«Не можу я повернутися в Україну, але тягне, хоча суцільна похмурість облич, навіть молодих, дивує, – сказав мені 20-річний сусід, який 13-річним хлопчиком виїхав з мамою до Іспанії. – В мене діабет, я на інсуліні. В Іспанії отримую безкоштовні та якісні ліки. Таких в Україні не матиму». Юнак зізнався, що особливого дискомфорту недуга йому не завдає. Щоправда, підбирав  відповідний вид спорту, яким можна займатися після роботи, і харчування. Та й ще постійний контроль цукру. Але за цим він стежить самостійно і багато часу це не забирає.

Чому в нас таке неможливе? Навіть інсуліну людського бракує, натомість хворі купують свиний, який дає масу ускладнень. А відповідь на поверхні: живемо в системі, створеній тими, хто на горі, і вона працює на них. Їм там добре й затишно, а нам тут зле, навіть тим, у кого вистачає не тільки на хліб, а й на кав’яр для дітей і поїздку до Греції. Бо не маємо впевненості ні в завтрашньому, ні в сьогоднішньому дні. Бо такими, на жаль, є умови гри. Корупція пронизала все суспільство – від низу до верху. Банальне обстеження в поліклініці без знайомого лікаря чи грошей вимагає чималих зусиль, а про те, щоби домогтися справедливості в суді, прокуратурі чи навіть ЖРЕПі, – взагалі мовчу. Як засвідчило нещодавнє опитуавання Інституту соціології НАН України, цілком довіряє міліції тільки 1% (!) українців, тобто менше 450 тисяч громадян, хоча лиш у міліцейських погонах – 300 тисяч! Утім, ця цифра є промовистою не в сенсі ставлення до правозахисників. Цим люди продемонстрували цілковиту недовіру владі. Та, мабуть, найстрашнішим є наслідок цього – апатія суспільства: ніхто і ні в що вже не вірить.

Так, зруйнувати цю схему дуже важко, – але можна. Для цього потрібне єдине: розділити владу і бізнес, бо ж нині йдуть у владу, щоби захистити й примножити власний капітал. Коли з’явиться той, хто матиме політичну волю на такий крок, Україна відродиться. Інакше крах держави неминучий.

Утверджувалися нинішні принципи нашої життєдіяльності ще 30-40 років тому. Пригадую, як рівно 25 років тому інтерв’ю московського журналіста Юрія Щекочихіна з полковником міліції Олександром Гуровим «Лев готовится к прыжку», опубліковане в московській «Литературной газете», справило в суспільстві враження вибуху атомної бомби. Воно не тільки потрясло радянських людей, а й буквально перевернуло їхню свідомість. З’ясувалося, що в нашій найкращій та найсправедливішій країні є мафія!

Наступна публікація Щекочихіна мала назву «Лев прыгнул». З неї вражений народ  дізнався, що держава дозволяє бандитам ставати депутатами, розміщати своїх людей у прокуратурі та міліції, займати високі кабінети на місцевому, а відтак і на найвищому рівнях. І, як нині відомо вже кожному школярику, почавши у 80-их з рекету над кооперативниками та вибивання зубів повіям, мафія в 90-х пересіла у владні сани. Бо тільки там – на найважливіших стратегічних об’єктах – крутяться справжні гроші.

Розхлебтувати наслідки цього доводиться нині не тільки Україні, а й іншим пострадянським республікам. А щоби тримати всіх громадян у руках, створено таку систему, де без корупції не виживеш: закон – і моральний у тому числі – на кожному кроці порушують усі. Чи можна цьому якось протистояти? Так. Але, найперше, треба це усвідомити. Такою викривально-просвітницькою роботою, що дорівнює боротьбі, займався в Росії Юрій Щекочихін, в Україні – Гія Гонгадзе, чия голова й досі не знайдена. Та й Щекочихін помер 2003 року в страшних муках. Його колеги з’ясували: журналіста отруїли препаратом, що був на озброєнні спецпідрозділів на Північному Кавказі для знищення ватажків бандформувань…

Людмила ЧЕРЕДАРИК      

Запис Систему зламати важко, але можна спершу з'явиться на Медіа-Версії.

