До посади керівника йшов від рядового будівельника після восьмирічки й армії, через здобуття освіти, сільське головування і роботу в агрофірмі.

У час, коли кілька тваринницьких господарств краю збанкрутували, Василь Корнелійович вкладає в реконструкцію комплексу понад 10 млн. грн., не бере допомоги від держави й збирає захоплені відгуки від колег і навіть від влади. Цілком спокійно обговорює питання, що зазвичай ховаються у коморах реальності за блискучим оптимістичним фасадом. Філософського ставлення до проблем, мабуть, навчився у мандрах світами: Північною і Південною Америкою, Канадою, Аргентиною, Бразилією, Мексикою, всією Європою, Японією, Індією, Китаєм. Кругом знаходив те, що можна застосувати в рідній Валяві. А наступного місяця їде до Нової Зеландії та Австралії: вивчати секрети успіху молочного скотарства.

Фасад публічності

За останні три роки товариство «Валявське» побудувало 4-рядний корівник,  доїльний зал типу «DeLavaI», ангар для збереження зерна, зроблене покриття на зернових токах. На фермі утримують чотириста корів, надій на корову складає в середньому 5814 кг молока. Для автоматизації процесу доїння товариство придбало сучасний доїльний зал, який забезпечує високу продуктивність праці. Процес доїння контролюється оператором з комп’ютера. До залу привчають молодих корів-первісток, і щороку кількість худоби, яку доять в автоматизованому залі, зростає. Це підвищить продуктивність корів і зменшить затрати праці.

ТОВ отримало статус племінного заводу з розведення великої рогатої худоби української червоно-рябої молочної породи. Це високоудійна худоба, яку ще й продають підприємствам і населенню.

На полях ТОВ «Валявське» використовують п’ятипільну сівозміну – це не так добре, як у часи СРСР, коли сівозміна була семипільною, але й не так сумно, як, приміром, зовсім поруч, на Глибоччині, де 15 років поспіль сіяли ріпак і так виснажили землю, що тепер потрібні десятиліття на її відновлення. Тут вирощують кукурудзу, сою, ріпак, кормове зерно. У господарстві створений один з найкращих парків сільськогосподарської техніки.

Близько 150 місцевих жителів забезпечені роботою. Попри те, що більшість процесів автоматизовані, безлюдних технологій не існує. «Все одно тій корові перед доїнням хтось має вим’я помити, – сміється Василь Івасюк. І додає, що навіть рядовому працівнику тепер потрібно мати щонайменше середню спеціальну освіту: – Ми перейшли на такий рівень технологій, що без знань не впораєшся.  Різниця в техніці нового покоління – це все одно що раніше, грубо кажучи, керував «Запорожцем», а тепер новим комп’ютеризованим «Мерседесом».

Комори реальності

Відмова від державної допомоги – це не зверхність чи самовпевненість Василя Івасюка як керівника господарства. Це, по-перше, – здоровий глузд, а по-друге – не принципово великі втрати. Щороку держава надає 7-8 млн. грн. дотацій сільгосппідприємствам. Скільки з них пропонується фермерським господарствам? Порівняно – копійки. Наприклад, на штучне запліднення худоби на цілий Кіцманський район держава відшкодовує 22 тисячі гривень на рік. Лише одне ТОВ «Валявське» на одну закупку спермопродукції витрачає близько 40 тис. грн., а таких закупок здійснюється упродовж року – чотири. 160 тисяч вкладає одне господарство району – і 22 тисячі відшкодовується на весь район! Більше того, фермери кажуть, що «всі дотації крутяться навколо столиці й корпорацій». І отримують їх через певні, скажемо так, процедури (які в народі звуться «відкатами»).

Раніше ТОВ «Валявське» вирощувало ще й цукровий буряк, збирали 600 центнерів з гектара. Але нині в області вже немає жодного цукрового заводу, тож нема й сенсу його сіяти. Про колишні досягнення в цукробуряківництві нагадує хіба що комбайн «Holmer» вартістю 3 млн., який свого часу придбало господарство.

Ситуація з молоком – подібна. Навряд чи дуже вигідно займатися молочним скотарством у краї, де немає молокопереробних заводів. Тож наразі у ТОВ «Валявське» щодня 6,5 тонн молока забирають на сусідню Тернопільщину. Там його перепаковують і потім продають нашим же людям!

