У 1941 році примар Чернівців Траян Попович (1892-1946) переконав лідера уряду нацистської Румунії Іона Антонеску у недоцільності та неправильності тотальної депортації євреїв з Чернівців, які становили майже половину населення міста. Попович домігся у Бухаресті дозволу призупинити депортацію, залишивши у Чернівцях 20 тисяч євреїв.
Попович помер відразу після війни, 1946 року. Але встиг написати лаконічні спогади, які назвав «Сповідь».

Упорядниками книги виступили Драгош Олару і Сергій Воронцов.
Спонсори видання:
Генеральний Консул Румунії у Чернівцях Елеонора Молдован,
Генеральне Консульство Румунії у Чернівцях,
Чернівецька міська Програма підтримки книговидання імені бургомістра Антона Кохановського.
Видання здійснене за ініціативи ГО «Відкрита пам’ять» (керівник Сергій Воронцов).
Авторський колектив книги висловлює подяку журналісту та публіцисту Василеві Карлащуку і журналісту Думитру Вербіцкому за допомогу у перекладі.

“… Це сповідь совісті, яка в часи людської трагедії зробила все, що було можливо , щоб припинити ненависть, приборкати дикість, збадьорити наляканих, втішати зневірених, і дати надію тим, хто був кинутий у неволю…”
Траян Попович

Більше фото з презентації за посиланням – «СПОВІДЬ. БІОГРАФІЯ. СВІДЧЕННЯ» ТРАЯНА ПОПОВИЧА

©Тетяна Спориніна, «Версії»,
фото автора і SergyiS

Запис «Сповідь. Біографія. Свідчення» Траяна Поповича спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У Чернівцях ще є люди, які поспішають робити подарунки. Йдеться, звісно, не про подарунки  родичам, чи близьким, чи шефу на ювілей. А про подарунок усім.

Отож кілька місяців тому професійна співачка Лариса Белова і виконавець бардівської пісні Ігор Деменчук і вирішили зробити саме такий подарунок. Усім. Вони довго й ретельно його готували. І позавчора нарешті – просто подарували.

Цим подарунком була концертна програма «Зимовий вечір із друзями». Концерт відбувся 27 лютого в Будинку естетики і дозвілля на вул. Шепетівській (можна означити і як «Дім Цидельковського»). І це було безкоштовно. Це якби вас наздогнали на вулиці незнайомі люди і вручили букет квітів. Просто так. Десь таке відчуття.

Задум концерту полягав, образно кажучи,у створенні такого теплого дому з пісень, де можна сховатися від хурделиці й холоду. А як на мене, і від хурделиці подій наших, не завжди веселих. І концерт мав відбутися, та зрештою й відбувся, саме холодного зимового вечора. 

На обігрів душ у хід пішли твори й місцевих авторів, і загальновідомих. Так, пісні на вірші Миколи Бучка, Тамари Севернюк, Аркадія Томульця написали Лариса Белова та Ігор Деменчук.  У програмі були представлені румунський романс, єврейські та українські народні пісні. Був і великий блок пісень у жанрі «співаної поезії». Ігор Деменчук, зокрема, пропагує творчість львівської поетеси Олени Касьян, яка вже кілька років живе на межі життя та смерті. Її вірші не тільки пронизливі, але справді мистецькі, дуже тонкі і… надихаючі. Саме не оптимістичні, а надихаючі.

Кілька слів про чудову Ларису Белову, чий талант відкрився, може, й зі сподіваного боку, але  несподівано вразив. Через те, що більшість пісень програми треба було співати не тільки голосом, а й (переважно) емоціями, бо для співаної поезії саме це важливо, а не тільки вокальна вправність. А палітра цих емоцій у Лариси Белової виявилася надзвичайно багатою, інтонації надзвичайно точними, переконливими, і … натуральними. Такі речі бувають дуже нечасто. І цей бік дару розкрила саме камерність цих пісень. Зараз Лариса Белова – керівник клубу єврейського благодійного фонду «Хесед Шушана». В минулому у співачки чималий досвід концертної діяльності, зокрема, в кількох європейських країнах. Вона – лауреат вокальних конкурсів: «Романтик» у Амстердамі (Нідерланди) і «Золотий голос» у гданьську (Польща).

Взагалі Белова настільки сценічна, сцена в якомусь сенсі в ній живе весь час. Цей вплив цікаво відзначати. Але як личить їй камерність, а задушевність просто вражає. 

Про Ігоря Деменчука газета “Версії” нещодавно розповідала дуже докладно, тож не будемо повторюватися. Ігор – великий ентузіаст бардівської пісні. Зрештою, і загалом ентузіаст: поезії, культури, дружби. Ше й натхненник цього концерту. На відміну від багатьох своїх товаришів по захопленню, Ігор – музикально вправний, музикально якісний.  Це зробило можливим дует барда і фахової вокалістки, яка колись виступала у спільних програмах з Левом Лещенком, колесила радянськими теренами з найвідомішими співаками Союзу. Не буду їх перелічувати, бо це нині не модно. Але тоді ніхто ж не знав, як воно буде через тридцять років…

Ще один учасник концерту – Михайло Сопін, науковий працівник, майже ніде не виступає. Він представив дві пісні у жанрі «співаної поезії», зокрема на вірші Інокентія Аненського. Сопін настільки органічний, цілісний і справжній, що це одразу помітно слухачеві. І цікаво слухачеві.  Хочеться сказати: талант треба показувати. Він же дається для чогось.

Допоміг виконавцям і скрипаль Андрій Майданський. 

Окреммо хочеться згадати заслуженого, знаменитого Леоніда Затуловського, який прийшов на концерт, аби акомпанувати Ларисі Беловій свою пісню на вірші Тамари Севернюк.

Одне слово, дивний синтез професійної та бардівської пісні вдався, Об’єднала їх теплота, задушевність, камерність. Чи не тому після двох годин безперервного концерту ніхто не хотів розходитися. Обличчя глядачів та особливо їх очі світилися радістю.

У Чернівцях є люди, які поспішають робити подарунки, а також є ті, що готові приймати їх і цінувати. Бо й це також зустрічається не так уже й часто. Того вечора виконавці та слухачі знайшли одне одного.

P.S. Подумав про часи, коли капіталізація таланту стане обов’язковою. Це буде справедливо. Але не тепло, як у зимовий вечір із друзями.

  Сергій ВОРОНЦОВ, спеціально для «Версій»

 Від редакції: Не маємо права замовчати той факт, що ведучим вечора був саме Сергій Воронцов. «Я не конферансьє, я просто оповідач», – представився він публіці. Та саме його  присутність на сцені була тією обгорткою, яка підкреслила вишуканий смак «цукерки». 

Запис ЧИМ ГРІЮТЬСЯ ЧЕРНІВЧАНИ? КОНЦЕРТАМИ У «ШЕПЕТІВЦІ» спершу з'явиться на Медіа-Версії.