Парламент скасував для агробізнесу сплату так званої «пайової участі» в місцеві бюджети, яка може сягати до 10% від кошторисної вартості будівництва. Таке рішення ухвалене під час прийняття державного бюджету на 2019 рік.

Правка №541 від Олексій Мушака полегшила життя всім, хто розширює виробничі потужності й будує нові об’єкти – від елеваторів до заводів з виробництва морозива. І зробити це було не просто.

«Сплата пайової участі є податком на інвестиції і фактично корупційною схемою. Це нонсенс в більшості розвинених країн. Інвестори в регіонах створюють нові робочі місця, вкладаються гроші в розвиток місцевої промисловості, а за це треба відразу заплатити до 10% вартості об’єкта», – зауважив Мушак.

Однак існують й інші оцінки. Скажімо, нардеп Тетяна Острікова незадоволена тим, що корупційна схема була скасована чомусь не для всіх забудовників, а тільки для аграріїв.

«Це створює дискримінацію одного виду бізнесу перед іншим. Ми повинні або взагалі скасувати цей пайовий внесок, надавши компенсатори місцевим радам, або не створювати пільг тим чи іншим галузям економіки та видам будинків», – зазначила Острікова. Чи буде Рада рухатися в цьому напрямку далі, покаже час.

ukragroconsult.com

Запис Українських аграріїв позбавили «податку на інвестиції» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Михайло ПЕНТЕСКУЛ, голова фермерського господарства «Міщорс»:

– Маю 12 га землі, трактор, обприскувач для саду. Все решта роблю вручну. Третій рік вирощую сад. За цей час так збіднів, що живу лише надією на майбутній осінній урожай, коли нарешті він заплодоносить і дасть дохід. Вкладаю в сад усе, що заробляє дружина на роботі. Дуже потрібна допомога від держави! Лише за такої умови вся Україна заквітує, як наші сади.

Володимир НАГРУДНИЙ, приватний підприємець, с. Магала, Новоселицького району:

– Я займаюся торгово-посередницькою діяльністю, напряму контактую з фермерами, постачаю їм реманент, паливо, насіння. Тож добре знаю їхні проблеми. Бував в інших країнах, переймав тамтешній досвід. І знаю, що, наприклад, у Франції, Словаччині та інших країнах держава суттєво допомагає фермерам. Наш агробізнес без пільгового кредитування розвиватися не буде. Хочу наголосити, що це кредитування має бути довгостроковим – адже, приміром, нові сади починають плодоносити і давати прибуток не раніше третього року від засадження. Тому кредит має бути хоча б на 3-5 років. Це якщо йдеться про кредитування під техніку.

Актуальним залишається також питання короткотермінових кредитів – від весни до осені, щоби восени фермери не були змушені продавати дешево новий врожай через труднощі з коштами на обробку землі, а мали змогу притримати продукцію до весни і збути її дорожче. До того ж, гарною підтримкою була б можливість отримувати пальне для сільгоспробіт не за цінами заправок.

За підсумками «круглого столу» зібрані пропозиції його учасників, які будуть направлені до органів центральної влади. Серед головних пропозицій реформування галузі такі: *забезпечити належний правовий супровід ведення сільгоспдіяльності; *створення адекватних і відповідних часу та європейським стандартам юридичних норм; *створення гнучкої системи кредитування  з невисоким відсотком, що означає надання довгострокових кредитів на 5-6 років для придбання сільгосптехніки, а також надання пільгових кредитів на купівлю приміщень, необхідних для забезпечення сільгоспдіяльності та забезпечення піків виробництва (виорювання землі, удобрювання, збір урожаю), кредитів на придбання палива (надання талонів на паливо, укладання договорів з підприємствами тощо; *залучення широкого спектру інвестицій; *створення якісної та функціональної системи страхування сільськогосподарських ризиків; *скасування норми, за якою не відшкодовують ПДВ при експорті зерна; *оскільки заготівельні ціни часто не покривають навіть витрат на виробництво сільськогосподарської продукції, запровадити систему, за якої унеможливлюється виникнення такої проблеми.

Вл. інф.

Запис Щоб українські сади не тільки цвіли, але й плодоносили спершу з'явиться на Медіа-Версії.

колонка редактора

2013-2014: Від страху до свободи?

