Розпад і створення…

Розпад почався з Османської імперії: турки програвали одну війну за іншою, втрачаючи все нові й нові території. Втім, і Російська імперія зазнала ганебної поразки у війні з Японією1905 року, втративши Південний Сахалін і Курили. Та й усередині старіючої імперії зростали національно-визвольні рухи.

На такому тлі Австро-Угорська монархія виглядала стабільною. Проте лише на перший погляд, адже міжнаціональні суперечності погрожували вщент розірвати цю «клаптикову державу». Будь-яка імперія прагне розширення, а переможні війни сприяють її зміцненню. Відень готувався до них і шукав слабшого противника, якого можна було б розгромити швидко і без особливих утрат. На цю роль обрали Сербію. Невеличка балканська держава мала велетенські амбіції: серед її правлячої верхівки поширювалася ідея «югославізму». Суть її полягала в об’єднанні навколо Белграда всіх південних слов’ян і створенні єдиної держави на чолі з правлячою в Сербії династією Карагеоргієвичів. На шляху до реалізації такої мрії стояла Болгарія, яка не бажала визнавати сербську зверхність, натомість хотіла прилучити до себе всі македонські землі, поділені між різними державами. У кількох війнах із Сербією болгари встояли, проте від Македонії їм дістався лише шматочок, решту поділили серби й греки. А Белград після перемоги у балканських війнах майже відкрито почав претендувати на Воєводину, Хорватію, Словенію, Боснію й Герцеговину. Всіма ними тоді розпоряджалася Австро-Угорщина. Сербську небезпеку вона розглядала як серйозну і готова була до силового вирішення конфлікту. Проте за спиною невеликого Сербського королівства стояла величезна Російська імперія, ігнорувати інтереси якої Відень не міг.

Піар або Пошук виправдання

Коли держава готується до війни, вона насамперед шукає виправдання такої політики в очах власних громадян і в очах світової громадськості. Найчастіше нагадується про необхідність захищати свої цінності від зовнішніх ворогів. Національні держави тут мають переваги: вони розповідають про унікальність національної культури, якій нібито загрожує зовнішній ворог, що прагне підкорити й асимілювати чужу націю. Але багатонаціональні імперії не можуть обрати такий шлях, оскільки в них існують панівна нація і залежні від неї народи, що прагнуть більшої самостійності.

В Австро-Угорщині панівні позиції посідали німецькомовні австрійці. Здавалось би, саме вони мали бути найбільшими патріотами Австрії. Проте чимало німецькомовних громадян відчували свою єдність із німцями імперії Гогенцоллернів, створеної 1871 року внаслідок об’єднання десятків німецьких держав під владою Пруссії. Майже водночас зародилася й доктрина пангерманізму, що висувала претензії Німеччини на світове панування. Її прибічники заявляли про культурну перевагу німців над усіма іншими народами, до яких вони ставилися з демонстративною погордою.

Нейманн подарував Гітлеру тепле пальто, за що той облаяв його

Особливу зневагу пангерманістів притягували євреї та слов’яни, яких в Австро-Угорщині проживало багато. Австрійська статистика розрізняла підданих імперії не за їхньою національною самосвідомістю, а за рідною мовою та віросповіданням. Євреї-ашкеназі (тобто німецькі євреї) розмовляли мовою їдиш, близькою до німецької, тому офіційно їх зараховували до «німецькомовних». Утім, серед євреїв Австрії вже зародився сіонізм – прагнення будувати власну державу в Палестині. А на побутовому рівні в Габсбурзькій монархії відчутним був антисемітизм. Хоча єврейських погромів тут не було (Австрія – не Росія!), проте вулицями Відня вже швендяв патологічний ненависник євреїв – Адольф Гітлер. У грудні 1909 р. цей двадцятирічний бездомний художник-невдаха замерзав на вулиці. Гроші в Адольфа скінчилися, і добросердечний торговець поношеними речами Нейманн віддав йому тепле пальто, зовсім безкоштовно. Замість подяки цей угорський за походженням єврей почув лише гнівні образи на адресу «брудних євреїв, які все мають».

У травні 1913 р. Гітлер з австрійської столиці переїхав до німецького міста Мюнхена, бо не хотів служити в австрійській армії й жити в казармі поруч із «чехами та іншими слов’янами». Серед німецькомовних австрійців, які складали меншість населення держави, Гітлер за своїми поглядами був далеко не самотнім. Але між австрійцями частіше зустрічалися патріоти саме Австрії. На них досить ефективно діяла габсбурзька пропаганда, яка оспівувала велич монархії, її славну історію, велику австрійську культуру.

