Гаряча телефонна лінія –   (0372)52-59-84, 55-32-17

У Чернівецькій області працюють мобільні консультативні пункти з питань захисту прав аграріїв. Представники ГТУ юстиції їздять селами і надають безкоштовні правові консультації буковинцям. Першими за нинішньої антирейдерської аграрної кампанії загальнонаціонального правопросвітницького проекту «Я МАЮ ПРАВО!» побували у Васловівцях і Шубранці на Заставнівщині.

Нагадаємо, саме представники цих сіл звернулися до оперативного штабу із забезпечення прав і свобод власників земель чи збіжжя у Чернівецькій області стосовно процедури укладення договорів оренди земельних паїв. Під час виїзного консультування селянам, порадили, на що найперше варто звернути увагу під час передачі землі в оренду Найперше – обов’язково перевіряти визначені строки договору, інформацію про орендну плату й те, наскільки прописані в самому договорі права орендодавця й орендаря.

Якщо виникають питання чи сумніви, звертайтеся за безкоштовною консультацією до фахівців управління юстиції або центру надання безоплатної правової допомоги, а також на гарячу телефонну лінію  (0372)52-59-84, 55-32-17.

Запис Буковинських селян навчають захищати права на землю спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Згідно з вимогами Угоди про асоціацію з Європейським Союзом, Україна мала з січня 2018 року відмовитися від закупівлі молока другого ґатунку (так зване домашнє молоко). Однак Мінагрополітики ініціювало відтермінування набуття чинності нового стандарту на півроку. Про це йдеться на сайті МінАПК.

Відстрочення набуття чинності нового ДСТУ 3662:2015 «Молоко-сировина коров’яче. Технічні умови» на півроку (до 1 липня 2018 року) буде використана для створення ступеневої системи трансформації вимог до якості молока-сировини, гігієнічних вимог до молочних продуктів під час виробництва та переробки.

Проект цього наказу передбачає, що використання молока другого класу для технологічних процесів виробництва харчових продуктів після дворічного перехідного періоду буде обмежено, але його можна буде закуповувати для виготовлення кормів для тварин або казеїну.

Водночас у МінАПК вважають, що підвищити якість молока до першого не так складно. Для цього персонал, задіяний у роботі з тваринами, повинен бути в чистому одязі, використовувати чисті рукавички, мити руки з милом або дезінфікувати їх. Для доїння потрібно використовувати чисті ємності, бажано доїльний апарат або доїльні установки, які необхідно мити і дезінфікувати після кожного доїння. Корів також має оглядати ветеринар.

У міністерстві зазначили, що молоко першого сорту дорожче приблизно на дві гривні, і на нього підвищений попит. Наразі його частка в загальних закупівлях – 15,5%.

Кінцева мета наказу, який розробляють у Мінагрополітики, залишається незмінною – перехід до стандарту 100/400 (молоко екстра-класу), який відповідає європейським положенням.

Запис МінАПК продовжило закупівлю молока у селян до 1 липня 2018 року спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Голова Михальчанської сільради Захарій Шевчук повідомив, що поінформував про лихо начальника РЕМу і наразі досягнута усна домовленість щодо відшкодування збитків потерпілому. Контакти власника загиблого коня передані до РЕМу, очікується на позитивне розв’язання проблеми.

Вл. інф.

Запис Коні не винні… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

– Наші сучасники звикли купувати одяг, взуття, різноманітне домашнє начиння фабричного виробництва. А сто років тому майже все необхідне в селянському господарстві виготовлялося в ньому ж. І не лише для власного споживання: чимало цих виробів купували навіть городяни. Іване Назаровичу,розкажіть, будь ласка, про домашні промисли на Буковині напередодні Першої світової війни…

– Домашні промисли – це виробництво різноманітних предметів з природного матеріалу у власних господарствах. Їх продавали самі господарі на ринках, або розносили по хатах, чи відразу продавали скупникам.

У багатьох домівках господині ткали на примітивних ткацьких верстатах, які називалися «кросна». А виготовляли кросна у Ленківцях, Реваківцях, Вилавчому, Берегометі, Руському Банилові, Раранчі (сучасні Рідківці), Вікні, Онуті, Миткові, Самушині, Волоці, Васловівцях. Домотканий одяг переважав у селян навіть на початку ХХ століття, і його виготовляли повсюдно.

