Схоже, своїм дебютним кліпом, презентація якого відбулася у нічному клубі «Егоїст», Вася Нагірняк намагався нагнати в очі своїм шанувальникам (а заодно, і заздрісним конкурентам) добрячого туману. Стрітрейсерські перегони на яскравих спортивних автівках, гулянки з дівчатами в еротичних купальниках біля нічного басейну, сцени пестощів, ревнощів, образ, різких розмов і душевних переживань, та настирливе намагання продемонструвати глядачу (чи радше, глядачці) оголений торс і характер… Банально? Так. Але чого ж ви чекали від кліпу, знятого під канони вітчизняного «шоубізу»?  Адже не на місцевих музичних зубрів, а саме на цього монструозного міфічного бізона і розрахована насамперед робота буковинця. Хай і дешево (за ціною, проте не за якістю, за що окремий респект і «уважуха» команді операторів з Новодністровська – Сергія Сущика та Влада Богданова), але достобіса сердито! Тому Васю (талановитий в усьому, і навіть в режисурі!) щиро і без найменшого сарказму можна сміливо привітати з відео дебютом. Адже для артиста, зрештою, найперша справа – виправдовувати очікування своїх шанувальників. Проте одразу ж хочеться побажати цьому голосистому буковинцю неквапливо, проте наполегливо підтягувати власну культурно-художню планку до вищого рівня. І не боятися тягнути за собою усіх своїх численних шанувальників. Чергову, – проте таку важливу!– галочку поставлено: треба рухатись далі!

Ігор КОНСТАНТИНЮК, «Версії»

Запис ТУМАН В ЕГОЇСТІ, або Вася Нагірняк нарешті презентував кліп спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Тарас Курчик співав у чернівецькому «METRO» на святкуванні 7-річчя компанії. Наживо, бо ніколи не користується «фанерою». Він дуже швидко й упевнено «завів» публіку: учасники свята співали й танцювали просто на майданчику перед торговельним комплексом. Пізніше пояснив, що навчився цього, працюючи у німецьких та польських нічних клубах, де мусив співати, коли всі їдять і нібито не звертають на тебе жодної увати. Єдине, що допомогало, – перебування «на своїй хвилі».

У світі Тараса Курчика знають нині більше, ніж в Україні. Та, попри свою зірковість (справжню, а не дуту!), він надзвичайно простий і приємний у спілкуванні, з колосальною позитивною енергією. Поспілкувавшись із ним, зрозуміла секрет його духовної зрілості: Тарас – дуже гармонійна людина. Та й загалом для українського шоу-бізнесу він є фігурою нестандартною. Його неодноразово запрошували працювати «на підігріві» в західних зірок, але він вирішив «орати» вітчизняну ниву поп-культури. Курчика визнавали королем української данс-культури. Нині його англомовна пісня «I’m sorry» – серед європейських хітів відомих співаків, таких як Lady Gaga, Eminem, David Guetta тощо, посідає 12-те місце у хіт-параді серед ста найкращих пісень.

Уже шість разів він був з концертами в Італії, а ще – в Іспанії, Німеччині, Польщі, Канаді, Австралії.

– Чернівці для мене особливе місто, тут не просто почалася моя творча кар’єра, тут почалося фактично моє життя, – розповів Тарас – Далекого вже 1989 року я розділив з Андрієм Миколайчуком, тоді лисим і босим, найвищу, другу сходинку (бо першого місця не присуджували) на І Всеукраїнському фестивалі «Червона рута». Я був наймолодшим учасником знаменної пісенної імпрези, простим хлопцем з Дрогобича, якому посміхнулася доля. Бо після фестивалю мої пісні зазвучали навіть на радіо та телебаченні інших країн. І я усвідомив, що можу працювати професійно.

Потім, у 90-х, був його хіт «Давай! Давай!», який звучав чи не на всіх FM-станціях. Кліп на цю пісню – один із перших українських кліпів з комп’ютерною графікою. Разом з оператором-постановником Олексієм Золотарьовим, який працює з Микитою Михалковим і брав участь у зйомках американського фільму «Титанік», відзняв і запустив кліп на пісню «Більше ніхто». До речі, авторство більшості пісень, які нині виконує Тарас Курчик, належить саме йому. Альбоми ж та кліпи Курчика переважно знімалися і записувалися за кордоном – у Польщі, Німеччині і навіть Амстердамі.

– Тарасе, ви – автор і виконавець офіційного Гімну до приїзду Папи Римського Івана Павла ІІ в Україну «Нам Україну благослови». Як сталося, що автор попси став писати духовну музику?

– Усі ми родом з дитинства… Ще малим мріяв стати артистом, лікарем, як тато, або священником. Мабуть, тому й записую духовну музику, яка є моєю душею. Естрадна музика – це моє життя і мій бізнес, моя професія, зрештою. Якщо чесно, про альбом духовної музики я почав думати з чотирнадцяти років. Тоді ж почав писати й духовні речі. Але в конкурсі, який оголосили напередодні 2001 року, я не хотів брати участь. Та мої друзі наполягли. Гімн написав на слова Михайла Пелея і – переміг.

– Фактично, ви єдиний серед українських артистів, хто отримав благословення від Папи. Це щось змінило у вашому житті?

– Кардинально. У моєму житті почався зовсім новий етап життя, коли все вдається й щасливо реалізуються задуми. Та й сам момент благословення Святійшим Отцем був неймовірним. Я втратив відчуття простору і часу. То була одна хвилина, що тривала… вічність. Я бачив його голубі добрі та щирі очі. Коли ж я висловив Папі свої бажання, він простягнув руку і поклав її мені на обличчя…

Відтоді Тарас щорічно відвідує Ватикан: Папа видав йому пожиттєву візу. У Ватикані йому дух перехоплює на Софіївській площі, де стоїть українська церква.