Під скіпетр Габсбурга чи царського орла?

Австрієць пишався своїми земляками – геніальними композиторами Гайдном, Моцартом, Бетховеном. Він гордився видатними австрійськими письменниками і поетами, блискучими художниками, особливо Віденського Сецессіону. Проте інші народи Австро-Угорщини плекали власні надбання, їх важко було об’єднати навколо знакових фігур австро-німецької культури. Угорці вибороли рівні права з австрійцями й прагнули якнайшвидше асимілювати слов’ян і румунів, які проживали в угорській частині двоєдиної монархії. Слов’яни ж намагалися зберегти себе й протистояли наступу панівних націй. На початку ХХ ст. особливу активність проявляли чехи, у середовищі яких зріли ідеї відродження власної державності. А польська еліта мала надію відродити Річ Посполиту «від моря до моря». Серед західних українців точилася боротьба протилежних ідейно-політичних напрямків. Народовці виступали за об’єднання українських земель під скіпетром Габсбургів, а москвофіли хотіли навернути Галичину, Буковину й Закарпаття під владу російського царя. Між румунами Австро-Угорщини зріло бажання об’єднатися із незалежним Румунським королівством. Яку спільну модель патріотизму можна було запропонувати таким різним народам із протилежними мріями і прагненнями?

Російський панславізм = німецький пангерманізм

Ідею реформувати монархію висунув спадкоємець престолу ерцгерцог Франц-Фердинанд. Одружений із чешкою, він добре знав настрої слов’ян. Тому виступав за надання їм тих же прав, які мали німецькомовні австрійці та угорці, а відтак перетворення двоєдиної монархії на триєдину Австро-Угро-Славію. Ця ідея зустріла шалений опір як затятих австрійських патріотів, так і пангерманістів, які зовсім не сприймали слов’ян рівними собі. Подібні плани спричинили тривогу і в Сербії: в разі їхньої реалізації сподівання Белграда на приєднання до свого королівства південнослов’янських земель монархії Габсбургів ставали зовсім примарними. Тривожили вони й Росію, яка намагалася протиставляти слов’ян Австро-Угорщини німцям і угорцям, виходячи з власних загарбницьких планів. Російський панславізм був нічим не кращий за німецький пангерманізм.

Франц-Фердинанд передбачав кінець імперій, тому не хотів війни

Число ворогів Франца-Фердинанда швидко зростало. 17 серпня 1913 р. імператор призначає його генерал-інспектором збройних сил Австро-Угорської монархії. На відміну від багатьох генералів-маразматиків прогнилої імперії, п’ятдесятирічний генерал-інспектор мав гострий розум і аналітичні здібності. Він різко виступав проти можливої війни із Сербією, безпомилково передбачаючи наступний хід подій: на допомогу сербам прийде Росія, далі у бойові дії вступлять і всі великі держави. А результатом великої війни буде розпад і Австро-Угорщини, і Російської імперії.

Такі прогнози збурювали шалену лють тупих австрійських генералів. Вони вважали себе найбільшими патріотами Австро-Угорщини і для її зміцнення готувалися до переможної війни. Проте такий «патріотизм» несе лише загибель загниваючій державі. Наприкінці ХХ ст. тим же шляхом «в нікуди» пішли правителі СРСР, розв’язавши «маленьку переможну» війну в Афганістані. А вона зжерла величезні ресурси і підштовхнула процеси розпаду радянської імперії. Мисляча частина суспільства попереджала, що подібні авантюри неминуче завершуються дуже погано, але Кремль не дослухався. Так само на початку ХХ ст. австрійські «патріоти» не хотіли чути аргументованих антивоєнних прогнозів. Це було шовіністичне сп’яніння, яке передує великим історичним потрясінням.

Ігор Буркут, кандидат історичних наук

Запис ПАТРІОТИ ПРОГНИЛОЇ ІМПЕРІЇ або ШЛЯХ «У НІКУДИ» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Фото з сайту molbuk.ua

Міст, складова траси «Київ-Чернівці»,  з’єднує Хмельницьку та Чернівецьку області. На цей рік під його поточний середній ремонт шляховикам виділили 4,8 мільйона гривень. Вони обіцяють цю аварійну ділянку залатати протягом тижня, а ґрунтовну реставрацію мосту здійснити до кінця року.