Працівники редакції, готуючи підсумки минулого року, зіштовхнулися з дивною ситуацією. Я назвала б її синдромом 1937-го року. Хоча насправді ніхто з тих, з ким ми спілкувалися, на власній шкірі не відчув тих страшних жахіть минувшини. Та, напевне, все ж існує генетична пам’ять. А, може, така поведінка людей зумовлена трирічним існуваням під егідою нинішнього президента та підім’ятої ним під себе Партії регіонів. Але так чи інакше, люди нині бояться говорити, бояться висловлювати свою точку зору на те, що відбувається в галузях, де вони працюють. І це попри те, що попередня помаранчева влада підняла на небачений досі щабель демократію та свободу слова, хоча й опустила нижче плінтуса незалежність держави,  себто її економіку.

За допомоги вже наступної влади – синьобілі теж добряче нагріли руки – державна частка в економіці зменшилася до 21%, тоді як у Великобританії становить 64%!

Оскільки джерела збагачення в Україні все мілішають, зверхникам довелося грабувати державу та її громадян. А щоби це приховати, ввели мало не в кожній структурі прес-секретарів. Тож до правди добратися нині дуже складно. А закони 16 січня взагалі заборонили професію журналіста. Бо що б хто не сказав і не написав проти влади, за все – покарання з певним терміном. Неблагополуччя, м’яко кажучи, світить також і тому, хто винесе «сміття з хати». Тому коментарі з питань, які цікавлять журналістів, мають право давати лише керівники чи перші особи.

Ніхто, приміром, не переконає мене в тому, що нині все добре у нашому «університетському королівстві». Фундаментальна наука зникає, скорорчуються науковці та факультети. Хоча не тільки я, а й ті, хто нині ще працюють в університеті, пам’ятають розробки науковців і студентів фізичного факультету тодішнього ЧДУ, які займали лідерські позиції у Москві на ВДНГ (виставці досягнень народного господаства). Щодо інших  місцевих вишів навіть мову не веду. Як і про нашу медицину, яка тихцем знищується під виглядом реформи. Щоправда, про це вже почали говорити вголос. Але не в нас, у провінції, а в Києві. І заявляють про таке поважні й знані професори.

Зрештою, всі, хто принаймні щодня слухає новини та читає раз на тиждень газети, могли зауавжити, що обіцянки влади залишаються обіцянками. А це – машини для служби швидкої допомоги, і доїзд до хворих у селах за 20 хвилин, і відкриття  суперсучасного перинатального центру. Щоправда, в цій справі є один пікантний нюанс. Напередодні Нового року казначейство отримало гроші для медичних закладів. Але замість того, щоби виділити їх на місцеві лікарні для закупки ліків (невдовзі не буде нарокозу для проведення операцій), кошти спрямували на будівництво перинатального центру. Про це мені розповіли лікарі й підтвердило джерело з казначейства. Однак ніхто не погодився офіційно заявити про таке порушення. Хоча поянили, чому саме так сталося: з будівництва, мовляв, «відкати» соліднші, а з ліків – копійки.

Одне слово, страх паралізував українців. Та й підстави для цього є: на силові структури нині виділяється з бюджету у рази більше коштів, ніж на армію чи будь-які інші галузі народного господарства. А в поліцейській державі зайве патякати – собі дорожче.

…Та терпець народові урвався. Хотілося б тільки, щоби та сила, яка збирається прийти до влади, не наступила на ті ж граблі. А таке, на жаль, може статися, бо громадянська свідомість у людей тільки починає «прокльовуватися». Давайте вчитися швидше. І будьмо сміливими.          

Людмила ЧЕРЕДАРИК

опитування

Більшість українців вважають минулий рік поганим для країни

Згідно з дослідженням, проведеним компанією «Research & Branding Group», більшість українців – 54% – вважають рік, що минає, поганим для країни.

Поганим для себе назвали 2013-й 23% українців. У чомусь вдалим, а в чомусь важким рік, що минає, для себе вважають 48% опитаних, а для країни – 35%. Щасливих українців  цього року виявилося більше: 28% вважають, що рік минув для них добре. Назвати цей рік вдалим для країни змогли тільки 8% респондентів.

наука

2013–й надав поштовх розвитку галузі нанотехнологій

У році, що минув, у галузі науки відбулися значні зміни. Принаймні, в межах Чернівецького університету. Через фінансові проблеми кількість студентів на біологічному та хімічному факультеті значно скорочувалась. Тому й було прийняте рішення об’єднати ці два факультети в Інститут біології, хімії та біоресурсів. І це об’єднання в деякому сенсі має бути позитивним, оскільки дає змогу хімікам співпрацювати з біологами, зокрема, в галузі нанотехнологій.

