На Дністрі утворилися злоякісні новоутворення – пластикові острови та піраміди.

Наш Дністер є другою за розмірами рікою України після Дніпра. Та, на відміну від нього, Дністер ще зберіг своє швидкоплинне річище й красу унікального каньйону – одного із 7 природних чудес нашої держави. І зберегти це диво – наше завдання.

У національному природному парку «Хотинський», який, власне, й покликаний зберігати це природне диво, однією з болючих екологічних проблем є забруднення узбережжя Дністра й водосховища пластиковою тарою – ПЕТ-пляшками.  До цього потроху докладаються всі мешканці чотирьох областей у басейні Верхнього Дністра, але результати природним рухом отримує Дністерське водосховище як найбільший відстійник.

Під час проведення на узбережжі екологічних акцій ми, заради наукової цікавості, підраховували кількість порожніх ПЕТ-пляшок, що «велично» мандрували течією. У середньому за хвилину через створ пропливало 15 штук, а це – 900 пляшок щогодини і  21600 за добу!  Не дивно, що у невеликих затоках вітер «набиває» цілі пластикові острови й піраміди у метр заввишки, а інша частина узбережжя в смузі прибою вкрита валами непотребу. Тут уже не до туризму, не до пляжної рекреації чи яскравих буклетів-путівників!

Що робити з цією багатотонною токсичною масою? По-перше, потрібні хоча б невеликі спеціалізовані баржі, щоби навантажувати й вивозити виловлений непотріб. А на водосховищі, крім круїзних та спортивних катерів, такого технічного дива нема. По-друге, зібране треба здавати кудись на переробку, а бізнес поки що не вбачає в цьому профіту. Можна, звісно, спалювати на місці, бо краще нехай один раз посмердить на чистому повітрі, ніж потім сторіччями труїтиме наших вдячних нащадків. Але ж давить «господарська жаба»: це ж цінна вторинна сировина!

Можна підійти до справи й з іншого боку: щоби не мести, треба не смітити! Але тут замало виховання й психологічних тонкощів. Залишається лише дивуватися, що людина  самоназвала свій біологічний вид «двічі розумним», хоча результати її діяльності наводять на зовсім протилежну думку.

У нас регулярно проводяться акції з очищення ділянок узбережжя: «Міжнародний день чистих берегів», «Я прибрав. Твоя черга!». Торік, крім півсотні працівників нашої установи, в очищенні берегів Дністра брали участь учні шкіл Кулішівки та Михалкового. А ще разом із Хотинською міською радою провели масштабну екологічну акцію «Пластику – НІ!». Зацікавила багатьох виставка дитячих робіт, виставлених на конкурс «Друге життя пластику» та «Еко-торба – модний тренд». Учасників заходу залучали до вікторин, квестів, під час яких не тільки діти, а й дорослі  дізнавалися чимало корисного й вражаючих фактів про сміття. Родзинкою акції стало змагання «Зменшуй об’єм пластику» між командами Хотинської гімназії та спецшколи-інтернату №2. І я дуже сподіваюсь, що гасло таких заходів  – «Зміни своє споживацьке ставлення до природи та її ресурсів» – увійдуть у душі й стануть потребою для кожного з нас. Зрештою, ми все ж таки homo sapiens, тож не будемо нищити природу, а разом з нею і себе, коханих?!  Адже поява злоякісних новоутворень на Дністрі – це усім нам попередження. Річка – хвора, а отже, не здорові й ми…

Андрій ДОМАНЧУК, директор НПП «Хотинський»

Запис 22 березня  – Всесвітній день охорони водних ресурсів: Злоякісні пластикові пухлини на Дністрі спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Назва одного з найвідоміших творів Конан-Дойла винесена в заголовок невипадково: те, про що ми розповімо, цілком вкладається в улюблені жанри цього автора: детектив, пригоди й мандрівки і навіть фантастика. Наукова, чи не дуже –  пропонуємо вирішити читачу самотужки

Google Maps не бреше

Детективна частка цієї історії зазвучала в далекому бразильському місті Апаресіда-ді-Ґойянія, куди поїхав на стажування молодий доктор філософії у галузі хімії Володимир Ткач. Природно, що, будучи корінним чернівчанином, у вільні від науки хвилини він намагався побувати хоча б віртуально, у рідних Чернівцях: відкривав Google Maps і прогулювався улюбленими вуличками. Одного дня його добра душа зазирнула у передмістя Клокучка (за історичною назвою – Клокічка), де мешкав його дорогий учитель. Раптово за дачним будинком педагога він побачив стрімкий потік, не позначений на офіційній карті міста. На якусь мить він вирішив, що це оптична ілюзія. Тож зробив паузу, і відкрив тепер уже Google Earth. На жаль, потічок нікуди не зник…

