Інна Даніліна, керівник ТЮЧ Міського палацу дітей та юнацтва м. Чернівці, викладач основ акторської майстерності оголосила на своїй сторінці у ФБ: «4 лютого вже протягом 79 років наш Театр Юних Чернівчан відзначає свій День Народження!!! Цього року театральний капусник переноситься на березень, але… Саме 4 лютого ми запрошуємо всіх чернівецьких театралів на виставу ТЮЧ за поезією Сергія Жадана! В цей день народження у нас надважлива місія! Ми запрошуємо Вас прийти до нас на виставу і привітати з Днем Народження ТЮЧ підтримкою нашій дорогій випускниці Палацу, колезі Вікторії Шубкіній!  Нагалошуємо! Вхід на виставу вільний!!! Долучитися до доброї справи Ви зможете задонативши у скриньку чи по QR коду!!!Будь який внесок має велике значення!!!». 

Ще один рік свої тримаються за своїх,
Нічні вогні схожі на пташині хвости…
Що робить смерть? Роз’єднує всіх,
Ламає мову, мов залізничні мости.

І коли мова, ніби хребет, розбита вщерть,
Нею все одно пишуть, щойно минає шок…
Поети, вони, як лисиці – першими чують смерть,
Першими брешуть на місяць, який ще не зійшов.

Пишуть знаками, серед яких ми живемо.
Але знаки змінюються, як і кожен із нас.
Змінюється все… Змінюється почерк…
Змінюється письмо – в ньому все більше
Присутній минулий час…

В минулому часі згадуються імена,
В минулому часі більшість дієслів,
В минулому часі пишуться території,
А ось війна пишеться в теперішньому
І з маленької в кожному з листів…

В теперішньому говориться
До нічних гостей,
Темрява додає ваги словам,
І чоловіки так називають своїх дітей,
Ніби дають імена рікам і островам.

Коли кожна літера в слові ніжність –
Важлива й нова,
Коли врожаєм відходить письмо старе.
Вчись говорити так, ніби твої слова –
Останнє, що почує той, хто завтра помре…

Браво! Дякуємо за виставу! Дякуємо за підтримку благодійної ініціативи.

…І навіть якщо ця зима буде тривати роками,
навіть якщо світ болітиме кожним вдихом – 
будь його диханням і руками,
будь голосом його, будь його сміхом.
Маєш тепер бачити за тих, хто не бачить,
Маєш тепер любити за тих, хто не любить,
Цієї зими навіть дерева стоять, неначе
вони теж втомилися, вони теж, як люди.
Будь продовженням його збитих пальців,
будь закінченням його довгих речень.
Зимове небо над вами вранці
складається з доказів і заперечень.

Сергій Жадан

©Тетяна Спориніна,
фото автора

p.s. 5 лютого 2024-го на сторінці ТЮЧ на ФБ читаємо:

Спільно нам вдалося зібрати “46 140 грн.”

Запис Благодійна вистава за поезією Сергія Жадана «Обрані, нарвані, юні і запеклі» у Чернівцях… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Більше про перший день фестивалю за посиланням – ХІІ МІЖНАРОДНИЙ ПОЕТИЧНИЙ ФЕСТИВАЛЬ MERIDIAN CZERNOWITZ CТАРТУВАВ У ЧЕРНІВЦЯХ… 

Пауль Целан, поети, поезія вже удванадцяте у Чернівцях об’єднали, зблизили, згуртували, зібрали українських та закордонних поетів, письменників, журналістів та митців, тих, хто закоханий у поезію, поетів і поеток.

5 ВЕРЕСНЯ 2021

Поетичні читання: Ізраїль. Учасники: Ноам Партом, Томер Дотан-Дрейфус; модерація та переклад – Андрій Любка; вітальне слово – Наталія Федущак, директорка з комунікацій організації «Українсько-єврейська зустріч»; перекладачі: Петро Рихло, Марк Бєлорусець; локація – Головна синагога Буковини ім. Ісраеля та Зельди Майберг.

Публічна дискусія «Україна очима світу крізь призму культурного менеджменту». Учасники: Крістіан Дімер (Керівник проєкту «Дім Європи»), Володимир Шейко (Перший генеральний директор Українського інституту); модерація – Євгенія Лопата; переклад – Юрій Сильвестров; локація: Центральний палац культури /колишній Єврейський дім/

Подія: Презентація антології «Пауль Целан 100»
Учасники: Юрій Андрухович, Сергій Жадан, Катерина Калитко, Андрій Любка; модерація – Євгенія Лопата.
Локація: Центральний палац культури / колишній Єврейський дім/.

Антологія «Пауль Целан 100» приурочена до сторіччя поета та міститиме 14 есе. Есе для антології були написані в рамках проєкту «Літературні дні Пауля Целана 2020» такими авторами: Юрій Андрухович, Сергій Жадан, Оксана Забужко, Катерина Калитко, Андрій Любка, Таня Малярчук, Ігор Померанцев, Нора Боссонг, Александру Булуц, Рон Вінклер, Даніела Данц, Клаус Райхерт, Йоко Тавада, Макс Чоллек. Упорядниця антології – Євгенія Лопата.

З Відня він утікає в Париж. Парадоксально: Целан утікає від німецької мови, але саме її – як багаж – бере з собою. Німецька мова є його валізою, спадком і статком. Та водночас кожен поет – особливо добрий поет – таки є біженцем із рідної мови. Бо пишучи, він мимоволі покидає її традиційні кордони й синтаксичні пункти пропуску, продирається крізь колючий дріт синонімічних рядів, щоб вийти в нейтральну зону метафори. Поет покидає рідну мову, щоб створити власну.

Целан намагається збудувати новий дім у Парижі – із сім’єю, дітьми, знайомими, роботою, але втеча в Париж – попри позірний успіх – також стала поразкою.

Востаннє Пауль Целан стає біженцем – із життя. Спосіб його втечі символічний: поет стрибає в річку. А що таке річка? Плин, рух, течія. Втеча – від слова втікати, текти.

Тому нині, коли я бачу біженців на вулицях європейських міст, мені важко не приміряти на них долю Целана. Скільки з них і якою ціною досягне визнання? Хто напише геніальні вірші, а хто, так і не знайшовши для себе дому, втече із життя?

Андрій Любка

Целан – біженець, який утікав від себе

“Нічия троянда” – четверта книга Целана – з цього погляду є особливо прикметною. З одного боку, це об’єктивно чи не найсильніша книга поета (попри всю умовність подібного визначення стосовно книг Целана, що вибудовуються у хронологічно щільний та логічно узгоджений наратив, із якого насправді складно вилучити ті чи інші текстові фрагменти), з іншого – суто формально вона може слугувати взірцем гармонійного поєднання всіх складників у поетичну цілість. “Нічия троянда” – самодостатній закритий простір, структура, що поєднує в собі безкінечну кількість елементів і витворює універсальний поетичний світ...