Ткацтво було найпоширенішим з усіх домашніх промислів. Жінки ткали полотно з пряжі, яку робили з конопель та льону. Робили нитки і з вовни – з неї ткали килими, сукно для сардаків та мант (верхній одяг), тощо. Нерідко за кросна сідали й чоловіки: Василь Чорний у Чагрі виготовляв вовняні скорці (великі килими) і палатарі (невеликі барвисті килимки на стінку). Своїми килимами прославилися Трифон Митрофанович з Топорівців, Кипріян Заверський з Неполоковців, Дмитро Воєвідко з Лашківки. А Костянтин Руснак з Дубівців ткав на кроснах окрайки (пояси з кольорової вовни), горбатки з кольорових ниток, рушники. Оригінальними поясами-коланчиками відомий був Дмитро Солом’яний з Малого Кучурова.

Звичайно, славилися й жінки: гарні пояси ткала Ольга Калиновська з Топорівців, а родини Купчанко й Храпко з Берегомету стали відомими завдяки тканим поясам, горбаткам, тайстрам (великим торбам).

Багато буковинок здобули визнання своїми вишивками: Тетяна Бондарчук з Мигового, Софія Катеринюк з Вижниці тощо. А Марія Неділько з Топорівців виготовляла гаптовані коміри й манжети.

У домашньому господарстві виготовляли не лише одяг, але й взуття, інші вироби зі шкіри: широкі пояси-череси, кептарі тощо. Так, на Новій Жучці Антон Островський з натуральної шкіри виробляв різноманітне взуття. Сільських шевців було багато, вони шили чоботи і черевики переважно для селян.

А у Вашківцях, між іншим, робили солом’яні капелюхи.

Розповсюдженим у краї було виготовлення дерев’яних виробів. Скажімо, у Підзахаричах робили бочки, коновки, ложки, дерев’яні миски, а у Милієвому – ярма для биків. Дерев’яний посуд виробляли і в селі Ревна, а дерев’яні ворота, хвіртки, штахети для парканів виготовляли в Мамаївцях. Тут же, як і в Раранчі, робили гарні хрести з дерева. А дерев’яні замки для дверей, скрині і валізи виготовляв Петро Матієвич з Вижниці.

З лози буковинці плели кошики – у Підзахаричах, Мамаївцях, деяких інших селах. Далеко за межами краю славилися гуцульські майстри, які прикрашали дерев’яні вироби чудовою різьбою. Відомі миски, люльки, сопілки з Підзахаричів, народні меблі з Розтоків над Черемошем.

На Буковині робили різні музичні інструменти, до прикладу, цимбали в Чагрі. У Чернівцях навіть був цех «Мистецтво» з випуску музичних інструментів.

А у селах над Дністром добували камінь, з якого робили хрести, столи, кам’яні лавки – цим займався, зокрема, Іван Калинюк у Хрещатику. Розвинутим був у краї й гончарний промисел. У Садгорі керамічними виробами славився Дем’ян Рабинович (миски, горщики та ін.), а в Чернівцях випускали кахлі для пічок і камінів. Всі промисли годі й перелічити. Створювалися ремісничі майстерні, деякі з них згодом ставали справжніми промисловими підприємствами. Так, на сучасній вул. О. Поповича у Чернівцях існувало підприємство, де виготовлялися бочки для пива. Були в столиці краю й цехи та фабрики з виготовлення сільськогосподарського реманенту (серпів, плугів тощо), а також цвяхів, парасольок, жіночих хусток, капелюхів тощо.

До Першої світової війни на Буковині видобували буре вугілля – у Вашківцях і в селі Іспас. Проте 1915 року копальні були зруйновані і більше не відродилися.

А в Старій Красношорі випарювали традиційними методами сіль.Тут же виготовляли поташ та випалювали вапно. Найвідомішим на Сторожинеччині було підприємство з виготовлення гутного скла, кераміки, фаянсу. Його власники – члени родині Фішер, які мешкали у Чернівцях. Згодом виробництво з Красноїльська перевели до Лунки, а 1913 року підприємство перевезено на південь Буковини. У Красноїльську ж дотепер працює лісокомбінат, початок якому поклала стара лісопилка.

