезпечна?

– За неухильного дотримання техніки безпеки – ні. За всі роки жодний член клубу не отримав будь-якої серйозної травми.

Кілька разів на прохання прилеглих до печери «Попелюшка» сільрад здійснювали оперативні пошукові роботи з порятунку заблукалих підлітків. Ці малолітні печерні романтики примудрялися зайти на кілометрову відстань удвох-утрьох з одним (!) ліхтарем без інших запасних джерел освітлення й пробути у темряві за температури +10 С ледь не добу.

Лише єдиний раз рятувальні роботи завершилися трагічно. Просто з весілля двоє молодих хлопців із Тарасівців на Новоселиччині з своїми трьома дівчатами вирушили «у гості» до «Попелюшки». У вхідному аварійному колодязі печери (з території Крівського кар’єру Республіки Молдова) вони потрапили у газовий мішок з високою концентрацією діоксиду вуглецю. Смерть настала практично миттєво. Подругам якось пощастило вилізти по сумнівних зачіпах на поверхню і повідомити Подвірненську сільраду, яка й викликала допомогу.

Досвід проведення таких робіт під егідою обласного управління Міністерства надзвичайних ситуацій довів нездатність цієї державної структури до оперативних дій і відсутність потрібних кадрів та обладнання для роботи в умовах підземель.

– Ну, тепер у наших МНС-ників ні на що немає здатності, маю на увазі кадрів. Адже раніше в них були підготовлені люди та техніка для порятунку в різних типах надзвичайних ситуацій – по газових мережах, водних, електричних тощо…

Та повернімося до питання розвитку спелеології в Чернівецькій області. Це якось пов’язане із захистом навколишнього середовища?

– Для нас, спелеологів, екологічні питання стоять украй гостро. За нашою ініціативою видано кілька розпоряджень обласної та районних адміністрацій щодо виконання природоохоронних заходів у місцях поширення карстових явищ*. Із часом карст може спричинити екологічну катастрофу. Розглядати питання убезпечення від цього треба вже сьогодні, адже можна втратити з-під ніг земну твердь, на якій ми поки що впевнено стоїмо.

До появи спелеологів під юридичною охороною держави перебували тільки 3 природні об’єкти, пов’язані із підземеллями. Це – Печера Довбуша, грот «Баламутівський» та геолого-ботанічне заповідне урочище «Мартинівське».

Завдяки спелеологам, природно-заповідний фонд Чернівецької області збагатився на 62 нові об’єкти, в тому числі, завдяки нашій ініціативі, в області створено національний природний парк «Вижницький» та Черемоський регіональний ландшафтний парк. На їхній території взято під охорону десятки підземних порожнин.

За поданням чернівецьких спелеологів під охорону держави взяли й печеру «Джуринська» у сусідній Тернопільщині. 1985 року в Міністерства промбудматеріалів Молдавської РСР відвоювали від знищення печеру «Попелюшка», чого не здатні були зробити ні Держкомітет з охорони природи Молдови, ні Академія наук.

– Що потрібне для того, щоби задовільнити свою цікавість і спуститися під землю?

– Для початку – бажання. А далі прийти й спробувати. Але перед тим увійти в контакт із «Троглодитом» і узгодити свої відвідини, отримавши картографічні матеріали.

– А яке потрібне спорядження?

– Сила волі – найголовніше спорядження. При собі також треба мати два незалежних джерела освітлення із запасом світла вдвічі більшим, ніж на запланований термін перебування під землею. За свідченням знавців, якщо не світить ліхтарик на касці, то скоро засвітять твої «ліхтарі» – синці під очима. До того ж, не варто випробовувати стелю головою, бо вона кам’яна й трохи тверда. Завжди надягайте каску. А ще – комбінезон, на ноги – гумові чоботи, на руки – рукавиці.

Таємниці «Попелюшки»

Печера «Попелюшка» відома не лише незвичною назвою. Довжина дослідженої частини складає 90 кілометрів. Уявіть – ця печера перетинає наш кордон з Молдовою під землею! Це третя за довжиною гіпсова печера в світі і на восьмому – серед найбільших у світі.

Вхід до печери розташований на території Молдови (поблизу села Кріва), тоді як основна її частина розташована на території України.

Коли 1977 року чернівецькі спелеологи виявили в одному з кар’єрів Буковини невелику галерею, що стала входом до печери, її брудний та непривабливий вигляд не викликав естетичних емоцій у дослідників. Звідси народилася назва печери — «Попелюшка», за аналогією з героїнею казки, яка була постійно вимазана у кіптяві кухні, але стала принцесою.

Печера «Попелюшка» – одна з найтаємничіших печер у світі. І одна з найбільших. За окремими науковими даними, її лабіринт тягнеться далеко на північ на тисячі кілометрів, прорізаючи гіпси Прут-Дністровського межиріччя.

