Представники дивізіонів готували  два номери : танець усієї команди і танець хореографів.

Усі конкурсанти з різних міст намагалися достукатися до сердець глядачів і не приховували сліз радості або відчаю після оцінок журі та оголошення результатів голосування.

Чернівецькі майдансери , яких, до речі, було помітно більше, ніж на першому ефірі, цього разу мали підтримку – так звану «фан-зону».

Танець хореографів мав назву «Єсенін», головних героїв – Айседору Дункан  і Сергія Єсеніна  – танцювали Тоня та Денис Христюки. Враження – неймовірне. Отримавши найвищий бал і лише схвальні коментарі, чернівчани не знаходили собі місця від радості.  Проте часу радіти особливо не було, бо на нас очікував другий виступ. Номер «Батьки» залишив зовсім інше враження. Він вийшов жвавим і веселим, хоча сюжет танцю був про те, що розлучення батьків – це проблема для дітей, які не хочуть, щоби сім`я розпадалася. Ми намагалися донести це до глядачів та членів журі, але, на жаль, не все вийшло.  Отримавши малу кількість балів від суддів, і  маленькі , і дорослі танцюристи були в розпачі.

Потішило, що наша наставниця, Руслана, підтримувала своє кохане місто Чернівці до кінця. Її палка підтримка, безперечно, додала нам сил. І от – фінал туру. На сцені – понад 900 людей на чолі з хореографами, об`єднані в чотири команди в напруженні  чекають оголошення результатів.

Харків і Севастополь з однаковою кількістю балів вийшли до наступного етапу. На межі «вильоту» опинилися Чернівці та Житомир. Незважаючи на суперництво, обидва міста підтримували один одного. Але, на жаль , хтось мав припинити боротьбу – правила шоу жорсткі. Першими покинули проект «новачки» з Житомира – вони отримали найменшу кількість балів від жюрі та телеглядачів.

Чернівці раділи успіху і дякували всім, хто вболівав та підтримував їх. Водночас ми зрозуміли, що далекі від ідеалу, вдосконалюватися слід щодня.

Які ще дива й сюрпризи явить телеглядачам «Інтера» проект «МАЙDАН’S»,  дізнаємося в наступних ефірах. Уже найближчої суботи, 1 вересня, ми побачимо танцювальне змагання команд Івано-Франківська, Дніпродзержинська , Чернігова та Миколаєва. А відтак, невдовзі слово знову буде за Чернівцями.

Наталія КУХТА, «майдансер», Чернівці -Київ – Чернівці 

Запис ДО ТРЕТЬОГО ЕФІРУ – ПРОЙШЛИ! спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У Державному історико-архітектурному заповіднику «Хотинська фортеця» туристичний сезон розпочнеться з історичних реконструкцій – відвідувачі на власні очі зможуть побачити справжні лицарські піші бої, професійні бої, повноконтактні бугурти, в тому числі масову сутичку бійців – 100 на 100. На глядачів також очікує видовищний стрілецький турнір, де учасники продемонструють вміння поцілити в мішень стоячи, в русі та зі снарядів. А справжньою родзинкою свята стануть бої верхи – турніри джостерів на списах, під час яких вони будуть намагатися вибити один одного з сідла.

Побачити на фестивалі можна буде й різноманітні види автентичної зброї – алебарди, одноручні, півтораручні та дворучні мечі, списи, луки, а також обладунки й костюми різних регіонів та епох. У програмі фестивалю передбачена хода учасників клубів живої історії, які продемонструють історичне вбрання та озброєння. Ввечері всіх, хто завітає на фестини, розважатимуть етно-рокові музичні гурти, артисти театру вогню влаштують фаєр-шоу та феєрверки. Вдень виступатимуть менестрелі, фокусники, акробати, фолькові музичні колективи.

– Це абсолютно новий формат для України, адже тут будуть і піші бої, і кінні, лучні, масові піші турніри, осада фортеці, – розповів організатор фестивалю Олексій Черепаха. – В «Середньовічному Хотині» буде показано побут тієї епохи з усіма історичними реаліями – предметами щоденного користування, меблями, посудом і навіть їжею. На гостей фортеці очікує ярмарок, майстер-класи та конкурси, а також спеціальні ігри та розваги для дітей.

Нині розробляються заходи з тим, щоби відвідувачам було якомога зручніше потрапити до фортеці, буде спеціально організовано рух транспорту, велику автостоянку, облаштовано наметове містечко. Неподалік фортеці також буде розміщено близько 25 точок громадського харчування, основну кількість з яких зосередять на площі біля історико-архітектурного заповідника.

Як зауважують організатори фестивалю, вартість квитків залишається на рівні минулого року: 80 грн. – для дорослих, 40 грн. – для дітей. Бюджет фестивалю – близько 1 млн. грн. У фестивальні дні вхід на територію Державного історико-архітектурного заповідника «Хотинська фортеця» здійснюватиметься за квитками Міжнародного фестивалю історичної реконструкції Середньовіччя «Середньовічний Хотин».

Любов НЕЧИПОРУК, «Версії»

Запис На Буковині відпочивати цікаво: Поринути у Середньовіччя можна буде на травневі свята, завітавши до Хотина спершу з'явиться на Медіа-Версії.

«Містикою» та «допомогою вищих сил» назвали пізніше виступ 18-річної Марічки Яремчук організатори конкурсу. До неї повернулися крісла усіх тренерів, хоча, за винятком Пономарьова, кнопок вони не натискали.

– Те, що Марічка – донька Назарія Яремчука, – я дізнався раніше, – зізнався після телешоу Олександр Пономарьов, адже дівчина під час програми так і не назвала суддям свого прізвища. Він також додав, що дуже шанує цього виконавця, і йому сподобалося, що претендентка не хизувалася своїм прізвищем.

Отож, тепер дівчина – у його команді. Таким чином, окрім Дениса Жупника, буковинці зможуть повболівати протягом наступних ефірів ще й за талановиту та вродливу Марічку.

