Однопартійців привітали з цією датою незмінна лідерка партії Юлія Тимошенко, а на Буковині – голова обласної парторганізації Іван Мунтян.

Кожного дня я проводжу умовну перекличку з однопартійцями. Хто на фронті, хто у волонтерах, хто допомагає переселенцям. Як усі. Ми робимо свою звичну, буденну справу. Ми живемо з країною, ми живемо країною. Ми – небайдужі, нам воно болить. Це – основне, це найголовніше.

Вітаю всіх причетних. Дякую кожному. Тепло обіймаю кожного.

Бути на сторожі українських інтересів – наша місія! Зберегти Україну для наступних поколінь – наше завдання. Ми виконаємо свою місію, ми впораємося! – написала на своїй фейсбук-сторінці Юлія Тимошенко.

А Іван Мунтян, нагадавши, що «Батьківщина» була створена на хвилі надій на реформи і національне відродження і що від 2002 року ця партія завжди була представлена у Верховній раді і є єдиною найстаршою парламентською партією в Україні, написав у соцмережах:

Я щиро вітаю з поважною річницею усіх однопартійців і незмінну Голову ВО «Батьківщина» Юлію Володимирівну Тимошенко. Вітаю наших партійців-ветеранів, які є у різних куточках нашої області – від гірських до подільських. Вітаю молодь, яка долучається до наших лав. Вітаю всіх, хто сьогодні з партквитком «Батьківщини» боронить українські землі від російського нашестя, хто невтомно волонтерить, донатить, виховує дітей у дусі цінностей нашого народу, працює за себе і за того, хто на фронті, хто приймає важливі рішення в органах місцевого самоврядування, хто представляє Україну на міжнародному рівні і хто займається законотворчістю…

Ми не святкуємо – бо не до святкувань. Ми відзначимо цей день нашими внесками в спільну Перемогу.

Запис Річницю відзначають внесками у спільну перемогу спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Віталій Колодій народився на Одещині, здобув освіту в Одеському технікумі нафтової і газової промисловості, але тяга до творчості спонукала вступити на філфак Чернівецького університету. Після його закінчення писав вірші, займався журналістикою. Повернувся до Одеси, обіймав керівні посади у тамтешніх ЗМІ та видавництвах. А з кінця 70-х жив і працював у Чернівцях.

Завідував відділом культури чернівецької обласної газети «Радянська Буковина». Був серед засновників газети «Молодий буковинець», започаткував часописи «Буковинське віче» (1990—1991) та «Літературно-мистецька Буковина» (1997—1998). Від 1992 до 1996 року був директором Музею буковинської діаспори. Близько 20-ти років очолював Чернівецьку обласну організацію Спілки письменників України.

Пішов у засвіти 29 березня 2016 року.

Друзі і колеги з шаною згадують поета і його творчість. Творча спільнота його рідного містечка Первомайськ вшанувала відомого і талановитого земляка вечором його пам’яті.

Буковинська письменниця  Віра Китайгородська назвала його «перфекціоністом і в галузі видавничій, і в царині журналістики». А близький товариш Віталія Дем’яновича, письменник і мовознавець з Одеси Олекса Різників (Різниченко), який пройшов складний шлях репресій і концтаборів за українські переконання, надіслав до редакції вірш, присвячений пам’яті поета.

«Віталій Колодій належить до того покоління поетів, коли треба було (як сказано у Святому письмі) сім разів бути переправленим у слові.

Традиція потужної і вишуканої поетичної мови, успадкована від класиків різних років, озвалася у Колодієві своїм неповторним голосом, де зважувалося не лише слово, а й кожен звук, де панувала абсолютна гармонія форми і змісту, де всі літературні засоби працювали на поетичний образ, витончений, як у ювеліра.

Віталій Дем’янович був перфекціоністом і в галузі  видавничій, і в царині журналістики, вмів поцінувати творчість колег так, що після його похвали треба було далі ставати на голову вищим.

Саме вивищування українського літературного слова було у нього на першому плані у всіх жанрах його творчості. Глибокий філософ, майстерний перекладач,  прискіпливий редактор, віртуозній лірик…

Він має бути присутній у переліку тих імен, яких вивчають і якими пишаються».

Віра Китайгородська, письменниця, заслужений працівник культури України.

ОЙ, МІЙ ЛАДОНЬКУ, ВІТАЛЬКА…

Я не знала ще від роду свят-неділь,
наді мною вився біль мій, наче хміль,
Наді мною виколисувався біль

В. Колодій

«Орел думок злітає на чоло,
А дух овечий в перестрашші блеє…»

В.Колодій

О Віталька КОЛОДІЙ!!

У когорті молодій

Вінграновського Миколи

Антонюк, що є Андрій,

і Павловський, і Ярмульський!!!

Богопольців – цілий рій…

Ти вродивсь у Божім полі

Тож уже з дитячих літ

Бог поклав свою печатку

на юнацькому чолі

Ти возніс  свою матусю

із землянки в хату-рай,

збудувавши власноручно!

здивував сусідів вкрай!

Як ми стелю валькували!

Як ту хатку освящали

Як ми чарку випивали

за новесеньким столом!

А та радість удовина,

Що такого має сина,

Розлетілася кругом.

І лягла тобі дорога

із Одеси до Карпат.

Бог  поміг облаштувати

Чернівецький гетьманат!

Ти був ОБРАНИЙ, мій друже,

ось чому судилось нам

побувати на Йордані,

і ОЧИСТИТИСЯ там.

А Румунія й Молдова

За переклади твої

Уклонялися низенько,

бо вгодив ти, друже, їм!!

Ти завжди мої писання

У «Відродженні» читав,

тож мені придумав псевдо

і Відродженцем назвав.

Довго діє та печатка!

І тепер радію я –

Твоя Оля і дівчатка

На веню Колодія.