У північній та східній частині печери є затоплені ділянки, воду з яких відкачали під час кар’єрних розкопок родовищ гіпсу. Після відкачування води спелеологи виявили в печері величезні порожнини – Зал «Чернівецьких спелеологів», зал Динозавра – а також безліч галерей, які утворюють справжні підземні лабіринти, звідки дуже складно вийти.

Загадковою особливістю Попелюшки є мінерал берсеніт у відкладеннях, який до цього знаходили тільки на дні багатокілометрових океанських западин.

У печері є декілька колодязів глибиною 15-20 метрів, які з’єднують між собою різні рівні підземних галерей. Виявлено й біля 20 підземних озер: Озеро Наутілуса, Озеро крокодила та ін. Води цих озер мають багатий мінеральний склад, що говорить про їхній цілющий вплив на організм людини.

Зали і коридори печери мають відмінну особливість – величезні розміри, а кілька особливо великих залів мають до 170 метрів завдовжки і до 30 метрів завширшки.

Наступна загадка Попелюшки – низький вміст кисню і високий  вуглекислого газу в повітрі печери. У природі таке співвідношення газів у повітрі – вийняткова рідкість, а звідки він у «Попелюшці» – ще не до кінця розгадано.

Ще одна особливість «Попелюшки»: усі поверхні підземних залів та галереї вкриті шаром глини найрізноманітніших відтінків – блакитного, червоного, сірого, чорного тощо. З цієї глини спелеологи виліпили незвичайні фігури, які встановлені на деяких підземних трасах в ролі орієнтирів і показчиків.

Від моменту відкриття «Попелюшка» через свою важкодоступність так і не стала об’єктом масового туризму. Залишаючись фактично «законсервованою», ця унікальна пам’ятка природи є великою науковою цінністю.

Священна вісімка правил перебування під землею

1.Якщо заблукав у печері, вийди до найближчого перехрестя, сідай, чекай, поки тебе знайдуть.

2.Не засовуй голови туди, куди не пролізуть твої сідниці.

3.Якщо застряг у вузькій щілині – лежи й чекай, поки не схуднеш.

4.У віддалених ділянках лабіринтових печер час від часу перевіряй запаленим сірником наявність у підземному повітрі діоксиду вуглецю та кисню.

5.Не лякайся «Білого Спелеолога» та звукових галюцинацій: це Дух печери, а не шизофренія.

6.Не турбуй печерну фауну: її представники не цікавляться твоїм товариством.

7.Винось із печери лише гарні враження, фотографії й сміття.

8.Не залишай після себе жодних слідів свого перебування, крім відбитків підошв.

10  ознак того, що ви типовий спелеолог:

1.У чужому місті ви користуєтесь лише карто-схемою, оскільки не довіряєте маршрутам транспорту і порадам аборигенів.

2.Вмикаючи вдома настільну лампу, ви подумки прикидаєте, на скільки стане світла.

3.Біля входу до вашого помешкання лежить журнал для записів відвідин.

4.Ви не пригадуєте своєї адреси, проте знаєте, як туди пройти.

5.Ваша квартира нічим не відрізняється від печери.

6.Ви не купуєте мобільний телефон лише тому, що він не працює під землею.

7.Час від часу вам приходять у голову думки про те, що непогано було б забутувати у квартирі всі вікна й підперти чимсь стелю.

8.Ви вставили світлодіоди у фари свого автомобіля.

9.У вашого пса є комбінезон для походів у печери.

10.Ви не спускаєтеся у метро та підвал без лопати й компасу.

*Карст — процес і форма, яка утворюється в процесі розчинення чи вилуговування гірських порід поверхневими чи підземними водами і формування специфічного (поверхневого та підземного) рельєфу.

Сторінку підготував Руслан КОЗЛОВ, «Версії»

Запис Буковинський спелеоклуб «Троглодит» на пузі печерами проліз через усю Землю спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Наскельні малюнки

– Хоча на Буковині понад 130 печер, кожна з них особлива. Наприклад, одна може бути 5 метрів завдовжки, інша – така як Попелюшка, понад90 км. Але великих печер довжиною більше одного кілометра, є всього три: Попелюшка і Буковинка (5,5 км) у Новоселицькому районі та Чорнопотоцька печера (Заставнівський район) – довжиною1 кмі 5 метрів. Остання має два ходи, але за всю історію від її відкриття повністю по ній пройшли лише один раз. Це своєрідна галерея – часом широка, часом настільки низька, що не можливо підняти голову. І там протікає підземна річка.

Печери розміром у 100 – 200 метрів знаходяться в основному біля Дністра. Деякі з них мають підземні річки, водотоки. Серед них – Баламутівська печера, відома своїми давніми мезолітичними наскельними малюнками, знайденими ще у 50-х роках минулого століття. На жаль, в останні десятиліття грот інтенсивно руйнується, тому від малюнків практично нічого не залишилося. Основна частина печери – галерея з підземною річкою і озерами в250 м.

Попелюшка

Чи відкритий доступ до найбільшої печери Буковини – Попелюшки? 

– Частина печери перебуває в Україні, а частина, разом зі входом – у Молдові.

