Сіді Львівна Таль народилася 8 вересня 1912 року у Чернівцях у небагатій родині пекаря. Артистичні здібності Таль виявила ще в дитинстві: вона співала, танцювала, виконувала комічні сценки. З 13 років вчилася швейному ремеслу. У 1926 році була прийнята в єврейську трупу Сари Канер (1882-1859) на амплуа інженю.
У 1928 році Таль переїхала до Бухаресту, де вступила до трупи театру «Роксі», грала на сцені знаменитого залу «Помул верде».
Вперше з’явилася на сцені в 1928 році. До 1940 року працювала у Чернівцях, Яссах, Бухаресті. Після 1940 р. грала в єврейському театрі в Кишиневі.
У липні 1941 р, на початку нацистської окупації Бессарабії, Таль евакуювалася до Ташкента, де працювала на Узбецької кіностудії, озвучуючи кінофільми, потім в складі театральної бригади дала понад тисячу концертів.
З 1946 — актриса єврейського ансамблю Чернівецької філармонії. Грала комедійні та драматичні ролі (переважно травесті): Естерке і Елька («Скарб» за Шолом-Алейхемом), Мотл («Хлопчик Мотл» Шолом-Алейхема), Зямка Копач — (в однойменній п’єсі Даніеля), Еліза («Пігмаліон» Б. Шоу) та ін.
Сіді Таль виступала також в опереті, виконувала естрадні номери: балада «Серце матері» в естрадній виставі «Завжди з вами» з трансформаційними номером у програмі «Ворогом на зло», виконувала народні ліричні, жартівливі, характерні пісні, а також танці різних стилів та жанрів.
У цей день на концерт прийшли шанувальники таланту неперевершеної Сіді Таль, також і чернівчани, які особисто знали співачку, пам’ятають її концерти. Марія Фантух привітала і присутніх у залі Марка Володимировича Очосальського, скрипаля, диригента, викладача Чернівецького училища мистецтв ім. С. Воробкевича, Леоніда Борисовича Затуловського, композитора, педагога, лауреата міждународної премії імені Сіді Таль, Заслуженого діяча мистецтв України. Також глядачі мали можливість послухати ретро записи голосу Сіді Таль…

Браво! Дякуємо за концерт!
Більше фото з концерту за посиланням – ЗІРКИ НЕ ГАСНУТЬ! ДО 105-Ї РІЧНИЦІ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ СІДІ ТАЛЬ

©Тетяна Спориніна,
фото автора і SergyiS

Запис ДО 105-Ї РІЧНИЦІ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ СІДІ ТАЛЬ спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Вона була цілим театром в одній особі: заворожувала глядача акторською грою, співом, танцем, жартами… Коли виступала Сіді Таль, від сцени не можна було відвести очей, адже вона вміла зачепити найменшим – поглядом. Але в тому погляді було все: сотні образів, ролей, відтінків емоцій. 8 вересня виповнюється 100 років від дня народження видатної співачки на ідиш, яка народилася в Чернівцях.

Новий жанр авторської феєрії

Артистичний геній Сіді Таль підкорював серця. Її називали «Райкіним у спідниці». Спів акторки змушував і сміятися, й плакати. Дійство, створене Сіді Таль, – це щось на межі театру та естради. Знавці досі не дійшли спільного висновку про жанр авторської феєрії, яку вона творила. Актриса жила на сцені так природно, що абсолютно зникало відчуття умовності й упродовж усієї вистави глядач спілкувався з артисткою так, ніби програмою був передбачений обмін репліками, дотепами, побажаннями…

«Можна було тільки дивуватися її працелюбності, відданості та любові до театру, – характеризував видатну актрису один із тодішніх глядачів. – Вона – супротивник порожніх імпровізацій, за якими в інших криється звичайнісінька лінь… Дикція, жести, міміка, спів, танець – усе виконувала з абсолютною точністю до задуму режисера, без капризів і кривлянь, що, на жаль, властиве розпещеним знаменитостям. Її особистість, її розкішна постава, її гарні очі, які на сцені випромінюють магнетизм, її голос, насичений безліччю нюансів – усе це вона дарувала театру».        

Перша сцена – скриня з борошном у єврейському дворику

Єврейська дівчинка Сореле Біркентале народилася в сім’ї пекаря Лейби Біркентале, смачну й пухку випічку якого добре знали в Чернівцях. Уся таємниця смачної здоби, казав він, у тісті. Та найвдалішим своїм «тістом», яким він пишався, були, за його словами, його діти – три донечки й син.

Акторський талант у Сореле рідні помітили, коли вона була ще дитиною. Дівчинка босоніж бігала бідними чернівецькими двориками й співала, танцювала, показувала комедійні сценки. Коли їй було сім років, у дворі свого будинку вона навіть створила «театр» – там вона була й драматургом, і режисером, і виконавицею головних ролей. На великій скрині для борошна вона, перебираючись у мамині сукні, хустки й туфлі, повторювала кумедні сценки з життя своєї родини, друзів, сусідів. Її гра, по-дитячому щира й безпосередня, викликала справжнє захоплення не тільки в дітей, а й у дорослих. Сореле не пропускала жодної вистави мандрівних театрів, заїжджих труп єврейських акторів, які ставили свої вистави на рідній для дівчинки мові – ідиш.