Олекса Різників, письменник, мовознавець, громадський діяч

Підготувала Маріанна Антонюк

Запис «Вивищування українського літературного слова було у нього на першому плані…» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Транскрипт інтерв’ю Юлії Тимошенко у Василя Голованова 24 лютого зробив В’ячеслав Ільченко.

Василь Голованов:

– Сьогодні рівно рік виповнюється – Рік Незламності для України. Так, ми втратили друзів, родичів, знайомих на цій страшній війні і продовжуємо втрачати. Ми дякуємо Збройним Силам України, які захищають нас в цю хвилину, і всім медикам, волонтерам – всім, хто наближує нашу перемогу з кожним днем. За цей рік, Юлія Володимирівна, Україна змінилась. Як змінились особисто ви і що відчуваєте?

Юлія Тимошенко:

– Перш за все, я хочу приєднатися до тих теплих слів, які ви сказали для наших військових – чоловіків і жінок – для наших медиків, добровольців, тих, хто працює в територіальній обороні, для наших волонтерів. Я хочу приєднатись і просто подякувати кожному українцю, який сьогодні – кожен на своєму фронті – робить свою справу. Так, ви праві, Україна змінилась неймовірно. Ви знаєте, це переплавлення нації, це по суті війна, яка зробила нас єдиними, зробила нас Людьми з великої літери. І ось ви завжди, я пам’ятаю, в мирний час, запитували у мене, з якою емоцією я до вас прийшла, з якими відчуттями і почуттями. Хочу сказати, що от сьогодні було засідання парламенту, Верховної Ради – і я прийшла до вас з почуттям гордості неймовірної, що я є маленькою частинкою гордого, вільного, незламного українського народу. Ось такі почуття! І знаєте, щоб показати, як змінилась Україна, я хотіла б розповісти маленьку деталь – коли був розпал війни, уже відігнали окупантів від Київської області, Чернігівської та Житомирської, на чолі зі мною наша команда поїхала до Харкова – бо там було дуже гаряче. Ми поїхали у військовий госпіталь просто передати те, що там було потрібно. І ми на площі прямо попали під обстріл – артилерійський практично залп, і там всі ховались в бомбосховищі на Площі Свободи. І ось ми із нашою командою зайшли в це бомбосховище – і ми ж знаємо, що Харків завжди був російськомовний, завжди голосував до війни за, скажімо так, проросійські партії. І от ми заходимо в метро, і перше, що одразу здивувало – половина міста в метро, тому що йдуть нескінченні обстріли. А потім до мене вийшли харків’яни, які почали розмовляти зі мною ламаною українською мовою. Знаєте, ця ламана мова йшла не від законів, які до чогось зобов’язують, і не від модних трендів – вона у них йшла з серця, з глибини душі кожного харків’янина. Вони всі зі мною говорили українською. Вони сказали мені, що більше не хочуть розмовляти мовою вбивць. І коли я пройшла в це метро далі, там на стінах були розвішані написані від руки плакати – “Російський воєнний корабль…” (далі ви знаєте по тексту). І там сиділи харківські дітки, які щось малювали. Я підійшла і спитала – “А що ви малюєте”? А вони в жовто-блакитних кольорах малювали по спеціальному списку, який їм дали волонтери, поіменно для наших славних військових малюнки підтримки. Знаєте, я розповіла це саме для того, щоб відчути, як ми змінились. А коли я приїхала в Одесу – теж, коли там були найтяжчі дні, коли очікувалось, що Одесу будуть закидати ракетами, коли всі одесити згуртувались і залишались в Одесі. Ви знаєте, що мені сподобалося? Там було написано чистою українською мовою “Ну що, російський корабль, дійшов?”. Це, знаєте, чисто в одеському дусі. І ось це і є наша країна. Це і є та єдність, яку ми так хотіли побачити, і яка не диктується політиками і не пишеться в законах. Це наша українська національна ідентичність, яка йшла з кожної молекули нашого організму, стала нашим генофондом, складовою наших генів. Ось що відбулось з українською нацією – і це неймовірно. І крім того, ми всі знаємо, що стали центром всесвіту – Україна стала. Колись говорили, що у нас на Закарпатті центр Європи, і ми так цим пишались, але, на жаль, були десь на узбіччі. Сьогодні нам не треба говорити, що географічний центр Європи знаходиться в Закарпатті – бо ми стали центром свободи, центром боротьби і центром стійкості у всьому світі.

Василь Голованов:

– Ви сьогодні були на засіданні Верховної Ради. Скажіть, будь ласка, що там відбувалось, які теми піднімались – якщо можна про це говорити, і хто був присутній, окрім депутатів, сьогодні в залі парламенту?

Юлія Тимошенко:

– Ну, депутати сьогодні були присутні всі. Сьогодні на балконах ВР були присутні всі посли всіх країн, які представлені в Україні. Ви знаєте, це просто як весь світ був присутній по суті на цій події, коли ми всією Україну згадували цей рік, страшний рік, трагічний рік, із болем, із втратами, з кров’ю, із вбивствами. Це неймовірно тяжкий рік. Але посли всіх країн стоячи вітали Україну. Яка була атмосфера в залі – сьогодні всі згадували і перший день війни, і як цей рік проходив. Ми всі з вами пам’ятаємо, як 24 лютого прокинулись не від будильників, а від ракетних ударів. Ми прокинулися від війни. І в той час, я дуже добре пам’ятаю, як ми із чоловіком просто встали, одне на одного подивились, і подумали, що неможливо повірити, що це війна. Неможливо. І в цей же день ми зустрілись із президентом, із іншими лідерами політичних сил, керівниками регіонів, генералітетом нашої армії. Ми потиснули одне одному руки і вирішили, що з цього моменту немає більше влади і опозиції, немає політичних прапорів, немає нічого того, що нас розділяло. Ось із цього моменту і до перемоги ми одна потужна українська команда, яка підставила плече президенту і нашій армії, і разом з ними йде вперед. Я і наша команда жодного разу за весь цей рік не порушувала цієї єдності і її не можна порушувати, бо це великий ресурс нашої країни – бути єдиними. І знаєте, я дуже добре пам’ятаю – сьогодні ми це згадували у Верховній Раді – як проходили перші дні, перші тижні, перші місяці. Якщо хтось каже, що ось вони були мужні з першого дня, з першої хвилини війни – як на мене, це неправда. Страшно було дуже, неймовірно, і всім було страшно. Але потім цей страх переплавився в ненависть, в особливу силу, здатність вистояти. Я пам’ятаю, як в перші дні війни в Києві була достатньо велика паніка – ви знаєте, скільки людей кинулось виїжджати. І в перший же день всім депутатам без винятку видали зброю. Не знаю, чи ви це пам’ятаєте, але в перший день усі депутати до єдиного отримали зброю. Коли мені дали в руки автомат – слухайте, я тільки в школі на “воєнці” тримала в руках автомат. Я розуміла, що, знаєте, жінка і автомат якось не поєднується – це виглядає трошки неприродньо. Але всі ми розуміли, що ці автомати нам дали на той випадок, якщо потрібно боронити Київ, якщо потрібно боронити кожне українське місто – щоб ми були готові до вуличних боїв. Ми, до речі, як тільки отримали ці автомати, поїхали одразу в Київську область – там є у нас Костя Бондарєв, керівник нашої Київської обласної партійної організації, і там під Броварами учились стріляти. Як мінімум, я вчилася стріляти, і хочу сказати, що у всі дні загрози окупації Києва – і я, і вся моя команда – ми всі були на місці, в Києві. І все, що ми робили в цей час – все, що могли робити – перше, до чого приступили, це почали вивозити діток з Охматдита, хворих, коли не було ані автобусів, нічого не було готове до вивезення. Але ми все це діставали, і я дякую нашій славній поліції міста Києва, яка нас проводила з дітками в автобусах – важкохворими, онкохворими, дітками з іншими дуже важкими захворюваннями – їх провозили через всю Україну для того, щоб вивезти їх за кордон і продовжити їх лікування. А потім, у перші дні звільнення Київської області наша команда була вже і в Бучі, і в Бородянці, і в Гостомелі – і всю війну ми без шуму, без реклами, без оцих великих повідомлень, без таких, знаєте, гучного “ба-ба-ба-бам” із роздачею чогось. Ми кожного дня, з ранку до ночі, працювали в самих гарячих точках України для того, аби забезпечити армію тим, що ми можемо забезпечити, лікарні – ми прямо упор зробили саме на лікарні, аби забезпечити їх всім необхідним – і безумовно ми возили їжу, продукти харчування, воду, вивозили людей з тяжких окупованих територій. Зараз навіть страшно згадувати, що влітку ми ще були в Соледарі, зустрічались із шахтарями, привозили їм туди все необхідне. Під Херсоном були – за 51 км від нього, коли він ще був окупований. Я хочу просто сказати, що ми не робили з цього ніяких великих, знаєте, рекламних сюжетів – я такі спостерігала – але вся наша команда, включаючи “молодіжку” нашу Батьківщини (“Батьківщина молода” – прим.), яка на 52 млн. дол. залучила зі світу гуманітарку конкретно для військових, привозила і безпілотники, і машини і все інше. Ми всі стали однією армією і сьогодні в парламенті кожен згадував свій оцей рік, кожен згадував всю історію, яку ми пройшли – біль, сльози, втрати, але й мужність неймовірну, і тому сьогодні ми всі, українці, можемо гордо дивитися світу в очі. Ми стали в проломі за мир, за волю, за збереження кордонів інших держав – ми, українці, стали в проломі за все це, і ми витримали. І після сьогоднішнього року, який був тяжким, ми можемо з честю дивитись в майбутнє і з честю звітувати про історію.

Василь Голованов:

– Напевне, головне питання, з яким прокидається кожен українець – коли закінчиться війна? Ми не можемо спрогнозувати, але тим не менш, можемо аналізувати і я все ж таки поставлю це питання – як і коли закінчиться ця війна?

Юлія Тимошенко:

– Я думаю, що це питання, з яким живе сьогодні не лише кожен українець, а й весь світ насправді. Я щойно повернулась з Мюнхенської безпекової конференції, де ми зустрічались із усіма лідерами світу, де всі були за Україну, і де вперше не було російської делегації взагалі, просто не було нікого. Це був світ без вбивць, без окупантів, без агресорів. Можу вам сказати, що всі, хто знаходився на цій конференції, задавав те питання, яке задаєте ви – як і коли закінчиться війна. І ви знаєте, що дуже важливо – сьогодні, в таку дату, коли ми вистояли рік, ключові лідери світу заявили, що Путін програв. Ось що важливо. Заявила навіть Німеччина, яка тривалий час намагалась сповідувати, знаєте, таку політичну філософію “збереження обличчя путіна”. Навіть вони заявили, що путін програв, і це заявили лідери Британії, Франції, США. І що цікаво, знаково, також і пан Орбан, лідер Угорщини, сказав, що путін програв. Це той випадок, коли вже українці разом із усім світом справу зробили, а тепер – коли йде велика баталія – всі уже зрозуміли, хто програв, але треба поставити жирну крапку. От якраз нам і треба обговорити декілька шляхів, які обговорювалися в світі за весь цей час. Перші місяці всі намагались “клеїти” мирну угоду – ви пам’ятаєте Стамбул, скільки переговорів з Путіним вели президент Франції, канцлер Німеччини та всі лідери ключових країн світу, навіть Папа Римський вів переговори про мир. Ви пам’ятаєте, що в Стамбулі – для того, щоб просто завершити це питання – Україні були виставлені чотири вимоги. Перше – визнати окуповані території російськими, друге – одностороннє роззброєння української армії і зменшення її до абсолютно незначних розмірів, третє – коли у нас не буде армії і нас роззброять в односторонньому порядку, вони вимагали, щоб ми ніколи не стали членом НАТО – а це наш другий головний захист, членство в колективній безпеці. І четверте – від нас вимагали, щоб ми почали крок за кроком зраджувати нашу національну ідентичність. І коли оцей бурхливий процес йшов в Стамбулі, я тоді якраз на Єдиному Марафоні чітко сказала, що цього шляху не існує. Коли у нас вимагають окуповані території закріпити за окупантом, роззброїтись в односторонньому порядку, не вступати в колективні системи безпеки і відмовитись від своєї національної ідентичності, це не шлях до миру, а це шлях до продовження війни і до знищення української нації в Україні. І тому я ще тоді, коли почались ті переговори, сказала, що такого шляху у нас немає. Тому що ніхто з окупантів не уступить нам нашу країну – їх мета стерти нас з обличчя Землі. І тому сьогодні я можу сказати те, що говорила і коли Мінські угоди підписували і коли намагались в Стамбулі підписати документи, і зараз повторю – тільки перемога і у нас немає іншого шляху. Ніхто більше за українців не хоче миру. Ми хочемо. Ми втрачаємо своїх дітей, чоловіків, жінок, українок і українців на фронті – але ми не бачимо в таких “мирних домовленостях” ніякого миру. І тому від дитини до президента – це дуже важливо – українці цього ніколи не сприймуть. І друге, що зараз обговорюється – ви бачили, що зараз заявляє Китай, про що заявляють…

