«Толерантність – ось той шлях,

який формує діалог між людьми.

Те, що може зберегти життя

й наше майбутнє»

(З Доповіді Глобальної комісії

з питань наркополітики)

Це історія дівчини, яка пройшла складний шлях від допитливої, спраглої знань і любові дівчинки – до втомленої, розчавленої обставинами людини з залежностями і ВІЛ-статусом. Яка дійшла до дна, але відштовхнулася від нього і виринула на поверхню. Вижила, відродилася й допомагає відродитися іншим. Вона котилася вниз не з власної волі – але, коли ти хочеш піднятися, вже не суттєва причина падіння.  Важливе лише твоє бажання жити і те, хто буде поруч. Хто підтримає чи відштовхне. Візьме за руку чи відсахнеться. Повірить в тебе чи осудить. Від цього залежить, що буде далі: будете ворогувати чи співіснувати.

Хоча насправді це історія не однієї окремої дівчини та одного окремого «того, хто поруч». Історія навіть не про умовних «них» (ВІЛ-інфікованих) і «нас» (неінфікованих). Історія про нас усіх разом, без поділу. Бо всі ми різні, та нас об’єднує те, що ми люди.

 «Шукала не їжу – голку»

Ліді – 25. Вона не знає ні свого батька, ні батьків її молодшого братика та сестрички. Змалку її життя – це наркотики і чоловіки, яких мама постійно приводила додому. Всі різні. Спершу дівчинка сторонилася розгульного життя, намагалася вчитися, читати, ходила на додаткові заняття (безкоштовні, звісно). А коли їй було 14, мала нещастя «впасти в око» черговому материному постояльцеві. Різко перервала його «залицяння», що проявилися у п’яному белькотінні масних жартів. Та чоловік своїх спроб не залишив.

Коли дівчина поверталася з щотижневих волонтерських курсів англійської мови у міській бібліотеці, мамин «чоловік» напав на неї й затягнув у темну місцину. Після того змінилося все… Розчарування в собі, жаль за тим, що ніколи не вдасться відчути радість першої ночі з коханою людиною, «жирна крапка» на навчанні – школі, заняттях, курсах. Пошук, чим заповнити порожнечу в душі. Стала курити. Книги – замість попільнички,  зошити – як підставка під тарілки, мамині гості – вже друзі… Згодом долучилася до материної «діяльності». Щоби не відчувати огиди – до чоловіків і до себе також – спробувала наркотики. Спершу марихуану, потім стимулятори, а далі – ін’єкційні.

З дому вигнали: перестала приносити прибуток і стала невигідна матері. Бродила вулицями. Шукала не їжу – голку. А хто шукає, той знаходить… Одного дня наче збоку побачила себе – лежачою із якимсь безхатченком під навісом на місцевому ринку в черговому «кайфі». А коли отямилася – твердо вирішила взяти себе в руки.

Знайшла жалісливого перехожого, який дозволив подзвонити зі свого телефона (а мало хто відгукнеться на прохання явної безпритульної) і набрала єдиний номер, який знала напам’ять – однокласниці Каті. Та відразу забрала Ліду до себе, де її нагодували та дозволили прийняти душ, дали чистий одяг. Потім мати Каті, пані Світлана, розпитала, що ж трапилося, адже знає Ліду не один рік – дівчата змалечку товаришували. Ліда у своїй розповіді була відверта…

«Тьотя Свєта плакала біля мене, як біля рідної дитини… Дозволила пожити в них, поки знайду роботу і налагоджу життя, – ділиться Ліда. – Перше, що я зробила – пройшла медичне обстеження. Далі звернулася у денний реабілітаційний центр для підлітків «Діалог» для тестування на ВІЛ та гепатит. Один діагноз приголомшив: ВІЛ-позитивна.

Спершу не знала, куди себе діти – здавалося, що життю кінець. Але Катя, яка не відвернулася від мене навіть після цього, вірна моя подруга, допомогла поступово повернутися до такого життя, яке було «до діагнозу». Ну, майже такого…»

Дівчина влаштувалася офіціанткою і повернулася до школи. Згодом – винайняла квартиру, почала готуватися до ЗНО. Поступила на заочне відділення факультету педагогіки, психології та соціальної роботи. «Нічого, що на заочне – зате на державне місце», – її тодішня втіха таки була виправданою. Через кілька місяців влаштувалася соціальним працівником, і тепер сама, апелюючи до власного досвіду, допомагає іншим впоратися з шоком після діагнозу «ВІЛ-позитивний» і навчитися жити з цим.

«Майже не відчуваю своєї інакшості»

Ліда каже, що майже не відчуває своєї інакшості. Хоча іноді, коли одногрупники починають обговорювати свої проблеми, розуміє, що ніхто з них не пізнав життя глибше, ніж вона. Діагноз не приховує – вважає це безглуздим. Її часто запитують: «Та як ти живеш із цим? Як із цим узагалі можна жити?». На що Ліда, уже впевнено, відповідає: «Можна. Головне – хотіти. І я хочу».

Стигма – властивість, на підставі якої формується негативний стереотип.

Соціальна стигматизація (грец. Στíγμα — тавро, клеймо) — негативне виділення суспільством індивіда (або соціальної групи) за якоюсь ознакою з відповідним стереотипним набором соціальних реакцій на них.

Вона не хоче, аби через цей діагноз її наділяли непритаманними їй ознаками, лякали нею її потенційне чи наявне коло спілкування, цькували й таврували – одним словом, аби через непоінформованість, стереотипи та забобони її стигматизували. Не хоче, аби докоряли минулим і позбавляли якихось прав нині або в майбутньому – тобто дискримінували. І розуміючи важливість своєї історії для багатьох таких, хто пройшов шлях до діагнозу, подібний (або й відмінний! Адже шляхи інфікування можуть бути різними й ін’єкційний – лише один із них) до її власного, розповідає про подолання цих проблем уже з точки зору фахівця. Який знає про те, що каже, не з підручників…

«Стигма має багато негативних наслідків – наприклад, заперечення людьми своєї хвороби або намагання приховати її від знайомих чи сім’ї, – пояснює Ліда, чому важливо не дискримінувати людей із ВІЛ-статусом. – Незалежно від того, чи знають близькі ВІЛ-позитивної людини про її статус, людина, швидше за все, приховуватиме свій діагноз на місці роботи чи навчання. Страх відчуження є причиною того, що ВІЛ-позитивні люди не звертаються по допомогу до установ  охорони здоров’я і не лікуються. Багато людей, не знаючи, що в них є ВІЛ-інфекція, саме через наявне негативне ставлення до інфікованих бояться пройти тестування. Насправді стигма і дискримінація, пов’язані з ВІЛ-інфекцією, створюють суттєвий бар’єр для ефективної боротьби з ВІЛ/СНІДом. У масштабі держави  вони призводять до втрати контролю над поширенням епідемії. Люди бояться – відповідно приховують діагноз, а фахівці не в змозі протистояти – і проблема стає неприборканою».

Лідія каже й про інші наслідки стигматизації і дискримінації людей з ВІЛ/СНІД. Знає не за чутками, як негативне ставлення оточення впливає на самосвідомість таких людей: викликає депресію, занижує самооцінку аж до відчаю. «Це ще називають «інтернальною стигматизацією», «самостигматизацією» або «внутрішньою стигматизацією», – зауважує наша співрозмовниця, – оскільки це зачіпає почуття власної гідності людини. Проявом внутрішньої стигми науковці вважають відчуття власної неповноцінності, ненависті до себе, спроби довести свою перевагу перед представниками стигматизованої групи, нездатність будувати відносини з людьми поза чи всередині власної групи, відчуття безпорадності, відсутності контролю над ситуацією. Це все спричиняє розвиток депресії, яка, в свою чергу, погіршує стан здоров’я і знижує якість життя. На ставлення до ВІЛ-позитивних впливають і недостатнє розуміння хвороби, міфи і стереотипи щодо шляхів передачі інфекції, засобів профілактики, упередження».

ВІЛ не передається через спілкування й дружбу або Про наркополітику, як один зі шляхів подолання стигми і дискримінації

Звісно, статистика і, відповідно, можливість аналізу фактів дискримінації людей з ВІЛ, відсутні – з причин, про які детальніше йтиметься нижче. Люди приховують свій статус, остерігаючись упередженого ставлення, ізоляції і принижень – тож яким чином виміряти розмір проблеми, яка є, але не вибухає тільки тому, що її приховують самі потенційні потерпілі? Із викликами, які кидає життя, знайомі самі дискриміновані та хіба ще фахівці, які працюють з ними у громадських організаціях чи благодійних фондах. Тож саме такі фахівці й ініціювали діалог з владою для прийняття певних документів, які називаються «наркополітикою» і, серед іншого, забезпечать подолання стигми і дискримінації людей з ВІЛ.

Питання наркополітики – це питання насамперед державне, а далі – щонайменше регіональне, пояснюють у Чернівецькому благодійному фонді «Нова сім’я».

«Чернівці започаткували серед міст України традицію створення умов для безпечного проживання та розвитку наших громадян. Наркополітика – програмні документи щодо попередження незаконного вживання наркотиків та їх наслідків – це буденна норма для міст європейських країн. У Чернівцях Програму наркополітики прийняли і затвердили – вперше серед українських міст – 2017 року. І оскільки ВІЛ-інфікування нерідко є одним із наслідків немедичного вживання наркотиків, то наркополітика покликана вирішувати і проблему подальшого існування людей з ВІЛ у суспільстві», – каже Алла ШКРЕТА, координатор Партнерської мережі установ та організацій з профілактики наркоманії та інших залежностей серед молоді та дітей в місті Чернівці, член Координаційної ради з питань наркополітики при міськраді, віце-президент, юрист Чернівецького благодійного фонду «Нова сім’я».

Тож описавши в цьому програмному документі наявні проблеми, поставивши завдання з їх вирішення, розробивши заходи й послуги, які мають охопити різні цільові групи, визначивши критерії ефективності та методи оцінки і впливу, врахувавши ризики і передбачивши шляхи їх подолання, усі причетні до розробки програми приступили до її комплексного втілення. Очікується, серед іншого, і зростання поінформованості населення про те, що ВІЛ не передається через спілкування й дружбу…

В Україні ще 2013-го прийнята Стратегії державної політики щодо наркотиків на період до 2020 року. Чернівці – перше місто в Україні, де взялися розробляти місцеву наркополітику. Для цього при міській раді зусилля всіх, хто переймається цією проблемою, об’єднані в Координаційну раду з питань наркополітики, до якої увійшли фахівці – лікарі, психологи, представники патрульної та ювенальної поліції, громадські організації цього спрямування, депутати й чиновники на рівні керівників департаментів (освіти, соціального захисту, соціальних служб для сім’ї, дітей і молоді), представники місцевих ЗМІ і навіть заступник міського голови. Після попереднього обговорення проблеми, координаційна рада у повному складі упродовж трьох днів працювала над виробленням єдиного документа – із планом заходів, урахуванням ризиків, визначенням критеріїв оцінки результату, – як сприймати цю проблему й долати її. Програма була прийнята і затверджена міською радою  2017 року.