На одного дорожника з лопатою – чотири з папками

За офіційною інформацією облавтодору, на дорогах загального користування станом на 16 червня ліквідовано понад півсотні тисяч квадратних метрів ямковості. Зокрема, нещодавно шляховики в авральному режимі залатали ділянки Заліщики-Чернівці, Чернівці-Порубне, Припруття-Хотин, Оршівці-Мамаївці, Магала-Припруття…  На деяких відрізках шосе, як, наприклад, Чернівці-Порубне, латана-перелатана дорога більше схожа на бугристі клапті – ям ніби вже і немає, зате трясе добряче. Щоправда, якщо звернеш з траси, то потрапляєш у такі ями, що й не об’їхати – одна на одній. Лопати дорожників до доріг місцевого значення поки що не дібралися – не встигли…

– Можна казати про відсутність грошей тощо… – зауважив Михайло Папієв. – Оці два тижні фінансування не було, але, як показала служба автомобільних доріг, – іноді можна робити дороги і без грошей. Хто ж заважав робити їм те саме до останніх двох тижнів, допоки ми це питання не винесли на засідання колегії обласної державної адміністрації? Не все залежить від грошей, а й наскільки організована робота, наскільки заощадливо ставляться до тих коштів, які надходять з центру. Я зробив такий експеримент. Порахував, скільки всього працівників в службі автомобільних доріг Чернівецької області. Це 664 особи. Коли ж ми зробили мобілізацію, то першого тижня більше 130-ти чоловік на дороги вивести не змогли. В мене, як у голови облдержадміністрації, виникає запитання: скажіть, будь ласка, а де інші 534 людини?! Чим вони займаються від ранку до ночі? Ну не може такого бути, щоби на одного працюючого було чотири керівника! – обурювався Михайло Миколайович.

Ігор Гах, начальник Чернівецького облавтодору, пообіцяв подібні організаційні «недопрацювання» врахувати.

– Дорожники краю готові працювати цілодобово, працювати без вихідних, – запевнив він журналістів.

Щоправда, рядові дорожники з лопатами такі «заяви» сприйняли дещо скептично.

– Працюємо цілий день ось у таку спеку за півтори тисячі гривень у місяць. Більше і легше можна заробити у якогось сільського газди – там ще й нагодують і 50 грамів наллють. Тому багато людей через це і звільняється. Я вже роки тут працюю, але лише тому, що діти вчаться в університеті, а іншої постійної роботи немає, – поскаржився один з трударів-дорожників.

«Гроші – в дорозі»

Недостатнє та інколи несвоєчасне фінансування – найбільша біда буковинських дорожників, – запевняють в облавтодорі. Зараз відомство ремонтує дороги… без грошей. На рахунках кошти ніби є, а скористатися ними у службі автомобільних доріг не можуть. Тому 8,5 млн. гривень, які витратили дорожники за останні два тижні на ліквідацію ямковості – довелося взяти в борг.

Порівняймо: цього року передбачено на поточне утримання автомобільних доріг 54 млн. грн. Це разом із зарплатою працівників.  За словами ж Ігоря Гаха, на ремонт буковинських доріг потрібно… 2 млрд. гривень!

– Tого, що з натяжкою можна назвати «ремонтом» – ми зробили 30%, – констатував Михайло Папієв. – Можна стояти і чекати грошей. А можна шукати системну компанію, яка має обігові кошти, щоби вона, не очікуючи коштів з державного бюджету, почала би вже якісно робити поточний ремонт доріг.

Власні кошти у шляхи – схема знищення бізнесу?