Сергій Жадан: Троянди мають шанс

(про “Нічию троянду” Пауля Целана)

Целан – поет, який навчив мене чесно чути, пропускати крізь себе і проживати біль. Біль як міцелій, який невидимо пронизує європейську культуру, спалахуючи на нервових закінченнях часом у дуже віддалених точках, але щоразу знайомим відлунням. Він змушує смикнутися і торкнутися або власної живої рани, або давнього рубця. І шукати перекладу. Присмеркова поетика, збите дихання, живий біль Целанових текстів – те, що йому часом закидає читацтво з не надто тонко відкаліброваним інструментарієм, радше звикле до бравурності, – зробило його винятково важливим у моєму особистому пантеоні, аж настільки, що не всі трепетні внутрішні іскри хочеться показувати назовні.

Катерина Калитко
Розколупування рани

Целан від цього вибору втікав як міг: Бухарест, Відень, Париж. Але його Михайлівка йшла за ним. Целана від неї лікували, рятували, витягували з неї щосили, з ним зав’язували й розривали стосунки, його зраджували й покидали, а відтак знову знаходили. Йому йшов 50-й рік, коли “фрайтод” остаточно схилив його на свій бік, де вже чекали батьки, Зельма, Зельмині батьки, і покликав з моста Мірабо у Сену, яка, цілком можливо, тої миті назвалась йому Летою.

Юрій Андрухович
Садгора-Михайлівка. Фуга смерті

Міжнародний поетичний фестиваль Meridian Czernowitz засновано у 2010 році з метою повернення Чернівців на культурну мапу Європи та розвиток і сприяння діалогу між українськими письменниками, перекладачами, культурними менеджерами й журналістами та їхніми закордонними колегами.

Після презентації  «Пауль Целан 100»  пригадували вірші поетів, читали на пам’ять і вже почали чекати ХІІІ Meridian Czernowitz… Дякуємо організаторам, учасникам Meridian Czernowitz за позитив зустрічей цих трьох днів фестивалю, натхнення, творчість… Друзям дякую за чудові миттєвості спілкування.

Більше фото третього дня фестивалю за посиланням – ХІІ МІЖНАРОДНИЙ ПОЕТИЧНИЙ ФЕСТИВАЛЬ MERIDIAN CZERNOWITZ. 3-5.09.2021…

©Тетяна Спориніна,
фото автора і SergyiS

Запис У Чернівцях завершився ХІІ міжнародний поетичний фестиваль Meridian Czernowitz спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Міжнародний поетичний фестиваль MERIDIAN CZERNOWITZ – дійство, побудоване на фундаменті культурної спадщини Чернівців, продукт генної та історичної пам’яті його мешканців. Метою фестивалю є повернення Чернівців на культурну мапу Європи й розвиток діалогу між сучасними українськими поетами та їх зарубіжними колегами.

З вітанням Фестивалю виступила Марина Кирилюк,  секретар Чернівецької міської ради.

Модератори заходу: Святослав Померанцев, президент літературної корпорації «Meridian Czernowitz»; Євгенія Лопата, директорка Міжнародного поетичного фестивалю Meridian Czernowitz. Перкладач: Оксани Матійчук, голова Українсько-німецького культурного товариства м. Чернівців, заступник директора Центру німецькомовних студій при центрі Gedankendach ЧНУ.

Директорці фестивалю Євгенії Лопаті вручили медаль за заслуги перед Федеративною Республікою Німеччина. Нагороду передала представниця відділу культури посольства Німеччини Катаріна Шаупп-Карманн.

Святослав Померанцев звернув увагу на те, що Чернівці перше в рейтингу у конкурсі на звання «Книжкової столиці України – 2022», оголошеного Українським культурним фондом.

Дякуємо за позитив зустрічей  першого фестивального дня! Фестиваль продовжується…

Більше фото з відкриття фестивалю за посиланням – ХІІ МІЖНАРОДНИЙ ПОЕТИЧНИЙ ФЕСТИВАЛЬ MERIDIAN CZERNOWITZ CТАРТУВАВ У ЧЕРНІВЦЯХ…

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис У Чернівцях стартував XII Міжнародний поетичний фестиваль Meridian Czernowitz спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Науковець, доктор філології, перекладач  Петро Рихло до ювелею поета представив 10 томів перекладів Пауля Целана. Десятитомне двомовне (німецькою та українською) видання творів Пауля Целана виходило у «Видавництві 21» в серії «Меридіан серця» від 2013 року. І як написала Лілія Шутяк у рецензії до останньої книжка «Затьмарено»  10-томного видання творів Пауля Целана:  «…творця «абсолютного вірша» і винахідника «мови оніміння», який народився у Чернівцях і своєю творчістю продовжує зберігати це місто на культурній мапі світу».

ПАУЛЬ ЦЕЛАН /Paul Celan/ / Paul Antschel/

23 листопада 1920, Чернівці, Королiвство Румунія — 20 квітня 1970, Париж, Франція) — єврейський німецькомовний поет і перекладач

У рамках проєкту  «Літературні дні Пауля Целана 2020» від 23 листопада розпочалися літературні читання, дискусії та презентації книжок. На сторінках Paul Celan Literaturzentrum та Meridian Czernowitz у Facebook та  сайті Літературного целанівського центру відбувається по 2 лекції.  Дивилася, слухала 24 листопада –  «Сергій Жадан та Олександр Бойченко: Пауль Целан: між біографією та поетикою»…

Знаєш, простір цей безкінечний,

знаєш, тобі не потрібно летіти,

знаєш, усе, що в твоєму відбилося оці,

поглиблює нам глибину.

Сергій Жадан [офіційна сторінка]

ПРИ ВИНІ ТА САМОТНОСТІ, наприкінці

їх обох:

я скакав крізь сніг, чуєш,

з богом у далечінь – близькість, співав він,

це був

наш останній гін понад

перепони людей.

Вони схилялись, коли

чули нас над собою, вони

писали, вони

набріхували наше іржання

однією

зі своїх мальовничих мов.

