До молочного соціального кошику входять молоко, сметана, кисломолочний сир і масло. І голова Асоціації постачальників торговельних мереж Олексій Дорошенко на своїй сторінці у Фейсбук розповідає, що відбувалося за останній рік із цінами на кефір, йогурт, вершки, твердий і плавлений сири, а також маргарин у традиційних для магазинів упаковках. Ціни називає актуальні для Києва, але «темпи зростання відповідають загальноукраїнським тенденціям», – зазначає Олексій Дорошенко.

Так, нежирний кефір 0% за рік подорожчав на 12%. Класичний йогурт 1,5%, 580 мл набув у ціні +13%. Твердий голландський сир 45% за рік додав 16%. Вершки 10% подорожчали на 18%. Вартість маргарину 70%, зросла на 22%. Плавлений вершковий сир 55% за рік став дорожчим на 25%. «Таким чином молочний кошик із супермаркету подорожчав за рік у середньому на 16%»,– підсумував Олексій Дорошенко.

Запис Кефір, йогурт, сир: як подорожчала «молочка» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Були лазня й дискотека, а стала сироварня

У приміщенні кооперативу «Добрі газди», що у Михайлівці на Глибоччині, створюють сири за австрійськими, італійськими та голландськими рецептами. Коли зайшла до приміщення, де колись були лазня та бар з дискотекою,  побачила у своєрідному музейному куточку, де зберігаються фото почесних гостей та меценатів, знімок знайомого сировара, якому кілька років тому «Версії» присвятили кольоровий розворот газети. Бо це ж він – наш буковинець Юрій ВІЗНЮК виборов свого часу у Відні перше місце на традиційному конкурсі сироварів. Зварений Юрієм сир виявився кращим серед 750 різних сирів з усієї Австрії. Та його авторство з’ясувалося лише під час нагородження, коли господар-сировар, якому Юрій допомагав у роботі, вийшов за нагородою. Він подивився на дату виготовлення сиру і зрозумів, що цей сир варив його учень-помічник з України. Бо на кожному сирові є дата його виготовлення. А дата найкращого сиру припала саме на день народження господаря, коли той відпочивав. І це був єдиний день у році, коли він не працював. Уточнення, погодьтеся, доволі шляхетне. Але завдяки йому Юрій Візнюк отримав тоді безпроцентний кредит, на який відкрив свою сироварню у Шишківцях, що на Кіцманщині. Так от, саме цей Візнюк і навчив михайлівських газд варити сири. Бо таких фахівців у краї не було. І варто зауважити, що сировари з Михайлівки настільки добре оволоділи новим для себе фахом, що коли до них на відкриття сироварні приїхала посол Австрії в Україні Герміна Поппеллер, то,скуштувавши їхньої продукції, вигукнула: «Такий сир варили на моїй малій Батьківщині. Неймовірно, але це ж тирольський сир!».

Григорій ВАНЗУРЯК, голова Глибоцької об’єднаної територіальної громади (ОТГ), який і розповів про реакцію посла, зауважив: «Ми були горді тим, що зуміли відтворити справжній австрійський автентичний смак сиру». За словами технолога кооперативу Віктора Бабина, альпійські та голландські сири дуже різняться: «Це дві різні філософії варіння, – каже він. – Італійські ж сири, як правило, напівтверді, до них додаємо горіхи, базилік тощо. Спеціаліст розповів, що на 1 кг сиру йде 10 л молока. «Ми могли б переробляти за день 1500 л, але у Михайлівці для цього замало корів. Тож у найкращий літній період переробляємо до 700 літрів», – розповів технолог..

До слова, за літр молока з жирністю 3,2% людям платять 9 грн. Якщо жирність вища,  можна заробити і 12-13 грн на літрі. Жирність, між іншим, перевіряють одразу ж під час здачі молока. Загалом вимоги до продукції тут європейські. Так, здати молоко можуть лише ті господарі, чиї корови пройшли ветеринарний огляд і в яких немає захворювань на зразок туберкульозу чи маститу. Крім того, щомісяця проводиться перевірка молока на вміст антибіотиків.

Кілосиру обходиться виробникам у 180 грн. Реалізують його дорожче, бо до ціни входять і транспортні та інші витрати.    

Кооператив «Добрі газди» об’єднує 36 членів. Зважаючи на зростання попиту на їхню продукцію, планують створити ще одне об’єднання, яке займатиметься вирощуванням кіз і овець. З їхнього молока вироблятимуть овечі сири – вони дуже популярні не тільки серед місцевого населення, а й серед приїжджих. 

З депресивного села – в успішні з допомогою Європи

– Михайлівка була яскраво вираженим депресивним селом, – розповів історію нині успішного села голова ОТГ Григорій Ванзуряк. – Почали шукати вихід, якусь ідею.Подивилися довкола – нібито і земля є, і біля сотні корів у людей залишилося. Тому вони й їздили продавати молоко та іншу молочку на ринки області. Тож, проаналізувавши ситуацію, разом з активом, себто сільськими депутатами,дійшли висновку, що могли б узятися за переробку молока. І запропонували михайлівчанам створити в селі сироварню. Проект виявився успішним, працює вже майже півтора року. На його реалізацію пішло близько року, – підсумував голова ОТГ.