Розвиток фабричного виробництва поступово витискав домашні промисли, що вимагали великих затрат людської праці. У людей з’являлися гроші, і це давало змогу не самому виробляти продукцію, а купувати її. Колись селяни пекли хліб вдома, але мешканці міста вже могли придбати його в пекарнях. За якістю хліба у Чернівцях слідкувала поліція і карала тих пекарів, які завищували ціни чи зменшували вагу буханця.

Чернівчани все частіше купували фабричні товари – дешевші, ніж вироби ремісників. Машини заступали ручну працю, промисли занепадали.

Ігор БУРКУТ, історик

Запис ДОМАШНІ ПРОМИСЛИ І РЕМЕСЛА НА БУКОВИНІ спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Від насінини до прилавку

Анджеліна Джолі та Бред Пітт – чи не найвідоміші шанувальники та популяризатори органіки в світі. Адже це питання не лише особистого вибору, а й активної громадської позиції. Бо дотримання відповідних стандартів передбачає не лише контроль екологічності продукту і не тільки на всіх стадіях його виготовлення – «від насінини – до прилавку».

Органічні продукти харчування не містять ГМО, консервантів, барвників, емульгаторів, стабілізаторів і зроблені з сировини, вирощеної в екологічно чистих районах без застосування хімії: пестицидів, гербіцидів, хімічних добрив, стимуляторів росту тощо. Так, звичайні овочі та фрукти для захисту від шкідників оприскують спеціальними препаратами – інсектицидами та фунгіцидами. Червоний барвник використовують, щоб надати м’ясу апетитного кольору. А жовтий колір курячого жовтка досягається добавками, якими годують курей. та це не зазначається на жодній етикетці.

Органічна продукція – це й турбота про навколишнє середовище. Наприклад, більшість сільськогосподарських робіт виконують вручну, щоби не пошкодити рослини. Для боротьби зі шкідниками застосовують фізичні й біологічні методи: ультразвук, шум, світло, пастки, температурні режими. Окремі вимоги встановлені навіть до утилізації продукту. Так, матеріал, який використовують для упакування екологічно чистого продукту, повинен бути з натуральної сировини, яку можна використовувати повторно і яка розкладатиметься, не забруднюючи навколишнього середовища.

Органічні продукти – корисні, але і дорожчі за звичайні. Проте, наприклад, у заможних країнах Євросоюзу висока ціна не зупиняє покупця, попит на органічну продукцію невпинно зростає. В Україні ж ринок органічних продуктів лише почав розвиватися. За словами Марії Порчук, регіонального координатора проекту GIZ, зі 140 сертифікованих «органічних» підприємств України на Буковині діє лише одне – «Галс ЛТД», яке цього року розширило асортимент своєї продукції виробництвом органічного березового соку.

2009 року уряди України та Німеччини започаткували проект «Сприяння економічному розвитку та зайнятості». За дорученням Федерального міністерства Німеччини з економічного співробітництва та розвитку (BMZ), Німецьке товариство міжнародного співробітництва (GIZ) розпочало впровадження проекту разом з партнерськими організаціями України. Чернівецька область, разом із Донецькою та АР Крим, стала одним з регіонів, у яких стартував пілотний проект. Зокрема, в його рамках для буковинських журналістів організували одноденний прес-тур «Свій до свого по своє – органічно чисте», в рамках якого розповіли та показали, де і як у нас виготовляють органічну продукцію.

– Цього року ми виготовили 120 т органічного березового соку – абсолютно чистого натурального продукту, збереженого найбільш наближеними до природи натуральними методами, – каже Андрій Мартинюк, комерційний директор «Галс ЛТД». От тільки цей сік… доводиться експортувати до Євросоюзу. Адже вітчизняний покупець не хоче платити на кілька гривень більше і купує сік звичайний – з домішками та консервантами.

– Окрім органічного соку ми виготовляємо і звичайний – 500 т на рік. Адже на внутрішньому ринку ще немає чіткого розуміння споживача, що є органічне. Він не розуміє його переваги, що йдеться про безпеку, здоров’я, максимальну кількість вітамінів… Тому попит на органічний березовий сік в Україні не такий високий, як за кордоном, – каже Андрій Мартинюк.

За словами Андрія Мартинюка, майбутнє української органіки – за різноманітними об’єднаннями селян, які традиційно вирощують «здорову продукцію» на власних полях. Подібним шляхом рушили наші івано-франківські сусіди – і не прогадали!