Та хіба міг подумати тоді простий чернівецький пекар Лейба, що захоплення його наймолодшої донечки, яка копіювала балакучих тітоньок з базару чи дівчат на виданні, – не просто дитяча забавка, а хист від Бога, який визначить її майбутнє. І, коли відряджав Сореле з кошиком свіжої випічки до воріт місцевого літнього театру виручити пару монет, тим паче не знав, що посилає її назустріч долі.

Випадок, який визначає майбутнє…

У 12 років Сореле вже співала в хорі чернівецької синагоги. Це були її перші сценічні виступи. Маленька домашня артистка досконало володіла мовою ідиш, точнісінько зображуючи неповторний акцент, тож минуло ще трохи часу й вона почала грати дитячі ролі в справжньому театрі.

А як загудів двір майбутньої зірки сцени, коли заїжджий режисер, випадково побачивши її виставу на борошняній скрині, попросив у батьків дівчинки, щоби вона на один вечір замінила в його театрі знамениту на той час актрису Сару Канер, яка захворіла! 14-річна Сореле зіграла у спектаклі дочку-сироту, й її гра спричинила справжній фурор. Обдаровану дівчинку запросили до трупи театру, репертуар якого й став першою сходинкою до справжньої майстерності. Саме тоді й почався запаморочливий зліт незвичайної дівчинки з сім’ї простого пекаря.

Йосип Бург: «Її пісні звучали вітанням, пахли травами й квітами. В них оживали єврейські вулички, де животіла сіра бідність і барвиста мрія… Сіді Таль поетично вплітала в своє мистецтво ніжну гру туги й любові. Праця й життя шліфували її виняткові природні здібності, об’єднували з досвідом і навичками, але не зменшували її чарівності… Сіді Таль не пішла від нас. Вона стала нашою пам’яттю».

А інший випадок, чи то, пак, подарунок долі, вивів її на сцену в Бухаресті замість примадонни Марії Санду-Аберман. Цього дня, 1927 року, вона стала провідною актрисою театру. Маленька Сореле отримала нове ім’я – Сіді Таль, і вже незабаром стала всесвітньо відомою єврейською актрисою. Завдяки їй театр у Бухаресті здобув ще більшої популярності. Це за її порадою п’єсу Бернарда Шоу «Пігмаліон» переклали на ідиш: у новому її варіанті «моя прекрасна леді» Сіді Таль просто не могла не полюбитися публіці.

У Бухаресті вона виступає в театрі «Роксі», на сцені знаменитого залу «Помул верде» грає в комедіях, трагедіях, мелодрамах, оперетах. Від 1937 року вона вже акторка Камерного театру в Бухаресті й вистави, в яких вона грає провідні ролі, завжди йдуть з аншлагом. Та вирішальне значення в її артистичній кар’єрі мала зустріч із режисером і поетом Яковом Штернбергом. Таль зіграла в його театрі низку головних ролей: вуличну жінку Розіту в п’єсі Лейба Малаха «Жовта тінь», Естерку й Ельку в п’єсі «Скарб» за Шоломом-Алейхемом, «єврейську Кармен» у виставі за п’єсою Штернберга «Театр у вогні»…

Бути примою нелегко

Коли наприкінці 30-х років у Європі відбулися серйозні політичні зміни, в Румунії розгорнулися прояви фашизму й антисемітизму. 1940 року Таль перебралася до Кишинева, де грала в Молдавському державному єврейському театрі. Саме там Сіді Таль зіграла одні з найвідоміших своїх ролей – Зямки Копача в однойменній п’єсі Марка Даніеля, хлопчика Мотла в спектаклі за повістю Шолом-Алейхема «Мотл Пейс дем хазнс». Пізніше читання уривка з цієї повісті стало коронним естрадним номером Таль.

Софія Ротару: «Сіді Таль була рідною людиною для всіх творчих людей і особливо уважною до початківців. Сіді Львівна виявляла постійний інтерес і до мого становлення як артистки – я досі вдячна їй за ґрунтовний, принциповий, але завжди доброзичливий аналіз моїх виступів. Сіді Таль любила людей, і її довіра до глядача була безмежною. «Будь такою, якою ти насправді є – співай про те, що тобі дороге, а люди тебе завжди зрозуміють», – говорила вона мені».

Коли 1941 року почалася війна Німеччини з Радянським Союзом, Сіді Таль евакуювалася до Ташкента, де працювала на Узбецькій кіностудії, озвучуючи кінофільми, потім у складі театральної бригади (пізніше естрадний ансамбль «Ревю») дала понад тисячу концертів. Вона виступала як виконавиця пісень народів Радянського Союзу: грузинських, узбецьких і інших, у тому числі й єврейських народних пісень. Під час Великої Вітчизняної війни Сіді Таль дарувала свої виступи пацієнтам шпиталів, бійцям, які вирушали на фронт.