Василь Голованов:

– Юлія Володимирівна, я хочу потім детально про Китай поговорити. Я тільки скажу про Стамбул, оскільки я був присутній в Стамбулі, і мав можливість спілкуватись із українською делегацією. У неї був свій план і свої пропозиції, які були озвучені на тій зустрічі, і там жодних питань про здачу територій тоді з українського не стояло в жодному разі.

Юлія Тимошенко:

– Безперечно. Але було і те, що вимагали росіяни – я казала про їх вимоги. І не говорю про те, що наша сторона на щось таке погоджувалась. То були їх вимоги – і ці вимоги були неприйнятні, сьогодні неприйнятні і ніколи не будуть прийнятними.

Василь Голованов:

– Щодо Китаю. Той план, 12 кроків і 12 пунктів, озвучили вони сьогодні. Що ви думаєте щодо нього? Я не побачив, на жаль, серед тих пунктів, що росія виходить з усіх наших територій.

Юлія Тимошенко:

– Ну дивіться. Важливо, що вони в першому пункті зазначили повагу до суверенітету. Це перший пункт, для всіх країн важливий. Ви знаєте, що для Китаю територіальна цілісність держави є пунктом номер один. І тут не може бути подвійних стандартів. Якщо вони вважають – світ, до речі, це говорить – якщо територія Китаю є єдиною і неділимою, і ті території, які вони бачать своїми, є їхніми, то вони не можуть сповідувати подвійних стандартів. Тому вони багаторазово й заявляли на всіх міжнародних зустрічах, що територіальна цілісність є понад усе. І ось це головне, що нам треба читати і розуміти. Друге, що там є корисного, це ядерна безпека – вони там сказали, що атомні електростанції мусять бути в безпеці, мусять бути захищені і це теж важливо. Але в той же час, я хочу зауважити – продовжуючи те, про що ми з вами говорили в попередньому питанні – що дехто, в першу чергу країна-окупант, зараз мріє не про перемогу. Не про те, чого вони прагнули на початку війни. А про замороження конфлікту. А заморожений конфлікт починається зі слів “припинити вогонь”. Тому що вони програють. Тому що вони слабкіші за Україну. І тому категорично не можна розглядати будь-які контексти зупинки вогню до тих пір, поки не буде повністю звільнена наша територія. Це той другий шлях, про який сьогодні говорять. А перший – якщо хтось його ще сповідує в світі – це “мирний договір”. Категорично ні! Єдине, що слід зауважити – іноді зараз так говорять, що будь-яка війна закінчується мирними договорами. А це неправда. Війна, наприклад, Друга Світова, закінчилась двома актами про капітуляцію.

І українська війна повинна закінчитись актом про капітуляцію агресора. Відповідальністю перед міжнародним трибуналом і безумовно поверненням Україні всіх грошей, які потрібні для того, щоб відновити нашу державу – тобто, репараціями. Іншого завершення бути не може.

А ті, хто говорить про заморожений конфлікт – а це “припинення вогню”, та якийсь “мирний договір” – насправді не хочуть завершення війни. І тому нам треба йти вперед. І те, що зараз лідери ключових країн світу заявили, що Путін уже програв, це початок його кінця. Також хочу проговорити, як війна може закінчитись. По-перше, відновленням наших кордонів 1991-го року. Потім перемогою, а потім гарантіями. Тільки в такій послідовності, ніяка інша не приймається. І тепер питання – коли буде розгромлена армія ворога, одночасно впаде режим Путіна. Неможливо вистояти путінському режиму після розгрому і поразки його армії на території України. І тоді там включаться внутрішні інструменти, коли там за владу почнуть боротися клани, які оточують Кремль. І там уже абсолютно точно не буде тих, хто готовий йти і руйнувати світ – тому що вони добре вивчать уроки, які ця війна показала агресору.

Василь Голованов:

– Розкажіть про загрози, які існують додатково – у нас крім росії існує ще Білорусь, до речі, звідки і розпочалась агресія на Київ та Чернігів тоді, 24 лютого – у нас є “друзі Росії”. Наприклад, Північна Корея та Іран, який постачає ті самі “шахіди”. І плюс з’явилась інформація, що Китай теж може допомагати безпілотними апаратами, і Китай нібито уже спростовує. Але це “вісь зла” тих, хто остаточно на боці росії – і ті, хто іще вагається, і ми маємо працювати дипломатично, аби їх перетягти на бік Добра, на нашу сторону.