Марічка Яремчук закінчила гімназію №4. Навчається у Київській муніципальній академії естрадного та циркового мистецтва (за спеціальністю «естрадний спів») та заочно – в Чернівецькому національному університеті (факультет історії, політології та міжнародних відносин, спеціальність «міжнародна інформація»).

Запис Марічка Яремчук виступила на шоу «Голос країни» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Чернівці стали першим містом із 9-ти запланованих, де відбулися зйомки шоу «Нового каналу» «Україна чудес» із кращими ілюзіоністами Росії – братами Сафроновими. Попереду ще 8 міст – Кам’янець-Подільський, Львів, Одеса, Ялта, Севастополь, Харків, Донецьк, Київ. Неймовірні легенди давно знайомих вулиць і площ, розказані за допомогою шокуючих трюків у виконанні братів Сафронових – ось що побачать глядачі в новому телевізійному сезоні 2012 року на «Новому каналі».

– Ми відкриємо вам таємниці ваших міст і покажемо, на що здатні самі, – кажуть ведучі. Упродовж трьох днів знамениті ілюзіоністи демонстрували чернівчанам свої дивовижні трюки, в основі яких були легенди міста, зокрема історія про те, як головну вулицю Чернівців – колишню Панську, а тепер імені Ольги Кобилянської – свого часу підмітали виключно букетами троянд.

За три дні перебування у Чернівцях, знімальна група побувала також у драмтеатрі, ЧНУ, Ратуші, на залізничному вокзалі. А мешканці міста стали свідками понад десяти трюків. Для реалізації деяких з них знадобилися навіть мадагаскарські таракани та локомотив.

– Незважаючи на холод, який стимулював якісну роботу, враження від міста виключно позитивні, – зізналися фокусники. – Нам дуже комфортно у Чернівцях. Нас привабили не тільки архітектура, а й люди.

За словами братів Сафронових, у Західній Україні буквально все насичено магією. Однак для авторських трюків, ілюзіоністи возять із собою спеціальне обладнання: скрині, старовинні дзеркала, набори карт та кольорових ниток.

В організаційних питаннях знімальній групі допомагала міська рада. Її секретар Віталій Михайлішин навіть узяв участь в одному з трюків ілюзіоністів. Для цього йому довелося роздягнутися. А «фокус» полягав ось у чому: Сергія Сафронова обмотали мотузками. Віталій Михайлішин власноруч зав’язав міцні вузли на ньому і накинув на ілюзіоніста свій піджак. Неймовірно, але факт – за кілька секунд піджак секретаря міськради був на ілюзіоністові під мотузками.

Продюсер шоу Олена Моторіна розповіла, що найближчими днями на знімальному майданчику буде задіяно вертоліт, а на жителів Львова чекає фокус із зникненням людей.

Запис Чернівці – перші в шоу «Україна чудес» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Йдеться про Дениса Жупника, тобто – Макса Баталова, адже саме під таким псевдонімом він відомий як ведучий шоу «Привіт в обід» на радіо «Блиск ФМ». Річ у тім, що Дениса з-поміж багатьох голосистих конкурентів відібрали учасником до іншого, більш зіркового та телевізійного шоу – «Голос країни». Звісно, при цьому не обійшлося без певних розіграшів та несподіванок…

Адже у «Голос країни» Денис потрапив не одразу. Спочатку надіслав анкету із записами своїх пісень, його запросили на прослуховування із Костянтином Меладзе. А потім… А потім – анічичирк (тобто, жодних новин). Отож, втративши надії, одного дня Денис вів уже звичний для себе ефір на радіо, коли це до нього зателефонували…

– Це був нібито слухач, який хотів передати привіт, та насправді виявився представником проекту. До того ж у цей час у студії працювала знімальна група, яка, знову ж таки, нібито знімала сюжет про нашу радіостанцію. Проте насправді знімали виключно мене, як я веду ефір, як відреагую на звістку, що потрапив до «Голосу країни», – розповідає Денис.

Вже у грудні на нього чекатимуть нові завдання. А ми дізнаємося, що таке сліпе прослуховування, і як Денис намагатиметься привернути до себе увагу котрогось із чотирьох зіркових тренерів. А це Діана Арбєніна, Олександр Пономарьов, Руслана Лижичко та Стас П’єха.

«Голос країни» – телевізійне вокальне шоу телеканалу «1+1».  2010 року подібний проект вперше з’явився в ефірі голландського телебачення і став справжньою сенсацією, побивши усі можливі рекорди глядацької популярності. Від звичайних вокальних телевізійних шоу «Голос країни» різниться своїми високими вимогами до рівня вокалу, тож чи не кожен його учасник –  професіонал з вражаючими вокальними даними.

Ігор КОНСТАНТИНЮК, «Версії»

Запис «Голос країни»: ведучий чернівецького шоу став учасником всеукраїнського спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Уперше поріг хореографічного залу чернівчанка Олена Скрипник переступила у чотири роки. Мама привела її до гуртка народних танців. Було цікаво, проте дівчинка, пробігаючи коридором, усе частіше заглядала до сусіднього залу, де тренувалися «бальники». І одного дня по-дорослому серйозно повідомила: «Я хочу танцювати бальні танці».

– Я жила і продовжую жити танцем. Маленькою дівчинкою проводила у хореографічному залі майже щодня по кілька годин, проте жодного разу не поскаржилася на втому, – каже Олена. – Можливо, саме завдяки наполегливості і силі волі ми з партнером не раз ставали фіналістами чемпіонатів України та різноманітних міжнародних змагань. Коли ж мені виповнилося 13 років, мій партнер разом з батьками переїхав жити до Києва. Пара розпалася. Мене запросили танцювати до чернівецького шоу-балету «О-ля-ля». Згодом я стала бажаною гостею усіляких вечірок та концертів. А щоби передати свої знання і поділитися вміннями, почалавикладати танець живота дітям і дорослим.

