Ми розмовляли  з Юрієм Галіним  до перегонів «Roborace» 2012/2013
(http://versii.cv.ua/pohlyad/vid-trasi-zmagan-do-promislovih-majdanchikiv-pro-tse-mriyut-vsi-uchasniki-chempionatu-robototehniki/21004.html),
я в нього консультувалася стосовно правил проведення змагань.
А вже після завершення третього туру наше спілкування  з якоюсь хаотичною амплітудою  в часі і  локалізованому  Вконтакті завершилося деякими узагальненнями досвідів…
Але, нажаль,  вчасно матеріал не попав до редакції, тому поки паперовий варіант можна зробити тільки самому, роздрукувавши це на принтері…
Не все коту масляна…))

У просторі проживання, що обмежений роботою, навчанням, стосунками, захопленнями є багато цікавого, корисного, пістрявого, непізнаного…
Час, у якому ми живемо, це наш час.
Кажуть, що ми живемо в епоху змін. Утім, час і не може існувати без змін і без руху.
А якщо цей рух ще й самому спроектувати…
Даремно зволікати на важкі часи, епоху змін, мода приходить та відходить, завжди буває той, кому подобається те, що в моді. Але самому створювати цю моду – видається трохи зухвалим, але насправді – без цього життя було б нудним та одноманітним.
Автоматична система контролю і обліку електроенергії, web-камера (насправді ip-камера), що обертається, 10 джазових тем, котрі повинен знати кожен, навіть терміни інтеграції України в болонський процес та багато чого іншого без дротів, з детекцією руху, з перекладачем по звучанню подарує тобі Юрій Галін у своєму граффіті-IT-техніко-музичному блозі. Одночасно реальне та іноді фантастичне споглядання, майже як в анімаційному кіно.
Та вже про свої роботехнічні пригоди мені переповів Юрій Галін, капітан команди факультету комп’ютерних наук ЧНУ і чемпіон міжнародного конкурсу з робототехніки «Earth Rover 2011», який після закінчення ЧНУ організував з товаришем ІТ-фирму і … продовжує керувати роботами. І не завжди тому, що на них зараз мода, це просто цікаво…

– У 2011 році ваш робот «Earth Rover DAY» переміг у Кишиневі. Що ти пригадуєш про ті перегони?
– Пригадую, наприклад, що ми розпочали роботу приблизно за місяць до конкурсу, тоді як інші команди – за пів року чи навіть за рік. Ще пригадую, як ми декілька ночей ночували в університеті, паяли, програмували. І ще – як за півтори хвилини до презентації я ще допаював головний мікроконтролер.

– У 2011 році ваш робот «Earth Rover DAY» переміг у Кишиневі. Що ти пригадуєш про ті перегони?
– Пригадую, наприклад, що ми розпочали роботу приблизно за місяць до конкурсу, тоді як інші команди – за пів року чи навіть за рік. Ще пригадую, як ми декілька ночей ночували в університеті, паяли, програмували. І ще – як за півтори хвилини до презентації я ще допаював головний мікроконтролер.

– А з чого все почалося? Як вплинуло на тебе захоплення робототехнікою?
– Отже, коли я вчився в школі, моїм найсерйознішим роботом була сірникова коробка зі світлодіодами, що стирчать, і батареєю усередині. Про серйозніші речі я навіть і не мріяв, напевно, здивувався, якби мені тоді сказали, що через декілька років я сам паятиму мікросхеми розміром з ніготь з 64 мініатюрними ніжками і з мікропроцесором і оперативкою на борту. Якби мені тоді розповіли, що все це так просто і цікаво, можливо, я зараз був би щасливіший. Хоча і зараз все дуже навіть непогано.

– Зрозуміла, що карантин на 3-у курсі дав змоги не тільки перепочити студентам, а для тебе це був свого роду творчий карантин. Ще з свого студентства пам’ятаю різне відношення до навчання на різних факультетах. Думаю, що і зараз на факультетах точних наук майже всі студенти прийшли за знаннями, а не тільки за дипломом.