Невідомий цукор та «псевдогриби»

Село Спас, що на Івано-Франківській області, знане в Україні своїм унікальним міжнародним фестивалем автентичної карпатської кухні «Смачний Спас». А місцевий кооператив «Чиста флора» – відомий популяризатор виробництва органічно чистої продукції та розробки великого Карпатського бренду чаїв. Тож здорова їжа та смачні наїдки – тут не дивина.

– Власне, «Чиста флора» розташована на моєму батьківському обійсті, – зізнається її керівник Михайло Стовп’юк, який за сумісництвом є також головою асоціації виробників органічної продукції. Він охоче демонструє реліквії з сімейного музею травника та ділиться тонкощами ведення органічного бізнесу.

– Цією лопаткою викопували зілля багато поколінь зільників… А от цей коштурик з громового дерева, заклятий мольфарами, – відлякує змій… Бачите, скільки тут зілля? Можу з нього виготовити хоч сотню комбінацій! – каже Михайло Стовп’юк. За його словами, зільництву його навчили батьки та франківські Карпати, а освіту він здобув у Чернівецькому університеті, на біологічному факультеті.

Відрізнити органічні продукти можна за маркуванням. На імпортованих з ЄС продуктах найчастіше зустрічається напис «Organic Farming». А продукція українських виробників органіки представлена марками «Чиста Флора», «Пан Еко», «Верховина», «Жменька», «Галка-Карпати», «Харківнатурпродукт», «Славута». Органічні продукти цих марок продаються майже в усіх супермаркетах. Це передовсім крупи, сиропи, гриби, чаї, сухофрукти.

Переорієнтуватися на ековиробництво місцевим селянам було неважко. «Бо ми так робимо, як у себе вдома», – кажуть вони.

– Я тут, певно, вже сім років, – каже Любов Тулубяк, працівниця «Чистої флори». – Коли мала більше здоров’я, працювала в цеху, «стояла на лєнті», – фасувала чаї. Тепер вчулася трохи в меншій силі… Директор поважає мене, ми вчилися разом, то він перевів мене на легшу роботу. От бачите – перебираємо ягоди. Миємо їх, кладемо у банки, варимо сироп, готуємо, стерилізуємо, закриваємо (консервуємо).

– А що ви до них ще додаєте? – хитро допитуються журналісти.

– Воду. І цукор, – знизує плечима пані Люба.

– У чорниці власний сік – солодкий, треба лише вичавити його і виготовити черничний правдивий сироп. До решти продукції мусимо додавати звичний цукор. І ось тут – проблема. Бо люди зазвичай не знають, що за цукор купують, з яких буряків. В Україні виробників органічного цукру немає. Тому нам доводиться замовляти та експортувати спеціальний цукор, – інструктує журналістів Михайло Стовп’юк.

Значна частка продукції «Чистої флори» йде на експорт: до Канади та США, країн Прибалтики та Європи, зокрема, Німеччини. Тобто, тих країн, де органічний рух давно розвинений і така продукція користується там попитом. В Україні ж її найбільш охоче купують… туристи в рекреаційно-курортних зонах («Буковель», «Трускавець», «Яремча», «Моршин» тощо).

Проте головну увагу  підприємство приділяє виготовленню трав’яних чаїв, які, що їх і сотні років тому, збирають високо в Карпатах.

– Для того, щоби лікарська сировина була якісно заготовлена й висушена, існують заготівельні бригади. Стихійно сировина не збирається. В тому і переваги органічного виробництва, що він передбачає чіткий контроль руху сировини: від збору рослинки – до її продажу в магазині, – каже пан Михайло. – У звичайної продукції немає гарантії, звідки береться сировина. Бо на сьогодні сфера бізнесу часто-густо домінує над людськими цінностями, багато різних видів сировини може надходити з тих зон, які мають певні забруднення.

І для наприкладу, Михайло Стовп’юк розповів журналістам про карпатські «псевдогриби».

– Ми знаємо, коли в Карпатах неврожай. Тому дивуємося: звідки раптом з’явилася на продаж велика кількість грибів? А вони, з’ясувалося, з Херсону. Але продають їх як Карпатські. Привезуть сюди, посушать… Але вони відрізняються. Наш карпатський – великий, росте поміж смереками, а тому чистенький херсонський пробуєш – і пісочок відчуєш, бо зростають вони з вітром і піском, –  каже голова «Чистої флори» Михайло Стовп’юк.