Саме в день аварії на мосту голова ОДА  Михайло Папієв на апаратній нараді доручив Службі автомобільних доріг негайно розпочати ремонт двох мостів краю – в Атаках та  Звенячині, а також доріг місцевого та державного значення. Коли верстався номер, від цієї Служби надійшло повідомлення про закриття руху транспорту через міст, об’їзд забезпечений  через Новодністровськ – Муровані Курилівці – Дунаївці.

Запис З мосту на межі Буковини та Хмельниччини випала залізобетонна плита спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Медаль Пушкіна – далеко не масова відзнака: від 1999 року відбулося трохи більше як 700 нагороджень. Її отримали декілька широковідомих, справді заслужених людей. Але зустрічалися серед свіжоспечених кавалерів і одіозні фігури, наприклад, сирійський письменник Алі Окля Орсан. Його президент РФ нагородив у лютому 2012-го – й одразу ж здійнялася хвиля запеклої критики. Адже саме Орсан після терористичних актів 11 вересня 2001 р. у США публічно схвалив масове вбивство мирних людей.

Бідний Пушкін! Срібний профіль геніального поета з волі верховних правителів сусідньої держави опиняється на грудях таких осіб, яким основоположник сучасної російської літературної мови ніколи руки б не подав. Адже Пушкін – творець, тож з руйнівниками не мав нічого спільного. А що створили Ківалов із Колесниченком? Недолугий законопроект, який зруйнував мовний консенсус – результат значних зусиль цілого українського суспільства. Тим же, хто не створює, а знищує, слід давати зовсім інші відзнаки. Наприклад, спеціально для них можна встановити орден Дантеса із врученням його 27 січня, у день фатальної дуелі.

На жаль, іменем Пушкіна намагаються спекулювати новітні російські імперіалісти. Фраза президента РФ Путіна «Де російська мова – там Росія» вже стала класичною. Мову та культуру намагаються використовувати не для розвитку рівноправної співпраці з сусідами, а для реалізації загарбницьких планів. Відома російська громадсько-політична діячка Валерія Новодворська нещодавно із гіркотою відзначила, що нинішні кремлівські власті намагаються відправити Пушкіна на танку підкорювати чужі землі. Звичайно, прибічники відродження імперії у черговий раз накинулися на неї, причому з їхніх уст знову пролунали тупі антисемітські випади.

Не дивно, що новітні російські імперіалісти відрізняються разючим невіглаством. Нащадки кріпаків та слобідської голоти, вони вишукують у себе міфічне «дворянське коріння» й ладні платити чималі гроші за розцяцькований папірець, який нібито засвідчить їхню вроджену «аристократичність». А Валерії Новодворській такі вигадки абсолютно не потрібні: один з її предків був воєводою у Дерпті (сучасний Тарту в Естонії) ще за часів Івана Грозного, а інший – мальтійський рицар – на початку XVII ст. переїхав до Москви за дорученням польського королевича Владислава…

Справжні нащадки російської еліти виступають проти відродження імперії, бо розуміють хибність цього шляху. А новітні псевдоаристократи, які вилізли «з грязі та й у князі», пнуться реалізовувати марення відставних чекістів про імперську велич. Якщо їхньою опорою в Україні є такі кавалери пушкінської медалі, як Колесниченко, то результат їхніх потуг передбачити неважко.

Ігор БУРКУТ

Запис Пушкін на танку або Орден Дантеса спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Чого варта історична точність

Чи помічали ви, що такі наукові дисципліни, як історія та література, мають вочевидь приблизний характер або, точніше, версійний?

Зазвичай в описі історичних подій безсумнівними є лише дати, визначені тим чи іншим шляхом. Та й у цьому трапляються «проколи». Адже, як правило, історичні події тлумачаться в різних джерелах залежно від смаків та цілей тлумачів…

Останнім часом історики піддали сумнівам навіть хронологічні межі існування Стародавньої Греції та Стародавнього Риму, надто події, датовані «до нашої ери». Варто було незашорено подивитися на чудові мармурові статуї та колони, оброблені із надзвичайною ретельністю, як виникло запитання: а чим обробляли мармур? Може, алмазними різцями? Тоді у що ж їх вставляли? Не у бронзові ж держаки, які зігнулися б від кількох рухів? А легованої сталі в ті часи ще не винайшли…

Та повернімося до Чернівців, які в ті давні часи були населеним пунктом на відомому воєнно-торговельному шляху, що поєднував два галасливі ярмаркові центри – Львів та Берладь. Дорога ця так і звалася – Львівсько-Берладська. Нею діставалися зі Східної та Центральної Європи до причорноморських поселень і далі аж до Леванту. Рух на ній був доволі жвавий, доки численні війни, ареною багатьох з яких була й Буковина, не зробили таку мандрівку небезпечною.