На Буковині вже існує сумний приклад того, чим завершується вкладання власних коштів у ремонт доріг. На це під час останнього засідання профільної постійної депутатської комісії облради поскаржився депутат Роман Майор:

– За 21 день, перед приїздом Президента, мої люди зробили дорогу на Банчени. Та генпідрядник з Києва, «Юнікобуд», який уже отримав 28 млн. грн, так і не повернув нам гроші за роботу – 7,2 млн. грн. За минулий рік зі мною взагалі не розрахувалися за виконані роботи. Як наслідок, я не погасив лізинг і банк забирає сучасний і єдиний такого ґатунку асфальтовий завод в області. А він обійшовся нам у понад 10 млн. грн. Завдяки його високотехнологічному обладнанню ми могли б накривати якісним асфальтом 2 км доріг щодня. Тепер область втратила таку можливість… Я розцінюю це як схему знищення бізнесу. І що тепер мені робити? Продавати хату? Чи вішатися?

Депутати не знали, що на це відповісти колезі. А той додав: «Мільярди гривень винен бюджет таким організаціям, як моя… Я говорив про це на сесіях облради і засіданнях комісії. Та чомусь прокуратура не зреагувала на такі неправомірні, я б сказав, шахрайські, дії.  І хотілося б знати, як такі фірми виграють тендери?»

Потрібних грошей область не має. А зайві , мабуть, є?!.

Щоправда, охочих «вкатувати в асфальт» (насамперед, об’їзної дороги Хотина) власні кошти і потім роками чекати повернення боргу з державного бюджету – небагато. Проте заманити на Буковину одного такого «сміливця» облавтодорівцям якось-таки вдалося.

– Службою автомобільних доріг було проведено тендер на закупівлю послуг з ремонту об’їзної дороги Хотина, виграло підряд підприємство «Південьзахідшляхбуд» з юридичним місцем розташування м. Вінниця, – повідомив журналістам Ігор Гах.

За його словами, це підприємство входить до складу серйозної компанії із великими виробничими потужностями та фінансовими можливостями. Воно вже монтує власний асфальтовий завод в м. Новоселиці і наступного тижня буде готове розпочати роботу.

– А свій асфальтовий завод тим часом демонтують, – коментує член профільної постійної депутатської комісії обласної ради Руслан Мельник. – Таке враження, що в області є зайві кошти. Адже «варяги» з Вінниці отримуватимуть гроші за монтаж (а потім демонтаж?) свого обладнання, за відрядження працівникам і за пальне для перевезення техніки. Та й податки з усіх цих операцій підуть до Вінницького обласного бюджету.

І насамкінець: серед головних пріоритетів облавтодорівців залишається завершення капітального ремонту мосту через Дністер в селі Атаки. За словами п. Гаха, підрядники обіцяють капітально відремонтувати одну смугу вже за місяць-півтора.

Ігор КОНСТАНТИНЮК, «Версії»

Народний депутат Ігор Єремеєв заявив про справжню причину поганих доріг в Україні

За 2013 рік держбюджет має всі шанси недоотримати акцизів та ПДВ від продажу нафтопродуктів на суму 7 мільярдів гривень. Це ті мільярди, які повинні йти на ремонт доріг. Ними майже вдвічі можна було би погасити поточний борг «Укравтодору» за 2012 рік. Про це заявив учора, 19 червня, з трибуни Верховної Ради позафракційний  народний депутат України Ігор Єремеєв.

Уряд нещодавно оголосив, що для повного ремонту доріг в Україні потрібна колосальна сума – 500 мільярдів гривень. «Але і цих нереальних грошей не вистачить, – переконаний Ігор Єремеєв, – адже невідомо куди, як вода в пісок, витікають мільярди державних коштів».
Як доказ цього він навів  конкретні цифри Мінфіну. За 2012 рік недонадходження до бюджету акцизу та ПДВ з продажу нафтопродуктів склали 4 млрд. гривень. У поточному 2013-му році ці тенденції лише набрали обертів. Тільки за 4 місяці цього року спостерігається зменшення надходжень податків ще на 35%. Отже за прогнозами, наприкінці 2013 року бюджет не дорахується 7 млрд. грн, яких би вистачило на будівництво 1,5 тис. км автобанів європейського рівня, не  кажучи вже про якісну реконструкцію існуючих доріг!

