В Україні пацієнти, які не підпишуть декларацію з лікарем первинної ланки, з 2020 року не зможуть отримувати безкоштовні медичні послуги. Про це мовиться у повідомленні на сайті Міністерства охорони здоров’я.

У МОЗ пояснили, що підписуючи декларацію, пацієнт повідомляє Національній службі здоров’я України про вибір лікаря первинної медичної допомоги. На основні цієї інформації, занесеної в реєстр, НСЗУ обчислює кошти, які за контрактом має отримати медична практика, до якої прикріпився пацієнт.

 З 2020 року, коли медична реформа повністю запрацює, лікар не зобов’язаний надавати послуги первинної медичної допомоги людині, яка відмовляється підписувати декларацію. Оскільки з 2020 року лікарі первинної допомоги будуть отримувати гроші тільки за пацієнтів, які обрали їх своїми лікарями і підписали декларації, – пояснили у Мінохорониздоров’я. Проте у разі, якщо людина потребує екстреного медичного втручання, лікар повинен надати допомогу незалежно від того, чи підписав пацієнт декларацію.

Підписати декларацію з лікарем “первинки” можна під час першого візиту до медзакладу. Поки пацієнт не звернеться за медичною допомогою, ці послуги не оплачуватимуться. Після першого ж звернення та підписання декларації з лікарем за пацієнта починає платити держава. Ті ж українці, які не укладуть з лікарем декларації, зможуть за власні кошти купувати у лікарів необхідні медичні послуги. Як запевнили у МОЗ, це не є незаконним, але не регулюватиметься державою, і оцінка якості цих послуг залишиться поза державним контролем якості.

Запис Медреформа: хто не зможе отримувати безкоштовні медичні послуги спершу з'явиться на Медіа-Версії.

В Міністерстві охорони здоров’я розповіли, як за новою системою обрати сімейного лікаря незалежно від місця реєстрації пацієнта, проживання та сплати за обслуговування, оприлюднивши покрокову інструкцію.

Згідно з нею, пацієнт на сам перед повинен визначитися з лікарем.

«Перший і найлегший варіант – обрати знайомого лікаря, який влаштовує вас за низкою параметрів, від якості обслуговування до географічного положення. Якщо ж такого лікаря немає, можна звернутись у місцевий відділ охорони здоров’я. Там повинні розповісти, які лікарі працюють у вашому населеному пункті чи районі», – йдеться у рекомендаціях МОЗ.

Інший варіант – просто звернутися до будь-якого медичного закладу і безпосередньо познайомитися з фахівцями. В такому випадку потрібну інформацію про них можна отримати у місцевому відділі охорони здоров’я або в реєстратурі. У деяких медзакладах потрібну інформацію можна знайти на сайті.

У міністерстві наголосили, що відтепер не потрібно звертатись до лікаря «суворо за пропискою» – «можна обрати лікаря, який працює біля вашого дому, роботи тощо».

Далі пацієнт і обраний лікар мають підписати декларацію.

«Заклади первинної медичної допомоги, в яких працюють сімейні лікарі, підписують контракт з Національною службою здоров’я, а пацієнти – декларацію з тими лікарями, яких самі собі обрали. Декларація підписується безстроково, тобто необхідності підписувати її щороку не буде. Якщо ж пацієнт вирішить підписати угоду з іншим лікарем, то це можна зробити у будь-який час», – наголосили в Міністерстві охорони здоров’я.

Для підписання декларації пацієнт повинен мати при собі паспорт та ідентифікаційний код, а якщо обраний лікар також обслуговуватиме дитину – то до цього переліку додається свідоцтво про її народження, а також паспорт і код її батьків чи опікунів. Як запевнили у МОЗ, лікар внесе потрібні дані в систему, роздрукує декларацію, і після її підписання пацієнт може звертатись до нього у будь-який час.

«Документ з’явиться в системі після подвійної авторизації: лікар попросить назвати код, який надійде вам СМС-повідомленням», – йдеться в повідомленні.

«На випадок відпустки або хвороби у вашого лікаря має бути заміна — інший лікар первинної ланки або черговий заклад первинної медичної допомоги. Якщо вам знадобиться допомога в іншому місті, можна звернутись до найближчого закладу первинної медичної допомоги», – додали у відомстві.

Крім безпосереднього обстеження і лікування, лікарі первинної ланки в разі необхідності будуть також видавати направлення до вузькопрофільних спеціалістів, виписувати рецепти на ліки, та будь-які медичні довідки, наприклад, до басейну тощо. Тож з цих міркувань МОЗ рекомендує обирати лікаря, який практикує поруч з місцем проживання пацієнта – це скоротить витрати часу на дорогу.

Також МОЗ закликало пацієнтів не давати лікарям хабарів.