Життя Олени Скрипник нагадувало граційне танцювальне па: репетиції, концерти, оплески… Важко було уявити, що в один день ця енергійна, талановита дівчина опиниться між життям і смертю, а потім відчайдушно боротиметься за ще один шанс вийти на сцену.

– То був чудовий теплий Пасхальний день. Мій знайомий запропонував прокататися на мотоциклі. І я погодилася. Він мчав на такій швидкості, що я боялася розплющити очі. А коли пригальмував на заправці, попросила його шолом. Наче передчувала, що незабаром він врятує моє життя, – розповідає Олена Скрипник. – Ми знову помчали. Та наступного разу очі я розплющила вже на лікарняному ліжку. Там почула, що два тижні тому потрапила в жахливу аварію. Наш мотоцикл не виїхав – вилетів на смугу зустрічного руху і врізався в автівку. У пам’яті спливали тільки уривки: якісь люди бігали навкруги, кудись дзвонили, про щось питали… Поруч не було лише водія злощасного мотоциклу. Як з’ясувалося пізніше, він нервово телефонував друзям, аби терміново забрали з місця аварії його понівеченого залізного коня. Адже нема мотоциклу – нема й ДТП.

Про те, що відбувалалося далі, Олена дізналася від слідчих та свідків аварії. Поки на місце аварії викликали «швидку» та міліцію, якийсь чоловік міцно перев’язав ременем Оленчину ногу, обережно зняв з голови розбитий навпіл шлем і, як міг, надавав першу медичну допомогу. Нині дівчина називає його своїм янголом-охоронцем, без допомоги якого, можливо, не вижила би. Він їхав у машині якраз за ними і став випадковим свідком аварії.

– Через кілька днів Олександр – так звати мого янгола-охоронця – прийшов до мене у лікарню з великим букетом квітів. Ми потоваришували. Здається, він був посланий мені з небес, – зізнається Олена.

Лікарі констатували невтішний діагноз: у трьох місцях переломаний таз, струс мозку і – найстрашніше – вщент розтрощена ліва нога, яку врятувати не вдалося.

– Я ніколи не забуду, як до палати зайшов батько і сказав, що лікарі ампутували мені ногу. Тоді вперше побачила татові сльози… – і нині зі сльозами на очах пригадує дівчина. – Я лежала у спеціальному «гамаку», 40 кілограмові гирі тиснули мені на таз, з частини ноги, яка залишилася, стирчали якісь трубочки… Сльози текли не від того, що жаліла себе. Знала: все витримаю. Головне, що залишилася живою. Та коли бачила, як через мене страждають мої рідні – серце розривалося. Боролася за життя заради них, заради того, щоби ні тато, ні мама, ні сестрички більше ніколи через мене не плакали.
Понад два місяці Олена Скрипник провела у лікарні. А після цього одразу вилетіла з батьками до Німеччини на протезування.

– …У мене «розумна» нога, – жартома каже Олена. – Мій протез один з найсучасніших винаходів людства. Він комп’ютеризований. Тобто він сам аналізує навантаження: в залежності від того, як сильно я навантажую п’ятку чи носок, він розраховує, з якою швидкістю треба зігнутися чи розігнутися. До того ж, анітрохи не відрізняється від моєї ноги. Навіть педикюр на протезі роблю. І не соромлюся влітку носити відкриті босоніжки. В Україні такі протези не роблять. Коштує він стільки ж, скільки дорога іномарка. Дуже шкода, що більшості українців,які мають подібні травми, це не по кишені. Тому я дуже вдячна моїм батькам за все, що вони для мене зробили.

Коли після встановлення протезу Олена зробила перші кроки, німецький лікар розплакався. Сказав, що це вперше за його 30-літню практику людина так хоче ходити і, незважаючи на біль та дискомфорт, у перші ж хвилини звелася на ноги. Крок за кроком Олена звикала до своєї нової ноги. А повернувшися до Чернівців, прийшла до танцювального залу.

– Мої друзі готувалися до весілля і попросили мене поставити для них перший весільний танець. Хіба я могла відмовити?.. Проводила репетиції на милицях, багато пояснювала, що могла – показувала і, зрештою, танець був готовий, – пригадує дівчина. – Тоді я зрозуміла, що повернулася до нормального життя. Коли нарешті змогла ходити без милиць, набрала нову групу дівчат і разом з ними почала заново вчитися танцювати.
Нині Олені Скрипник 23 роки. Вона має дві вищі освіти за спеціальностями «економічна кібернетика» і «державні фінанси». Зараз здобуває ще третю – юридичну. Швидко пересуватися містом їй допомагає автівка, за кермо якої сіла, як тільки виповнилося 18 років.

Дівчина живе повноцінним життям: працює, зустрічається з друзями, має коханого хлопця і, звісно, танцює.

– Різне трапляється: і протез натирає, і поболює… Але все це – дрібниці порівняно із тим, що я живу! Тому терпіти не можу, коли мене починають жаліти. Я нічим не відрізняюся від здорових людей, – переконана Олена. – Танці навчили мене терпінню і витривалості. До речі, саме завдяки гарній фізичній формі під час тієї аварії у мене не постраждали внутрішні органи. Лікарі дивувалися цьому, адже моє тіло фактично протаранило зустрічну машину. Я гадаю, це подарунок небес – отримати другий шанс на життя.

Коли запитала Олену про заповітну мрію, її голос затремтів:
– У мене мрія одна: щоби були щасливими мої батьки. Вони віддали за мій порятунок усе. Тепер моя черга віддячити їм. І я впевнена, що не підведу.

Запис «Я нічим не відрізніюся від здорових людей», – каже танцівниця, у якої замість однієї ноги – протез спершу з'явиться на Медіа-Версії.