Приїхавши у відпустку до рідного міста, молодий науковець подався на вуличку Заболотівську, де мешкав його вчитель. Тепер уже Володимир на власні очі побачив за будинком потік, який неодноразово спостерігав у Google Maps і Google Earth. Спустившись туди, спробував йти проти течії, намагаючись знайти витоки або хоча б брід. Зрештою, втративши на це надію, вийшов на сусідню вуличку Снятинську, де зустрів мешканця будинка №1 з цієї вулиці, В’ячеслава Негрича.  Від нього й дізнався, що цей струмок досить часто перетворюється на бурхливу річку завдяки скидам з резервуарів чистої води (РЧВ) Чернівецького водоканалу, розташованих на вул. Попова.

Треба діяти! У цій думці Володимира підтримало подружжя Алли та Сергія Чобан, чернівецьких хіміків, які про воду й водопідготовку знають усе: Алла – свого часу доцент хімічного факультету, Сергій тривалий час працював у Водоканалі. Чернівчани добре знають їх за численними публікаціями в різних ЗМІ, зокрема й у «Версіях». Вони своєю чергою «підняли» керівництво Чернівціводоканалу, депутата міської ради Юрія Бурегу і кореспондента «Версій». І подальші події протікали у жанрі науково-дослідної подорожі.

Мандрівка без задоволення, але не без моралі…

Назначеного недільного ранку на початку вул.. Київської зійшлися начальник Водоканалу Анатолій Чабан зі своїм помічником Аркадієм Березою, власник фірми «Чиста вода», великий ентузіаст якісної питної води Геннадій Авраменко, пенсіонер, мешканець зазначеного мікрорайону Василь Олексюк, Алла та Сергій Чобани, їхній учень Володимир Ткач і авторка цих рядків. Трьома машинами цей «десант» дістався вул. Заболотівської, де вже чекали місцеві мешканці Світлана Гануляк (Заболотівська, 22), В’ячеслав Негрич (Снятинська, 1). Трохи пізніше до нас приєдналась солістка філармонії заслужена артистка України Олена Урсуляк, яка виросла на Заболотівській у будинку №14.

Поки начальник водоканалу Анатолій Чабан, його помічник Аркадій Береза та депутат міської ради Юрій Бурега обстежували небезпечний схил від вул. Маковея та Обертинської й аж до вул. Попова, жінки доволі емоційно розповідали про те, як потерпають через цю воду.

Від Світлани дізналися, що рукотворний струмок, який тече за її будинком вул. Заболотівською, є серйозною небезпекою для цілого мікрорайону, адже чимало будинків через це опинилися в зоні зсуву. Дерева ростуть під кутом 45⁰, у садах і на городах часто пахне хлором та хлорорганічними сполуками. Показали, як підточує вода ділянку вдови нещодавно померлого університетського професора-хіміка (сама вона, активно не втручалася, лише розповіла, що черговий зсув розірвав навпіл дерево на краю обриву і вона боїться спати, очікуючи на руйнацію її будиночка…). Олена Урсуляк зауважила, що така біда на цій вулиці вже давно – десь від 80-х років. А пан В’ячеслав показав бетонну огорожу свого обійстя, яку розірвало течією. А ще – дачний будинок, стіна якого обсипалася, та  кілька ставів, яких 30-40 років тому тут не було. Мало того, на думку В’ячеслава, діаметр колектора аварійного скиду, що знаходиться по вул. Попова і є власністю КП «Чернівціводоканал», розраховано неправильно…

 Чи є життя на планеті Клокучка?

Особисто я потрапила в ту частину міста  уперше. І лише тут зрозуміла, що мав на увазі письменник Пелевін під терміном «когнітивний резонанс». Я ходила й слухала всі ці розповіді та емоційні вигуки, а в голові крутилося: «Загублений світ… Як тут можна жити?..».

Та мабуть найкраще про це розповість людина безстороння.

Якими нас бачать звідти

Бруно БАУШЛЕФФЕР:  «Як сучасні Чернівці допомогли мені зрозуміти, що таке щастя»

Мене звати  Бруно Баушлеффер, нещодавно відвідав Чернівці, де жив і працював колись, будучи щасливим, мій прадід, Ервін Баушлеффер, який мав приватну справу у передмісті Клокучка. Від нього я не раз чув, як на вулиці, що проходила верхом пагорба, проїжджали бездоганно відшліфованою і помитою з милом бруківкою фіакри, які везли буковинських красунь у наймодніших тогочасних сукнях art-nouveau на «шпацір» до однієї з вілл, оздобленої фернамбуком (одна із назв сандалового дерева – ред.), з вражаючими кахлями, кришталевими вікнами та сповненої щасливої музики Шопена та Ліста.