– Колись я собі сказав: якщо буду вінчатися, то обов’язково в Римі у цій церкві, – загадково посміхнувся співак. – І ця мрія невдовзі має збутися…

До речі, з кожної закордонної подорожі чи гастролей Тарас повертається з… чаєм. Бо він – знавець чайної церемонії та колекціонер: у нього є упаковки, привезені з Англії, Німеччини, Італії, Канади, Польщі, Ватикану, Китаю, Індії, Японії.

Як справжній галичанин, Курчик віддає перевагу польській кухні, де зранку зазвичай споживається багато страв, як і в обід, а ось на вечір – зась.

Має Тарас і свої рецепти. Один із них – саме на часі:

Салат з хрону та яблук

Береться 150 г яблук, 20 г хрону, 50 г сметани, цукор і сіль. Хрін натирають на дрібній тертушці, а яблука – на великій. Змішують, у такий спосіб поливають сметаною та заправляють сіллю, цукром.

Людмила ЧЕРЕДАРИК, «Версії»

Запис У Чернівцях співав Тарас Курчик, долю якого змінило благословіння Папи Римського спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Валід Арфуш, відомий продюсуванням кількох телеканалів, модельних конкурсів і видавництвом глянцю, віднині керує каналом, який висвітлює державні інтереси та пропагує культурні цінності українців.

Утім, з культурними цінностями в державі – колапс. Захотіли «прибрати» Лазаровича – будь-ласка, але знайти когось натомість – надзавдання.

Коли на «Шустер Live» представляли, нікому не відому «еліту вітчизняногошоу-бізнесу», хотілося плюватися… Особи (чи то особини?) середньої статі – як-от Борис Апрєль, Макс Барскіх та інші напівфабрикати з «Фабрики зірок», половина з яких, так само як Арфуш, не знають української, завивали щось геть однакове у мікрофон.

Обрали ж «найдосвідченішу, найвідомішу і найдостойнішу» – Aльошу, дівчину з псевдонімом чоловічого роду, написаним латиницею. Це, типу, бренд.

Найцікавіше у всенародному відкритому справедливому відборі – особа продюсера. Співачку «просуває» Вадим Лисиця, який працював колись з Потапом і Настею та Наталкою Могилевською. Вочевидь, заробив він на колишніх підопічних непогано…

Співала Альоша щось дуже схоже на відому іноземну композицію, тож держава «наростила імідж», отримавши звинувачення у плагіаті…

Крім звинувачень, Європейська асоціація мовників «впаяла» НТКУ ще й чималий штраф за недотримання строків подання документів на конкурс…

Що й казати, величезний професіоналізм національного оргкомітету! А коли ще й Лазарович подасть позов до Європейського суду і виграє його, каналу знову доведеться розкошелитися.

І, нарешті, ніяк не збагну, чому головою журі цього дійства була Ганна Герман? Вона ж ніби-то й не співачка, і не композитор, і не продюсер… У новопризначеного Секретаріату роботи немає? То нехай організують мовні курси для Арфуша та Бориса Апрєля…

Лєра ЯСНИЦЬКА

Запис Українців не вистачає спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Чи слухаєш україномовних музикантів

Присутні – організатори ювілейного фесту і, переважно, студентська молодь, умовно кажучи, діти тих, хто виступав на першій «Червоній руті». Але саме молодь – найактивніший «споживач» популярної музики.

Якщо 20 років тому «Червона рута» вивела українську сучасну пісню і популярну музику з андеґраунду, то нині, вже за інших обставин, вона фактично знову «в загоні». Хоча, на загал, україномовної пісенно-музичної продукції побільшало, через суцільну комерційність радіо- та телеефіру вона не може пробитися до масового глядача.

Найпотужніший медіа-носій – телебачення – спілкується з громадянами України іноземною мовою. Президент Першого Національного каналу Василь Ілащук констатує: 99% українського телебачення… не існує в українському медійному просторі. Підтвердження тому – майже всі телеканали в Україні. Українськими їх не назвеш: всуціль «крутять» одну і ту ж «обойму» російських співаків.

Що молоді пропонують з радіо- й телеефіру, те вона й хоче почути, купуючи аудіодиски. Директор «Укрмюзик» Ігор Мельник поцікавився, хто з присутніх має в домашній фонотеці десять дисків україномовних виконавців. У переповненій блакитній залі університету підвело руку… аж двоє викладачів.

– Потрібна зміна суспільного мислення, – переконаний музичний критик Юрко Зелений. – До формування державної ідеології, через культуру включно, окрім творчої інтелігенції, як це маємо зараз, не залучена еліта бізнесова. Творчість не має мотивації, бізнес не бачить перспектив. Чому українську музику не зробити комерційною?

Але хто цього вчить? За останні 20 років в Україні так і не виникло інституту артменеджменту – фахівців з організації та «просування» на ринку виконавців та гуртів. В організатори шоу-бізнесу пішли колишні музиканти і співаки. Вони роблять справу, як можуть. Здебільшого – на винахід велосипеда.

Мають рацію ті, хто вболіває за прийняття відповідного закону, щоби телемовлення і наповнення ефіру недержавною мовою оподатковувалося значно вище. Потрібна лише політична воля наших керманичів, аби його ухвалити. У багатьох країнах, скажімо, у Швеції, державне телебачення з мовленням державною мовою задають тон (і створюють фон!) – і диктують музичну моду.

Ви – не формат

«Своя музика». Така назва всеукраїнського музичного журналу – гіда в сучасному музичному «морі». Але ніхто з присутніх в залі про такий не знав. Хоча видання знайомить читачів із тими, хто, без перебільшення, творить музичну історію.