«У 2018 році заклад, в якому працює сімейний лікар, почне отримувати пряму річну оплату за обслуговування кожного пацієнта, який уклав з ним договір. Планується, що у 2018 році середня виплата на первинній ланці складе близько 370 грн на одного пацієнта, у 2019 – 450 грн. Практика у 2000 пацієнтів може мати річний дохід від 740 000 грн до 1 000 000 грн у 2018 та від 900 000 до 1 200 000 грн у 2019. В цей бюджет входять оренда кабінету, оплата роботи лікаря, медсестри (фельдшера), прості витратні матеріали та часткове покриття аналізів. Близько половини цих коштів — видатки практики, все інше – зарплата працівників (лікаря, медсестер, фельдшерів)», – пояснили в міністерстві..

«За цими тарифами закладам первинної медичної допомоги буде платити держава, тож йдучи до лікаря, варто пам’ятати, що це не безкоштовна послуга, за яку пацієнт має покласти “подяку” в кишеню лікарю, а медична послуга, за яку заплачено з податків», – наголосили у Міністерстві охорони здоров’я.

Запис МОЗ оприлюднило покрокову інструкцію з вибору сімейного лікаря спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Хірург Олександр Лінчевський: «Наука – це справа честі, а не грошей»

Коли під час «розмов на кухні» обивателі лякають одне одного, що «невдовзі лікарі, які вчаться за гроші, почнуть нас лікувати», вони мають усі підстави для таких страшилок. Це наочно підтвердив на семінарі заступник міністра охорони здоров’я, хірург Олександр Лінчевський: «Досі нікого не цікавила ЯКІСТЬ – ні лікування, ні навчання студента у вузі, ні викладача у цьому вузі, ні лікаря в селі…», – каже він і наводить неймовірні факти. Виявляється, один із найнижчих прохідних балів за результатами ЗНО – саме до медичні вузів. На спеціальності економічних вишів вимагають високого балу, а медиків набирають з «середнячків»: 180 балів достатньо. Далі їх навчають викладачі, які почасти не володіють іноземними мовами, бо самі вчилися ще за радянськими підручниками й від часу свого студентства жодними іншими джерелами інформації, окрім радянських чи російських та українських, не користувалися. Фінансування медичних вишів учетверо нижче, ніж фінансування, приміром, університету культури. А це означає, що бракує коштів на лабораторії, практичні заняття, манекени… У результаті випускники, які складають ліцензійні іспити «Крок», питання до яких формулюють ті ж не надто прогресивні викладачі, – це неконкурентноспроможний продукт радянської системи. Коли нинішнього року випускникам-медикам запропонували скласти тести, що їх проходять випускники європейських вишів, із цим впоралися одиниці. То кого ж продукує наша медична освіта?

«Міністерство запровадить високий прохідний бал для медиків, – обіцяє заступник міністра. – Серед важливих вимог до студентів буде високий рівень володіння англійською. Ми не довіряємо російським і радянським дисертаціям, джерела мають відповідати міжнародному рівневі. Плануємо збільшення фінансування саме на навчання одного студента, а не загалом на галузь. Український випускник за рівнем здобутих знань не повинен відрізнятися від зарубіжного. Ми, як розпорядник коштів і державний замовник, будемо вимагати якості навчання!»

Зрештою, заступник міністра переконаний, що не від грошей повинні залежати наукові ступені. «Наука – це справа честі, а не грошей», – наголошує він.

Реформа охорони здоров’я стосується кожного з нас

Журналісти з різних регіонів України разом з очільницею МОЗ Уляною Супрун з’ясували, що таке «децентралізація по-медичному» та обговорили ключові зміни в системі охорони здоров’я.

Цілком справедливо в.о. міністра Уляна Супрун зазначила, що кошти з Держбюджету практично ніколи не доходять до пацієнта. Медзаклади платять за комуналку, ремонт, утримання приміщень, зарплату – і власне для пацієнтів нічого не залишається. Розімкнення цього порочного кола торкнеться кожного – бо рано чи пізно кожний звертається до медиків. Тож справедливо буде, якщо замість того, аби якесь загальне «все» фінансувала держава, пацієнт сам обирав, куди підуть гроші на його лікування. «Починаємо персоналізувати витрати: це буде оплата за кожну людину, за кожну конкретну медичну послугу і за єдиними тарифами в усій країні», – каже Уляна Супрун.

Як це виглядатиме на практиці? Стовідсотково оплачуватимуться державою: невідкладна допомога (коли є загроза життю), первинна (сімейний лікар чи педіатр), паліативна допомога (в останні дні життя чи забезпечення гідного життя невиліковним хворим). Це стане доволі простим в Україні, якщо лише переорганізуватися, вважає керівниця міністерства.