А начальник управління міжнародного співробітництва та європейської інтеграції Чернівецької облдержадміністрації Ганна Жебчук повідомила, що все це відбувалося в рамках пілотного проекту Австрійської Агенції Розвитку та Програми розвитку Організації Об’єднаних Націй в Україні «Сталий розвиток сільських територій Чернівецької та Одеської областей».

– Тоді, 2018 року, ми реалізували 9 мікропроектів з розвитку об’єктів соціальної сфери в сільській місцевості на загальну суму 4,3 млн грн, а також налагодили переробку молока кооперативом «Добрі газди» у Глибоцькій ОТГ. Загалом там було освоєно 760 тис. грн, з яких допомога ЄС склала  607390 грн. Від Глибоцької сільради надійшло 75924 грн і стільки ж вклали самі «Добрі газди». Якщо ж узяти в цілому, то лише минулого року в області реалізовано 20 проектів міжнародної технічної допомоги, – наголосила п. Жебчук.  За її словами, сума залучених грантових коштів становить близько 10 млн євро.

Все для людини та в ім’я людини

Популярне за радянських часів гасло пригадалося, коли почула розмірковування директора «Добрих газд» Володимира Білоуса про філософію кооперативу. Авторціцих рядків вона особливо заімпонувала.

Річ у тім, що кінцевим, так би мовити,бенефіціаром, який отримує зиск від цього об’єднання, є… господар корів. Себто, пересічний мешканець села Михайлівка, який доглядає тварин і здає молоко на сироварню.

– Селянин приносить молоко, яке переробляють на сир, – пояснив директор. – Сир ми продаємо через мережу магазинів у Чернівцях. Хоча чимало покупців з області приїжджають сюди на сироварню, бо в нашому магазині дешевше – без транспортних витрат. Зауважу, що нас уже знаютьі в Києві. Так ось, усі гроші, які ми отримуємо від продажу сиру, щоправда, відрахувавши зарплату персоналу, комунальні послуги тощо, виплачуємо людям, які утримують велику рогату худобу. Саме тому наш кооператив неприбутковий. Натомість прибутки мають селяни: вони отримують за місяць по 5-6 тисяч гривень. Це не шалено великі гроші, але для сільської місцевості суми значні.

Та, мабуть, чи не найголовніше в цій ситуації те, підсумував голова ОТГ Григорій Ванзуряк, що люди нарешті зрозуміли: їхній добробут у їхніх руках. Тож на досягнутому зупинятися не збираються. Крім ферми з вирощування кіз та овець, планують організувати переробку смородини, кущі якої є на території кожної садиби. 

Людмила ЧЕРЕДАРИК, «Версії»

Запис «Добрі газди» з Михайлівки варять європейські сири спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У Чернівецькій області, на території Глибоцької ОТГ, планують заснувати сільськогосподарський обслуговуючий кооператив (СОК) молочного напрямку «Молочна поляна», розповів керуючий справами виконавчого комітету Глибоцької селищної ради Василь Зеленівський:
«Рік тому громада села Михайлівка Глибоцької ОТГ за підтримки Австрійського агентства розвитку побудувала нову сироварню «Добрі ґазди», де виробляють тверді і м’які сири за голландською й італійською технологіями, – зазначив він. – Коров’яче молоко для виготовлення сирів постачають понад 30 членів сільськогосподарського кооперативу, переважно – сімейні ферми».
За його словами, зарік у громади з’явилася потреба у ще одному молочному кооперативі, який об’єднає господарів, що утримують кіз та овець.
«Молочна поляна» працюватиме так само, як і «Добрі ґазди»: члени кооперативу здаватимуть овече і козяче молоко на переробку і зможуть отримувати кращу ціну за рахунок виробництва продукції з доданою вартістю», – пояснив Василь Зеленівський.
Офіційне відкриття СОК «Молочна поляна» заплановано на вересень 2019 року.

Запис «Молочна поляна» – справа смачна й серйозна спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Науковці впевнені, що для розрахунку ідеально корисних для здоров’я порцій їжі можна обійтися без спеціальних ваг: потрібно лише активно використовувати ваші руки

Макарони та крупи. На одну порцію варіть макаронів стільки, скільки зможете взяти у «чашку» з двох долонь. Те саме – про рис, пластівці та інші злаки: черпайте їх обома долонями, як воду. Пучок  спагетті відміряйте  плотним кільцем зі вказівного та великого пальців.

Картоплі на порцію дозволяється лише одна картоплина розміром з ваш кулак: приблизно 200 грамів. Шматок куриної грудки на грилі має бути не більшим за вашу долоню. Шматок сиру не має бути довшим за два великих пальці, складені разом.

Дієтологи нагадують, що протягом дня треба з’їдати 5 порцій фруктів та овочів, 3-4 порції вуглеводів із клітковиною, 2-3 порції бобів, риби чи м’яса, 2-3 порції молочних продуктів.