У нас розробляється ідея дослідження впливу наночастинок на організм людини. Так, приміром, пропонується вводити в організм людини, хворої на рак, мікроскопічні часточки металів і за допомоги магніту пересувати їх у напрямку пухлини. Це призведе до ефекту, що спостерігається в мікрохвильовій печі: під дією опромінення температура підвищується, що дасть змогу вбити ракові клітини. Та нам треба ще перевірити, чи не матиме цей ефект фатальних наслідків на організм людини загалом.

У нас достатньо досвідчених і висококваліфікованих фахівців для проведення цих досліджень, але, на жаль, наше обладнання застаріле. Тож зараз ми ведемо перемовини з американськими вченими щодо отримання гранту.

Олег Панчук, професор, доктор хімічних наук 

Від редакції: Хочеться, щоби ми помилялися, але всі грантові дослідження, найперше і робляться для грантодавця та результати передаються йому.

демографія

Позитив від поганих доріг: кількість смертей унаслідок ДТП зменшилася

За 2013 рік через обласне бюро судмедекспертизи пройшло 1616 осіб, а 2012-го – 2080. Тобто, зазначається певна тенденція до зниження. Та причина в тому, що раніше, згідно  з Кримінальним процесуальним кодексом, усі померлі мали пройти через бюро судмедекспертизи. Тепер, через останні поправки, частину лікарських свідоцтв про смерть знову видають поліклініки за місцем проживання.

В області рівень смертності є стабільним протягом останніх років. Зазвичай помирає понад 12 тис. осіб, а народжується від 12,5 до 13 тис. Наша область належить до 5 областей України, де є приріст народжуваності. Це Закарпатська, Київська, Волинська, Львівська й Чернівецька.

Кількість померлих осіб від насильницької смерті (смерть, що настала від чинників зовнішнього середовища) склала минулого року 571 особу, а 2012 року – 620. Від ненасильницької смерті у Чернівцях 2013-го померло 1029 осіб, а 2012-го – 1438.

Кількість суїцидів рік від року також зменшується і коливається в межах 100-112 випадків на рік. Хоча я не впевнений, що це – через те, що жити стало легше.

І одна приємна новина: за минулий рік різко зменшилася кількість осіб, померлих в результаті ДТП. Можливо, через погані дороги водії стали їздити менше чи з меншою швидкістю. Кількість аварій може бути і більшою, але летальні випадки набагато зменшилися. Парадоксально, але й у поганих дорогах можна знайти позитив.

Віктор БАЧИНСЬКИЙ, начальник обласного бюро судово-медичної експертизи, професор, доктор медичних наук, Заслужений лікар України

освіта

«Діти рік від року все менше хочуть вчитися»

Не можу стверджувати про всі школи, адже працюю в ліцеї, де зібрані обдаровані учні, але спостерігаю, що діти рік від року все менше хочуть вчитися. І на це, очевидно, є причини. Проблема обговорюється в цілому світі, а в нас на неї накладаються ще й місцеві особливості. Незацікавленість дітей розхолоджує вчителів, у яких і без того малі зарплати й низька мотивація до роботи. Вчитель нерідко обирає найлегший шлях і, замість зацікавлення своїм предметом, прагне хоча б того, щоби діти сиділи тихо. Крім того, до школи не йдуть працювати чоловіки: на вчительську зарплату не утримаєш сім’ю.

12-бальна система оцінювання знань має свої плюси, адже збільшує градацію, діапазон оцінювання. Але в ній немає негативних оцінок – усі позитивні – і  атестат видається за будь-яких балів з предметів. Умови виконати певний рівень вимог для отримання атестату – немає.

Ще одним суперечливим фактом у визначенні якості здобутих знань є запровадження «середнього балу». Це поняття потрібне для того, щоби мотивувати учнів на увагу до всіх предметів, а не лише вивчати 2-3, які вони собі обрали і які потрібні їм для здобуття вищої освіти. Разом з тим, не секрет, що оцінки можна отримувати різними шляхами. Тож нерідко  учень віддаленої сільської школи має кращі оцінки і, відповідно, середній бал, ніж учень спеціалізованої школи.

Державна підсумкова атестація також не дає об’єктивної картини: там тестові завдання, і їх списують. Але в який  би спосіб не був здобутий середній бал чи результат ДПА, зовнішнє незалежне оцінювання (ЗНО) потрібно писати самостійно. І це позитив.