Тоді, як казав мій прадід Бруно, чернівецькі вілли були майстерно викладені габсбурзькою цеглою, вікна були засклені кришталевим гутним склом. Кахлі, якими прикрашали будівлю, сперечалися за першість із вишуканими дерев’яними решітками, за якими ховалося від пильного погляду призахідне сонечко. Чув я і про розкішні сади, де росли унікальні за смаковими якостями яблуні, груші, сливи. В їхньому затінку ніжилися різнобарвні ешольції та хости (назви квітів – ред.). Його сусід щоліта збирав ці яблука і сливи і відправляв їх, під відому в цілому світі мелодію «сім-сорок», до імператорського двору. Інший його сусід був близьким другом Шуберта, а його подруга кохалася із самим Лістом.  Його син пізніше став відомим біологом. Інший його син затоваришував із професором Імператорського університету Цезарем Померанцем. Ще одна тогочасна чернівецька зірка пізніше очолила діамантовий світ, заснувавши всесвітньовідому алмазну біржу. Чув я і про цілі квартали у Чернівцях, де досвідчені жриці вчили молодих хлопчиків мистецтву кохання, яке врятувало не одного із них у часи лихоліть Другої Світової війни.

Дивовижних історій, пов’язаних із цим містом, було настільки багато, що вийшовши на пенсію, подався я до цих міфічних Чернівців. Однак, вже з першого кроку стало зрозуміло,  що міфи на те й міфи, щоби не збігатися з реаліями.

Варто було мені ступити на оспівану моїм дідом бруківку, як мої білосніжні лляні панталони стали сіро-брунатного кольору із запахом екскрементів, які пливли морем, на яке перетворилася колишня Бангофштрассе, а нині вул. Гагаріна, під час сильного дощу. Останнього асенізатора тут, здається, бачили, лиш до війни. Ось тут я і зрозумів, що Коко Шанель та інші парфумери мають ще повчитися у чернівецьких комунальників стійкості запахів.

Та на цьому мої пригоди з місцевими Повелителями Роси й Води не завершилися. Щойно я перевдягнувся в  інші штани й вийшов на колишню Святотроїцьку ( нині Богдана Хмельницького) вулицю, як каналізаційний люк затремтів під моїм (як я вважав) не надто важким тілом, зробивши складний пірует і вражаючу чечітку, й показав свій «гурт» (ребро монети)… Взагалі-то в мене з фізкультурою ще зі школи нелади, бо я займаюся спортом лише за шахівницею. Однак, щоби врятувати від пошкодження не тільки джинси, але й свої кістки,  мені довелося виконати сальто-мортале, здивувавши, таким чином, не тільки себе, але й багатьох перехожих.

Дивом залишившись живим, я подався на оспівану моїм прадідом Бахґассе, яка відома тепер під назвою Стрийська. Я, однак, назвав би її Ланґмутґассе – Багатостраждальною. І, що варто сказати, без жодного перебільшення! Тепер потерпали не тільки мої штани від бруду та смороду, який нісся з «вічного» водопровідного джерела Стрийською, але й суглоби, які благали змилуватися внаслідок контакту моїх мешт із гравієм, що його, як казали місцеві жителі, поцупили з річища Прута. Цей гравій боровся за місце під дощем із залишками старовинної бруківки та невідомо з якої радості викладеної там «асфальтної краси».   Попри біль, що не давав мені спокою, я продовжив свою пригоду оспіваною моїм прадідом Клокучкою, Клокічкою, Клокічечкою. І все ж, де б я не зупинявся, на мене кидалася зграя величезних псів завбільшки з коней, які чортзна-звідки з’явилися на цій вулиці. Я не став з’ясовувати їхню породу, адже мені на часі було просто врятуватися. Тож з переляку я забрався на паркан. Побачивши старовинну водостічну трубу та унікальний димар, які знали ще мого прадіда, я вирішив їх зафільмувати. Але цієї миті на мене накинувся скажений тиранозавр на ім’я, як я дізнався від його дружини, Дмитро, якого важко назвати людиною. Він запустив мені в обличчя шматком габсбурзької цегли. На якість та міць останньої понад столітній термін не вплинув . Тож я втратив рівновагу й упав у зарості кропиви. Моя свідомість попливла казна-куди. Не знаю, чим закінчився би мій візит до омріяних Чернівців, якби не дружина Дмитра, яка, набравши повний рот води, щосили прискала нею на мене.

