Останнім часом дуже часто пишуть про небезпеку формальдегіду, нітробензолу і  полівінілхлорид. Ці канцерогени можна знайти у фарбах, духах, шампунях, будматеріалах, пластмасі і гумі. Але є 6 речей, які ми використовуємо в наших оселях щодня.
1. Штучний освіжувач повітря. Для свіжого повітря в оселі найкращі ідеї – часто відкривати вікна, мати кімнатні рослини, заварювати ароматні трави, скажімо, базилік, і уникати штучних ароматів. Дослідження показують, що штучні ароматичні речовини у невеликих і погано провітрюваних приміщеннях наповнюють повітря токсинами і завдають непоправної шкоди здоров’ю, адже сполуки на основі гліколевого ефіру, поєднувані в ароматизаторах, створюють смертельну отруту.

2. Антипригарний посуд. Він чудово підходить для приготування їжі, але, щойно він нагрівається, покриття починає розкладатися і виділяти канцерогенні частки в повітря і їжу. Чудова альтернатива – керамічні каструлі та пательні.
3. Штучні підсолоджувачі. Останнім часом цукор почали виганяти з нашого щоденного раціону, хоча ми, як і раніше, любимо солодке. Однак штучні підсолоджувачі – неприродні та отруйні. Краще візьміть стевію або ксиліт – абсолютно природні підсолоджувачі рослинного походження. Уникайте продуктів з сорбітом, ацесульфамом Д, аспартамом, сахарином.
4. Пластикові харчові контейнери і пляшки. Коли їжу кладуть до пластикового контейнера, вона сполучається з хімікатами пластику на молекулярному рівні.

Кораще користуватися скляними вбо металевими ємностями.  Найкращим рішенням є кераміка. Купуйте рідину тільки у скляних пляшках.

5. Промислові миючі засоби. Позбуваючись із їхньою допомогою різних інфекцій і мікроорганізмів, ми водночас шкодимо нашому здоров’ю. Є багато природних альтернатив, навіть на вашій кухні: оцет, лимон, сода і сіль можуть творити дива.
6. Надто багато екранів. Багато родин сьогодні мають екран в кожній кімнаті: телевізор, комп’тери, смарфони тощо. Ми не можемо уникнути природної радіації, але самі насичуємо свій побут техногенною радіацією.

wworld.com.ua

Запис 6 повсякденних речей, які нас вбивають спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Серед рятівників були і 40 пожежників з Буковини. Вони працювали вахтовим методом: 15 днів – у зоні і 15 – поза нею Шістьох із цих сміливців уже немає в живих. Решта – хворіють. Але тоді, 26 років тому, ніхто з них і не замислювався над небезпекою. Вони просто виконували свій обов’язок. Вони собою прикрили нас усіх.

       У тунель – на БТРах і на 10-12 хвилин

Василь Давидович Кушнірук працював тоді старшим інженером державного пожежного нагляду в СДПЧ–3 м. Чернівці. На момент аварії перебував у Києві на курсах підвищення кваліфікації. 18 травня його направили в Чорнобиль. Вогнеборець пригадує:

–Місто зустріло моторошною тишею. Безлюдні вулиці були посипані піском для зниження радіації. Будинки стояли порожні. Кожного дня чергували на станції по 5-6 годин. 23 травня близько третьої години ночі пролунав сигнал «Тривога» – горіли кабельні тунелі між третім та четвертим енергоблоком. Перед нами поставили завдання не допустити поширення вогню до прибуття основних сил з Києва. Ми в’їжджали на БТРах у тунелі, гасили пожежу протягом 10-12 хвилин і поверталися назад. Довше там перебувати заборонялося, бо можна було отримати велику дозу опромінювання. Але на показники дозиметрів ми навіть не звертали уваги, хоча стрілки зашкалювало, – каже, Василь Давидович

          На вулицях – люди у масках

Микола Васильович Гайдичук наголошує на тому, що робота пожежника не передбачає… роздумів.

–Уже дорогою на Чорнобиль чимало молодих пожежників зазнали психологічних травм, – розповідає вогнеборець. – Адже на трасі, як у фантастичному фільмі, замість звичного руху легкового транспорту тільки спецмашини. Відчувалося, що там, куди вони рухаються, – справжнє пекло. Незвичний вигляд мали й населені пункти. Бо справляли враження мерців: на вулицях – покинуті домашні речі, на балконах розвішана білизна і жодної людини. Вже у Чорнобилі деінде на вулицях зустрічали поодиноких перехожих. Але вони були в масках і прагнули якнайшвидше сховатися.

Страшною загрозою стала пожежа 1988-го року, – продовжує розповідь ветеран. – Тоді горів трансформатор на ЧАЕС. А ще дуже часто горіли ліси. Ліквідувати небезпеку було надзвичайно важко: ми намагалися загасити вогонь, а торф’яний покрив землі «поглинав» воду. Вже тоді усвідомлювали, що разом із димом від вогню у світ летить і невидимий ворог  – радіація. Тому намагалися якнайшвидше локалізувати пожежу.

              Від спеки самозапалювалися будинки

Володимир Іванович Фісюк – ще один буковинець, який проходив службу вахтовим методом у Чорнобилі. Туди потрапив у грудні 1990-го. У Чернівцях працював командиром відділення частини № 3. У Чорнобилі Володимира Івановича призначили командиром відділення другого ходу.

–Увійшов до будинку і здалося, що господарі щойно вийшли з нього на декілька хвилин. Одяг, посуд – усе стояло на своїх місцях, – згадує Володимир Іванович. – А працювали по всій 30-кілометровій зоні. Прибули якось усі частини до села Шипиличі, що за 3 кілометри від Прип’яті. Бо там від сильної спеки будинки загорялися буквально від найменшого пориву вітру. Також згадується, як на свята жителі відвідували місцеві цвинтарі і запалювали там свічки. Часто вогонь перекидався на суху траву і тільки своєчасні дії пожежників запобігали подальшому лиху.

Радіоактивного ураження на ЧАЕС зазнали близько 600 тис. осіб, насамперед це ліквідатори катастрофи та пожежники.

За матеріалами відділу зв’язків із ЗМІ та роботи з громадськістю ТУ МНС у Чернівецькій області

Запис 26 років тому ми важко собі уявляли реальну загрозу аварії на ЧАЕС, кажуть чернівецькі пожежники, ліквідатори аварії спершу з'явиться на Медіа-Версії.