«Це щось неймовірне!», «ТАКОГО наше місто ще не бачило…», «Ми потрапили на справжнісіньке танцювальне свято…», «Ааааааа!!!» – і ще щось таке захопливо-нечленороздільне доводилося мені чути цими вихідними в клубі латиноамериканських танців «La Pasion»…

Справжнісінький сальсабум влаштував чернівчанам кубинець Пауль Рейнальдо, відомий ентузіаст і популяризатор латиноамериканської культури. Він встигав усюди! Майстер-класи, показові виступи – і все це з постійними перевдяганнями! Мить – і Пауль міксує запальну латину за діджейським пультом, потім хапає мікрофон і наспівує якісь іспанські речитативи, підбігає до столиків і знову настирно витягує сором’язливу чернівецьку публіку на майстер-класи, кубинські хороводи, різноманітні конкурси та усілякі танцювальні розваги…

Усе розпочалася з військової романтики…

«Хто з кубинських хлопчаків не захоплювався Ернесто Че Геваро, Фіделем Кастро, не мріяв служити в армії? До того ж, на Кубі – не так вже й багато можливостей знайти хорошу роботу і армія була однією з них… Проте мене завжди вабило до якихось пригод, подорожей, до чогось нового, тож коли переді мною виникла нагода вирушити до тодішнього Радянського Союзу – я не вагався жодної миті! Так я і опинився 1985 року в Україні – курсантом Київського вищого інженерного радіотехнічного училища протиповітряної оборони…»
Повернувшись з дружиною-українкою на Кубу, Пауль відчув свою непотрібність батьківщині. Звільнившись з армії, він працював на фірмі, яка займалася встановленням мобільного зв’язку, де зарплатня його складала лише 10 доларів в місяць.

«І тоді я вирішив – повертаюсь на Україну! Вірив – якщо є голова на плечах, з голоду не помру і сім’ю прогодую… Я розгрібав сніг у посольстві Куби, потім перевдягався – і ставав секретарем, перекладачем, вечорами працював офіціантом, барменом. Ще за студентських років я постійно вигравав конкурси з брейк-дансу в популярній в ті часи дискотеці «Нивки» (переможець приходив безкоштовно на наступну дискотеку – у мене була хороша мотивація!), тож мені якось запропонували спробувати себе викладачем латиноамериканських танців у фітнес-клубі. Далі з’явилася пропозиція влаштувати латинське шоу в нічному клубі «Будапешт». Чому б і ні?! Так і виник ансамбль «Тропікана», який складався з темношкірих студентів Політехнічного інституту. Ми заробляли щоночі по 150 доларів – в середині 90-х це були досить хороші гроші, тож за роботу трималися. Проте студенти закінчили навчання й поїхали, а я створив нову групу, вже з українками. Тоді ж мені запропонували попрацювати бренд-менеджером мексиканського пива «Corona», ми їздили всією Україною, влаштовуючи пивний промоушн у нічних клубах, вчили людей танцювати «Макарену»… Вже працюючи в «Кока-колі», я нарешті зрозумів: танці – моє життя, треба ризикнути, кинути усі ці «заробітки» і розпочати щось своє, те, що мені справді подобається робити…»

Так і виник Salsa club – один з головних латиноамериканських танцювальних центрів України.

Це вам не бальні танці!

«Заняття бальними танцями передбачають якісь змагання, конкурси… Сальси ж навчаються, щоби знайомитися, спілкуватися, розважатися… Це більш вільний та імпровізаційний вид танців. Клубні танці компактні, адже тісний контакт між партнерами не вимагає багато місця на танцполі… Тут набагато швидше, ніж у бальних танцях, відбувається навчання. Якщо бальними танцями краще займатися з дитинства, клубні латиноамериканські танці більше призначені для дорослих. Для них не треба володіти особливими талантами: вмієте ходити –зможете станцювати і сальсу, бачату, меренге! Адже головне тут не техніка, а власний стиль, настрій, імпровізація та флірт…»

Взагалі загальний термін «сальса» – це певна торгова марка, маркетингове слово, роздуте в Америці для популяризації музики карибського басейну. Розрізняють кубинську сальсу або сальса-касіно (casino) і колумбійську (cumbia); лінійна сальса (сross body style) включає лос-анджелеський (LА) та нью-йоркський (NY) стилі. Окремим видом вважається руеда, де партнерки передаються по черзі партнерам, що танцюють у колі.

І щодо справжньої румби та ча-ча-ча… Це зовсім не ті танці, які танцюють бальники! Наприклад, афро-кубинська румба – кубинський танець, максимально наближений до свого африканського коріння.

«Афро-румба – це, насамперед, ритми африканських барабанів, своя пластика рухів, вміння відчувати тіло та простір навколо себе. Елементи румби, ча-ча-ча та регітону використовується в сальсі – залежно від ритму та композиції конкретного музичного твору».

Дві батьківщини

«Сальса – це не просто танець, це окремий світогляд, певні норми поведінки… У звичайного кубинця непросте життя… Та якщо в нього й подерта сорочка, ви ніколи не побачите її брудною! Сальсеро завжди має бути доглянутим, ввічливим, приємно пахнути… Для нього природно відкрити двері для дівчини чи поступитися місцем в тролейбусі. Сальсеро може дозволити собі для настрою трішки рому чи «мохіто», але ви ніколи не побачите в сальса-клубі п’яних, якихось людей у спортивних костюмах, що цілий вечір сидять з алкоголем десь у кутку… Це стосується і якихось бійок – ми збираємось зовсім не для цього, а щоби весело і активно відпочити, поспілкуватися, познайомитися…

Україна для мене – як батьківщина. Українці дуже схожі на кубинців – такі ж відкриті та прості у спілкуванні, життєрадісні та темпераментні, з чудовим почуттям гумору. Коли я їду десь потягом, то, дослухаючись до розмов українців, завжди думаю: ми нічим не відрізняємось, ті ж теми розмов, ті ж проблеми й жарти…

Гадаю, скоро в цьому чудовому клубі «Ла Пасьон» з’явиться ще одне наше регіональне представництво, загалом дев’яте в Україні. Ми постійно проводимо різноманітні тематичні вечірки, показові виступи, фестивалі… Тобто, намагаємося якнайактивніше розвивати сальсарух по всій Україні. Вже з’явилася цікава ідея організувати на Буковині свій сальсафест – якусь таку «Сальсу на лижах»… Тобто, вдень сальсеро кататимуться на лижах, а ввечері – танцюватимуть сальсу!
За п’ятнадцять років багато що змінилося… Якщо спочатку на латину дивилися із залу як на ще одне екзотичне шоу, то зараз українці усе активніше беруть в ньому безпосередню участь, особливо молодь…»

І це не може не тішити! Адже сальсатека – це ще одна чудова альтернатива банальним різноінтер’єрним п’яним дискогопанкам.

