… Чернівцям є чим похвалитися — архітектура міста гарно збережена, затишні вулички, колоритні дворики у стилі старовинної Одеси.

Мене вразила одна з вулиць центру — Ольги Кобилянської. Тут відчувається особлива аура, чимось схожа до Львова.

Колись ця вулиця називалася Панською. Про неї існує легенда, мовляв, тротуари цієї вулиці підмітали трояндами та щоранку чистили милом. Було правило — перехожі у взутті не могли ступити по цій вулиці… Потрібно було ходити босоніж.

А ось з дорогами нині у місті біда… Я у Чернівцях не вперше і зауважила, що ця проблема тягнеться з року в рік. Міська влада нині жахливі дороги пояснює воєнним станом, мовляв, не до ремонтів зараз. Але і раніше, коли всі обласні центри заробляли на децентралізації й інвестували в інфраструктуру, тут все одно чомусь не вважали за потрібне латати дороги. Мер Чернівців обіцяє взятися за дороги і розпочати ремонтні кампанії, тим паче, що місто має амбіції стати центром медичного туризму в Україні.

Усі дороги ведуть до університету, тут навчався Іван Франко

Візитна картка Чернівців — старовинний ансамбль національного університету імені Юрія Федьковича. Тут варто побувати кожному туристу, який подорожує до Буковини. Усі місцеві гіди включають університет у свою екскурсійну програму. Екскурсія коштує 100 гривень і її гіди проводять кожних дві-три години. Мандрувати університетом самотужки заборонено.

Через воєнний стан вхід до навчального закладу обмежений. На територію університету впускають або у бомбосховище, або на екскурсію. Під час екскурсії нашу групу теж застав сигнал повітряної тривоги. Гід повів у бомбосховище, де ми провели понад годину. Тут є стільці, хороша вентиляція, чисто, затишно.

«Будівля Чернівецького національного університету збудована в 1864—1882 роках, як резиденція буковинських митрополитів за проєктом відомого архітектора Йозефа Главки, — сказав екскурсовод Олег. — На той час архітектору було 28 років. Вік не завадив спроєктувати таку дивовижно красиву будівлю, яка стала символом Чернівців. Ця єдина в місті будівля, що належить до Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО».

В університеті викладали науковці європейського та світового рівня: економіст Йозеф Шумпетер, правники Євген Ерліх і Ганс Гросс, історик Раймунд Фрідріх Кайндль, математики Леопольд Гегенбауер і Ганс Ган, хімік Ріхард Пшібрам, філологи Степан Смаль-Стоцький, Омелян Калужняцький, Іон Сбієра…

В Чернівецькому національному університеті навчався Іван Франко. Через перший арешт Франко змушений був перервати навчання у Львівському університеті, проте відновив його у 1878—1879 роках, прослухавши загалом сім семестрів. Повну вищу освіту завершив пізніше, у 1890—1891 роках, навчаючись у Чернівецькому університеті восьмий семестр, необхідний для докторату.

У квітні 2020 року Чернівецький національний університет зайняв п’яте місце у рейтингу вищих навчальних закладів України за показниками наукометричної бази даних Scopus, яка забезпечує облік публікацій науковців, установ і статистику їх цитування.

Площа з османським характером

Серед візитівок Чернівців варто виокремити і красиву площу, яку в народі називають Османською. Тут досі збереглася автентична турецька криниця — найстаріше водне джерело та історична пам’ятка, яка за легендою символізує кохання турецького паші до простої української дівчини. Паша запропонував дівчині стати однією із його дружин, а та йому відмовила і з розпачу втопилася у криниці.

Дехто з істориків стверджує, що мешканці міста у давнину взагалі не копали колодязів, а користувалися лише турецькою криницею, яка була прикрашена півмісяцем — символом Туреччини.

… Після мандрівок містом заходжу в чернівецький ресторан, щоб перекусити. Ціни на страви значно дешевші, ніж у Львові. За 200−250 гривень можна добряче наїстися. Кава тут в середньому по 45 гривень, чай — від 35 грн. Гостинність у чернівецьких кафе теж не поступається Львову. Офіціанти уважні, швидко приносять замовлення. Деякі заклади громадського харчування пропонують задонатити на ЗСУ…

Марія Доротич, “Високий замок”

Фото авторки

Запис Тут усі дороги ведуть до університету… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Ще у червні нинішнього року «Версії» в рубриці «Карантинна екскурсія» оприлюднили розповідь нашої постійної авторки, мистецтвознавиці й свого часу директорки Чернівецького художнього музею Тетяни ДУГАЄВОЇ про життя й творчість відомого чернівецького митця Євгена Максимовича під назвою «Світське монументальне малярство – втрачений пласт художньої культури Чернівців». Тетяна Ігорівна – людина сама по собі унікальна у своєму неухильному прагненні вивчити, зберегти для людей свої безкінечні розвідки про життя й творчість видатних представників образотворчого мистецтва, народженням або творчістю пов’язаних із Чернівцями. Для неї вислів «На славу Чернівців» – не просто пафосна фраза, це зміст життя пані Дугаєвої. Для нинішнього контрастного повідомлення наведемо один з розділів тієї віртуальної екскурсії.