Запис Щоби відміряти порцію їжі, потрібні лише… руки: жодного шахрайства спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Нещодавні дослідження науковців з університетського коледжу Дубліна показують, що відмовлятися від споживання жирного сиру не можна, передає hronika.info. З’ясувалося, що сир знижує рівень холестерину ефективніше за інші молочні продукти. Щоденне споживання 120 грамів сиру із високим вмістом молочних жирів сприяє зниженню «поганого» холестерину в організмі активніше, ніж споживання сиру із низькою кількістю жиру, констатували ірландські науковці у публікації у виданні Mirror.

В експерименті за участі понад 160 людей із надлишком ваги, у віці 50 років та більше, досліджувані споживали різні за жирністю сорти сиру. Підсумки дослідження говорять про те, що, всупереч сталій думці про жирні продукти, споживання жирного сиру не лише не збільшує ризик серцево-судинних захворювань, але й допомагає його зменшити. Саме сир із повноцінною жирністю, завдяки своїй здатності знижувати рівень холестерину в крові, зменшує ризик смерті від інсульту. До того ж, суттєво – до 42%. Фахівці пояснюють це тим, що, на відміну від інших молочних продуктів, жирний сир має оболонку навколо краплин жирних кислот, яка не дозволяє їм відкладатися в судинах у вигляді холестеринових бляшок.

Запис Вагома причина споживати жирні сири: смачно та корисно спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Недорогу їжу купують зазвичай, намагаючись заощадити, але експерти наголосили, що наслідки вживання таких продуктів можуть бути сумними.

Експерти ВООЗ назвали недорогі, але при цьому дуже небезпечні у своєму впливі на здоров’я продукти.

Список найнебезпечніших продуктів харчування з категорії дешевих очолили ковбаси і сосиски, повідомляє MedikForum. Невисока вартість цих виробів – правильний знак того, що в продукті міститься мінімум м’яса. При цьому в дешевій ковбасі та сосисках багато потенційно канцерогенних субстанцій, регулярне потрапляння яких в організм загрожує розвитком онкологічних захворювань.

Друге місце посіли дешеві напівфабрикати. Найбільш небезпечними інгредієнтами, присутніми в їхньому складі, є фосфати і трансжири. Надлишковий вміст фосфатів в організмі неминуче призводить до зміщення балансу фосфору і кальцію, послаблює кістки, згубно діє на нервову систему, а також різко підвищує ризик інфаркту. З підвищеною ймовірністю судинних патологій пов’язане і вживання трансжирів.

Також, зазначили фахівці, не може бути дешевим твердий сир – його невисока ціна сигналить про додавання маргарину, вживання якого загрожує порушеннями в роботі серцево-судинної системи.

Дуже небезпечні і недорогі солодощі, випічка: в цих продуктах майже завжди міститься величезна кількість різних добавок, починаючи від барвників і підсилювачів смаку до трансжирів і дешевих олій, які різко погіршують стан судин.

Опинилися в п’ятірці цих продуктів харчування і недорогі рибні консерви. За словами експертів ВООЗ, в такій рибі можуть бути присутні важкі метали, які потрапляють в продукт через окислення металевої тари. Важкі метали можуть провокувати розвиток онкологічних захворювань.

Запис Дешеві продукти небезпечні для здоров’я спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Гіподинамія. Сучасні люди тривалий час перебувають сидячи: за комп’ютерами, на робочих місцях, у транспорті чи власній автівці. Медики ж рекомендують сидіти не більше години поспіль: в ідеалі потрібно підводитися й розминатися щопівгодини. Та більшість такими рекомендаціями нехтує. А це серйозний чинник розвитку онкозахворювань легень, кишечнику, молочної та передміхурової залоз, повідомляють «Новости Ю».

Забагато м’яса й сиру в раціоні. Ці продукти містять багато тваринного білка – а в ньому гормони, здатні активувати ракові клітини.

Приготування їжі на газу науковці так само відносять до низки шкідливих для людини звичок.  У повітря потрапляє висока доза окису вуглецю, двоокису азоту й формальдегіду – речовин, які отруюють організм при курінні тютюну.

Нестача сну завершує четвірку небезпечних звичок. Науковці з Університету Чикаго довели, що хронічне недосипання збільшує агресію раку  й пригнічує імунну реакцію організму.

Запис Чотири найстрашніші звички людей спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Якщо в Україні заборонять використовувати пальмову олію, з прилавків магазинів зникнуть дешеві спреди та сирні продукти.

“Також подорожчають цукерки, кондитерські вироби, хліб. Ціни зростуть від 15 до 50% в залежності від того, який відсоток вмісту “пальми” в продукті”, – повідомив директор асоціації постачальників торговельних мереж Олексій Дорошенко, пише “Сегодня“.

Водночас Україна нарощує імпорт пальмової олії. Основними країнами-постачальниками продукту залишається Малайзія та Індонезія. Найчастіше її використовують через дешевизну. Однак це шкодить здоров’ю.

Сьогодні навіть у ЄС пальмова олія частково заборонена лише в кількох багатих країнах. Це Франція, Німеччина, Італія, Іспанія. У державах з низьким рівнем життя вона вважається допустимою.