Під час розробки Наркополітики м. Чернівців

Дискримінувати людей з ВІЛ – це сприяти поширенню ВІЛ-інфекції

Хоча цей висновок і може видатися парадоксальним для незаглиблених у тему пересічних громадян, та боятися й остерігатися людей з ВІЛ – аж ніяк не означає вберігати себе й своє оточення від цієї проблеми. Навпаки, страх перед ними, упередженість, дискримінування і стигматизація сприяють стрімкому поширенню ВІЛ-інфекції. А саме упередження певною мірою є наслідком неправильної поінформованості громадськості про ВІЛ/СНІД .

Тож насправді фізичні негаразди зі здоров’ям, спричинені в організмі ВІЛ-інфекцією, є тільки частиною загальної проблеми людини з ВІЛ. А решта – стигматизація і дискримінація, із  якими вони стикаються, – мають як психологічні й медичні, так і соціальні наслідки. Стигма згубна не лише тому, що викликає почуття сорому, провини, ізоляції в людей, що живуть із ВІЛ-інфекцією. Негатив з боку оточення ще й штовхає людину з ВІЛ до бездіяльності або дій, які можуть завдати шкоди іншим людям…

Як ефективно протидіяти стигмі і дискримінації через ВІЛ/СНІД? Вести роботу одночасно по декількох напрямках. У цьому переконана психолог, директорка єдиного в Україні безоплатного денного реабілітаційного центру для неповнолітніх і молоді (в м. Чернівці), авторка програм з профілактики та ресоціалізації Альона БЕЖАН.

«Для цього потрібно забезпечити: інформацію і освіту для розуміння проблеми; правовий захист людей, що живуть із ВІЛ/СНІДом; послуги, щоби люди мали можливість дізнатися про свій статус, та надання їм підтримки в розкритті свого статусу іншим; безумовне дотримання професійних та етичних норм в медустановах; практичне навчання з питань ВІЛ для всіх медпрацівників для реального, а не стереотипного розуміння проблеми; використання універсальних засобів захисту – це не тільки заспокоїть страх персоналу, але й допоможе захистити таємницю особи та права інфікованих пацієнтів; ширший доступ до медпрепаратів і використання їх для лікування; допомогу людям у розумінні того, що з ВІЛ/СНІДом можна жити, – стверджує Альона Бежан і додає: – Досягнення в лікуванні дають реальну надію на майбутнє, є важливим кроком для подолання страху з приводу епідемії як на робочих місцях, так і в суспільстві. А дискримінація людей, що живуть із ВІЛ/СНІДом або тих, кого в цьому підозрюють, є порушенням прав людини. Всі люди мають право на повагу й гідність незалежно від стану здоров’я».

А зважаючи на усталені віками легендарні вже чернівецькі традиції толерантності і миролюбності, коли тут упродовж століть у злагоді жили представники різних національностей і віросповідань, є всі підстави очікувати, що мир і взаємна повага мешканців європейського міста не залежатимуть і від медичних діагнозів.

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Запис ВІЛ-позитивна чернівчанка: «З цим діагнозом жити можна. Головне – хотіти. Я – хочу» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Серед моїх рідних і друзів є чимало людей, які, дізнавшись, що в них рак, відмовляються звертатися по допомогу. Пояснюють тим, що ходіння колами пекла, себто поліклініками та лікарнями, нічого доброго не дасть. Тому й  обирають для своїх останніх днів домашній спокій замість черг, пошуків грошей і переживань…

До слова, наш редакційний колега, якого переконувала піти на МСЕК, аби він переоформив інвалідність, – бо навіть від безногих і безруких цього вимагають щороку, – не захотів витрачати на це свої нерви, зауваживши:

– Після тих походеньок у мене станеться третій інфаркт. Та й лікування у стаціонарі диспансеру забере в мене стільки грошей, що інвалідна пенсія не поверне їх навіть за рік. У кращому випадку, вийде «так на так», а потім знову до стаціонару… Кому це потрібно? Не мені – це точно.

Саме так безапеляційно заявила мені людина, яка дуже рідко виходить на вулицю, але витрачати залишки свого здоров’я і час на візити до лікарів не хоче.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                   

Медицина, на думку українців, є однією з найкорумпованіших сфер держави. Більш високі від медиків антирейтинги мають хіба що судді, правоохоронні органи та державні чиновники. Недарма ж у списку українців, які потрапили під економічні санкції Євросоюзу, є й прізвище екс-глави Мінздоров’я Раїси Богатирьової, до якої стікалися гроші з усієї України. Приміром, з бюджету виплачували значно більші суми за медичну техніку, яка насправді вартувала у рази дешевше. А як збагачувалися екс-міністр та її сім’я завдяки «липовій» програмі боротьби з гіпертонією! Коли ж населення на це не повелося, руками обласних департаментів охорони здоров’я  змусили сільських сімейних лікарів і фельдшерів купувати за власні гроші пігулки, які знижують тиск, і продавати їх людям.

Як бачимо, не тільки пацієнти, а й медики стали заручниками системи та спродукованої нею медичної реформи. Тож більшості представників найгуманнішої професії працюється все ж некомфортно. Чому? Про це в наступних дуже відвертих інтерв’ю. Зрозуміло, без прізвищ…

Людмила ЧЕРЕДАРИК, «Версії»    

Віктор Н., хірург-травматолог із 40-річним стажем:

«Перед операцією вдячність не обговорюється»

Стара гвардія лікарів відходить

Років через 10 лікувати буде нікому: стара гвардія досвідчених лікарів радянської школи відходить. Натомість приходять ті, хто за гроші купували іспити й заліки. Вони не здатні поставити правильний діагноз навіть у випадку звичайного нежитю.

У 70-ті роки, коли я вступав до медичного інституту, наша професія виглядала найшляхетнішою та найпрестижнішою. На одне місце претендувало 20-25 абітурієнтів, а  вступали найкращі. Звичайні смертні здавали іспити на загальних засадах – і лише одиниці за хабарі або, як тоді казали, «по блату».

Найбільш елітною вважалася спеціальність хірурга. У радянських фільмах утомленому лікарю під час операції асистенти дбайливо витирали піт з лоба марлею. Після операції хірурги обов’язково знімали стрес мензуркою спирту й курили «Бєломорканал» у товаристві красунь-медсестер, що їх потай кохали. У коридорах очікували родичі прооперованих, яким лікар-герой втомлено, але впевнено казав, що стан хворого,  мовляв,важкий, але надія є…

Від редакції:

Якщо хірург дожив до 60-ти років, його вважають довгожителем.

СНІД і обстріли – за тисячу доларів на місяць

На початку перебудови мене відрядили працювати до Анголи. Тоді там точилася справжня війна. Наша клініка була в глухомані: навколо непролазні джунглі. Працювали без особливих хитрощів: на відміну від наших європейських організмів, на африканців антибіотики діяли, наче жива вода з казки. Від уколу пеніциліну піднімалися навіть ті, що мали вмерти!

Інколи вранці я збирав місцевих дітлахів, що приходили до мене, і за моєю командою вони скидали шорти. Я проходив уздовж шеренги з «обіймою» шприців з пеніциліном і колов усіх підряд…

З іншого боку, кожний другий африканець хворів на СНІД, будь-якої миті можна було підчепити малярію й купу інших тропічних недуг. До того ж, через день нас обстрілювали з джунглів. Але усі ці ризики компенсувала велика зарплата: щомісяця ми отримували щонайменше $1000. Додому я повернувся справжнім багатієм і купив новісінький «жигуль»…

Корупція – дітище держави

Та повернувся я вже до іншої країни. Був кінець перебудови, з’явилися «нові українці» й бандюки. Вночі «штопав» продірявлених на «стрілках» бандюганів, а вдень латав потерпілих від моїх нічних клієнтів громадян. Саме тоді професія лікаря почала втрачати свій шляхетний ореол. Держава кинула напризволяще медицину й змусила лікарів брати гроші з пацієнтів. У перерахунку на долари я отримував тоді близько $15 на місяць. Інструменти, медичну літературу, перев’язувальний та шовний матеріал купували за власні кошти: на це не давали жодної копійки.

Отож, уся сучасна корупція в медицині започаткувалася саме тоді – на початку 90-х. Держава свідомо створювала корупційну медицину і привчала лікарів отримувати гроші від хворих.

Жодної «твердої такси» за лікування та операції у пристойних хірургів не існує. Не вважається за правильне обговорювати з пацієнтами чи родичами хворих розміри «вдячності» за операцію до її проведення. Домовляються лише про те, що слід придбати перед операцією за свій рахунок: шовний матеріал, одноразові ланцети, анестезію.

До того ж, пристойний хірург ніколи не візьме гроші за операції до її початку. А коли в процесі чи після хірургічного втручання хворий помер, лікар не візьме гроші.

Про розміри «вдячності» люди дізнаються заздалегідь від медсестер чи інших пацієнтів.

За нескладну операцію на кшталт видалення апендициту чи гемороїдальних вузлів вважається добрим тоном віддячити хірургу сумою від $200 до $300. За складну операцію – від $500 і вище. Велике значення має анестезія: «бюджетна» вартує десь біля $100, однак ці препарати дехто погано переносить, тож пацієнти воліють доплатити анестезіологу від $150 до $200. До речі, анестезіологи – єдині, хто бере гроші до операції, адже препарати – витратний матеріал.

«Скидаймося» на все?

Досвідчений хірург оперує майже щодня. На перший погляд, заробіток великий. Однак не кожна операція закінчується так, як планувалося, і тоді на вдячність від родичів очікувати не доводиться. Можуть і до суду подати, зачепившись за якусь дрібничку, – таких випадків все більше. Кожна смерть на операційному столі чи в реанімації – катастрофа для нас. Платимо нервовими зривами. Майже кожний хірург, що оперує, – хронічно хвора людина. Власне лікування теж доводиться оплачувати. Треба мати гроші на свій відпочинок, до того ж якісний, бажано в Єгипті, Туреччині чи на гірськолижному курорті. Чималих витрат потребують медична довідкова література та підручники, які слід студіювати все життя, коли хочеш залишатися у професії. А ще доводиться скидатися по $100–200 на дні народження керівництва, свята й банкети з нагоди відвідин керівництва чи атестації. Інакше адміністрація може образитися й скоротити зайву ставку медсестри у відділенні чи відімкнути опалення в зимовий сезон під приводом «недостатнього фінансування».

До речі, будь-який ремонт у відділенні теж оплачують медики – починаючи від фарбування стін й побілки стелі до установки бойлерів. До того ж, в обов’язковому порядку слід закуповувати медикаменти та інші аксесуари на кшталт рукавичок, бинтів та шовного матеріалу тільки у лікарняних аптеках, які належать керівництву.

Упорядкованої системи корупції у лікувальних стаціонарах практично немає. Лікарі живуть на вдячність хворих. Завідувачі відділень, як правило, також оперують і заробляють як звичайні хірурги. Начальство лікарні – головні лікарі та решта чиновників – існують за рахунок «розпилу» бюджетних грошей, що виділяють на лікарню, здавання в оренду під аптеки лікарняних приміщень, «відкатів» за ремонти. Це вже інший рівень, там часом крутяться мільйони гривень.

Якої реформи потребує медицина

До розпочатої в охороні здоров’я реформі ставлення в мене неоднозначне. З одного боку, хочуть поділити наявні лікувальні заклади за трьома рівнями складності. Та не факт, що на найвищому рівні працюватимуть найкращі лікарі, до яких натовпами підуть хворі. Є дуже досвідчені хірурги, що працюють у сільських та районних лікарнях – до них їздять оперуватися навіть зі столиці. Знаючи нашу систему, до лікувальних закладів найвищої категорії влаштовуватимуть діток чиновників, здатних лікувати хіба що хом’ячків.