 

«…Целан є ще одним надзвичайно характерним прикладом того, як історія вривається у людську долю і які спустошливі сліди вона може там залишити.
Його особиста біографія також позначена досвідом ґетто й концентраційних таборів, трагічною загибеллю батьків, відразливим антисемітським цькуванням і численними наклепами заздрісників…
Для Целана – як ліричного поета par excellence, як «Гельдерліна ХХ століття» – в історії був важливий насамперед сучасний момент, який вже іманентно є родовою властивістю лірики. На відміну від інших літературних родів, лірика розглядає історію переважно як внутрішню історію, зовнішні події передусім як психологічні події, а всякий сюжетний розвиток (якщо тут взагалі можна вживати таку категорію) – лише як метаморфози почуттів. Поезія – як і мистецтво загалом – несе на собі для Целана відбиток сьогодення, її „хронотоп” (скористаємось терміном М. Бахтіна) зветься „тут” і „тепер”.
Можна – я цілковито певен цього – читати це слово так або інак, можна ставити тут різні акценти: акут сучасності, ґравіс історії – в тому числі й історії літератури – і циркумфлекс – знак довготи – вічності. Я ставлю – мені не залишається жодного іншого вибору – я ставлю акут.Так поет визначив своє мистецьке кредо 22 жовтня 1960 р. у промові з нагоди присудження йому літературної премії Ґеорґа Бюхнера в Дармштадті»

Петро Рихло, «Історія і людська доля в німецькомовній ліриці Буковини», журнал «Ї», №56

 

Corona
Пауль Целан

Осінь ласує в мене з руки своїм листям:
ми подружились з нею.
Ми вилущуєм час із горіхів
і вчимо його знову ходити:
Час вертає назад у свою шкаралущу.

В люстерці – неділя,
у маренні спиться,
уста кажуть правду.

Мій погляд блукає до лона коханої:
наші очі стрічаються,
ми шепчемо темні слова,
ми кохаємось палко, як мак і пам’ять,
ми спимо, наче вина у мушлях,
як море в кривавому місячнім сяйві.

Ми стоїмо край вікна обійнявшись,
вони з вулиці нас розглядають:
вже час, щоби знати!
Вже час, щоб каміння навчилось цвісти,
щоб забилося серце в тривозі.
Вже час, щоб настав-таки час.

Вже час.

Переклад Петра Рихла

PSALM
Paul Celan

Niemand knetet uns wieder aus Erde und Lehm,
niemand bespricht unsern Staub.
Niemand.

Gelobt seist du, Niemand.
Dir zulieb wollen
wir bluhn.
Dir
entgegen.

Ein Nichts
waren wir, sind wir, werden
wir bleiben, bluhend:
die Nichts, — die
Niemandsrose.

Mit
dem Griffel seelenhell,
dem Staubfaden himmelswust,
der Krone rot
vom Purpurwort, das wir sangen
uber, o uber
dem Dorn.

“Niemandsrose”, 1963

 

Зараз саме час читати Пауля Целана. І підійти до будинку №3 на вулиці Саксаганського…

Ми, чернівчани, розкидані по всьому світу. Але є люди, які нас об’єднують, де б ми не були. Людмила Бикова-Холодова, випускниця СШ № 35 зараз живе і працює у Лейпцигу (Німеччина).  І поділилася з нами інформацією про відзначення 28 жовтня у Єврейському культурному центрі  ювілея Пауля Целана «Atemwende und Herzzeit. Briefe. Ein Dialog durch die Zeit». Це була мистецька постановка таких  учасників:  Mivos Quartet (NY) та Nate Wooley, Britta Shulamit Jakobi, Hanno Dinger. Концертне читання було присвячено частині життя Пауля Целана після того, як він приїхав до Парижа і опублікував там свою збірку «Atemwende» / «Злам подиху»/.  Про його зустріч з Інґеборґ Бахман у Відні переповіли  через  листування  «Herzzeit».

Далі буде…

Більше фото з зустрічей чернівчан за посиланням – 100 РОКІВ ТОМУ У ЧЕРНІВЦЯХ НАРОДИВСЯ ПАУЛЬ ЦЕЛАН…

©Тетяна Спориніна,
фото автора і SergyiS

Запис 100 років від дня народження Пауля Целана очима простих чернівчан… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Першим резидентом програми літературної резиденції «Пауль Целан 100» був Юрій Андрухович. Сама ж резиденція передбачає участь в програмі заходів, які присвячені Паулю Целану. Загалом організатори запросили до участі 5 українських та 5 німецьких літераторів, письменників, перекладачів. Вони проживатимуть протягом тижня в Чернівцях у різні періоди з липня до кінця вересня.
Резиденція «Пауль Целан 100» триватиме протягом трьох місяців. Наступні етапи проєкту «Літературні дні Пауля Целана 2020» – його презентація на Форумі видавців у Львові (17-20 вересня), Літературні дні Пауля Целана у Чернівцях (21-23 листопада), представлення антології «Пауль Целан 100» із двомовними текстами резидентів про Пауля Целана у п’яти містах Німеччини (5-11 грудня) та на Лейпцизькому книжковому ярмарку (18-21 березня 2021 року, Німеччина). Всього буде реалізовано 28 подій.

Модераторка: кураторка проєкту «Літературні Дні Пауля Целана 2020» Євгенія Лопата.
Відкрила пресконференцію прес-секретар Міжнародної літературної корпорації MERIDIAN CZERNOWITZ Лілія Шутяк.

14 липня 2020-го у Літературному целанівському центрі у Чернівцях відбулося відкриття виставки графіки художника Олександра Ройтбурда до книжки Сергія Жадана «Тамплієри» (2016).

Відкрив виставку Святослав Померанцев, керівник видавництва MERIDIAN CZERNOWITZ та поетичного фестивалю MERIDIAN CZERNOWITZ.
З вітальним словом виступив головний рабин Чернівецької області Менахем Мендель Гліценштейн.
Відбулася автограф-сесія Сергія Жадана.

Виставка працюватиме щодня з 14 до 18 липня з 13:00 до 20:00. Вхід вільний (тільки в масках). Захід відбувається у рамках проєкту «Czernowitz сьогодні: світське культурне єврейське життя 2020» за підтримки Dutch Jewish Humanitarian Fund.

17 липня, п’ятниця, 18:30 – дискусія про Пауля Целана та поетичні читання за участю Сергія Жадана та Катерини Калитко. Модератор: Олександр Бойченко. Локація: Літній театр у парку ім. Т. Шевченка (вулиця Садова, 1А). Вхід вільний (тільки в масках).
Проєкт “Літературні Дні Пауля Целана 2020» відбувається за підтримки Kulturstiftung des Bundes в кооперації зі штутгартською спілкою Ukrainisches Atelier für Kultur und Sport e.V.

… Кривава епоха з жаром в утробі
відходить, лишаючи всім свободу.
Поети стоять над нею в жалобі –
салютують її відходу.

Небо над нею таке бездонне,
таке глибоке, таке предвічне.
Поети чекають, коли вона здохне.
Напишуть потім щось ліричне.