Юлія Тимошенко:

– По-перше, по закінченню Другої Світової Війни було два акти про капітуляцію підписано, якщо ви пам’ятаєте. Так ось тут теж дві капітуляції треба підписувати – Білорусі та росії. Це перше, що треба сказати. І покарані мають бути всі, хто долучався до цього кровопролиття на території України. І трибунал міжнародний має бути проти всіх, хто долучався. Що стосується Китаю, я вам хочу сказати – з початку війни Китай стоїть над процесом і повірте мені, це краще, ніж будь-що, що могло статись. Я переконана, що Китай, який дуже цінує свою співпрацю із західним світом і має неймовірні ринки збуту своєї продукції як в Европі, так і в Сполучених Штатах, а крім того – в країнах, які складають антипутінську коаліцію. Китай, для якого економічне процвітання є питанням номер один, не відмовиться від цих ринків. Він не поставить свою країну під удар всеохоплюючих санкцій. І тому я хочу вірити в те, що Китай не втрутиться із постачанням будь-якої зброї або компонентів зброї для російської федерації, країни-агресора. Дуже важливо, що Китай чітко виступив за територіальну цілісність всіх країн світу. Дуже важливо, що Китай однозначно, чітко, на багатьох міжнародних платформах сказав, що він проти, категорично проти, застосування ядерної зброї в будь-якому вигляді. І це теж сигнал російській федерації, яка ядерний шантаж використовує практично щодня. Роль Китаю зараз, яка балансує всю цю ситуацію, є важливою. І тому я хотіла б, і вірю в це, що всі переговори, які ведуться з Китаєм – всі обміни певними кроками – будуть утримувати Китай в цьому нейтральному статусі, причому нейтральному статусі із чіткою позицією територіальної цілісності і незастосування будь-якої ядерної зброї. І хотіла б, аби наша країна негайно призначила посла в Китай – це ключова країна зараз в наших стосунках, а там два роки немає посла. Це недопустимо – негайно треба самого досвідченого, інтелектуального з точки зору розуміння Китаю і китайських традицій і дипломатії, призначити посла. Що стосується інших країн, які ви назвали – повірте мені, вони не можуть бути хоча б мінімальною противагою всьому вільному світу, який постав за Україну. Навіть порівнювати це не потрібно. І чим більше країна-агресор програє, тим більш самотньою вона залишається в міжнародному просторі. Ви знаєте, “непоганий”, якщо можна так сказати, вийшов аналітичний матеріал по підсумках цього року від одного із військових експертів рф, де він чітко написав, що саме росія програла – вона абсолютно програла всі свої плани захоплення України, що росія не була свідома того, наскільки потужна її армія і що вона не відповідає вимогам, які вони хотіли бачити. Він у своєму експертному заключенні написав, що замість роз’єднатись, Європа з’єдналась і стала монолітом у боротьбі проти цієї агресії. Росіяни розраховували, що роз’єднають США і Європу як трансатлантичну єдність – а навпаки, з’єднали і перетворили на єдиний моноліт. Вони хотіли “демілітаризувати Україну”, а зробили її однією із найсильніших армій світу. Вони хотіли “денаціоналізувати”, знищити Україну – але сьогодні виплавилась у війні сама сильна європейська нація. Неділима, єдина, яка здатна за себе постояти, яка уже прикінчила на своїй території п’ять імперій, а зараз докінчує шосту – російську федерацію. Хочу сказати, що в цьому так званому “звіті” була написана одна тільки позитивна перевага – що навколо росії є єдність більшої частини світу. А це обман, бо цього у них немає – бо з кожною поразкою все більше і більше тіньових однодумців росії зникає і вона залишається ізольованою, самотньою, під економічними санкціями і аморальною по суті і по духу. Коли я дивилась витримки на наших каналах з путінської промови 21 лютого – чесно кажучи, слухати її абсолютно не має сенсу. Тому що коли в перші хвилини він заявив, що це Україна напала на росію, далі вже можна не слухати. А на що треба було подивитись – це на очі тих, хто сидів там в залі. Як на похованні, знаєте. І аплодисменти теж як на цвинтарі. Тому я думаю, що сьогодні більша частина хоч трошки мислячих росіян уже розуміє, в яку колосальну біду потрапила їх країна. Причому заслужено. Бо розстрілювати українців безкарно і взагалі будь-який народ безкарно розстрілювати виявилось неможливо.

Василь Голованов:

– Юлія Володимирівна, дякую вам за цю розмову.

Юлія Тимошенко:

– Дякую вам. Слава Україні, Героям Слава.

Запис “Сьогодні виплавилась у війні сама сильна європейська нація – неділима, єдина, яка здатна за себе постояти” спершу з'явиться на Медіа-Версії.

“Минув рік від дня, який трагічно увірвався в нашу історію…

За цей рік Україна здала іспит на утвердження держави, – написав голова Чернівецької обласної парторганізації ВО “Батьківщина” Іван Мунтян на своїй фейсбук-сторінці. –

Раніше наш народ і вся країна вже пережили страшні випробування: саме в ці дні ми згадуємо і героїчні події Революції Гідності. Ми перемогли тоді, але зло не було знищене, воно лише затаїлося…

Тож 24 лютого 2022 року був страшний ранок. Україна прокинулася від вибухів.

Але ми вистояли. Цей рік показав, що ми – можемо. Ми відчули нашу здатність перемагати. Так, це ще не завершений процес, але ми повірили в себе, побачили свою перевагу, здобули чимало і перемогли духом.

За все дякуємо насамперед Богу.

Який дав силу, міць, мужність і стійкість нашим Героям.

Який дав силу духу і патріотизму всьому українському народові.

Який дав нам підтримку цілого світу.

Бо з нами правда і з нами Бог!