Це стало початком кінця. Я зрозумів: терміново треба тікати! Та навіть втеча виявилася проблематичною: на вокзалі не було квитків – до жодного напрямку, що привів би мене до людської цивілізації. А врятували мене якісь незрозумілі «блаблакарівці»… І лише коли тіло моє опинилося у зручному фотелі вишуканого Боїнгу Люфтганзи, я сказав – Oh, mein Gott! Ноги моєї не буде у міфічних Чернівцях!

Тепер мене не засмучували ні синець на обличчі, ні брудні штани, ні покусані руки й ноги. Мені було добре. Просто добре. Тепер я зрозумів, що таке щастя!

Бруно БАУШЛЕФФЕР, мешканець Клагенфурта, що мав необережність шукати залишки щастя та родинного гнізда у Чернівцях

P.S. Реакція газети особисто дякує Facebook за можливість поспілкуватися з Бруно у неформальній обстановці.

—————————-

*Цезар Померанц (1860-1926) –  відомий вчений-хімік,  отримав ступінь доктора філософії у Відні, згодом працював у Чернівцях.

Що далі

Після обстеження керівництво Водоканалу висновків одразу не дало, зауваживши, що треба ознайомитися з матеріалами та картами. Тож довелося зачекати, а поки послухаємо точку зору професіоналів.

Директор колективної науково-виробничої фірми «Нью Комеко» Сергій Чобан:

«Можуть існувати три головні причини ситуації, що виникла: *переливи питної води з РЧВ на вул. Попова внаслідок неузгодженої подачі води з насосної станції «Шубранець» і певного обмеження спроможності резервуарів парку; *витоки з РЧВ внаслідок їхньої нещільності; *скид осадів під час очищення резервуарів від нагромадженого намулу.

Цей район заводнювався упродовж останніх трьох десятиліть: ще у 80-90-их роках минулого століття, за твердженням його давніх мешканців, ані рукотворних ставків на вершині пагорба, ані існуючого зараз струмка у цьому районі не було. Наразі маємо обводнені ґрунти на пагорбі, починаючи від рівня облаштування РЧВ на вул. Попова. Однак для остаточної відповіді необхідно провести заміри щільності резервуарів чистої води із визначенням фактичних втрат води. Окрім того, дуже прикро, що скид з аварійного колектора облаштований у межах міста ще й відкритим способом».

Алла Чобан, кандидат хім. наук, оцінила ситуацію більш емоційно:

«Я вже давно прийшла до висновку, що головна причина теперішніх бід водоканалу – відсутність команди професіоналів та однодумців. Один начальник Анатолій Чабан не може закривати собою «всі дірки» й вирішувати всі існуючі проблеми. На жаль, наразі такої команди я не бачу. На моє переконання, будівництво дністровського водогону – калька з Одеського. Але наш водогін далекий від необхідних проектних рішень, проект не був прив’язаний до місцевих умов і містить ряд відхилень від нормативних вимог. Вважаю, що внаслідок функціонування Дністровського водозабору заболоченими стали околиці сіл Вікно та Шубранець, виникли стави на Роші, а також піднявся рівень ґрунтових вод у всьому місті. Тому необхідно провести термінову ревізію всього, що було збудовано у 80-ті роки минулого століття Чернівецьким водоканалом, переглянути і негайно виробити правильні рішення щодо подальшого функціонування Водоканалу загалом та Дністровського водозабору зокрема. Не завадило б притягти до відповідальності тогочасних керівників будівництва Дністровського водогону, які отримали за це звання  заслужених комунальників та інші регалії. Зрозуміймо: всі наші біди, втрати води та високі ціни на воду – це їхні прорахунки і небажання навіть сьогодні, коли йде мова про програму реконструкції системи водопостачання міста Чернівці, врахувати їх наслідки».

Геннадій Авраменко, керівник фірми «Чиста вода», на відміну від Алли Чобан, не був таким категоричним: «На жаль, погодні умови дещо спотворюють бачення  причин ситуації, що склалася.  Але не виключена ймовірність існування штучного джерела достатньо великої кількості води. Мабуть доведеться ще шукати джерело – за кращих погодних умов». Та водночас п. Авраменко не відкидає думки про те,що вода у ставках, де водиться риба, як і у криницях мешканців Клокічки  – це вода з Водоканалу, що пройшла природну фільтрацію.

«У тариф закладаються 14 % врат води» – Анатолій Чабан

І, насамкінець, доволі обережні попередні висновки керівника Водоканалу.

– Коли рік тому прийшов на Чернівціводоканал керівником, – зізнався Анатолій Чабан, –  звісно знав, що існують проблеми. Але з часом усе виявилося складнішим. Усвідомлюю всі наші проблеми, знаю, що витоки сягають високої цифри і розумію, що це треба усувати. Будемо ліквідовувати аварії, міняти водогони, замінювати системи, набирати людей, щоби виконувати всі ці завдання, Працюємо над тим, щоби підприємство підвищувало свій імідж. Бо тільки за цієї умови сюди прийдуть люди і тут буде черга на вакантні робочі місця й посади інженерів. Адже вакансії у нас є, а люди поки не дуже йдуть. Та попри те, збільшуємо кількість кваліфікованих бригад. Уже здійснили також заходи з енергозбереження.

