Через 20 місяців Україна обиратиме новий парламент

Уперше кажу офіційно: так, я буду змагатися за мандат у цій новій Верховній Раді. Мені болить нахабство контрреволюції.

Мені болить відсутність можливостей для українців реалізуватися у власній країні. Мені болить зажерливість наших одурілих магнатів. Проте – мене надихає відчайдушна самоорганізація нашого народу, як на теренах України, так і цілого світу. Мене надихає щирий героїзм наших Захисників.

Мене надихає ще сотня різних українських речей та явищ – від КБ «Південне» до митника, який не взяв хабаря. Мене надихають як ті залізнобокі люди, які намагаються розвивати нашу країну, так і юні студенти, які малюють ночами «мурали», а вдень пишуть курсові з філософії Сократа.

Я виріс у гармонійній родині (мати – відома не  тільки на Буковині художниця Олена Михайленко, батько – відомий лінгвіст – ред.), мені пощастило зі школою (2-3 лютого – всім привіт!), я провчився і пропрацював шість років у «західному» світі, але свідомо зробив свою кар’єру тут, в Україні.

Вірю і знаю: тим, кому не так «пощастило», але тим, хто працює, – слід усіляко й повсякчас допомагати. Я бачив і знаю, як це працює: це не «милостиня», це допомога своїм людям, які раз по раз вибухають талантами…

Колись ми повернулися додому з-за океану заради Неї. Вона квітла, Вона сумувала, Вона розорювалася, Вона відроджувалася, і ми із Нею – і є чимало нас, хто здатен не тільки Її захистити, але й втілити цінності Революції Гідності. У власному Краю вільними і заможними можемо бути ми. І – весь світ буде нас поважати, правдиво.

Приєднуйтесь.

Джерело: блог Максима Михайленка на «Главком»

Запис Максим МИХАЙЛЕНКО: Нахабство контрреволюції спонукає до дій спершу з'явиться на Медіа-Версії.

«Буковинська сотня» vs «Буковинської сотні»

Як активісти Майдану не поділили назву

Революція породила безліч різноманітних громадських утворень. І це добре, бо саме так формується громадянське суспільство. «Правий сектор», «Самооборона», «Буковинська сотня», «Майдан»… Здається, усі вони мають схожі шляхетні цілі, та, на жаль, не завжди знаходять між собою порозуміння.

Приміром, на Буковині вже діють дві «Буковинські сотні», які не можуть поділити між собою назву. Одна з них – офіційно зареєстрована громадська організація, яку очолює Юрій Аксенин, син загиблого героя Майдану, буковинця Василя Аксенина. Друга – підрозділ «Самооборони», який готує документи на реєстрацію – але вже як «Буковинська сотня за свободу».

Як заявили на прес-конференції керівники «Буковинської сотні самооборони» Іван ХРАПКО, Іван ГРИНИК та Іван ПОПАДЮК, активісти їхнього підрозділу брали безпосередню участь у подіях на Майдані і саме вони є справжньою Буковинською сотнею. Але зараз, за їхніми словами, виникають нові організації, які «користаються плодами революції й отримують свої дивіденди». Прямо на ГО «Буковинська сотня» не вказували, але натякнули, що її голову Юрія Аксенина використовують нечесні люди.

Як заявив на прес-конференції сотник і за сумісництвом голова Новоселицької районної «Свободи» Іван ПОПАДЮК, організація є аполітичною. Попри те, що до її складу входять багато свободівців, та й сам захід, як оголошувалося в прес-релізі, відбувався за сприяння Чернівецької обласної організації ВО «Свобода». Мабуть-таки наші люди ще не вміють розрізняти політичні проекти від громадських організацій.

Після цього в кулуарах журналісти питали одне одного: «Самооборона» сама взялася за розум чи керівник СБУ з ними домовився?

Як засвідчує історія становлення громадянського суспільства на Заході, там теж колись відбувався «зорепад» громадських організацій. Але між ними не було боротьби за місце під сонцем, бо всім вистачало грошей, підтримки держави й громадян. У нас усе це відбувається трохи – а, може, й добряче – по-іншому. І, що головне, кредит людської довіри зберегти дуже важко. Та й для цього організації мусять ще продемонструвати свої активні дії на користь громади…      

Руслан КОЗЛОВ, «Версії»

Хто isWho серед революційних об’єднань?

Наразі цікавимося у представників майданівських організацій, які завдання вони ставлять перед собою після того, як відлунали постріли революції,  та як звичайному обивателю розрізнити такі подібні за назвами об’єднання?

Володимир РЯСОВ, керівник Правого сектору Буковини, голова обласної організації  ВО «Тризуб» ім. С.Бандери:

– «Правий сектор» здійснює свою діяльність у двох площинах – як політична партія та як громадська організація. Відомо, що наш лідер Дмитро Ярош висунув свою кандидатуру на пост президента України, тож наразі у нас триває виборча кампанія:  підбираємо кандидатів до дільничних комісії, проводимо інформаційну роботу. Як громадська організація, ми працюємо в сфері захисту інтересів пересічних громадян. Зокрема, це стосується створення громадських рад при державних органах влади – прокуратурі, податковій, маємо певні домовленості з СБУ. До нас постійно надходять звернення, прохання про допомогу від простих громадян. По суті більшу частину цієї роботи мали би виконувати не ми, але люди більше довіряють нам, аніж тій же прокуратурі чи міліції.

У нас добрі стосунки з іншими громадськими організаціями – з «Автомайданом», «Самообороною» (хоча, на жаль, їх є кілька – замість однієї структурованої), ГО «Майдан», люстраційною комісією при облраді. Певною мірою наші завдання схожі, але, якщо подивитися глибше, то «Правий сектор» є ідейною організацією.

Наша діяльність виходить першочергово з потреб української нації і базується на програмі реалізації національної ідеї державотворення. Жодна влада від початку незалежності України не пропагувала такої ідеї. Хоча будь-яка держава має будуватися на фундаменті національної ідеї. Робота будь-якого чиновника, правоохоронця, громадянина України має виходити з цієї ідеї і коригуватися в інтересах держави. Не так як зараз: прийшла влада, яка має свої політичні вподобання, свій план – і вся країна йде цим шляхом. Змінюється влада – і все довкола змінюється. Так не повинно бути.

З огляду на останні події на сході України Дмитро Ярош оголосив мобілізацію всіх структурних підрозділів «Правого сектору». Частину людей ми вже відправили на навчальні бази до Києва. Наразі там залишилися тільки найбільш підготовлені.

Олексій КОЛОМІЄЦЬ, голова ГО «Автомайдан»:

– По-перше, «Автомайдан» не бере участі в жодних радикальних акціях. Ми працюємо відкрито, без масок. Співпрацюємо з громадянами, ветеранськими організаціями, здійснюємо благодійну діяльність. Автомайдан активно співпрацює з правоохоронними органами, СБУ, прокуратурою: виловлюємо браконьєрів у лісі, проводимо рейди з податковою міліцією проти нелегального розповсюдження алкогольних напоїв тощо. Здійснюємо контроль над діяльністю правоохоронних органів, але особисто до їхньої роботи не втручаємося. Зараз, коли постала загроза цілісності держави, ми спільно патрулюємо наші рубежі, починаючи від Новодністровська.

Після Майдану «Автомайдан» призупинив співпрацю з іншими революційними організаціями, але контакти підтримуємо, за потреби приєднуємося до тієї чи іншої акції.