Наступні рівні медичних послуг надаватимуться на умовах співоплати – поширена практика в багатьох країнах. Це будуть діагностичні послуги, послуги спеціалістів, стаціонарні послуги. Тарифи призначатимуться у вересні поточного року на наступний. «Єдина співоплата – це забезпечення певною мірою нашої гідності. Що не будуть тягнути з кишень скільки хочуть, а буде якась визначена сума», – стверджує Уляна Супрун.

Що зараз не так в медицині?

Як і в багатьох сферах, в українській медицині кошти «розчиняються» безконтрольно. «Ми даємо купу грошей на лікарні – і не знаємо результатів, – справедливо зауважує в.о. міністра. – Маємо лише процес. Нема інформації щодо фінансових ефектів. А буде – правдива статистика. Тоді ми зможемо довести Мінфіну, що збільшення фінансування на галузь може дати справді позитивний ефект». Важко не погодитися і з тим, що «кількість» медзакладів – це не обов’язково «якість». Уляна Супрун стверджує: коли лікарня обслуговує менше сотні пацієнтів на рік, то її працівники не мають достатньої практики і втрачають кваліфікацію. Саме якість є метою створення госпітальних округів. «Госпітальні округи розширять пул лікарень, які можуть надавати високоспеціалізовані послуги 24 години на добу – а не лише одна обласна, як це є зараз, – планує пані Супрун. – Одна лікарня в окрузі – це мінімум. Якщо ж буде фінансова можливість – будь ласка, може бути й більше».

Показовим був приклад з нашої Чернівецької області: в амбулаторії села Несвоя, крім одного лікаря та 2 медсестер, працюють ще 9-ро осіб: сторожі, кочегари, бухгалтер, методист, водій тощо. Ця амбулаторія досі живе за наказом МОЗ №33 щодо планових штатів медичних закладів, розроблених ще в СРСР… Це щонайменше нераціонально.

Найцікавіше, що міністерство перестає бути структурою, яка щось «дає», «призначає», «ділить» у лікарнях комунальної власності. Воно мусить лише організувати роботу системи, а на цьому етапі – фактично створити цю систему заново. Рішення ж прийматимуть органи місцевого самоврядування – яким, власне, й належать ці медзаклади. А головне – як у міністерстві розставляють пріоритети. Підлеглі Уляни Супрун вважають, що адмінреформа повинна будуватися навколо медицини і освіти, а не навпаки! Не школу й лікарню треба залишати чи відмовлятися від них в адміністративній одиниці, а громади об’єднувати навколо школи чи лікарні. Цікаво лише, чи так міркують в уряді, – бо наразі здається, що ні.

Чи поєднаються емоції з раціональністю

Наразі законопроекти, що мають докорінно змінити систему охорони здоров’я в Україні, чекають свого прийняття у Верховній Раді. Якщо народні депутати проголосують за них цієї весни – результати відчуємо на собі вже зовсім швидко. Якщо не проголосують – ще років 4-5 усе буде, як є, бо не впишемося в бюджетний цикл, відсутність одного гальмуватиме просування іншого, а там і вибори – хто ж під час виборів проводить непопулярні реформи?  – а потім поки розгойдається новий склад парламенту… До слова, ці законопроекти (№№6327, 6328, 6329 і 6347) у міністерстві називають «пацієнтськими», оскільки в їхньому центрі – людина і гарантії для неї.

Водночас медична спільнота (принаймні її верхівка) не в захваті від пропонованої реформи. Доцент Національного університету «Києво-Могилянська академія», доктор правових наук Зоряна Черненко спробувала розібратися, чому.

«Реформа робиться не розмовами, а рішеннями. Рішень – немає», – стверджує Зоряна Черненко. На її бачення, будь-які рішення державного органу мусять підтверджуватися документально. Тобто, ось рішення, воно затверджене таким документом, – і ось шлях його втілення, а ось такі є ризики. Як юрист, пані Зоряна заявляє: «Головне для мене, щоби був правильно написаний закон, тоді все працюватиме». Наразі вона каже про відсутність спрямованих на місця інструкцій та методичних роз’яснень від міністерства. І закликає дивитися на реформу не лише емоційно, як пацієнт, але й раціонально – як правник.

Тим часом, поки очікуємо «проголосують чи не проголосують», дещо почало вже діяти. Скажімо, програма «Доступні ліки», за якою у визначених аптеках за рецептом лікаря можна безкоштовно чи з невеликою доплатою отримати препарати для лікування серцево-судинних захворювань, бронхіальної астми та діабету ІІ типу. Госпітальні округи вже поділені. Медичні заклади комунальної власності поступово здобувають автономію. Уже в липні має запрацювати електронний реєстр пацієнтів і лікарів. У середині року розпочнеться-таки реформа первинного рівня медицини. І вже 2019-го ми помітимо реальні зміни… Якщо нинішньої весни проголосують «пацієнтські закони». Ну і якщо доживемо…

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Фото РПР

Запис Реформа медицини в Україні: бути чи не бути? спершу з'явиться на Медіа-Версії.