Сергій Жадан, збірка «Список кораблів»

Дякую за спілкування, вірші, спонукання до дій…

Більше фото з подій за посиланням: СЕРГІЙ ЖАДАН І ПРОЄКТ «ЛІТЕРАТУРНІ ДНІ ПАУЛЯ ЦЕЛАНА 2020»

та СЕРГІЙ ЖАДАН, ОЛЕКСАНДР РОЙТБУРД, РАБИН, «ТАМПЛІЄРИ», ЧЕРНІВЦІ, СОБАКА…

©Тетяна Спориніна,
фото автора і SergyiS

Запис Сергій Жадан і проєкт «Літературні Дні Пауля Целана 2020» у Чернівцях спершу з'явиться на Медіа-Версії.

На зустрічі з охочими до літератури чернівчанами в ресторані «Кучері» учасник 9-го міжнародного фестивалю «Мерідіан Черновіц» Сергій Жадан згадував свій перший приліт до Чернівців (щоправда, з’ясувалося, що на 1-й Мерідіан літаком він дістався таки лише до Тімішоари – а до Чернівців уже наземним транспортом), читав вірші, роздавав автографи і був, як завжди, щирим у спілкуванні.

Не встигла спитати в поета Сергія Жадана, чи його не напружує спілкування з читачами в… ресторані. Бо можна сприймати це як певне применшення поезії, без сумніву, визначного сучасного автора до рівня аніматорства. Але – не спитала, і добре. Бо зустріч була хоч і короткою, та ємною. І прийшли на неї саме ті, хто хотіли скласти враження про талановитого лідера громадських думок, а не просто поїсти. Ну і – це було цілком у дусі літфесту «Мерідіан Черновіц»: проникливі вірші за келихом доброго вина (або віскі), під дотепні коментарі засновника фестивалю Святослава Померанцева, з обговоренням щирих поціновувачів. Зрештою, і сам фест позиціонує себе так: «Оскільки поезія є інтер’єром Чернівців, то протягом фестивалю його відвідувачі зможуть поринути в затишну літературну атмосферу, посмакувати добірною європейською поезією, насолодитися мистецтвом, яке не має кордонів…» Тож у ресторані «Кучері» відвідувачі були в інтер’єрі поезії, смакували і насолоджувалися. Не тільки духовно :)

Вочевидь, пам’ятаючи вже заяложене твердження про те, що в нас зазвичай поет – це «більше, ніж поет», розпочали чомусь із запитань про політику: що буде далі, чи є шанси – і які – у Порошенка. Сергій Вікторович був коректним. Припустив, що шанси в чинного президента «більші, ніж хотіли б його опоненти», і додав, що в будь-якому випадку «все буде добре».

Прокоментував літератор своє ставлення до критики («ставлюся добре, коли критика – добра»). Зокрема, і до того, що часто критики безпідставно ідентифікують автора з його героєм. Нагадав, що він, Сергій Жадан, має світоглядні розбіжності, наприклад, з героєм свого роману «Інтернат».  І так виглядає, що автор змирився з рівнем українською літературної критики… До читача ж свого – різного, будь-якого – ставиться з великою повагою. «Якщо вже людина мала бажання і знайшла час прийти на мої презентації – її треба поважати!»

Стосовно долі знятого за його романом «Ворошиловград» фільму – заявив, що «доля його, сподіваюсь, щаслива». Уже з 8-го листопада стрічка мала би вийти в український прокат. Зауважив, що не може бути цілком об’єктивним до результату кінозйомок за своїм літературним дітищем – тим паче, що бачив тільки його робочий варіант і тільки на комп’ютері.  Відзначив розкішну роботу оператора Сергія Михальчука (і офіційні трейлери цілком підтверджують його захоплення), тішився участю чудових акторів: Олега Москаленка, Олексія Горбунова, Руслани Хазіпової…

Зважаючи на успіх пісень, на які Жадан має зняті кліпи (серед яких і нашумілий зі зрозумілих причин кліп «Кобзон» – коли радянський співак, російський політик — депутат Держдуми, який активно підтримував політику президента РФ Путіна щодо України, а також теругруповання в ДНР/ЛНП і Криму, помер буквально через два тижні після виходу кліпу), цікавилися чернівчани і ймовірністю виходу нового альбому автора. Сказав – «поки ні». Пояснив, що для цього потрібен попит. Зауважив, що й локацій для виступу його гурту «Жадан і собаки» у Чернівцях катма. Натомість тут же, оперативно отримав запрошення від Святослава Померанцева на наступний, ювілейний Мерідіан Черновіц – виступити просто тут, на літньому майданчику «Кучерів». І дав принципову згоду! Натомість співати про Іво Бобула Жаданові учасники зустрічі категорично заборонили. Бо «Святий Іво Васильович має жити вічно!» :)

І без жартів. Про «почути Донбас». Сергій пояснив, що «почути Донбас загалом» – неможливо. Тому що Донбас – це багатоголосся. Їх неможливо поділити за відсотками – «бо ж люди – це не відсотки». Так, їх усіх треба слухати. Це не означає «погоджуватися» – але слухати треба. І пошкодував про наше «українське невміння вести дискусію».

Дискусія з поетом у «Кучерях» – вдалася.

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Запис Сергій ЖАДАН: «Усе буде добре» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

фото promin.cv.ua

–  Вперше я приїхав у Чернівці, здається, у січні 1996-го, і першим побачив Сергія Пантюка, – пригадує на наше прохання харків’янин. – Пантюк тоді саме жив тут, і на його запрошення приїхали ми – група письменників. Ми були молодими авторами, у нас щойно вийшли перші книги у видавництві «Смолоскип»… Було холодно, темно, лежали замети на вулицях, приміщення також були холодні… Я не згадаю зараз, де саме ми тоді виступали – але це був великий зал, і там усі сиділи в шубах. Та тоді, власне, вся Україна така була. У Харкові теж тоді літературні вечори були такими…

Після того Ви регулярно бували в Чернівцях. Які враження від змін у місті?

Безперечно, це позитивні зміни. Як на мене, стороннього спостерігача (бо звісно, я не можу бути повністю об’єктивним, бо тут не мешкаю і багато чого не знаю), місто міняється тією мірою, якою міняється вся країна – тобто, у позитивний бік.

Берете участь у різних фестивалях, які проходять у різних містах. Порівнюєте їх?

Вони різняться – і рівнем підготовки, рівнем задіяності туди капіталу, інвесторів. З іншого боку, є така проблема українських фестивалів – вони доволі одноманітні в плані лайн-апу. Всюди виступають одні і ті самі музиканти, і всі наші фестивалі – вони такі… доволі «всеїдні». Тобто робиться музичний фестиваль, і запрошуються ті, кого можна запросити.

