Що поробиш, коли цілий рік очікувана подія почалася відвертою нудьгою? Розумію, що будь-яка вистава не може подобатися усім. Але ж фестиваль. Конкурс, змагання…

Хоча й дивилася «Скапена» утретє і, звісно, отримала й нові враження, почну, мабуть, від враження зовнішнього. Художник-постановник Наталія Руденко-Краєвська, чиї роботи гарно приживаються в репертуарі чернівецького театру, знову скористалася білою головною нотою – яку розписала яскраво й водночас вишукано, традиційно й новаторськи. Сценографія так само сучасно-модульна. Простір сцени вибагливо розсікається нібито звичайними піддонами, що надає широкі можливості і для миттєвої зміни декорацій, і для акторської гри. Додамо ще зображувальні й звукові можливості сучасної техніки, так само використані зі смаком, з вигадкою – тут відчувається робота режисера – і з гумором.
На афішу завбачливо винесене слово «фарс»: від чогось воно звільняє, до чогось по-новому зобов’язує.  Режисер відразу відсилає нас до старовинного театру ляльок, які «оживають» від поруху накидки Скапена. Складається враження, що саме ця накидка – якийсь чарівний двигун вистави. І акторам, зайнятим у ній, це, вочевидь, до душі: вони просто купаються у дійстві – у його високодинамічній легкості. Хоча якою ціною дається ця легкість, видно у фіналі, коли трупа знімає перуки на останніх поклонах…

Хоча одразу скажу про те, що «муляло»  від першого перегляду. Це завелика кількість децибел у крику персонажів. Так, обрана ось така манера гри, вона підтримується пластикою кожного персонажа, але здається, що було б навіть цікавіше, коли б актори-ляльки все-таки не кричали, а … грали крик. Тим паче, що в декого з акторів фрази вимовлялися на загальному тлі просто невиразно, доводилося здогадуватися за змістом сцени…

Постановка осучаснена: доволі «продовгувата» мольєрівська п’єса вклалася у 2 з половиною години з одним антрактом.
Найголовніше, на чому хочеться наголосити – саме на смаку, із яким закручена ця нелегка-легка вистава. Навіть деякі відверті жести, «нижчі за плінтус», не педалюються і не стають головним засобом для збурення сміху.
Класика, ніколи не втомлююся повторюватися, на те й класика, що дозволяє говорити про сучасне «відкритим текстом», не вдаючись до викривальної риторики і проголошення гасел. Принаймні, режисер-постановник Дмитро Гусаков знайшов у ній широке поле для своєї креативності.
І, нарешті, Дмитро Леончик. Він уже у «Дванадцятій ночі» спромігся бути центром вистави, а тут, як кажуть, сам Мольєр звелів! І в них вийшло – у Мольєра і в двох Дмитрів – Гусакова й Леончика.
А ще (даруйте, без звань, бо маю більший пієтет, ніж до звань, до самих акторів) у Андрія Циганка і В’ячеслава Стаханова, у Миколи Гоменюка, Сніжани Винарчук, Марини Тимку, Ксенії Король, Назара Кавулича і Григорія Руденка-Краєвського. У всієї скапенівської команди.
І в нас із вами, дорогі чернівецькі глядачі, вийшло – насолодитися цікавою виставою.
А «Золоті оплески Буковини» лунатимуть ще 10 днів.

Лариса ХОМИЧ, театральний оглядач «Версій»

Запис Маєте проблеми? Кличте Скапена. «Золоті оплески»: день другий спершу з'явиться на Медіа-Версії.

 
Найголовніше, на чому хочеться наголосити – саме на смаку, із яким закручена ця нелегка-легка вистава. Навіть деякі відверті жести не педалюються і не стають головним засобом для збурення сміху. 
Класика, ніколи не втомлююся повторюватися, на те й класика, що дозволяє говорити про сучасне «відкритим текстом», не вдаючись до викривальної риторики. Принаймні, режисер-постановник Дмитро Гусаков знайшов у ній широке поле для своєї креативності.

І, нарешті, Дмитро Леончик. Він уже у «Дванадцятій ночі» спромігся бути центром вистави, а тут, як кажуть, сам Мольєр звелів! І в них вийшло – у Мольєра і в двох Дмитрів, Гусакова й Леончика. 
А ще (даруйте, без звань, бо маю більший пієтет, ніж до звань, до самих акторів) у Андрія Циганка і В’ячеслава Стаханова, У Миколи Гоменюка, Сніжани Винарчук, Марини Тимку, Ксенії Король, Назара Кавулича і Григорія Руденка-Краєвського. У всієї скапенівської команди. 
І в нас із вами, дорогі чернівецькі глядачі, вийшло – насолодитися ще однією цікавою виставою. 
Театральний сезон завершився, але ж після літа він розпочнеться із новою цифрою… Не забудьте подивитися Скапена на чернівецькій сцені.

Лариса ХОМИЧ, «Версії»

Запис Жарти-жартами, а Скапен звів усе до купи… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

На передпрем’єрній пресконференції директор Облмуздраму Юрій Марчак не без гордості поділився тим, що виконані фінансові показники, здійснені заплановані ремонти й намічені  подальші. А на творчий фінал напруженого сезону режисер-постановник Дмитро Гусаков (на фото) ставить Мольєрівського «Скапена-Штукаря». Приблизно рік тому у постановці тоді ще режисера-фрілансера Дмитра Гусакова ми побачили «Дванадцяту ніч» за Шекспіром. Дмитро Гусаков так надихнувся класикою, якої до того не ставив, що пройшов конкурс на головного режисера Хмельницького облдраму, і на запрошення театру Чернівецького узявся за Мольєра. Художник-постановник – добре відома нам Наталя Руденко-Краєвська, балетмейстер – Марія Циба. У виставі задіяна жива оркестрова музика під керуванням Володимира Шнайдера, а спів акторам ставили Оксана Первова-Рошка. І в головній ролі – Дмитро Леончик. І що з того всього вийде, дізнаємося вже через 10 днів, у суботу-неділю 22-23 червня, найкоротшу червневу ніч…

Запис 88-й театральний сезон Чернівецький театр закриє прем’єрою вистави за Мольєром спершу з'явиться на Медіа-Версії.