Юрій ІВАШИН, голова виконавчої ради ЧОГО «Майдан»:

–Наша громадська організація була створена безпосередньо на Чернівецькому майдані і саме там сформувалися її керівні структури, Рада Майдану.  Ми відрізняємося й тим, що в нас на першому місці стоїть членство громадських організацій як колективних членів. До складу ЧОГО «Майдан» входять більше 40 об’єднань краю.

Після завершення революції ми вирішили не припиняти діяльності. Тільки зараз ми беремо участь у громадських справах. У Раді Майдану функціонують 12 профільних комісій, покликаних забезпечувати постійний громадський контроль та співпрацю із органами місцевого самоврядування, державними структурами, приватними підприємцями.

При ОДА створені 4 профільні комісії, вони вивчають стан справ у різних галузях народного господарства, зокрема, у фінансовій сфері, земельних питаннях і ремонті доріг тощо. До них входять як представники органів державної влади, органів місцевого самоврядування, так і члени Ради «Майдану».

Ми співпрацюємо з усіма організаціями, що виникли у період Революції Гідності. Нам немає що ділити.

Юрій АКСЕНИН, «Буковинська сотня»:

– Всі ми стояли на Майдані для того, щоби нам, рядовим мешканцям держави,  стало легше жити. Ми стояли за зміни в країні, за подолання корупції. Тож по суті діяльність «Буковинської сотні» нічим не відрізняється від інших революційних організацій.

Зараз ми готуємо звернення до органів влади, щоби брати участь у роботі перевірних комісій, впливати на них і бачити, що коїться довкола.

Щодо конфлікту зі «Свободою», то досі я не мав жодних претензій до них: які можуть бути претензії до побратимів. Але зараз ми зауважили, що й серед простих людей, які стояли на Майдані, відбувається той же «дєльож» крісел. Це для мене незрозуміло і дуже прикро. Певно, добряче зіпсувала нас система… Адже мета у нас спільна!

Сергій ЛАЗАРЄВ, керівник штабу Чернівецької Самооборони:

– Народна Самооборона області – це громадське формування з охорони громадського порядку. Тобто ми патрулюємо місто, проводимо спецоперації разом з підрозділами міліції, ДАІ. Спільна риса з іншими революційними організаціями в тому, що ми залучаємо до своєї роботи громадськість. Якщо є спільні заходи, то беремо участь.

Особливість наша в тому, що ми – єдиний офіційно зареєстрований підрозділ Самооборони. Є ще, приміром, «Буковинська сотня» Самооборони. Але вони до нас не належать, бо це партійна структура, до того ж, поки що офіційно не зареєстрована. Я  рекомендував би всім організаціям, які офіційно реєструються, уникати слова «самооборона» у своїй назві, щоби не виникало в подальшому якихось непорозумінь. Усі решта підрозділів Самооборони мають формуватися відповідно до рішення її міської ради.

Слово експертам:

Багато громадських організацій – добре чи погано?

Ігор БАБЮК, політолог: «Конструктивна діяльність не проглядається, зате партійні вуха стирчать»

– По-перше, кожний громадянин має право, закріплене Конституцією, утворювати будь-які організації і ставити перед собою будь-які цілі, які захищають інтереси членів об’єднання або інтереси тих чи інших верств населення. Тому всі ці революційні організації мають право на існування.

Спільне ж у них те, що їхня мета ( і це правильно!) полягає у повному контролі за органами влади. Та особливої різниці між ними я не бачу. Хіба що в тому, що одні підтримують певного посадовця, інші його не підтримують. Маю на увазі історію з начальником СБУ Кіцулом. На жаль, якоїсь особливої конструктивної діяльності не помічаю. За окремими з них, звісно, стоять політичні партії. Так, за однією з «Буковинських сотень» стоїть «Свобода», за «Автомайданом» – партія «Удар». І це природно, що партії використовують громадянське середовище для своїх цілей. Але, на моє глибоке переконання, громадські організації мають бути незалежними від політичних сил.

 

Ігор ГАВРАДА, політолог: «Координація – так, а нездорова конкуренція заведе в нікуди»

Оскільки Євромайдан був дуже неоднорідним, то закономірною є й поява численних організацій, які з’явилися завдяки цьому неординарному явищу. Вони різняться як кількістю учасників, так і розумінням шляхів подальших змін. Організації, народжені Революцією Гідності, стануть більш ефективним чинником змін, коли зможуть чітко координувати свою діяльність. Так вони принесуть значно більшу користь суспільству. Якщо ж будуть намагатися, свідомо чи мимоволі, побороти одна одну – це шлях в нікуди.

Матеріали підготував Руслан КОЗЛОВ, «Версії»

Запис Народжені революцією спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Як відроджувалася в нас пасіонарність, себто здатність людини до активних енергійних дій, та як зберегти її, щоби знову не впасти в апатію та відчай? Про це розмова з чернівчанином Євгеном  ЖИТАРЮКОМ, який практично всі 93 дні перебував на Майдані.

ДОВІДКА: Біографія – це не дати, а внутрішні зміни і пошуки сенсу життя

Юрист за освітою, Євген за свої 35 років кардинально міняв фахові уподобання, спробувавши до 20 різних професій: від міліцейської служби до журналіста, від викладача до таксиста. Зупинився ж на інвестиційному консультуванні. Вже півтора роки вибудовує в Києві консалтингову практику, допомагаючи малому і середньому бізнесу. Багатьом налагоджував справу з нуля. І завжди вдало 

Кор.: – Вашого однофамільця художника Анатолія Житарюка щодня бачили на місцевому Євромайдані. Мабуть, прізвище  революційне?

– Справа не у прізвищі, просто я – Анатолійович. Художник Житарюк – мій тато. Зателефонував йому з Майдану і сказав, що вік – не причина відлежуватися вдома на дивані, споглядаючи дійсність через тєлік, коли хочемо серйозних змін. Батько мене зрозумів і підтримав.

А загалом це психологічна інерційність не дозволяє людям, і в першу чергу підприємцям, повірити в те, що вони можуть швидко зробити добру справу. (Саме так Євген трактує завдання бізнесу – авт.). І питання зовсім не у грошах і стартовому капіталі. Просто люди були позбавлені того, чого ми вже достатньо отримали після Майдану. Маю на увазі стале коло однодумців. Майдан цю тенденцію підштовхнув. Бо, якщо люди творчих, публічних професій – журналісти, художники тощо мають таке соціально-професійне коло спілкування, (зауважу, це не сім’я і не сусіди), то інші професії – значно меншою мірою. Людина, як правило, залишається сама. Інтернет-інструменти поки що не всі освоїли. Відтак Майдан став у цьому сенсі дуже сильним каталізатором. Пригадайте, якою була стандартна подорож людини до Києва? Ж/д вокзал, Макдональдс, Хрещатик – і додому. Нині все було по-іншому, тож люди відчували певний культурний шок. Вивантажуються, скажімо, 50 осіб з автобуса. Понад третину з них у столиці вперше. Очі круглі: масштаби ж інші. А тут ще й завдання одразу дивні отримують: взяти 2 матраци у Полтави, за ковдрою до рівнян збігати, вони обіцяли, вода – біля Харкова, там котел. Одне слово, у тих, хто був на Майдані, не виникало дурнуватих питань про бандерівців. Вони бачили, що ми такі ж, як і всі інші. І всі ми разом за одне: за зміни у нашому житті.

Події на Євромайдані я поділив би на 3 етапи. 1 грудня люди зібралися на мітинг. Після його закінчення ми – я та мій новий товариш, депутат Чернівецької облради Руслан Мельник – залишилися на Майдані. Все відбувалося стихійно, організацією тоді ще ніхто не переймався. Щоправда, почали з’являтися бутафорні барикади з ялинок,  4-5 наметів нардепів, де вони облаштували свої приймальні. Щоби люди, які залишилися, не позамерзали, Руслан всю ніч займався їхнім обігрівом. Водив з одного кафе до іншого, поїв гарячим чаєм. Удень знову почали підходити люди. З’явилися партійні агітаційні напівнамети.