А як організатори фестів мають підбирати учасників? Адже, окрім творчості, ті демонструють зі сцени і свої переконання. Так має/може бути, чи митці мають бути аполітичними?

Зрозуміло, що організатори не можуть виставити митцеві вимогу «не говори це, а говори це». Але з іншого боку, вони мають розуміти, що несуть відповідальність за те, що відбувається на сцені. Ну а як же ж…

Коли я організатор, я розумію: якщо зі сцени хтось закликатиме до братання з Путіним, то відповідальність не лише на тому, хто це говорив, а й на мені як на організаторі – це ж очевидно. І як людина, яка сама постійно щось організовує, я це розумію. Слід керуватися якимись принципами здорового глузду, запрошувати людей, яким довіряєш, яких знаєш…

Ви свої вірші кладете на музику, але це не є традиційні пісні. Це або рок – або щось інше, як-от Ваш проект «Лінія Маннергейма». Це абсолютно різне. Так ви орієнтуєтеся на різного глядача-слухача, це мають бути різні люди – чи одні і ті самі, але з різним настроєм?

Ну я взагалі скажу: я не орієнтуюся на глядача-слухача, я просто роблю те, що мені цікаво. Якщо це резонує з читачем-слухачем – то добре, а ні – ну… буває. Так, я бачив, що частина людей учора вийшла з залу, де ми презентували «Лінію Маннергейма», але, послухайте, це ж специфіка фестивалю. Вхід вільний. Захочу – зайду, захочу – вийду. Коли це робиться за квитки – то зазвичай не приходять люди, яким це нецікаво, і якщо людина вже прийшла, то вона лишається. Тому я до цього ставлюся по-філософськи.

Як підбираєте команду для таких проектів?

Намагаюся працювати з людьми, яким довіряю, з якими перебуваю «на одній хвилі». Бо інакше – нецікаво. Ми ж це не робимо заради заробітку.

Вас знають, люблять, читають напам’ять вірші, Вам вірять… Як воно – бути кумиром?

фото Василя Салиги

Ну, я постійно закликаю не вірити (сміється – авт.) Сумніватися. Мені здається, що кумир мав би закликати до сумнівів і до пере-перевірки інформації. Та нє, якщо ти себе починаєш відчувати якимось гуру, месією – очевидно, що тобі краще зайнятися чимось іншим… Піти в політику, наприклад. В церкву…

До речі, не збираєтеся в політику?

Нє-нє, мені добре тут, так що «туди» я не хочу.

І от питання про наболіле. От є в нас Андрухович, Прохасько – також, певною мірою, кумири… А є інші люди, які також люблять Україну, боронять її і віддають життя. І вони російськомовні.  Дуже хочеться їм усім сказати щось таке мудре, щоби їх примирити. Чи маєте Ви щось таке мудре для тих і тих?

Чогось особливо мудрого у мене нема… Мені здається, що достатньо просто бути законослухняним громадянином. У нас є Конституція України, де все прописано. У нас є державна мова. Що тут можна ще вигадувати?

А в побуті?

У Конституції також вказано – що мають забезпечуватися права людей. Там не написано, що тих, хто в побуті розмовляє російською, треба розстрілювати.

Я розумію, про що Ви говорите, і багато разів висловлювався з цього приводу, і отримував дуже багато критики… Коли ти говориш, що любити Україну можна і російською мовою – це в багатьох українців викликає ненависть, лють. І я розумію реакцію цих українців: вони в такій заяві передусім бачать спробу захистити російську мову. Не громадян України, не наших співвітчизників, не людей, з якими ми разом, які часто з тобою перебувають на якійсь одній людській позиції (вони теж за незалежну, вільну, демократичну соборну Україну), а бачать в цьому лише бажання підтримувати і розвивати російську мову. Знаєте, я слідкував за усім, що відбувається, читав усі ці реакції, яких дуже багато, які дуже страшно непримиримі і страшно радикальні, і мені здалося, що єдиний висновок, який можна зробити: учасники цієї псевдо- чи квазідискусії висловилися. Кожен сказав щось своє. Сказав один, сказав опонент, кожен сказав щось, що йому болить – а насправді, мені здається (і це страшенно симптоматично, і я намагався говорити це на відкритті фестивалю) – що ми, на превеликий жаль, не можемо зійтися цією мовою, якою б ми говорили між собою. У нас саме слово «діалог» викликає сьогодні просто алергію, за цим відразу бачиться зрада, далі бачиться спроба порозумітися з Путіним… а йдеться насправді, як на мене, про речі значно важливіші. Що ми не можемо домовитися між собою. Між тими, хто в принципі підтримує Україну, хто хоче бачити її вільною, незалежною, без сепаратистів, без п’ятої колони і так далі. Не можемо домовитися тому… не знаю я, чому ми не можемо домовитися! Це питання значно складніші. Чому так багато розумних людей, які висловилися за останній місяць з цього приводу, не почули своїх візаві, своїх опонентів – а лише намагалися показати свою травму, свою рану, свій шрам, свою вавку…

Чи не то саме зараз відбувається і з Законом про освіту?

Там, думаю, питання в самих трактуваннях термінів – «нацменшин», «корінного населення» тощо. Та що казати – Україна 26 років мовчала, 26 років боялася говорити сама про себе і боялася називати речі своїми іменами. Зараз пробує і, очевидно, це не завжди виходить. Але – ну не виходить зараз – вийде завтра. Говорити-то треба. Від того, що сказані якісь речі і когось образили – ну да, когось образили.  Хтось сприйняв це як образу. Але багато ж хто так думає, і треба проговорити це. Що робити в цій ситуації? Взяти і спалити всі книжки Андруховича? Чи навпаки, стати грудьми за Андруховича і доводити, що він правий у кожному своєму слові… Одним словом, я думаю, треба любити, як то кажуть,  «театр в собі, а не себе в театрі».

І саме такі фестивалі, очевидно, цьому сприяють…

Безперечно.

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Запис Сергій Жадан: «На превеликий жаль, ми не можемо домовитися між собою» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Він щиро намагався роздати автограф і заселфитися з усіма охочими, поки його буквально не висмикнули від прихильників для прямого радіоефіру. Згодом він пробував пройтися фестом, але його – автора 4-х романів, понад десятка поетичних збірок, перекладуваного 13-ма мовами, володаря численних літературних премій, члена Комітету з Національної премії України ім. Т.Шевченка – впізнавали через щокілька кроків, просили сфотографувалися і поставити підпис… Попри все, в інтерв’ю «Версіям» поет був щирим.