При усіх цих організаційних, структурних, інших недоліках,  недофінансуванні тощо – наша система освіти все одно залишається кращою, ніж європейська й американська. Це наслідок інерції з попередніх часів: наша школа завжди була сильною, попри все. Сьогодні ми програємо тільки освітам азійських країн. Та це не триватиме вічно. Брехлива система зрештою похоронить нашу школу, якщо ми її не змінимо.

Пауль ПШЕНІЧКА, вчитель фізики Чернівецького ліцею №1, переможець Міжнародного конкурсу вчителів «Intel ISEF» у м. Портленд (2004), почесний член Лондонського інституту фізики

міжнародні відносини

«Агонізуючий режим – не виключено, з подачі місцевих кадрів – загруз у дипломатичному скандалі»

Ганебний остракізм і вигнання Миколи Азарова з Давоського саміту, так само як відкликання запрошень для участі у форумі для низки українських високопосадовців та підприємців – найяскравіший індикатор місця, що його відвели уряду України після зради ним європейських цінностей та кровопролиття в Києві. Глобальне експертне співтовариство почало відкрито вказувати на те, що перший у світі прецедент захоплення кримінальним угрупованням офіційних важелів влади в країні із ядерним потенціалом і ключовим геополітичним розташуванням становить загрозу номер один для стабільності й балансу сил у регіоні та світі.

На жаль, сусідня Росія виступила в аморальній ролі спонсора збанкрутілого через власну зажерливість режиму, що ставить під сумнів дружній та сусідський характер стосунків прийдешньої в Україні нової влади зі східним сусідом. Певні кола в Росії намагаються скористатися з ситуації, щоби створити на низці територій сходу та півдня щось на кшталт Придністровської Молдовської Республіки, але не вдається – навіть у Луганську забагато демократично налаштованої молоді для того, щоби влаштувати рімейк возз’єднання за старим сценарієм Молотова-Рібентроппа. Щоправда, в сучасній Україні прізвище «Молотов» реабілітувалося в якості «єдиного кандидата» на дострокових виборах. Резюмуючи: до ночі на 30-те листопада Україна була зіркою світової політики, бо виривалася з пострадянського присмерку, а тепер вона – перша в історії закривавлена мучениця біля вівтаря ідеї свободи в Європі та світі.

Буковина давно – хоч і неформально – але входить до трійки земель із найвищим рівнем життя в Україні. Тому увага до неї з точки зору контролю над течіями торговельних і заробітчанських грошей, а це приблизно €2 млрд на рік, ніколи не меншатиме. Що ж до Румунії, то агонізуючий режим – не виключено, з подачі місцевих кадрів – загруз у дипломатичний скандал, розміщуючи в українських онлайнах перекручені фейки стосовно реакції Бухаресту на українські події. Не слід забувати: військово-політична діяльність Румунії узгоджується з Брюсселем, а там нема бажаючих опинитися в стані бодай навіть регіонального конфлікту на території Європи. Зрештою, румунська та молдовська громади краю жодною заявою не виступили проти революції на Буковині чи в Україні загалом. І це не дивно, оскільки Румунія – член ЄС, а Молдова готується до асоціації навесні, відтак українські події наближають момент різкого пом’якшення регіональних суперечок, адже незабаром усі три країни опиняться в спільному європейському домі.

Максим МИХАЙЛЕНКО, голова правління ГО «Інститут сусідства та асоціації»

економіка

Українська економіка може успішно функціонувати і без російського газу

Минулий рік для економіки України мав як позитивні, так і негативні наслідки. Позитив у тому, що українська економіка може досить успішно функціонувати, отримуючи газ з інших джерел, узагалі не користуючись російським. Це не значить, що ми цілком позбулися економічної залежності від Росії. Річ у тім, що залежність ця має швидше ментальний характер і тягнеться ще від радянських часів. Раніше функціонування української економіки в умовах високих цін на газ сприймалося нами як карма, певна приреченість. Нині ж ми отримали досвід того, що можемо відірватися від російської газової труби. Раніше така можливість забезпечувалася лише реверсними поставками газу з Європи. Наразі надважливим джерелом, яке забезпечує суттєве здешевлення європейського газу, є скраплений газ, зокрема з Катару. Розвиваються й трубопровідні  поставки через Італію та Іспанію. Тобто європейський ринок в цьому плані для нас є дуже перспективним.

Позитивним наслідком є також те, що Україна підписала угоду з корпорацією «Shell» про видобуток сланцевого газу на Юзівській площі. Хоча я особисто більшу ставку роблю на шельф Керченського півострова.

