– Наші сучасники звикли купувати одяг, взуття, різноманітне домашнє начиння фабричного виробництва. А сто років тому майже все необхідне в селянському господарстві виготовлялося в ньому ж. І не лише для власного споживання: чимало цих виробів купували навіть городяни. Іване Назаровичу,розкажіть, будь ласка, про домашні промисли на Буковині напередодні Першої світової війни…

– Домашні промисли – це виробництво різноманітних предметів з природного матеріалу у власних господарствах. Їх продавали самі господарі на ринках, або розносили по хатах, чи відразу продавали скупникам.

У багатьох домівках господині ткали на примітивних ткацьких верстатах, які називалися «кросна». А виготовляли кросна у Ленківцях, Реваківцях, Вилавчому, Берегометі, Руському Банилові, Раранчі (сучасні Рідківці), Вікні, Онуті, Миткові, Самушині, Волоці, Васловівцях. Домотканий одяг переважав у селян навіть на початку ХХ століття, і його виготовляли повсюдно.

Ткацтво було найпоширенішим з усіх домашніх промислів. Жінки ткали полотно з пряжі, яку робили з конопель та льону. Робили нитки і з вовни – з неї ткали килими, сукно для сардаків та мант (верхній одяг), тощо. Нерідко за кросна сідали й чоловіки: Василь Чорний у Чагрі виготовляв вовняні скорці (великі килими) і палатарі (невеликі барвисті килимки на стінку). Своїми килимами прославилися Трифон Митрофанович з Топорівців, Кипріян Заверський з Неполоковців, Дмитро Воєвідко з Лашківки. А Костянтин Руснак з Дубівців ткав на кроснах окрайки (пояси з кольорової вовни), горбатки з кольорових ниток, рушники. Оригінальними поясами-коланчиками відомий був Дмитро Солом’яний з Малого Кучурова.

Звичайно, славилися й жінки: гарні пояси ткала Ольга Калиновська з Топорівців, а родини Купчанко й Храпко з Берегомету стали відомими завдяки тканим поясам, горбаткам, тайстрам (великим торбам).

Багато буковинок здобули визнання своїми вишивками: Тетяна Бондарчук з Мигового, Софія Катеринюк з Вижниці тощо. А Марія Неділько з Топорівців виготовляла гаптовані коміри й манжети.

У домашньому господарстві виготовляли не лише одяг, але й взуття, інші вироби зі шкіри: широкі пояси-череси, кептарі тощо. Так, на Новій Жучці Антон Островський з натуральної шкіри виробляв різноманітне взуття. Сільських шевців було багато, вони шили чоботи і черевики переважно для селян.

А у Вашківцях, між іншим, робили солом’яні капелюхи.

Розповсюдженим у краї було виготовлення дерев’яних виробів. Скажімо, у Підзахаричах робили бочки, коновки, ложки, дерев’яні миски, а у Милієвому – ярма для биків. Дерев’яний посуд виробляли і в селі Ревна, а дерев’яні ворота, хвіртки, штахети для парканів виготовляли в Мамаївцях. Тут же, як і в Раранчі, робили гарні хрести з дерева. А дерев’яні замки для дверей, скрині і валізи виготовляв Петро Матієвич з Вижниці.

З лози буковинці плели кошики – у Підзахаричах, Мамаївцях, деяких інших селах. Далеко за межами краю славилися гуцульські майстри, які прикрашали дерев’яні вироби чудовою різьбою. Відомі миски, люльки, сопілки з Підзахаричів, народні меблі з Розтоків над Черемошем.

На Буковині робили різні музичні інструменти, до прикладу, цимбали в Чагрі. У Чернівцях навіть був цех «Мистецтво» з випуску музичних інструментів.

А у селах над Дністром добували камінь, з якого робили хрести, столи, кам’яні лавки – цим займався, зокрема, Іван Калинюк у Хрещатику. Розвинутим був у краї й гончарний промисел. У Садгорі керамічними виробами славився Дем’ян Рабинович (миски, горщики та ін.), а в Чернівцях випускали кахлі для пічок і камінів. Всі промисли годі й перелічити. Створювалися ремісничі майстерні, деякі з них згодом ставали справжніми промисловими підприємствами. Так, на сучасній вул. О. Поповича у Чернівцях існувало підприємство, де виготовлялися бочки для пива. Були в столиці краю й цехи та фабрики з виготовлення сільськогосподарського реманенту (серпів, плугів тощо), а також цвяхів, парасольок, жіночих хусток, капелюхів тощо.

До Першої світової війни на Буковині видобували буре вугілля – у Вашківцях і в селі Іспас. Проте 1915 року копальні були зруйновані і більше не відродилися.

А в Старій Красношорі випарювали традиційними методами сіль.Тут же виготовляли поташ та випалювали вапно. Найвідомішим на Сторожинеччині було підприємство з виготовлення гутного скла, кераміки, фаянсу. Його власники – члени родині Фішер, які мешкали у Чернівцях. Згодом виробництво з Красноїльська перевели до Лунки, а 1913 року підприємство перевезено на південь Буковини. У Красноїльську ж дотепер працює лісокомбінат, початок якому поклала стара лісопилка.

Розвиток фабричного виробництва поступово витискав домашні промисли, що вимагали великих затрат людської праці. У людей з’являлися гроші, і це давало змогу не самому виробляти продукцію, а купувати її. Колись селяни пекли хліб вдома, але мешканці міста вже могли придбати його в пекарнях. За якістю хліба у Чернівцях слідкувала поліція і карала тих пекарів, які завищували ціни чи зменшували вагу буханця.

Чернівчани все частіше купували фабричні товари – дешевші, ніж вироби ремісників. Машини заступали ручну працю, промисли занепадали.

Ігор БУРКУТ, історик

Запис ДОМАШНІ ПРОМИСЛИ І РЕМЕСЛА НА БУКОВИНІ спершу з'явиться на Медіа-Версії.