«Файне місто» – чудовий фест, але дехто дорікає і організаторам, і учасникам, що фестивалі недоречні під час війни. Як Ви до цього ставитеся?

Ставлюся до цього як… З важким серцем. Я був на Луганщині три дні тому і, ясна річ, знаю, що там зараз відбувається. Ці страшні речі, страшне загострення. Але є тут одна штука… Знаєте, мені здається, що слід розрізняти: чи фестиваль – це просто якісь розваги, втеча від дійсності, абстрагування від цієї війни, яка в нас триває з Росією четвертий рік, чи все-таки спроба зберегти свою культуру, ті речі, які в нас існували до війни, і заради яких, за великим рахунком, війна і триває. Війна ж триває не за шматки територій! Війна триває, власне, за мову, за культуру, за всіх нас, за те, щоб ми могли вільно, тут-от, в мирних містах, ходити на фестивалі, і так далі… Мені здається, ідеальним і оптимальним тут би мало бути якесь поєднання цих усіх речей. Мені все-таки хочеться сподіватися, що більшість людей, які сюди прийшли, купили квиток – вони розуміють, що сьогодні діється на Сході. Я ж бачу по багатьох хлопцях і дівчатах, які приїхали сюди, підходили до мене після виступу – це були люди і з Краматорська, і з мого рідного Старобільська, з Донбасу, з інших міст – що всі все розуміють. Тому, гадаю, не слід, мабуть, трактувати будь-який фестиваль як власне плювок в обличчя тим, хто воює сьогодні на Сході. Мабуть, ні. Думаю, що все-таки багато відвідувачів цього фестивалю беруть якусь участь у всяких благодійних волонтерських програмах. Принаймні, мені так хочеться вірити.

Знову ж таки, ми багато їздимо по фестивалях, зараз у серпні плануємо великий фест в Ізюмі. Здавалось би, така зона – вже зовсім близька до фронтової, тому теж дехто питає: навіщо ці фестивалі, тра-та-та… А мені здається, що вони все-таки потрібні – і там, на Сході, вони ще й значно потрібніші, ніж тут. Тут, на Заході України, все-таки багато чого робиться, є хороші ініціативи – і «Бандерштадт», і «Файне місто», і «Захід-фест», і «Республіка» – дуже потужні і серйозні фестивалі. У нас на Сході цього значно менше. А воно потрібне. Тому, мені здається, не слід впадати в істерику, а варто розрізняти: коли людина сьогодні цікавиться музикою, а завтра переводить гроші на армію, чи, скажімо, сама йде служити – а інша річ, коли справді хтось в клубах втикає цілими днями і говорить, що «цієї війни немає» і ця «війна його не стосується».

Питання щодо ненормативної лексики… Попри те, що бувають моменти, коли вона доречна, доцільна – часом її забагато. Ви у своїх творах також її вживаєте…

Та ну, яка ненормативна лексика! Я сьогодні годину читав вірші, і жодного нецензурного слова не вжив! Є усталені певні кліше, які прийнято повторювати – «от він пише з матюками»… Та чого ж я пишу з матюками? Я просто пишу. Іноді там є якісь речі, де є щось ненормативне, якщо це виправдано тематично чи стилістично. От, наприклад, у моєму новому романі, який я написав…

«Інтернат»?

Так, «Інтернат» – це роман про війну, про 2015 рік, там люди живуть в умовах артилерійських обстрілів і оточених міст. Ну як вони говорять? Очевидно, що вони вживають цю лексику. І очевидно, що якщо її забрати, це буде штучно, неприродньо і нечесно.

Коли Ви починали – в літературу прийшло доволі багато обдарованих поетів, письменників… Наприклад, у Чернівцях потужно розпочинав Тарас Григорчук…

Так, пам’ятаю Тараса. У нього остання книжка вийшла «Янголи не дичина»…

…Але Ви досягли такого успіху, а інші – ні. Що потрібно для успіху?

Перші десять років ти працюєш на літературу, а далі література починає працювати на тебе (сміється). Насправді треба просто любити літературу. Якщо ти її любиш, то успіх – він, по-перше, уже не такий важливий, тому що тобі це приносить задоволення, а це набагато важливіше, ніж успіх. А по-друге – успіх, як правило, приходить до тих людей, які займаються своєю справою, за принципом тієї «сродної праці», про який писав Сковорода. Коли людина на своєму місці, робить те, що їй подобається – це відповідно, викликає інтерес і в багатьох інших навколо.

Ще про роботу. Ви ж приїжджаєте на фестивалі працювати – а власне пофестивалити хоч колись вдається?

Нє (усміхається), от зараз намагаюся пройтися, щось подивитися, але постійно зупиняють, фотографуюся, даю інтерв’ю… Але я до цього ставлюся спокійно – така робота.

Дякую Вам!

І Вам дякую. Приходьте, у нас буде 9 вересня презентація «Інтернату» в Чернівцях. Потім 13-го – Одеса, і 15-го – Львів. Приходьте.

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Запис Сергій ЖАДАН: «Успіх, як правило, приходить до тих, хто займається своєю справою, за принципом тієї «сродної праці», про який писав Сковорода» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Ваш Нестор Иванович
4 июля 1918 года.»
Нестор Махно, ” Украинская революция”

Запорізька Січ і Південноукраїнська трудова федерація – приклади двох вдалих спроб успішної самоорганізації та організації суспільства на анархістських засадах. Аналогічних прикладів в історії Європи немає.

Махно Нестор Іванович
26.10.1888 р. , уродженець с. Гуляйполе Катеринославської губернії (нині Запорізька область). — 25.07.1934 р. Париж

Нестор Махно похований на кладовищі Пер-Лашез (фото з журналу ЖЖ, автор Zulia M.)

Нестор Махно на початку ХХІ століття увійшов у кагорту 100 знаменитих людей України.
Прізвища всіх перших 31-го великого українця я не буду зараз виставляти (в Інтеренті легко знайти), а ось великі українці поряд з Нестором Махно:
32. Нестор Махно
33. Андрій Шевченко
34. Данило Галицький
35. Сергій Бубка
36. Пилип Орлик
37. Іван Кожедуб
38. Левко Лук’яненко
39. Володимир Вернадський
40. Євген Коновалець
41. Микола Лисенко
42. Сидір Ковпак
43. Княгиня Ольга
44. Володимир Щербицький
45. Антонов Олег Костянтинович
46. Євген Патон та Борис Патон
47. Богдан Ступка
48. Сліпий Йосип
49. Михайло Булгаков
50. Володимир Бойко
…

Треба зазначити, що Нестор Махно належав до числа семи ворогів радянської влади, на яких ніколи не поширювалась амністія.