Масова українська музика не форматна в українській державі. Незмінний художній керівник фестивалю Анатолій Калиниченко розповідає, що 1989 року українське телебачення досить детально висвітлювало фестиваль і подальші виступи лауреатів «Червоної рути».

– Цензури ми не відчували. Зате років через вісім з нас почали вимагати проплати як за …рекламу. В нормальному суспільстві артистові платять за те, що його записують. В Україні – навпаки. Хоча в україномовних пісень рейтинг не менший, аніж російськомовних. «Плач Єремії», «Океан Ельзи», «Скрябін», «ВВ»… Як і у фільмів, дубльованих українською, українських накладів газет, які виходять двома мовами.

Як існує національна вербальна мова, так і є національна музична мова. Вони тісно взаємозв’язані. 1989 року ми, організатори фестивалю української сучасної пісні й популярної музики, хвилювалися, чи достукається українська інтонація до українського серця. Достукалася. Проте в Україні це й досі єдиний україномовний фестиваль! Нині українській пісні в Україні гірші, аніж 1989-го…

Не дивіться «ящик»!

Це заклик директора «Українського музичного видавництва» Богдана Гловацького ігнорувати московське шоу-блуддя. Бо, хоч україномовної пісні не поменшало, пробитися до інформаційного простору вона не може. Та оптимісти в цій розмові закликали не бідкатися, а об’єднуватися.

Об’єднати зусилля є задля чого. Печуть не тільки перелічені проблеми. Подолання аудіопіратства, захист авторського права і, відповідно, – гідні гонорари, україномовна пісня в Інтернеті та пропозиціях операторів мобільного зв’язку, будівництво сучасних концерт-холів.

І, головне, не тільки прагнути бути почутими, а бути впевненими, що ви робите україномовний музичний продукт дуже добре і це відповідно коштує дорого.

Олена ЧАЙКА, журналіст

Р.S. Сідаю в чернівецьке таксі. Вмощуюся зручніше і прошу водія вимкнути радіо. У відповідь на його здивований погляд пояснюю: мені цей російський шансон, точніше — блатняк не подобається. Він пропонує виправити ситуацію – «нишпорить» іншими місцевими FM-станціями. Але вибору – жодного: всі пропонують одне і те ж. Радіо змовкає…

Запис Від «Рути» до «Рути» Українській пісні нині гірше, ніж 20 років тому спершу з'явиться на Медіа-Версії.

На прес-конференції в Чернівцях обидва «нормальні» заявили, що, мовляв, виступаючи від Росії вони зроблять собі гарний промоушен. Це допоможе їм стати популярними не лише в Україні, але й в Росії та інших країнах СНД. Але через кілька хвилин Ваня та Аня (так звати «нормальних») заперечили собі ж, погодившись з тим, що вони й на Україні ще не надто популярні. Підтвердила це невелика кількість прихильників творчості гурту на їхньому виступі у Чернівцях.

Окрім виправдовувань за майбутній виступ на «Новій хвилі» під егідою наших сусідів, спілкуючись у Чернівцях з журналістами, «паранормальні» розповідали й про свій жорсткий контракт з продюсером, ім’я якого залишилося таємницею. Наприклад, Вані та Ані за умовами контракту не можна мати близькі стосунки між собою.

А Ваню, який до речі працює ведучим на музичному телеканалі М1, найбільше бентежить те, що йому заборонено змінювати сексуальну орієнтацію та приймати наркотики. Коли ж співакам закортить випити, то вони мають повідомити про це своє керівництво.

Коли повернутися до виступу українських виконавців за Росію на пісенних конкурсах, то спадає на думку така ідея: може обмінюватимемо наших співаків на російський газ?!

Любов ПЛАХІНА, «Версії»

Запис Співочий «секонд хенд» для Росії спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Вже на вулиці відкрилося друге дихання. Київ!.. Місто, про яке він так мріяв! Невже не впорається?..

…Пройшло трохи більше року – і ми, однокласники чернівчанина Дмитра ДУЩАКА, дізналися, що він – відомий київський стиліст.

Діма Дущак зі своїми моделями

«Затоваришував» зі столицею

– Діма, як ти потрапив до Києва?

– Усе було, як у кіно: влітку 2006-го зібрав речі і сів у поїзд «Чернівці-Київ». Сумніви тривали тільки перші кілька хвилин. А вже як пройшовся вулицями нашої рідної столиці, зрозумів: про це місто я мріяв усе життя.

– За освітою ти – юрист. Невже навіть не намагався працювати в цій сфері?

– Щойно приїхав, одразу став шукати роботу за спеціальністю. На співбесідах мені, провінціалу, звісно, пропонували смішну зарплатню – 150-200 доларів. А я за найману кімнату 120 доларів платив! Саме тоді остаточно вирішив, що зараз не час для реалізації себе в юриспруденції. Потрібно було «затоваришувати» з Києвом.

– То з чого почалася твоя дружба зі столицею?

– Почав, як усі приїжджі, – зі сфери обслуговування. Дав оголошення до газети про роботу барменом. Хоча, коли відверто, зовсім не мав досвіду роботи у цій сфері. Вже незабаром мене запросили на співбесіду, після якої я почав працювати барменом в англійському ресторані. А паралельно влаштувався до банку у відділ споживчого кредитування. На роботі постійно дивився «Fashion TV», де показували закулісне життя показів мод.

У той же час мій друг вчився в академії перукарського мистецтва Володимира Тарасюка. Він часто запрошував мене в якості моделі. Дізнався, що в академії є курси візажистів. Тож коли заробив необхідну суму, вклав її у навчання…

Під час роботи з Дашею Астафьєвою (гурт «Нікіта»)

Шоу-бізнес – не витребеньки, а робота

– І як швидко український шоу-бомонд довірив тобі своє обличчя?