“Потрібен перехідний період, мінімум п’ять років, щоб забезпечити жорсткий контроль за дотриманням рецептури виробниками”, – прокоментував Дорошенко.

Запис Заборона пальмової олії в Україні потягне за собою здорожчання хліба, масла, цукерок і сиру спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Твердий сир та вершкове масло особливо корисні з житнім або цільнозерновим хлібом. Білок і кальцій, поживні речовини, корисний холестерин піклуються про травлення й обмін речовин і роблять вас ситими на тривалий час.
Куряче м’ясо особливо корисне для людей, які працюють фізично, адже містить багато білків. Плюс до цього після 100-200 грамів відвареної курятини із тостом з цільнозернового хліба, чашки кави із ложечкою меду людина тривалий час не відчуватиме голоду.

Грейпфрутовий фреш не радять споживати натщесерце, а от після сніданку – саме те. Сік з одного грейпфруту  забезпечить вас вітаміном С на цілий день, про стимулює перистальтику, відрегулює метаболізм і спалить зайві жирові клітини, залишивши вам бадьорість та енергію.

hronika.info

Запис Здоровий сніданок: на які харчі варто «налягати» вранці спершу з'явиться на Медіа-Версії.

7 грудня на Глибоччині відкриють сучасну сироварню, обладнання для якої подарував австрієць, повідомляє Глибока.info.

Йоганнес Ляйтнер, який відвідав Буковину в серпні нинішнього року і знайшов у Глибокій могилу свого прадіда, подарував кооперативу «Добрі Газди» обладнання для виготовлення твердого сиру за австрійськими технологіями загальною вартістю майже 200 тис. євро.

Перша черга обладнання для Михайлівської сироварні уже надійшла до Глибокої. «Добрі Газди», щиро вдячні за щедрий подарунок, записали Йоганнеса Ляйтнера у члени кооперативу та запросили на урочисте відкриття 7-го грудня, у День місцевого самоврядування. 

Запис Австрієць посприяв буковинському сироварінню спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Він єдиний в області виробляє твердий витриманий сир.
Свого часу на виставці в Києві Андрій дізнався про малі фермерські господарства, що займаються сирами. Особливо йому сподобався сир від сироварів з Литви. Молодий фермер-литовець запросив Варварича до себе на навчання. Буковинець пробув там тиждень, вивчаючи технологію виготовлення сиру. Литовці радили починати з виготовлення твердого й напівтвердого сиру. У вересні 2015-го Андрій Вароварич з 30-50 літрів молока розпочав нову справу. Свою сироварню Варварич назвав «Козеріг». Потрібна не одна технологічна операція, щоби сир вагою чотири кілограми був вийнятий з форми й ще чотири місяці дозрівав у коморі. Нині молодий сировар виробляє вже кілька сортів авторських і загальновідомих сирів і мріє про власних корів.
Свою продукцію фермер реалізовує здебільшого на Львівщині в мережі магазинів «Сирні мандри». Вироби приватної сироварні «Козеріг» можна придбати  і в Чернівцях – у магазинах «Сирна лавка» на вулиці Героїв Майдану, 160, «Екоклуб» – на Головній, 117, «Артишок» – на Комарова, 31.

Запис Буковинець Андрій Варварич виграв конкурс серед виробників сирів спершу з'явиться на Медіа-Версії.

До відкриття цієї рубрики редакцію спонукали суспільні настрої. Всі ми сьогодні знервовані й розгублені. Та якщо уважно подивитися довкола, можна знайти паростки нового, яке зігріє душу, порадує серце та позбавить депресії.

Найкращий сир Австрії зварив… буковинець

Юрій ВІЗНЮК із Шишківців, що на Кіцманщині, став переможцем Європейської кезіади 2001 року в Австрії. Тоді ця держава надала йому безпроцентний кредит. Тож нині Юрій варить сири для буковинців і відкриває нове спрямування в діяльності шишківчан. За радянських часів вони, як відомо, славилися овочівництвом, а тепер переорієнтовуються на тваринництво.

Отже, Юрій ВІЗНЮК –

Я – оптиміст. У моєму житті, зрештою, все було як у всіх: вирізняв мене хіба що оптимізм. Народився в сім’ї колгоспників, закінчив школу, Кіцманський сільськогосподарський технікум за фахом агронома, відслужив в армії й вступив на біологічний факультет ЧНУ на спеціальність «агрохімія та ґрунтознавство». Ще під час навчання поїхав на практику-роботу до Австрії, де пізніше пропрацював 15 років. Там пропонували мені залишитися дві найпрестижніші сільськогосподарські фірми. Та я повернувся додому, бо хочу розбудовувати рідну державу: вважав і вважаю, що Україні нині потрібні найперше професіонали. А ще хотів, аби мої діти – а у мене четверо дівчаток – росли в Україні.

 Якби знав дорогу, втік би з австрійської практики. І таке непереборне бажання у мене з’явилося за кілька тижнів до її закінчення. Чому? Бо так важко я до того ніколи не працював. І сил терпіти вже не було. А потрапив я до фермера, який вирощував овочі. Адже колись наш колгосп-мільйонер мав саме овочеву спеціалізацію і я гадав, що цим і займатимусь.