Хитромудрі маркетингові ходи та рекламні маніпуляції недобросовісних виробників – не дивина для українського покупця. На прилавках українських супермаркетів рябить у очах від написів «екологічно чистий», «біо», «натуральний», «без консервантів» та, звісно ж, «без ГМО». Проте чи завжди відповідний напис і вища ціна означають, що продукт насправді відповідає певним стандартам якості? Звідси й недовіра покупця.

У свою чергу виробники органічної продукції нарікають на недолуге українське законодавство, брак державної підтримки та необізнаність покупця. До того ж, придбати натуральні фрукти та овочі, якщо у вас немає власної грядки чи знайомих, які вирощують продукти без хімічних добрив, у Чернівцях, наприклад,  важко. Адже у нашому місті і досі немає спеціальних магазинів органічних продуктів. Однак, якщо ринок виробників органічної їжі й далі зростатиме, вони зможуть потіснити виробників захімізованої продукції. А це означає, що на наші столи частіше потраплятиме справді здорова та корисна їжа.

Ігор КОНСТАНТИНЮК, «Версії»

Земля на експорт

– Природа створює сантиметр гумусу за 150-200 років, а ми – за 3 місяці, – стверджує Аурел Присакар, керівник «Верміхаусу». Ця компанія є найбільшим в СНД виробником біогумусу та рідкого екстракту з нього – «Біоліту». Керівник новоселицької компанії стверджує: відновити можна навіть мертві землі – достатньо 3-4 тон біогумусу на гектар.

– Єдиний спосіб відновити виснажені землі – внесення біогумусу. Без нього земля мертва, на ній нічого не росте, – стверджує Аурел Присакар. – Наприклад, у звичайному гною – 25-30% корисних речовин, в нашому ж біогумусі – усі 100%. Ми пробували вносити біогумос на різні поля, вирощувати на ньому різні культури – усюди приріст урожайності складав 70-100%.

Чорнозем із гною та органічних відходів «виробляють» червоні каліфорнійські черв’яки, придбані десяток років тому у фірми «Відродження».

– Забрали останніх черв’яків, і от вони живуть з нами, – посміхається пан Аурел. – Звичайні наші гнійні черв’яки харчуються, зариваючись в ґрунт згори вниз, а ці навпаки – знизу вверх.  Тобто, ми тримаємо їх на голодному пайку, а потім зверху на ложу досипаємо кілька сантиметрів їжі – вони усі і піднімаються нагору.

Тоді черв’яків збирають і переносять на нове місце. Після них у ложі залишається чистий біогумус. Зокрема, одна ложа черв’яків (50-60 тис. ос.) переробляє тонну гною чи органічних відходів протягом місяця-півтора…

– Рентабельність нашого бізнесу – 250-300%, – стверджує Аурел Присакар. – Проблема в реалізації. Бо люди нищівно ставляться до землі, виснажують її, натомість нічого навзамін в неї не вкладаючи…

П’ять років тому на підприємстві розробили 3-річну програму відновлення земель району біогумусом. У влади на подібні ініціативи забракло коштів…

Попит на біогумус, звісно, є. Підприємство активно співпрацює з київським «Клубом органічного землеробства», різними квітковими магазинами. Проте більшість «черв’якової продукції» іде на експорт: Польщу, Прибалтику, Молдову, Азербайджан… 

Запис Органічна їжа: примха чи необхідність?! спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Кожен господар отримає за 1 голову: 250 грн. – за молодняк віком від 3 до 6 місяців; 500 грн. – за молодняк віком від 6 до 9 місяців; 750 грн. – за молодняк віком від 9 до 12 місяців; 1 тис. грн. – за молодняк віком від 12 до 15 місяців.

Якщо селищною чи міською радою не ведеться погосподарський облік, то підставою для внесення до журналу відомостей про наявність у фізичної особи поголів’я молодняку ВРХ, який народився в їх господарствах, є видана довідка. Суми дотації не підлягають оподаткуванню, а власники тварин самостійно розпоряджаються молодняком ВРХ після отримання дотації.

Запис Буковинським селянам мають виплатити майже 300 тис. грн. дотацій за худобу спершу з'явиться на Медіа-Версії.