У грудні ми з Русланом тиждень прожили під відкритим небом, ночуючи на піддонах. Вкривалися двома ковдрами і п’ятьма шубами. Потім уже з дому привезли теплий одяг. Зате в лютому, вже навчені тривалим перебуванням на Майдані, облаштували теплі місця. Хлопці, що приїхали, зробили прибудови до намету, поставили комини і буржуйки. Майстрові толкові хлопці! Тоді вже обігрівали 15-20 чоловік за ніч. Якось заглянув до намету молодий чоловік. Назвався Олегом з Чернівців, сказав, що підприємець, приїхав комерційним  автобусом. Залишився. А оце зараз зустрів його біля військкомату.

У кінці грудня вже були намети, але ще без електрики. Профспілка (будинок профслілок – авт.) була партійною, ударівською і там ще не годували.

Моє перебування на Майдані двічі переривала хвороба. Приїжджав додому і відлежувався. По суті, всі свята пішли на відновлення

Після новорічних свят розпочався ІІ етап історії Майдану. Там уже ночувало від 2-х до 5-ти тисяч людей. У Профспілці допомогу організували Кубів і його помічники. Машина ця запускалася стихійно. Організовувалися самотужки. Палац Жовтневий  перетворився на господарський центр. КНДА теж була окремим господарством. Але слідкувати за усім у такому хаотичному мурашниковому русі просто неможливо. Коли отримали інформацію про те, що у КНДА крадуть, Штаб Майдану відрядив нас із Русланом відстежити цю ситуацію. Під виглядом охоронців ми попрацювали там добу і дещо таки помітили. Звичайно, були такі, що крали їжу та копирсалися в одязі, вибираючи собі по кілька пар і забуваючи про тих, хто потрапив під брандспойти з водою…

Зате кияни – фантастичні люди. Постійно хтось щось приносив і привозив: щодня по  200-300 банкок меду, центнери буряків, моркви, картоплі, десятки і сотні кілограмів м’яса.   

Мене, було,  вразила старша жіночка-киянка. Було видно, що їй важко далася дорога. І що вона з останніх пенсійних копійок накупила харчів і принесла їх на Майдан.

Кияни ходили між наметами і роздавали майданівцям їжу та теплий одяг.

Посада моя – координатор. Це не сотник, не бойова одиниця. Просто є палатка, а в ній – мешканці та координатор, який дбає та відповідає за все. У  кожному зі 120 майданівських наметів був свій координатор. Своєрідне самоврядування. А намет ми отримали через вашу журналістку Галю Єреміцу. Це, до слова, був останній, так би мовити, неполітичний намет від громади. Її придбали київські друзі молодого екс-мера Новодністровська Руслана  (Панчишина – авт.). Потім вже були намети і від «Батьківщини», і від «Удару».

Приїжджали люди по-різному, та частіше за свої кошти. Скажімо, з 5-ти приїздів я лише двічі скористався партійним автобусом.

«Женя, дали команду взяти зброю і повністю зачистити Майдан… Тікай звідти!». Такі дзвінки та есемески почав отримувати десь о пів на четврту 18 лютого від друзів з кола міліціонерів. Отож одразу розпочав підготовку своїх 12-ти людей, які у мене залишалися, «до прийому» непроханих гостей. Ми були в 30 метрах від лінії вогню.  Знаючи міліцейські реалії, о 6-ій ранку змусив усіх спалити все, крім того, що було на нас одягнуто. Біля намету протягом ночі оранізували фабрику з виготовлення коктейлів Молотова. Стихійно. Приходили кияни й приносили все, що для цього потрібно. Боротьба йшла вже біля стели. Я спитав, хто вміє це робити? Підійшов молодий киянин теж з «горючкою» і сказав, що займається вогяними шоу, тож у принципі знає, як це робиться. І ми почали методом тика виготовляти коктейлі.

На Грушевського захищалися три дні – 18, 19 і 20 лютого. Захист був жахливим, не пропорційним за озброєнням та силовими моментами. Фактично, це був напад, наступальна операція. Зброї у нас практично не було. З нардепів вночі лише Ляшко прийшов. На лінії вогню був дуже великий хаос. По суті, актор Євген Ніщук, який зараз є міністром культури, керував нашим захистом…

Майдан дав сотні надзвичайних уроків, а головний – там відбулася зміна парадигми та уяви про світ. Зрозуміло, в тих, хто готовий був до цього. Люди переконалися, що можуть самоорганізовуватися і що вони не гвинтики, їхнє майбутнє залежить саме від них. Згадайте, до Нового року в усіх – від держслужбовців до підприємців – була апатія й безнадія. Невіра в те, що можна щось змінити. Нині ж пасіонарність нації дає нам надію на майбутнє. Хоча зі зневірою ще прийдеться зіткнутися. Головне – її побороти. Ми ж помітили, що старі обличчя знову тут як тут. Тому треба кожному дати оцінку: де ти був і чим займався.  Урок 2004 року затягнувся. Люстрацію тоді не зробили – і все втратили. Тож ця робота у нас ще попереду.

Майданівська самоврядість дала поштовх до виникнення величнезної кількості громадських організацій, але не таких  як 800 буковинських «трупів», що сидять на грантах. А справжніх і дієвих, як, скажімо, «Подаруй дитині життя», що допомагає рятувати діток, хворих на рак та лейкемію. Тільки за дієвості громадянського суспільства, активності громадян можемо контролювати владу. А це головна умова!  Ми вийшли на Майдані, бо нас не влаштовувало, як з нами поводилися протягом останніх 4-х років. Обман і корупція, а тут щей побиття дітей і жінок…

Внутрішня енерція нас тоді не зупинила. Тож зараз ми зобов’язані змінити систему контролю. Рада Майдану, Віча повинні переконати й змусити представницькі, самоврядні та виконавчі органи влади звітували перед народом за кожний свій крок. І таке ріішення має бути закріплене законодавчо. Звіти мають бути на сайтаїх і в ЗМІ. Бо за кожну копійку, витрачену з бюджету,чиновники мусять відзвітувати. Провели тендер – повідомили. Сьогодні, мовляв, шановно громадо, ми витратили кошти на те і те. Ось тут буде лежати 20 метрів асфальту. А до нового бюджетного року маємо у своєму розпорядженні, приміром, 5 гектарів землі. Про все нам повині повідомляти. Прозорість і публічність – основи такого контролю. Якщо хтось так працювати не захоче, наше завдання – змусити. Тиск має бути не на людей, а на чиновників. Хочете працювати – працюйте, але в рамках прозорості.

Сподіваюсь, що активно діятимуть громадські оргаізації, що виникли на Майдані.  Вірю, що в таких політиків, як Яценюк, навіть за великої кількості питань до нього, розум візьме гору. Кажуть, що Яценюк, мовляв, страшенно полюбляє гроші? Але я теж їх дуже люблю, бо це ресурс, який дозволяє зробити багато добрих справ. А будучи залежним від побуту, вільного часу на добрі справи просто не матимеш. Приміром, насправді я хочу бути не бізнесменом. Моя мрія – відкрити  школу майбутнього. Вона на часі. Бо сучасне суспільство вимагає не громадян-виконавців, а громадян-творців. Постіндустріальна держава потребує спеціалістів, які вміють самі продукувати рішення, а не користуватися готовими. До речі, сьогоднішня корупційна система створена для тупих людей. Для тих, хто не звик думати й аналізувати. Ми всі можемо і повині заробляти, але не обманом, а через цінності. Щоби добре жити, треба творити добро для себе, своїх дітей, країни, усього світу… Бо людина не повинна просто топтати земну кульку ніжками, вона мусить стати Землі у пригоді.