– Це потрібно було заслужити. По закінченні навчання мене запросили на роботу до vip-салону «Володимир Тарасюк». Через три місяці перевели до молодіжного салону Тарасюка «Xtension». Саме звідти почався мій шлях до відомих облич. Останніх два роки працюю стилістом на телебаченні.

– Який був твій перший помітний проект на телебаченні?

– Це була перша українська «Фабрика зірок». Володимир Тарасюк був стилістом «Фабрики», а я – візажистом. Відповідав за чоловічі обличчя проекту і за обличчя російських зірок. А також проводив для «фабрикантів» семінари з візажу «Стиль від Міа», які телеглядачі щосуботи могли бачити на «Новому каналі».

Після «Фабрики зірок» працював у проекті «Телезірка-Суперзірка» на каналі «Україна». Тоді познайомився з Андрієм Малаховим, Анною Седоковою, Дмитром Дюжевим, Евеліною Бльоданс.

–Діма, а чи доводилося працювати з зірками на зйомках кліпів?

– Так. Зокрема, я відповідав за візаж Євгенії Власової у кліпі «Show time». До речі, так ми з Женею подружилися.

– Чи є в тебе ще друзі в шоу-бізнесі?

– Може, не друзями, але добрими приятелями можу назвати гурти «БІС», «Рефлекс», «Друга ріка», Асію Ахат, Сергія Лазарєва, Джанго. З ними я познайомився під час роботи в другій українській «Фабриці зірок». Звісно, здружився з багатьма фабрикантами.

– З ким тобі найлегше працювалося?

– Комфортно почувався з Асією Ахат, Inіgrid, Васею Фроловою (М-1), Сергієм Лазарєвим, гуртом «Челсі», з «фабрикантами»… Загалом на таких проектах збирається чимало зірок, тож ніхто особливо не вередує.

–Діма, скажи, як людина, яка знає все про закулісне життя: який все-таки шоу-бізнес «за сценою»?

– За сценою – не витребеньки, а робота, робота, робота… І, до речі, досить дружні колективи працюють. Принаймні, в такому житті я знайшов себе. І почуваюся від цього щасливим.

Ольга КАМСЬКА-ОПОЛОНИК, «Версії»

Запис Чернівецький юрист створює імідж відомим зіркам спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Досьє:

Сергій Писаренко, 43 роки. Директор концертно-рекламного агентства «Зорепад». Здійснив 45 гастрольних проектів за 3,5 роки. За власним визначенням – новатор, який постійно прагне доводити все до досконалості. Муза та барометр успіху в бізнесі – дружина Аліна.

Чернівецький «Зорепад»

– Концертним  бізнесом почав займатися в Німеччині, де жив 13 років. Там познайомився з російськими та українськими режисерами і продюсерами. У 2002 році повернувся до Чернівців і побачив, що ніхто не приїздить на гастролі до нашого міста. Тоді я зателефонував до головного режисера Московського МХАТ ім. Чехова із проханням відпустити труппу до Чернівців на гастролі. Вони привезли «Комедію на всі часи» з Андрієм Мягковим та Анастасією Вознесенською у головних ролях. Спектакль відбувся в Чернівцях та Івано-Франківську «на ура»!

Взагалі  2002 рік був для мене знаковим: незадовго до гастролів МХАТ доля подарувала мені Аліну, пізніше з нагоди відкриття оновленого Літнього театру мені запропонували попрацювати з музичними виконавцями. Я погодився, бо чернівчани гідні бачити найяскравіших зірок театру та естради. Так виникла назва агентства: «Зорепад» – зірки падають у Чернівцях.

– Кого саме запрошували Ви до Чернівців?

– Першою приїжджала  Альона Апіна на відкриття Літнього театру. Взагалі-то ми домовлялися з Ларисою Доліною, але в останній момент у неї змінився графік і Апіна нас дуже виручила. Потім були Ігор Ніколаєв, Ірина Аллегрова, Діана Гурцкая, «Любе», «Корні», Діма Білан, Доліна, Кіркоров, Пугачова – загалом 45 проектів.

– Який з концертів був найважчим?

– Проблемним з огляду на нерви і гроші виявився концерт Діми Білана після того, як він посів на «Євробаченні» друге місце. Хлопець увесь час щось змінював, вимагав неймовірне…

– «Великий» гонорар – це скільки? І взагалі, скільки коштує «привезти зірку» до Чернівців?

– Не будемо вдаватися  до цифр… Скажу так: жоден артист не їде, поки йому наперед не виплатять увесь гонорар, незалежно від продажу квитків. Крім того, треба виконати усі вимоги, зазначені в технічному та побутовому райдерах.

Оскільки наше місто порівняно невелике, зірки-мультимільйонери їдуть сюди переважно за рекомендацією одне одного. Зустрічаються на тусовках і розповідають: «Нас там-то гарно приймали, возили, годували, екскурсії, подарунки, – коротше, гарно відпочили!». Заробіток тут для них – інтерес другорядний. У гастрольному бізнесі велику роль відіграють ще й зв’язки. Коли людина з вулиці зателефонує менеджерам виконавця і скаже: «Запрошуємо на гастролі», самі розумієте, куди їх пошлють…

– Чи були зірки, які відмовилися приїхати сюди?

– У мене був такий випадок з «Дискотекою «Аварія». Вони сказали, що їм Чернівці нецікаві.

– Чи привозили Ви когось з далекого зарубіжжя?

– Пробували домовитися з Рікардо Фольї, але в останній момент він захворів…

– Хто з зірок залишив приємні враження?

– Багато «зірок» – звичайні прості люди. Запам’яталася Ірина Аллегрова: в неї надзвичайна енергетика сильної жінки. «Любе» теж прості і дуже товариські.