З іншого боку, сімейна медицина – правильне рішення й вихід для нашої країни. Але готувати справжніх сімейних лікарів треба зі студентської лави, а не шляхом заміни табличок на дверях кабінетів. Сімейний лікар має бути справжнім універсалом і років зо два-три після інституту відпрацювати послідовно в хірургії, терапії та педіатрії. Зарплата його повинна перевищувати 7-8 тис. грн. і напряму залежати від здоров’я його підопічних та кількості сімей, що він їх курирує.

Ігор К., інтерн-гінеколог престижної столичної клініки, виходець з Буковини:

«Інтерн не дивиться серіалів»

По закінченні інтернатури я планую ще пару років попрацювати у звичайній лікарні, наберуся досвіду. А далі поїду до Німеччини, постараюся закінчити там медичний факультет і влаштуватися на роботу за спеціальністю. Активно вивчаю німецьку й відкладаю гроші на навчання за кордоном. Заощаджую на всьому, навіть на харчах.

За кожну крихту знань – плати

Від першого курсу майбутньому медикові прищеплюється думка, що будь-яка крихта знань вартує чималих грошей. Закінчивши школу із золотою медаллю, я вступив до вишу «на бюджет». Однак невдовзі зіткнувся з тим, що, навіть досконально вивчивши предмет, не можна розраховувати на хороші оцінки на іспитах і заліки. За них навіть відмінникам треба платити, інакше «з тріском» завалять. Залік у середньому коштує від $50, а іспит – від $100 до $200. У підсумку кожна сесія обходиться від $500 до $1000.

(Це розцінки столичного вишу – ред.)

Перед захистом курсових та дипломних усім студентам належить теж скинутися – на «гарний настрій» екзаменаторів. Коли відмовишся, станеш білою вороною й вигнанцем для цілого курсу! Багато хто до останнього нічого не вчить, воліючи заплатити. Таких  – до 70%! А я від першого дня поставив собі за мету лікувати людей, але за кордоном і за хороші гроші. В ідеалі – відкрити власний гінекологічний кабінет у Німеччині. Мені треба допомагати батькам, хочу їздити на якісному авті й жити в гарному будинку. У нашій країні це неможливе.

Серіал «Інтерни» не дивлюся, бо це суцільна брехня й карикатура. Насправді усе зовсім не так. По закінченню університету треба «підмастити» викладачів та комісію з розподілення, аби отримати направлення до солідної клініки, де є фахівці, в яких можна повчитися, і сучасна апаратура. Якщо грошей не даси, поїдеш у глушину, де з усієї апаратури – лише одне оглядове крісло. Але й у хорошій клініці на інтернів ніхто не звертає уваги, ми там нікому не потрібні. Інтерн – це вічний нічний черговий лікар. Щоправда, у хорошій клініці можна підгледіти, як лікують людей фахівці.

У нас є додаткові підробітки. За фактом інтерни часто працюють замість медсестер: ставлять крапельницю, роблять нескладні процедури. За кожну процедуру пацієнти платять. За крапельницю – 20-30 гривень, за укол – 10-20 гривень. Навіть за поставлений термометр дехто намагається віддячити. Гроші беру завжди, не відмовляюсь навіть від копійок. Іншої можливості вижити в мене немає. Зарплата в мене – 1300 гривень. Іноді випадає свято: хірурги-гінекологи кличуть асистувати на операціях. Хірурги можуть поділитися тим, що піднесли хворі. Мені перепадає від $20 до $50, за місяць набігає до $300.

Реформа української охорони здоров’я мене не цікавить: тут уже неможливо щось змінити. Щоби кардинально щось поміняти, треба підвищити зарплати рядовим лікарям до $1000–1500 і запровадити незалежні та суворі кваліфікаційні атестації, які надають право на лікувальну практику, кожні п’ять років.

Через держзакупівлі – цілковитий «відстій»

Найкращий варіант – розширення штатів районних поліклінік, а також оснащення поліклінік та лікарень сучасною апаратурою. Наша апаратура ні до чого не придатна, вона морально застаріла ще років 20 тому. Те, що надсилають нам через держзакупівлі, – цілковитий «відстій». Чиновники за шалені гроші закуповують устаткування, яке списується на Заході, отримують за це «відкати», а лікарям доводиться працювати на «відходах». Якби чиновники купували на Заході найсучасніше устаткування і медикам платили хороші зарплати, то в нашій країні була б найкраща в світі медицина: ті, хто закінчували медінститути не за гроші, здатні лікувати на найвищому рівні.

В’ячеслав Д., онколог, потомствений лікар, має «Тойоту-Кемрі, відпочивати їздить за кордон:

«З трьох українців один – онкохворий»

Ніхто вже не хоче вчитися на медиків. Немає сенсу. Занадто витратний процес навчання й непевні перспективи. Після 6 років університету слід ще закінчити інтернатуру – це ще три роки. У підсумку 9 років витрачено на навчання, аби отримати сумнівну перспективу у вигляді роботи в районній клініці на мізерну ставку від 1400 до 1700 грн. Затрати не окупаються, молодь нині вміє рахувати.

Саджати слід наркодилерів, а не лікарів

За «вдячність» від пацієнтів серйозно узялася міліція: 50 гривень, покладені хворим у кишеню лікарського халата, можуть привести до тюрми.

В українській онкології, окрім звичайних проблем фінансування, відсутності хорошої апаратури та умов, є й інші негативні сторони. Україна – країна онкохворих. Майже кожний третій українець має цю недугу. Багато хто про це просто не знає, бо воліють не витрачати час і гроші на ходіння до лікарів. А коли все ж таки потрапляють до онкологів, вважають, що гроші вирішують усе! Тож найзаможніші обіцяють золоті гори в обмін на одужання, а бідні – таких у нас 90% – починають лікуватися самотужки й потрапляють до шарлатанів. Результат один: на останніх стадіях починаються болі, люди звертаються за знеболювальним. Але ампули з наркотиками – на суворому обліку. Щоправда, останнім часом стало трохи легше. Так чи інакше, кожна смерть на моїй совісті: значить, ми не спромоглися поставити правильний діагноз на ранніх стадіях і втратили людину.

Будь-якого українського онколога, за нинішніми законами, можна посадити до тюрми. Тому що знеболювальне доводиться «заначувати»: в кабінеті онколога є не обліковані наркотики для своїх хворих. Але це вимушений крок: якщо рухатися офіційно, то необхідної кількості знеболювальних медикаментів не дістати. Щоправда, останнім часом у цьому питанні є певні позитивні зрушення. Та у нас все дуже повільно рухається…

Щоби побороти корупцію, підніміть зарплату 

Медична реформа потрібна Україні як повітря. Але розподіл медзакладів на три категорії та насадження сімейних лікарів – неприродний процес. Медицину сліж фінансувати за фактом, а не за перспективним планом.

Вітчизняну медицину треба спеціалізувати. Потрібні клініки й диспансери за типами хвороб, а також безкоштовна профілактика й обстеження всіх українців без винятку. Тільки тоді вдасться знизити смертність серед наших співвітчизників.

А ще треба бити по руках шарлатанів, до яких потрапляють хворі. І судити за незаконну медичну практику, закривати аптеки, що продають ліки без рецептів або ж фальсифікат. Там крутяться мільярди, які могли б надходити до бюджету країни.

Для боротьби з корупцією серед лікарів треба всього-на-всього підняти медперсоналу зарплати до світового рівня і тільки після цього саджати лікарів-хабарників. А лікарям розв’язати руки і не слідкувати за кожним рецептом. Тому, хто торгує наркотиками на стороні, не потрібні жодні рецепти. Правоохоронці повинні затримувати й карати наркодилерів, а не лікарів.

Записав Олександр СИБІРЦЕВ

Запис Як очистити білий халат спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У Чернівецькій області понад півтори тисячі онкохворих із четвертою стадією раку потребують постійного медичного догляду та вчасного знеболення. А в краї досі немає хоспісу. Тому люди в страшних муках помирають удома, іноді так і не дочекавшися чергової дози знеболення. Та «Кожен має право на достойне життя і достойну смерть без болю і страждань»,  – переконані Олександр ЛЯШКО, обласний позаштатний спеціаліст з паліативної та хоспісної допомоги, й Анатолій ГОНЦА, головний лікар Чернівецького обласного онкодиспансеру. Проте на Буковині в найближчі 5 років хоспісу, ймовірно, не буде.

Олекандр Ляшко: – Паліативна та хоспісна допомога – це система медичних, соціальних, психологічних заходів, метою яких є забезпечення максимально досяжної якості життя пацієнтів з невиліковними хворобами та обмеженим прогнозом життя. Наразі чимало паліативних онкохворих отримують медичну допомогу у звичайних відділеннях онкодиспансеру.

Анатолій Гонца: – Відповідно до проектно-кошторисної документації, двоповерхове приміщення хоспісу розраховане на 50 ліжок: п’ять дитячих, п’ять – денного стаціонару та 40 – ліжка постійного перебування хворих. Щоби все це втілити в життя, тільки на будівельно-монтажні роботи треба витратити щонайменше 15 мільйонів гривень. Наразі таких коштів у краї немає. Є лише спеціально виділена ділянка землі на території онкодиспансеру, де й плануємо будувати хоспіс. Тут же хотілося би звести невеличкий готель для родичів, які, можливо, мешкають не в Чернівцях і на кілька днів зможуть приїхати провідати хворого. І головне – виїзні бригади, які зможуть обслуговувати ще 100-300 пацієнтів на дому.

– Перебування у хоспісі буде платним?

А.Г.: – Ні, хоспіс повинен існувати за рахунок держави та благодійних організацій, тому перебування й лікування в ньому абсолютно безкоштовні. Платним буде лише готель для родичів.

– Щоби інкурабельного, тобто невиліковного, хворого покласти до хоспісу, йому, мабуть, треба повідомити діагноз…

О.Л.: – Я переконаний, що за будь-яких обставин пацієнт повинен знати свій діагноз. Якщо це онкологічно хворий – навіть стадію свого захворювання. Інша справа – слід обрати правильну форму для оголошення цього діагнозу. В цьому, власне, лікарям допомагають психотерапевти.

А.Г.: – Хоспіс – це не будинок смерті, а будинок життя. Хворі не перебуватимуть тут постійно. Вони оформлятимуться сюди на тиждень-два, аби отримати ширший спектр допомоги, дати можливість близьким, які не відходили від нього вдома, трішечки перепочити.

– Чи правильно говорити про те, що в хоспісі пацієнти головним чином отримуватимуть якісне знеболення?

А.Г.:– Як показує світова практика, до штату хоспісу входять онколог, терапевт, психолог або психотерапевт, медсестри, хірург, фізіотерапевт і рентгенолог. Тобто хворим надаватиметься цілий спектр допомоги.

О.Л.: – Больовий синдром у паліативних хворих – це не просто постійне відчуття болю, а цілий клубок відчуттів та емоцій, які виснажують фізично й емоційно. Тому, кажучи про знеболення, поряд з препаратами, які знімають біль, обов’язково призначаються сильнодіючі седативні ліки, що знімають тривожність, депресію, очікування біди. Бо, власне, наш організм так влаштований, що гнітючі думки посилюють відчуття того болю, що вже є.