Не варто сумніватися в тому, що люди навчаться контролювати владу. Нині для цього є всі можливості. Бо, переглянувши інфографіку, на якій зображений перехід того чи іншого політика з партії до партії, будь-яка не вельми грамотна бабуся зробить з цього правильні висновки.

На жаль, знову чимало людей опускають руки: мовляв, колишній керівник митниці очолює в області Антикорупційний комітет, Автомайдан перебуває під орудою одного з найбільших місцевих власників. До важелів міського управління рветься вчорашня команда.Чи варто за цих умов сподіватися на справедливість? Варто, якщо люструвати всіх – і тих, хто записався у революціонери, теж. Цими днями, до слова, мені телефонував колишній працівник митниці із пропопзицією показати документи щодо корупційної діяльності нинішніх борців з корупцією. Думаю, якщо ми не проведемо люстрації, матимемо третій Майдан. Можливо, це наша карма? Втім, без боротьби нічого не дається…

… Чому з дубинками і масками Правий сектор прибув до Черніців? Відповіді немає, бо буковинці до цього приводу не давали.

Я відстояв на барикадах. Бачив, від Правого сектору було десь 5%. Це було як бренд – як і загони самооборони. Бо нецікаво ж казати – це люди з Хмельницька, а це з Буковини. Їх не було багато. Правий сектор став важелем немирного протистояння й однією з 30 сотень, що були на барикадах. Але інше питання – діяльність Правого сектору нині в області. Сумно від того, як вони публічно розмовляють і яку уяву мають про структуру владних органів. Ніхто не повинен перебирати на себе повноваження органів, які непогано діють в області. Головне, щоби всі працювали і діяли в законодавчому руслі та з користю для громади. А для цього має бути прозорість і ще раз прозорість. Люди повинні контролювати грошові потоки в державі, щоби знати, на які потреби спрямовуються їхні податки.

Людмила ЧЕРЕДАРИК, «Версії»

Запис Євген ЖИТАРЮК: «Збережемо здобуту на Майдані пасіонарність – вибудуємо могутню державу» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Тим не менше, легкі й дотепні оповідки Бойченка – неважливо, про літературу, чи про політику – де героєм часто є один «великий тупий предмет», а також творчі вечори за його участі сприймаються саме як спалахи креативу і мистецькі акти. Тож розмова з Бойченком про роль митця у революції – цілком обгрунтована і дуже актуальна для революційних Чернівців.  

– До початку кривавих подій на Майдані в народі витало обурення тим, що «Майдан перетворили на дискотеку» (хату-читальню, перформанс тощо). Чому мистецтво має право і навіть мусить бути на барикадах?

– Може, й не мусить, але право точно має. Щодо «дискотеки». Люди діють передусім на основі власного досвіду. А попередній досвід карнавальної революції 2004 був вдалий. Інша справа, що ми тоді не зуміли скористатися її результатом, але сама подія – безкровна і весела революція – вдалася. Певно, за інерцією і цю починали в такий спосіб, наївно, як тепер бачимо, сподіваючись, що режим Януковича можна перемогти мирним шляхом. Я би за це не засуджував. Доки є можливість протестувати мирно, треба це робити. Але вже настав момент, коли всім зрозуміло: на всі наші мирні акції владі просто наплювати. То й почалося те, що почалося.

Проте й сьогодні в Києві, в Чернівцях, у багатьох інших містах, окрім уже не мирного протистояння, тривають виступи митців. Від цього, думаю, не треба відмовлятися. Хай кожен бореться тими методами, якими вміє. Хто може кидати «коктейлі Молотова» – хай кидає. Хто може написати добру статтю чи гарну пісню, які розійдуться по світу і комусь відкриють очі на те, що відбувається, – хай пише. Не можна відмовлятися від жодного методу, аби тільки все це разом діяло заради однієї мети.

Для мене показовим є той факт, що Майдан сьогодні активно підтримують не лише мої друзі-приятелі, як от ціла родина Андруховичів, Андрій Бондар, Андрій Любка, Сергій Жадан, Тарас Прохасько, Юрко Винничук, Ірена Карпа, Тарас Чубай, Kozak System, але й ті письменники, художники, музиканти, з якими в інший час я би суто з мистецьких міркувань і не привітався. Митці – люди загалом егоїстичні, зі своїми «тарганами» в головах, однак у цих обставинах вони забули про внутрішні чвари і почали діяти спільно. Очевидно, що коли ситуація нормалізується, ми знову пересваримося, але нині усі пристойні люди – по один бік барикад.

– Чому Ви особисто берете участь у революції? Адже могли би тихо творити десь за кордоном…

– Тихо творити за кордоном – це хіба що Клюєв з Азаровим собі можуть дозволити. Правда, завдяки українській діаспорі, їм там уже не надто тихо… Мені здається, що люди – зокрема й на нашій млявій Буковині – не до кінця розуміють, що відбувається в країні. Там і сям іноді лунають голоси, мовляв, а ваші опозиціонери, які колись уже були при владі, чим кращі? Гаразд, я теж не в захваті від наших опозиціонерів – і київських, і чернівецьких. Але, по-перше, коли вони були при владі і щось там підшахровували чи підкрадали, людей все-таки не розстрілювали, не катували і трупи по лісах не розкидали, правда? А по-друге, – треба вміти за деревами бачити ліс. Бо річ зовсім не в тому, що той чи інший опозиціонер особисто, може, не кращий за Папієва чи Михайлішина. Цілком припускаю, що голова ОДА чи в.о. мера самі по собі можуть бути непоганими людьми. Тільки от я нещодавно прочитав дуже цікаву книжку «Приватне життя есесівців». Це збірка спогадів колишніх хатніх працівниць есесівських офіцерів, які служили в табірному комплексі Аушвіц-Біркенау. Майже всі ці офіцери, разом із комендантом Аушвіца Рудольфом Гьоссом, приходили увечері з роботи, цілували дружин, бавилися з дітьми, дарували прислузі якусь шоколадку чи копійчину. Якби не знати, з якої саме роботи вони приходили, можна скласти враження, що це вельми порядні і приємні газди. Єдиний їхній недолік – вони працювали на систему, яка винищила мільйони людей. Власне, про це я би дуже радив подумати сьогодні членам Партії регіонів та всім силовикам. Ви можете бути хорошими людьми, але ви вже є співучасниками злочину. Ваша партія любить покричати про загрозу фашизму, а сама, якщо ви не в курсі, діє абсолютно по-гітлерівськи. Факт організованого використання спортивно-кримінальних середовищ для побиття протестувальників – це вже елемент фашизму. НСДАП в Німеччині також спочатку наймала молодих здорових головорізів, формувала з них загони СА, потім СС, а потім ці «добровільні дружини» підпорядкували собі поліцію, навіть таємну, тобто гестапо. Коли партія починає обростати такими структурами і використовувати їх задля  терору проти населення – це і є фашизм. Панове офіцери МВС, ви хочете через кілька років перейти під командування партійних «тітушок»? То продовжуйте служити Януковичу – і він вам це влаштує. Звісно, не всі регіонали є аж такими феєричними дегенератами, як Добкін, Кернес чи Чечетов. Як і в НСДАП та СС теж не всі персонально скоювали злочини. Але вони були «коліщатками і гвинтиками» злочинної системи, тому після війни постали перед судом. А того ж таки симпатягу Гьосса поляки просто на території Аушвіца повісили – і правильно зробили.