– Чи траплялися у Вас якісь кумедні випадки з «зірками»?

– Багато чого було. От, наприклад, вечеряємо в «Парковій вежі» з Ігорем Ніколаєвим, він у захваті від місцевих сіл: «От під старість, я придбав би собі тут будиночок…». Я, не думаючи: «А ще й хохлушку туди!», а він: «Ні, досить, уже одна була!».

Іншого разу зайшли до ресторану «Буковина» з «Любе» перекусити перед відвідуванням сауни. Там офіціант: «А може нашої самогоночки…». І Расторгуєв, піддавшись на вмовляння: «Ну, разве по чуть-чуть…». Він не знав, що самогон там у здоровезних бутлях. Принесли, він випив гранчак, пауза секунди на три – і потім: «Я так понял, – мы уже никуда не едем»…

Муза на ім’я Аліна

– Який жанр у видовищному мистецтві користується найбільшим попитом у чернівчан?

– Я би сказав, що попитом користується не якийсь вид або стиль у мистецтві, а ім’я. Коли воно «розкручене» і на вершині популярності, народ бігцем біжить. А коли ти геній, але нікому не відомий, то ніхто не прийде.

– А як Ви визначаєте, кого саме слід привезти?

– Це вже не я, а моя дружина. Вона – барометр, завжди відчуває, що зараз популярне, а що – ні. У неї на «зірок» якесь надчуття.

– Розкажіть про неї трохи більше…

– Може, це нескромно, але з Аліною мені надзвичайно пощастило. В нас панує рідкісна гармонія в стосунках… Мабуть, це від Бога.

– На що Ви здатні заради коханої жінки?

– Я – прихильник «безбашенності» в цьому плані. Нещодавно в Аліни був день народження, так я їй подарував, мабуть найбільшу в Україні, листівку: площа майже 31 квадратний метр. Вона на стінах «Формаркету» висіла. Нині думаю, чим би ще здивувати свою королеву…

Лєра ЯСНИЦЬКА, «Версії»

Від редакції:

у наступних числах «Версій» Ви зустрінетесь з ексклюзивимиі подробицями перебування російських зірок на Буковині від Сергія Писаренка.

Запис Сергій ПИСАРЕНКО: Подарував коханій найбільшу в Україні листівку! спершу з'явиться на Медіа-Версії.

«Виживає той, хто працює!»

– Пане Вікторе, незабаром у рамках «Тихого туру» ви відвідаєте Чернівці. Скажіть, яких сюрпризів слід очікувати, чим здивуєте публіку?

– Минулого року ми обіцяли повернутися з новим туром. На концерті, як завжди, можна буде гарно повеселитися, поспівати й потанцювати. Глядачі, безумовно, отримають масу позитивних емоцій! Ми стартували концертом у Хмельницькому. Був дуже якісний і успішний виступ, публіка нас дуже гарно сприйняла. І хоч усі зараз говорять про кризу, ми бачили повний зал глядачів.

Я бачив на нашому сайті багато гарних відгуків від людей, які побували на концерті.

– Ви згадали про економічну кризу. Вона вплинула на гурт «ТІК»?

– Думаю, криза тільки у наших головах. Всі зараз тільки й те роблять, що говорять про неї. У нашій групі є хороший рецепт боротьби з цим явищем: встати і працювати. У гурті «ТІК» половина учасників – історики за фахом. А як було в історії? Виживав той, хто працював!

«Виступати на «Євробаченні» «для галочки» – безглуздо!»

– Ви задоволені рейтингом продажу альбому «ТиХИЙ»?

– Взагалі-то задоволений. Правда, наступного дня після його релізу, альбом з’явився в Інтернеті вільним і безкоштовним для «скачування». Але люди і досі купують ліцензійні диски! Приємно, що в українських меломанів з’явилася тенденція вибирати якісну музику.

– Чи не хотіли б Ви виступити на «Євробаченні»?

– Ми думали і говорили про це з продюсером. Минулого року нам не вдалося там виступити, бо ми були зайняті великим туром «Байки про оленів», який охопив більше 40 міст. Думаю, якщо вже брати участь у цьому конкурсі, то його потрібно виграти! А виступати на «Євробаченні» лише для «галочки» – безглуздо!

– До попереднього альбому «Літерадура» ви записали дует із гуртом «Ляпіс Трубєцкой». Чи не маєте на меті записати спільну композицію ще з кимось?

– Спільна пісня із «Ляпісом» – не єдиний дует. У записі пісні «Ой я піду на гору крутую…» брали участь моя сестра і мама, а також аматорський вокальний ансамбль. Якихось «глобальних» дуетів поки що не плануємо. Але цілком можливо, що скоро з кимось запишемо-таки пісню. Взагалі-то планів у нас є дуже багато, і коли ми їх реалізуємо, ви обов’язково про це дізнаєтесь!

– Відомо, що минулого року ви одружилися. Як ваше подружнє життя? Дружина не ображається, що ви постійно зайняті гастролями?

– Вона, дякувати Богові, не ображається, тому що сама працює у сфері шоу-бізнесу: організовує різні концерти. Мені приємно, що їй не потрібно пояснювати різні музичні чи шоу-бізнесові нюанси та «розклади». Я дуже задоволений, що зустрів її. Звичайно, іноді мені здається, що краще б я залишився вдома із коханою дружиною, аніж поїхав виступати. Але що зробиш – то є робота!

Микола КОБИЛЮК, «Версії»
На фото: кореспондент «Версій» з фронтменом гурту «Тік»

Запис «ТІК»: «Працювати» означає «боротися із кризою» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Пацюк (1936, 1948, 1960, 1972, 1984)

почуватиме себе незатишно: сподівання не виправдаються і доведеться в чомусь поступитися принципами на користь матеріальному благополуччю. Чи ж можна засуджувати його на тлі всесвітньої кризи? Пацюк буде постійно завантажений роботою, але навряд чи матиме значний успіх. Хоча своє може потихеньку зберегти.