За радянських часів, коли не було кордону між країнами, Попелюшкою мандрували всі бажаючі. Нині ж туди можуть їздити тільки науковці. Звичайним туристам туди потрапити складно: це територія приватного кар’єру, власники якого не зацікавлені в інтенсивному туризмі. І кожен раз потрібен дозвіл Міністерства оборони Молдови. А перш ніж потрапити до печери, треба лягати у калюжу і повзти кілька метрів багнюкою. Печера знаходиться в зоні затоплення – вона осушена штучно. І якщо кар’єр через кілька років перестане викачувати воду, печеру знову затопить.

Нині користуються популярністю карпатські печери: на Протятому камінні, печера Довбуша біля Виженки. 

Вертикальні і горизонтальні печери

– На Буковині переважають горизонтальні печери. Вертикальних буквально кілька. Серед них – карстові печери в Заставнівському районі. Це були рукотворні антропогенні провали. З водопровідної труби тоненька цівочка води  тривалий час розчиняла гіпс, який знаходився не дуже глибоко від поверхні землі. В одному місці провал сягав 12 метрів, в іншому – 15. Тому в місцях поширення карстових явищ треба проводити інженерно-геологічні роботи і бути обережними при будівництві та експлуатації будинків, мереж, споруд тощо.

У печерах жили леви і гієни

– Які цікаві знахідки виявляли у печерах?

Колись у печерах жили печерні ведмеді, гієни і навіть леви. В деяких печерах знаходили їхні рештки. Щоправда, у порівнянні з Європейським печерами, у нас їх не дуже багато. От скажімо, в Австрії кількість особин ведмедя, які жили  20-30 тисяч років тому, вимірюється десятками тисяч. У нас їхні рештки в невеликих кількостях знаходять як в Криму, так і в Карпатах. В одній з печер Буковини знайшли лігво печерної гієни. Там же й рештки тварин, що дісталися гієні – бізонів, печерних ведмедів, коней, оленів. Їхній вік приблизно 42 тис. років.

Кам’яні келії монахів

– Маємо також низку печер, в яких колись жили монахи. Це так звані печерні монастирі. Загалом,  у басейні Дністра таких печерних скитів і монастирів налічується понад сто об’єктів. Більшість з них з’явилося у 16 – 17 століттях. Зрідка зустрічаються келії 12 століття – часів Київської Русі. У таких випадках дуже важко встановити вік, адже археологія користується сміттям, побутовими рештками, а монахи були дуже бідними і дуже акуратними. Тому рештки, за якими можна визначити вік, знайти дуже важко.

У Чернівецькій області нині нараховується близько десяти таких печерних комплексів, наприклад, Непоротівський монастир у Сокирянському районі.

У селі Бабин Заставнівського району є залишки келій, а в селі Василів – сліди проживання монаха, та навіть на території Дністровського ГАЕС у скелях знаходимо залишки келій.

Пішов за Божою Матір’ю і загубився  

– Чи траплялося таке, що люди губилися у печерах?

– На щастя – це поодинокі випадки не те, що на Буковині, а й на всій території України. Чим менше таких випадків у спелеологічній справі, тим краще. Щоправда, кілька років тому на Тернопільщині чоловік блукав печерою кілька днів. Велися пошукові роботи, але людина сама знайшла вихід. Найгучніший випадок стався ще перед першою світовою війною: у Кришталевій печері на Тернопільщині діти нібито побачили Божу Матір. Один хлопець пішов її шукати і не повернувся.

– Чи мають спелеологи свої закони, принципи?

– Звісно ж, у нас є цілий набір правил! Насамперед, це правила техніки безпеки. Наприклад, хтось обов’язково повинен знати, куди ми поїхали і коли повинні повернутися. До печери мають спускатися мінімум двоє людей. У кожного – додаткове освітлення. Свої елементарні правила існують для кожної печери. Скажімо, вертикальні печери, в які спускаються з мотузками, потребують спеціальної спелеотехніки. Обов’язкові правила по збереженню печерного середовища: нічого з печери не виносити (окрім сміття), не смітити, не ламати вторинних утворень, не турбувати кажанів тощо. Перед спуском проводяться навчання, починаючи від техніки безпеки і закінчуючи геологією і топографією. Чернівецький спелеоклуб «Троглодит» періодично проводить такі навчання. Щоправда нині таких «романтиків», які хотіли би повзати під землею, значно менше, ніж у радянський час, коли люди шукали собі заняття поза «партійним контролем». Крім того, людина повинна любити природу, бо спелеологи лізуть у печеру для досліджень, а не для того, щоби нищити сталактити чи кристали, яким потрібно тисячі років аби вирости.

Українським спелеологам належить світовий рекорд: вони пройшли найглибшу печеру у Світі – Крубера Вороняча на території Абхазії. Її глибина2191 км.

Любов КАФАНОВА «Версії»

Запис У буковинських печерах жили монахи спершу з'явиться на Медіа-Версії.