Коротше, щоби не дати країні перетворитися на кримінально-тоталітарне утворення в центрі Європи, я й беру участь в революційних подіях.

– Чи захищені зараз, у цій ситуації, митці своєю відомістю, публічністю? Чи, навпаки, це додає небезпеки?

– Важко сказати, я до відомих не належу. Наскільки знаю, поки що – від листопада минулого року – не було випадків, коли б «органи» тягали відомих митців за їхні виступи. Може, у них ще руки не доходять? Як усі недалекі бандити, нинішня влада передусім реагує на безпосередню небезпеку, на тих, хто кидає в них каменем чи фізично блокує, як автомайданівці. Тому цих активістів вони вихоплюють, катують, тероризують. Але митці розуміють: якщо ми сьогодні програємо, то завтра доберуться і до нас. Тому і мусимо, пафосно кажучи, стояти до кінця.

Наші закордонні друзі, ті ж письменники, наприклад, запитують: слухайте, ви там не боїтеся? Я на таке відповідаю: боюся. Але найбільше я боюся на схилі літ опинитися в країні, яка буде потворним гібридом Північної Кореї і якогось Сомалі. Теоретично це ніби неможливо, але ми, як казав один недолугий пасічник, «унікальна країна», тож можемо вчудити що завгодно.

– Ви – прихильник Європи, це не дивно: народилися і мешкаєте на Заході України, буваєте за кордоном… Але маєте колег-митців на не настільки революційно налаштованих Сході, Півдні України. Ваша особиста думка: Схід і Південь – безнадійні в цьому плані?

– За порядком. З тією Європою теж не все однозначно. Колись, під час Другої світової війни, Анджей Бобковський обізвав Францію давно зів’ялою проституткою, яка досі корчить із себе Орлеанську Діву. Частка правди в цьому є, і то, зрозуміло, не лише стосовно Франції. Втім, останніми днями Європа активізувалася, дасть Бог, і до реальних санкцій проти представників режиму Януковича справа дійде. Однак, мусимо усвідомлювати: з одного боку, Європа не хоче остаточно розсваритися з Росією. З другого – її лякають найменші натяки на націоналізм. І тут виникає тема УПА, Бандери, червоно-чорних стягів. Що ж, ми справді повинні проаналізувати помилки тієї ж УПА, засудити всі окремі її злочини. Але це не означає, що ми маємо засудити УПА як таку і весь наш національно-визвольний рух. Ми не можемо зовсім відмовитися від нашої історичної пам’яті, інакше це будемо не ми. Якщо Європа цього не розуміє, то хай далі обіймається з Путіним і торгується з Януковичем, а ми якось обійдемося без неї.

Тепер про Південь і Схід. Відповідь на питання, чи вони безнадійні, залежить від того, про яку часову перспективу йдеться. Сьогодні – абсолютно безнадійні. Будуть у нас цього року дострокові вибори чи наступного звичайні – Південь і Схід у масі своїй все одно проголосують за Януковича та його хунту, щодо цього немає жодних сумнівів. З іншого боку, відомо, що люди формуються тими обставинами, в яких живуть. А вони там живуть, оповиті своєю міфологією, і пишаються радянським минулим та кримінальним сьогоденням: «кто нє сідєл, тот нє мужик». Це не означає, що всі народжені, скажімо, на Донбасі – безнадійні. Якби їх у ранньому дитинстві вивезти до Львова, з них би виросли чудові галичани (сміється – авт.). А серйозно, гадаю, Схід і Південь могли б за кілька десятиліть стати більш-менш нормальними, в моєму розумінні, регіонами, якби в нас була сильна й водночас мудра українська держава, яка послідовно проводила би політику  жорсткої декриміналізації та лагідної десовєтизації. Натомість держава у нас тепер прямо протилежна.

– Ваша відома колонка в популярній чернівецькій газеті про «великий тупий предмет» просто чудова. Але Ви зосередилися на одному «предметі». Вважаєте, що корінь зла – в ньому? А як же ті, хто за нього стоять? Хто за нього голосував? Ваше літературне знущання не поширюватиметься і на них також?

– Насправді це був цілий цикл колонок – і про «тупий предмет», і час від часу про його команду. Точно були тексти про Табачніка, Єлєну Бондарєнко, Ганцю Герман… Але цих  мерзотників у владі так багато, що писати про кожного – життя не вистачить. Крім того, далеко не всі вони такі яскраві. Більшість – це тупа безлика маса. А коли ти бачиш перед собою отару, зовсім не легко присвятити по статті кожній окремій вівці.

– Ви – літературознавець. Чи не маєте в планах написати рецензії на твори В.Януковича? J  Як би це могло виглядати? Ну, наприклад, перше речення? J

– О ні…  Як літературознавця «творчість» Януковича мене не цікавить. Але якби раптом, то, певно, почав би рецензію у біблійному тоні: «І сталося чудо, найбільше від часів пророка Валаама. Во врем’я оно відкрив Господь уста Валаамової ослиці, і заговорила вона. Нині ж у всемогутності своїй сподвиг Він написати книжку межигірського осла…» Якось так.

– У якій ситуації митцеві комфортніше працюється – у революційній чи спокійній?

– Кому як. Треба запитати в поетів. Може, їм у революційні часи й краще: емоцій щодня багато, а вірш – мала форма, потребує порівняно небагато часу. Мені однозначно краще працюється в спокої й тиші, коли є можливість сконцентруватися і все як слід обдумати.

– Ви – як митець – знаєте, що буде далі?

– Навряд чи критика та есеїста варто називати митцем. Це переважно марудна розумова праця, без особливих натхнень і осяянь. А відповідно, оскільки осяянь нема, я, на щастя, не знаю, що буде. На щастя, бо якби знав, то нічого б не робив. Пощо старатися, якщо результат визначений наперед? Але я думаю, що ми, хоч і не цілком, усе-таки впливаємо на те, що буде. Тому… буде те, що ми самі зробимо.

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Запис Олександр БОЙЧЕНКО: «Далі буде те, що ми самі зробимо» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

На Майдан вийшли представники різних соціальних верств і регіонів України, бо далі так жити вони не можуть і не хочуть. Натомість, на Антимайдан влада позвозила залежних від себе бюджетників і навербованих за гроші «тітушек». Майдан стояв і на свята, а насильно зігнані «антимайданівці» роз’їхалися по домівках, залишивши по собі сплюндрований Маріїнський парк у центрі Києва. Втім, хоча фізично Антимайдан і спорожнів, його ідеологія та практичні дії  тривали й на свята. Протистояння посилюється.

Прибічники конспірології (теорії змов) нині чимало пишуть про те, що Майдан є витвором політтехнологій Заходу, що його тривалий час готували в американському Державному департаменті й ЦРУ, закидаючи до Києва фахівців з «кольорових революцій». Такі розмови ми чули ще у 2004-2005 роках. Проте на порожньому місці підняти могутню хвилю народних протестів не вдається нікому. Більшовики послідовно провокували «світову революцію», вгатили в неї чималі гроші, але бажаного не  досягли. Культовий революціонер Че Гевара намагався підняти на революцію болівійців, проте загинув, не спромігшись розпалити революційне вогнище там, де народний терпець остаточно ще не урвався й народ пасивно терпів знущання влади над собою.

А в Україні терпінню мільйонів людей прийшов кінець. Вони вийшли на майдани протестувати проти важких умов життя, повсюдної несправедливості, продажності чиновників, свавілля силовиків. Народ вимагає від влади, щоби її представники виконували закони і свої обов’язки, а не грабували країну й не демонстрували людям свою зверхність. Адже державний апарат існує для того, щоби захищати права громадян, їхню безпеку, забезпечувати нормальне життя країни для всіх, хто в ній живе.