Бик (1937, 1949, 1961, 1973, 1985)

святкуватиме перемогу. Він зможе здійснити чимало справ і в будь-якій на нього очікує матеріальний і моральний успіх. Але Бик не налаштований рахуватися з чиїмись настроями чи уподобаннями. Хоча його любить оточення, багато йому прощає і підтримує його починання, – адже в кінцевому результаті егоїзм Бика спрямований на користь його близьким.

Тигр (1938, 1950, 1962, 1974, 1986)

опиниться не у своїй стихії і буде в ярості від того, що доведеться поступатися впливом. Це найгірший для нього рік в усьому 12-річному циклі. Можуть навіть проявитися хвороби, про які раніше він не знав. Тож Тигрові треба просто перечекати і не лізти у великі справи, більше підтримуючи представників інших знаків у своєму оточенні.

Кролик (Кіт) (1939, 1951, 1963, 1975, 1987)

так само опиниться у клітці. Хоча він набагато спокійніший за Тигра, Кролик теж надає перевагу революційним методам перед серйозною, кропіткою працею. Йому не завжди вистачатиме мужності протистояти ударам долі, а зусилля підуть на користь іншим. Але Кролик буде уперто підводитися, аби наприкінці року зробити стрибок до успіху.

Дракон (1940, 1952, 1964, 1976, 1988)

отримає чималу владу, хоча більш за все цінує власну незалежність. Пережити складний період йому допоможе природний дар дипломатії. Тож його дії, консервативні за змістом, сприйматимуться мало не як революційний переворот. Бик може звинуватити Дракона у нещирості, а той сховається за особистою скромністю, передавши успіх Бику.

Змія (1941, 1953, 1965, 1977, 1989)

має спокійний характер, але й вона отримає «своє» від Бика. Господар року вимагатиме від усіх саме тих дій, які йому ж і потрібні. Тож розумові вправи Змії Бикові зовсім не сподобаються. Він ставитиме цілком конкретні завдання. Це може здатися їй неймовірно нудним, і Змія схоче повернутися на власну позицію. Але найкраще для неї – прийняти правила, що пропонує Бик.

Кінь (1930, 1942, 1954, 1966, 1978, 1990)

наполегливо продовжуватиме свої справи, чим підкупить господаря року. Нужди він не знатиме, але особисте щастя не даватиметься в руки. Пошуки єдиної, неповторної, коханої людини позитивом не завершаться, натомість Бик співчутливо підтримає симпатичну йому особу додатковими джерелами доходів і піднесе оптимістичний настрій Коня.

Коза (1931, 1943, 1955, 1967, 1979, 1991)

наступного року мріятиме про… спокій, але з цього нічого не вийде. Рухливий Бик не дасть Козі засидітися і змушуватиме працювати, а вона боятиметься його господарського ока і постійно чекатиме прочухана, тож найменша перешкода виводитиме Козу з рівноваги. Вона мусить постійно нагадувати собі, що все не так трагічно, як здається.

Мавпа (1932, 1944, 1956, 1968, 1980)

підприємлива і шкоди від Бика не зазнає. Вона обійде гострі кути і оберне все на власну користь. Коли мавпуватиме оточення, її смішні витівки чимало потішать господаря року. Але в неї вистачить розуму , аби Бик не дізнався, як вона глузує з нього. Особливо пощастить Мавпам з шоу-бізнесу.

Півень (1933, 1945, 1957, 1969, 1981)

піде на вільні хліби. Бик йому довіряє і дозволяє шукати слави, якої Півневі так треба! Головне не втратити шансу і використати ситуацію на власну користь. Бик забере з дороги Півня усіх, хто йому заважатиме, але допомагати не збирається – це не байдужість, а вище визнання.. Тож, коли що й не вийде в Півня у рік Бика, винуватий буде лише він самий.

Пес (1934, 1946, 1958, 1970, 1982)

повинен набратися терпіння і стримувати свої поривання до активних дій, адже діяльні Пси обожнюють зміни та революції, вони захоплюють своїми їдеями оточення, привертаючи увагу до будь-якої проблеми. Натомість консервативний Бик цього не терпить, адже він вважає, що справи слід вирішувати спокійно й професійно, без винесення на широкий загал.

Свиня (1935, 1947, 1959, 1971, 1983)

проживе рік Бика достатньо комфортно, отримає широку можливість для творчості та самореалізації. Але їй краще відмовитись від колективних справ і зайнятися особистими. Вони зможуть досягти в новостворених проектах значних успіхів за сприяння господаря року. Хоча суттєво збагатитися в рік Бика Свині не вдасться, та радість життя для неї переважає над усіма досягненнями.

Раїса ПЄТКОВА, спеціально для «Версій»

Запис Одинадцять друзів Бика спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Річна орендна плата для земель сільськогосподарського призначення не може бути меншою розміру земельного податку, а для інших категорій земель – 3-кратного розміру земельного податку. Річна орендна плата не може перевищувати 12% від нормативної грошової оцінки ділянки.

Якщо ділянка знаходиться в межах історико-культурної заповідної території міста, то при обчисленні земельного податку застосовується коефіцієнт 1,5.

Найвищі ставки застосовуються при розміщенні:

нічних клубів, казино, інших закладів грального та шоу-бізнесу, більярдних, кегельбанів – 10%;

фінансових та кредитних установ, банкоматів – 7%;

нотаріальних, брокерських, маклерських, букмекерських, рекламних контор та агентств нерухомості, пунктів обміну валют, пунктів продажу лотерейних білетів, об’єктів для торгівлі нафтопродуктами – 6%;

індивідуальних гаражів – 5%.