Наша команда «Батьківщини» працювала від перших годин великої війни, у вогонь якої кинула нас росія. Кожен підключився на своєму рівні: хтось приймав утікачів від війни у своїх домівках – як поодиноких, так і цілі родини, хтось організовував їх евакуацію цілими ешелонами, хтось новоствореними волонтерськими каналами відправляв жінок, дітей і немічних у безпечне закордоння, хтось збирав і видавав теплий одяг і їжу для потребуючих, хтось віз одяг, харчі і все, що можна везти – під обстрілами, «градами», пробираючись поміж воєнною технікою – до лінії фронту бійцям, які стримували ворожий натиск…

Жодної секунди ніхто не сумнівався у нашому виборі – захищати Україну. Усі свої сили і вміння ми віддавали і віддаємо нашій Перемозі.

Я дякую кожному з нашої потужної команди, хто без жодного зиску для себе, вдень і вночі, без піару і не для слави збирають і відправляють усе, в чому є потреба, переселенцям і військовим.

Ми перемогли духовно. Ми вистояли фізично. І остаточна Перемога вже дуже близько.

Все буде Україна!”

Запис За цей рік Україна здала іспит на утвердження держави спершу з'явиться на Медіа-Версії.

На території Центрального парку ім. Т.Шевченка поліцейські влаштували тематичне свято на відзначення 4-ої річниці з дня створення Національної поліції України. Дорослі й діти поспілкувалися у неформальній обстановці з поліцейськими різних підрозділів: патрульними, працівниками ювенальної превенції, поліцією охорони, кінологами і криміналістами. Вони розповіли  про специфіку своєї роботи, а також демонстрували спецтехніку та озброєння. Малеча охоче фотографувалася із чотирилапими помічниками поліцейських. Окрім того працівники ювенальної превенції спілкувалися з  дітьми щодо безпеки та законопорядку. А відповідаючи правильно на запитання юні розумники отримували книги і солодощі.

Зокрема, працівники патрульної поліції презентували спеціальні окуляри, які імітують вплив алкоголю на поведінку людини. Діти з захопленням розглядали поліцейські машини та змогли побавитися з спецсигналами та гучномовцями.

Також проводилися  заходи для дітей з інтернату, які опинилися у важкій життєвій ситуації.

Нині вони оздоровлюються в одному з чернівецьких санаторіїв. Працівники буковинської поліції запросили малечу в гості на пізнавальну екскурсію.

Поліцейські нагадали дітлахам основні правила безпечного літа: як поводитися під час відпочинку на воді, у лісі та що варто пам’ятати, катаючись на роликах і велосипедах.

Крім того, працівники поліції розповіли юним гостям про свою роботу й наочно у Ситуаційному відділі продемонстрували, яким чином реагують на повідомлення громадян.

На завершення зустрічі поліцейські побажали малечі безпечного відпочинку та нагадали, за яким номером телефонувати у разі небезпеки.

На завершення діти мали змогу покататися на розважальних атракціонах.

Запис Поліцейські Буковини відзначали 4 річницю  Нацполіції України з чернівчанами спершу з'явиться на Медіа-Версії.

ШАНОВНІ УЧАСНИКИ БОЙОВИХ ДІЙ В РЕСПУБЛІЦІ АФГАНІСТАН, ІНШИХ  ЛОКАЛЬНИХ  ВІЙНАХ ТА ВІЙСЬКОВИХ КОНФЛІКТАХ, ВОЇНИ-ІНТЕРНАЦІОНАЛІСТИ!

Вітаю Вас із 30-тою річницею виведення військ з Афганістану й Днем вшанування  учасників бойових дій на території інших держав.

Щорічно український народ віддає глибоку шану всім солдатам і офіцерам, рядовим і генералам, робітникам та службовцям, яким судилося пройти вогняне горнило бойових дій в Республіці Афганістан та інших «гарячих» точках планети.

Понад 160 тисяч українців пройшли тільки через війну в Афганістані, майже кожний четвертий серед загиблих – українець, і це понад 3300 осіб. Близько 8 тисяч наших з вами співвітчизників повернулися додому з важкими пораненнями або інвалідами. Точна кількість жертв досі не відома. Війна в Афганістані назавжди залишиться болючою раною для українського народу.

Минуло 30 років від офіційного закінчення  афганської війни, на якій наші воїни проявили мужність та хоробрість, стійкість та високий професіоналізм, надійність і шляхетність, відвагу та героїзм.  Ми низько схиляємо голови перед звитягою всіх, хтопролив свою кров заради забезпечення миру, з честю виконував свій військовий обов’язок, не шкодуючи власного життя та здоров’я.

За роки Незалежності бійці Української армії захищали і захищають мир, вільне та спокійне життя людей у багатьох країнах світу: в Анголі, Боснії та Герцеговині, Лівані, Косово, Молдові, Грузії, Таджикистані, Хорватії, Іраку, Ліберії, не посоромивши своєї честі та гідності.

Ми завжди пам’ятатимемо всіх, хто не повернувся.

На жаль, сьогодні на землю України знову прийшла війна. І Ви з перших днів встали на захист суверенітету і територіальної цілісності держави. Мужність, сміливість та вірність присязі воїнів-афганців стали прикладом для нинішніх поколінь захисників України.

Саме Ваш бойовий досвід став надзвичайно цінним для перших кроків оновлення Збройних Сил України – в перші, найтяжчі, місяці цієї війни. Велика подяка й висока шана кожному з вас.

Впевнений, що ви й надалі будете взірцем високого професіоналізму, лицарства і благородства.

Шановні друзі!

В цей пам’ятний день бажаю Вам міцного здоров’я  на довгі роки,  злагоди  в родинах,  людського щастя, успіхів у виконанні всього задуманого!

МИРУ  НА  НАШІЙ  БЛАГОДАТНІЙ  УКРАЇНСЬКІЙ  ЗЕМЛІ!

СЛАВА  УКРАЇНІ !