Влада спочатку перелякалася, але швидко оговталася і почала залякувати активістів народного руху. Їх б’ють, спалюють їхні автомобілі, погрожують їхнім рідним і друзям. З усіх можливих варіантів обраний найгірший, який призведе тільки до погіршення ситуації в країні. Відповіддю на застосування сили, як правило, буває таке ж її застосування іншою стороною. Складається враження, що можновладці сліпо копіюють методи, які застосовує Путін у сусідній Росії. Втім, там вони привели до падіння авторитету російського президента і зростання соціальної напруги. А українське керівництво чомусь ігнорує такий негативний досвід.

До того ж Путін свого часу уклав своєрідний суспільний договір з росіянами: ті віддали йому свою свободу в обмін на сите існування. Російський бюджет постійно поповнювався нафтодоларами, що дозволяло утримувати соціальну стабільність. А розкрадена українська державна скарбниця таких засобів не має. Правда, російський президент позичив українському 15 млрд. доларів, які необхідні Януковичу для успішного проведення президентської кампанії 2015-го. З’явилися кошти на виплату зарплат, стипендій, пенсій та інших соціальних виплат. Мало того, перед виборами можна навіть дещо підняти ці виплати. Свого часу Кучма виграв так свої другі президентські вибори. Крім того, його політтехнологи вивели у другий тур лідера комуністів Симоненка, на тлі якого Леонід Данилович виглядав мало не справжнім європейцем.

Не виключено, що подібний варіант буде розіграний і 2015 року. Або замість Симоненка виведуть Тягнибока, якого не сприймає чимало виборців Південного Сходу України. Проти очолюваної ним «Свободи» розгортається справжня інформаційна війна, в якій використовується будь-який промах «свободівців». А помилок вистачає, і кожна з них роздмухується до вселенських масштабів, залякуючи зомбованих радянською пропагандою людей. Так, зі смолоскипної ходи прибічників «Свободи» у день народження Степана Бандери намагалися зробити «фашистський факельний марш», при цьому не згадуючи, що свого часу в Сімферополі російські шовіністи пройшлися вулицями із такими ж смолоскипами, викидаючи руки в нацистському вітанні. До речі, колишні комсомольці ще не забули, як у 70-і роки в СРСР проводили подібні факельні марші молоді, присвячені Дню Перемоги над фашистською Німеччиною.

Антимайданна інформаційна війна набуває нових форм, постійно вдосконалюється. Прибічників Майдану намагаються дискредитувати, не зупиняючись перед будь-яким брудом, копіюючи тут сусідів. Як у Москві зняли свого часу плівочку про позашлюбне сексуальне життя популярного сатирика Шендеровича, який постійно висміює Путіна, так і в Україні влізли в інтимне життя журналіста Портнікова, одного з найбільш послідовних критиків нинішнього правлячого режиму. І з насолодою це демонструють.

Навіть у святкові дні спокою у політичному житті не було. А свята  вже завершуються, тож політична боротьба помітно активізується. Створюється масова організація під назвою «Майдан», до того ж лідери опозиції погрожують загальним страйком. Правда, вони не мають ні досвіду, ні ресурсів, необхідних для цього.

Досвіду поступово набувають, особливо в організації бойкоту товарів, що виробляються фірмами, які належать провідним «регіональним» політикам. Натомість влада посилює переслідування своїх політичних противників, все частіше вдаючись до відкриття кримінальних справ проти них.

«Антимайдан» намагається перейти в наступ. На кону майбутнє країни. Або ми вирвемося з мертвих обійм зогнилого «совка», або надовго у них залишимося, втрачаючи надію на успішний розвиток і нормальне життя.

Ігор Буркут

Запис ІСТОРИЧНИЙ ВИБІР УКРАЇНИ: МАЙДАН ЧИ АНТИМАЙДАН? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

А наскільки ми злодійська нація, я вкотре переконалася нинішньої суботи, коли зайшла до магазину «Свіже домашнє м’ясо», який розташувався у підвальчику будинку №83, що на проспекті Незалежності. Бігучий рядок на вході символічно обіцяв: «Завітайте до нас і будете приємно здивовані». Це чиста правда, бо моєму здивуванню після того, як отримала пакунок в руки, не було меж.

Купила шматочок свинини та яловичини на фарш і попросила змолоти. Раніше цю процедуру виконували в залі на очах у покупця, а тепер електрична м’ясорубка переїхала до підсобного приміщеня. Для чого це зробили, переконалася через хвилин 8-10, коли мені винесли пакунок. Він видався підозріло маленьким і я його переважила. Замість куплених 1,6 кг м’яса там було 1,2 кг. Продавці в один голос переконували, що майже півкіло м’яса лишилося у м’ясорубці, бо до того її вимили. Та, попри цю дурню, одразу ж повернули гроші. Бо знала ж кицька, чиє м’ясо з’їла.

Коли розповіла про цей неприємний інцидент колезі, почула її випадок в цьому ж магазині: замість м’яса їй змололи переважно кістки, та виявила це вона вже вдома. Відтоді до того магазину ні ногою. Зрештою, покупці оцінюють торгові точки ногами: недарма останнім часом цей магазин, де попервах до прилавку було недоступитися, майже порожній.

Натомість у Європі таке просто неможливе. Там діють правила, за якими дурити одне одного невигідно. І вони, себто ці правила, виховують звичку, що є другою натурою. А в нас ця друга натура така: «не вкрадеш – не проживеш». І цим просочене все згори до низу…

Навести б лад, але як? Управління у справах захисту споживачів на такі речі реагувати не спроможне. Йому треба спочатку отримати дозвіл на перевірку з Києва, а потім ще й попередити тих, кого перевіряють, за 10 днів… Одне слово, живемо в лайні та обираємо лайно.

Однак крапку на цьому ставити не хочеться. Бо саме зараз з’явилося світло в кінці тунелю. Ним стало молоде покоління, яке виросло в атмосфері свободи й волі без затхлості й страху. Саме студентсво й створило в усій країні мирні євромайдани. На них – надія! Тільки тепер я зрозуміла пушкінське: «Здравствуй, племя, младое, незнакомое!».

Людмила ЧЕРЕДАРИК

Запис Революція революцією, а красти хочеться завжди спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Серед головних мотивів протестувальників – прагнення змінити життя в Україні. Таким є результат опитування, яке 7-8 грудня провели на Майдані експерти Київського міжнародного інституту соціології і Фонду «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва». На підставі його науковці зробили три висновки:

Євромайдан аполітичний, бо лише 5% вийшли на нього у відповідь на заклик опозиції;

він більш суворий, ніж Помаранчевий,

а ще він об’єднав Схід і Захід, бо на нього вийшли люди з усієї України.

Підсумовуючи результати створення портрету Євромайдану, Ірина Бекешкіна, директор Фонду «Демоктратичні ініціативи», зазначила його народний характер.

Дехто з політичних експертів узагалі вважає, що на Євромайдані народилася нова українська нація. Та без перебільшення можна сказати, що  перші серйозні кроки до створення громадянського суспільства зроблені: такими як були, ми вже ніколи не будемо. Про це засвідчує той факт, що  92 відсотки учасників Євромайдану не належать ні до політичних партій, ні до громадських організацій.

…Утім, мене насторожує… певне дежавю. Той, хто добре знає історію Україні, підтвердить, що подібне час від часу відбувалося в  нашій державі. Варто було створитися неймовірно позитивній для України ситуації, як одразу ж втручався «старший брат» і визволяв українців від… непотрібної їм незалежності.

