– На «Ізоляції» доводилося спілкуватися зі справді культурними та інтелігентними мешканцями, саме тому я залишилась у Донецьку ще на три дні, щоби зрозуміти настрої всіх, – розповідає чернівчанка. – Спілкувалася з простими людьми на вулицях, із друзями знайомих, із таксистами, відвідала зустрічі з відомими російськими діячами Юлією Латиніною та Михайлом Ходорковським, де також було ще й інше середовище. Майже не зустрічала тих людей, які бажали б бути частиною Росії. Звісно, я знаю, що вони є, я бачила їх на мітингу за приєднання до Росії, але то здебільшого люди старшого покоління, яким не довго залишилося будувати нову країну. Не хочу обмежувати Господню волю, але це дуже старі люди. Вони, певне, сподіваються, що вертаються до СРСР…

– «Ізоляція» стала часом взаємного розвінчування стереотипів?

– Щодня у лекціях я намагалася розвіяти міф про бандерівців і говорила про те, що інтеграція Заходу та Сходу зараз – це чи не найважливіше. Особисто в мене не було жодних стереотипів стосовно донеччан, сподіваюся, що й вони після нашої зустрічі зрозуміли, що на Заході живуть люди з такими ж живими серцями.

– У ці дні було тамстрашно?

– Звісно, страшно, коли містом ходять люди в чорних масках і з кийками, коли знайомі просять біля ДОДА не розмовляти навіть російською мовою, бо в мене відчутний західноукраїнський акцент, коли знаєш, що за сто кілометрів відбувається справжня війна… Але я переконана, що зараз в Донецьку повинен бути кожен, хто може хоч на 1% допомогти хоча б одній людині.

– Побутує думка, що «ми Донецьк «не чули» і певною мірою перед Сходом України винні». Ти як вважаєш?

– Певна, що влада чула Схід навіть більше ніж Захід, це можна помітити бодай за тим, як виглядає Донецьк та Луганськ і наскільки вони оновлені та «вичухані». Захід має провину в тому, що дав шанс програти інформаційну війну на Сході. Треба було раніше говорити з ними, треба було раніше простягати руки, навіть коли вони відверталися. Якось я відчула цю загрозу ще на початку осені і почала свій презентаційний тур нових книг саме зі Сходу (а в рідному місті досі не зробила презентації) бо вважаю, що зараз треба вести безперервний діалог зі Сходом!

– Які твої враження від Донецька?

– Дуже чисте і затишне місто, лише мала там сильну алергію, очевидно, від викидів металу в повітря. Донецьк нагадує мені Нове місто Варшави. Настрої людей сумні та тривожні, вони не такі активні, якими мали би бути, бо кажуть, що бояться. Не можна зараз боятися – не час, але так є.

– Чи бувала ти в «гарячих точках» Донецька? Як там ставляться до журналістів?

– Була біля ДОДА, була на мітингу за від’єднання Донецька до РФ, щоби побачити, що там відбувається; мала ефір на обласному державному телебаченні, яке наступного дня стало гарячого точкою, бо його захопили сепаратисти щоби вимкнути українські канали та увімкнути російські. Саме на телебаченні я відчула, що на журналістів є тиск, бо переддень ми домовились говорити про те, що політики й Росія спекулюють питаннями мови на Заході та Сході для того, щоб роздерти країну, а коли приїхала на ефір, то молоді журналісти були дуже налякані і всю нашу розмову перевели в русло моєї творчості. Маю здогадки, що редакційна політика не дозволила вільно говорити про те, що я бажала.

– Це ж не перший твій візит у Донецьк? 

– Другий, вперше була там з презентацією книг 2013 року. Мала там подругу, з якою рік прожила в одній кімнаті в краківському гуртожитку, знайомих письменників Олега Соловея, Олексія Чупу, Віктора Семерніна. Тепер маю значно більше однодумців та товаришів, з якими ми стали дуже близькими у щирих розмовах, які були і на лекціях, і на вулицях міста, коли підходила до незнайомців і просто говорила з ними. Може, це було дивно з мого боку, але ніхто не відповів мені грубістю і не сатанів від української мови. Гострота між Сходом і Заходом дуже перебільшена, повірте.

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Запис Христя Венгринюк. З «Ізоляції» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Серед головних мотивів протестувальників – прагнення змінити життя в Україні. Таким є результат опитування, яке 7-8 грудня провели на Майдані експерти Київського міжнародного інституту соціології і Фонду «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва». На підставі його науковці зробили три висновки:

Євромайдан аполітичний, бо лише 5% вийшли на нього у відповідь на заклик опозиції;

він більш суворий, ніж Помаранчевий,

а ще він об’єднав Схід і Захід, бо на нього вийшли люди з усієї України.

