Чи часто ви заглядаєте у вікна магазину, на дверях якого приліплено папірець із написом «Ремонт»? А якщо приміщення цього магазину є невід’ємною частиною будівлі Чернівецького художнього музею? І, як стверджує, великий знавець архітектурної історії Чернівців Світлана Біленкова, «у світі такого гатунку цінності є всього три будівлі! Одна з них – у Чернівцях!!!». Три знаки оклику не повністю передають обурення Біленкової.  Таке ж обурення у вигляді допису мистецтвознавиці Тетяни Дугаєвої трохи раніше оприлюднили «Версії», подібні відгуки пройшли і в інших чернівецьких ЗМІ. Реакції не те щоби миттєвої, хоч якоїсь не було. Ніколи нашим депутатам + департаментам розбиратися у таких дрібницях, у них завдання глобальніші, під девізом добитися виділення й розпиляти у правильному напрямку. А що тут матимеш, від музею?   

За те, що чернівецька спільнота взагалі побачила, що насправді коїться у ремонтованому магазині, дякувати треба маленькій тендітній жінці, художниці Ірині Каленик, яка зайшла в середину зруйнованого магазину й сфотографувала це неподобство на телефон.

У приміщенні, де без дозволу Міністерства культури, не дозволяється робити жодні втручання, знесені всі внутрішні перегородки і перекриття антресольного поверху. Унікальні металеві спіральні сходи, які навіть фарбувати можна було тільки за кольором пам’яткоохоронного паспорта, поки що стоять, і то лише тому, що інакше не дістатися туалету, який у цьому приміщенні розташований саме на антресольному поверсі…

Ірина Каленик супроводила світлини постом:

«Агов! Влада ви де? Руйнується приміщення колишньої “Української книги” і частини Чернівецького Художнього музею – пам’ятки архітектури Національного значення!

Будинок Чернівецького художнього музею являє собою унікальну пам’ятку архітектури національного значення, споруджений в традиції віденської сецесії у стилі модерн для Буковинського ощадного банку (1900 р.) за проектом архітектора Губерта Гесснера разом з Прокопом Шупіхом (Prokop Šupich, 1870–1947). Будівництво — разом з Робертом Вітеком (Robert Vitek, 1871–1945)».

Так вийшло, що я росла та вчилася поруч із цією величною спорудою – жила на Театральній площі, вчилася у першій школі. Нам тоді не розповідали про архітекторів, про ощадну касу, для якої цей будинок спорудили, але те, що це красиво, ми розуміли. І пишалися, коли на будинку з’явилася охоронна табличка: це ж цінність нашого міста!

І після оголошення в мережі про акцію на захист будинку Художнього музею, пішла туди. І, чесно кажучи, була здивована й навіть розчарована: на мій погляд, людей мало бути не 30-35 разом з телевізійниками, але разів у 20 більше. Скільки у нас журналістів, письменників, художників, архітекторів? А хіба музикантів чи акторів це не стосується? А де студенти мистецьких коледжів і кафедр? А їхні викладачі? А відділ культури обласний – адже музей обласний? Тож терпець у чернівчан явно ще не урвався.

Чому кожен свою хатку ставить десь скраю? А хто вивчав опори верхніх поверхів: чи не обваляться вони у порожній магазин, як це вже було на вул.Кобилянської, 19?

Свої «Чому» ставить і Світлана Біленкова:

«Чому досі не скликана пресконференція!!!??? Немає жодних офіційних заяв ні від регіональних осередків УНК ІКОМОС у Чернівцях, Спілки архітекторів, Спілки журналістів, Спілки митців та ін.

Тільки міський голова чітко й відповідально висловив свою позицію! Те, що прозвучало на місцевих телеканалах, – це звичайне “забаюкування” та “відволікання” належної уваги. Ніби й нічого особливого не сталося!?  Хтось каже, що “власника” будуть шукати, розбиратися у “повноваженнях”… А далі безконтрольно і безпідставно влазити у документацію внутрішніх конструкцій будівлі з МУЗЕЄМ!!!???… Може так і до сховищ з мистецькими цінностями залізуть і почнуть порпатися під прикриттям вивчення повноважень!? Що то за комісія!!!??? Хто туди входить!? Що то за документ!? ВЛАСНИК – МІСЬКА РАДА!!! Більше ніхто!!! Всі інші – ОРЕНДАРІ!!! Усі ці інсинуації, – звичайні маніпуляції зі свідомістю людей, підміною понять і просуванням політично вмотивованого рейдерства міської власності городян… Сумно! Соромно за нас усіх!!!» 

І про трактор:  На колісну машину з бортовим номером 10571 СЕ вантажили винесену з магазину австрійську цеглу, яка без втручання невігласів простояла б ще кілька століть… Куди її вивезли, кому продали? Адже вона сама по собі історична цінність! Перефразуючи геніального Коцюбинського, трактор не винуватий у цьому неподобстві..

І про орендаря, якого, виявляється, й не дуже важко відшукати, але назва його вбиває наповал відвертим цинізмом. Тільки вчитайтеся: ГО «Інститут розвитку міста Чернівці»!!! 
У який бік розвиватиметься те, що нам від попередніх поколінь просто подароване? Лиш бери й зберігай!  Та цьому інституту собачу будку не варто довіряти, не те що частину музею…

І – нехай місто знає своїх героїв: Як їм спиться? Як ходиться цими вулицями?

У реєстрі громадської організації керівником організації вказаний  Руслан Миколайович Серафінчан, членами ради – Серафінчан Тетяна Олександрівна і Сємєшкіна Валентина Василівна. 

До слова, шукати орендаря, як про це говорить міська влада, не треба. У реєстрі YOU CONTROL – каталозі власників і директорів компаній, вказана його домашня адреса. Тим паче, що він там значиться одним із бенефіціарів і засновників компанії «Буковина-хлібкондитерсервіс». Тож важко віриться, що він мешкає за вказаною адресою на Проспекті Незалежності. При такій спритності, він, мабуть, живе в одному із «царському сіл» Буковини…  

Лариса ХОМИЧ. «Версії»

Запис Трактор не винний, або Чи виконає обіцянку міський голова та розірве угоду з орендарем «Української книги», змусивши його відновити зруйновану частину будівлі Художнього музею спершу з'явиться на Медіа-Версії.