Якщо подібний сценарій можливий сьогодні, то лише через слабкість опозиції.

Пригадую, як мене вразила точка зору одного відомого англійського політичного журналіста, висловлена ще на світанку нинішньої української Незалежності. Після певних дискусій він, з подивом та цікавістю глянувши на мене, спитав: «Невже ви думаєте, що комусь потрібна ще одна сильна держава в центрі Європи?» Створення ж невеличкої української резервації на західних землях багатьох задовольнило б. Утім, не хочеться говорити й думати про погане. Адже наші думки теж програмують майбутнє.

А вчора серед останніх чернівецьких новин на Укрнеті навіть згадки не було про майдан…

Людмила ЧЕРЕДАРИК

Запис Українці стали іншими: Народжується нова нація? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Увесь час існування Євромайдану влада шукала приводу для його розгону. Перша спроба виявилася невдалою: коли міліцейський спецпідрозділ «Беркут» уночі пролив кров невинних людей, Україна спалахнула. Бурхливо відреагував на цей прояв насильства і зовнішній світ. Тоді влаштували провокацію на Банковій, щоби звинуватити в насильстві самих протестувальників. «Облом» стався й тут: занадто грубо і примітивно діяли провокатори. Тим більше, що їхні дії зафіксовані на відео і аналіз цих матеріалів показує: у силових діях брали участь люди, які користуються лише російською мовою, а української зовсім не розуміють. Навряд чи це громадяни України. Тоді виникає питання: чому громадяни чужої держави на нашій території безкарно проливають кров українців? Чому «правоохоронці», замість захисту власних громадян, допомагають іноземцям у здійсненні провокацій?

«Хід конем» за допомоги пішаків з санепідслужби

Питань все більше, але відповідей на них не чути. Бо владі не до того: їй конче потрібний привід для розгону Майдану. Шукають його ретельно, залучаючи всі наявні ресурси. Задіяні судді, прокурори, навіть санітарні лікарі. «Правоохоронці» вимагають звільнити зайняті протестувальниками громадські будівлі – Київської міської держадміністрації, Палацу профспілок, Жовтневого палацу.

Люди там відпочивають, харчуються, врешті решт – приходять погрітися і справити фізіологічні потреби. Якщо їх остаточно виставити на мороз, то бойовий дух швидко згасне. Це ж владі, власне, й необхідне.

Та добровільно покидати приміщення ніхто не збирається. Як їх звідти забрати? Застосовувати силу небезпечно: опір буде відчайдушний. Тому вигадують різні штучні приводи, зокрема, залучають санітарно-епідеміологічну службу. Проте харчування протестувальників організоване за всіма санітарними нормами, причепитися нема до чого.

Труп туберкульозника – провокація примітивна

Тоді вдалися до чергової провокації. Біля Майдану знайшли труп померлого від туберкульозу колишнього зека. Звісно ж, вихідця зі Львівщини. Спробували роздмухати цілу пропагандистську кампанію, лякаючи людей небезпекою масового зараження туберкульозом. Не вийшло: ця політтехнологія виявилася занадто примітивною. Проте технологи влади здаватися не бажають. Ідей у них поки що вистачає.

Нейтралізувати активність сотень тисяч українців консервативні сили не здатні. Натомість, вони намагаються спрямувати енергію протесту у безпечне для себе річище. І тут на допомогу приходять радикали, діями яких керують лише емоції, а не холодний розум. Коли у неділю до Києва з’їхалися сотні тисяч невдоволених з усієї України, лідери опозиції запропонували їм план блокування урядового кварталу і початку загального страйку. Такі дії вимагають чіткої організації, високої дисципліни та свідомості всіх учасників акцій протесту. Люди повинні бути готовими до нелегкої боротьби, яка вимагає часу, стійкості та великих зусиль. До них готові лише зрілі особистості, загартовані життям. Але юних радикалів така перспектива не влаштовує: їм потрібен «кайф» миттєвих перемог.

Радикали пішли до Леніна, якого чомусь не охороняли

Подібні настрої активісти «Свободи» продемонстрували у недільний вечір. Коли головне дійство на Майдані завершувалося, колона молодих радикалів рушила Хрещатиком до Бессарабки. Там досі стояв символ комуністичного режиму – пам’ятник Володимиру Леніну. Більшість монументів засновнику компартії кияни вже знесли, і нинішня молодь не підозрює, що фігури Ілліча колись бовваніли повсюдно. Навіть над нинішнім Майданом Незалежності чверть століття тому стояв сірий монумент «вождя революції». Поступово столиця звільнялася від цих ідолів, але пам’ятник на Бессарабці встояв. Його захищали не лише члени КПУ, але й міліціонери. Зовсім недавно вони не дали радикалам скинути Ілліча з постаменту. Проте 8 грудня пам’ятник ніхто вже не охороняв. Випадковість? Навряд чи. Не забуваймо: владі конче потрібний привід для «зачистки» Майдану.

Мабуть, знесення монументу розглядалося саме з цієї точки зору. Але й тут влада схибила в розрахунку. Гепнувся черговий ідол, розколовся на частини. Та суспільство не розкололося від того більше, ніж воно було розколотим раніше. Навіть прибічники ленінізму не сприйняли знищення пам’ятника своєму кумирові як непоправну трагедію. Вони почали збір коштів на «відновлення монумента». А спритні ділки вже заробляють на гранітному Іллічеві: торгують уламками пам’ятника, пропонуючи ці каменюки в Інтернеті по 50 гривень за кілограм.

Пам’ятник Леніну скинули так, як колись сам вождь скидав монумент великому князеві Сергію Олександровичу у Кремлі – мотузку на шию, розхитав і – на землю. Бумеранг, майже століття тому кинутий Леніним, нині повернувся до нього, скинувши ідола з постаменту. Ще один символ минулого відійшов у небуття. А влада отримала привід для звинувачення маніфестантів у «вандалізмі»!

Як політтехнологи влади перехитрили опозиціонерів

Незважаючи ні на що, акції Майдану тривають. Правда, політтехнологи влади все-таки перехитрили опозиціонерів. Останні відтягли всі сили на захист Майдану, оголивши Банкову. Що й треба було Президентові: він отримав змогу прийняти представників Заходу в будинку своєї Адміністрації, продемонструвавши світові, що тримає ситуацію під контролем. Що ж, досвід найчастіше здобувається через помилки й прорахунки. Невдоволені режимом показали владі свою силу, із якою треба рахуватися. Протистояння триває – потрібно шукати вихід із нього. І вихід цей повинен бути мирним, без крові.

Ігор Буркут, політолог

Запис Влада, шукаючи привід для «зачистки» Майдану, ошукала народ і обхитрувала опозиціонерів спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Які ж відмінності між ними? По-перше, опозиція погано організована.

По-друге, на Євромайдані багато рішучої молоді, готової йти до кінця. І це лякає. Причому, як опозицію, так і владу.

По-третє, відпрацьовується новий формат мітингів, який полягає у залученні максимальної кількості людей.

Як розвиватимуться події далі? Маю два прогнози – оптимістичний і песимістичний. Оптимістичний прогноз, як не дивно, буде песимістичним для тих студентів, що стоять зараз на Майдані, – це відставка уряду. На жаль, імпічменту не буде, оскільки не існує процедури імпічменту. Та й для цього на Майдані має бути принаймні удвічі більше людей. Крім того, підтримку всім цим подіям та неорганізованій опозиції мають надати військові, чого на сьогодні немає.