Ігор КОНСТАНТИНЮК, «Версії»

Запис Чернівецький сальсабум спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Та видно, що Геловін притаманний і нашому географічному простору, адже варто було оголосити, що саме цієї ночі в Україні підбиватимуть підсумки чергових виборів, як з усіх щілин повилізала всіляка нечисть, щоби скласти цілком пристойним кандидатам компанію на білбордах, листівках і в теледебатах.

Відрізнити її від порядних громадян трохи складно, бо теж вдяглася в костюми й краватки, зробила зачіски волосок до волоска і навіть державною мовою спробувала розмовляти. Треба мати дуже гострий погляд, аби побачити нездоровий блиск і червоні вогники в очах і відрізнити діловитість від зайвої метушливості, а гасла від заклинань…

Одне тішить: нинішні вибори, хоча й наймасовіші за кількістю учасників–претендентів, але місця у владі розігруються найнижчого рівня – то й нечисть лізе дрібонька: усіх більших ми вже бачили й навіть… розкусили, хоча й не завжди вчасно.

На демократичному Заході Геловін святкується, як усе в них, суворо за правилами: одна ніч та й годі. Ми ж, як завжди, гуляємо з розмахом: концерти, тури, численні свята, відкриття всього, що лиш можна, показові покарання й нагородження… Посунься, перехожий, в Україні вибори!

В одній деталі Геловін все ж таки поєднується з українською традицією вибору: і там, і там використовуються… гарбузи. Дуже тішить, що ці дари городні нинішнього року нібито непогано в нас вродили. Тож вистачить на те, щоби вже за нашою українською традицією піднести гарбуза усім недостойним. Можна навіть очиці не вирізати й свічки не вставляти, все одно поголос далеко піде…

Тож пильнуйте, панове українці: запасайтеся гарбузами і не дайте всілякому непотребу вилізти нам на плечі й панувати нами. Бо не панів обираємо ж, а слуг народу!

Лариса ДМИТРЕНКО

Запис Геловін в ріеліті-шоу спершу з'явиться на Медіа-Версії.

День перший

У районі вулиць Руської та Сумської з’явилася нова – вулиця Віденська. Її відкриватимуть всесвітньовідомі австрійські поети Мілена Фіндайс, Юліан Шуттінг та Петер Ватергаус, а також Dj Paul SG.

– Звучання німецькомовної поезії у колишньому Czernowitz, теперішніх Чернівцях – це нематеріальне з’єднання епох, – говорить Святослав Померанцев, президент фестивалю. – Літератори повернуться до свого культурного та мовного простору. Як матеріальний вияв такого єднання, вулиця Віденська залишиться у Чернівцях назавжди!

Згоду на таке вшанування історичної пам’яті та спільного минулого оргкомітет фестивалю отримав від Чернівецької міської ради.

Після відкриття вулиці на туристів чекають культурологічні екскурсії Чернівцями. Кожний охочий матиме змогу відвідати будинки Пауля Целана та Рози Ауслендер. Надихнувшись мистецьким минулим Чернівців, відвідувачі фесту слухатимуть поезію під музику й танці молодіжного танцювального колективу.

Трохи згодом – екскурсія університетом та виступ авторів (Юрій Андрухович, Ельке Ерб, Наталка Білоцерківець та ін.) у Мармуровій залі.

Після літератури – трохи фотомистецтва на виставці Алена Рів’єра у Художньому музеї.
На закінчення першого фестивального дня організатори приготували культурний «бум» для молоді: відеопоезію, сигарно-поетичний вечір, відеоінсталяції, відкриття іще однієї виставки та вечірку.

Насичений подіями перший день фесту – це лише початок. Найцікавіше – далі!

День другий:

Опівдні відбудеться презентація молодіжного журналу «ПроStory». Одразу після презентації – читання молодіжної поезії.

Далі рухаємося від сучасного до класичного – дещо іншу поезію читатимуть у муздрамтеатрі.
І знову до екскурсій: організатори фестивалю запланували відвідини музею історії та культури «Євреї Буковини». Етнічні мотиви фесту продовжаться виступом авторів біля Німецького дому.

Для тих, хто не стомився – театральний перформенс за поезією Пауля Целана, винно-поетичний вечір і… знову вечірка!

День третій – завершальний

Барбара Відеманн презентуватиме книгу про Пауля Целана, знову трохи поезії, класична музика, безліч дискусій та шедеврів літератури від Сергія Жадана, Мілени Фіндайс, Інгеборги Кайзер та інших учасників фестивалю.

Закриватимуть фестиваль Етно-музикою та вогняним шоу.

Літератори та критики сходяться в одному: таких масштабних мистецьких фестивалів в Україні ніколи не було!

Програма фестивалю:

П’ятниця 03.09.

11:00 – Відкриття вулиці Віденської (район вул. Сумської та вул. Руської).

11:30 – Культурологічні екскурсії Чернівцями. Будинки Пауля Целана та Рози Ауслендер.

11:00 – Саунд-брейк поезія на Театральній площі.

14:00 – Екскурсія університетом (вул. Коцюбинського, 2).

15:00 – Виступ авторів у Мармуровій Залі університету (вул. Коцюбинського, 2).