Негативним наслідком є стабільний валютний курс. Йдеться про те, що темп інфляції в інших країнах є стабільно нижчим, ніж у нас, а валютний курс залишається незмінним, що веде до здешевлення імпортних товарів та, як наслідок, подорожчання вітчизняних. Така ситуація практично повністю вбиває експорт і робить економічно невигідним імпорт. Я розумію багатьох людей, які в умовах нестабільності економіки нашої держави намагаються хоч якось захистити свої обмежені заощадження – вкладають їх у валюту і вважають великою катастрофою, коли падає курс. Але в умовах стабільного курсу проблема нашої економіки полягає не в цьому. Як показує досвід попередніх років, проблема в тому, що курс змінюється непрогнозовано і ніхто не знає, коли гривня впаде. Біда в тому, що ми маємо кілька років стабільності, а потім різке падіння. В таких умовах, зрозуміло, ніхто не буде вірити національній валюті.

Богдан СТОРОЩУК, кандидат економічних наук,доцент кафедри економічної теорії та менеджменту

сільське господарство

«Нині на Буковині таке ж поголів’я худоби, як 1951 року»

– Регрес, на жаль триває. Хоча занедбана – і в підсумку майже знищена – інфраструктура скотарства ще «дихає», завдяки науковцям-ентузіастам та окремим підприємцям. Тож і не дивно, що, замість якісного м’яса, нам усе частіше доводиться споживати «зрощене» хімією, а про Чернівецький молокозавод та сир- і маслозаводи  в кожному райцентрі всі давно забули, ніби їх ніколи й не було.                                 

Буковинське скотарство, яке в минулому було однією з найбільш рентабельних галузей сільського господарства, нині на межі зникнення. Скотарська галузь «затиснута» між переробною промисловістю, посередницькими постачальними структурами і неплатоспроможністю споживачів. Якщо зараз не усунути дестабілізуючі чинники, що призвели до її кризи, галузь буде знищена остаточно.

Станом на 1 січня 2012 року 87% поголів’я великої рогатої худоби вирощувалося населенням області та лише 13% – сільськогосподарськими підприємствами. Загалом на Буковині нараховується 68 650 корів. Колись у кожному районі було більше. Та маємо у нашому краї села, де ніхто не тримає жодної худобини!   

Андрій КАЛИНКА, завідувач науково-технологічної лабораторії селекції, розведення, годівлі й технології виробництва тваринницької продукції, кандидат с.-г. наук, старший науковий співробітник Буковинської державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук

З інтерв’ю «Версіям» ч.49(466)

культура

«Ситуація тим гірша, чим більше залежить від державної підтримки»

Давно і не мною зауважені дві речі. По-перше, в Україні відсутня системна культурна політика. А отже, по-друге, ситуація в різних галузях культури є тим гіршою, чим більше ці галузі залежать від державної підтримки. Відтак найгірша вона в кінематографі, академічному театрі, опері й балеті, тобто там, де на виготовлення якісного продукту потрібно багато грошей, а багато грошей нинішня держава вкладає хіба що в бойові мистецтва у виконанні «Беркута» та інших подібних відморозків. Натомість найкраще і цілком на світовому рівні тримається в Україні література, що також закономірно: письменнику досить мати про що і на чому писати. З-поміж минулорічних успіхів, яким я щиро радію, можу пригадати премію Конрада для Тані Малярчук – на мою думку, найкращої української письменниці наших днів. Або премію імені Шевельова, яку здобув за есеїстику Тарас Прохасько.

Найприємнішою несподіванкою 2013 року я назвав бироман Каті Бабкіної «Соня». Як завжди, дуже добрий новий Жадан, його «Месопотамія» щойно вийшла друком, але я її читав у рукописі ще минулого року. А на Буковині, мабуть, найцікавішою була книжка Христі Венгринюк «Хутір Америка». Шкода, що там не попрацювали як слід редактор із коректором, але матеріал і манера письма дуже оригінальні. А взагалі, нині «діячі культури» переважно перейняті боротьбою проти кримінально-диктаторського режиму і, на жаль, мають мало часу на суто художню творчість. До речі, показовий факт: я не знаю жодного більш-менш порядного письменника, художника чи музиканта, який би підтримував озвірілу хунту Януковича. Тож сьогодні не обов’язково розумітися на політиці, не обов’язково знати, хто такий Азаров чи Папієв, Чечетов чи Галиць. Досить переконатися, що всіляка попсово-гопницька мерзота на їхньому боці, а всі бодай чогось варті митці – на нашому.