«Як Уряд може не реагувати на такі катастрофічні статистичні дані?! Особливо на тлі бюджетного дефіциту, який збільшився до 54 мільярдів гривень. Лише вдумайтесь у ці наведені цифри! Експерти вже підрахували, що зараз зношеність українських доріг становить 85 %. Через 3-4 роки вона досягне ста відсотків! Куди ми йдемо? Де, нарешті, та межа, яка змусить можновладців зупинитися та зрозуміти катастрофічність ситуації? У народі недарма кажуть: «Прийшли як господарі, а живуть як гості». Тож в країні нічого не зміниться, доки в ній чиновники і міністри поводяться як гості!» – резюмував Ігор Єремеєв. – Ми зобов’язані  розібратися, куди зникають державні кошти, які мають надходити на ремонт доріг. Народ України має право це знати, а також знати правду про причини  негативної динаміки надходжень податків від нафтопродуктів, які безпосередньо повинні спрямовуватися на дорожнє будівництво.

Запис Клаптяні шосейки губернатора «задовільнили» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Приїхала, придивилася і з`ясувала – жодного секрету немає. Натомість є лише декілька пунктів, що значно різняться від нашого бачення світу.

Ірина Колюда: “Саме в Америці я стала українською патріоткою”

Важко працюють. Середньостатистичні молоді американці працюють завжди на двох роботах, аби забезпечити своє проживання без батьків, навчання, утримання автомобіля. Дехто спочатку заробляє собі на навчання і поступає до коледжу в 30 років. А в нас є «діти», що і в 25 ще ніде не працювали: закінчивши «вишку» і не знайшовши роботу за спеціальністю, сидять вдома на шиї батьків. Бо хочуть роботу тільки за профілем, але ж не всі мають бути «білими комірцями», хтось має бути і «синіми».

Рано йдуть з дому. Американці тому і пестять дітей, що після того, як їм виповниться 18, батьки їх майже не бачать. З 18 років американці живуть окремо від батьків, знімаючи квартиру з друзями чи незнайомими людьми, бо для одного дорого знімати житло, маючи зарплату в середньому 1000 доларів. Світова криза відчувається і там. Щоправда, все підкріплюється їхньою не знеціненою валютою: на 1000 доларів ти можеш і знімати з кимось квартиру, і їсти непогано, і вдягатись та платити за бензин для авта і ще звісно ходити іноді «на гульки».

Не свобода, а бездоганна Система. Більшість американців є законослухняними громадянами, які завжди слухаються своєї Систему – платять страховки і податки, деякі навіть відраховують гроші на доброчинність. США називають країною свободи, і, можливо, так і було у ті далекі часи, коли люди переїжджали на новий материк у пошуках вільного, незалежного, нового життя. Проте зараз свободи не існує. Натомість є бездоганна система контролю «Back ground», через яку апарат управління знає про тебе все – номери кредиток, розмір доходів, і, навіть, з ким ти знімав колись квартиру…

Залежність від Системи. Система змушує людей все життя сплачувати кредити та страховки, адже медицина і навчання – платні. Тож виплачуючи їх, ти стаєш залежним від Системи. І лише на старості років люди можуть дозволити собі подорожувати, що вони успішно і роблять. Бабусі з макіяжем і манікюром водять машини, а не сидять вдома, закутавшись в хусточки, в’яжучи онукам шкарпетки.

Менталітет полягає у легкості. Що мені подобається в їхньому унікальному менталітеті «легкості життя», так це те, що люди не бояться переїжджати з місця на місце, з штату в штат, з квартири на квартиру…Вони просто пакують всі свої пожитки, кладуть чемодани в машину і їдуть країною в пошуках кращого рівня життя, кращої роботи і зарплати і, звісно, розваг і пригод.

В американців не прийнято говорити про гроші і зарплати, тим паче, що правду все-одно тобі ніхто не скаже! Ніхто не ділиться своїми планами і роздумами, тоді, як у нас друзі один перед одним вивертають душу… В американців для цього є психологи за гроші.