16:30 – Кава та вино на терасі Мармурової Зали Університету. Класична музика, live (вул. Коцюбинського, 2).

18:00 – Відкриття фотовиставки Алена Рів’єра у Художньому музеї (Центральна площа, 10).

19:00 – Показ конкурсної відеопоезії та вручення відеопоетичної премії «Бук» у кафе «Стрімко» (Соборна площа, 5).

20:30 – Сигарно-поетичний вечір у клубі «Sorbonne». Відкриття фотовиставки Марти Валуєвої (вул. Університетська, 21А).

22:00 – Відкриття відеоінсталяції «Темпль». Канторські пісні Йозефа Шмідта (вул. Університетська, 10).

23:00 – Вечірка електронної музики «Електропоезія» у клубі «Sorbonne» (вул. Університетська, 21А).

Субота 04.09.

12-00 – Презентація українського літературного журналу «ПРОSTORY» у кафе «Стрімко» (Соборна площа, 5).

13-00 – Сцена молодіжної поезії у кафе «Стрімко» (Соборна площа, 5).

15-00 – Виступ авторів у муздрам театрі ім. Ольги Кобилянської (Театральна площа, 1).

17-00 – Відвідування музею історії та культури євреїв Буковини в Єврейському домі (Театральна площа, 5).

18-30 – Виступ авторів біля Німецького народного дому (вул. О.Кобилянської, 53).

20-00 – Театральний перформанс за поезією Пауля Целана біля Німецького народного дому (вул. О.Кобилянської, 53).

21-00 – Винно-поетичний вечір в ресторані «Карінтія». Презентація книги Ігоря Померанцева
«Винные лавки». Оркестр єврейської музики, live (вул. О.Кобилянської, 53).

23-00 – Вечірка електронної музики «Електропоезія» у клубі «Sorbonne» (вул. Університетська, 21А).

Неділя 05.09.

12-00 – Презентація книги Барбари Відеманн «Пауль Целан і Ґустав Хомед «Мені потрібні Твої листи» у Червоній Залі університету (вул. Коцюбинського, 2).

14-00 – Відкритий мікрофон на літньому майданчику пабу-ресторану «Квінто» (вул. О. Кобилянської, 3).

17-00 – Виступ авторів у Художньому музеї. Сучасна класична музика, live (Центральна площа, 10).

20-00 – Виступ авторів у Комплексі «Цецино» (вул. Краматорська, 29-б).

22-00 – Вечір-дискусія у Комплексі «Цецино». Етно-музика. Вогняне шоу (вул. Краматорська, 29-б).

Емма АНТОНЮК, «Версії»

Запис Інтелектуальні туристи з’їдуться до Чернівців На міжнародний поетичний фестиваль «Meridian Czernowitz» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

«МотоБуковина» – фест не лише розважальний, але й спортивний. Показові виступи велосипедистів-екстремалів (стрибки з трампліна в воду), виступи борців вільного стилю, стрибки через вогонь… Відвідувачі фестивалю зізнаються – такої феєрії вони іще не бачили.

Задум фесту є прикладом поєднання корисного з приємним. Адже такою неймовірною шоу-програмою організатори першочергово пропагують здоровий спосіб життя!
А ще не варто забувати про шалений розвиток туристичної інфраструктури в Заставні. Певне, маленька Заставна ще ніколи не бачила стількох туристів та ще й з усього світу!

Родзинкою фесту стала його музична складова: публіку добряче «розігріли» чернівецькі гурти, а на закритті «Мотобуковини» поціновувачі «важкої» музики слухали «наживо» легенду російського року гурт «Корозія металу»!

Задоволення отримали люди з різними смаками: хто не любить рок, слухав фолк-колективи. Для тих, хто втомився від шуму двигунів, – незабутнє вогненне шоу під спокійну музику. Для любителів драйву – дискотека. Народні ярмарки – для туристів, які воліли придбати сувеніри. А ще майстер-класи з ковальства, скульптури з піску, виставки ретро-машин, святковий феєрверк…

Приємно, що є люди, яким не байдужі дозвілля молоді (і не тільки) та туристична привабливість їхньої «маленької Батьківщини».

Емма АНТОНЮК, «Версії»

Запис «МотоБуковина – 2010» у Заставні спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Такий турнір у Чернівцях відбудеться вперше і серйозні спонсори не надто активно долучаються до його підтримки. Але «Панорама-Чернівці» охоче надає майданчики для розкішного видовищного дійства, адже у назві комплексу, як наголошує його власник Дмитро РАВЛЮК, недаремно, окрім означення «розважальний», є слово «культурний».

– Дмитре Флоровичу, Ви, успішний бізнесмен, підтримуєте елітний вид спорту. Але ж справжні гроші робляться на більш масових видах?

– Завдання нашого комплексу – сприяти розвиткові культури на Буковині. Краяни і гості області вже мали змогу переконатися в особливості спрямування «Панорами-Чернівці»: не просто розваги, а змістовне дозвілля – насамперед, для молоді й дітей, а також для всієї сім’ї.

Людям це цікаво й потрібно. Сучасна молодь має можливість потанцювати (переважно, тупцюючи без особливої вигадки) лише на дискотеках. А бальні танці – це ще й надзвичайно красиво! Ви ж знаєте, яка горда постава у танцюристів, які точені фігурки, які вишукані рухи!
Тому вважаю, що підтримувати таке мистецтво – не тільки треба, а й дуже приємно. Емоції та естетична насолода глядачам гарантовані!

Ми вже організували школу з фігурного катання, з боулінгу та більярду. Треба створювати ще й школу спортивних бальних танців – для людей різного віку. Звісно, не всі стануть чемпіонами, але життя їхнє прикраситься, це точно!

– Які ще проекти Ви здійснюєте чи маєте намір розпочати?

– Під час святкування 65-річчя Перемоги у нас виступав хор ветеранів. Дуже цікаві люди, всю душу віддають пісні… Це й навело нас на думку, що людям старшим практично немає де спілкуватися. Тож ми вирішили організовувати програми для тих, «кому за…»

В інтерактивному кафе «Трансфорс» проходять у навчальний час відкриті уроки для школярів.