Олександр БОЙЧЕНКО, літературний критик, перекладач, есеїст, кандидат філологічних наук

кадри

Все визначають люди. Системи – другорядні

У цьому переконаний кандидат технічних наук, викладач БДФЕУ і науковець, заступник директора науково-виробничої фірми «Тензор» Юрій ДОБРОВОЛЬСЬКИЙ:

– Якщо говорити про освіту, науку, медицину чи інші галузі діяльності людей, то треба вести мову не про систему. Бо система не може бути поганою чи хорошою. Говорити слід про людей, себто про кадри. Тож сталінська фраза, яку одразу ж підхопили та розвинули японці, – «кадри вирішують все» – є ключовою в будь-якій справі. Наведу приклад. Відомий у світі вчений, академік НАН України, президент Міжнародної термоелектричної академії Лук’ян Анатичук, захопившись проблемами термоелектрики, створив при Чернівцькому університеті конструкторське бюро «Фонон», яке з часом перетворив на окремий інститут.  І це попри те, що напочатку 90-их років минулого століття інтерес до науки в нашій державі не те що впав, а просто… обвалився. Та це не зупинило Анатичука.

Тому й наголошую: все визначають люди. В усіх системах – і політичній, до речі,  також. Якщо людина хоче вчитися, працювати, творити, ніхто завадити їй у цьому не може.

У багатьох випадках усім нам могла б допомогти історія. Її варто добре знати. Та насправді ніхто не аналізує події минулого й не робить висновків. І виходить, на жаль, так, як зауважив класик: історія вчить людей того, що вона нічого їх не вчить… 

Запис Підсумки 2013 спершу з'явиться на Медіа-Версії.

До посади керівника йшов від рядового будівельника після восьмирічки й армії, через здобуття освіти, сільське головування і роботу в агрофірмі.

У час, коли кілька тваринницьких господарств краю збанкрутували, Василь Корнелійович вкладає в реконструкцію комплексу понад 10 млн. грн., не бере допомоги від держави й збирає захоплені відгуки від колег і навіть від влади. Цілком спокійно обговорює питання, що зазвичай ховаються у коморах реальності за блискучим оптимістичним фасадом. Філософського ставлення до проблем, мабуть, навчився у мандрах світами: Північною і Південною Америкою, Канадою, Аргентиною, Бразилією, Мексикою, всією Європою, Японією, Індією, Китаєм. Кругом знаходив те, що можна застосувати в рідній Валяві. А наступного місяця їде до Нової Зеландії та Австралії: вивчати секрети успіху молочного скотарства.

Фасад публічності

За останні три роки товариство «Валявське» побудувало 4-рядний корівник,  доїльний зал типу «DeLavaI», ангар для збереження зерна, зроблене покриття на зернових токах. На фермі утримують чотириста корів, надій на корову складає в середньому 5814 кг молока. Для автоматизації процесу доїння товариство придбало сучасний доїльний зал, який забезпечує високу продуктивність праці. Процес доїння контролюється оператором з комп’ютера. До залу привчають молодих корів-первісток, і щороку кількість худоби, яку доять в автоматизованому залі, зростає. Це підвищить продуктивність корів і зменшить затрати праці.

ТОВ отримало статус племінного заводу з розведення великої рогатої худоби української червоно-рябої молочної породи. Це високоудійна худоба, яку ще й продають підприємствам і населенню.

На полях ТОВ «Валявське» використовують п’ятипільну сівозміну – це не так добре, як у часи СРСР, коли сівозміна була семипільною, але й не так сумно, як, приміром, зовсім поруч, на Глибоччині, де 15 років поспіль сіяли ріпак і так виснажили землю, що тепер потрібні десятиліття на її відновлення. Тут вирощують кукурудзу, сою, ріпак, кормове зерно. У господарстві створений один з найкращих парків сільськогосподарської техніки.

Близько 150 місцевих жителів забезпечені роботою. Попри те, що більшість процесів автоматизовані, безлюдних технологій не існує. «Все одно тій корові перед доїнням хтось має вим’я помити, – сміється Василь Івасюк. І додає, що навіть рядовому працівнику тепер потрібно мати щонайменше середню спеціальну освіту: – Ми перейшли на такий рівень технологій, що без знань не впораєшся.  Різниця в техніці нового покоління – це все одно що раніше, грубо кажучи, керував «Запорожцем», а тепер новим комп’ютеризованим «Мерседесом».