Відтак не могла не поцікавитися у головного очільника Водоканалу втратами води, які, за офіційними даними підприємства ще у березні цього року становили 68%, а нинішнього липня сягли вже менше 60%. Що це –  перемога, нормальний процес чи невдача? І чи всі втрати лягають на плечі чернівчан, тобто на тариф?

– Насправді ці 10 % – стрибок і наслідок того, що прийшла нова команда, – наголосив Анатолій Чабан. – Адже це на 10 % зменшення різниці між реалізованою водою, тобто проданою споживачам, і водою, поданою у систему. У водоканалах рідко такі цифри досягаються. Один відсоток, пів відсотка вважається нормальним для зменшення. Наша цифра-мета – 42 % втрат. А втрати ми маємо двох видів – технологічні та крадіжки, тобто несанкціоноване користування водою. Технологічні втрати становлять на підприємстві 14%. Вони вираховуються і погоджуються. Це витрати води станціями очистки, адже там щодня промиваються системи й фільтри, резервуари, замінюються засувки… Саме ці  цифри відповідають нормативам і закладаються в тариф.

– У чому проблема, на Ваш погляд, Клокучки та  які шляхи виходу з ситуації?

– Проблема Клокучки не є проблемою лише Клокучки. Технологічно при будівництві резервуарів чистої води (РЧВ), як той на вул. Попова, про який ішлося, передбачався схід промивної води або води при аваріях на РЧВ у річку Клокучку. При будівництві цих споруд  збудовали зливну каналізацію, яку й вивели в цю річку.

– Мешканці прилеглого мікрорайону скаржаться, що під час спуску або аварійної ситуації через їхні ділянки проходить великий об’єм води, наносячи непоправну шкоду…

– Чи він великий – це умовна характеристика, але ми стараємося, щоби цей об’єм був якомога менший, та від цього повністю не відмовишся, бо доводиться скидати воду при аваріях або коли мережа переповнена водою.

–  Чи зазначений десь у документації максимально граничний рівень підвищення води в цій річці? Чи може Водоканал оперувати якимись цифрами, що «так, ми скинули воду, але це нормально…»?

– Допустимий рівень води вимірюється найбільшим потоком за певний період. Ми розуміємо, що в річці Клокучці найвищий рівень води проходить під час паводку. Відтак промивні роботи стараємося проводити тоді, коли немає великих злив. Ми всі проблеми бачимо, і ця річка використовувалася дійсно роками для скидів води в районі Роші-Клокучки.

– Місцеві жителі припускають, що там не вистачає якоїсь частини труби…

– Усі труби відведення з РВЧ на Клокучці лежать згідно з проектом, ми перевіряли, все на місці. Наразі зауважень до труб немає.

– Чи подобається Вам втручання «людей зі сторони», тобто громадськості у справи підприємства. Це допомагає чи відбирає Ваш час?

– Я усвідомлюю, що це вимога часу, адже ми живемо у демократичному суспільстві. Тож  готовий до діалогу: намагаюся спілкуватися з усіма, хто небайдужий до Чернівців, зокрема до системи подачі води. Чи готовий я віддавати свій неробочий час на такі питання? Готовий. До спілкування, до обговорення всіх питань, які є у нас у Чернівцях. Я розумію, що спеціалістів багато, але рішення маю приймати я. І я їх приймаю – і, головне, –  відповідаю за них.

– І особисте запитання: чи є у вас однодумці серед людей найближчих, навіть домашніх?

– Найбільша і найближча підтримка в сім’ї – це моя дружина, яка працює також у Чернівціводоканалі. Коли я приїхав і став підбирати свою команду, то я багато на що сподівався, зокрема, що вдасться змінити ті стереотипні уявлення про наше підприємство,  які є зараз – і в середині колективу, і з боку населення, споживачів, – на нове бачення. Над цим і працюємо.

  Матеріал підготувала Лариса ХОМИЧ. «Версії»

Запис Водоканал: Загублений світ, або Чи бували ви на Ріо-Гранде-де-Клокічка? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Дуже хочеться сподіватися, що фраза звучатиме саме так: «Знищувати не можна, створювати», адже йдеться про збереження Дністровського каньйону – одного з семи чудес України.   