аптек, підприємств зв’язку – 4%;

платних стоянок автотранспорту, закладів торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування, літніх майданчиків і ринків, туристичних агентств і фірм, підприємств – виробників товарів народного споживання; індивідуальних житлових будинків, господарських будівель та споруд, багатоквартирних житлових будинків, кооперативних автостоянок для зберігання особистого транспорту громадян, гаражно-будівельних кооперативів, які не є суб’єктами підприємницької діяльності, ведення громадянами городництва, садівництва, сільськогосподарського використання земель юридичними особами та інших видів діяльності, які не увійшли до цього переліку – 3%.

Пільгові ставки орендної плати в розмірі 1% застосовуються при розміщенні приватних навчальних закладів для дітей (школи, дитсадки), релігійних, громадських, благодійних організацій, які не займаються підприємництвом, та політичних партій, а також при будівництві громадянами індивідуальних житлових будинків, господарських будівель і споруд, для розміщення громадських вбиралень, улаштування проїзду до власної земельної ділянки.

Розмір річної орендної плати щорічно уточнюється на 1 січня за коефіцієнтом індексації, відповідно до чинного законодавства. Вартість орендної плати переглядається один раз на 3 роки та у випадках, передбачених у Договорі оренди землі.

Запис Оренда землі дорожчає спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Кузьма (гурт «Скрябін») про буковинців:
– Чернівчани – це окрема нація! Жителі Івано-Франківської, Львівської та Тернопільської областей контактують зі слов’янами і вони трішки самозакохані. А Буковина – це ворота до нетипової України. Мені здається, тут люди інші, відкритіші, такі, як на сході України. Вони ж бо відрізняються від «західняків» своєю простотою. В інших західних областях люди люблять поколупатися в «чужих трусах».
А найголовніше, що чернівчани люблять своє місто. І насправді любити є що, адже Чернівці – насправді неповторні.

Павло НЕЧИТАЙЛО (гурт «Пропала грамота») про український шоу-бізнес:
– Для того, щоби українська група заробила грошей, їй потрібно тікати за кордон. Існують групи, які виступають на «корпоративах», фестивалях і в клубах, але не мають масової популярності на різних ТБ-каналах і радіо. Ці групи змушені грати за копійки. В Україні немає чіткої шоу-бізнесової структури і хоча би одного музичного видавництва, яке займалося би «просуванням» не лише відвертого поп-року чи танцювальної поп-музики. Коли гурт працює в альтернативному музичному напрямку, розраховувати на те, що із цього можна вижити, неможливо.

Олексій КУХАРСЬКИЙ (гурт «Стелсі») про останній альбом:
– Платівка «Товариство з безмежною безвідповідальністю» вийшла непоганою! Приємно, що серед зірок української сцени багато прихильників нашої творчості. Наприклад, Кузьма «Скрябін» зізнався, що бачить у нас ту молодість, коли сам починав, і те, що втратив з роботою в шоу-бізнесі, перетворившись на «гламурного». А Фома з гурту «Мандри» сказав, що нам треба писати саундтреки до фільмів Еміра Кустуріци.

Запис Думки вголос або Всі про все… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

– Звідки ваша назва?
– Мені здається, вона несе в собі якісь дитячі мрії. За радянських часів мандарини бували тільки взимку, а запах їхній завжди подобався малюкам і викликав позитивні емоції. Так само, думаю, як і наш гурт.
– Ви записали спільну пісню з хлопцями з «Бумбокса». Як вам із ними працювалося?
– 2001-го ми виступали на фестивалі «Перлини сезону». На той час у нас барабанщиком і бас-гітаристом були теперішні музиканти команди «Тартак». Крім них, у команді грав і Андрій Хливнюк, теперішній лідер «Бумбоксу». Ми з ним дружимо давно, адже родом з одного міста – Черкас. Після перемоги на «Перлинах сезону» ми записали альбом. До нього ж і увійшла спільна з «Бумбоксом» пісня «Година».
– Чи виправдав сподівання ваш дебютний альбом?
– Чесно кажучи, я не знаю, як цей альбом сприйнятий. Знаю, що моєму батькові він сподобався. Насправді, за реакцією слухачів дуже важко слідкувати, тим паче коли вони слухають наші старі пісні, а ми вже нові записуємо. До речі, працюємо над новою платівкою.
– Коли вона вийде?
– Дуже хочу, щоби вона вийшла наступної весни. Не знаю, чи встигнемо, адже ми не «женемося» за кон’юктурою.
– Ви одразу вибрали в музиці свій ліричний стиль?
– Насправді ні. Ми ніколи не вирішували наперед, що і як гратимемо. Наші пісні дуже мелодійні, тож під них не «ліг» би якийсь-там важкий рок. На фестивалі в Унежі ми взагалі грали без ударника – це були акустичні варіації наших пісень.
– Чи мають учасники «Мандаринового раю» ще якісь заняття, окрім гурту?
– Усі учасники команди займаються виключно музикою. Дехто ще навчається, самовдосконалюється. А я, крім музики, знімаю кіно та рекламу.
– Чи пробували ви потрапити в ротацію «гламурних» музичних телеканалів і радіостанцій?
– Ми зняли відео на пісню «Літатиму» з нашої платівки. На «М1» той кліп не взяли, аргументуючи це тим, що композиція дуже сумна. Зрозуміло, що в кліпі не було голих дівчат – певно, тому їм не сподобалося це відео. Проте кліп був у активній ротації каналу «Ентер», хоча я цього так і не бачив – не маю телевізора. А ще нас постійно крутять на різних радіостанціях на кшталт «Просто-радіо».
– Чи існують для вас авторитети в українському шоу-бізнесі?
– Так. Мені дуже подобаються «Гайдамаки» і я вважаю, що це дуже серйозна команда. Імпонують також хлопці з «Бумбоксу», це теж мої друзі. Коли ми з ними зустрічаємось, то про музику не розмовляємо. У нас багато інших тем для розмов…
– Про що востаннє говорили з Андрієм Хливнюком?
– Про дівчат… А про що ж можна говорити?