До Всесвітнього дня хоспісної та паліативної допомоги в Обласній універсальній науковій бібліотеці ім. Михайла Івасюка відбувся «круглий стіл», який зібрав медиків, священиків, громадськість.

Щороку в Україні помирає 700 тис. наших співвітчизників. 500 тис. із них потребують опіки та допомоги наприкінці життя. Це не лише онкохворі та літні люди, а й хворі на СНІД, серед яких багато молоді, та хворі на цукровий діабет і туберкульоз.

Чимало таких нещасних і в нашому краї. І хоча розмови про створення хоспісу в області ведуться давно, орієнтовний прогноз його появи, на думку Анатолія ГОНЦИ, головного лікаря Чернівецького онкодиспансеру,– 2015 рік. І це у кращому випадку. Принаймні, він на це сподівається.

Хоспіс – спеціалізована медична установа для догляду за невиліковними людьми наприкінці їхнього життя. Варто усвідомити, що йдеться не про будинок смерті, а про  будинок життя. Тому він повинен бути комфортним як для хворих, яких там  навчають не боятися смерті, так і для родичів, які отримують там моральну, духовну та психологічну підтримку.

На території нашої держави діють лише 20 хоспісів, перший з’явився у Львові. Але типового європейського хоспісу в Україні досі немає.

– Із проблемою страдницької смерті нині зіштовхується кожна третя, а то й друга людина в Україні, – розповіла Наталя ШКВАРКОВСЬКА, завідувачка відділенням відновного лікування онкодиспансеру. – Та нині в Україні лише 10% хворих, які потребують паліативної допомоги, перебувають на стаціонарному лікуванні. Решта опиняється з цією проблемою сам на сам.

І хоча паліативна допомога може надаватися разом із допомогою, спрямованою на одужання, але її мета не лікування, а піклування. Саме така філософія була закладена знаменитою Сесілією Сандерс, медичною сестрою, відтак лікарем і письменницею, основоположницею сучасної концепції паліативної допомоги. Саме вона у далекому 1967 році створила у Великій Британії перший хоспіс.

Невід’ємним елементом паліативної допомоги є духовна підтримка. «Молитва суттєво допомагає у лікуванні тяжкохворих», – стверджує головний лікар онкодиспансеру. Чи не тому на його території вже тривалий час діє каплиця Святого Пантелеймона – святого, який опікується хворими, де щодня працює отець Юрій. Учасникам круглого столу він розповів, що Святе письмо подає хворобу як один із способів спасіння людей.

– Недуга – не вирок, – наголосив священик. – А першочергове наше покликання – зуміти це пояснити хворому. Та ще поспівчувати йому від щирого серця, бо якщо ми  не в змозі вмираючому допомогти, то, вислухати його мусимо…

Лідія КИРИЛЮК, «Версії» 

– Чи доступний нині таблетований морфін?

О.Л.: – Так, його можна придбати в аптеках, які мають дозвіл на продаж наркотичних лікарських препаратів. Переваги морфіну в таблетках очевидні: відпадає потреба щоразу викликати «швидку», запастися ліками можна на 10-15 днів, а таблетований препарат пролонгованої дії позбавляє болю на триваліший час – до 10 годин.

– Отже, сьогодні хоспіс є лише на папері? А де братимете кошти на його зведення?

А.Г.: – Ми хочемо створити фонд, на рахунки якого усі небайдужі зможуть перераховувати гроші. Єдине, чого побоюємося – це спекуляцій на цій темі. Два роки тому мені розповідали, що по домівках чернівчан ходили невідомі люди і просили жертвувати гроші на зведення хоспісу в Чернівцях. Хто вони такі – гадки не маю. На той час ми навіть проектно-кошторисної документації на хоспіс ще не мали.

– А не боїтеся закидів на кшталт: гроші варто витрачати не на хоспіс, а на ранню діагностику і сучасне обладнання клінік?

О.Л.: – За будь-якого рівня діагностики та розвитку медицини завжди будуть люди, яких неможливо врятувати, але яким можна допомогти. На жаль, від невиліковної хвороби застрахуватися неможливо. І коли вона приходить на поріг, доводиться робити вибір: страждати самому і змушувати страждати своїх близьких у домашніх умовах, чи відправлятися до спеціалізованого закладу, в якому, крім кваліфікованої медичної допомоги й догляду, є ще й нормальна психологічна атмосфера. Хоспіси потрібні так само, як і лікарні. Це – аксіома.

Олена ТИМОФІЙЧУК, «Версії»

Запис Хоспіс на Буковині поки що існує лише на папері спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Круглий стіл, присвячений проблемі гепатитів В і С, відбувся цими днями.

Чернівецький благодійний фонд «Життя заради життя» більше 10 років реалізує програми з профілактики ВІЛ/СНІД і вже два роки переймається проблемою гепатитів.

– Наш фонд другий рік поспіль реалізує проект, підтриманий міжнародним благодійним фондом «Відродження», – розповідає Тамара ЛІПАТОВА, керівниця фонду. – За цей час з’ясувалося, що й досі не прийнята державна програма з подолання вірусних гепатитів. А ті гепатоцентри, які були створені кілька років тому, сьогодні не мають фінансування і не виконують своїх функцій. Чернівецький гепатологічний центр на 20 ліжок, на жаль, не виключення. 10 пацієнтів, які нині перебувають там, лікуються за власний кошт.

Під час літнього анонімного тестування в Чернівцях із 125 протестованих на вірус гепатиту 19 виявилися позитивними.

– До 2009 року реєстрація хронічних форм вірусного гепатиту не велася. Зросла кількість вперше виявлених гепатитів на стадії цирозу, коли єдиним методом лікування є трансплантація печінки, – говорить Оксана ХУХЛІНА, професор БДМУ, завкафедрою внутрішньої медицини клінічної фармакології та професійних хвороб. – На один випадок гострих форм припадає 16 хронічних недіагностованих. До 2015 року кількість хворих на вірусний гепатит зросте на 200%, а за 10 років смертність від нього збільшиться в 3-4 рази.

У світі від гепатиту С щороку помирає 500 тис. людей і 700 тис від гепатиту В.

Вірус гепатиту С за ступенем інфікованості у 100 разів перевищує вірус імунодефіциту людини. А кількість хворих на гепатит С у 15 разів перевищує кількість ВІЛ-інфікованих.

Симптоми Гепатиту С:

У більшості хворих (близько 80%) перебіг гепатиту безсимптомний протягом багатьох років. Часом спостерігається тривала втома, млявість, надмірна сонливість, депресивний стан, відсутність апетиту, болі у м’язах і суглобах, підвищення температури тіла (37,2 – 37,5).
У ході захворювання спостерігаються диспепсичні розлади: порушення травлення, здуття, нудота, блювота, збільшення печінки або селезінки.

Групи ризику та шляхи передачі ВГС:

Люди, яким переливали кров та її компоненти.

Медичні маніпуляції та хірургічні втручання багаторазовим інструментарієм.

Нанесення татуювань і пірсингу.

Відвідування манікюрних кабінетів.

При використанні загальних голок і шприців для внутрішньовенного введення наркотиків.

Використання спільних з хворою людиною зубних щіток, бритв, манікюрних ножиць.

Незначний ризик передачі вірусу від інфікованої матері до дитини під час вагітності та пологів.

При статевому контакті: травматичні види незахищеного сексу (анальний, вагінальний у період менструації).

Корисно знати про гепатит С:

Вакцини не існує!

Жовтяниця з’являється рідко (менш ніж в 1% інфікованих).

Контакт навіть з невидимою кількістю крові може призвести до інфікування.

Немає даних, які вказували би на можливу передачу вірусу при рукостисканні, обіймах, користуванні загальним посудом, їжею або напоями.

З молоком матері вірус не передається.

Основа лікування – комбінована противірусна терапія, поєднання двох препаратів – інтерферону-альфа і рибавірину.

Запис Гепатит «перемагає» СНІД спершу з'явиться на Медіа-Версії.

– Тест на гепатит робитиме спеціально запрошений лікар, – каже Юля БОРИСОВА, працівниця благодійного фонду «Життя заради життя». – Результат можна буде дізнатися анонімно через 10-15 хвилин після здачі крові. І, якщо вірус буде виявлено, людина зможе негайно розпочати лікування.

Лікарі кажуть, що протягом останнього року було виявлено 13 нових захворювань на гепатити, чотири з яких – гепатит С. На обліку у Чернівецькій області наразі перебувають 33 хворих із цим діагнозом.

– Хвороба підступна тим, що протікає безсимптомно і через це часто діагностується надто пізно, як правило, на етапі цирозу печінки, – каже Оксана ХУХЛІНА, завідувачка кафедрою внутрішньої медицини, клінічної фармакології та професійних хвороб Буковинського державного медичного університету. – На лікування гепатиту С потрібно від півроку до року – усе залежить від підтипу захворювання. У мене були пацієнти, яким і чотирьох тижнів терапії вистачало. Хочу зазначити, що гепатит повністю виліковний. Головне – вчасно виявити і почати лікувати.

У Чернівецькій області ця страшна хвороба не оминула і дітей.

– За офіційними даними, вісім буковинських дітей хворіють на гепатит В і семеро – на гепатит С. На жаль, у дітей ми практично не виявляємо гепатит С у гострій формі, частіше – у хронічній, – зауважує Марія ПОЛІЩУК, заступник начальника головного управління охорони здоров’я ОДА. – Із цього року держава розпочала частково фінансувати лікування дітей. Тож ми вже подали заявку і чекаємо допомоги. Оскільки лікування дуже дороге, більшості сімей кошти на ліки просто необхідні.

Гепатит – це інфекція крові, тому у зоні ризику ми всі, незалежно від соціального статусу, виду діяльності та освіти. Щоби вберегтися від її наслідків, варто регулярно здавати аналізи. Адже, як відомо, запобігти хворобі значно легше, ніж потім її лікувати.

Запис Гепатит С – не вітамін С спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Майже 80 буковинців померло від СНІДу за десять років епідемії, 7 молодих людей хвороба забрала вже цього року.

Пам’ять людей, які померли від СНІДу, вшановували цими днями всією країною. До міжнародного руху «Імена» долучилися й Чернівці. Проблему обговорювали у прес-клубі журналісти і фахівці.

– Часто люди помирають, не знаючи, що їх забирає СНІД. Тому не слід чекати, поки ситуація ускладниться і людям з ризикованою поведінкою треба частіше здавати аналізи. Обстеження на ВІЛ робиться безкоштовно. Одна з найефективніших профілактик ВІЛ/СНІДУ – лікування антиретровірусними препаратами.

У порівнянні з іншими областями, у нас немає проблем із наданням допомоги ВІЛ-інфікованим. Кошти на препарат виділяються з держбюджету. Завдяки терапії знижується вірусне навантаження на організм. Тому інфікуватися від людей, які приймають АРВ-перпарати, практично неможливо.

На Буковині нині антиретровірусну терапію проходять 160 осіб, – розповідає Юрій ЛЕСЮК, головний лікар Чернівецького обласного центру профілактики та боротьби зі СНІДом. – Загалом на диспансерному обліку перебувають 559 хворих. Від початку року вже зафіксовано 23 нових випадки інфікування.

На жаль, за перший квартал 2011-го від СНІДу померло 7 людей. Але люди, ослаблені вірусом, помирають і від гепатиту С, і від туберкульозу…
50% нових випадків зафіксовані у Чернівцях, інша половина – з різних районів області – найбільше у Глибоцькому, Сторожинецькому, Кіцманському та Вижницькому.