Працювали від зорі до зорі. Спали по 6 годин: повірите, в мене не було сил навіть помитися. За перший місяць я схуд на 21 кілограм. Але фермер не був експлуататором. Ми вставали разом, разом снідали та йшли у поле. Він працював не менше за мене а, може, й більше. Та він був до цього звичний….

 Тільки Бог мене зцілив – і після того я увірував у Нього. Було це так: восени ми почали зрізати «пекінку» (пекінську капусту – авт.). А вона зранку покрита льодом і чомусь таким гострим, як лезо. Від нього навіть рукавиці не рятували. Тож усі пальці були порізані. Після «пекінки» йшли копати буряк, де був глинистий грунт. І ця глина забивалася у порізи. Долоні загноїлися, піднялася температура, та від роботи ніхто не звільняв. Щоправда, мені привезли якісь мазі, пігулки, та нічого не допомагало. Саме тоді я й хотів утекти з практики – думав, вистрибну через вікно й побіжу світ за очі… Тоді фермер узяв мене вперше до церкви. Я зайшов у середину, глянув на ікони – і сльози потекли з моїх очей, як у малої дитини. Стою я серед храму, здоровий хлопака, і нічого не можу з собою вдіяти. Люди озираються… А я раптом відчув, ніби мене чимсь накрило… Не годен цього пояснити словами. Та й навіть зараз, коли пригадую той дивний стан, у мене мурашки по шкірі бігають. А через два дні після відвідин церкви руки мої цілком загоїлися.

 А після практики фермер подарував мені машину. Я першим у селі пригнав додому авто з-за кордону. Скажу чесно, про машину я мріяв – мабуть, як і кожний молодий хлопець. А ще той фермер вибачився, що так змушував мене працювати…

Антон Гакшпіль – найкраща людина серед тих, з ким мені довелося зустрічатися, і я вдячний долі за наше знайомство . Він президент сільськогосподарської палати Форанберга, землі на кшталт нашого Прикарпаття. Ця палата переймається усіма справами фермерів. Якщо в когось із них проблема, скажімо, хвороба ратиць у корів, він збирає фахівців, які вивчають питання і видають рекомендації. До слова, все це робиться для фермерів безкоштовно.

Саме Гакшпіль дуже багато робить для українців. Я познайомив його з професором-ґрунтознавцем з нашого біофаку Іваном Івановичем Назаренком, на жаль, нині покійним. Між ними виникла дружба і, зрозуміло, почалася співпраця двох професіоналів. Саме завдяки Гакшпілю, 130 наших студентів уже стажувалися в Австрії. І саме завдяки йому, я потрапив у Альпи-Вайсенбах до сировара Ігнаса Бера. Вайсенбах перекладається як «білий струмочок». І справді, вода там чиста, як сльоза – годі десь такої шукати.

 Висококласним сироваром мене зробив дідусь Ігнас Бер. Прадіди його теж варили в Альпах сир. Нині йому під 90, але виглядає він парубком і бігає горами так, що молодий не дожене. Ігнас передав мені всі свої секрети. На опанування їх у мене й пішло 15 років. Хоча перших п’ять я не мав права навіть дивитися у бік чанів: лише випускав корів пастися, а потім розвозив горами на конику коров’ячий гній та розкидував його – для удобрення.

 Наца (так скорочено-лагідно називали Ігнаса) усе робить за старовинним місячним календарем. У їхній сім’ї вже не перше століття він переходить від батька до сина. У господарстві я не бачив ані мила, ані миючих засобів. Виключно зола: нею мили і руки, і чани від молока… А ще Наца ніколи не приступав до роботи, поки не перехрестить молоко та не прочитає над ним молитву.

 Якщо молоко під твоїми простягнутими над ним руками поводиться спокійно, можеш варити сир. Такий тест я пройшов у Ігнаса через 5 років роботи, коли почав позирати убік чанів.

Він мене покликав і каже:

– Ану, спробуй молоко на смак. Яке воно, по-твоєму?

– Молоко як молоко, – відповідаю.

Тоді він покликав мене на пробу ще раз: – Ану, зараз скуштуй.

– Солонувате, – кажу.

– А чому, знаєш?

– Мабуть, паслися на тому схилі, – махнув рукою вбік.

– Правильно, – задоволено посміхнувся Ігнас. – Анну, простягни руки над молоком.

Я простяг, він уважно подивився і плеснув мене по спині:

– Будеш варити сир!

Я, звісно, нічого тоді не зрозумів, а він і не пояснював. Та відтоді я почав вставати на півгодини раніше, щоби зробити свою роботу до того, як Ігнас почне варити сир, і спостерігати за процесом.

Коли учергове до нього навідався один із синів, він закликав нас до чанів і наказав простягти руки над молоком синові. І я на власні очі побачив, що молоко під руками його сина захвилювалося і від центру до стінок пішли хвильки. Тепер Ігнас пояснив:

– Молоко – живий організм із багатьма живими бактеріями. Вони й реагують на біополе людини. Якщо поля несумісні – добрий сир не звариться.