Комори реальності

Відмова від державної допомоги – це не зверхність чи самовпевненість Василя Івасюка як керівника господарства. Це, по-перше, – здоровий глузд, а по-друге – не принципово великі втрати. Щороку держава надає 7-8 млн. грн. дотацій сільгосппідприємствам. Скільки з них пропонується фермерським господарствам? Порівняно – копійки. Наприклад, на штучне запліднення худоби на цілий Кіцманський район держава відшкодовує 22 тисячі гривень на рік. Лише одне ТОВ «Валявське» на одну закупку спермопродукції витрачає близько 40 тис. грн., а таких закупок здійснюється упродовж року – чотири. 160 тисяч вкладає одне господарство району – і 22 тисячі відшкодовується на весь район! Більше того, фермери кажуть, що «всі дотації крутяться навколо столиці й корпорацій». І отримують їх через певні, скажемо так, процедури (які в народі звуться «відкатами»).

Раніше ТОВ «Валявське» вирощувало ще й цукровий буряк, збирали 600 центнерів з гектара. Але нині в області вже немає жодного цукрового заводу, тож нема й сенсу його сіяти. Про колишні досягнення в цукробуряківництві нагадує хіба що комбайн «Holmer» вартістю 3 млн., який свого часу придбало господарство.

Ситуація з молоком – подібна. Навряд чи дуже вигідно займатися молочним скотарством у краї, де немає молокопереробних заводів. Тож наразі у ТОВ «Валявське» щодня 6,5 тонн молока забирають на сусідню Тернопільщину. Там його перепаковують і потім продають нашим же людям!

А історія з податком на гній! Виявляється, лише цього року його скасували, а досі господарства, які вивозили на поля це органічне добриво, сплачували податок за забруднення навколишнього середовища! І саме торік місцева податкова намагалася накласти на ТОВ «Валявське» штраф розміром 300 тис. грн. за вивезення гною на поля! – За кордоном продукція, вирощена на органічних добривах, користується більшим попитом і має вищу ціну. У нас це донедавна обкладалося податком, – дивується Василь Корнелійович. – Більше того, вимагали розробку спеціальних проектів зі збереження довкілля, утилізації гною, приватні фірми отримували за це гроші, а тепер усе це скасували!».

Корпорація vs ферми

Великі корпорації прийшли в сільське господарство і виглядають досі успішними. Але й вони крім фасаду публічності мають власні комори реальності.

– Холдинги – це бізнесові проекти, – стверджує Василь Івасюк. – А проекти мають свій термін. Тож холдинги розпадуться ще за нашої пам’яті. Німеччина також запроваджувала холдинги у повоєнний час і зрештою відмовилася від цього. Фермер – основа всього. Поясню, чому. Кращого робітника, ніж ти сам, світ ще не вигадав. Власники корпорацій живуть у столицях, а землю обробляти треба в усій країні. Завдання власників – вчасно повернути банкові кредити з відсотками, та ще й отримати прибутки, забезпечити себе і свою родину. Їх не цікавить екологія місцевостей, які вони використовують, виснаження землі. Якщо столичний власник багато заробив, у що вкладе? Не в якісь далекі від нього села – це точно. Швидше, у купівлю нерухомості, зазвичай – за кордоном. А я – фермер, що народився в цьому селі і вмирати буду тут. Тож думаю про свій завтрашній і післязавтрашній, і післяпіслязавтрашній день. У мене працює близько півтори сотні людей: місцеве населення зайняте, має зарплату, будує чи підтримує своє житло, ростить дітей, водить їх у дитсадочки і школи… В усе це своє ми і вкладаємо те, що заробляємо. Мусимо конкурувати, щоби нас не поглинули корпорації. Для цього потрібна фінансова незалежність. А корпорації дають щось лише в перший рік. Отож місцеві люди, які надали їм свою землю в користування, насправді ту землю вже навряд чи бачитимуть. Скільки випадків, що корпорації одне одному бізнес перепродують, а людей до відома не ставлять. Довести це в суді майже неможливо, адже судитися треба за місцем реєстрації фірми, а вона зареєстрована в столиці. Хто з селян має можливість і кошти їздити на судові засідання? І де гарантія, з нашим рівнем корумпованості суддів, що суд прийме сторону селянина?