Для порівняння можна ще й пригадати видатних теоретиків і практиків анархізму:
Еміліо Лопес Аранго, Петро Аршинов, Франциско Асказо, Михайло Бакунін, Олександр Беркман, Камілло Бернер, Боб Блек, Олексій Боровий, Мюррей Букчин, Всеволод Волін, Джеймс Гільйом, Вільям Годвін, Емма Голдман, Андре Горц, Даніель Гуерін, Буенавентура Дурруті, Клемент Дюваль, Джон Зерзан, Говард Зінн, Кім Джва-Джинь, Даніель Кон-Бендіт, Петро Кропоткін, Лю Шифу, Нестор Махно, Ерріко Малатеста, Йоганн Йозеф Міст, Макс Неттлау, Хуан Гарсія Олівер, Сакае Осугі, Люсі Парсонс, Перлман, Фреді, П’єр Жозеф Прудон, Жан Жак Елізе Реклю, Рубін, Джеррі, Рудольф Рокер, Франциско Сабат Ллопарт, Дієго Абад де Сантільяна, Бенджамін Такер, Лев Толстой, Генрі Девід Торо, Франциско Феррер, Рікардо Флорес Магон…

НЕСТОР МАХНО

Стосовно прізвища Нестора Івановича: витіюватий запис в церковній книзі можна прочитати скорочено як «Міхно», «Махно», а в документах денікінської Особливої слідчої комісії значиться: «Міхненко», «Махно», «Махненко». В 1924 р. сам Нестор та його донька Олена (1922 р. н.) проживали під прізвищем Міхненко в польському місті Торунь, згодом у Данцігу (Гданськ), потім в Парижі.

Махно Нестор Іванович – український повстанський отаман, один з лідерів анархістського руху в Україні.

Народився 26 жовтня 1888-го у селі Гуляй-Поле Запорізької області.
У 1906 році став членом анархістської організації “Спілка бідних хліборобів”, що діяла на Катеринославщині. В 1906-1908 роках Махна за участь у експроріаційних акціях кілька разів заарештовували. В березні 1910 року Одеський військовий суд засудив Махна до смертної кари, яка незабаром була змінена довічною каторгою. У 1911-17 роках був ув’язнений в Бутирській тюрмі у Москві. Після Лютневої революції 1917 року в Росії у березні 17 року він повернувся на Катеринославщину, де розгорнув широку діяльність як політик і військовий діяч.
В кінці 1917 – початку 1918 років Нестор Іванович розпочав боротьбу проти козацьких частин з Південно-Західного і Румунського фронтів, які намагалися через територію України пробитися на Дон і приєднатися до військ генерала Каледіна.
Наступ у березні 1917 року німецько-австрійських військ примусив Махна виїхати з України, деякий час він перебував у Таганрозі, Ростові-на-Дону, Царицині, Астрахані, Саратові і Москві. Влітку 1918 року Нестор Іванович знову повернувся на Україну, де організувавши невеликий повстанський загін, розпочав боротьбу проти влади Петра Скоропацького. В середині грудня 1918 року він уклав угоду з керівництвом Директорії УНР. Від початку січня 1919-го Махно розпочав боротьбу проти денікінців, військ Директорії і Антанти. Ідейне обгрунтування махновського руху 1918 –20 років здійснювала українська анархістська організація “Набат”, що висунула лозунг проведення “третьої соціальної революції”.
Махно, перебуваючи під впливом анархізму, виступив проти будь-якої форми влади, забезпечення життя трудівників на основі безпартійності та безладдя. Нестор Іванович в умовах протиборства двох сильних противників в Україні намагався стати “Третьою силою” поряд з Директорією і більшовиками. На початку вересня 1919 Махно завершив пореформування своїх загонів, які було переіменовано в “Революційну повстанську армію України”. З літа 1918 року Махно вів переговори з Петлюрою про спільну боротьбу проти влади та денікінців в Україні, що завершилась укладенням 20 вересня 1919 року у Жмеренці договору між командуванням Армії УНР і махновцями. Протягом вересня-жовтня 1919 року війська Махна вели бої проти Денікіна, знищуючи окремі частини та руйнуючи тилові комунікації. Повстанські загони зайняли Катеринослав, Гуляй-Поле, Олександрівськ, Маріуполь, Нікополь, Мелітополь, Бердянськ. В кінці 1919 початку 1920 року проти повстанців були стягнуті великі сили радянських військ під командуванням Якіра. Частина РСЧА вели бойові дії не тільки з загонами махновців, але проводили жорстокі каральні операції проти місцевого населення, що співчувало махновцям. Нестор Іванович відповідав знишенням окремих червоноармійських підрозділів, ліквідацією комнезамів і місцевих органів більшовицької влади…
28 серпня 1921 р. Махно разом з 77 бійцями перейшов кордон з Румунією.
Деякий час Махно жив у Бухаресті, згодом у Варшаві. У вересні 1923 був заарештований польською владою. Під час судового процесу в грудні 1923 був звинувачений у веденні переговорів з радянськими дипломатичними представниками, на яких обговорювалися питання про можливість підняття повстання в Західній Україні з наступним приєднанням цієї території до УРСР. У кінці 1923 Махна «за неясністю доказів» звільнили. Махно з сім’єю спочатку оселився в Торуні, згодом — у Данцігу (тепер Гданськ, Польща), де постійно перебував під наглядом поліції.
У квітні 1925 переїхав до Парижа.
Помер у Парижі. Урну з прахом Махно замуровано в стіні комунарів під номером 6686 у 87 відділі кладовища Пер-Лашез.

В рамки радянської ідеології вписувався образ Нестора Махна – герой-розбійник типу  Робін Гуда, Довбуша, Кармелюка…

А тепер мені хочеться повернутися на Майдан 2014 року… Мистецький Барбакан…

Письменники, поети, художники, дизайнери, творчі люди заявили про те, що вони – поза політикою, але проти режиму. На Барбакані постійно проводилися публічні читання.

Особливо запам’яталася серія робіт художника Андрія Єрмоленко із серії “Махно”, “Життя – це боротьба”, “Це моя земля”, “Син анархії”…

І ще пригадується  Дніпропетровськ 2006 року…
(до 1776 Дніпропетровськ — Новий Кодак, у 1776–1798 та 1802–1926 — Катеринослав, у 1798–1802 — Новоросійськ) 2006 року…
Декілька раз теж відвідувала Дніпропетровський національний історичний музей ім. Д.І. Яворницького і зберігаю багато світлин.