На 100 тис. населення Буковини – 62,7 інфікованих. В Україні загалом на 100 тис. здорових – 247,3 хворих. Є регіони, де ця цифра складає 700 інфікованих (здебільшого східні області України).

Позитивним результатом боротьби з ВІЛ є те, що усі діти, які нещодавно народилися від ВІЛ-інфікованих матерів – «негативні».

Незмінними залишаються групи ризику. Найбільш незахищені – наркозалежні та жінки комерційного бізнесу.

Невтішні дані:

• 72 тис. українців, які гостро потребують лікування, за даними ВООЗ – не отримують його. Із 92 тис. осіб, яким необхідна АРВ-терапія, її отримують лише 22 тис. людей.
• Мінімальний курс АРВ-терапії в Україні коштує майже 1900 грн. на рік, або 5 грн 13 коп. на день.
• 20 924 українців вже померло від того, що держава не виділяє 5,13 грн на день. В Україні людина не може у вільному доступі придбати собі препарати самостійно. Для контролю за розповсюдженням епідемії держава повинна лікувати людей за власний кошт, створюючи систему лікування та контролю епідемії.

Ви знали, що…

• Вірус ВІЛ гине у повітрі через 40 секунд, хоча може залишатися
активним в закритому шприці із залишками крові до 2-х місяців.
• Краплі крові на кінчику голки може бути достатньо для інфікування ВІЛ, об’єм слини, в якому міститься така ж кількість вірусу дорівнює 4-м літрам.
• За своєю фізіологією, для жінки ризик інфікування ВІЛ вдвічі вищий, ніж для чоловіка.
• Кожна друга жінка не відмовляється від незахищеного сексу, а кожна 9-та ВІЛ-позитивна жінка дізнається про свій статус у жіночій консультації, коли вагітною здає аналіз на ВІЛ (за статистикою незалежних експертів).
• ВІЛ/СНІД є основною причиною смерті та захворювань жінок репродуктивного віку в усьому світі.

Запис Ліки від СНІДу існують! Але не всі їх можуть отримати спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Нікуди і ніколи не втекти від наслідків своїх вчинків. Бо вони є тим, що називають долею, тобто космічним законом Карми (причинно-наслідкових зв’язків)

За кількістю природніх катаклізмів минулий рік побив усі рекорди: було зафіксовано 950 стихійних лих. Та нинішній 2011-ий, з огляду на те,що вже відбулося в Японії,обіцяє бути страшнішим.  Чому? І що хотіли сказати Майя, коли завершили календар людства 2012 роком?

Страховики терплять збитки

Страхова компанія «Muenchener Ruekverichering AG» (Munish RE) оприлюднила нещодавно дуже тривожні дані про зростання збитків страхових компаній від природних катаклізмів. Тільки один приклад: за два останні роки витрати страховиків зросли більше ніж удвічі. Якщо 2009-го вони виклали після 900 стихійних лих 15 млрд. доларів, то вже торік сума відшкодувань після 950 природніх катаклізмів становила 37 млрд. доларів, тобто на 22 млрд. доларів більше!

Munish RE назвала 5 найбільш руйнівних катастроф минулого року. Це, зокрема, землетруси на Гаїті, в Чилі та Китаї, а також небувала засуха в Росії та повінь у Пакистані. До речі, основну частину стихійних бід становили шторми і повені.

За звітом страхової компанії, найбільш дорогим для страховиків і найбільш небезпечним для життя є американський континент. Там сталося 365 природних катастроф. Далі йде Азія з 310 катаклізмами. Сумний рекорд поставила й Європа. Досі у нас ще ніколи не реєструвалося 120 стихійних бід. 90 разів стихія «гуляла» Африкою та 65 – районами Австралії та Океанії.

Нові смертельні недуги

Не забарилися і нові смертельні недуги. Серед них, найперше, – СНІД, нові види холери, пташиний грип і свинний H1N1 з його наступною мутацією (H3N2).

Для прикладу – ВІЛ-інфекція. Кого найперше уразила вона?

Гомосексуалістів і наркоманів – людей, які ведуть аморальний спосіб життя. (Звичайно, трапляються й випадкові зараження, але вони швидше виняток). Так ось, цим людям катастрофічно бракує духовності. І за це вони розплачуються здоров’ям і життям. Але, на жаль, не тільки власним, бо заражають партнерів і нащадків.

Скільки дітей уже прийшли у цей світ з набутим в утробі матері вірусом імунодефіциту людини! І тільки за 4 роки – від 1983 до 1988-го – з’явилося 4 види СНІДу. А 2006-го, згідно з доповіддю ООН, на Землі вже було майже 40 млн. хворих на СНІД, з яких 3 млн. померли. Україна посідає 4-е місце в світі за розповсюдженням ВІЛ: у нас від 1 до 2% населення країни є носіями цієї чуми вже ХХ століття, як назвали тоді СНІД.

2009-ий – H1N1, 2010-ий – АH3N2. Що далі?

А тепер головний висновок. Ці цифри свідчать про єдине – людство деградує, бо втрачає духовність. І свинний грип з його новою мутованою модифікацією цьому підтвердження.

…11 червня 2009 року Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) оголосила про першу грипозну пандемію за останні 40 років і одразу ж присвоїла каліфорнійському (свинному) грипу 6-ий ступінь загрози із шести. Його клінічні прояви подібні до сезонного грипу та інших ГРЗ. Окремі випадки цього грипу виявляли ще 2007 року. Але тоді він протікав у легкій формі, а вже з 2010 – з важкою пневмонією і смертями.

Житель села Коболчин Сокирянського району помер від грипу Н1N1.
Зачепив грип і вагітних. Смертоносний вірус «скосив» Івано-Франківщину – там на 50% перевищено епідпоріг. На межі епідемії Київ – наразі захворіли 25 тисяч киян. А на Полтавщині 57% хворих на грип – діти.

Здоровий дух – здорове тіло

Як на мене, то цей грип викликають не віруси, не бактерії, не інфекції. Адже ніхто з близьких членів сім’ї уражених чи медперсоналу, за умови нібито високої контагіозності цього грипу, не захворів на нього. Та й особливість він мав – ураження селезінки та правої легені. Крім того, 2009-го ним ще не хворіли діти до 14 років. А вже 2011-го на АH3N2 нездужають навіть немовлята і вражаються одразу дві легені.

Зрештою, дійшов висновку, що хвороба викликається порушенням руху енергетичних потоків у тілі людини. Іншими словами, зміною якості енергії. Тому й лікувати її треба біоенергоінформаційним методом на рівні енергії клітин. Коли застосовував його, то хворий одужував на 3-4-ий день.

Скажу більше, якість енергії залежить від духовності людини, тобто її здатності приймати і проводити через себе духовну енергію Простору чи, як ми говоримо, енергію Бога. Її вільний прохід забезпечує відкритість верхніх духовних чакр. Якщо вони закриті, тіло наповнюється важкою матеріальною енергією, що й викликає захворювання.

Колапс свідомості

На жаль, ми живемо в епоху матеріалізму. Сучасну людину хвилюють гроші, зовнішня краса, задоволення бажань, успіх і влада. Такі цінності homo sapiens ведуть до колапсу суспільної свідомості, коли люди стають байдужими до зла, насилля, тероризму і безуму. Тільки окремі особистості відчувають, що світ рухається до самознищення.

Чи є сила, здатна це зупинити? Адже сподіватися на державні закони марно. Писали їх люди, тому там доволі шпаринок, щоби з допомогою грошей і влади ухилитися від їхнього виконання. Та й для повернення процесу на позитив потрібно, щоб ідея оволоділа великою кількістю людей. А довкола стільки спокус, що важко встояти.

Енергетичний стрибок

…Ще 775 року священослужителі Майя передбачили все, що має відбутися протягом 13-го Бактуна, тобто від 1992 до 2012 років. Йдеться, зокрема, про енергетичний перехід людства на новий рівень – рівень духовності й добра, який несе із собою епоха Водолія.

Як на мене, нам дуже пощастило, ми є свідками очищення і духовного відродження Землі та людства. Але не забуваймо про відповідальність. Від кожного залежить, чи зможе він сприйняти зміни у своїй свідомості, які несе інформація Простору. Саме свідомості, бо вона керує розумом людини.

Від редакції: Хтось із викладеним погодиться, хтось обуриться, а більшість, можливо, просто замислиться. Цього ми і прагнули.

Запис Що пов’язує смертельні хвороби і природні катастрофи спершу з'явиться на Медіа-Версії.

До 2009-го хворих гепатитом С в Україні не підраховували. Тим часом, незалежні експерти називають цифри від 1,1 до 3-х млн. хворих і вірусоносіїв.

На відміну від Росії, Білорусі та Польщі, в Україні немає державних програм з лікування гепатиту. Міністр охорони здоров’я Зіновій Митник доручив МОЗ підготувати Державну програму з безпеки донорської крові, яка за ідеєю, повинна також поліпшити ситуацію з ранньою діагностикою гепатитів В і С.

До 1996-го в Україні донорська кров не перевірялася на віруси гепатиту. За неофіційними даними, близько половини всіх відомих заражень відбулася через переливання інфікованої крові.

За даними ВООЗ, кількість носіїв вірусу гепатиту В у світі сягає 350-500 млн., а людей, у яких виявлено маркери гепатиту С, – понад 180 млн. Кількість людей, інфікованих вірусом гепатиту С, у десятки разів перевищує кількість ВІЛ-інфікованих, і, за прогнозами фахівців, до 2015-2020 рр. число хворих подвоїться.

Запис Гепатит агресивніший за СНІД спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Далі він так само категорично заявив:

– Прийшов до вас тому, що поважаю на теренах області три газети – «Версії», «Час» і «Погляд». А «Версії» близькі мені ще й як лікарю. Адже більше за вас про медицину та здоровий спосіб життя ніхто не пише. Тому і прошу, й вимагаю дати мені можливість висловитися. Тим паче вважаю, що й читачам це буде цікаво.

Оскар – Жару, «Малину» – Гасюку

Нині в усьому світі модно вручати найрізноманітніші премії та антипремії. Тож своєрідні премії започаткував і я.

Перше місце в моєму рейтингу – та християнства України за 2009-й – посіла людина, яка дійсно служить вірою та правдою народові, – це отець Жар. Він виховує дітей, від яких відмовилася держава.

Кількість ВІЛ-інфікованих дітей у Банченах дорівнює загальній кількості ВІЛ-позитивних дітей у 8 західних областях України!!! Ви уявляєте, який тягар зняв із держави Жар-Лонгін?!

Наш Центр СНІДу як може допомагає йому в його великій Божій справі: наразі ми відкрили там денний стаціонар.

До речі, дивує, що БЮТівці, які обіймають керівні посади в області та Україні, ніколи й нічим не допомагали цим дітям і жодного разу не бували в Банченах. Адже, попри те, що Михайло Жар був довіреною особою Януковича, він виховує дітей, які не належать до жодних політичних партій!

Політансамбль проти дитячих життів

Педіатрія – моя улюблена справа. Із задоволенням лікував малюків, працюючи начмедом дитячої поліклініки. До того ж, маю сякі-такі організаційні таланти. Та й відповідну освіту до них як організатора охорони здоров’я.