Водночас із суходільним, існував і водний шлях рікою Прут. От на таких шляхах і виникали торговельні поселення чи охоронні укріплення, щоби хоч якось убезпечити пересування ними. І саме на перетині цих шляхів – суходільного та водного і  вкорінилися майбутні Чернівці.

Письмові ж свідчення дозволяють прийняти два твердження: Чернівці виникли в районі нинішньої гори Цецено, а укріплення на ній та населений пункт довкола неї існували задовго до перших документальних згадок.

Чорні палі, чорні вівці чи боярин Дума Чорний?

Найбільш відомі та солідні дослідники нашої історії, серед яких така потужна наукова постать, як чернівецький професор-краєзнавець Борис Тимощук, походження назви Чернівців виводять із літописної фортеці Черн, пов’язаної з Ленківецьким городищем. Його виявили на протилежному, рівнинному боці Прута. Краєзнавча легенда про поселення вихідців з Черна трималася протягом усієї другої половини ХХ століття. Першим піддав її сумніву, незважаючи на вагомість авторитету Тимощука, науковець-історик з Чернівецького університету і журналіст, на жаль, уже покійний, – Ігор Чеховський. Він не побоявся висловити власну точку зору на сторінках свого путівника «Прогулянка Чернівцями й Буковиною». За його версією, Чернівці виникли на землях, що належали боярину Думі Чорному. Це ім’я зустрічається в літописних джерелах поруч з іменами молдовських господарів у першій половині ХVІ століття, що дає підставу вважати цей рід древнім і заможним, власником багатьох земель.

Більше того, навіть 1408-ий – рік першої задки про Чернівці – теж має супутню версію. Так сталося, що перша літописна згадка про поселення на території сучасних Чернівців датована 1395-м роком і пов’язана з місцевістю під назвою Цецен. Невже дослідники не помітили прямого зв’язку з Чернівцями? Але ця обставина породжує ще одну версію на тему, звідки пішла назва Чернівці.

Римський центуріон Цециній і гора… Цецино

126-й рік нашої ери. З далекого Риму за повелінням імператора Адріана прийшов на землю, яка нині зветься Буковиною, центуріон Сеген Цециній. Імператор Адріан, на відміну від свого попередника Траяна, який відправляв своїх воїнів у завойовницькі походи і розсунув кордони Римської імперії до неймовірних розмірів, виряджав своїх підлеглих не в завойовницькі, а в розвідувальні експедиції, щоби започаткувати дружні зв’язки із новими сусідами.

Сеген Цециній, рухаючись зі своїми вояками у східному напрямку, дійшов до Буковини. Вирушали у похід влітку – доки сягнули Буковини, почалася зима. І доволі легко вдягнені римляни відчули на собі усі її примхи. В’язнучи в снігу, дійшли до гори, що нависла над рікою Прут – тепер вона зветься Цецено. Біля підніжжя гори на околиці букового лісу побачили надзвичайно гарне дерев’яне поселення, збудоване місцевими поселенцями, слов’янами з племені дулебів (дулібів). А називалося воно… Черне Вєсє. Відчуваєте? Адже від початку назва міста була «Черновіци»!

Римські воїни укріпили гору кам’яними стінами та побудували тут фортецю – донжон. Оскільки каменю в довколишніх лісах не було, а будувати з дерева римляни не вміли, то для побудови військових укріплень вони використовували каміння, що лежало на дні ріки Прут…

Тож, може, саме тут починалися Чернівці? Довкола гори Цецено?

Маргарита КУРЛІКОВА, екскурсовод, спеціально для «Версій

Римський центуріонСеген Цецинійіз розвідувальною експедицією дійшов до Буковини. В’язнучи в снігу, римляни побачили гору, що нависла над рікою Прут… Гору, яка тепер зветься Цецено…

Запис Версії довкола походження Чернівців спершу з'явиться на Медіа-Версії.