Микола КОБИЛЮК, «Версії»

Запис «Мандариновий рай»: «Нас не крутять на «М1», бо в наших кліпах немає голих дівчат» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

– Чи не важко поєднувати навчання із музичною кар’єрою? Як удається досягати успіхів?
– Коли я про щось мрію і працюю над втіленням свого бажання, то я завжди отримую те, чого захочу. Я навчаюся в 9-му класі екстерн-школи. Тут я встигаю більше, ніж у звичайній. Мені дуже подобається цей навчальний заклад, тому що в інших я повинна була б щодня відвідувати заняття. А в екстерн-школі навчатися легше!

– Чернівці – дванадцяте місто твого турне. Чи не важко було подорожувати?
– Ні. Просто в мене було величезне бажання потрапити до рідного міста, бо не бачила його вже півроку. Мені кортіло побачити тут своїх рідних, тому я думала лише про Чернівці.

– Встигала висипатися після виступів?
– Звісно! Знаєш, енергії від концерту мені вистачає ще й на те, аби піти на дискотеку (посміхається).

– На твоєму концерті в Чернівцях були присутні Ірина Білик та Дмитро Дікусар. Вони легко погодилися приїхати?
– Це був один із сюрпризів мого виступу в рідному місті. Насправді Ірочка сама запропонувала приїхати на мій концерт. Я відповіла їй, що з радістю хочу побачити її. Іра та Діма – мої хороші друзі.

– Які маєш захоплення крім музики?
– Я люблю малювати, писати вірші. Багато моїх захоплень пов’язані з моїми планами на майбутнє: я хочу стати ще й актрисою, дизайнером, психологом і навіть бізнес-вумен!

– Стільки різних! Ти максималістка?
– Так, я максималістка! З кожним роком я все більше відчуваю, що вже виросла. Буває, що батьки цього не розуміють. Але я стала дорослою не тільки у своєму житті та проблемах, а й у шоу-бізнесі.

– Ти любиш читати?
– Дуже. Зі мною завжди є книги, які допомагають у житті – це і всілякі поради, і афоризми, і книги про те, як ладити з батьками у моєму віці…
У пошуках хлопця…
– Як ставишся до того, що тебе іноді плутають чи порівнюють із не менш відомою «зірочкою» Ассоль?
– За останні два роки я не чула, щоб мене плутали з нею. Але, якби надійшла пропозиція дружби із нею, то я готова подружитися!

– Творчі плани на майбутнє?
– Зараз змінюю репертуар. Я «переросла» свій дитячий імідж, тому зараз повністю переходитиму на більш дорослий. Я вже не вважаю себе дитиною! До речі, мій наступний кліп, який побачите влітку – це перший крок у дорослому шоу-бізнесі.

– Преса писала, що після одного із твоїх концертів хлопчик підійшов до тебе і запропонував разом піти на дискотеку…
– Так, це правда. Хоча багато газет пишуть, що я зустрічаюся з різними хлопцями – іноді від цього мені стає смішно. Зараз у мене немає хлопця – я в пошуках.

– Батьки вже дозволяють ходити на дискотеки?
– Ще ні. Але я слухаюся батьків лише до того часу, доки бачу, що мені їх треба слухати. А потім – вже як станеться!.. (посміхається)

– Аліно, ти порівнюєш себе із кимось з українських «зірок»?
– Ні, я ніколи такого не роблю. Коли б я порівнювала себе з кимось, це означало б, що я зараховую себе до «зірок». Я не вважаю, що моя музична кар’єра – це спосіб прославитись. Це лише творча професія!

– Не хочеш стати «супер-зіркою»? Наприклад, зніматись у кіно?
– Звичайно, я дуже хотіла б зніматись у кіно. Але мрію стати не просто мега-відомою, але й улюбленицею свого народу!

– Аліно, ти вже стала дорослою. Які з «дорослих» звичок з’явилися у твоєму житті?
– Думаю, в усіх дорослих людей залишаються ті ж самі звички, що і в дітей. Якщо маленькій восьмирічній дитині щось дуже сподобається, то це захоплення залишиться до кінця життя. У мене, можливо, щось змінилось-таки: я сильніше захопилася свою професію. Люблю також кататися на автомобілі – це ще з дитинства. Мене завжди машинки притягували сильніше, ніж ляльки «Барбі».

– Кожна дівчина у своїх мріях малює образ свого майбутнього обранця. Ти такий вже «намалювала»?
– Знаєш, скільки я не «малювала» би, завжди поруч є гумка, якою можна щось «витерти». Я навіть не можу зараз уявити свого обранця. Мені здається, ним може стати кожний хлопець. Головне – щоби він мене кохав і був хорошою людиною! Хотілося б, щоби він мав хороше почуття гумору і ставився до мене не як до Аліни Гросу, а просто – як до Аліни.

– Розкажи, будь ласка, про свою маму. Пишаєшся нею?
– Думаю, це було б неправильно, коли б я не пишалася своїми батьками. Все-таки, без них не було б мене!
Батьки завжди допомагають мені: завдяки їм я потрапила у колію шоу-бізнесу. Мені це дуже подобається, і я навіть не можу собі уявити, яким було б моє життя, коли б я не була співачкою.
Микола КОБИЛЮК, «Версії»

Запис Аліна ГРОСУ вже не дівчинка! спершу з'явиться на Медіа-Версії.