З поверненням до Чернівців, від 1946 року, Сіді Таль – учасниця єврейського ансамблю Чернівецької філармонії. Виступала в опереті, виконувала естрадні номери: народні ліричні, жартівливі, характерні пісні, танці різних стилів і жанрів, декламувала. Коли вона виходила на сцену, зала філармонії «вибухала» гучними оплесками, а кожний її жест викликав новий шквал овацій.

Наприкінці 40-50-х років, у час жорстких репресій євреїв і намагань викорінити єврейську культуру як таку, Таль мала мужність виконувати пісні мовою ідиш і після розгрому єврейського мистецтва в усьому Союзі залишалася однією з небагатьох, хто продовжував свої виступи на ідиш.

1952 року, коли з репродукторів усієї країни повідомили, що в Радянському Союзі діють вороги народу – євреї, ні в чому не винних людей кидали до буцегарень, відправляли в заслання. Під приводом скорочення закривали всі єврейські театри. Театр у Чернівцях не став винятком: з усієї трупи тут залишили тільки концертну бригаду в складі трьох осіб: Сіді Таль, співачки Раїси Мостославської й декламатора Якова Гольдмана. Тоді, коли всі єврейські театри в державі були закриті, тільки завдяки Сіді Таль єврейська пісня та єврейський жарт звучали на сценах обласної філармонії та районних клубів.

Дмитро Гнатюк: «Уперше я побачив Сіді Львівну на сцені в моїх рідних Чернівцях 1946 року. З першого поклону вона буквально заворожувала публіку. В неї було таке одухотворене, сяюче добротою обличчя, що здавалося, вона скаже нам, своїм глядачам, щось надзвичайно гарне, тепле, заспокійливе. І, справді, полилася мелодія, в якій звучали якісь ласкаві слова, й кожному, хто слухав спів, здавалося, ніби ця теплота адресується саме йому. Сіді Львівна співала єврейською мовою, й хоча я не знав цієї мови, я розумів усе – настільки живим, образним було її виконання».                

«Сідітальфалік»: кохання, пронесене через життя

Впродовж цілого життя Сіді Таль вірним її супутником був Пінхас Фалік. На початку 1930-х, коли він керував єврейським театром у Чернівцях, туди на гастролі приїхав єврейський театр Румунії, в складі якого була й видатна виконавиця на ідиш. Фалік закохався в неї з першого погляду. Небайдужа до Фаліка Сіді Таль не захотіла залишитися з ним у своєму рідному місті й запропонувала йому перебратися до Бухаресту. Фалік покинув усе й вирушив слідом за нею до Румунії. Відтоді Пінхас Фалік став незмінним організатором усіх постановок Сіді Таль.

Йосип Кобзон: «Для Сіді Таль на сцені не було дрібниць: манера її поведінки, виразність обличчя, пластика рук були предметом ретельної уваги актриси, оскільки все це сприяє розвитку й найбільш повному розкриттю художнього образу. Я дуже дорожив її думкою про мої виступи».

Роками Фалік умовляв Сіді Таль одружитися. Проте вона дала згоду тільки 1941 року. Сіді й Фалік ставилися один до одного дуже ніжно, жили й працювали, не розлучаючись. Їх навіть називали одним іменем – Сідітальфалік. Фалік завжди пишався та захоплювався дружиною.

Багато з того, що Сіді Таль удалося зробити за життя, вона досягла завдяки Пінхасу Фаліку. Цей чоловік був не тільки талановитим режисером та імпресаріо, для Таль він був найкращим другом і порадником. Вони з Сіді були чудовою парою: ніхто ніколи не чув від них нарікань, оточенню здавалося, що в цій сім’ї немає повсякденних побутових проблем, з якими стикаються звичайні люди. А за те, що були вищими за будь-які навколотеатральні інтриги, користувалися неабиякою повагою в колег.

Коли 1983 року Сіді померла, високий імпозантний Фалік одразу змарнів і постарів, а єдиною його турботою стало спорудження надгробка на могилі коханої дружини. Він зробив для неї пам’ятник із білого мармуру, на якому жінка-легенда зображена в білій сукні на повний зріст, а  на підніжжі попросив висікти вірші двома мовами: ідиш і російською. Через два роки після дружини Пінхас Фалік помер від інфаркту. Його поховали поряд із Сіді Таль на центральній алеї чернівецького кладовища. Відтак вони назавжди стали – Сідітальфалік…

Леонід Утьосов казав про Сіді Таль, що на сцені їй були однаково підвладні й гумор, і лірика, й трагізм. Сьогодні, мабуть, про неї сказали б, що вона – «людина-шоу», бо ж  у виступах Сіді Таль було все: й акторська гра, й пісня, й танець, і пантоміма. А Аркадій Райкін був переконаний, що зробити неможливе Сіді Таль удалося… завдяки любові до людей.

Любов НЕЧИПОРУК, «Версії»

Запис Сіді Таль: неосяжний талант тендітної жінки значно більший за «Райкіна в спідниці» спершу з'явиться на Медіа-Версії.