Завжди бажані гості на майданчику біля фонтану – творчі колективи з палацу «Юність Буковини».

І, нарешті, усі авторалі, що проходять у Чернівцях, попередньо широко рекламуються (як ми кажемо, «банеруються») в нас – і стартують звідси.

– Відомо, що ви надаєте можливість культурно відпочити незахищеним верствам населення на доброчинних засадах…

– Так, до нас приїздили 215 вихованців о. Михайла Жара з Банченського монастиря, вони отримали в нас весь комплекс відпочинку. Ми надаємо також доріжки для боулінгу інвалідам. Зрештою, саме в нас відбувався і турнір журналістів з цього спорту-розваги.

– Ви з таким захопленням говорите про дитяче й молодіжне дозвілля, що можна здогадатися: ваше дитинство теж було насиченим!

– Угадали! Я в шкільні роки займався в усіх гуртках і секціях, де тільки можна було (сміється). Навіть у хорі співав, хоча й не вважаю себе обдарованим голосом. А мій син закінчив школу гри на акордеоні. Дитинство – особливий період життя: можна сміливо мріяти і кожна мрія може здійснитися. Тож особливо тішуся нагодою допомагати у втіленні таких мрій.

– Серпень 2010-го і стане саме часом реалізації мрій для майстрів спортивного бального танцю в Чернівцях…

– Так, чекаю всіх поціновувачів танцювального мистецтва 7-8 серпня на майданчику біля фонтану в «Панорамі» і поверхом вище.

70-річний ювілей області наш комплекс разом з організаторами танцювального турніру ознаменує розкішним шоу. Сподіваюся, що це буде новий рівень дозвілля в нашому європейському місті.

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Запис «Панорама-Чернівці» розширює культурно-мистецькі обрії спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Цьогоріч у Петрівському ярмарку взяло участь майже 700 підприємств і підприємців із 17 регіонів України. З кожним роком учасників стає все більше: 2009-го їх було біля 600.

Приїхали також гості з 5 країн – Болгарії, Білорусі, Румунії, Молдови і Литви. Чесно кажучи, вкрай важко було пояснити гостям, чому у парку не працюють стоки і на ярмарок доводиться «запливати» під дощем.

Так само «зручно» було й відвідувачам: кількість учасників збільшується, а відведена площа – ні. Деякі «здогадливі» мамусі примудрялися не лише привести у натовп свого малюка, але впхати туди ще й візочок.

Майбутні мами теж виявилися досить ризиковими: отримати ліктем в живіт або покалічити ноги було простіше, аніж пройти неушкодженим.

Пригощання

Після церемонії відкриття, що відбулася у парку біля фонтану, чернівчан пригостили безкоштовним тортом 5 м завдовжки і один метр завширшки. Торт щедро прикрасили заварним кремом. Чернівчани «розмели» ласощі за 15 хв. Як завжди на дармових пригощаннях, утворилася штовханина.

У «Святі шашлику» взяли участь 12 ресторанів. Оскільки м’ясо було платним, ажіотажу довкола мангалів не спостерігалося.

Сюрпризи

Родині чернівчан Дворських, у яких напередодні народилася донечка, мер Федорук подарував дитячий візочок.

Привітали також Петриків і Павликів, які цими днями святкують день народження, і цього року йдуть до першого класу. Юні іменинники отримали рюкзачки для школи. Кожному з них вручили також іграшки для здійснення дитячих мрій: вудочку, конструктор, міліцейську машинку. А одному з Павликів дісталася жива черепаха.

По обіді вул. Садовою пройшовся парад наречених. Два десятки недавніх молодят згадали марш Мендельсона.

«Писком» ярмаркового шоу став показ мод. З урахуванням погодних реалій найбільш «хітовими» виявилися гумаки з бісером та лелітками. Решта моделей була скроєна за відомим давнім принципом: «Чим страшніше, тим модніше».

Милосердя

Під час доброчинної акції зі збору коштів на придбання медичного обладнання для міської дитячої клінічної лікарні зібрано14 тис. 452 грн і 10 євро. Півтори тисячі гривень із цих грошей зібрали члени клубу «Успішна чернівчанка».

Благодійна акція під час ярмарку проводилася вже вдруге. Торік зібрали 3600 грн. Їх було спрямовано на придбання медичного відсмоктувача для міської клінічної дитячої лікарні.

Лєра ЯСНИЦЬКА, «Версії»

Запис Як на ярмарку гуляли… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Клуб «Данс-лайф», який працює у приміщенні гімназії №3, попри свою молодість, має всі підстави для великих амбіцій. Вихованці клубу відомі далеко за межами України, а цього року педагоги й батьки юних танцюристів замахнулися на втілення потужного проекту – проведення в Чернівцях чемпіонату Європи з цього красивого й видовищного виду спорту.

Попри відому елітарність цього захоплення, організатори чемпіонату мають на меті зробити для чернівчан та гостей міста цілком доступне шоу: щоби якомога більше людей його побачили, і не просто провели час, а пережили такої ж сили емоції, напругу й пристрасть, які переживають творці цього мистецтва. І захотіли відчути це знову…

Честь Чернівців у європейських змаганнях відстоюватимуть юні Артур Соломович і Валерія Чернишевська (на фото). 12-річний Артур займається бальними танцями вже шість років, його партнерці Валерії – тільки десять.
Володарі Кубку світу зі спортивних танців у категорії «Юніори-1-рейтинг» (і не лише, але це – одна з «найсвіжіших» їхніх перемог) у чесній боротьбі обходять десятки пар суперників з усього світу! Та й на будь-яких змаганнях поважні члени журі, фахівці, навіть педагоги суперників до Артура й Валерії давно вже ставляться із повагою: їх добре знають в обличчя, впізнають танцювальну манеру, а поміж конкурсними номерами із повагою тиснуть руку і пророкують велике майбутнє.