Запис Привітання начальника Чернівецького гарнізону,  учасника  бойових дій в Афганістані полковника Віталія ЧУРАЯ спершу з'явиться на Медіа-Версії.

…у час Інтернету, інформаційних агенцій кожен рік життя паперового видання – справжній подвиг

Дорогі наші читачі! 10 січня «Версіям» виповнилося 14 років – солідний, як для сучасної газети, вік. Зазвичай у таких випадках хваляться грамотами і нагородами, розповідають про досягнення і плани на майбутнє. Але «Версії»  вирішили відзначити цю подію по-іншому. Хоча  і з нагородами у нас все О’К! Цілий ящик грамот! А саме сьогодні, до Дня соборності Президент України відзначив і нашого головного редактора: Людмилі Флорівні ЧЕРЕДАРИК присвоєне звання Заслуженого журналіста України!

Тож нагород у нас вдосталь. Але ми їх не можемо повісити на стіни підвального приміщення, де нині знаходиться редакція, бо стіни такі товсті як у бункері. Та ми горді тим, що «Версії» – єдина редакція серед чернівецьких газет, якій жодна влада не дала приміщення: за 14 років ми переїжджали 7 разів! Двічі (!) безоплатно (!) надавав нам приміщення підприємець і волонтер Володимир Дорош.

Та повернемося до свята. У день народження традиційно кличуть у гості найкращих друзів. От і ми запросили на газетну «вечірку» тих, хто завжди поруч із нами – наших читачів і постійних дописувачів. Ми попросили їх поділитися своїми думками про нашу роботу  і поставили три прості запитання:

1. Чим для Вас є газета «Версії»?
2. Чим, на Вашу думку, «Версії» різняться від інших ЗМІ?
3. Ваші побажання і пропозиції «Версіям» на майбутнє (бо ж ми працюємо саме для Вас).

«Версії» – це особлива атмосфера з бажанням допомогти

Франц ФЕДОРОВИЧ, підприємець і меценат, голова благодійного фонду «Подаруй дитині життя», постійний експерт «Версій»:

1. Для мене «Версії» – це добрий друг і діловий партнер, постійна інформаційна підтримка діяльності фонду «Подаруй дитині життя». «Версії» – це можливість поділитися з усім світом власними поглядами на життя, на стан нашого міста, області, держави. «Версії» – це особлива атмосфера, в яку завжди приємно поринути.
2. Якось я читав один із матеріалів «Версій» і помітив, що «пропускаю його через себе», хвилююсь і співпереживаю разом з героями і автором статті. Нині це велика рідкість на медійному просторі, коли журналіст не просто виконує свою роботу, а щиро прагне допомогти. Мабуть, «Версії» різняться від інших тим, що для них це не лише робота, а частина їхнього життя і вони проживають його разом зі своїми героями.
3. Оскільки жодна добра справа не може існувати без грошей (така вже наша реальність), бажаю «Версіям» фінансового благополуччя. Бажаю постійно збільшувати коло читачів, дописувачів, однодумців і отримувати від роботи задоволення. Ну і, звичайно, міцного здоров’я і сили, бо журналістська робота – нелегка і не завжди вдячна праця. З днем народження!

«Версії» – моя подруга і колега

Валентина МАЦЕРУК, заслужений журналіст України, заступниця головного редактора часопису «Буковина» і найкращий друг нашої редакції:

1. 1. Щодо газети «Версії» маю свою версію: для мене – це, так би мовити, два в одному – подруга і колега. І аж ніяк не конкурентка. Бо спочатку була подруга, її редакторка, із якою навчалися на журфаці, разом працювали в «МБ», з якою ділили й ділимо житейські проблеми, а вже потім у неї народилася ідея заснувати власну газету, яку знаю «з пелюшок», із численних переїздів від приміщення до приміщення, із творчих посиденьок із колежанками до моменту благословення свіжого числа «у світ».
2. Газета схожа на збірний портрет її творців. У неї симпатичне обличчя, яке не потребує гриму, покладистий, справедливий, комунікабельний характер, небайдуже ставлення до людей і бажання допомогти, бійцівські й спортивні навички, миттєва реакція на несправедливість і разом із тим ранима, тонка, романтична, лірична душа. Вона народжена вільною і незалежною, ще зовсім юна, проте смілива, безкомпромісна, має власну точку зору й не прогинається під мінливий світ.
3. 3. Як газетяр газетярам, бажаю з оптимізмом дивитися в майбутнє: що, наперекір песимістичним прогнозам, друковане слово не зникне, й газета, що пахне друкарською фарбою, як і раніше, буде незамінною річчю в домівках буковинців; що передплата й тираж не залежатимуть від поштових монополістів; що в гороскопі нашого життя зірки напророчать цілі каскади позитивних версій, про які вам захочеться писати й писати, а вашим читачам – читати й читати, з нетерпінням очікуючи наступного номера!

«Версії» – це не ширвжиток

Леонід СИДОРЧУК, заслужений артист України, головний балетмейстер Заслуженого Академічного Буковинського ансамблю пісні і танцю Чернівецької філармонії, найрейтинговіший ньюзмейкер «Версій» у рубриці «Культура»:

1. 1. «Версії» – це суцільне кумівство, майже сім’я (сміється). Маю дві куми – і обидві в одній редакції. А якщо серйозно, то «Версії» для мене найперше – колектив, який їх робить, колектив талановитий і дуже дружний.
2. «Версії» – не ширвжиток, порівняно з іншими газетами. Майже всі жують одну й ту саму «жуйку» – хто де вкрав, де дерево впало, що мер сказав на прес-конференції. А «Версії» дають можливість задуматися над завтрашнім днем і нашими можливостями змінити його на краще.

А ще у «Версіях» найсимпатичніші журналістки.

3. Як людина творча знаю, що головне для творчості – натхнення, тому найперше – натхнення, нових ідей, нових тем. А оскільки творча робота постійно «краде» час у сім’ї – надійного і люблячого «тилу». І ще, нехай це банально і нездійсненно: нехай усі новини будуть добрими!