На відкритті ХІ-го Київського безпекового форуму 12 квітня  чернівецький киянин і київський чернівчанин, як називає себе кандидат філософських наук Максим КИЯК, звернувся із запитанням до Прем’єр-міністра України В. Гройсмана та Прем’єр-міністра Молдови П. Філіпа стосовно будівництва каскаду ГЕС на верхньому Дністрі. Воно звучало так: «Чи дійсно все настільки погано з українською енергетичною безпекою, що потрібно чіпати річку Дністер, забезпечивши тим самим мінус одне чудо України, мінус десять відсотків до особистого політичного рейтингу та мінус сто до власної карми?».

Відповідь Гройсмана була однозначною і короткою: «Ми прийшли не знищувати, а створювати». Натомість пан Філіп пояснив ситуацію розлогіше. Він, зокрема, сказав, що нині працює спільна група експертів із 19 спеціалістів, яка вивчає тему, досліджуючи наслідки створення каскаду ГЕС на верхньому Дністрі на екосистему та довкілля. Молдовський прем’єр підкреслив також, що ми маємо залишити те природне багатство, яким нині володіємо, своїм дітям і онукам.

Утім, мешканцям України загалом і жителям Буковини зокрема залишається, мабуть-таки,  сподіватися тільки на удачу. Бо, як засвідчили результати дослідження політичних аналітиків, український прем’єр торік виконав лише 49% своїх обіцянок.

Вл. інф.      

Запис ДНІСТРОВСЬКИЙ КАНЬЙОН: Знищувати не можна створювати:  де влада поставить кому? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Водяні млини відомі з давньоримських часів

До слова, нині в цілому світі набирає темпів кампанія під красномовним гаслом «Греблі – геть!». І люди знають, що протиставити тупому напору й бажанню енергетиків.

Наших предків навряд чи можна запідозрити в дурості, непрактичності чи невігластві. Адже вони, відповідно до технічних досягнень своїх епох, успішно використовували природні відновлювальні джерела енергії для задоволення конкретних завдань свого виживання у цьому непростому світі. Пригадаймо легендарні, оспівані у фольклорі водяні млини, яким приписували різні властивості – від романтичної казковості до чортовиння включно. Тече вода, крутиться й тихо поскрипує колесо, мелеться зерно на борошно. І не треба жодних дорогих гребель і подібних споруд глобального масштабу. Та й професія мірошника почесна й трохи містична, бо за підручних у нього сам Водяний та його прісні.

Традиція водяного млинарства започаткована ще у давньоримські часи, активно підтримувалася у Середні віки, пережила всі економічні формації й успішно дожила до наших часів, коли на зміну енергії води прийшли генератори на вуглеводнях чи радіоактивних джерелах електроенергії. Та чи безповоротно відійшли добрі традиції наших предків?

Зазвичай в руслі потоків у певний спосіб створювали перепад висот, і вода зверху падала на лопаті колеса, яке за всіма законами фізики мусило обертатися й передавати механічну енергію до жорен. Усе просто і надійно.

Водяні млини на Хотинщині

На Буковині були десятки понтонних млинів

Але ж не всюди у рівнинній місцевості можна знайти таку природну можливість. Мозок пращурів працював творчо: коли не можна підставити колесо під штучний водоспад, то його можна опустити вниз, у водний потік! Чи круть-верть, чи верть-круть, а ефект той же! За цим принципом численні водяні млини вправно працювали на берегах Пруту й Дністра. Достатньо було поставити на дерев’яному понтоні колесо із будою, а понтон вивести на течію – й мели на здоров’я! Піднімається вода – піднімається й понтон. І жодних технічних проблем.

Водяні млини на р.Прут. Ілюстрація з літературних джерел кінця XIX століття.

Якщо хтось гадає, що то вигадки різного штибу сумнівних книжкових пописувачів, то звернімося до картографічних матеріалів. Австрійських топографів важко запідозрити у службовому нехлюйстві чи відсутності професійної ретельності. Ось на ілюстрації фрагменту топокарти початку ХХ століття мною кільцями обведені місця 12 понтонних млинів, установлених по берегах Дністра, та 2 дереваційні млини на потоці Кізя, що тече із села Вікно. Млини успішно працювали, забезпечуючи роботою принаймні сотню працівників, не порушували екологічного стану ріки і своїм виглядом не псували краєвиди. Лише за радянських часів вони були ліквідовані. Суцільна електрифікація ж бо!      

Світова промисловість виробляє електрогенератори різних типів та потужностей, і «просунуті» підприємці вже починають використовувати їх украй простим методом – опускаючи лопаті турбін у проточну воду невеличких потоків та річечок.