Тому, напевне, і покликав мене до свого кабінету тодішній губернатор Михайло Романів. Сказав, що потребує допомоги обласна дитяча лікарня. Бо на той час рівень дитячої смертності в Чернівецькій області був найгіршим в Україні. Губернатор попросив мене її очолити.

Я погодився. Енергії мені не бракує. І почалася кропітка безперервна робота. Багато що покращилося, чимало дитячих життів було врятовано. Однак ситуація залишалася критичною.

Для наведення ладу в педіатрії бракувало коштів. Тому почав оббивати пороги високопосадовців області та шукати гроші на порятунок дитячих життів. Однак ні грошей, ні тим паче бажання ділитися ними ні в кого не було.

З відчаю написав листа тодішньому прем’єр-міністру України Віктору Януковичу. І, на моє величезне здивування, від прем’єра прийшла відповідь, а разом з нею і матеріально-технічний ресурс: два реанімобілі, обладнання для реанімації тощо.

Це було саме те, без чого маленькі пацієнти просто гинули. Тож, зрозуміло, разом із колективом звернувся з подякою до прем’єра.

Саме через цей зовсім не політичний лист згодом у мене й почалися неприємності.

Люди, яким це було вигідно, заговорили про те, що я, на той момент іще позапартійний (!), змушую голосувати за Януковича. Згодом мене викликав заступник губернатора п. Гасюк і повідомив, що я, мовляв, не вписуюсь до політичного ансамблю краю.

Моєму обуренню не було меж. Але обурювався саме тим, що ніхто не зважав на те, як краще для дітей, а всі лише намагалися прислужитися новим вождям.

Буковина – серед кращих

…І п’ять років тому я прийшов до центру СНІД, який створили на базі ОКЛ, але він рік не працював. Оскільки просто не вмію працювати спустивши рукави, уже 2007-го року наш Центр перейшов за показниками з останніх щаблів на друге місце в Україні. Наступного року стали найкращими серед
подібних центрів. Торік знову були другими. Вибороли два гранти.

Зрозуміло, це не лише моя заслуга: працює весь колектив. І, слава Богу, є розуміння керівника управління охорони здоров’я області Ігоря Шкробанця. Бо й в обласній дитячій лікарні відбулися значні зрушення. Із дитячою смертністю впоралися, довівши її до норми.

Вірю в майбутнє

Сьогодні вже з’явилося багато різних чуток стосовно майбутнього Януковича: мовляв, він прийшов ненадовго. Так ось, я так не думаю. І на підтвердження наведу такий приклад: 10 років тому ми, депутати міської ради, які прийшли до сесійної зали через мажоритарні вибори, а це – Романюк, Хочь, Шкіра та я, створили на той час першу та чи не єдину в Україні фракцію Партії Регіонів. Із цією подією тоді привітав нас Азаров. Тож, бачите, як тепер повернулося?! Гасюк отримав від народа гарбуза! І ще питання, чи зуміє об’єднатися опозиція…

Утім, мене, як лікаря й буковинця, найбільше хвилює стан охорони здоров’я у краї. Оскільки йдемо до Європи, то й лікувальні стандарти мають бути європейськими. Найперше, маємо вирішувати проблеми жінок і дітей, онкохворих – дітей і дорослих, зупинити туберкульозну, ВІЛ/СНІД епідемію тощо. А щоби ці лікувальні стандарти були справді європейськими, необхідно вислухати думку народу через громадські слухання про бюджет, про потреби людей в охороні здоров’я, освіті та культурі.

І, на завершення, кілька думок про наш буковинський політичний «бомонд». Мене, скажімо, здивувало, чому це сесія міськради, як це прийнято, поіменно не проголосувала за привітання Президента з інавгурацією? Можливо, тому, що там 24 депутати належать до БЮТу? Сподіваюсь, що сьогоднішня сесія обласної ради виправить цю помилку…

Запис Веніамін Юдицький: Про себе, медицину і політику спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Цього й навчають в Українській академії цілительства. Її чернівецьку філію «Витоки» минулих вихідних відвідав президент академії Сергій БІНАТ.

Лікар-кардіолог, він присвятив життя народній та нетрадиційній медицині, академік Української технологічної академії, член Європейської академії природничих наук, автор і викладач курсу «Біоенергоінформтерапії» в Кримському медінституті та Київському інституті народної нетрадиційної медицини. Програма курсу ліцензована міністерствами освіти й охорони здоров’я ще 15 років тому.

Енергія дієвіша за ліки

– Сергію Герасимовичу, логічно було би наразі поцікавитися Академією цілительства. Але мені спочатку хотілося б дізнатися, як Ви особисто, професійний лікар, перекваліфікувалися на цілителя?

– До того, чим нині займаюся, прийшов через практику. Я не знаходив відповідей на всі запитання, які виникали в роботі з хворими. Не розумів, чому після лікування в стаціонарі до мене знову поверталися люди зі скаргами на здоров’я, чому доводилося подвоювати та потроювати дози ліків. Виникали сумніви: а чи все знаю і чи все правильно роблю?

Це й змусило мене шукати нові шляхи в роботі. Згодом почав відчувати енергію. Спочатку ставився до цього трохи іронічно, та згодом, помітивши, що за допомоги енергетичного впливу вдалося вилікувати пацієнта, який не піддавався медикаментозній терапії, замислився: чому в мене як класичного лікаря обмежені можливості?

Із накопиченням значної кількості випадків успішного безмедикаментозного лікування особливо тяжких захворювань відбулася переоцінка цінностей. Відтак я зауважив, що кожна людина має свій обсяг енергії. Якщо ця енергія деформована, то й лікарська терапія не спрацьовує, не дає стійкого результату. Але після відновлення обсягу та якості енергії людина успішно виходить з хвороби.

Дух первинний, матерія – вторинна

– І ви узялися до цілительства? Не побоялися скепсису колег?

– Ні, бо я зрозумів, що первинним є дух, а матерія – вторинна. Пам’ятаєте радянське гасло «У здоровому тілі – здоровий дух»? Так от, воно запозичене у стародавніх греків, але дуже змінене, навіть перегорнуте, бо оригінал звучав так: «Ми будемо молитися своїм богам, щоби мати високий дух, який дасть нам гармонійну душу і здорове тіло».

Лікар-цілитель передусім діагностує цілість структури енергетичних полів пацієнта, об’єм і якість його енергії, оцінює психоемоційну сферу людини, її енергетичні зв’язки з суспільством, родиною тощо.

Зважає цілитель і на такий чинник як світосприйняття хворого: хто він – руйнівник чи творець, як ставиться до тварин, рослин, скільки в ньому добра, вміння співпереживати. Бо саме від цього залежить одужання пацієнта.

Якщо пояснювати науково, це звучатиме так: кожний орган має матрицю – ефірне тіло плазмової структури. Для матеріального тіла це – програма, за якою воно працює.

Якщо матриця цільна, легка й прозора, матеріальне тіло захищене. Якщо відбувається збій у програмі, матриця змінюється (тяжчає, мутнішає, розколюється) і захист матеріального тіла слабшає. А в такому стані включаються бактерії, віруси та інші хвороботворні чинники, які й спричинюють патології.

Хвороби тіла – це наслідок. Первинним же є ушкодження енергетичного поля. Що ж впливає на стан енергетичної матриці? Думки, почуття, стан душі людини. Недарма Христос казав: «Я прийшов лікувати не тіло, а душу».

Процес лікування цілитель починає з відновлення психоемоційної сфери людини, підказки, на якому рівні вона порушила гармонію в собі, стосунках з оточенням, що повинна змінити, кого простити, в кого попросити пробачення тощо.

– Виходить, для того щоби бути здоровим і успішним, треба бути добрим та порядним?

– Однозначно. У людини є тіло, душа і дух. І тільки в гармонії та цілісності цих структур можна досягти міцного здоров’я. Скажімо, про яке здоров’я може йтися, коли душа людини обтяжена образами, переживаннями?

У негармонійних, душевно та емоційно недостатніх особистостей у грудній клітці накопичується важка енергія, яку вони часто відчувають цілком фізично – немов камінь на душі. Через це матеріальні клітини органів слабшають, не отримуючи фізіологічної енергії, потрібної для здоров’я. І тоді на ослабленому захисті перемагають віруси й бактерії.

Як наслідок, з’являються хвороби органів дихання, оскільки душевна образа, прихована всередині, ослаблює легені, а душевна поверхнева образа – трахеї та бронхи. Щоби пришвидшити одужання, людині треба простити, відпустити образи.

Гармонія в душі – здорове тіло

– Отже, люди самі створюють власні недуги негармонійними емоціями, чуттєвими переживаннями і поганими думками?

– Саме так. І, відповідно, самі можуть їх позбутися.Та є одна умова: тільки тоді, коли людина зрозуміла це, вона стає відкритою для прийняття допомоги і може звертатися до цілителя.

Завдання останнього – підтримати пацієнта енергією, мистецтвом медитації, та головне – підказати, що саме призвело до захворювання людини, які Вселенські Закони вона переступила, і навчити саморегуляції, самовідновленню. Тобто, в цілительстві пацієнт – активний учасник боротьби за його здоров’я.

Навчаємо бути здоровими

– Можна на конкретному прикладі розглянути механізм енергетичного зцілення хворого?

– Прошу… До мене звернувся 35-річний чоловік, який 8 років лікувався від радикуліту, а коли йому стало вже зовсім погано, лікарі, врешті-решт, поставили діагноз: хвороба Бехтєрева з анкілозуванням (втратою рухомості) хребців у поперековій зоні й тазостегнових суглобів, огрубінням в грудній ділянці хребта.

Це важка хвороба, яка спричиняє окостеніння хребта, деформацію внутрішніх органів і швидку смерть. Хворому дали ІІ групу інвалідності. Але він не міг з цим змиритися, бо мав сім’ю, яку треба було забезпечувати, тож прийшов до мене.

Я йому відверто пояснив: «Головну роботу будеш виконувати сам. Я навчу лише основам саморегуляції, в основі якої буде лікувальна медитація, а також роботі з життєствердними образами, які наповнюють енергією».

На перших заняттях він навчився уявляти свій хребет із кістковою системою у вигляді міцного дерева. Зробивши кілька спроб сформувати потрібний образ, хворий зізнався: «Мій хребет – це дерево-лишайник, яке за Полярним колом стелиться по землі».

Тоді ми почали працювати з образом інакше. Взяли (подумки) насіння дуба, посадили в землю і стали вирощувати могутній дуб. Це ми робили під час кожного заняття. Водночас я працював з його хребтом, наповнюючи цю систему енергією. Невдовзі мені довелося поїхати на місяць у відрядження, а хворий продовжував працювати самостійно.

Після мого повернення він розповів, що спочатку в нього нічого не виходило. Але поступово насіння дуба в його уяві почало проростати – і з нього виросло маленьке деревце. Спочатку воно було тоненьким і слабким. Але раз за разом ставало міцнішим і могутнішим.

Крім роботи з образом, хворий постійно займався лікувальною медитацією, від якої його органи наповнювалися енергією. До того ж і я проводив з чоловіком сеанси, наповнюючи його енергією.

Через три місяці нам удалося привести його до стану стійкого здоров’я. Через півроку пацієнт повернувся до роботи автослюсаря, за якої йому доводилося навіть піднімати важкі автомобільні колеса, і при цьому хребет його не турбував! Невдовзі з чоловіка зняли групу інвалідності.