Добре пам’ятаю розділи музею, а фондами музею хвалилися екскурсоводи: археологічні пам’ятники, реліквії запорізького козацтва, стародруки ХVI-ХVП ст., раритетні видання, культова колекція, порцеляна, годинники, меблі, зброя і багато інших пам’ятників історії і культури. Тачанка Махна є не тільки в Гуляйполівському краєзнавчому музеї, але і в музеї Яворницького.

Пана Станіслава Лубєнського трохи дивували зали Гуляйполівського музею: мікс епох, реліквій, експонатів, героїв, антигероїв… У Дніпропетровському національному історичному музеї теж співіснують антисвіти. Але це реальність майже всіх наших історичних музеїв…

Під час Майдану істотно змінилися навіть висловлювання стосовно махновщини. За часів партії регіонів Махна майже і не згадували, страшилкою був і лишався Бандера і бандерівці.

Але… Махно винний завжди й у всьому…

“Що маємо в підсумку? Махновщина національною свідомістю сприймається як непересічне, хоча й неоднозначне історичне явище. Здебільшого вона оцінюється з політично-соціальної та правової точок зору. Правова оцінка базується на радянській традиції розглядати повстанський махновський рух виключно як бандитизм. Такий підхід притаманний сучасним правоохоронцям і деяким політикам та політологам, чия свідомість формувалася за радянської доби. «Махновщина» тут стає одним з індикаторів адекватного ставлення до нашого нещодавнього минулого.
Складніше із політично-соціальними оцінками махновщини. Негативне ставлення попередньої влади до неї цілком закономірне. Адже Махно повставав насамперед проти держави, яка зневажала просту людину, держави багатіїв, безкарних чиновників, продажних суддів, жорстоких тюремників і поліцейських”
Дмитро Архірейський, 24 липня 2014

Думаю, Махна не любить, боїться будь-яка влада, теперішня так само…

27 квітня у літературному Целанівському центрі відбулася презентація книги
“Степовий пірат” польського письменника Станіслава Лубєнського.
Переклад – Оксана Пендерецька, редактор – Олександр Бойченко,
передмова – Сергій Жадан.

У ХХІ столітті Нестора Махна записали вже і в пірати…

«Махно для незалежної України – постать незручна. Він точно не є матеріалом, з якого можна зробити національного героя. Анархіст, ворог державного порядку, отаман степової утопії. Він не був мучеником за національну справу, але й не підпорядковувався владі більшовиків. За часів Радянського Союзу зміцніла його чорна легенда.
За часів Радянського Союзу зміцніла його чорна легенда. В “Ходінні по муках”, романі про дозрівання російської інтеліґенції до комунізму, Олексій Толстой змалював його як звироднілого бандита. Брехня, повторювана тисячі разів упродовж років, стала правдою. Прихильна пам’ять про махновський рух була небезпечною. Навіщо наражати себе й близьких на небезпеку? Колишні махновці заради святого спокою навчили своїх дітей, що боротьба під знаменами “Воля або смерть” була помилкою. Лише в деяких родинах потайки розповідали історії про справедливого гуляйпільського Батька, що роздав селянам землю й вигнав геть панів», – Станіслав Лубєнський.

Модератор зустрічі – Олександр Бойченко

“А ще випадкові подорожні й неадекватні краєзнавці, молоді анархісти й націоналісти, ідейні комуністи й невиразні ліберали – коротше, всі ми, ті, хто тут живе і хто потрапив на очі молодому полякові, який і спробував описати всю цю піратсько-пострадянську екзотику, відштовхуючись нібито від універсальної постаті Махна, але торкаючись насправді багатьох речей, що виходять поза межі підручників з історії. Оскільки більшість революцій між собою подібні. Більшість громадянських конфліктів так само. Не кажучи вже про інтервенції”, – Сергій Жадан, Харків, грудень 2014 (передмова “Веселий Роджер над сільрадою”)

В одному із своїх інтерв’ю Станіслав Лубєнський зазначив: “Про Махна я дізнався від Сергія Жадана, який був дуже здивований, що я ніколи не чув про цю людину.
Я почав трохи цікавитися Махном. Спершу написав про нього текст до часопису „Focus – Historia”. Потім писав про нього дипломну роботу з культурології. Водночас їздив до Гуляйполя, де він народився і вів свою діяльність. І так я вирішив написати книжку, яка не була би суто історичною, науковою роботою, а в якій я б скористався всіма моїми попередніми досвідами. Також репортерськими, які я здобув у Гуляйполі.”

“…Автор проїздить потягом нашу країну, спілкується з нашими співвітчизниками, користується всім відомими джерелами, доволі коректно викладає історичні факти. І якщо на виході ми отримуємо щось таке, що нас не влаштовує, – проблема точно не в авторі. З ним проблем узагалі немає: його книжка читається легко, а зібрана в ній інформація укладається у жвавий і напружений сюжет. Тож якщо хтось із певних причин не ознайомився з цим сюжетом раніше, має тепер чудову нагоду почути коротку історію українського анархізму в переказі польського автора. Заодно почувши й усе те, що він, польський автор, мимоволі висловлює на нашу адресу”, – Сергій Жадан, Харків, грудень 2014

Книгу я вже прочитала. Дякую. Мені було цікаво. Особливо в комплексі з фото і великого списку бібліографії.

А стосовно махновського повстанського руху. Це унікальне явище в історії України, яке стало надбанням всесвітньої історії.  Але історичні праці бажають бути більш обєктивними і неполітизованими в залежності від того, чий прапор майорить на міській башті.
Процитую з цього приводу фрагмент листа від Союзу Анархістів України до президента Ющенка 27.01.2010:
“… А Нестора Ивановича оставьте народу, как единственный незапятнанный наградными манипуляциями образ вольного украинца, напоминающий ему о том, что герой украинского государства и собственно «Герой Украины» суть понятия разные, часто противоположные. И что понятие «настоящий украинец» не сводится к оранжевому эталону «нации», бездумно пляшущему под дудку ксенофобской политики правящего режима.”

Махно не міг бути героєм для нещодавньої комуністичної держави, не може ним бути й для теперішньої капіталістичної. Він узагалі не може бути державним героєм. А ось народним – цілком! І що більше держава ігнорує інтереси громадян, то більше шансів у цієї історичної постаті стати справжнім народним героєм.
«Нестор Махно: не державний, але народний», Дмитро Архірейський

Нестор Махно, дійсно, народний герой!…
І я тепер хочу побувати на літературно-музичному фестивалі “День незалежності з Махно” в Гуляйполі…

Тетяна Спориніна,
фото автора і SergyiS

Запис «Общими усилиями займемся разрушением рабского строя», – НЕСТОР МАХНО спершу з'явиться на Медіа-Версії.