Збалансований розвиток – це коли економічніше та дешевше

А тепер просте запитання до наших високопоставлених енергетиків, які щиро дбають за енергетичну незалежність нашої держави і не бажають дослухатися до розумних пропозицій та оцінити набутий досвід десятків поколінь. «Доколє» відомчі проектні інститути будуть зациклюватися на греблях учорашнього дня і відвертатись від сучасних еко-прийнятних методів використання відновлювальної енергії проточної води? Адже значно простіше і на порядки дешевше буде встановити на заякорених біля берегів понтонах сотні лопатей турбін і отримувати майже стільки ж електроенергії. До того ж, у скрутні для риб часи маловоддя чи льодоставу це дозволить забезпечити додаткову й таку потрібну аерацію води для попередження масових заморів. І не втрачатиметься рекреаційна цінність ріки, яка й подалі служитиме для всього народу, а не вибірково для окремих «зацікавлених» осіб. Оце і є декларований принцип збалансованого розвитку, на який орієнтують нас вимоги еволюції суспільства та світової громадськості.

Віталій КОРЖИК, голова Громадської ради при управлінні екології та природних ресурсів Чернівецької ОДА, кандидат географічних наук

Запис Водяне млинарство проти гребель: повчальний досвід наших попередників спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Планета вже почала відчувати серйозні зміни клімату, спричинені глобальним потеплінням. Україна теж почала відчувати на собі зміни клімату. Про це пише видання ТСН.

Український клімат із колишнього помірного перетворюється на суміш пустелі й тропіків. Зокрема. За останні роки різко зросли тропічні зливи в українських містах. А смерчі, які колись бачили лише по телевізору, вже майже стали звичним явищем на Полтавщині, Кіровоградщині та в інших регіонах.

Місячні норми опадів майже не змінилися, однак якщо раніше це були невеликі дощі протягом тривалого часу, то тепер ми спостерігаємо тривалу посуху, яку змінює потужна злива, яка буквально затоплює українські населені пункти.

За словами фахівців, людство змінює клімат у 170 разів швидше, ніж на це здатна природа.

Так, кліматолог Тетяна Адаменко каже, що за останнє сторіччя завдяки викидам і парниковому ефекту Земля розігрілася більше, ніж на градус. Так, лише цього року стихійних явищ сталося вдвічі більше, ніж минулого.

Зміни клімату призвели і до того, що територія України почала… постійно збільшуватися. Все через те, що мул із річки Дунай щорічно намиває по кілька гектарів нового суходолу. Побачити це можна у містечку Вилковому Одеської області, яке називають “українською Венецією”. Тут у дельті Дунаю свого часу ходили великі кораблі, а тепер плавають лише маленькі човники, які можуть сісти на мілину посеред річки.  В Очаківському рукаві води стало на 60% менше – річка міліє та оголює землю. П’ять-шість років цьому острову – рівно там, де зараз острів, ходили великі судна.

Острови посеред Дунаю з’являються завдяки мулу, а його річка приносить до місцевих берегів 80 мільйонів тонн щороку.

Таким чином, Україна – єдина держава в Європі, яка постійно росте. За останні роки територія держави збільшується на 6-8 гектарів природним шляхом. Нещодавно навіть довелося переносити позначку нульового кілометру на місці впадіння Дунаю в Чорне море на 20 метрів далі.

Додамо, що у зв’язку з таким змінами у дельті Дунаю з’явилися нові види тварин – зокрема, біологи тут помітили мшанку, яка є гостем із Тихого океану, та шакала, що мігрував до України з Балкан.

Запис Через зміни клімату річка Дунай катастрофічно міліє, а територія України… щороку збільшується спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Проблематика конференції:
Розвиток творчої активності учнів у галузі інформаційних технологій;
Формування екологічної культури особистості засобами телекомунікацій;
Виховання духовної культури та патріотичних почуттів громадянина України.

Телекомунікаційний дослідницький проект «Я – Земля» був започаткований ресурсно-методичним центром «Сучасна школа» ще у 2000 році і координувався співробітниками лабораторії екологічного виховання Інституту проблем виховання АПН України.
Школи-учасники цього проекту і зараз продовжують самостійно працювати у цьому проекті, визначивши екологічні проблеми свого регіону. Однією з засновників конференції “Я -Земля” є Ольга Георгіївна Усик, вчитель математики і інформатики Вашківецької школи.
Я – Земля!
Я існую дуже давно. Найрозумніше з творінь – Людина – не виправдовує моїх сподівань. Далеко не завжди її вчинки розумні. Вона знищує те, без чого не може існувати – єдину можливу основу життя – планету Земля і називає це «екологічною кризою». Смертельні хвороби нестерпним болем розривають мене:
· Забруднення техногенними речовинами
· Радіоактивне забруднення
· Скорочення лісів
· Опустинювання земель
· Кислотні опади та смоги
· Парниковий ефект
· Порушення озонового екрану
· Порушення екологічний функцій океану
· Зменшення біологічної різноманітності.
Через нерозумне господарювання страждає й людство, відчуваючи нестачу сировинних і енергетичних ресурсів. Поширюються захворювання людей. Навколо мене кружляють у Космосі штучні супутники. Мене обплутали тенетами газо- і нафтопроводів, електричних і телефонних мереж…
Я – Земля – звертаюсь до всіх, хто мене чує!
Юний друже, допоможи мені!
Врятуй і себе!