«Версії» – це вікно в буковинський світ

Юрій ДОБРОВОЛЬСЬКИЙ, доцент кафедри фізики напівпровідників 
і наноструктур Інституту фізико-технічних та комп’ютерних наук ЧНУ ім. Ю. Федьковича, доктор технічних наук, заступник директора ТОВ Науково-виробнича фірма «Тензор» з наукової роботи, один з найактивніших і найлаконічніших читачів «Версій»:
1. «Версії» – це вікно в буковинський світ.

2. Від інших видань «Версії» різняться наступальністю, лагідністю, любов’ю до читача.
3. «Версіям» на майбутнє бажаю не вмирати («Ще не вмерла…»). Не страждати («Згинуть наші воріженьки…»). Щастя з життя набувати («Запануємо ми браття, у своїй сторонці!»).

«Версії» – це зв’язок з Батьківщиною

Тетяна ДУГАЄВА, мистецтвознавиця, член Спілки художників України, постійна авторка мистецьких розвідок «Версій»:

1. Кожне число «Версій» для мене – цікава інформаційна та інтелектуальна подорож у життя Чернівців і Буковини. Щоразу  приємно, що емоційний зв’язок встановлюється від першої і зберігається до останньої сторінки (живу за кордоном і постійно читаю електронний варіант газети, який отримую у форматі PDF).
2. Гадаю, що тижневик «Версії» виразно вирізняється власним стилем щодо промовистого й професійно організованого дизайну та порядку розміщення текстів: від візерунку першої шпальти до вдало узгоджених аналітичних матеріалів та інформаційних рубрик.
3. Бажаю членам редакції «Версій» і в майбутньому зберігати унікальне вміння чути, розуміти та оперативно інформувати свого читача, допомагаючи вирішувати реальні проблеми та пізнавати світ. Особливе побажання стосується подальшого формування електронного архіву видання, який служитиме багатьом поколінням як унікальний путівник по газетному літопису Чернівців та Буковини.

Палко бажаю «версіянам» подальшої успішної енергійної діяльності та відваги!

«Версії» – газета з потужним ядром

Тетяна СПОРИНІНА, учитель інформатики гімназії №2, переможниця престижних фотоконкурсів, волонтерка, багаторічний читач, автор і популяризатор газети:

1.По-перше, я є шанувальницею газети «Версії». Тут зібрана унікальна інтелектуальна редакція. Навіть, якщо одні  журналісти звільняються, приходять нові – та завжди залишається потужне ядро. По-друге, мені імпонує загальний позитив газети, її креативність і аналітичність матеріалів.

2. «Версії» – це газета, що впливає на громадську думку, а не просто пливе за уподобаннями людей та влади. І найголовніше – вона відрізняється рисами незалежності, вільної преси. Вважаю це заслугою редакторки, пані Людмили Чередарик, яка об’єднала однодумців свободи слова.
3. Бажаю газеті і надалі мати своє обличчя, бо це дуже важливо у нескінченному потоці різної інформації. Бажаю успішно реалізовувати творчі плани та задуми!

 «Версії» – це прив’язаність упродовж  років

Роман ГАЇНА, депутат фракції «Батьківщина» Чернівецької міської ради, волонтер, багаторічний передплатник газети:

1. Для мене газета «Версії» – це вже упродовж кількох років звичка і прив’язаність. Її щотижня отримую в поштову скриньку, і коли з якихось причин пошта затримується – мені вже явно чогось бракує. «Версії» мають бути, хай там що! :)
2. У Чернівцях практично всі газети – тижневики. Але мені здається, що тільки «Версії» в повній мірі відповідають такому визначенню. Коли інші намагаються ганятися за новинами, «Версії» орієнтуються на аналітику, підсумки, коментарі. А ще мені особливо приємно, що саме ця газета часто звертається до теми волонтерства. Це мені близьке, і це те, що насправді щире і йде від сердець людей. Саме про таке треба писати – і «Версії» пишуть.
3. Бажаю працівникам «Версій» здоров’я, натхнення, творчого неспокою, постійного відточення фахових вмінь, цікавих тем і героїв. І гідного читача, який вас розумітиме, із яким зможете спілкуватися через газетні шпальти «на рівних».

«Версії» – це вихід у відкрите море

Оксана ДУДАР, журналістка львівської інформаційної агенції «Дивись.info», свого часу журналістка «Версій»:

1. «Газета «Версії», якщо можна так сказати, стала для мене виходом у відкрите море. По суті, утрьох – Людмила Чередарик, Марія Вишневська і я – ми починали щось абсолютно нове: від назв сторінок, рубрик, промоційних гасел тощо. Можливо, ми були далекі від ідеальної газети, але робили те, що нам подобалося, за що вболівали серцем і душею. Інколи сварилися, потім мирилися, не погоджувалися, сперечалися – щоби зрештою щотижня з друкарні виходив новий номер.

2.«Версії» завжди були нетиповим виданням, навіть нестандартним, із власною думкою, яка не завжди збігалася, так би мовити, із загальноприйнятою. Газета завжди була і є на боці тих, хто потребує захисту. Журналіст, як ніхто інший, знає, що не існує абсолютної істини. Щоб її віднайти, треба почути не одну думку, інколи – десятки. Саме «Версії» є тією газетою, яка намагається знайти ідеальний баланс пошуку правди.

3. Сьогодні «Версіям» хочу бажати ще довгих років, бо в час Інтернету, інформаційних агенцій кожен рік життя паперового видання – справжній подвиг. Залишайтеся такими ж, як і були – не зраджуйте свої ідеали, несіть правду, яким би важким шляхом не довелось її шукати».

Запис Річниця газети – свято родинне.  А наша родина – наші читачі спершу з'явиться на Медіа-Версії.