Однак хочу наголосити: в сучасному розумінні цілительство – це не просто наповнення пацієнта енергією, а перебудова його свідомості, спрямування на духовний шлях розвитку, внутрішню роботу з перемоги в собі негармонійних рис (позбутися гніву, відпустити образи, простити тощо). Хвороба тому і привела людину до цілителя, щоби той допоміг їй стати гармонійною особистістю.

Саме для цього ми проводимо й семінари. Вперше такий почав діяти і в Чернівцях.

Однодумці

– А тепер, будь ласка, кілька слів про Академію цілительства…

– В ній ми об’єднали найталановитіших лікарів, які навчалися у нас протягом 12 років. Серед її засновників – люди, що досягли певних висот як професіонали класичної медицини.

Я, приміром, лікар-кардіолог, віце-президент акдемії Юрій Тархов – лікар-реаніматолог, гомеопат. Утім, під дахом академії ми об’єднали не тільки професійних медиків, а й цілителів – людей без спеціальної освіти, але з талантами, які ми допомогли їм розкрити.

Академія цілительства діє в стінах Інституту фізіології НАН України ім. Богомольця. При ній функціонує медичний центр, в якому працює близько 30 фахівців.

Тут, як правило, надається консультативно-оздоровча допомога тим, від кого відмовилася традиційна медицина, хоча в центрі ми говоримо не стільки про хвороби, скільки про здоров’я. Бо саме тут навчаємо людей здорового способу життя, здорового способу мислення, основ саморегуляції. Коли в людини є хвороби, допомагаємо позбутися їх, виходячи з позиції енергетично-польового ушкодження.

– Спектр вашої діяльності?

– Духовне цілительство, комп’ютерна діагностика, діагностика та лікування за фотографією. Серед різноманітних видів відновлення здоров’я такі як біоенергоінформтерапія, гомеопатія, фітотерапія, мануальна та вісцеральна терапія (давньослов’яньський масаж внутрішніх органів), лікувальний масаж, арттерапія (зцілення за допомоги звуку, слова живопису), ароматерапія, літотерапія (лікування камінням), відновлення структур тонких полів людини через виливання на віск, лікування алкогольної залежності, психологічне консультування.

Крім того, проводимо семінари з цілительства, особистісного й духовного развитку та психології. Але, насамперед, звертаємо увагу на духовне зцілення людини, тобто, передаючи їй духовні знання, навчаючи її через сприйняття навколишнього світу і любов до нього, ведемо людей до здоров’я.

Інеологія – крок у завтра

– І в цьому вам допомагає інеологія. А що вивчає ця наука?

– Інформаційно-енергетичний обмін між живими об’єктами матеріального і тонкого світів. Її «батьками» були радянські академіки Ханцевєров і Казначеєв. Останній – професійний лікар, який очолює Інститут експериментальної медицини в Новосибірську.

Ми продовжили їхню розвідку, відкривши «мову» вібрацій, які створює кожен живий об’єкт. Ці вібрації можна диференціювати та класифікувати і таким чином відрізняти здоров’я від хвороби, духовне від недуховного, досконале від недосконалого. Ці знання можна використовувати в медицині, зокрема в діагностиці.

Приміром, визначаємо легким (здоровим) чи тяжким (хворим) є поле людини, на якій стадії хвороба, ступінь ураження органів тощо. Крім того, інеологічні знання допомагають тестувати дітей та дорослих для визначення здібностей, даних їм природою.

На цій основі ми створили метод професійного орієнтування. Більше того, сьогодні серйозні ділові структури України та Росії радяться з нами стосовно підбору кадрів, відповідності того чи іншого працівника посаді, консультуються про формування команд, ефективність бізнесових схем, вдале партнерство тощо.

Фахівці академії консультують політичних лідерів, представників великого бізнесу, а ще проводять просвітницьку роботу серед пересічних громадян.

Діти Всесвіту

– А ви можете дати визначення гармонійної духовнщї істоти? Яка це людина?

– Та, яка знає, для чого вона прийшла у цей світ.

– Тож для чого ми народжуємось і помираємо?

– Відрядження на Землю потрібне нам для розкриття свого духу, щоби стати космічними істотами. Зміст життя – у розвитку й розширенні духовних каналів. Адже ми – провідники Божественного на Землі. Тому мусимо тільки віддавати, а не брати. У цьому зміст і мета нашого життя. Але мало пливти за течією, Треба ще й гребти, працювати.

На семінарах ми як раз і вчимо саморегуляції та усвідомлення себе як духовної істоти. Від цього наші семінари мають психологічно-оздоровчий характер. Один семінар доповнює інший і в підсумку вони допомагають досягти гармонії в усіх галузях життєдіяльності: побудові духовної сім’ї, виборі життєвого шляху, прийнятті важливих рішень, вихованні дітей тощо. І з часом ви починаєте відчувати, що зробили реальні кроки до поліпшення свого життя, здоров’я та благополуччя.

Паралельно з цим відбувається перехід на новий рівень свідомості, який відкриває можливість оволодіння способами надчутливою спілкування з Простором і отримання з нього інформації.

Попередили землетруси

Саме таким чином нам стало відомо про руйнівний землетрус, який повинен був статися на Буковині півтора-два роки тому. Попрацювали із стихією Вогню протягом 8 годин – від 23-ї вечора до 7-ї ранку – і хвиля, як потім повідомили метеорологи, повернула в Адріатичне море, де й згасла.

Оволодіння методами енергоінформаційної діагностики, а відтак цілительскі й психологічні практики стали реальністю. Але для цього треба освоїти техники прощення, вдячності та здобуття цілісності. Саме навчити людину гармонійно взаємодіяти із навколишнім світом і стати господарем своєї долі – таке завдання ставимо перед собою.

– А що каже наука про такі практики?

– Протягом останніх 20 років розвитку суспільства наука знайшла серйозні аргументи для визнання реальності тонкого Світу і наявності в ньому Вищого Розуму. Саме від нього йдуть принципи й закони розвитку та побудови Всесвіту.

Вони відображуються у заповідях і постулатах світових релігій, виходять зі спільного «озера» знання та несуть у собі чисту інформацію: вищі знання про розвиток Світу, Галактики, цивілізації, держави, народу й окремої людини.

Основою їхнього еволюційного руху є істинні цінності: Життя, Любов, Духовність, моральність, дружба, честність, порядність тощо. І ця інформація про напрямок розвитку Всесвіту є абсолютною та всеосяжною. Їй підпорядковуються зоряні та планетарні системи, народи та країни, окремі люди.

Збіг у розвитку з цим рухом дає народу, державі, цивілізації, окремій людині допомогу, підтримку – спочатку внутрішню, моральну, а потім і матеріальну. Розбіжність із цим потоком викликає хвороби, призводячи до невдач, криз, воєн, стихійних лих і катастроф.

Україна вже за назвою лідер

– То, може, Ви знаєте, що очікує людство в найближчому майбутньому?

– Чому б і ні! Сучасна світова криза, до речі, – це втручання в діяльність людства Всесвіту, який живе за істинними цінностями духовності, добра і любові.

За допомоги кризи руйнуються недосконалі людські фінансово-економічні системи. І це не є поганим, бо нове може відбутися лише після того, як буде зруйновано старе. Між іншим, поява СНІДу – це теж корекція з боку Всесвіту стосовно бездуховного розвитку людства.

Між іншим, у недалекому майбутньому країни-агресори, які виробляють і зберігають зброю, будуть відсунуті з лідерських позицій на задній план. Їхній потенціал стане до 40% меншим від сьогоднішнього.

На передову вийдуть країни-творці, до яких належить і Україна. Бо, відмовившись свого часу від ядерної зброї, наша держава зробила серйозний миротворчий крок. У найближчі 5 років вона потужно стартує. Її потенціал зросте на 40%, а далі значно більше.

На планеті формуватиметься духовний світогляд, прийде розуміння законів взаємодії з простором, відбудуться спроби перебудувати життя у відповідності з ними. І Україна посяде чільне місце у цих подіях.

Бо вже у самому тлумаченні назви нашої країни закладений глибокий зміст. У перекладі з санскриту «укр» означає світло, склад «ра» перекладається як сонце, а «ін» – тонка духовна енергія.

Тож Україна – не окраїна якоїсь іншої держави, а країна сонячного світла й духовної енергії. І хочеться вірити, що саме ми, українці, зможемо відкрити світу втрачені старовинні знання про духовні енергії.

Істинні цінності космічних законів

– Якою буде в майбутньому наша медицина? Адже навіть її очільник, п. Князевич, нещодавно визнав, що вона зайшла у глухий кут…

– Відбудеться об’єднання офіційного напряму з народним і нетрадиційним. Медикаментозна медицина набуде більш природного спрямування. Препарати стануть фізіологічнішими, бо виготовлятимуться з рослин, мінералів тощо. Потужно заявить про себе гомеопатія. Хірургія, звичайно, залишиться, але як засіб екстреної допомоги.

Чільне місце посяде напрям профілактики хвороб, який вийде на новий рівень. Бо досі все зводилося до миття рук і вакцинації. А від цього кількість захворювань не зменшується. Так само, як і від збільшення кількості медичних препаратів: згідно зі статистикою ВООЗ, кожні 5 років їхній випуск подвоюється.

Профілактика базуватиметься на єдиному ефективному принципі – досягненні гармонії в самій людині і в навколишньому світі.

Повторюся, людина – це не матеріальне тіло, а організм, який саморозвивається, мислить і самовідновлюється, володіє свідомістю, душею, інтуїцією. Недаремно ж російська Матрьошка складається з семи однакових за формою фігурок, які вкладаються одна в одну. Це є відображенням будови людини, яка складається з семи тіл (астральне, ментальне, фізичне, духовне, ефірне тощо).

І хвороба починається не на рівні тіла, а на рівні душі, думки. Та якщо всі сім тіл перебувають у гармонії, людина почувається здоровою й щасливою. У разі порушення цілісності втрачаються астральна, ментальна, духовна енергії, а відтак фізичне тіло стає беззахисним, затьмарюється свідомість людини, вона стає відкритою перед агресивними шкідливими чинниками.

Тож відновлювати здоров’я людини слід не лише через матеріальне, фізичне тіло, а й через її думки та емоції.

Передусім треба поставити запитання: чи відповідають вони руху Всесвіту – потоку, який рухається згідно з космічними законами. Бо якщо людина своїми думками й справами не відповідає просторовому потоку, вона уподібнюється до човника, який пливе проти гігантських океанських хвиль, а отже, неминуче зазнає у катастрофи.

Тож треба завжди пам’ятати: система істинних цінностей у Всесвіті є первинною і саме вона визначає життя всіх істот і країн.

Людмила ЧЕРЕДАРИК, «Версії»

Запис Важко бути Богом спершу з'явиться на Медіа-Версії.

За словами Тамари ЛІПАТОВОЇ, директора Чернівецького міського благодійного фонду «Життя заради життя», подібні акції проводяться від 2001 року. Але цього разу акція вперше проходитиме у важких карантинних умовах. Тож на Центральній площі стоятиме автобус-лабораторія, в якому кожен бажаючий зможе пройти тест на ВІЛ-інфекцію.

У пам’ять про померлих від СНІДу запалять стрічки зі свічок. Основна мета фонду – показати, навчити людей, змусити їх задуматися про те, що здоров’я кожного – в його руках.