На користь фермерів свідчить і світовий досвід (я вже говорив про Німеччину), і наше радянське минуле – тоді, коли воно було ще успішним. Чому колгоспи організовували якщо не в кожному селі, то хоча б один на два села? Невже не простіше було б створити одне господарство на область, з одним керівником і бухгалтером? Очевидно, що це було неефективно. Тому й новий закон про продаж землі має певні обмеження, аби в одні руки не потрапляло більше 1 тис. гектарів. Бо, знаєте, рекет, як на мене, буває різний. Рекет – це не лише коли в тебе гаманець відібрали чи золотий ланцюжок у підворітні зняли. Це й доведення до банкрутства різними шляхами, які начебто й не суперечать закону. Завдання держави – не допускати таких ситуацій.

Секрет успіху

– Усе залежить від керівника, – вважає Василь Івасюк. – Від того, які цілі він перед собою ставить. Якщо мета – за короткий час заробити багато грошей, це підприємство приречене. Якщо перспективи тривалі, плани далекоглядні і є наміри працювати, розвиватися, давати людям роботу – тоді й успіх буде.

Василь Івасюк має чіткі відповіді на провокативне питання «Що би ви зробили, якби були міністром?»: «Найперше, встановив би чіткі, зрозумілі правила гри, – каже він, – і не міняв би їх  щонайменше 10 років. Змінив би податкову систему на прозору. Зменшив би кількість перевіряльників. Залишив би лише тих, хто працює в реальному секторі економіки. Податки мають бути чіткі, фіксовані. Встановити, що сплачувати їх треба чи від гектара, чи від виробленої тонни пшениці, чи від виручки. І нічого іншого би не вигадував. А так маємо безліч прихованих податків і зборів. Наприклад, ідентифікація худоби. 40 гривень вартує пластмасова бирка на вухові тварини. До того ж, ці гроші йдуть не до державної казни, а приватній структурі, наближеній до когось у «верхах»… І за 5 років роботи у запропонованих мною умовах ми станемо житницею не лише Європи, а й світу. Людям треба дати відчути, що вони тут заробляють. А далі і з їхніх дітей хтось залишиться працювати на землі».

Праця аграрія – важка, і не лише в Україні. Завжди і всюди вона залежить від погодних умов, завжди це робота на повітрі, це протяги і пил, спека чи мороз…. Але від неї є результат: достаток в сім’ї. Попри те, що в Україні цей результат досягається важко, Василь Івасюк свого аграрного вибору не мінятиме: «У мої роки міняти стиль життя неможливо, – зізнається він. – Я віддаюся роботі, бо я так вихований. І ще – я патріот своєї країни, вірю в перспективу України. З такими землями, кліматом – навіть з такими людьми – ми маємо жити в рази краще, ніж живемо. Ми не можемо бути вічно «унікальною країною» з дикими законами».

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Запис Василь ІВАСЮК: «Ми не можемо вічно бути «унікальною країною» з дикими законами» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Як зазначається у зверненні, директор ПП «Слава» Іван Сухар, син заступника голови Хотинської райдержадміністрації, підробив договори на земельні ділянки. Якщо покладатися на ці папери, селяни нібито надали свої землі в оренду Сухарю на десять років. Експерти Львівського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру підтвердили, що підписи на договорах оренди – підроблені.

Обурені селяни написали заяву до Хотинського районного суду. Та підприємець, не очікуючи рішення, за одну ніч спалив частину посівів, обробивши їх гербіцидами.

Його батько, Анатолій Сухар, за словами каплівчан, також «відзначився». Під час замірювання меж земельних ділянок чиновник побив обладнання землевпорядної організації, чим перешкодив завершенню процедури.

Інспекція сільського господарства  в Чернівецькій області, за ініціативою Сухаря, склала акти перевірки дотримання земельного законодавства й притягнула власників землі до відповідальності за те, що вони, мовляв, самовільно зайняли та використовують свої ж земельні ділянки. Інспекція подала також на них до суду за те, що  селяни відмовляються сплатити штраф за «незаконне» використання землі.

Обурені власники земель зверталися до хотинської міліції, районної та обласної прокуратури, та все марно: чиновник та його син, за словами потерпілих, спромоглися «зацікавити» владні структури району.

Сподіваємось, що голова ОДА Михайло Папієв і прокурор області Петро Коваль відреагують нарешті на скаргу селян і візьмуть справу під свій контроль.

Орест ГАЙДАМАКА, «Версії»

Запис Каплівчани протестували в Чернівцях: їхні посіви спалив син хотинського чиновника спершу з'явиться на Медіа-Версії.