А серед конкурсантів із Західної України, з якими діти перетинаються найчастіше, вони вже мають багато друзів. Тим часом Артур і Валерія підкорюють інші країни – Румунію, Болгарію, Австрію, Польщу, Німеччину, їздять на навчальні семінари. Та й зараз, коли в їхніх однолітків канікули, Артур і Валерія щодня тренуються…

Цікавлюся у мами Артура, Марини Соломович, що таке, на її думку, спортивні бальні танці – спорт чи мистецтво?

– Це… хвороба. До того ж заразна (сміється). Діти, якщо день не позаймаються, починають нудитися, пританцьовувати вдома… Вони вже не можуть без танців. І ми, батьки, – також…

– Знаю, що Артур захоплюється також малюванням?

– Так, йому це подобається, і він навіть мав певні успіхи, бачив себе у майбутньому дизайнером. Але те залишилося просто захопленням, а рух, танці – вже його життя.

– Як дизайнер у душі, Артур дає поради щодо створюваних для пари костюмів?

– Костюми, насправді, ми, батьки, створюємо самотужки: ідеї, кольори, візерунки, деталі беремо переважно в Інтернеті, щось додаємо своє, шиємо, вишиваємо… Артур порад не дає, просто якщо йому не подобається, він не вдягає…

– Яким бачите своє шоу 7-8 серпня?

– Видовищним і демократичним! Сьогодні у Чернівцях, на жаль, спортивні бальні танці не на такому рівні, як хотілося б. А ми хочемо показати розкішне світське свято: із гарним освітленням, численною публікою, поважними у професійних колах гостями, відомими учасниками. І, водночас, щоби воно було доступне за ціною, адже це для нас не бізнес, а лише рейтинг і престиж – цього виду спорту, наших дітей і нашого міста!

– Де планується проведення чемпіонату?

– Це будуть два майданчики у «Панорамі» – над фонтаном і на другому поверсі. Розважальний центр допомагає нам із приміщенням, це наші найбільші спонсори. Ще кілька кондитерських фірм уже підтвердили свою участь. «Контік», «Парнас», «Бескід-трейд» допоможуть із ласощами для призерів. Усе решта залежить від нас чотирьох – батьків юних чемпіонів. Шукаємо серйозних спонсорів, але поки не знайшли.

Великі фірми відмовляють: кажуть, футбол, бокс – це масовий спорт, а бальні танці не такі поширені, тож і рекламуватися на їхньому тлі невигідно. Ми розуміємо, що далі буде простіше, коли нас уже знатимуть, а для першого разу має знайтися той, хто в нас повірить.

– Кого чекаєте на турнір?

– Передбачається, що судитимуть змагання представники восьми країн Європи, серед яких Німеччина, Польща, Данія. Для учасників триває реєстрація, остаточні списки будуть готові за тиждень до турніру. Але вже знаємо, що зареєструвалися пари – представниці доволі сильних шкіл Росії, це престижно. Багато хто телефонує, цікавиться організаційними моментами. Приємно, що всі вони чули про Чернівці, і сподіваюся, що скористаються нагодою побачити місто на власні очі. Принаймні ми до цього докладаємо багато зусиль.

– Розумію, що рано говорити про те, що буде після турніру, спочатку треба провести його. Але ж ви про це думаєте?

– Думаємо. Ми не зупинимося на разовій акції. Представники столичних танцювальних кіл проявляють зацікавленість проектом і обіцяють підтримати нашу ідею запровадити такі чемпіонати саме в Чернівцях двічі, а то й тричі на рік.

– Потягнете? Адже вас сьогодні тільки четверо…

– Мусимо. Ми ростимо чернівецьких чемпіонів. І саме тут шоу буде сильне і гарне. І чесне!

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Запис Бальні танці – спорт чи мистецтво? – Прекрасна хвороба!.. спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Не минуло й півроку, як заступником Бенкендорфа став Валід Арфуш, а на екранах з’явилися обличчя кваліфікованих футбольних коментаторів Савіка Шустера, який досі не годен вивчити прізвище іспанського гравця Вільї, та Васіліси Фролової, яка взагалі не здатна нічого вивчити.

Хотіла назвати дівчину Василиною, але колеги сказали: «Не тягне», бо Васіліса – вона і в Африці Васіліса, недарма ж цей телевитвір називається «Африканські пристрасті».

Дивитися у шоу нічого, замість матчів показують коментаторів, які, за форматом «Свободи», жують жуйку про все і ні про що.

Коли на передачу приходять екс-футболісти, це хоч якось рятує ситуацію. Але коли поруч із Шустером сидить політолог Вадим Карасьов, розмірковучи, як матч «Гана – Уругвай» вплине на результат виборів у Польщі, або коли актор Давид Бабаєв оцінює артистичність, з якою форварди забивають гол, а потім неартистично повертається до глядачів дупою просто у прямому ефірі, незважаючи на волання Петра Маги про естетичність «картинки», хочеться відверто лаятися весь ефірний час.

Але весь цей жах «тьмяніє», коли починає відкривати рот дівчинка з кісками (хвостиками, дульками) Васіліса. Глибина й ширина її думок просто вражає, особливо, коли порівняти їх із розмірами гонорарів, які отримує вона разом з колегами по цеху.

Смію нагадати, що державний телеканал фінансується за державні, тобто наші з вами, гроші. Проблема в тому, що цю тупу «говорильню» фанати футболу не замовляли.

Але хто ж їх запитуватиме, коли Шустер повинен Live, причому добре й на всіх телеканалах.

Натомість на комерційному ICTV сидять нормальні молоді хлопці, які зацікавлені в тому, аби люди могли подивитися на матч, а не на них. Хоча, мабуть, їм теж треба Live…

Лєра ЯСНИЦЬКА

Запис Шустер не просто Live, а ще й усюди… спершу з'явиться на Медіа-Версії.