Відтоді я почав варити сир разом з Нацою.

 2001 року сталася пам’ятна для мене подія, що змінила моє життя. Щороку в Австрії відбувається Європейська кезіада (від нім. Käse – сир) – це такий фестиваль-конкурс сироварів країни, де визначається десятка кращих. До слова, учасники не самі привозять найкращі зразки свого сиру на конкурс, а відповідна комісія приїжджає до сировара додому і в підвалі сама відбирає сир. Такі підвали, до речі, я бачив у старих австрійських будинках Чернівців: там завжди однакова температура +12(14).

Уже багато років поспіль Ігнас Бер завжди брав на конкурсі третє місце, але того 2001 року за третє місце його прізвище не назвали. Коли ж оголосили перше місце і сказали «Ігнас Бер», він у мене, як завше, з гумором перепитав: «Це не галюцинація? Мене назвали?»

Йому вручили медаль, конверт із чеком на 10 тис. шилінгів – і він почав розповідати про те, як вариться його сир, тобто про стадо у 50 корів, яке пасеться на альпійських лугах, розташованих на 1800 метрів над рівнем моря, про повну відсутність хімії в циклі та міцні дідівські традиції. І тут раптом він покликав мене і сказав, що нарешті він знайшов людину, якій зміг передати всі знання свого роду з сироваріння. І що ця людина – українець Юрій. І їй він передає медаль і грошову винагороду, бо сир-переможець був зварений 7 липня – у день народження Ігнаса. Цього дня сировар ніколи не працює. Тож найсмачніший австрійський сир зварив саме Юрій.

 Того ж року мені подарували чан для варіння сиру, а пізніше Антон Гакшпіль допоміг мені взяти безвідсотковий кредит. Австрійський банк запропонував мені кредит у півмільйона євро, та я побоявся брати таку суму, зупинився на ста тисячах. І правильно зробив. Бо з початком кризи повертати його стало дуже важко. Наразі завдяки австрійським коштам я облаштував сучасний сироварний цех і купив на околиці Шишківців закинутий консервний завод. Там зроблю доїльні зали – апаратуру вже купив на аукціоні в Австрії. Поруч розташоване пасовище: утримання тварин буде безприв’язне, як і скрізь у Європі. Поруч є вода, доволі великі озера. Найкращого місця для сироварного комплексу не знайти. Наца мене вчив: аби отримати добрий сир, треба звести до мінімуму віддаль між коровою та чаном із молоком. А ще маю мрію зробити так, як в ізраїльських кібуцах: там корови перед тим як потрапити на доїння, проходять… душ, який їх обмиває й знизу, й зверху, а потім сухе тепле повітря обсушує. І на дойку вони поступають чистесенькі та пахучі, як немовлята.

«Буковина-Форальберг». Так я назвав на честь австрійського побратима своє приватне сільськогосподарське підприємство. Бо саме сільськогосподарська палата Форальберга допомагає мені в усьому – консультує, підтримує…».

Через с/г підприємство я даватиму односельцям по 2 нетелі (молоді корови – авт.) безкоштовно, а вони здаватимуть мені молоко.

У планах – випуск питних йогуртів і навіть оздоровчі ванни з «мойке» – так австрійці називають рідину, яка залишається після сиру. Це не зовсім зеро, але річ дуже корисна. В Європі у SPA-салонах дуже цінуються такі оздоровчі ванни.

Повірте, все це в нас – у шишківчан – буде: я ж оптиміст і за жодних обставин не опускаю рук.

Один у полі не воїн: новостворений сільськогосподарський кооператив «Екоперспектива» відродить село. Щоби здійснити задумане, потрібні, найперше люди. Люди, які не тільки хочуть, а ще й уміють працювати. Щоби задіяти населення, ми створили у Шишківцях сільськогосподарський обслуговуючий кооператив. Маю дуже велику надію на молодь. Адже більше третини села вже побувало в Австрії – тож побачили, як там господарюють і що з того мають. Ми будемо збирати й заготовляти молоко, займатися його переробкою, зберіганням і збутом. Але це тільки початок. Далі повернемо собі колишню славу овочівників і займемося тваринництвом.

СОК «Екоперсектива» створений за допомоги ПроООНівської програми «Розвиток, орієнтований на громаду».

Щоправда, люди бояться податкового і державного тиску. Та, попри це, у них все ж таки з’явилася надія на те, що чесною працею можна заробити гроші.

Із розповідей Юрія Візнюка про тварин

«Протягом усього мого перебування в Австрійських Альпах лідером череди була корова на ім’я Тамара. Та настав день, коли було вирішено відправити її на м’ясо. Зістарілася. А в австрійців святкують не вихід на полонину, а повернення звідти. Череду прикрашають вінками, квітами, а дорогою вниз ще й пригощають цукерками та шоколадом.