Директор Вашківецької ЗОШ Н.К.Бучацька відкриває конференцію.
Чернівецька область, особливо її Карпатський регіон, здавна славиться багатствами свого рослинного та тваринного світу. Значні лісові масиви, сотні малих річок, озер і ставків, чималі площі луків і полонин створюють належні умови для збереження біологічного різноманіття.
Однак на сьогодні незадовільним є стан вирішення питань збирання, транспортування, утилізації та знешкодження побутових відходів, визначення території для складування, зберігання та розміщення відходів. Особливе занепокоєння викликає те, що часто утворюються несанкціоновані звалища побутових відходів. Це може призвести до виникнення надзвичайних епідемічних ситуацій.
У ці дні всі ми згадуємо жертви катастрофи на Чорнобильській атомній станції, найбільшої техногенно-екологічної катастрофи сучасності, що сталася 31 рік тому.
Загадили ліси і землю занедбали.
Поставили АЕС в верхів’ї трьох річок.
То хто ж ви є, злочинці, канібали?!
Ударив чорний дзвін. І досить балачок.
В яких лісах іще ви забарложені?
Що яничари ще занапастять?
І мертві, і живі, і ненароджені
Нікого з вас довіку не простять!
© Ліна Костенко

Учні обговорювали питання і ролі лісів у підтримці водного балансу в умовах Українських Карпат. Протягом останніх п’яти років по всій Україні розгорнулося масове будівництво нових та відновлення старих міні-гідроелектростанцій. Це викликало опір екологів, туристів та місцевого населення, які розгорнули широку громадську кампанію проти будівництва. На Дністрі планують збудувати каскад із шести гідроелектростанцій. Суто адміністративно проект зачепить три області: Івано-Франківську (1 ГЕС), Тернопільську (4 ГЕС) та Чернівецьку (1 ГЕС).
Взагалі, в цивілізованих країнах “бум” малих ГЕС вже минув. Декілька років тому Європейська асоціація малої гідроенергетики ESHA робила комплексне дослідження у всіх країнах ЄС. Мовою оригіналу: “However, according to theeuropean-small-hydropower-association (esha) the current situation of small hydropower development in many EU-27 member states can be described as survival rather than development” (“Згідно з європейською асоціацією малої гідроенергетики поточну ситуацію з малою гідроенергетикою в багатьох країнах ЄС-27 можна описати як виживання, аніж як розвиток”).
А щодо альтернативи, то не треба вигадувати велосипед. У всьому світі енергозбереження є пріоритетом.

Усвідомлюючи складність і масштабність проблем у сфері охорони довкілля, учасники конференції зазначили: активна позиція громадян часто стає визначальною для розв’язання екологічних проблем і є одним із важливих чинників дієвості громадянського суспільства. Ефективне розв’язання проблем охорони навколишнього середовища передбачає також розуміння кожним громадянином своєї відповідальності, причетності до збереження довкілля. Екологічна політика в державі не може обмежуватися лише роботою профільного міністерства – вона включає також об’єднання зусиль громадян, усього суспільства щодо збереження природних ресурсів задля майбутніх поколінь і подальшого розвитку нашої держави.
Учасники конференції були нагороджені дипломами і цінними подарунками.

Наступну конференцію учасники вирішили провести на березі річок Прут – Черемош: прибрати береги річок.

А на завершення конференції вашківецькі учні запросили гостей відвідати Музей “Маланка – Вашківецька Переберія”. Екскурсію музеєм провела Оксана Юріївна Єленюк, вчитель початкових класів Вашківецької школи.

Дякуємо організаторам і учасникам конференції за цікаву дискусію, обмін ідеями та думками, збагачення досвідом.
До наступної конференції у Чернівцях!

Більш детальний фотозвіт конференції за посиланням – ХI ВІДКРИТА НАВЧАЛЬНО-ПРАКТИЧНА КОНФЕРЕНЦІЯ «Я – ЗЕМЛЯ»

Тетяна Спориніна, 27.04.2017
Чернівці-Вашківці,
фото автора, Іллі Сутаєва та Ростислава Гиршвельда

Запис ХІ відкрита навчально-практична конференція «Я – Земля» у Вашківецькій школі спершу з'явиться на Медіа-Версії.