А історія з податком на гній! Виявляється, лише цього року його скасували, а досі господарства, які вивозили на поля це органічне добриво, сплачували податок за забруднення навколишнього середовища! І саме торік місцева податкова намагалася накласти на ТОВ «Валявське» штраф розміром 300 тис. грн. за вивезення гною на поля! – За кордоном продукція, вирощена на органічних добривах, користується більшим попитом і має вищу ціну. У нас це донедавна обкладалося податком, – дивується Василь Корнелійович. – Більше того, вимагали розробку спеціальних проектів зі збереження довкілля, утилізації гною, приватні фірми отримували за це гроші, а тепер усе це скасували!».

Корпорація vs ферми

Великі корпорації прийшли в сільське господарство і виглядають досі успішними. Але й вони крім фасаду публічності мають власні комори реальності.

– Холдинги – це бізнесові проекти, – стверджує Василь Івасюк. – А проекти мають свій термін. Тож холдинги розпадуться ще за нашої пам’яті. Німеччина також запроваджувала холдинги у повоєнний час і зрештою відмовилася від цього. Фермер – основа всього. Поясню, чому. Кращого робітника, ніж ти сам, світ ще не вигадав. Власники корпорацій живуть у столицях, а землю обробляти треба в усій країні. Завдання власників – вчасно повернути банкові кредити з відсотками, та ще й отримати прибутки, забезпечити себе і свою родину. Їх не цікавить екологія місцевостей, які вони використовують, виснаження землі. Якщо столичний власник багато заробив, у що вкладе? Не в якісь далекі від нього села – це точно. Швидше, у купівлю нерухомості, зазвичай – за кордоном. А я – фермер, що народився в цьому селі і вмирати буду тут. Тож думаю про свій завтрашній і післязавтрашній, і післяпіслязавтрашній день. У мене працює близько півтори сотні людей: місцеве населення зайняте, має зарплату, будує чи підтримує своє житло, ростить дітей, водить їх у дитсадочки і школи… В усе це своє ми і вкладаємо те, що заробляємо. Мусимо конкурувати, щоби нас не поглинули корпорації. Для цього потрібна фінансова незалежність. А корпорації дають щось лише в перший рік. Отож місцеві люди, які надали їм свою землю в користування, насправді ту землю вже навряд чи бачитимуть. Скільки випадків, що корпорації одне одному бізнес перепродують, а людей до відома не ставлять. Довести це в суді майже неможливо, адже судитися треба за місцем реєстрації фірми, а вона зареєстрована в столиці. Хто з селян має можливість і кошти їздити на судові засідання? І де гарантія, з нашим рівнем корумпованості суддів, що суд прийме сторону селянина?

На користь фермерів свідчить і світовий досвід (я вже говорив про Німеччину), і наше радянське минуле – тоді, коли воно було ще успішним. Чому колгоспи організовували якщо не в кожному селі, то хоча б один на два села? Невже не простіше було б створити одне господарство на область, з одним керівником і бухгалтером? Очевидно, що це було неефективно. Тому й новий закон про продаж землі має певні обмеження, аби в одні руки не потрапляло більше 1 тис. гектарів. Бо, знаєте, рекет, як на мене, буває різний. Рекет – це не лише коли в тебе гаманець відібрали чи золотий ланцюжок у підворітні зняли. Це й доведення до банкрутства різними шляхами, які начебто й не суперечать закону. Завдання держави – не допускати таких ситуацій.

Секрет успіху

– Усе залежить від керівника, – вважає Василь Івасюк. – Від того, які цілі він перед собою ставить. Якщо мета – за короткий час заробити багато грошей, це підприємство приречене. Якщо перспективи тривалі, плани далекоглядні і є наміри працювати, розвиватися, давати людям роботу – тоді й успіх буде.