До речі, американці – нація лінива. Це спонукає їх до винаходів, які полегшують побут.

Вміють розважатися. Американці вміють відпочивати та розважатись. Вони не соромляться брати участь в конкурсах чи співати караоке. У них взагалі не схвалюється така риса характеру як сором’язливість, вони радше вважають її недоліком. Успіх на боці впевнених у собі.

Сила закону. Вражає велика сила закону, справедливість покарання, велика повага до армії та поліції. Я виглядаю молодшою за свій вік, тож мені не відпускали спиртне, оскільки при собі не було ID (картки ідентифікації особи) і я не могла довести, що мені вже 21. Не проходить там і варіант  «друг купує для друга», бо тебе обов’язково запитають: «А навіщо вам два пива одночасно? Для кого ви купуєте? Можу я побачити ID цієї особи?». Більшість людей не палить, але курці ніде не зможуть купити цигарки поки не досягнцть відповідного віку та не зможуть покурити у місці, що не відведене спеціально для цього.  Після 12 години ночі важкі алкогольні напої в магазинах не продають, а після 2-ої ночі взагалі жоден алкоголь не купиш. Тому саме о 2-ій закриваються всі нічні заклади, тоді як в Україні можна тусуватись як мінімум до 4-ої.

Суворо за уставом. Американці завжди діють суворо за інструкціями й уставами. Більшість з них – дуже чесні. Вони принесуть знайдений гаманець з усією готівкою і кредитками всередині, тоді, як в Україні в тебе вкрадуть гаманець з кишені у маршрутці. Вони викликають сантехніка, коли ми намагаємося полагодити все власними силами. Так само чесно вони «доносять» на співробітників чи навіть незнайомих людей, а в нас така людина вважається «шісткою».

Повага до всіх. Дуже вражає ставлення до інвалідів: для них – усі зручності. Їх навіть називають по-іншому – «людьми з обмеженими можливостями». Та й діти дауни називаються «артистичними». Така ж повага і до афроамериканців, і до дітей, і до всіх професій, і до сексуальних меншин, і, навіть, до домашніх тварин.

Гендерна рівність. З жінками, як на мене, вони перегнули палицю і тепер деякі жінки самі не раді, що роками виборювали рівноправ’я. Гендерна рівність зайшла так далеко, що ніхто тобі не допоможе нести важкі валізи, ніхто не відчинить перед тобою двері і не підсуне стільчика, а вагітні жінки працюють до останнього замість того, щоби лягати до лікарні на збереження як наші. У США жінки тому й народжують після 30, що намагаються зробити кар’єру, заробити гроші на утримання дитини, тоді як у нас народжують від 16-ти з надією на власну маму та на Господа Бога.

Неперевершений сервіс. Американці посміхаються фальшивою американською посмішкою на 32 білісіньких зуба і роблять свій сервіс неперевершено найкращим. У них, звісно, клієнт завжди правий, і гарного вам дня, і чим ще ми можемо вам допомогти? Так, посмішка фальшива, але, повірте, просто нереально цілими днями посміхатися натуральною посмішкою. Все ж таки я обрала б фальшиву, ніж коли тобі кидають здачу практично в обличчя з виразом «ти ще тут!?».

Американці – не тупі, а прості. Американці не тупі, як про них любить казати Михайло Задорнов. Вони нація дуже проста. Простота виявляється в діях і навіть у стилі одягу, ніхто не наряджається і не розмальовується без особливого приводу. Не те, що в нас, в Україні, де без високих підборів ти вже людина іншого сорту! В мене на потоці в інституті окремі дівчата на пари приходили більш кричущо вдягнені, ніж у штатах дівчата ходять до нічних клубів!