Запис Прийди і зроби. Тест на ВІЛ! спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Ін’єкційний шлях. Найуразливіші – наркозалежні, які користуються одним шприцом. Тож таким людям радять користуватись одноразовим шприцом. Існує й замісна терапія, в таблетках.

Від матері до дитини. ВІЛ-інфікована жінка може народити як ВІЛ-інфіковану дитину, так і здорову. Від 5 до 11% дітей інфікуються ще у череві матері, 15% – під час пологів, 10% – під час грудного вигодовування, в 70% випадках дитина залишається здоровою.

Донорська кров. Переливання інфікованої крові здоровій людині відбувається виключно через халатність медперсоналу!

Любов КАФАНОВА, «Версії»

Запис Шляхи передачі та профілактика ВІЛ/СНІД спершу з'явиться на Медіа-Версії.

1981 року Центр з контролю захворюваності США зафіксував велику кількість випадків рідкісного раку шкіри (саркома Кашпо) в молодих гомосексуалістів. Це захворювання спочатку назвали «раком гомосексуалістів», потім – «імунодефіцитом гомосексуалістів». 1981 року в США померло близько 130 осіб.

1982 рік – уперше використана назва СНІД. Причина хвороби та шляхи її передачі не відомі, але лікарі вважають, що захворювання пов’язане з кров’ю.

1983 рік – Люк Монтаньє з Інституту Пастера (Франція) відкрив вірус, який вважають причиною СНІДу – вірус імунодефіциту людини. В США за цей рік померло близько 1,5 тис. осіб.

1985 рік – учені виявили, що ВІЛ передається через рідкі речовини: кров, сперму, материнське молоко. В Японії почали перевіряти на ВІЛ донорську кров.

1987 рік – схвалені перші ліки від СНІДу компанії «Глаксо Валком». У США заборонили в’їзд імігрантів і туристів з ВІЛ-інфекцією.

1988 року ООН офіційно оголосила 1 грудня Всесвітнім Днем боротьби зі СНІД.

1991 року художник Франк Мур створив символ антиСНІДівського руху – Червону стрічку. Спочатку Червону стрічку носили художники, митці, члени благодійної організації «Visual AIDS».

У листопаді 1991 року на концерті, присвяченому Фреді Мерк’юрі, який помер від СНІДу, у Великій Британії стрічку почипили понад 70 тисяч шанувальників співака.

Запис СНІД. Як усе починалося… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Понад 50 мільйонів людей у світі – ВІЛ-позитивні. Щодня на планеті інфікується 15-16 тис. осіб. Кожні 14 секунд стає на одну інфіковану людину більше. Кожний сотий дорослий житель планети – з ВІЛ…

За 9 місяців цього року в Україні виявлено 156 тисяч нових випадків ВІЛ-інфекції. 30 тис. хворих отримали діагноз СНІД. За неофіційними даними – кількість ВІЛ-інфікованих у 5 разів більша. Такі дані оприлюднили лікарі на прес-конференції в Чернівецькому обласному центрі профілактики та боротьби зі СНІДом.

– Буковина залишається регіоном із найменшою кількістю випадків інфікування. Але кількість виявлених хворих зросла на 30%, – говорить Юрій ЛЕСЮК, головний лікар обласного центру профілактики та боротьби зі СНІДом. Це пояснюється поширенням доступу до тестування на ВІЛ/СНІД.

Загалом нинішнього року на Буковині вже виявили 96 хворих на СНІД, усього їх 486. На обліку з ВІЛ-інфекцією в центрі «СНІД» перебувають 68 дітей, народжені від ВІЛ-інфікованих матерів.

Структура передачі ВІЛ змінюється. Від 2008 року статевий шлях – основний у передачі ВІЛ-інфекції.

ВІЛ – хронічна інфекція

– Декілька років ВІЛ вважався смертельною хворобою, нині – це хронічна інфекційна недуга, яка остаточно не виліковується, але лікуванню піддається. Життя таких хворих мало чим відрізняється від життя звичайних людей.

Між епідемією грипу та епідемією ВІЛ можна провести аналогію: ВІЛ розтягнутий за часом, потрібні роки, щоби розвинулись клінічні ознаки хвороби, для грипу термін складає усього декілька днів, – пояснює Юрій Миколайович.

– Як і при грипі, якщо вчасно не звертатись за допомогою, – позитивного результату не буде. Чим раніше людина дізнається про свій ВІЛ-позитивний статус, тим раніше ми призначимо лікування. Для цього застосовуємо антиретровірусну терапію, яка рятує людям життя.

Туберкульоз і СНІД – разом

Наталія МИГАЛАТЮК, завідувач діагностичним відділення обласного тубдиспансеру: – Туберкульоз – найрозповсюдженіша хвороба серед ВІЛ-інфікованих і є найчастішою причиною смерті таких людей.

Перший чинник – несвоєчасне звернення за допомогою. Далі – труднощі в діагностиці, адже перебіг туберкульозу у ВІЛ-інфікованих складніший, ніж в інших хворих.

Простежується своєрідна тенденція, коли ВІЛ-інфекція визначається за клінічними показниками. Тобто, людина приходить уже з явними проявами хвороби, частіше на 3-4 стадії захворювання. Але для ВІЛ-інфікованих важливо якнайшвидше звертатися до лікаря при щонайменших ознаках хвороби. Лікування туберкульозу триває 2 місяці. Після цього – лікування ВІЛ. Намагаємось підняти цим людям імунітет.

70% хворих на туберкульоз – ВІЛ-інфіковані. 70% хворих на туберкульоз з ВІЛ помирають.

Смертність через ВІЛ/СНІД збільшується через несвоєчасне звернення до лікаря.
За словами Юрія Лесюка, найдорожча антиретровірусна терапія на одного хворого обходиться центру приблизно в 600 грн. Але, якщо врахувати вартість лікування супутніх інфекцій, може обійтися від 3 до 4 тис. грн на місяць. Навіть з точки зору економіки дешевше виявити хворобу вчасно. А ще дешевше – профілактика.

Любов КАФАНОВА, «Версії»

Запис 1 грудня – Всесвітній день боротьби з ВІЛ/СНІД спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Неблагополучні сім’ї – шлях до злочинності

За даними інституту соціології НАН України, половині сімей вища освіта не доступна. 34% молодих людей ніде не навчаються, не підвищують кваліфікацію, бо для цього не мають можливостей.

З року в рік зростає кількість дітей, яких відібрали у батьків через соціальну неспроможність сім’ї. 60-80% випадків порушення закону неповнолітніми та молоддю зумовлені недоліками сімейного виховання.

Більше половини дітей, які ведуть асоціальний спосіб життя, виростають у проблемних сім’ях. Кожен третій підліток-правопорушник виховується в неповній сім’ї, а 10% підлітків, які вчинили злочини, мають родичів, позбавлених волі.

Наркоманія – через розбиті мрії та сподівання

Важливою причиною для поширення негативних явищ, зокрема наркоманії, є також негативні настрої, нереальні очікування та стереотипи, які виникають у підлітків і молоді. Ідеалізація культу влади, сили, грошей і розповсюдження наркотичної субкультури. Слідування цим стереотипам на практиці і веде молодих людей до вживання наркотиків та конфліктів із законом.

Еднок та метадон – спасіння?

Нині на Буковині на диспансерному обліку перебуває майже 800 осіб, що вживають наркотики та ще стільки ж під профілактичним наглядом. Насправді ж наркозалежних набагато більше!

Згідно з наказом Міністерства охорони здоров’я України №161 від 13.04.05 року «Про розвиток та удосконалення замісної підтримуючої терапії для профілактики ВІЛ/СНІДу серед споживачів наркотиків», з березня 2008 року в Чернівецькій області проводять замісну підтримувальну терапію препаратом «Еднок», який постачається безкоштовно.

На базі обласного наркологічного диспансеру діють 2 пункти замісної підтримувальної терапії препаратами еднок і метадон. Нині до програми вже залучено 53 особи.

Ін’єкційні наркозалежні можуть скористатися послугами програми «Зменшення шкоди», яка здійснюється на базі міської громадської організації «Нова сім’я».

Мережа наркологічної служби області включає в себе 11 районних наркологічних кабінетів і обласний наркологічний диспансер, де працюють дільничні лікарі-наркологи Садгірського, Шевченківського та Першотравневого районів. Звернувшись до медичних закладів цих районів, можна отримати консультацію та лікування.

При центрах соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді існують і служби для роботи зі споживачами ін’єкційних наркотиків, зокрема у Вижницькому, Кіцманському та Сторожинецькому районах.

Ін’єкційні споживачі наркотиків – найуразливіші

Поширення наркоманії тісно пов’язане з епідемією ВІЛ/СНІДу. Переважна більшість ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД – ін’єкційні споживачі наркотиків. На жаль, за темпами поширення епідемії ВІЛ-інфекції Україна посідає одне з перших місць серед країн Європи.

Молода людина стоїть перед важливим життєвим вибором між новим стабільним і відповідальним життям чи передчасною, прискореною власною безвідповідальністю, безглуздою смертю від наркотиків чи СНІДу. Допомогти їй у цьому виборі має не тільки вона сама, а й небайдужі батьки, люди та суспільство.

Олена ДІДОРУК, лікар Обласного центру здоров’я

Запис Кількість наркозалежних буковинців зростає спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Таким місцем, на думку дослідників, є слизова оболонка (внутрішня вистілка) кишечнику.

Оселяючись у цьому органі, ВІЛ руйнує його імунну систему. Реальна боротьба між вірусом і організмом починається в кишечнику майже відразу після зараження, – повідомляє керівник дослідження американка індійського походження Сатія Дандекар.

Вона нагадала, що в лімфоїдній тканині кишечнику розташовано 70% клітин імунної системи усього організму. Проникнення вірусу спричиняє запалення слизової кишечнику і масову загибель цих клітин.

Запалення слизової кишечнику значною мірою погіршує протікання захворювання, на той час як нормальна слизова, навпаки, протидіє руйнівній дії вірусу.

Як ілюстрація, наводяться історії ВІЛ-інфікованих пацієнтів, які змогли прожити понад 10 років без лікування. Виявляється, їхня імунна система тривалий час залишалася неушкодженою. При вивченні слизової оболонки кишечнику не знайдено зменшення Т-лімфоцитів, із якими пов’язується імунітет, і це співвідносилося із найкращими виходами з хвороби.

Комплексне лікування ВІЛ/СНІД має містити протизапальні препарати, які дозволяють поновлювати слизову кишечнику й нормалізувати його роботу.

У ході цього дослідження вчені оцінювали ефективність активної противірусної хіміотерапії в пацієнтів, частина з яких почала лікування через 4-6 тижнів після інфікування, інші до початку лікування були інфіковані понад рік. Ефективність лікування оцінювалася за аналізами крові та біопсії кишечнику.

Найкращих результатів удалося досягнути в тих випадках, коли лікування починали на ранньому етапі, запалення слизової було найменше вираженим, а імунна функція цього органу поновлювалася швидше.

Водночас пацієнти з хронічним запальним процесом у кишечнику піддавалися лікуванню набагато гірше. У цих пацієнтів кишечник слугує за резервуар для вірусу, який заважає повному знищенню інфекції, – підсумовує Дандекар.

Запис Вірус СНІД ховається в кишечнику спершу з'явиться на Медіа-Версії.