Василь Івасюк має чіткі відповіді на провокативне питання «Що би ви зробили, якби були міністром?»: «Найперше, встановив би чіткі, зрозумілі правила гри, – каже він, – і не міняв би їх  щонайменше 10 років. Змінив би податкову систему на прозору. Зменшив би кількість перевіряльників. Залишив би лише тих, хто працює в реальному секторі економіки. Податки мають бути чіткі, фіксовані. Встановити, що сплачувати їх треба чи від гектара, чи від виробленої тонни пшениці, чи від виручки. І нічого іншого би не вигадував. А так маємо безліч прихованих податків і зборів. Наприклад, ідентифікація худоби. 40 гривень вартує пластмасова бирка на вухові тварини. До того ж, ці гроші йдуть не до державної казни, а приватній структурі, наближеній до когось у «верхах»… І за 5 років роботи у запропонованих мною умовах ми станемо житницею не лише Європи, а й світу. Людям треба дати відчути, що вони тут заробляють. А далі і з їхніх дітей хтось залишиться працювати на землі».

Праця аграрія – важка, і не лише в Україні. Завжди і всюди вона залежить від погодних умов, завжди це робота на повітрі, це протяги і пил, спека чи мороз…. Але від неї є результат: достаток в сім’ї. Попри те, що в Україні цей результат досягається важко, Василь Івасюк свого аграрного вибору не мінятиме: «У мої роки міняти стиль життя неможливо, – зізнається він. – Я віддаюся роботі, бо я так вихований. І ще – я патріот своєї країни, вірю в перспективу України. З такими землями, кліматом – навіть з такими людьми – ми маємо жити в рази краще, ніж живемо. Ми не можемо бути вічно «унікальною країною» з дикими законами».

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Запис Василь ІВАСЮК: «Ми не можемо вічно бути «унікальною країною» з дикими законами» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Не розробляти й приймати різні Програми «збільшення рогів і  копит», а намагатися сформувати середовище й встановити такі правила гри, за якими  у селян виникала би мотивація інвестувати кошти й працю в ринок тваринництва. Це проблема ментальності політиків і чиновників, які сьогодні не бачать стратегії розвитку агропромислового комплексу на селі. Що робити і куди рухатися далі  господарям ферм? Про це розмірковує кандидат сільсько-господарських наук, завідувач лабораторії, старший науковий співробітник Буковинської держсільгоспдослідної станції Інституту сільського господарства Карпатського регіону НАА, Андрій КАЛИНКА.

Тримати баланс поміж м’ясом і молоком

Скороченням поголів’я молочних порід і збільшенням м’ясних успішно вирішується проблема виробництва високоякісної яловичини в багатьох країнах світу. Сьогодні тваринництво США, Канади, Бразилії, Франції та Австрії підтримує оптимальне співвідношення виробництва молока та м’яса. Однак для переорієнтування ферм Буковини на нові технології виробництва дуже дешевої яловичини з малими затратами та низькою собівартістю продукції потрібний певний час. Особливої уваги потребує селекційна робота – розведення та вирощування маточного поголів’я молодняку за технологіями м’ясного скотарства.

З подачі буковинських науковців у скотарській галузі регіону вже понад 14 років успішно розвивається новий самостійний напрямок – м’ясне скотарство. На Буковині виведені нові породи м’ясної худоби, пристосованої до кліматичних умов області.

Буковинське молоко – неконкурентноспроможне

У краї рік від року скорочується поголів’я молочних порід, в основному на фермах віддалених сіл, де трудові ресурси обмежені, а велика кількість працівників – пенсійного віку.

Відновлювати молочне скотарство дуже складно, та не всюди й доцільно. Утримання молочних корів пов’язане з великими затратами праці та вимагає дорогих приміщень, устаткування для доїння, годівлі, видалення гною тощо. Випас молочної худоби на пасовищах обмежується відстанями й порами року. Заготівля кормових культур теж потребує великих витрат. Тож виключно актуальним є розвиток м’ясного скотарства, яке почало розвиватися швидкими темпами в Україні, зокрема і в Чернівецькій області.

Сьогодні не йдеться про цілковиту відмову від виробництва молока в краї. Навпаки, його треба нарощувати там, де збереглися пристосовані для цього приміщення, де є достатньо робочої сили та кормів. Не варто забувати що буковинські молочні корови свого часу посідали одне з найвищих місць в Україні. Але нині річний удій в деяких господарствах регіону утричі відстає від європейського

Продуктивність молочної галузі Буковини від 3 до 25 разів гірша за загальноєвропейські стандарти, через 15–20 років на ній можна буде остаточно поставити хрест.