ФРЕСКА З АВТОПОРТРЕТОМ ЄВГЕНА МАКСИМОВИЧА 

У роки Другої світової війни під час масштабної пожежі Резиденції буковинських митрополитів загинув ранній твір монументального мистецтва Максимовича – фреска «Митрополит Сильвестр як покровитель митців», розділивши долю інших безцінних настінних розписів будівлі. Від тих далеких часів твір нагадав про себе несподіваним і щемним посланням – миттєвим кадром у довоєнній кінохроніці про Чернівці в кіножурналі «Jurnalul sonor» №8 1939 року. Промайнув і зник назавжди… Та я вірила, що має існувати оригінал фотографії цієї фрески, – і не помилилася. Трапився він мені у вересневому номері журналі «Boabe de g râu» («Пшеничні зерна») 1934 року . Звісно, журнальний варіант репродукції – не найкращої якості, зате він не має сучасного стороннього втручання і зберігає руку самого автора. У тексті до світлини зазначено: «Фреска в портику лівого крила в митрополичому палаці Чернівців». Далі вказано імена зображених. У центрі 10-фігурної композиції яскраво вирізняється статечна постать митрополита Сильвестра. Він спілкується з художником-монументалістом Карлом Йобстом з приводу його мистецького твору, що на мольберті. Справа від них – скульптор Іон Пишля. А далі праворуч бачимо автопортрет Євгена Максимовича з його уславленим наставником Епамінандосом Бучевським. А ліворуч від митрополита зображено Ісидора Воробкевича з двома студентами богослов’я та директором друкарні Дімітрієм Бучевським. Симетрично урівноважена багатофігурна композиція фрески передає діловий настрій персонажів. Ми переконуємося, що в цій монументальній роботі Максимович послідовно керувався принципом реалістичного відтворення постатей, не вдаючись до пластичних варіантів стилізації. Цей розділ і нинішні події цілком вписуються у ще одну звичну рубрику «Версій» – Мистецький детектив. Адже віра Тетяни Дугаєвої навіть перевищила її власні сподівання: наприкінці нинішнього серпня чернівецькі ЗМІ навперебій оприлюднюють фейсбучний радісний допис історика, буковинського губернатора Сергія Осачука про те, що у ЧНУ виявили заховану фреску XIX століття: «Сьогодні велика радість – відкриття та повернення фрески професора Євгена Максимовича над входом до IV корпусу Чернівецького університету, де розміщувалися ательє, художні майстерні митрополичих художників — Епамінандоса Бучевського та Євгена Максимовича. Щира вдячність Ігору Драгомирецькому та Миколі Косташу!». Додамо, що IV корпус – це приміщення географічного факультету, в якому колись функціонувала школа псаломників. І йдеться саме про ту роботу Євгена Максимовича, про яку п. Дугаєва у подробицях говорила під час своєї віртуальної екскурсії. Виявляється, творіння Максимовича не лише не загинуло під час пожежі, як це вважалося майже вісім десятків років, але й завжди залишалося на тому місці, де, власне, й було написане. Розповідає проректорка з науково-педагогічної роботи з питань навчально-виховного процесу ЧНУ Тамара Марусик: «Фреску знайшов наш екскурсовод (Микола Косташ – ред.). Одного разу він прочитав з якогось джерела, що у резиденції була фреска. Також він дізнався, де саме вона знаходилася. Він вирішив перевірити, взяв драбину. На тому місці було скло австрійських часів, яке хтось установив у 40-х роках минулого століття, коли нищили святині. Це скло було замальоване фарбою. Він кілька разів пробував відшкрябати фарбу, поки не стало видно, що фреска там дійсно є…». Дивуватися, навіщо й від кого сховали монументальний розпис, як кажуть, не доводиться. Всі знають, які шедеври без сліду згинули в часи державного атеїзму. Тож маємо подякувати й тій невідомій сьогодні людині, яка здогадалася сховати фреску таким чином. Підемо далі за розповіддю Тамари Марусик: коли скло зняли, за ним було павутиння й комахи, але загалом, каже Тамара Володимирівна, розпис у гарному стані: «Експерти, до яких ми зверталися, кажуть, що вона чудово збереглася. Так, вона потребує реставрації, але загалом вона дуже добре виглядає. Ми вже домовляємося з майстрами, які могли б її оновити», – каже пані Марусик. Після часткового оновлення екскурсоводи зможуть показувати фреску туристам, містянам та всім охочим. Але будь-який прихильник красного мистецтва вже сьогодні має змогу порівняти опис від Тетяни Дугаєвої з численними фрагментарними фото шедевру, які так щедро виклав Сергій Осачук. Якщо ж вірити у дива й натхнення, то, мабуть, фреска після статті Тетяни Дугаєвої відчула, що їй будуть раді, й надала людям змогу відкрити її.

Лідія КОСТИНСЬКА, «Версії»

Запис Звільнений шедевр спершу з'явиться на Медіа-Версії.