Так от, перед тим, як почати спуск, Тамара, – а на неї вдягли найбільший дзвін, – збігла хутко на пагорб і застигла. Я підійшов до неї і побачив, що з очей у корови течуть сльози. Вона прощалася з горами і життям. Це було моє найсумніше повернення

з літування. Тамара відмовлялася від пригощань і приречено йшла донизу. Я не зміг довести її до кінця шляху і пішов геть…

Хочу, щоби таку коровку мали мої двійнята – Іринка та Христинка. Назву її обов’язково Тамарою…»

«Наца був великим противником безрогих корів. Адже, щоби роги не росли, телятам їх припалюють.

Людмила ЧЕРЕДАРИК, «Версії»

Ши́шківці — село в Кіцманському районі Чернівецької області.

Уперше згадуються в грамоті молдавських господарів від 1739 року.

Культурним осередком села завжди була школа, яка з’явилася у Шишківцях 1854 року. Тут не тільки давали освіту, а й навчали дітей основам домашнього господарювання.

Вихідці з цього села:

Дерпак Юрій Юрійович (1968 р. н.) – медик, кандидат медичних наук.

Шупеня Микола Миколайович (1957 р. н.) – юрист, свого часу заступник Міністра юстиції.

Рихло Петро Васильович (1951 р. н.) – доктор філологічних наук, професор Чернівецького університету, відомий перекладач німецькомовних авторів.

Руснак Іван Степанович (професор) (1949 р. н.) – педагог, доктор педагогічних наук, професор ЧНУ.

Радомський Іван Степанович (1948 р. н.) – художник, член Національної спілки художників.

Липовик Василь Васильович (1944 р. н.) – фізик-математик, кандидат фізико-математичних наук, професор Криворізького технічного університету.

Запис Найкращий сир Австрії зварив… буковинець спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Наш постійний читач Валерій Крушницький розповідає історію родини своєї матері, Лідії Костянтинівни з дому Польових:

Солдатську нагороду Костянтину Польовому вручав сам цісар Франц-Йосиф І.

«Мій дід по матері Костянтин Григорович Польовий народився 1893 року в багатодітній селянській сім’ї, у Костинцях (тепер це Сторожинецький район Чернівецької області). Прадід Григорій теж був родом звідси. Навіть їхнє прізвище – Польові – дуже пасує селянському, хліборобському роду. Дід показував мені місце, де стояла їхня хата, у якій всі вони народилися. Як звали мою прабабусю, не знаю, бо тоді не спитав, а тепер вже немає в кого…

На початку Першої світової війни Костянтина Польового призвали до австро-угорського війська. Високий, майже двометрового зросту, він швидко дослужився до сержанта. Воював спочатку в Карпатах, де уже 1914-го отримав перше поранення, а згодом потрапив до Італії, де теж був поранений, а після одужання отримав нагороду з рук самого цісаря.

Коли дід розповідав, як цісар Франц-Йосиф, нагороджуючи, поклав йому на плече руку, мені, малому, було цікаво: наскільки заважка була рука імператора…

Дід Костянтин вільно володів німецькою, а ще єврейською, може, тому, що на нашій вулиці мешкало багато євреїв.  Дуже любив співати і голос мав сильний та дзвінкий.

Малим я заслухувався його розповідями «за Австро-Угорщини»: як учився в школі, яка була жорстка дисципліна. За найменший непослух учителі били учнів, ставили колінами на зерно із піднятими догори руками – на годину або дві.

У важкий повоєнний період шукали навіть не щастя – заробітку – в далекій Канаді чи Америці. На одному з пароходів, що найдешевшим чином, у набитих трюмах, везли заробітчан через Атлантику, був і мій дід. Бо зростала сім’я – а з нею росли борги. От, щоби вийти з них, і рушив мій дід до Канади. Його молода дружина і майбутня моя бабуся, Домка, залишилася вдома. (Я ніколи її не бачив: вона померла ще до мого народження).

Заокеанський рай насправді обернувся на пекло. Заробляти було дуже важко. Костянтин Польовий брався за будь-яку роботу: один період працював аж на 4 роботах… Високої кваліфікації не мав, тож копав землю, підносив будматеріали. Зате навчився вільно розмовляти англійською.

Чотири довгих роки пробув дід Кость на чужині. Згодом розповідав нам, онукам, про цей період дуже стримано: «Важко було». Додому треба було щось послати та ще й самому якось прохарчуватися. Тож який мій дід був щасливий, коли повернувся до Костинців з тієї каторги і купив 8 гектарів поля!

Працювали радо, нарівні з найманими працівниками: то ж своє. Згодом і ділянку лісу прикупили. Коли прийшли «совєти», все кровно зароблене забрали – і поле, і ліс… А самого Костя Польового, коли Гітлер напав на СРСР, відправили на примусові роботи аж на Донеччину. Робота на тамтешньому заводі теж була каторгою, але без можливості заробити.

Після війни дід повернувся додому і ще багато років працював у колгоспі. Нагорода була «дуже високою»: спершу отримував 12 рублів пенсії, згодом підняли до 20. А були ж часи, коли селяни взагалі не отримували пенсії, і жодних прибутків не було, окрім «палочок» за трудодні. Тоді дід їздив кіньми до Чернівців, возив на продаж сир, сметану, молоко – з того й жили.