Адже, за деякими даними, саме через 20 років перед нашим краєм може відчинитися золота брама загальноєвропейського «раю», звідки потечуть молочні ріки, в яких згине, не витримавши конкуренції, наше племінне мукаюче неподобство, яке наразі іменується національним стадом великої рогатої худоби.

М’ясні породи – вигідніші мало не в 150 разів

На Буковині нині близько 35-45% і більше сільськогосподарських угідь використовується нераціонально. Схили зіпсовані ерозією, землі через низьке економічне становище більшості господарств області, отримують недостатню кількість добрив і дають невисокі врожаї в межах 15-20 ц/га зернових культур.

Більш по-господарськи за літо отримувати з 1 га схилових земель 300 кг яловичини приблизно на 600 тис. грн., ніж отримувати на цих землях до 20 ц зернових – на  4 тис. грн.

Виведення цих земель з активного обробітку та створення лугів із бобово-злаковими травосумішами довготривалого використання дозволяє в нормальні за кількістю вологи роки отримувати при внесенні мінімальних доз добрив по 550-600 ц зеленої маси. На 1 га таких пасовиськ можна випасати 1 корову і 2,5 голови м’ясного молодняку й отримати 375 кг яловичини, яка прирівнюється до «альпійської».

Нашим господарям час усвідомити, що 1 га культурних пасовищ з травосумішами довготривалого використання прирівнюється до 0,8 га пшениці, але зернові треба  щорічно сіяти із внесенням міндобрив, а трави ростуть по 5-7 років без оранки. Настав час зацікавленим господарям різних форм власності області серйозно долучитися до процесу швидкого розвитку галузі м’ясного скотарства в регіоні. Адже худобі не треба солярки та бензину.

У Цурені на Герцаївщині корови безрогі

Дуже добре в цьому напрямі працюює господарство «Чернівецьке» у селі Цурень на Герцаївщині. Тут розводять м’ясних сименталів нової генерації, комолих (безрогих) від природи. На майже 430 га земель тут випасається 270 голів худоби, серед них 153 –нової популяції, переведені на енергоощадну технологію виробництва дешевої яловичини. 2008-го господарство отримало статус племзаводу з розведення м’ясного комолого сименталу. За своєю малозатратною технологією з мінімумом участі людини в догляді за тваринами воно може правити за модель іншим господарствам області. Тут досягають місячного приросту 800-900 г за повний цикл вирощування із низькими затратами кормів – 8,5к.од. на 1 кг приросту.

2011 року «Чернівецьке» отримало  державну підтримку – 173 тисячі гривень (1200 грн. на 1 голову), продало 31 голову племінного молодняку на суму 180 тисяч і отримало 112 тисяч чистого прибутку з рентабельністю 37%. Господарство успішно продає вирощений ними молодняк тваринникам Івано-Франківської та Тернопільській областей.

Секрет успіху: справжній господар дружить з наукою

Потрібно відзначити, що керівники базових господарств, які займаються м’ясним скотарством, прислуховуються до науки, постійно спілкуються з провідними науковцями-тваринниками Буковинської державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту сільського господарства Карпатського регіону НААН, вирішують за участі науковців багато проблем нової галузі скотарства. Дуже корисно і цінно проводити зустрічі з обміну досвідом, отримання свіжої інформації щодо технологій та ринків.

У науковців від господарників немає жодного секрету. Працювати стабільно, без авралів – але щодня, тоді й результат буде. А головне – відчувати, що праця – це не тільки важко, але й задоволення. Зростання кількості подібних господарств на землях Буковини дасть можливість поліпшувати генетичний потенціал худоби м’ясних порід та повніше забезпечувати населення нашого краю продуктами харчування якісного походження.

Запис Безрогі, але м’ясні спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Корівники без корів

В буковинських селах замість корівників – руїни. Про нинішню ситуацію у скотарстві та перспективи його відновлення на Буковині ми спілкуємося із завідувачем науково-технологічної лабораторієї селекції, розведення, годівлі й технології виробництва тваринницької продукції, кандидатом с.-г. наук, старшим науковим співробітником Буковинської державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук Андрієм КАЛИНКОЮ.