Підсумовуючи результати створення портрету Євромайдану, Ірина Бекешкіна, директор Фонду «Демоктратичні ініціативи», зазначила його народний характер.

Дехто з політичних експертів узагалі вважає, що на Євромайдані народилася нова українська нація. Та без перебільшення можна сказати, що  перші серйозні кроки до створення громадянського суспільства зроблені: такими як були, ми вже ніколи не будемо. Про це засвідчує той факт, що  92 відсотки учасників Євромайдану не належать ні до політичних партій, ні до громадських організацій.

…Утім, мене насторожує… певне дежавю. Той, хто добре знає історію Україні, підтвердить, що подібне час від часу відбувалося в  нашій державі. Варто було створитися неймовірно позитивній для України ситуації, як одразу ж втручався «старший брат» і визволяв українців від… непотрібної їм незалежності.

Якщо подібний сценарій можливий сьогодні, то лише через слабкість опозиції.

Пригадую, як мене вразила точка зору одного відомого англійського політичного журналіста, висловлена ще на світанку нинішньої української Незалежності. Після певних дискусій він, з подивом та цікавістю глянувши на мене, спитав: «Невже ви думаєте, що комусь потрібна ще одна сильна держава в центрі Європи?» Створення ж невеличкої української резервації на західних землях багатьох задовольнило б. Утім, не хочеться говорити й думати про погане. Адже наші думки теж програмують майбутнє.

А вчора серед останніх чернівецьких новин на Укрнеті навіть згадки не було про майдан…

Людмила ЧЕРЕДАРИК

Запис Українці стали іншими: Народжується нова нація? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

В Україні ХХІ століття встановлюються середньовічні порядки. Монарх спирається на ожирілих товстосумів-лихварів і на купку баронів, ті ж – на ватаги мордоворотів і банди кривосуддів і митарів, – і всі разом п’ють народну кров. А перетворення сучасної європейської країни на релікт далекого минулого прикривають красивими словами про «демократію», «права людини» тощо. Які права, коли вся влада належить касті «недоторканих», які не несуть жодної відповідальності за злочини?

Простій людині шлях нагору перекритий надійно. Влада затикає останні шпаринки, щоб «чужі» не змогли проникнути до закритої привілейованої касти. Днями міністр торгівлі наукою і освітою повідомив про значне скорочення місць для студентів-юристів, навчання яких оплачуватиме державний бюджет. А це означає, що вихідцям з бідних сімей не вдасться отримати професію судді, прокурора, адвоката, нотаріуса – адже заплатити за освіту десятки тисячі гривень вони не в змозі. Як це й було у середньовіччі: бідняків судитимуть багачі – і правди в такому суді простій людині не знайти.

Недарма подібне суспільство породжувало Робін Гуда, Довбуша чи Кармалюка. Простолюд, зневірений в офіційному правосудді, намагався боротися за справедливість доступними методами – ішов у гайдамаки, опришки, гайдуки. Не лише голота, але і заможні козаки змушені були братися за зброю для захисту своїх прав. Недарма Богдан Хмельницький, коли не знайшов управи на шляхетську сваволю в суді, подався на Січ. Суспільство – складний організм, який намагається регулювати себе самотужки. Що більше тиск згори, то більше й опір знизу. А псевдоеліта, яка нині керує Україною, нездатна до системного підходу до суспільних явищ. Вона через брак справжньої освіти й необхідних знань навіть не уявляє собі, чим намагається керувати. Має лише примітивний хапальний інстинкт і безмірну жадібність. Проковтнути ще зможе – паща велика, але чи зможе перетравити? Тут уже бере сумнів.

Нічого нового сучасні господарі Печерських пагорбів не вигадали. Вони мавпують кроки кремлівських можновладців, проте не розуміють обмеженості власних ресурсів. До кишень московських правителів стікаються сотні мільярдів від продажу нафти і газу, тому вони можуть виділяти дещо й на соціальну сферу. Чимало рядових росіян погодилося віддати власну свободу за повну миску на своєму столі. А в українця свободу забирають, натомість повної миски не гарантують. Цим пробуджують бунтівні інстинкти, яких у нашого люду вистачало в усі історичні епохи.

«Об’єднана опозиція» підіграла владі, випустивши пару народного невдоволення через масові акції «народного повстання». Надовго? Наряд чи. Економіка тріщить по швах, а з різким погіршенням свого життя простолюд погодитися не зможе. Кріпаками добровільно не стають.

Ігор БУРКУТ

Запис На схід чи на захід? – У середньовіччя! спершу з'явиться на Медіа-Версії.