Патріотичність. Їхня патріотичність вражає. Це світле почуття уряд виховує у громадян з дитинства. Наприклад, кожен день у школі починається з підняття національного прапору! Вони дійсно пишаються тим, що вони є американцями, деякі навіть вважають себе «вищою расою». Та коли діти в школі грають у футбол чи баскетбол, то очки не рахують, оскільки перемогли всі – немає тих, хто програв, усі найкращі! Система навмисне не вчить дітей географії як слід, аби крім США нічого не було, а деякі не знають навіть географії своєї великої країни. Наразі їм нав’язують стереотипи, що американців у світі недолюблюють.

Відсутність національної кухні. Там дійсно багато людей страждають від надлишку ваги через специфіку харчування – жирна та швидка їжа змалку і практично відсутність рідкого. Але чимало з них бігають зранку і змушують себе ходити тричі на тиждень до тренажерного залу, адже це модно і для здоров’я добре.

Масони. Можливо, Америкою таки керують масони? Хто його знає! Принаймні, один з їхніх символів – піраміда з оком на верхівці – добре проглядається на зелених папірцях, що правлять світом. Віднедавна відому зелень доларів розбавили рожевим кольором, але це не змінило того факту, що ти можеш в будь-якій точці планети ними розрахуватися та обміняти їх на місцеву валюту.

Служба у збройних силах – честь. На американське військо витрачається половина грошей на планеті, які взагалі витрачаються на військо! Діти пишуть і відправляють воякам і миротворцям листівки зі словами: «Дякую, що ви воюєте і боретеся за наші життя». Звісно, дуже зручно вести війну з іншою країною на території тієї країни. Хоча солдати все одно гинуть, доки політики грають у свої брудні ігри. Та армія в США не є примусовою. Служити у збройних силах вважається за честь. Крім того – це високооплачувана робота, яка передбачає великі пільги до кінця життя, наприклад, право на безкоштовну освіту або навіть передання цього права своїм дітям. На жаль, багато людей не повернулись додому, бо віддали життя за Систему, яка продовжує розміщувати своїх вояків по всьому світу і насаджувати їм думку, яка велика честь служити ненці-Америці.

Коротка історія

Маючи за спиною 236 років існування і лише одну війну на своїй території, та й ту громадянську, американці дуже пишаються своєю історією. Хоча насправді країна заснована переселенцями з Європи, а своїх корінних жителів індіанців вони запроторили жити в резервації. Американці не мають навіть власної мови, і, насміхаючись з британського акценту, вони забувають, що це саме вони переробили англійську мову на американську і при цьому значно зменшили граматику, скоротили слова до мінімуму, а в деяких словах взагалі змінили правопис.

Холодна війна триває. Прийнято вважати, що гонка озброєнь, що існувала між США та СРСР, давно скінчилась. Але насправді це не так. Холодна війна триває і це чітко видно з того, з якою недовірою та іноді навіть підозрою деякі американці ставляться до вихідців з країн колишнього СРСР.

«Відплив умів». США піднялись не без допомоги наших учених. Відомий термін «відплив умів» означає еміграцію вітчизняних висококваліфікованих фахівців до більш розвинених країн світу, де їм пропонують покращені умови праці та стабільні зарплати. На даний момент це явище становить велику загрозу економічній безпеці України. У цьому я там переконалася  

Висновки: Добре там, де нас нема!

Українцю потрібно поїхати на інший кінець світу, щоби стати патріотом. От і я повернулась на Батьківщину, бо немає кращого в світі почуття, ніж пройтися рідними стежками рідної землі та обійняти маму. І, як бажав мені американський друг: «Привези, будь ласка, з Америки лише хороші спогади та навички, не бери нічого поганого». «Слухаюсь, сер», – відповіла я. І повернулася з переконанням, що нема нічого крутішого за Європу з її історією в тисячі років. А географічно Україна – в Європі, і, до речі, є там найбільшою країною. Тому давайте будемо пишатися тим, що ми – українці, і молитись за Україну та вірити лише в світле її майбутнє.

Ірина КОЛЮДА, спеціально для «Версії»

Запис Американські секрети спершу з'явиться на Медіа-Версії.