– Перший мій більш менш серйозний досвід роботи з паяльником був на 3-у курсі, коли мені довелося зробити як курсовий проект апаратно-програмний комплекс для виміру різних параметрів транзистора. Пам’ятаю, тоді оголосили карантин місяця на два, а я у той час був «ботаніком». Я розповідав друзям, який це кайф залити окропом варення, обгорнутися в плед та вивчати систему апаратних переривань 8-бітових мікроконтролерів. Для мене це був абсолютно новий і фантастично-цікавий досвід. Майже увесь час карантину я просидів за комп’ютером і з паяльником і це були, напевно, одні з кращих канікул за все навчання. Чого варто лише спостерігати вночі за купкою дротів і миготливим світлодіодом. Тоді у мене вперше вийшло спаяти схему з контролером та прошити його елементарною програмкою. Солодкі миті… До речі, я був не один, «ботаніків» в нашій групі вистачало.

– Я також завжди пам’ятаю своє перше впровадження, коли працювала у Чернівецькому філіалі Київського інституту автоматики, ми займалися системами керування у гірничодобувній промисловості. Пригадуються і промислові іспити на полігонах у Кривому Розі, Іжевську, Троїцьку… Думаю, що головне для успіху будь-якої справи – щоб ця твоя діяльність подобалася, щоб отримувати задоволення від того, чим займаєшся. Навіть якщо і не відразу приходить успіх. Розкажи, про свій перший великий проект і його впровадження. Що змінилося у твоєму житті з того часу?
На 4-у курсі, коли я вже мав невеликий досвід і навики інженерії, мені запропонували зробити систему автоматики для одного житлового будинку. Я запропонував своєму другові навпіл розділити прибуток при умові, що він напише софтвер (комп’ютерну програму) для ПК. Сказано – зроблено. Через пів року все було готово, і я отримав свій найбільший гонорар на той період. Особливо було весело здавати цей проект як курсову роботу. Зазвичай всі роблять якісь математичні моделі або подібну непрацюючу штуку, а у мене була упроваджена у дев’ятиповерхівку система з 100 пристроїв, які були виготовлені на заводі за моїми кресленнями. Звичайно, мені дуже багато хто допомагав і я це дуже ціную. Саме тоді я зрозумів всю цінність хорошої команди.
До речі ще один забавний момент. Під час створення цієї системи, ми дуже часто працювали ночами у мене на горищі, і в черговий раз – за день або два до здачі проекту ми зібралися, щоб провести контрольні виміри системи. Але… відмінно провели час, граючи до ранку в Counter Strike.

– А коли ти почав займатися змаганнями з робототехніки? І напевно «Earth Rover 2011» – це запланований успіх?
Вже на четвертому курсі ми з командою з десяти чоловік чемпіон вибороли 1-е місце на міжнародному конкурсі з робототехніки. Я був капітаном команди тоді і це був мій найкращий досвід роботи в команді. В якості призів за перше місце кожний з нас отримав у подарунок нетбук. Ми приїхали в університет дуже важними та крутими і, здається, сесію з нас ніхто не здавав. Під час навчання постійно проходили конкурси з перегонів роботів і ми постійно їздили різними містами із своїми роботами. І в ці поїздки ми зрозуміли, що ми не одні такі круті і приїхавши додому всі горіли новими ідеями та проектами. Час від часу ми привозили і медалі. Та більше всього мене забавляло, що наші найкращі моделі зазвичай робилися максимум за 2-4 дні, в поспіх і на колінці. На п’ятому курсі було не менш цікаво, але то вже окрема історія…

– Сподіваюся, колись я її почую. А чим ти зараз займаєшся?
Зараз ми з другом організували ІТ-фірму, маємо хорошу команду, займаємося розробкою софта та апаратного забезпечення, створюємо системи автоматики, пишемо сайти, продаємо це все. Може романтики й менше, ніж у студентські роки, але кожний день приносить всім нам нові знання і досвід, та, що й саме головне, все це просто весело!
Скажу чесно, я рад, що тоді на третьому курсі був карантин, а я любив варення!

– Україна має імідж держави з високим інтелектуальним потенціалом, але імідж – це одне, а якість життя – інше. Але, все ж сподіваємося, що є перспективи змін на краще. Зовсім недавно, у лютому цього року прийнято закон щодо особливостей оподаткування суб’єктів індустрії програмної продукції. Цей закон є привабливим для українських спеціалістів у сфері індустрії програмної продукції. Бажаю тобі і твоїм партнерам, Юрій, творчості, успіхів та, звичайно, прибутків! І тоді буде точно весело…

Тетяна Спориніна, «Версії»,
фото з архіву Юрія Галіна і автора

Запис Роботехнічні пригоди і життєві історії Юрія Галіна… спершу з'явиться на Медіа-Версії.