Гірше буде, якщо стягнуть внутрішні війська і проллється кров. Тоді ми, звісно ж, потрапимо в міжнародну ізоляцію. Якщо конфлікт буде розвиватися далі, це призведе до сильної протидії як у радикально налаштованих регіонах – Львівській, Тернопільській, Івано-Франківській областях, так і в проросійських – Донецьку, Криму, Луганську.

Найбільший результат, якого можна добитися – це усунення влади. Але що буде далі? Чи готова опозиція, яка взяла на себе відповідальність за Майдан, йти до кінця?

Ігор БАБЮК, політолог

Запис «У мене погана новина: імпічменту не буде» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Проте чи винні насправді в ескалації насилля лише правоохоронці? Так, невмотивованим нічним розгоном Майдану беркутівці добряче попсували собі імідж, і відтоді одна лиш їхня присутність провокує людей на агресію. Проте нині і мітингувальники, і правоохоронці в сутичках звинувачують провокаторів. Так, у МВС, наприклад, кажуть, що побоїще на вулиці Банковій влаштували екстремісти з напівпідпільної маргінальної організації «Братство», створеної одіозним діячем Дмитром Корчинським. Дивна річ, їм нібито «випадково» вдалося захопити трактор, яким вони збиралися безперешкодно давити переляканих хлопчаків строкової служби Внутрішніх Військ. Проте трактор заблокували мітингувальники-миротворці, намагаючись заспокоїти збурений натовп. «Ні краплі крові», – скандували вони.

Перед солдатським кордоном мітингувальники фактично розділилися на два табори, звинувачуючи одні одних у провокаціях. Невдовзі прихильники силового варіанту, ховаючи свої обличчя за масками, почали бити тих, хто захищав солдат, не давав бульдозеру давити 18-річних строковиків! Нардепа Порошенка, який намагався втихомирити гарячі голови, закидали монетами і камінням. Треба віддати тому належне: не злякався і не сховався. А невдовзі у бік спецпризначенців полетіли димові шашки, каменюки, фаєри. Солдатів заливали фарбою, намагалися підпалити фаєрами одяг, били ланцюгами…

Тривалий час молоді юнаки в шоломах, яких забрали служити минулої весни, стояли перед розлюченим натовпом абсолютно беззбройні, без щитів, виставлені своїми командирами немов на убоїще… Дехто з них не витримував – і плакав, але стояв далі, бо такий був наказ. Увесь цей час позаду них, фактично затуляючись дітьми, стовбичили грізні й серйозні «заградзагони» вгодованих беркутівців. І от у натовп полетіли шумові гранати та сльозоточивий газ. Збуривши агресію, малолітні «ультра» витягнули на себе «Беркут» – і організовано втекли, підставляючи під кийки решту неповоротких мітингувальників. І беркутівці відривалися на пасивних роззявах по-повному!

– Коли пішов «Беркут», – а вони були дуже злі, безпричинно агресивні, били журналістів і навіть медиків-активістів, то офіцери йшли позаду і намагалися стримати агресію – свідчить один із медиків. – Проте, коли через нас пройшло більше 50 озброєних кийками чоловік, то кілька вломили нам від душі, не зважаючи на усі наші хрести, карету швидкої допомоги, поранених, які лежали поруч та яких ми перев’язували, підняті догори руки у медичних закривавлених рукавичках. Вони бачили, що ми медики, але просто «відтягувалися»…

Били усіх, хто потрапляв під руку. З особливою жорстокістю, свідомо трощили журналістів. Наприклад, фотожурналіста «ЛІГАБізнесІнформ» Олександра Перевозника, який знімкував події на Банковій, били вісім (!!!) співробітників міліції! Вони бачили його бейджик преси, чули його вигуки – що він журналіст, проте ніхто з них не звертав на це уваги. Євгену Малолєтку, фотокору УНІАН, зламали руку, розбили об’єктив, розтоптали спалах, хоча знали, що він журналіст. Фотографу Анатолію Степанову теж зламали руку, кийком розбили голову. Він заявляє, що представився «Беркуту», але те, що він – журналіст, лише розлютило правоохоронців. І таких прикладів – десятки.

Звідки ж така жорстокість у правоохоронців, особливо до журналістів? Відповідь з’явиться пізніше. Журналісти оприлюднять відео, на якому видно, як беркутівці пропускають крізь свій кордон молодиків у масках, які провокували мітингувальників до штурму адміністрації. Це так звані «тихушніки» – провокатори з міліційними посвідченнями…

Ще одному з мітингувальників випадково вдалося потрапити у двір президентської адміністрації (його сприйняли за свого, «тихушніка»), і зазняти відео, як беркутівці знущаються над затриманими мітингувальниками. Ті лежать на землі і не чинять опору – проте міліціонери все одно продовжують бити їх кийками та ногами…

«Міліція з народом», – усе невпевненіше чути на українських євромайданах… Зрештою, прості київські міліціонери у чорну ніч на 30 листопада рятували нажахану молодь від розправи озвірілих колег. З’явилися повідомлення, що Львівський, Тернопільський та Івано-Франківський підрозділи «Беркута» відмовилися виконувати злочинні накази і не виступили проти мирних людей. Офіцери МВС середньої ланки, хоча поки ще не відкрито, але гостро засуджують розправи спецназівців над дітьми. Бо в них також є діти, які, можливо, як і їхні однолітки – виходять на площі. І ми розуміємо, що в разі поразки євромайданів на цих міліціонерів чекає звільнення. Бо вони не виконали наказ. Та хіба життя й здоров’я українських дітей дорожчі за гроші?

Ігор КОНСТАНТИНЮК, «Версії»

Фотожурналіста «ЛІГАБізнесІнформ» Олександра Перевозника нещадно били вісім співробітників міліції. Загалом за час «Євромайдану» в Києві постраждало вже понад 40 журналістів. Більшість з них нещадно бив «Беркут».

– Сім місяців відслужив… і не думав, що тут буду, – журналістка Ольга Гарбовська (texty.org.ua) спілкувалася із солдатами-строковиками на Банковій – по той бік барикад. –  Це не те, чого хочу і на що сподівався. Ви думаєте, я проти людей на майдані? Ні. Мене тут просто поставили і я не можу нічого зробити. Я ще на службі…

Питаю, як його батьки ставляться до того, що відбувається, і до того, що він мусить тут стояти.

Боєць опускає очі, а тоді зі слізьми випалює:

– А що батьки? Переживають! Вони, як і всі тут, хочуть, аби краще жилося. Не хочуть аби я тут стояв, але розуміють… Мама щодня плаче й телефонує в сльозах, і каже, що вже не може діждатися, коли я повернуся.

– А як до вас люди ставляться, ображають? – питаю.

– Та по-різному буває, хтось плює мало не в очі. Хтось словесно ображає, а хтось і сміттям кидається, європейці! А ось недавно, підійшла жінка і почала кричати на мене і питати, яка ж то в мене мама, що такого народила.

І тут я почула, як боєць почав шморгати носом і сльози покотилися рясно.

Хлопчина, що стояв поруч із моїм співрозмовником, додав, поки той витирав сльози:

– Ми тут усі такі, мусимо терпіти, ми ж навіть не мєнти. Зігнали і пригрозили! Нам бардак теж надоїв. І на гражданських не піду, якщо будуть заставляти. Просто буду стояти, хоча й не хочу!

Запис «Беркут» – кривавий птах Майдану спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Запис Студенти мітингують спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Запис Першогрудневий євромайдан. Чернівці спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Запис Чернівецькі журналісти сьогоднішнім спецвипуском закликають усіх небайдужих вийти завтра на майдан (о 12.00, центральна площа) спершу з'явиться на Медіа-Версії.