– Буковинське скотарство, яке в минулому було однією з найбільш рентабельних галузей сільського господарства, нині на межі зникнення, – каже фахівець. – Скотарська галузь «затиснута» між переробною промисловістю, посередницькими постачальними структурами і неплатоспроможністю споживачів. Якщо зараз не усунути дестабілізуючі чинники, що призвели до її кризи, галузь буде знищена остаточно.

Станом на 1 січня цього року 87% поголів’я великої рогатої худоби вирощується населенням області і лише 13% – сільськогосподарськими підприємствами. Загалом на Буковині нараховується 68650 корів. Колись в кожному районі було більше. Та маємо у нашому краї села, де ніхто не тримає немає жодної худобини!

Спосіб життя, здатний прогодувати державу

– Нині утримання худоби найчастіше приносить не дохід, а збитки, – каже Андрій Калинка. Це, за його словами, підтверджується тим фактом, що останнім часом поголів’я великої рогатої худоби зменшилося втричі, а темпи виробництва яловичини,  порівняно з 1990 роком, сповільнилися майже учетверо. У господарствах різних форм власності, як за продуктивністю, так і за кількістю поголів’я скотарство зведене до рівня 1951 року. Якщо раніше в кожному районі були потужні комплекси з виробництва яловичини, то сьогодні ті, що дивом збереглися, або розібрані та знищені, або населені кількома доморощеними десятками голів худоби.

Причини цього, за словами Андрія Калинки, лежать дуже глибоко й сягають відсутності кормової бази, яка, в свою чергу, зумовлена і зношеністю сільськогосподарської техніки (бо ж нема чим орати, сіяти, збирати), і фінансовим станом господарств (недолуга система довготермінового кредитування не дає можливості закупити новітню техніку й модернізувати виробництво), й низькою оплатою праці на селі, порівняно з іншими секторами економіки.

– П’ята частина земель і половина наявної чисельності поголів’я худоби припадає на дрібні індивідуальні господарства, де переважає ручна праця, – зауважує кандидат сільськогосподарських наук. – Тому ефективність використання трудових ресурсів суттєво знижується не тільки в цих господарствах, але й в аграрному секторі економіки загалом.

Андрій Калинка переконаний, що на село в жодному разі не можна дивитися виключно як на місце, де виробляється продукція. Село – це спосіб життя, а значить – і комплекс проблем, які треба вирішувати, а не ігнорувати. Зруйнувавши сільську економіку, держава втратила мільйони селян, які виїхали на заробітки до інших країн, а разом з ними втрачені й тонни молока, м’яса та зерна, що могли би бути вироблені.

– Найстрашніше нині – зруйновані ферми й забур’янені поля, – каже господарник. – Невелика кількість селянських спілок, які працюють в ринкових умовах, недоотримує значну кількість коштів, адже вони реалізують вироблену тваринницьку продукцію у вигляді сировини. А треба, як це роблять у сусідній Польщі та інших країнах Європи, продавати готову продукцію.         

Щоби відродитися, село потребує кваліфікованих кадрів

Однією з проблем, які не вирішуються, а лише загострюються, є нестача кваліфікованих кадрів у галузі тваринництва. Старший науковий співробітник Буковинської державної сільськогосподарської дослідної станції Андрій Калинка бідкається, що нині тваринницькі господарства лише на 20-30% забезпечені фахівцями.

– Прикро, що спеціальність «зоотехнія» нині просто відмирає: в області можна на пальцях порахувати фахівців-зоотехніків. Якщо в кожному районі ще збереглося по 2-3 зоотехніки – то це добре, – каже Андрій Казимирович. – Часто-густо до роботи стають ті новоспечені фахівці, які й найменшого уявлення не мають, як отримати якісні молоко, яловичину, свинину, зменшити їхню собівартість, при цьому зробивши галузь рентабельною. Ще низка спеціалістів керується в роботі багажем застарілих знань, не застосовуючи рекомендацій науковців.