В односельців Костянтин вважався людиною мудрою й миролюбною, міг погасити будь-який конфлікт.

Баба Домка була на 10 років молодша за діда, діточок у них народилося двоє: 1933-го – син Ілля, а донька Лідія, моя майбутня мама – 1941-го. У маминого брата Іллі дітей було троє: Світлана 1966-го, Костянтин, мій ровесник, 1969-го, і найменша – Діана, 1977-го. А я в мами залишився один, бо двоє братиків померли ще малими від хвороб.

Сільські сім’ї зазвичай бувають великими, тож відгалужень від роду Польових назбирується багато, і не лише в рідному селі: нащадки прадіда Григорія та його 9-ти дітей проживали в кількох селах на Сторожинеччині. Мамина двоюрідна сестра Єленка, 98-ми років, і досі живе у Старих Бросківцях.

У Верхніх Петрівцях, скажімо, є ціла вулиця Польових: дідові брати переїхали туди, бо в Петрівцях землі були кращими…

Я доволі тривалий час не знав цього всього: майже все життя вважав, що після батьків залишуся один на всьому світі, а коли два роки тому побував у Петрівцях разом із мамою та батьком (нині покійним) на похороні маминої двоюрідної сестри Євгенії, – дізнався, що список рідні не вміщається на стандартному аркуші. Від зливи почуттів у мене руки тряслися. За столом зібралося понад два десятки рідних. А згодом вони приїздили – бусом! – до нас у Костинці. Ми всі ходили на місце, де народився прадід… заспівали за сімейним столом улюблених дідових пісень.

Рідня наша уся роботяща, і багато чого досягала у житті. Наприклад, моя троюрідна сестра Катерина Григорівна Гоцуляк ( по чоловікові) свого часу працювала першим заступником голови Сторожинецької райдержадміністрації. А чоловік її, Тодор Тодорович Гоцуляк – колишній заступник голови обласної ради.

Цього року виповнюється тридцять років, як не стало мого діда. Тут у Костинцях він і похований. Сподіваюсь, наші нащадки збережуть пам’ять про коріння нашого роду.

Від редакції: Колектив газети вітає свого постійного читача Валерія КРУШНІЦЬКОГО, який 25 років працює в медицині, із Днем медичного працівника й водночас із днем народження. З роси й води!

Запис Сімейна сага: Польові – родом з Костинців спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Автором ідеї є Наталія Лосєва, співробітниця інформагентства. Після Помаранчевої революції в Україні російське керівництво гарячково шукало методів боротьби з поширенням «помаранчевої зарази». А характерною її зовнішньою ознакою виявилися стрічки, якими прикрашалися одяг, засоби транспорту тощо. На противагу помаранчевим стрічкам (як і червоним комуністичним) були запроваджені стрічки Георгіївські. Власне, існували вони давно, лише почали використовувати цей символ з новою метою.

Орден св. Георгія з’явився у другій половині XVIII ст., за царювання Катерини ІІ. Нагороджували ним дворян за особисті подвиги, тому цей орден – білий хрест із зображенням св. Георгія –  став найпрестижнішим в імперії. Носився він на стрічці з трьох чорних і  двох жовто-оранжевих смуг. У народі таке поєднання кольорів вважали символічним зображенням пороху і полум’я. Проте знавці геральдики стверджують, що символіка тут інша. У ній зашифровані чорний колір двоголового орла і золотий – щита, на якому орла зображували. Іншими словами, це є символ Російської імперії.

На Георгіївській стрічці носилися й солдатські Георгіївські хрести та медалі «За хоробрість», якими відзначалися особисті подвиги солдатів. У період Першої світової війни особи, які мали орден св. Георгія, на польових мундирах або шинелях нашивали переважно лише його стрічку, щоб у бою не загубити найвищу нагороду. Як правило, право на її носіння треба було заслужити власною кров’ю. Тому й цей символ поважали по-справжньому. Недарма його відновили 1943 року в СРСР, коли встановили орден солдатської Слави на майже такій же стрічці, що отримала назву «гвардійської» – відмінність була лише у ширині смуг. На ній же потім носили медаль за перемогу над Німеччиною, яку отримали мільйони людей. За їхніми плечима – загибель друзів, важка ратна праця і страшні страждання.

А у наш час символ бойової доблесті й звитяги може начепити будь хто. Бо найпрестижнішу військову нагороду перетворили на звичайний «бантик», яким прикрашають навіть ошийники собак, пляшки з горілкою, дверцята біотуалетів. Яка ж тут пам’ять про героїв війни – лише знущання над нею… Чіпляють стрічку, а про війну майже нічого не знають. Краще би почитали щось розумне про ціну перемоги, яку заплатив весь народ. Не дай Боже, якісь мудрагелі почнуть клепати пластмасові зірки Героїв Радянського Союзу й роздавати всім охочим. Початок покладено роздачею Георгіївських стрічок. А казенна пропаганда девальвує все.

Запис ДЕВАЛЬВАЦІЯ СИМВОЛУ спершу з'явиться на Медіа-Версії.