Є й інший бік ситуації: за буденними труднощами – фінансовими, технічними, ринковими – у керівників тваринницьких господарств просто руки не доходять до впровадження інноваційних проектів, освоєння інтенсивних технологій. Бо ж які там передові досягнення сучасної науки, коли не вирішені проблеми забезпечення паливом, добривами, технікою…           

Здобуток тваринників – нова м’ясна порода ВРХ

Методом схрещування місцевої симентальської породи з м’ясною породою американської, канадської й австрійської селекції буковинські фахівці створили м’ясну худобу з прекрасними властивостями – високою енергією росту й якісним м’ясом.

За інформацією Головного управління агропромислового розвитку облдержадмінстрації, у Вижницькому, Кельменецькому, Кіцманському, Путильському, Сторожинецькому й  Хотинському районах немає жодної корови м’ясної породи.

Худоба нової генерації добре переносить умови передгірної зони області, цілорічне безприв’язне утримання, ефективно споживає грубі й соковиті корми, а в літній період – траву пасовищ. Науковці-тваринники регіонального агропромислового інституту встановили, що бички у 18-місячному віці досягають живої маси 500-600 кг і забезпечують забійний вихід м’яса 60-62%.

– Буковинський тип м’ясного симентала буде структурною одиницею створюваної  української симентальської породи, – розповідає Андрій Калинка. – Нова генерація худоби переважає за приростом ровесників місцевих сименталів комбінованого типу на 15-23%. Вирощуючи саме цей вид худоби, ми зможемо збільшити вихід високоякісної яловичини за рахунок інтенсивних чинників без нарощування кількості м’ясного контингенту поголів’я молодняку.

М’ясну худобу вже 14 років розводять у ДПДГ «Чернівецьке» в Цурені на Герцаївщині. Як розповів пан Калинка, сьогодні в цьому господарстві для випасання м’ясних комолих сименталів є близько430 газемель. Із 270 голів худоби 153 – нової популяції. Ці тварини переведені на нову, енергоощадну, технологію виробництва дешевої  яловичини. Господарство 2008 року отримало статус племінного заводу з розведення м’ясного комолого симентала. На фермі запроваджена малозатратна технологія вирощування м’ясної худоби, яка може слугувати моделлю для інших господарств області. Запроваджувана технологія дозволяє звести до мінімуму участь людини в догляді за тваринами, витрати електроенергії, палива, використання засобів механізації.

Торік «Чернівецьке» отримало 173 тис. грн. державної підтримки – 1200 грн. на одну голову, продало 31 голову племінного молодняку на суму 180 тис. грн. і отримало 112 тис. грн. чистого прибутку з рентабельністю 37%. За перше півріччя нинішнього року господарствам сусідніх областей уже продано 21 голову племінного молодняку на суму 150 тис. грн.

Хочете молока? – Корова не доїться!

Молочне скотарство сьогодні вимагає більших затрат, ніж м’ясне. Тож не дивно, що на Буковині в переліку підприємств, що працюють у галузі скотарства, більше тих, що вирощують худобу на м’ясо. А молочна галузь залишається в аутсайдерах.

– Молочну галузь треба відроджувати – і це безперечно, – переконує Андрій Калинка. – І використовувати для цього треба всі можливості: відновлювати приміщення, які хоч трохи збереглися, нарощувати поголів’я корів молочних порід, збільшувати виробництво молока, створюючи нові молочні стада з високим потенціалом продуктивності, забезпечувати наявне поголів’я збалансованою за всіма компонентами цілорічною годівлею, освоювати нові прогресивні технології утримання тварин.

У господарствах буковинців налічується 100500 голів молочного поголів’я ВРХ, а ще якихось 10 років тому ця цифра була вдвічі більшою. Підприємства станом на 1 січня вирощували 14400  молочного поголів’я ВРХ, а на цю ж дату 2002 року ця цифра становила ще 50,1 тис.

Найголовніша умова виведення галузі скотарства з кризи, на думку Андрія Калинки, це, насамперед, захист власного ринку та заповнення його продукцією власного виробництва. Доки завозитимемо продукти з інших держав, власне сільськогосподарське виробництво розвиватися не буде. А для цього слід припинити лобіювання такого господарювання із Верховної Ради.

Любов НЕЧИПОРУК, «Версії»

Запис Нині на Буковині таке ж поголів’я худоби, як 1951 року спершу з'явиться на Медіа-Версії.